Нововведення як один із факторів забезпечення якості вищої освіти

Размещено на Allbest.ru

У статті розглянуто сучасний етап модернізації системи освіти, теоретичні засади ефективності системи управління якістю щодо надання освітніх послуг, етапи управління процесом впровадження педагогічного нововведення. Проаналізовано наукові підходи до виокремлення факторів, що сприяють позитивному сприйняттю нововведень науково-педагогічними працівниками; наукові підходи до визначення поняття «нововведення».

Ключові слова: «нововведення», «освітні послуги», «діяльність науково-педагогічних працівників».

В статье рассмотрен современный этап модернизации системы образования, теоретические принципы эффективности системы управления качеством относительно предоставления образовательных услуг, этапы управления процессом внедрения педагогического нововведения. Проанализированы научные подходы к выделению факторов, которые способствуют позитивному восприятию нововведений научно-педагогическими работниками; научные подходы к определению понятия «нововведение».

Ключевые слова: «нововведение», «образовательные услуги», «деятельность научнопедагогических работников».

Сучасні ринкові реалії потребують від фахівців уміння адаптуватися до нових технологій виробництва та сучасної практики управління. Ринок праці України ставить перед випускниками вищих навчальних закладів (ВНЗ) високі вимоги до їх професійного та кваліфікаційного рівнів підготовки. Сучасний конкурентоспроможний ВНЗ повинен мати комплексну ефективну систему управління якістю підготовки майбутніх фахівців.

Педагог, у свою чергу, повинен дбати про удосконалення своїх професійних якостей, постійно працювати над підвищенням кваліфікації. Це обумовлено приєднанням нашої країни до європейського освітнього простору та поглибленням, прискоренням соціально-економічних, соціокультурних, загальносвітових процесів, які визначають розвиток людства на сучасному етапі економічного стану країни.

Актуальність дослідження.

Інноваційна діяльність педагогів стає на сьогоднішній день основним напрямом реалізації модернізаційних реформ в освіті і одним із суттєвих напрямів переходу до моделі інноваційного розвитку України в цілому. Проблема впровадження нововведень та їх роль на підвищення якості освіти була й залишається актуальною. Це підтверджується її розглядом на міжнародних та всеукраїнських конференціях, у наукових публікаціях, висвітлення у засобах масової інформації та інтернет-ресурсах.

Мета статті: проаналізувати теоретичні аспекти нововведень та їх впливу на підвищення якості освіти.

Завдання: проаналізувати наукові підходи до визначення поняття «нововведення», етапи управління процесом впровадження нововведень, фактори, що сприяють підвищенню якості освіти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми інноватики розглядають Л. Даниленко, Л. Карамушка, І. Корнілова, Ю. М'якотін, В. Сергієвський та ін. Проблему впровадження педагогічних інновацій в навчально-виховний процес вивчають Л. Березівська, П. Шепет, Р. Чуйко та ін. Творче зростання викладача в умовах інноваційної діяльності, підвищення його фахового рівня, професійної компетенції відображено у працях І. Аркіна, Л. Вовк, А. Гільбуха, В. Загвязинського, І. Зязюна, М. Кларіна, Л. Коростильової, І. Ладенко, М. Поташніка, А. Пригожина, О. Савченко, І. Семенова та інших дослідників. Готовність педагога до інноваційної діяльності останніми роками досліджують З. Абасов, В. Уруський, О. Біляковська, Т. Демиденко, І. Дичківська, Н. Клокар, О. Коберник, К. Макогон, Т. Перекрьостова, В. Сластьонін та ін.

Виклад основного матеріалу дослідження. Сьогодні дедалі частіше ВНЗ розглядаються як виробники освітніх послуг. Тому на університети поширюється той же підхід, що і на комерційні підприємства: конкурентоспроможним на ринку освітніх послуг стає той навчальний заклад, який намагається надати найбільш ефективну й економічну освіту найвищої якості. Відповідно, сучасний університет повинен мати систему управління якістю.

Впровадження Болонського процесу у систему вищої освіти передбачало започаткування інновацій: введення двоциклового навчання (для поступового отримання академічних ступенів) ; запровадження кредитної системи; контроль якості освіти; розширення мобільності; забезпечення працевлаштування випускникові (ярмарки вакансій); забезпечення привабливості європейської системи освіти.

Ефективність управління якістю освітніх наукових та інших послуг - це і є ефективність управління ВНЗ. Ефективність та якість підготовки фахівців у навчальному закладі - мета стратегічного менеджменту. Високий рівень надання освітніх послуг забезпечує професійна підготовка науково- педагогічних працівників, їх особисті якості (порядність, відповідальність, принциповість) ; залучення до викладання фахівців інших ВНЗ та спеціалістів- практиків; методичне та матеріально- технічне забезпечення навчального процесу; наявність системи контролю й оцінки знань студентів, що відповідає сучасним вимогам; застосування сучасних освітніх технологій; участь викладачів у науково-дослідній роботі та залучення студентів до науково- дослідницької діяльності; відповідність навчальних програм сучасним вимогам (наприклад, введення сучасних дисциплін відповідно до стандартів, вимог ринку праці; відкриття англомовних програм та збільшення годин на вивчення іноземної мови; проходження практики на підприємствах та за кордоном тощо) ; спрямованість викладання на формування соціальних якостей фахівця; стимулювання самостійної роботи студентів тощо [1].

Сучасний етап модернізації системи освіти характеризується посиленням уваги до особистості, спрямування зусиль педагогів на розвиток творчого потенціалу учасників навчально-виховного процесу. Реалізація нових векторів розвитку освіти потребує використання інноваційних педагогічних технологій; творчого пошуку нових чи вдосконалених існуючих концепцій, принципів, підходів до освіти; суттєвих змін у змісті, формах і методах навчання, виховання, управління педагогічним процесом.

Найбільш важливим елементом підготовки фахівців у ВНЗ є професійний рівень професорсько-викладацького складу. Професія викладача вищої школи - одна з найбільш творчих і складних професій, в яких поєднано науку і мистецтво. Викладач має володіти особистісними якостями, які мають для нього професійну значимість, тобто здатність: розуміти внутрішній світ іншої людини та проникати в його почуття, співпереживання; до активного впливу на студента (будувати стратегію педагогічних впливів залежно від зміни ситуації) ; володіти собою.

Основні форми підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників у вищих навчальних закладах: стажування, навчання на різних курсах, аспірантура, докторантура, участь в роботі наукових та методичних конференціях, кафедральних та міжкафедральних теоретичних та методологічних семінарах.

Перепідготовку та підвищення кваліфікації повинен планувати кожний викладач та відображати в індивідуальних планах навчально-виховної і науково-дослідницької роботи. Важливо, щоб науково-педагогічні працівники використовували нові технології, зокрема мультимедійні засоби навчання. На думку М. Ситнікової, «перехід викладачів на більш сучасні технології навчання - процес нелегкий і потребує часу. Це пояснюється творчим характером педагогічної діяльності, яку неможливо зрозуміти як звичайний виробничий процес на конвеєрі. Тому володіння новими освітніми технологіями вимагає формування внутрішньої готовності викладача до серйозної роботи, перш за все до перетворення самого себе» [2].

Однією з основних функцій діяльності сучасного навчального закладу є впровадження нововведень та управління ними. Під управлінням нововведеннями розуміють планування, організацію, регулювання і контроль процесу впровадження в систему освіти навчального закладу.

Продуктами інноваційної діяльності є нововведення, які позитивно змінюють систему освіти, визначають її розвиток і характеризуються новим чи вдосконаленим змістом освіти, засобами навчання, виховання, освітніми моделями та системами управління, зафіксованими у формах, придатних для апробації, розповсюдження та освоєння.

Існують різні точки зору щодо визначення поняття «нововведення».

Наведемо ті, які стосуються системи вищої освіти та діяльності науково-педагогічних працівників: комплексний процес створення, розповсюдження та використання нового практичного засобу (новації) ; форма організації інноваційної діяльності;

цілеспрямована зміна, яка вносить в організацію нові стабільні елементи; комплексний процес створення, поширення та використання нового педагогічного засобу для якісно кращого задоволення вже відомих суспільних потреб, процес його впровадження в окремому навчальному закладі з метою підвищення освітньо- виховної діяльності; зміст можливих змін педагогічної дійсності, що ведуть до раніше невідомого стану, результату і які розвивають теорію і практику навчання й виховання; процес змін, пов'язаний з внесенням даного нововведення у те соціальне та матеріальне середовище, в якому здійснюється його життєвий цикл [3].

Поділ нововведень відповідно до їх причетності до навчально-виховного процесу дозволяє виділити такі типи нововведень:

1. в змісті освіти;

2. в методиках, технологіях, формах, методах, прийомах, засобах навчально- виховного процесу;

3. в організації навчально-виховного процесу;

4. в системі управління навчальним закладом.

Поділ нововведень за масштабом (об'ємом) перетворень дозволяє виділити:

> часткові - локальні, одиничні, не пов'язані між собою;

> модульні - комплекс часткових, пов'язаних між собою нововведень;

> системні - нововведення, які охоплюють весь навчальний заклад [3].

Створення та поширення нововведень у системі вищої освіти обумовлюється низкою факторів: появою державних стандартів освіти; профілізацією та індивідуалізацією освітнього процесу; концепцією національного виховання; авторськими навчальними програмами, підручниками, посібниками, виховними та управлінськими системами й технологіями; варіативними системами навчання; діалоговою формою спілкування суб'єктів навчально-виховного процесу; рейтинговою системою оцінювання знань студентів; модернізацією змісту, форм і методів управлінської діяльності керівників закладів освіти; варіативними моделями структури управління тощо.

Виділяють три етапи управління процесом впровадження педагогічного нововведення:

1. Організація попередньої підготовки (моральної, психологічної) педагогічного персоналу. Зміст цього етапу полягає в уточненні змісту та сутності нововведення; повідомленні ідеї й сутності нововведення; здійснення порівняльного аналізу; планування, розробка методичних рекомендацій.

2. Визначення і постановка цілей завдань на основі аналізу існуючої практики та співставлення її зі стратегічними завданнями впровадження нововведення. Зміст етапу: аналіз існуючої педагогічної практики; виявлення існуючих суперечностей; визначення мети впровадження нвовведення; конкретизація завдань реалізації мети.

3. Планування процесу впровадження нововведення. Зміст етапу включає: розробку проекту, схеми, алгоритму; конкретизацію змісту окремих станів; визначення термінів; розподіл обов'язків; визначення змісту заходів із впровадження нововведення [3].

В умовах впровадження нововведень особливу роль у професійній діяльності науково-педагогічних працівників відіграють професійно важливі якості: особистісний компонент діяльності, тобто характеристики емоційної, вольової і мотиваційної сфер, організаторські здібності; сенсорно- перцептивний компонент діяльності, тобто характеристики сприйняття і уваги; гностичний, або інтелектуальний, компонент діяльності, тобто характеристики процесу обробки інформації, прийняття рішень тощо; моторний компонент діяльності [4].

Реалізація нововведень пов'язана з дією різноманітних психологічних чинників і залежить від того, хто є ініціатором, хто їх підтримує і хто їм протистоїть, як вплине нововведення на життя працівників.

Особливості реагування на нововведення залежать від характеру, здібностей, темпераменту людини. Від того, як людина відноситься до інновацій, в якому напрямку зміни впливають на її психіку, залежить ефективність здійснення нововведень в управлінні організацією в цілому та колективом зокрема. На всіх етапах впровадження інновацій колектив повинен бути активним учасником інноваційного процесу.

Кожне нововведення викликає в свідомості людини перебудову або в будь- якому разі підвищення психічної активності. Зараз набирає сили процес створення психологічних служб у ВНЗ, спрямованих на забезпечення умов для повноцінного й гармонійного індивідуального розвитку індивіда, сприяння збереження та укріплення його здоров'я, підвищення адаптивних можливостей. Основними в діяльності психологічної служби ВНЗ є завдання психологічної підтримки і супроводу студентів та викладачів у професійному розвитку.

Основні завдання підготовки науково- педагогічних працівників до нововведень в системі вищої освіти полягають в тому, щоб допомогти кожному в розвитку його ціннісних орієнтацій і гуманістичної спрямованості, які визначають загальний підхід до реалізації актуальних проблем сучасної освіти; розкрити способи побудови конкретних концепцій роботи навчального закладу і викладача, враховуючи своєрідність умов їх діяльності; орієнтувати викладача на осмислення ним результатів педагогічних нововведень, сприяти виробленню критеріїв їх оцінки і самооцінки.

Виокремлюють низку факторів, які сприяють нововведенням: наявність необхідних ресурсів для реалізації нововведень; атмосфера підтримки змін, яка панує в колективі; усвідомлення членами колективу необхідності подальшого розвитку; вимоги зовнішнього середовища, запити на оновлені освітні послуги; структурна готовність закладу до нововведень, у тому числі матеріально- технічне оснащення; творчий підхід науково- педагогічних працівників до роботи; націлений на реформи керівник навчального закладу (схильність до ризику, зацікавленість у службовому пересуванні, високий професіоналізм) ; позитивний приклад інших навчальних закладів тощо [3].

Рівень підготовки науково-педагогічних працівників до нововведень підвищується, якщо цей процес: методично забезпечений програмою підготовки педагога-новатора; передбачає конкретні форми й методи організації педагогічної діяльності; постійно коригується та вдосконалюється.

Практика свідчить, що в педагогічних колективах відпрацьовані дві схеми прийняття рішення про нововведення.

Готовність викладача до нововведень зумовлюється багатьма факторами, найважливішим з яких є система методів і цілей, наявність професійних знань і вмінь, безпосереднє включення особистості в діяльність, у процесі якої найбільш активно формуються потреби, інтереси й мотиви здобуття суттєвих, значущих, найбільш сучасних знань і вмінь.

Розрізняють п'ять категорій викладачів за ставленням до нововведень (за Е. Роджерсом) :

- новатори - викладачі, які завжди першими сприймають все нове, сміливо його впроваджують і поширюють;

- викладачі, які першими здійснюють практичну (експериментальну) перевірку цінностей інновацій в кожному навчальному закладі;

- помірковані, які дотримуються правила «золотої середини» і не сприймають нового до того часу, поки його не впровадять більшість колег;

- викладачі, які більше сумніваються, ніж вірять в нове, вони більше орієнтовані на старі технології, ніж на нові, а сприймають нове лише при загальній позитивній громадській думці;

- останню категорію складають викладачі, в яких дуже сильний зв'язок з традиційним, старим підходом до навчання і виховання, вони консервативні і відкидають все нове [3].

Більшість вчених розглядають наявність позитивного клімату колективу організації як умову досягнення сприятливого ставлення до нововведень, деякі - навіть як індикатор готовності до реорганізації [5, 6]. Колективна думка впливає на індивідуальну оцінку нововведення [7]. Одним з вирішальних зовнішніх соціально-психологічних факторів, що стимулюють або гальмують нововведення, є психологічний клімат колективу.

Будь-який колектив відрізняється складом працівників різних за віком, освітою, стажем роботи, життєвим досвідом, особистими особливостями тощо. У результаті цих розходжень з'являється можливість виникнення конфліктів. У зв'язку з нововведеннями зростає актуальність вивчення міжособистісних конфліктів, адже вони виступають гальмуючим елементом у процесі введення інновацій.

Причини опору нововведенням науково-педагогічними працівниками можуть бути зумовлені:

- невизначеністю - викладач не знає, якими для нього будуть наслідки змін; він відчуває невпевненість і незручність;

побоюється, що нововведення зруйнують звичну систему відносин у колективі;

- відчуттям втрати - необхідність зійти зі звичного шляху, супроводжується відчуттям втрати, що призводить до сприйняття змін як загрози власному статусу;

- переконливістю, що нічого хорошого зміни не принесуть;

- побоювання звільнення, зниження соціального статусу, зростання навантаження;

- небажанням витрачати зусилля на перенавчання;

- небажанням пристосуватися до нового соціально-психологічного клімату в колективі тощо.

Щоб частково або повністю усунути наведені вище причини опору можна за допомогою таких прийомів роботи з науково-педагогічними працівниками:

надання вичерпної і своєчасної інформації про нововведення; надання підтримки тим, хто її потребує; залучення досвідчених викладачів, які користуються незаперечним авторитетом тощо.

Фединець Н. виокремлює десять основних правил щодо управління опором змінам в організації:

1. Залучати до процесу впровадження змін працівників віком до 35-40 років, орієнтуватися на молодий персонал.

2. Впроваджувати такі зміни й таким чином, щоб потреба у навчанні персоналу була незначною, а витрати на навчання - мінімальними.

3. Зміни слід проводити так, щоб не руйнувати усталені традиції та цінності, а нові традиції впроваджувати поступово.

4. Зміни необхідно супроводжувати мотиваційними заходами.

5. Потрібно стежити за тим, щоб обсяг робіт, пов'язаних зі змінами не перевищував той, що був до змін.

6. Повинні бути розроблені чіткі плани проведення змін.

7. Проводити зміни слід за умови наявності необхідних ресурсів та при наявності задовільних комунікацій для цього.

8. Проводити консультації персоналу щодо змін.

9. Нововведення не повинні бути пов'язанні зі зміною процесу прийняття рішень.

10. Зміни можливі лише за умови наявності лідера, який би був їх ініціатором та повів колектив за собою [8].

Для успішної реалізації нововведень керівники навчальних закладів мають пам'ятати, що цьому сприяють такі мотиваційні фактори: підвищення заробітної плати; розширення прав працівників; покращення морально-психологічного клімату в колективі; покращення відносин між працівниками та адміністрацією закладу; повне використання знань і здібностей викладачів; більш цікава робота в результаті нововведення; більше самостійності і відповідальності в роботі; кращі можливості для саморозвитку і підвищення кваліфікації; відповідність нововведень традиціям та нормам, які склалися в навчальному закладі.

Так, у Київському національному торговельно-економічному університеті (КНТЕУ) з 2009 р. існує система планування, підготовки, видання, моніторингу, здійснення коригувальних дій щодо навчально-методичного забезпечення дисциплін як складової системи управління якістю. Також отримано вперше в Україні вищим навчальним закладом сертифікат на відповідність СУЯ вимогам міжнародних стандартів ISO 9001: 2008 (ДСТУ 9001: 2009) від національного органу України з сертифікації. Підтверджено відповідність СУЯ КНТЕУ в національній системі сертифікації УкрСЕПРО. В університеті проведено комплекс заходів з впровадження СУЯ: затверджено відповідну документацію, визначено процеси системи управління якістю, сформовано Раду з якості.

У КНТЕУ системно проводяться соціологічні оптування серед студентів та науково-педагогічних працівників щодо якості надання освітніх послуг.

Студентам пропонується оцінити якість освіти, яку вони отримують, висловити думку щодо того, що забезпечує високий рівень надання освітніх послуг, що є необхідним для підвищення якості підготовки фахівців, що треба зробити для покращення їх знань тощо.

Для підвищення якості підготовки фахівців, за результатами опитування необхідні: професійна підготовка викладачів та їх особистісні якості; методичне забезпечення навчального процесу, викладання нових навчальних дисциплін відповідно до вимог ринку праці, застосування сучасних інноваційних технологій та методів навчання, новітніх форм проведення занять, наявність новітньої літератури в бібліотеці навчального заладу, матеріальне та моральне стимулювання студентів, залучення спеціалістів-практиків,

забезпечення можливостей паралельного навчання на різних факультетах, професійна перепідготовка викладачів, оновлення професорсько-викладацького складу, залучення до викладання фахівців інших ВНЗ тощо.

Для удосконалення системи освіти вищого навчального закладу необхідним є сприяння розвитку науково-дослідницької діяльності. За результатами опитування студентів, це заходи щодо:

- підвищення рівня соціальної і педагогічної підтримки студентів, що активно займаються науково-дослідницькою діяльністю, врахування цієї діяльності під час призначення іменних та державних стипендій;

- оновлення навчально-лабораторної, експериментально-дослідницької бази;

- синтез відкритих систем інтенсивного навчання, що є перспективним напрямом модернізації вищої освіти;

- удосконалення системи стимулювання наукової діяльності студентів через установлення спеціальних грантів, проведення конференцій і творчих конкурсів на кращу наукову роботу з виділенням призового фонду.

За результатами соціологічного дослідження серед студентів та викладачів у КНТЕУ, можна стверджувати, що на сьогодні для підвищення якості освіти, в першу чергу, необхідним для студентів є: викладання нових навчальних дисциплін відповідно до вимог ринку праці; удосконалення матеріального та морального стимулювання студентів та залучення до викладання спеціалістів-практиків,

підвищення якості викладання іноземних мов; дотримання викладачами етичних норм поведінки; оновлення комп'ютерної бази та зміни у навчальних планів; для викладачів - зменшення кількості студентів у групі, покращання індивідуальної роботи зі студентами; викладання нових навчальних дисциплін, залучення до викладання фахівців-практиків, зменшення кількості дисциплін у навчальному плані, викладання профільних дисциплін англійською мовою, адаптація навчальних планів до вимог роботодавців, надання можливості студентам проходження практики на профільних підприємствах; вдосконалення матеріально- технічної бази; розширення індивідуальних консультацій зі студентами.

Висновки. Отже, нами проаналізовані наукові підходи до визначення поняття «нововведення». Можемо стверджувати, що нововведення - це важлива складова підвищення якості освіти у сучасному вищому навчальному закладі. Їх впровадження допомагає мати комплексну ефективну систему управління якістю підготовки майбутніх фахівців. Нами розглянуто типи та функції нововведень; фактори, що сприяють їх поширенню та підвищенню якості надання освітніх послуг; етапи управління процесом впровадження нововведень; особливості реагування на них науково-педагогічними працівниками;

причини виникнення опору. Наведені правила щодо управління опором змінам в організації.

Успішне впровадження будь-якого нововведення залежить від значної кількості психологічних та соціально-психологічних факторів. Істотною передумовою позитивного ставлення до нововведень є спеціально запланована система заходів для підготовки до їх здійснення.

Література

1. Мельниченко А. А. Якість освіти в НТУУ «КПІ» та сучасний ринок праці очима студентів- старшокурсників: результати соціологічного дослідження / А. А. Мельниченко, І. В. Пиголенко. - К. : Політехніка», 2005.

2. Ситникова М. Система непрерывного повышения квалификации преподавателей / М. Ситникова // Высшее образование в России. - 2005. - № 6. - С. 53.

3. Формування готовності вчителів до інноваційної діяльності. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: rnoord. kharkivosvita. net. ua/mc/4. doc.

4. Кутішенко В. П. Вікова та педагогічна психологія. Електронний ресурс]. - Режим доступу (http: //pidruchniki. ws/16070314/psihologiya/psihologiya_pedagogichnoyi_diyalnosti_osobistosti_vchitelya.

5. Ильина H. A. Отношение к нововведениям в производственных коллективах: Автореф. дис. канд. экон. наук. / H. A. Ильина. - Лен. гос. ун-т., 1985. - 16 с.

6. Кричевский Р. Л. Если Вы - руководитель / Р. Л. Кричевский. - М. : Дело, 1998. - 384 с.

7. Советова О. С. Основы социальной психологии инноваций / О. С. Советова. - СПб. : Изд-во СпбГУ, 2000. - 148 с.

8. Фединець Н. І. Управління опором змінам в організації. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //www. rusnauka. com/27_SSN_2012/Economics/6_117115. doc. htm.

модернізація освіта нововведення

Размещено на Allbest.ru