Про досвід і завдання патріотичного виховання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Про досвід і завдання патріотичного виховання

Н.В. Саєнко

Згідно з урядовими документами, головною метою української освіти є створення умов для самореалізації кожної особистості як громадянина України, формування покоління, здатного впродовж життя створювати й розвивати цінності громадянського суспільства. У «Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті» йдеться про те, що така система освіти має забезпечувати «формування особистості та професіонала -- патріота країни, який усвідомлює свою належність до сучасної європейської цивілізації, чітко орієнтується в сучасних реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлений до життя і праці у ХХІ столітті» [11, с. 9].

У сучасній Україні виховання патріотизму потребує нових підходів, що зумовлено певними проблемами. Як свідчать засоби масової інформації та соціологічні опитування, в Україні спостерігається високий рівень зорієнтованості на працю на зарубіжні економіки, бажання жити поза Батьківщиною, працювати не задля неї. Найчастіше виїжджають молоді обдаровані люди з вищою освітою.

Така тенденція -- не лише втрата спеціалістів, це й утрата людей найпродуктивнішого віку, котрі виявляють творчу активність. Як зазначають дослідники [9], в Україні склалася основа для культивування «про-зарубіжних» особистісних позицій, які, у свою чергу, широко використовуються іноземними роботодавцями. Це є наслідком недостатнього патріотичного виховання.

Аналіз історичної, філософської, педагогічної літератури свідчить, що проблеми патріотичного виховання молоді досліджували такі науковці: Г. Ващенко, І. Огієнко, С. Русова, Г. Сковорода, В. Сухомлинський, К. Ушинський та ін. Необхідність теоретичного осмислення нових підходів до патріотичного виховання молоді в сучасних умовах розглядається в працях О. Вишневського, П. Ігнатенка, Т. Завгородньої, П. Кононенка, Н. Косарєвої, В. Кузя, Ю. Руденка, К. Чорної, П. Щербаня та ін. Проте існуюча нині загальна вітчизняна модель патріотичного виховання створена ще в так звані радянські часи. На її зміну, на жаль, не запропоновано нової моделі, яка б відповідала сучасним реаліям.

Отже, мета -- визначити зміст і структурні компоненти патріотичного виховання, що відповідають вимогам сучасності, ознайомитися з досвідом патріотичного виховання в інших країнах, який можна використовувати в Україні, охарактеризувати можливості певних дисциплін у вихованні патріотизму в навчально-виховному процесі ВНЗ.

Патріотизм -- одне з найсильніших громадянських почуттів, змістом якого є любов до Батьківщини, свого народу, відповідальність за долю Вітчизни, готовність захищати її інтереси. Звісно, патріотизм -- це явище соціально-історичне, яке в різні епохи наповнюється різним змістом. Але воно є поштовхом і для формування соціально-активної особистості. Патріот завжди готовий захищати свою Вітчизну, є активним борцем проти того, що перешкоджає розвиткові держави, поліпшенню життя народу. «Формування патріотичних почуттів визначає вироблення і зміцнення високого ідеалу служіння своєму народові, готовності до трудового та героїчного подвигу в ім'я процвітання своєї держави, прагнення бачити її незалежною» [7].

Структурними компонентами патріотичного виховання є військово-патріотичне, релігійно-патріотичне, політичне, громадянське і національно-патріотичне виховання. Охарактеризуємо кожний з означених компонентів.

Військово-патріотичне виховання. Світова історія військово- патріотичного виховання сягає давнини [10]. Особливого значення військово-патріотичній освіті молодого покоління в Стародавньому світі, мета якої -- сформувати кожного спартанця як воїна, надавалося Спарті.

Видатним представником старогрецької військово-теоретичної думки був Ксенофонт, котрий у своїх працях досліджував питання виховання і навчання молоді. На його думку, виховання і навчання мають на меті прищепити молодій людині повагу до старших, витривалість, фізичну і моральну стійкість, взаємну підтримку, хоробрість, знання військової справи, дисципліну й покору. «Навчанням, -- зазначав Ксенофонт, -- підтримується міцність тілесна, суворим дотриманням військового порядку множиться сила душевна».

На Сході значну увагу військовому навчанню молоді приділяли монголи-завойовники, які підкорили в XII-XIV ст. народи Китаю, Середньої Азії, Індії, Кавказу, Східної і Центральної Європи.

Варабськихплеменахголовнимзасобомвійськово-патріотичного виховання був іслам, що обіцяв за хоробру смерть у бою всі блага в потойбічному світі, а в реальному житті вимагав повної покори калі- фам, які проголошувалися глашатаями божественної волі й військовими керівниками.

Такі вчені нового часу, як Я. Коменський, В. Ратке й інші створили передумови побудови сучасної системи військово-патріотичного виховання, сформулювали теоретичні основи виховання патріотів, людей, готових і здатних із честю і гідністю виконувати обов'язки військової служби.

К. Гельвецій відзначав всемогутність військово-патріотичної освіти і її ідеальним результатом уважав людину, сповнену громадянських доброчесностей, патріота, готового на жертви заради загальної справи.

У XX ст. на Заході певну роль у військово-патріотичному вихованні молоді відігравали учнівські організації: скаутські загони, діяльність яких сприяла розвиткові в дітей сміливості, ініціативи, рішучості, любов до Батьківщини.

У сучасному світі всі провідні держави приділяють військово- патріотичному вихованню молоді значну увагу. Наприклад, у США ветерани збройних сил підтримують безпосередній зв'язок з навчальними закладами. У країні існують численні ветеранські організації, які діють на громадських засадах, але держава активно їх підтримує, надаючи фінансову і матеріальну допомогу, оскільки вбачає в діяльності цих організацій важливий засіб виховання громадянських і патріотичних почуттів молоді.

Основними напрямами військово-патріотичного виховання є розвиток поняття «громадянин», формування якостей лідера, навичок спілкування, поваги до військової служби, відмова від наркотиків, фізичний розвиток.

Релігійно-патріотичне виховання. Зразком організації релігійно- патріотичного виховання, на нашу думку, є США [5]. Американці вступають до вищих навчальних закладів з набутими в школах громадянсько-релігійними уявленнями. На перший погляд, студентам релігійна складова байдужа, оскільки вони сплачують, насамперед, за здобуття наукових знань. Проте всій системі ВНЗ за президента Р. Рейгана пропонували значні кошти з державного бюджету на обладнання приміщень для молінь, незважаючи на першу поправку до Конституції США, відповідно до якої церква відокремлена від держави. Віруючі багатьох конфесій можуть усамітнюватися в кімнатах для молитв, по черзі змінюючи один одного.

Що стосується сучасних університетів, навчання в них орієнтоване на інструментальну раціональність і виховує цінності релятивізму; чим краще університет, на думку Р. Беллаха, тим повніше в ньому розкривається відповідний етос. Зважаючи на це, вчений дійшов висновку: «школи всіх ступенів мають готувати учнів до стандартів високої громадянськості»

Своєрідною політико-ідеологічною основою патріотичного виховання в системі освіти США є віра. Громадянська релігія представляє суспільство США на всіх етапах його розвитку як унікальну, «неділиму націю під Богом», у якій немає соціальних протиріч, громадяни якої -- єдині, принаймні у своєму шануванні вищої сили, що захищає країну.

Навіть у ХХІ ст. в системі освіти американців зберігається тенденція взаємного посилення релігійних і патріотичних елементів виховання. Проте практика патріотичного виховання має нову проблему -- наплив іммігрантів, зокрема прихильників «прогресивного ісламу», японського і тибетського буддизму, сикхізму, індуїзму. 12,5 млн вихідців з країн Азії та Тихоокеанського регіону -- це немалий потік нових громадян до публічних шкіл, які складно адаптуються в нових умовах.

Д. Кемпбелл зазначає: «...школи мають організовувати своє внутрішнє життя так, щоб прищеплювати громадянські доброчесності, передусім, особистісну і соціальну відповідальність, забезпечуючи активну участь студентів у політичному житті» [13, с. 200]. Засвоєння в навчальних закладах громадянських норм з використанням цінностей, пов'язаних з вірою в Америку, -- не лише ключовий чинник політичного виховання тих, хто навчається, але й передумова надійного долучення студентів до політичного життя.

Політичне і громадянське виховання. Важливими компонентами патріотичного виховання, на нашу думку, є політичне і громадянське виховання студентів, що пов'язані зі світоглядною позицією особистості.

У цьому контексті Арістотель зазначав, що «людина за природою своєю є істотою політичною». Тобто головне, що відрізняє людину від усіх інших біологічних істот, -- це здатність брати участь у політичному житті, діяльності держави й інших інститутів, бути його свідомим суб'єктом. «А той, хто за своєю природою, а не внаслідок випадкових обставин, живе поза державою -- або недорозвинена в моральному сенсі істота, або надлюдина. Порівняти її можна з ізольованим пішаком на гральній дошці» [2].Дослідники Г. Альмонд і С. Верба окремлюють три типи політичної культури особистості: патріархальна (так звана «приход- ська»), якій властиве байдуже ставлення до політичних процесів; залежна -- громадяни мають своє уявлення про владу, але не сподіваються особисто змінити що-небудь у її діяльності; культура участі характеризується активністю участі, коли громадяни вважають, що мають право впливати на владу [1], досягнення якої є бажаним результатом патріотичного виховання.

Але політичними суб'єктами люди не народжуються, а стають ними в тривалому і складному процесі соціалізації, одним з найважливіших інститутів якої є система вищої освіти.

Не можна погодитися з М. Вебером у тому, що «... політиці не місце в аудиторії» [3, с. 721]. Якщо студент не бере участі в обговоренні питань політики в аудиторії під керівництвом професійних педагогів і вчених, він неминуче опиниться під впливом професійних демагогів і вуличної стихії. Сформованість високого рівня якості політичної культури і політичної суб'єктності є важливим елементом загальної культури особистості й соціально необхідним завданням навчання і виховання у ВНЗ, у результаті якої студент має здобути знання про організацію політичної системи суспільства, особливості політичних режимів і політичних процесів, бути поінформованим про діяльність політичних партій, громадських організацій, стан сучасної політики і політичних відносин, уявляти місце і статус України в сучасному світі; орієнтуючись у формах державного управління, раціонально- критично оцінювати політичні сили з позиції загальнонаціональних інтересів України; порівнювати, пояснювати, аналізувати і критично оцінювати внесок політичних діячів різних епох у розвиток політичної й суспільної думки.

Національно-патріотичне виховання. В основі системи національно-патріотичного виховання -- ідея розвитку української державності як консолідуючого чинника розвитку суспільства й нації загалом [8].

Національне виховання -- це історично зумовлена і створена самим народом система ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв та інших форм соціальної практики, спрямованої на організацію життєдіяльності молоді, виховання її в дусі природно- історичного розвитку матеріальної та духовної культури нації. Система виховання ґрунтується на ідеях національного світогляду, філософії, ідеології, засадах родинного виховання, наукової педагогічної думки. Національно-патріотичне виховання формується на прикладах історії становлення Української державності, українського козацтва, героїки визвольного руху, досягненнях у сферах політики, освіти, науки, культури і спорту.

Цей тип виховання передбачає визначення й реалізацію першочергових і перспективних завдань, спрямованих на формування громадянської активної життєвої позиції молодих людей, психологічної готовності до добровільного вступу на державну, військову службу та зразкове виконання службових обов'язків. Це такі завдання: виховання правової культури, поваги до Конституції України, законів України, державної символіки -- герба, прапора, гімну України й історичних святинь; успадкування духовних та культурних надбань українського народу; формування духовних цінностей патріота, любові до українського народу, його історії, гордості за минуле і сучасне на прикладах героїчної історії українського народу та кращих зразків культурної спадщини; відновлення і вшанування національної пам'яті; підтримання кращих рис української нації -- працелюбності, прагнення до свободи, любові до природи й мистецтва, поваги до батьків та родини.

Основними принципами національно-патріотичного виховання є принцип національної спрямованості виховання, який передбачає формування в молоді національної свідомості, здатності зберегти свою національну ідентичність, пишатися належністю до українського народу, брати участь у розвитку та захисті своєї держави; принцип толерантності, що передбачає інтегрованість української культури в європейський та світовий простір, формування відкритості, толерантного ставлення до цінностей, культури, мистецтва, вірувань інших народів, здатність сприймати українську культуру як невід'ємну складову загальнолюдської.

Стосовно досвіду національно-патріотичного виховання за кордоном, то, наприклад, у США опитування громадської думки, що постійно проводяться в країні, свідчать: приблизно три чверті американців пишаються своєю країною. Майже половина американських сімей прикрашає свій дім національним прапором, 15-20% водіїв установлюють американський прапорець на машині. Дев'ять із десяти американців відчувають гордість, коли звучить мелодія гімну країни. Вироби з національною символікою мають величезну популярність серед населення країни.

У Китаї останнім часом збільшилася кількість патріотичних матеріалів у ЗМІ, Інтернеті, в партійних виданнях дедалі частіше стали з'являтися патріотичні звернення до молоді. У результаті серед молоді стає популярною точка зору про те, що західна демократія суперечить китайським духовним цінностям і що для Китаю основним завданням нині є проведення економічних реформ. Китайська молодь почала активно цікавитися ідеєю становлення Китаю як великої держави.

У Європі, через історичні причини, в більшості країн використовується метод ненав'язливого патріотичного виховання. Наприклад, у школах проводять різні історичні конкурси, мотивуючи тим, що історія і патріотизм тісно пов'язані між собою. У деяких країнах існують національні програми захисту державної мови, культури [6].

Організація процесу патріотичного виховання є ефективною лише за умови комплексного підходу і долучення всього професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів, адміністрації, органів студентського самоврядування та громадських об'єднань студентської молоді. освіта патріотичний виховання

Оскільки метою патріотичного виховання є формування в студентів поваги та любові до Батьківщини, відданості, готовності захищати, збагачувати її особистою працею, то принципово важливо вивчати історію, культуру, традиції, звичаї України, провідні досягнення у сферах науки, освіти, техніки, мистецтва як минулого, так і сучасності. Патріотичне виховання здійснюється, зважаючи на специфіку навчальних дисциплін, на лекціях, семінарах, практичних заняттях та в позанавчальний час.

Значний виховний потенціал мають такі дисципліни: історія України, українська мова, культурологія, дисципліни професійної підготовки. Політична і громадянська культура студентів формується в процесі вивчення політології, історії, соціології.

На заняттях з іноземної мови патріотичне виховання може здійснюватися приблизно за такими напрямами [4]: виховання любові, співчуття, чуйності, дбайливого ставлення до близьких людей (теми «Моя сім'я», «Людина і суспільство»); формування культурно-історичного і героїко-історичного компонентів виховання, громадянської позиції, зацікавленості рідним містом, культурно- історичними пам'ятками рідного краю (теми «Моя країна», «Моє місто»); дбайливе ставлення до навколишньої природи, рослинного і тваринного світу (тема «Захист довкілля»); навчання критичного ставлення до інформації, пропонованої ЗМІ, тероризму, піратства, насильства, вбивства, прищеплювання студентам духовних цінностей і виховання патріотичної свідомості (тема «Засоби масової інформації); вивчення проблем сучасного суспільства: бідності, хвороб, безробіття (тема «Проблеми сучасного суспільства»).

Таким чином, в усі часи більшість народів надавала патріотичному вихованню молоді найважливішого значення, розглядаючи його як основу безпеки держави. Завданням ВНЗ є створення умов для системного і цілеспрямованого виховання молодої людини -- патріота України, готового самовіддано розбудовувати її як суверенну, демократичну, правову і соціальну державу, виявляти національну гідність, знати й цивілізовано обстоювати свої громадянські права, виконувати обов'язки, сприяти громадянському спокою й злагоді в суспільстві, успішно самореалізовуватися в соціумі як громадянину, сім'янину, професіоналу, носієві української національної культури. Процес патріотичного виховання може бути ефективним лише за умови комплексного підходу і долучення до цієї діяльності всього професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів, адміністрації, органів студентського самоврядування.

Перспективами подальших досліджень є розробка напрямів реалізації патріотичного виховання з урахуванням специфіки різних дисциплін у навчальний час та в позааудиторній діяльності.

Список літератури

1. Альмонд Г Гражданская культура и стабильно сть демократии / Г Альмонд, С. Верба // Политические исследования. -- 1992. -- № 4. -- С. 122-134.

2. Аристотель. Политика / Сочинения: в 4 т.; пер. с древнегреч. / Аристотель. -- М.: Мысль, 1983. -- Т 4. -- С. 375-645.

3. Вебер М. Наука как признание и профессия // Избранные произведения / М. Вебер; пер. с нем. А. Ф. Филлипова; сост., общ. ред. и послеслов. Ю. Н. Давыдова. -- М.: Прогресс, 1990. -- С. 707-735.

4. Вераксо Е. Г. Педагогические условия формирования гражданско- патриотической позиции студентов в процессе преподавания иностранных языков / Е. Г. Вераксо // Высшая школа: проблемы и перспективы: материалы 9-ой Междунар. науч.-метод. конф., (Минск, 11-12 ноября 2009 г.) -- В 2-х частях. -- Ч.2 / редкол.: М. И. Демчук и др. -- Минск: РИВШ, 2009. -- С. 287-290.

5. Задорожнюк И. Гражданская религия и патриотическое воспитание в системе образования США / И. Задорожнюк // Высшее образование в России. -- 2007. -- № 9. -- С. 150-156.

6. Законодательные перспективы молодежного патриотического воспитания: материалы к заседанию государственно-патриотического клуба ВПП «Единая Россия». -- М.: Нац. ин-т развития совр. идеологии, 2008. -- С. 8-10.

7. Концепція національного виховання // Освіта. -- 1994. -- 26 жовтня. -- С. 6.

8. Левандовська Л. Б. Актуальність патріотичного виховання студентської молоді / Л. Б. Левандовська // Вісник Черкаського університету. -- 2009. -- Вип. 166. -- С. 88-90.

9. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті. -- Освіта України. -- 2001. -- № 1. -- С. 22-25.

10. Bellah R. Civil Religion in America / R. Bellah // Daedalus. -- 1967. -- Vol. 96. -- № 1. -- P 1-21.

11. Campbell D.E. Why We Vote: How Schools and Communities Shape Our Civic Life / D.E. Campbell. -- Princeton, 2006. -- 288 p.

Анотація

Визначено зміст і завдання патріотичного виховання, виокремлено такі його структурні компоненти, як військово-патріотичне, релігійно-патріотичне, політичне, громадянське і національно- патріотичне виховання.

Ключові слова: патріотичне виховання, зміст, завдання, структурні компоненти, закордонний досвід.

Определены содержание и задачи патриотического воспитания, выделены такие его структурные компоненты, как военнопатриотическое, религиозно-патриотическое, политическое, гражданское и национально-патриотическое воспитание.

Ключевые слова: патриотическое воспитание, содержание, задачи, структурные компоненты, зарубежный опыт.

The content and tasks of patriotic upbringing are determined, such structural components of patriotic upbringing as military-patriotic, religious-patriotic, political, civic and national-patriotic are distinguished.

Key words: patriotic upbringing, content, tasks, structural components, foreign experience.

Размещено на Allbest.ru