Особливості підготовки науково-педагогічних кадрів у вищих навчальних закладах України

*Розраховано автором на основі джерела [4]

Динаміка частки докторантів була по роках нерів-номірною і коливалася в межах від 1,03 % до 1,3 %, проте, частка аспірантів плавно знижувалася з 1,5 % у 2003 році до 1,2 - у 2012 році [5].

Рис. 1. Частка захищених аспірантів та докторантів на момент випуску упродовж 2010-2013рр., % * *Розраховано автором на основі джерела [7]

Проте, незважаючи на високі показники вступу до аспірантури, кількість здобувачів наукового ступеня, які захистилися у період навчання, ще утримується на до-сить низькому рівні (див. рис.1). Основними причинами цього є невмотивованість аспірантів та докторантів до захисту дисертації у період навчання; згортання в ос-танні десятиліття наукомістких виробництв; низький рі-вень затребуваності професіоналів високого рівня. Це, в свою чергу, призводить до того, що значна кількість молодих фахівців вищої кваліфікації йде у бізнес-струк- тури, однак навіть тих, хто бажає продовжувати наукову діяльність, більше приваблюють умови роботи за кордо-ном. Складається ситуація, коли найбільш продуктивна частина наукових кадрів - молодих учених - «вимива-ється» з наукової еліти [6].

Станом на 31 грудня 2013 р. в економіці України пра-цювало 90113 кандидатів наук, що на 2,3 % більше, ніж на відповідну дату 2012 р. При цьому кількість жінок збільши-лась на 5,5 %, чоловіків - зменшилась на 0,7 % [8].

Природним наслідком збільшення контингенту май-бутніх наукових кадрів стало зростання кількості осіб, які закінчили аспірантуру. Протягом останніх восьми років потенційних кандидатів наук стало більше - з 6,4 тис. осіб у 2005 році до 8,3 тис. осіб у 2013 році; кількість осіб, які закінчили докторантуру, збільшилась відповід-но з 373 до 578 осіб [9].

У 2013 р. диплом кандидата наук отримали 4633 осо-би, з яких 29,7 % - викладачі вищих, середніх (профе-сійних) навчальних, навчально-виховних закладів та інші викладачі, 20,1 % - асистенти, 19,3 % - доценти,

14.1 % - наукові співробітники, 8,1 % - керівники підпри-ємств, підрозділів. Із загальної кількості нових кандида-тів наук 46 % отримали диплом у галузі суспільних наук,

16.1 % - технічних, 12,1 % - природничих, 11,3 % - гу-манітарних, 11,1 % - медичних, 3,3 % - сільськогосподарських. Середній вік чоловіків-кандидатів наук на момент отримання диплома становив 35 років, жінок - 34 роки, середній час роботи над дисертацією - 6 років [10].

Проте, на сучасному етапі в Україні у системі підготовки кадрів та формування кадрової політики щодо фа-хівців вищої кваліфікації накопичилось багато проблем, що потребують швидко-го вирішення. Існує значний розрив між підготовкою наукових кадрів та їх залу-ченням до роботи у науковій сфері, не-зважаючи на те, що чисельність докторів та кандидатів наук зростає. Частка залу-чених до наукової та науково-технічної діяльності неухильно скорочується. За 1995-2010 рр. кількість докторів наук, зайнятих в економіці, збільшилася на 47,7 %, однак їх кількість у сфері наукової та науково-технічної діяль-ності зросла тільки на 9,8 %. Питома вага докторів, які займаються науковою та науково-технічною діяльністю, з кожним роком зменшується, у 1995 р. вона складала 42 %, у 2000 р. - 39,7 %, у 2005 - 35 %, а в 2010 р. - % [11, 12].

Серед проблем розвитку освіти та науки, що вказу-ються у Національній стратегії розвитку освіти в Україні, на період до 2021 року актуальними є [13]:

• недостатня відповідність освітніх послуг вимогам суспільства, запитам особистості, потребам ринку праці;

• обмеженість доступу до якісної освіти окремих ка-тегорій населення (діти, які проживають у сільській місцевості, діти з особливими освітніми потреба-ми, обдарована учнівська молодь, діти мігрантів);

• недосконалість системи національного моніто-рингу та оцінювання якості освіти; низький рівень фінансово-економічного, матеріально-технічного, навчально-методичного та інформаційного забез-печення навчальних закладів;

• слабка мотивація суспільства та бізнесу до інвес-тування освіти; наявність у системі освіти фактів неефективного використання фінансових і мате-ріальних ресурсів, нецільового використання при-міщень навчальних закладів;

• відсутність системи мотивацій і стимулювання ін-новаційної діяльності в системі освіти, нівелюван-ня ризиків у зазначеній діяльності тощо.

На нашу думку, недостатня частка захисту кандидат-ських та докторських дисертацій в термін є проблемою функціонування аспірантури та докторантури та підго-товки науково-педагогічних кадрів. Основними причина-ми цього є: недостатній рівень стипендіальної мотивації, що змушує аспірантів додатково працювати у ненауко-вій сфері; обмежені можливості впровадження наукових досліджень через слабку зацікавленість ВНЗ та підпри-ємств та недостатню матеріально-технічну базу; недо-статній рівень мотивації аспірантів та молодих науковців захищати дисертацію та здійснювати наукові відкриття (інновації). Основними причинами цього є: зміна вектору діяльності у процесі навчання в аспірантурі; недостатня мотивація підтримки наукових керівників.

Сучасна філософія освіти, оновлена стратегія її реформування вимагають принципово нових наукових досліджень, обґрунтованого та послідовного запрова-дження передових науково-педагогічних технологій, ра-ціональних і ефективних підходів до організації наукової та інноваційної діяльності у сфері освіти. Розвиток сис-теми освіти в зазначеному напрямі у Національній стра-тегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року ґрунтується на [14]: аспірантура докторантура освіта науковий

• забезпеченні пріоритетності розвитку науки та науково-технічного потенціалу вищих навчальних закладів шляхом виділення коштів із державного бюджету на перспективні наукові проекти і скоро-чення кількості розпорядників бюджетних коштів у сфері науки;

• осучасненні тематики основних напрямів наукових досліджень у вищих навчальних закладах та нау-кових установах освітньої галузі, у системі післяди- пломної педагогічної освіти, виконанні та відборі на конкурсних засадах проектів комплексних наукових досліджень і розробок, що здійснюються за кошти державного бюджету та залучених інвестицій;

• створенні нормативно-правового, методологічно- го, науково-методичного, навчально-технічного забезпечення системи освіти, що враховує оці-нювання якості й результативності навчальної та виховної діяльності навчальних закладів, системи консультування і наукових експертиз;

* розробленні системи нівелювання ризиків нега-тивних наслідків інноваційної діяльності в системі освіти.

У країнах німецької традиції (Австрія, Данія, Нідер-ланди, Фінляндія, Швеція) існують звання дипломованих фахівців, а здобуття вченого ступеня бакалавра, ліцен-ціата або магістра вимагає захисту наукової роботи. Після цього можна приступати до підготовки в рамках докторської циклу, з обов'язковим захистом дисертації. У країнах французької традиції (Бельгія, Італія, Франція) іс-нують ступені доктора (вища кваліфікація) і спеціального доктора або доктора досліджень (найвища кваліфікація).

У країнах британської традиції (Англія, Ірландія, Шотландія, Канада, США) вища освіта має два цикли (бакалавр - магістр). Потім випускники мають право на одержання вищої кваліфікації (доктор наук), яке вклю-чає поглиблені курси, іспити, дисертацію.

Відомо, що в західних країнах існують і системи вче-них ступенів, які передбачають наявність українського аналога двоступеневої системи (кандидат, доктор), на-приклад, ступені доктора філософії і гранд-доктора [15]. Ступінь «доктор філософії» та інші спеціальні ступені доктора відповідають ступеням кандидатів наук [16].

Сьогодні спроби реформування системи підготовки наукових кадрів здійснено на основі нового Закону Укра-їни «Про вищу освіту» від 1 липня 2014 року № 1556-VII [17], яким вводиться науковий ступінь доктора філосо-фії. При цьому наукові установи можуть здійснювати підготовку докторів філософії за власною освітньо-на-уковою програмою згідно з отриманою ліцензією на відповідну освітню діяльність. Наукові установи можуть також здійснювати підготовку докторів філософії за ос-вітньо-науковою програмою, узгодженою з вищим на-вчальним закладом. У такому разі наукова складова та-кої програми здійснюється у науковій установі, а освітня складова - у вищому навчальному закладі.

Для подальшого удосконалення системи післяди- пломної професійної освіти, підвищення ефективності діяльності аспірантур и та докторантури, а з ними - зміцнення інтелектуального потенціалу як окремо-го ВНЗ, так і держави загалом, необхідно: всебічно підтримувати як прикладні дослідження, пов'язані з регіональними проблемами, так і фундаментальні; ак-тивно створювати міжкафедральні, міжфакультетські й міжвузівські наукові колективи, здатні виконувати великі комплексні наукові розробки; всебічно підтримувати на-укові школи, які сформувалися в навчальному закладі, сприяти організації нових науково-дослідних структур; активно сприяти винахідницькій та інноваційній роботі, підтримувати створення при ВНЗ науково-виробничих фірм, інноваційних лабораторій, консалтингових бюро, зорієнтованих на впровадження у практику досягнень учених навчального закладу; забезпечити систематич-не видання фахових та спеціалізованих журналів і пе-ріодичних збірок; створити ефективну систему відбору талановитих студентів для навчання в аспірантурі й перспективну програму підготовки докторів наук; вести ефективний відбір і виховання наукової молоді, всіляко підтримуючи роботу Малої академії наук, створюючи умови для проведення повноцінної науково-дослідної роботи студентів, розвивати діяльність студентських на-укових товариств; сприяти пошуку інвестицій у розвиток інфраструктури наукових досліджень; сприяти міжна-родним науковим обмінам [18].

Таблиця 2. Стратегічні напрями розвитку аспірантури та докторантури вищого навчального закладу