Сутність та особливості сучасного освітнього простору, спрямованого на успішну соціалізацію дитини в шкільні роки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Акіншина О.А., Санталова К.І.

У статті розглядаються теоретико-методологічні і методичні засади щодо соціалізації дитини та учнівської молоді. Розкрито сутність цього поняття, психолого-педагогічні та організаційно-управлінські аспекти процесу соціального становлення особистості, форми і методи організації цього процесу, критерії оцінювання його ефективності.

соціалізація дитина учнівський психологічний педагогічний

Сьогодні школа в Україні перестає бути уніфікованою, безособистісною; вона перетворюється на соціально-педагогічний комплекс, діяльність якого базується на інтересах та потребах дитини. Цінністю такої інноваційної освітньої моделі є усвідомлення кожним учасником навчально-виховного процесу (батьками, учнями, учителями) пріоритетних принципів освіти: інтенсифікації, гуманітаризації, індивідуалізації, диференціації, відродження національних традицій, гуманізації, демократизації тощо. Психолого-педагогічними умовами розбудови моделі школи як соціально-педагогічного комплексу є соціальне становлення та розвиток творчого потенціалу особистості школяра.

Розглядаючи сутність поняття «соціалізація особистості», слід зауважити, що між ученими немає єдності, насамперед, у його визначенні. Так, М.М. Фіцула з урахуванням сучасних досліджень педагогіки та психології ототожнює це поняття з терміном «соціальне становлення» [9, с.76]. Інша група вчених (Л.В. Сохань, І.Г. Єрмаков, Л. Максименко, П.Ф. Кравчук, О.В. Сухомлинська) розглядають цей процес як формування соціальної компетентності, обізнаності, поінформованості, досвідченості у колі питань, пов'язаних з її функціюванням у людському оточенні [4, с.8].

За І.Д. Бехом, процес соціалізації особистості, зокрема підлітка - це процес формування дорослості й почуття дорослості, який є специфічним за соціальною формою самосвідомості [1, с.95]. У роботах П.В. Вербицької, О.І. Пометун дане поняття асоціюється з процесом громадянського виховання [6, с.331]. На думку С. Подмазіна, цей процес розглядається як становлення суб'єкта діяльності й суспільних відносин [5, с.6].

У «Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти» одним із завдань освітньої діяльності виховних закладів зазначається формування соціальної активності та відповідальності особистості через включення вихованців у процес державотворення, реформування суспільних стосунків.

Аналіз наукових робіт, присвячених з'ясуванню умов організації освітнього процесу, спрямованого на соціалізацію особистості, дає можливість установити фактори, які впливають на його ефективність. До них належать біологічний (рівень активності, сприйняття нових ситуацій, людей, інтенсивність реакцій, здатність до адаптації) та соціальний, який містить у собі вплив життєвих середовищ: сім'ї, дитячого садка, школи, позашкілля, колективу ровесників.

З урахуванням цих факторів, а також вікових особливостей підлітків, процесів, що зумовлюють якісні зміни їх життєвої діяльності (стиль виховання в сім'ї, узгодженість вимог та виховних дій між родиною та школою, природовідповідність змісту та форм виховання, навчання та розвитку, вироблення потреби в комунікаціях, самосприйняття та самооцінка, творча активність) й має вибудовуватися сучасний освітній простір.

«Простір» - це педагогічне явище, яке акумулює потенціал сім'ї та навчального закладу, інтегрує різноманітні впливи на особистість з боку інших соціальних інститутів з метою усунення будь-яких перешкод, ускладнень процесу соціалізації особистості. Сутність інноваційних змін, які можуть настати внаслідок розбудови такого освітнього простору, полягає у формуванні готовності дитини, підлітка, юнацтва до взаємодії із соціумом, тобто простором у широкому соціальному значенні.

Тому об'єктами змін в освітньому соціалізуючому просторі можуть бути:

- зміст освіти (варіативна частина, збагачена громадянознавчими та соціалізуючими курсами, факультативами); нетрадиційні форми оцінювання (рейтингове, автентичне, творче); форми організації навчально-виховного процесу (дистанційні, інклюзивна освіта, самоосвіта);

- управлінська діяльність (корпоративна культура, аксіологічний, синергетичний, акмеологічний підходи, лідерство в освіті, самоврядування);

- зміст виховання (громадянська освіта й виховання, ціннісні ставлення, профорієнтація);

- співпраця із соціумом (родинно-шкільне виховання, взаємодія із соціальними інститутами, органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробнича сфера, ринок праці);

- співпраця з науковими, науково-методичними установами (додаткова професійна освіта, набуття спеціальних компетентностей, експериментальна робота, висвітлення й передача перспективного педагогічного досвіду тощо).

Слід зазначити, що для визначення напрямів, змісту, видів діяльності та сфер спілкування особистості в освітньому соціалізуючому просторі має значення вибір підходів до процесу соціалізації дитини.

Одним із них є особистісно-ціннісний підхід, що не лише забезпечує культивування гуманістичних орієнтирів і ставлень, які втілюють загальнолюдські, національні та особистісні цінності духовного життя людини, суспільства та становлять одну з його сутнісних основ, а, насамперед, визнає особистість найвищою цінністю, навколо якої ґрунтується решта суспільних пріоритетів [7, с.24]. Тому духовними орієнтирами освіти визначаються самостійність особистості, її здатність до самореалізації, її творча активність, що є основою демократичного громадянського суспільства, фактором розвитку й духовно-моральної збалансованості ринкових відносин, у яких молодим людям так чи інакше прийдеться жити в найближчі десятиліття.

Континіумний підхід, за якого освіта розглядається як єдність процесів навчання, виховання, саморозвитку, соціалізації, тобто єдності всіх процесів, що впливають на становлення особистості [8, с.145]. Слід зауважити, що умовний ступінь їх узгодженості та взаємозв'язку визначається такими чинниками:

- взаємообумовленість фізичного та психічного розвитку дитини,

- соціальна спрямованість виховання,

- взаємозв'язок особистості та близького оточення,

- взаємозалежність особистісного мотиваційного поля (мотиви, потреби, інтереси) та соціальних установок.

Тому ознакою успішності процесу соціалізації особистості підлітка є його готовність взаємодіяти із соціумом.

Нами виділяються три шляхи формування такої готовності:

- перший шлях, коли дорослі самі формують ті чи інші життєві компетентності підлітків у практиці особистісних взаємовідносин;

- другий - набуття життєвого досвіду відбувається в стосунках з ровесниками;

- третій - одночасно і в стосунках з дорослими, і в стосунках з однолітками.

Готовність підлітка взаємодіяти із соціумом є умовним показником його позитивної соціалізації та визначається за такими критеріями: а) суспільно ціннісна спрямованість; б) свідома соціальна поведінка; в) соціально-психологічні компетентності, які формуються в ході засвоєння особистістю системи спілкування та через включення в суспільну діяльність.

Доведено, що на ефективність формування готовності підлітка взаємодіяти із соціумом впливають такі чинники освітнього простору:

- інтеграція виховного та навчального процесів, психо- лого-педагогічна служба;

- учнівське самоврядування;

- взаємодія сім'ї, школи, місцевої громади;

- засоби - рідна мова, культура, позитивний приклад батьків, родинні цінності, традиції, ідеали, спільна праця, державно-громадський характер управління навчальним закладом.

На разі набуває великої значущості діяльнісно-комунікатив- ний підхід, що сприяє встановленню партнерських відносин між усіма учасниками виховного процесу. Це значною мірою також вплине на формування в підлітків, учнівської молоді таких компетентностей: соціальних, комунікативних, полікультурних, самоосвітніх, ціннісно-утворювальних. З метою мотивації особистості до соціально значущої діяльності, підвищення соціальної активності школярів бажано програму позакласної виховної роботи вибудовувати на основі проектно-рольового підходу.

У свою чергу синергетичний підхід спонукає дорослих до надання дитині якнайбільше можливостей для самореалізації в межах соціокультурних норм. Здебільшого ці можливості мають багато в чому випадковий характер, тому завданням освіти є залучення особистості до соціального та духовного саморозвитку [10, с.7].

Не менш важливим є середовищний підхід - створення системи потрібних освітніх умов з метою збагачення освітнього простору, який сприятиме засвоєнню особистістю її соціально значущих способів діяльності. У контексті соціалізації одним із таких способів є культура мислення особистості як вищий ступінь пізнання наукової картини світу, який передбачає усвідомлення протиріч, які виникають у суспільних відносинах, їх творчого вирішення на основі усвідомлення відповідності чи невідповідності нового потребам та інтересам людини. Це сфера її духовного життя, що відтворює її ціннісну орієнтацію, закріплену в мотивах, знаннях, уміннях, навичках, у зразках і нормах поведінки, та забезпечує готовність сприймати нові ідеї, готовність і здатність до підтримки та реалізації нововведень у всіх сферах життя [2, с.І54]. Тому логічно постає питання про забезпечення такого типу організації навчально-виховного процесу, що орієнтується на формування готовності особистості до швидко зростаючих змін у суспільстві, готовності до неви- значеного майбутнього за рахунок розвитку здібностей до творчості, до різноманітних форм мислення, а також здатності до співпраці з іншими людьми.

Характерними рисами інноваційних освітніх технологій ХХІ століття є формування в учнів здатності до розуміння нових, незвичайних ситуацій, прогнозування майбутніх подій, оцінки наслідків прийнятих рішень і, більше того, навіть до створення можливого й бажаного майбутнього. Не менш важливим є й розвиток в учнів соціальної активності шляхом їх участі в найважливіших видах діяльності, особистого впливу на прийняття локальних та глобальних рішень, здатності бути ініціативним [3, с.4].

Формування й розвиток інтелектуальної, соціально компетентної особистості, здатної до творчості, такої, яка має вміння і навички певної діяльності - завдання освітнього соціалізуючого простору.

Отже, соціалізація підростаючого покоління відбувається під стихійним або цілеспрямованим впливом величезної кількості відповідних суспільних структур та інститутів, виховна роль яких по-різному виявляється на різних стадіях цього процесу. Важливим виховним фактором є найближче соціальне оточення, у якому проходить життя й діяльність учнів, тобто середовище у вузькому розумінні цього слова - сім'я, дитячий колектив, товариші, дорослі люди, з якими безпосередньо спілкуються школярі.

Суспільно важливе завдання для освітян - забезпечити розбудову такого освітнього простору, у якому особистість з раннього дитинства усвідомлювала б свою суспільну значущість і через систему ціннісних ставлень набувала досвіду взаємодії із соціумом у практиці особистісних взаємин з дорослими й однолітками. Готовність підлітка взаємодіяти із соціумом є умовним показником його позитивної соціалізації та визначається суспільно ціннісною спрямованістю; свідомою соціальною поведінкою; соціально-психологічною компетентністю, що формуються в ході засвоєння особистістю системи спілкування та через включення в суспільну діяльність.

Література:

1. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: науково-методичний посібник. - К. : ІЗМН, 1998. - 204 с.

2. Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації : Навч.-методичний посібник для вчителів шк., викладачів, студ. пед. нав. закл. - К. : ІЗМН, 1996. - 232 с.

3. Воронцов А. Формула собственного маршрута: Проектная деятельность как путь к взрослению // Первое сентября. - 2001. - №78. - С. 3-5.

4. Дорошенко К.Г. Виховання гуманістичного ідеалу старших підлітків у позакласній діяльності: Автореф. дис... канд. пед. наук 13.00.07 / Ін-т пробл. виховання АПН України. - К., 2003. - 20 с.

5. Подмазін С. Гуманізм реальний або дорогий фактор виробництва // Управління освітою. - 2003. - №11-12. - С. 4-7.

6. Пометун О.І. Молодь обирає дію: соціальне проектування - новий підхід до виховання молоді // Метод проектів: традиції, перспективи, життєві результати : Практико зорієнтований зб. - К. : Департамент, 2003. - С. 327-333.

7. Постовий В.Г. Тенденції виховання дітей і молоді в сучасній українській сім'ї // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. - 2003. - №3. - С. 20-26.

8. Серьожникова Р.К., Пархоменко Н.Д., Яковицька Л.С. Основи психології і педагогіки: Навчальний посібник. - Киів: Центр навчальної літератури, 2003. - 243 с.

9. Фіцула М.М. Педагогіка: навчальний посібник. - Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2002. - 192 с.

10. Хайруліна Н. Школа як система взаємодії // Завуч. - 2000. - №13. - С. 7-8.

Размещено на Allbest.ru