Формування моделі комунікативних умінь майбутніх учителів фізичної культури у процесі педагогічної практики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

ФОРМУВАННЯ МОДЕЛІ КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ У ПРОЦЕСІ ПЕДАГОГІЧНОЇ

ПРАКТИКИ

Олена Яковліва, Володимир Яковлів

Постановка проблеми

Ефективність впливу вчителя на процеси виховання школярів значною мірою залежить від ефективної організації всього процесу його психолого-педагогічної діяльності, побудови її оптимальної структури. Тому нами запропонована модель контактної взаємодії, в основу якої покладено толерантно- дружній стиль, який забезпечував би автентичну відкритість, щирість - педагогічні чинники спілкування, які є необхідним психологічним ґрунтом для розвитку комунікативних умінь майбутніх учителів фізичного виховання.

Аналіз літературних джерел дозволив виявити особливості побудови підготовчої роботи до педагогічної практики, які характеризуються різноманітністю засобів, широким застосуванням занять з підвищеним творчим навантаженням [1,2,3,4,5,6].

Однак, ми можемо констатувати, що провідна роль все ж таки належить педагогічній практиці, в основі якої є не лише вивчення теоретичного курсу педагогіки, але й створення умов найбільш близьких до майбутньої самостійної педагогічної діяльності, які дозволять майбутнім учителям краще осмислити свої здібності.

В умовах демократизації суспільного життя актуальною постає проблема формування комунікативної компетентності випускників вищих навчальних закладів, усвідомлення ними сутності і закономірності спілкування, оволодінні комунікативними уміннями, які відкривають нові можливості у розв'язанні проблем і професійної підготовки. Оволодіння комунікативними уміннями є основою встановленню відносин співробітництва між учителем і учнями та демократизації навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи в цілому.

Тому педагогічна практика є надзвичайно важливою ланкою у практичній підготов майбутніх учителів фізичного виховання.

Успіх педагогічної діяльності багато в чому залежить від змісту та характеру стосунків між її учасниками, оскільки характерні риси особистості - це продукт її взаємодії з оточуючими людьми.

Нами поставлено завдання теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити ефективність моделі розвитку комунікативних умінь в процесі проходження педагогічної практики.

Результати дослідження

У процесі навчання в школі дитина включається до різних систем значущих для неї стосунків, які зумовлюють процес формування її особистості, характер стосунків з іншими людьми (відносини в родині, з ровесниками, з учителями в навчальній та поза навчальній діяльності). За допомогою таких стосунків корегується вплив на особистість дитини, ефективність якого залежить від ефективності обраної вихователем комунікативної позиції.

Отже, аналіз результатів нашого дослідження переконливо засвідчив, що жоден студент, який не засвоїв методик комунікації, не вмів викликати симпатію у дітей і підтримати з ними дружні, безпосередні стосунки, і як результат не зміг досягти успіху в організації і вихованні дітей свого класу.

Саме тому, незалежно від індивідуальних відмінностей студентів, процес оволодіння комунікативними уміннями за нашою методикою передбачав два етапи.

Перший етап визначається як створення першого позитивного враження на дітей. Взагалі перше враження людини на інших людей створює її зовнішній вигляд, який включає такі компоненти: одяг, міміка, пантоміміка, постава, зачіска, макіяж (для жіночої статі).

Отже, ми можемо зробити висновок, що серед факторів, від яких безпосередньо залежить ефективність педагогічного спілкування, насамперед той, який діє першим, на рівні відчуттів і сприймання. Це враження учнів від сприймання образу вчителя зором, слухом зазначає С.Б.Коваль та В.П.Москалець, де зовнішність вчителя, викладача, як і зовнішність актора, політичного діяча, дипломата помітно впливає на ефективність його діяльності, на його імідж. Отож, він мусить, якщо дійсно дбає про свій імідж, дбати про підкреслення того естетичного привабливого, принадного, симпатичного, що йому дала природа, і водночас про нівелювання, затушовування непривабливого. Особливо це стосується першого враження від першої зустрічі з вчителем. Отже, ми можемо зробити висновок, що перші враження про людину стають тією призмою, через яку переломлюються наступні сприймання її. Так, естетичний бар'єр, що виникає під час першого негативного естетичного враження, містить скепсис, глузливу іронічність, відстороненість, очікування гіршого у всіх майбутніх стосунках [4].

Зрозуміло, що перше враження про вчителя і подальше сприймання його не є сталим, а визначально від його природних даних, зовнішньої привабливості. Сама зовнішня привабливість це не лише риси обличчя і контури тіла, а також акуратність, охайність, чистота, стиль одягу, манера одягатись, зачіска, макіяж, прикраси, парфуми - так звані артефакти. Молодь особливо чутлива до таких речей.

Ми акцентували увагу на цьому факторі, тому що він - першим вступає в дію при перцепції (сприйманні) людини людиною, в процесі їх спілкування, а в нашій ситуації - при сприйманні дітьми свого вчителя-практиканта при першому знайомстві.

Стосовно останнього І.А.Зязюн зазначає, що значну роль у комунікативному процесі відіграють: міміка - вирази обличчя, динаміка (швидкість, виразність) їх змін; пантоміміка - постава, хода, жестикуляція; кінесика - комунікативно значущі рухи (зображення жестами образів, відношень); інформативний контакт очей (спрямованість, частота, тривалість); гекесика - дотики, поплескування, потискання руки; авербальні дії - тілесні рухи, потирання рук, маніпулювання предметами, перебирання пальцями [2].

Аналіз психолого-педагогічної літератури та результати нашого дослідження дозволяють зробити висновок, що особливості цієї невербальної комунікації залежать від вроджених, типологічних, психофізіологічних особливостей людей, темпераменту, від вихованості, сформованості комунікативної культури.

Виразна постава вчителя відображає внутрішню гідність, а пряма хода, зібраність свідчать про впевненість педагога у своїх силах. Водночас згорбленість, опущена голова млявість рук свідчать про внутрішню слабкість людини, її невпевненість у собі.

“Провідну роль, - як зазначає С.Б.Коваль та В.П.Москалець, в мімічних експресивних процесах грає погляд. Учні старших класів, студенти так характеризують привабливий погляд викладача, вчителя: відкритий, привітний, усміхнений, співчутливий, доброзичливий, сонячний, променистий, теплий, загадково-таємничий, не подобаються їм погляди: затуманені, злякані, тривожні, бігаючі, уникаючі, агресивні, злісні, лукаво-недобрі, колючі, холодні, байдужі, презирливі, зневажливі”[4].

Отже, за нашими даними перед першою зустріччю з дітьми майбутній вчитель має ще раз вивчити перед дзеркалом своє обличчя. Розіграти на ньому злість, зневагу, розгубленість, нудьгу, презирство, а оскільки ці мімічні вправи неприємно бачити на своєму обличчі тому необхідно відмовитись назавжди від них. Вираз обличчя, як підтверджують результати нашого дослідження, має відтворювати доброзичливість, яка зримо зафіксує гарний настрій, тому що від настрою вихователя, у значній мірі, залежить настрій дітей, з якими він працює.

Враховуючи зазначене вище завдання другого етапу більш важливе і відповідальне, воно полягає в тому, щоб сприйняти і полюбити дітей такими, якими вони є. Це одна з найголовніших заповідей, яку має засвоїти майбутній учитель, важлива засада його педагогічного світогляду. Тим паче, як підтверджують результати нашого дослідження, майбутній учитель фізичного виховання в процесі педагогічної практики в школі має не лише слідкувати за своєю зовнішністю та експресією в процесі спілкування з вихованцями.

але й сприймати їх експресію та адекватно реагувати на неї, корегувати свої комунікативні дії з поправкою на емоційні переживання дітей та підлітків, що проявляються у їх міміці, пантоміміці тощо.

Другий етап визначається сприйняттям дітей такими, якими вони є - гарних, лагідних, добрих, життєрадісних і зовні не привабливих, похмурих, агресивних. Так усі без винятку діти відчуватимуть істинний і відкритий інтерес до себе з боку молодого вчителя, повірити в те, що він “свій”, готовий жити їхнім життям.

Виховну роботу з дітьми майбутні вчителі в школі здійснюють у процесі розв'язання педагогічних ситуацій. Педагогічна ситуація визначається як реальна обстановка в навчальній групі, в складній системі взаємовідносин учнів яка враховується під час прийняття рішення про способи впливу на них.

Аналіз конфліктних ситуацій та педагогічних задач і їх розв'язання передбачає вміння студента застосовувати набуті теоретичні знання у практичній діяльності. Систематичний аналіз педагогічних ситуацій, або так званий педагогічний тренінг, - це важливий засіб формування і розвитку у майбутнього вчителя комунікативних умінь, а в подальшому і педагогічної майстерності.

Як зазначає Л.С.Виготський, одним лише вправлянням комунікативні вміння майбутнього педагога не можуть удосконалюватись, тобто досягати більш високого рівня свого розвитку, тому що цей розвиток пов'язаний із змінами основної структури та утворенням на її основі нових структур [1].

У процесі оволодіння сукупністю технічних прийомів шляхом вправлянь, як підтверджують результати нашого дослідження, можуть бути сформовані тільки уміння відображаючо-репродуктивного рівня. Однак такі уміння "не спрацьовують" там, де діяльність вимагає неалгоритмічних рішень.

Тобто для успішного здійснення комунікативної діяльності важливо не тільки тренування тієї чи іншої дії, але і формування певних установок, які б дозволили майбутнім учителям фізичного виховання знайти найбільш раціональну реакцію і наступні за нею комунікативні дії в несхожих одна на одну педагогічних ситуаціях.

Подальше удосконалення і розвиток комунікативних умінь майбутніх учителів, як підтверджують результати нашого дослідження, до рівня частково пошукового і творчого може бути забезпечений лише в результаті розвитку їх емоційної та інтелектуальної активності, яка призведе до змін у внутрішніх психологічних структурах.

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що успішно розвинути комунікативні уміння у майбутніх учителів фізичного виховання можна лише у процесі розв'язання педагогічних задач та конфліктних ситуацій, але не будь-яких, а неодмінно таких, які впливають на емоційну та інтелектуальну сфери особистості.

На підтвердження нашого висновку В.В. Каплінським запропоновано підхід, заснований на вирішенні проблемних педагогічних ситуацій, якраз орієнтований саме в глибину особистості - її інтелектуальну, емоційну, мотиваційну сфери. Він визначає процес розвитку комунікативних умінь "зсередини". Таким чином, стверджуючи процес розвитку комунікативних умінь - це процес оволодіння досвідом глибокої пошукової поведінки в таких ситуаціях. А один із найбільш ефективних методів розвитку комунікативних умінь - їх моделювання, аналіз і розв'язання педагогічних ситуацій [3].

Моделювання педагогічних ситуацій у процесі теоретичної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання до педагогічної практики замінювалось нами переглядом відеокасет на педагогічну тематику, методи та прийоми, які використовувались у цих фільмах аналізувались, що в подальшому дозволило виробити нові варіанти та способи розв'язання педагогічних ситуацій.

Застосування такого підходу у процесі теоретичної підготовки майбутніх учителів до педагогічної практики, як підтверджують результати нашого дослідження, сприяло ефективному розвитку у них комунікативних умінь.

Підготовка студентів фізичного виховання до педагогічної практики мала практичну спрямованість, метою якої було накопичення необхідних теоретичних знань, практичних умінь з організації навчально-виховної діяльності. Не менш важливим, за такого підходу, є словесні методи, тобто дискусії, бесіди, зміст яких маючи різноманітне спрямування доповнює і підсилює ефективність наведених форм організації виховної роботи з дітьми.

Отже, оволодіння основами професійно-педагогічного спілкування процес складний. Нерідко можна зустрітись із судженням, що оволодіння цим складним мистецтвом - справа тільки часу та досвіду, переважно це дійсно так. Однак дослідження Н.В.Кузьміної показали, що не тільки досвідом та стажем роботи визначається рівень педагогічної майстерності вчителя. Важливо засвоїти його основи, сформувати себе як творчу, педагогічну індивідуальність, тоді швидше прийде і бажана педагогічна майстерність [5].

Оволодіння основами професійно-педагогічного спілкування найбільш ефективно відбуваються у процесі професійного самовиховання майбутніх учителів.

Тому у процесі дослідження нами значне місце відведено психолого- педагогічному тренінгу, який проводився із майбутніми вчителями фізичного виховання перед педагогічною практикою, головними складовими якого є:

1. зосередження на вербальних і невербальних повідомленнях та формах емоційної експресії іншої людини;

2. формулювання думки мовою, яка найбільш співзвучна співбесіднику;

3. налаштовування на тон узятий партнером у спілкуванні;

4. намагання заглиблюватися в емоційний стан співбесідника, усвідомлювати зміст його повідомлення. Це допомагає висловити власні почуття;

5. намагатися осмислити і зрозуміти почуття і думки, які не були відверто висловлені співбесідником, але мали місце в підтексті повідомлення;

6. спроба згадати те, що пропущене в повідомлені співбесідника.

Основна мета такого психолого-педагогічного тренінгу полягала у підвищенні компетентності майбутніх учителів фізичного виховання у процесах спілкування. Мета була конкретизована в задачах кожної вправи, які входили до програми. Задачі були пов'язані з набуттям знань, формуванням умінь, розвитком установок, які визначали поведінку у різних видах спілкування, розвитком перцептивних здібностей майбутніх учителів, корекцією та розвитком системи відносин особистості.

Після проведення занять у тренінгових групах із майбутніми вчителями, які були їх учасниками, проводилась бесіда на тему "Які почуття викликав зворотній зв'язок?". Так, 91,8% майбутніх учителів відповіли, що у процесі групової взаємодії вони отримували допомогу від учасників і самі допомагали іншим, вони також згадували, що в умовах, які контролюються педагогом чи ними особисто, вони навчались експериментувати з різними стилями спілкування серед рівних партнерів.

Спостерігаючи за взаємодіями, які відбуваються в групі учасники ідентифікували себе з іншими, використовували встановлений емоційний зв'язок при оцінці особистих почуттів та поведінки. Зворотний зв'язок впливав на оцінку майбутніми вчителями фізичного виховання своїх установок до дій у мікросередовищі. В таких умовах проходила спроба саморозкриття, що в свою чергу посилювало впевненість у собі; знижувало занепокоєння, а це, як підтверджують результати нашого дослідження, вкрай необхідно в роботі з дитячим колективом для успішного розвитку комунікативних умінь як майбутніх учителів, так і самих учнів.

Аналіз здобутих результатів дає можливість зробити висновок, що тренінгова група допомогла учасникам ефективно розвинути специфічні комунікативні уміння, такі як опис поведінки, комунікацію почуттів тощо.

За результатами експериментальної роботи нами встановлено, що студенти сприймали підготовчу роботу до педагогічної практики, як нове, незнайоме для них явище.

За результатами експериментальних досліджень нами встановлено, що статусна психологічна установка майбутніх учителів у процесі проходження педагогічної практики має незаперечне значення у розвитку їх комунікативних умінь і одночасно є першим критерієм моделі розвитку цих умінь.

Як показали результати експериментальної роботи, рівень готовності майбутніх учителів фізичного виховання до комунікативної діяльності часто залежить не лише від стану організації чи виду виховної роботи, а й від доброзичливих взаємостосунків оточуючих людей та наскільки глибоко майбутні учителі усвідомлюють власну роль у цьому процесі.

Другим критерієм моделі розвитку комунікативних умінь майбутніх учителів у процесі педагогічної практики є ставлення їх до виховної роботи.

Важливою особливістю процесу виховної роботи є емоційний стан, який забезпечує вплив на інтелектуальну і вольову сфери особистості майбутнього вчителя. Подальше удосконалення, може відбуватися тільки в результаті розвитку емоційної активності, яка забезпечить зміни у внутрішніх психологічних структурах майбутнього вчителя.

Отже, ми можемо зробити висновок, що комунікативні уміння не можна перенести із зовні і відпрацювати шляхом вправ. Комунікативні уміння є внутрішніми моделями, які забезпечують дії, вони формуються самостійно під впливом зовнішніх факторів, що активізують емоційну, інтелектуальну і вольову сфери особистості, включаючи її в активну самостійну діяльність. У нашому експерименті емоційний фон проявляється в оцінці настрою майбутніх учителів фізичного виховання у процесі здійснення виховної роботи з дітьми.

Впливаючи на емоційну і інтелектуальну сфери особистості майбутніх учителів у процесі проходження позашкільної педагогічної практики, вони сприяють розвитку комунікативних умінь зсередини. Розвинуті таким чином уміння будуть відповідати своїй сутності, тому що будуть у достатній мірі самостійними, а тому зможуть успішно забезпечувати самостійне вирішення нових педагогічних завдань.

Отже, розвиток комунікативних умінь можливий за умови сформованої цілісної системи моделі виховної діяльності.

Тому у процесі експериментального дослідження нами адаптовано та застосовано методику незакінчених речень [7].

Студентам пропонувалось закінчити 15 речень. Ці речення нами було згруповано у три блоки, які характеризували систему ставлення майбутніх учителів фізичного виховання до роботи, їхню статусну залежність та внутрішній емоційний стан.

Доповнення до речення, які робили майбутні вчителі, оцінювались у балах, від 0 до 2.

0 балів -- заслуговувало речення яке розкривало позитивне ставлення особистості до його змісту;

1 балом -- оцінювалось речення з невизначеністю ставлення або з негативним ставленням;

2 бали -- заслуговувало речення, яке яскраво розкривало негативне ставлення особистості до його змісту.

Наприклад, статусна психологічна установка “Коли до мене підходить мій керівник... я почуваю себе впевнено” -- 0;... терпляче його вислуховую” -- 1;... чекаю найстрашнішого” -- 2. Емоційний стан “Настрій дітей у моєму загоні... завжди веселий, хороший” -- 0;... залежить від погоди” -- 1;... некерований, нетерплячий” -- 2. Ставлення до роботи “Моя робота в таборі... просто задоволення” -- 0;...перевірка для мене, а інколи тяжка праця” -- 1;... добровільна каторга” -- 2.

Аналіз результатів дослідження дозволив зробити якісну та кількісну оцінку кожної студентської роботи.

Графічне відображення результатів цього аналізу зображено нами на рисунку 1.

Як свідчить рис. 1 і 2 експериментальна група майбутніх учителів, які теоретично та практично готові до роботи з дітьми в період педагогічної практики складала 70,8%, поряд контрольна група складала -- 27,7 %. До групи першого (високого) рівня показників проявів ставлення майбутніх учителів фізичного виховання до виховної діяльності нами виділено саме їх. У цих майбутніх учителів фізичного виховання прослідковувалась незалежна статусна психологічна установка.

Перевірка ставлення до роботи в майбутніх учителів в умовах педагогічної практики засвідчила про позитивне і серйозне ставлення переважної їх більшості до цієї практики.

Емоційний стан доброзичливий у майбутніх учителів фізичного виховання високого рівня розвитку комунікативних умінь. У них спостерігалась радість спілкування з дітьми.

До другого (середнього рівня) нами відзначено майбутніх учителів фізичного виховання, які у кількісному відношенні мали такий склад: експериментальна група складала 29,2%, а контрольна група -- 64,6%. Кількість балів у цьому рівні коливалась від 0,24 до 0,74.

У майбутніх учителів фізичного виховання, які були виділені нами до цього рівня, проявлялась невизначеність та невпевненість у своїй поведінці.

У процесі експериментальної перевірки статусної психологічної установки у них прослідковувалась невпевненість у спілкуванні з керівництвом.

Ставлення до роботи невизначене. Тому, ми можемо зробити висновок, що майбутні вчителі фізичного виховання цієї групи швидше виконавці, аніж творчо працюючі особистості, вони оволоділи комунікативними уміннями, могли організувати виховну роботу, але лише за допомоги досвідчених педагогів.

Емоційний стан характеризувався емоційними перепадами, а це впливало і на настрій вихованців.

До третього низького рівня належала група майбутніх учителів фізичного виховання, у яких зацікавленість до результатів виховної роботи не проявлялась. Робота ними виконувалась тільки тому, що було почуття відповідальності.

В експериментальній групі такі майбутні вчителі фізичного виховання відсутні, а у контрольній їх налічувалось 7,7%. Кількість балів у цьому рівні коливалась від 0,74 до 1.

У цій групі студентів прослідковувалась напружена статусна психологічна установка на взаємодію з керівництвом закладу.

Ставлення до роботи - у таких майбутніх учителів виховна робота в процесі педагогічної практики не викликала інтересу.

Емоційний стан у цих студентів приглушений. Ставлення до дітей в загоні нетерпляче.

Оскільки майбутні вчителі є суб'єктом навчання і діяльності в процесі педагогічної практики, то саме ця модель базується на теоретичних і методичних засадах комплексу навчальної діяльності.

Висновки. Отже, розвиток комунікативних умінь у майбутніх учителів фізичного виховання в процесі педагогічної практики можливий за таких умов:

1. Відповідність всім вимогам культури зовнішнього вигляду вчителя.

2. Системний аналіз педагогічних задач та різних ситуацій в процесі підготовки до проходження педагогічної практики в школі.

3. Підготовка та широке застосування словесних форм виховної роботи (дискусії, бесіди тощо) з учнями у процесі педагогічної практики в школі.

4. Проведення психолого-педагогічного тренінгу в процесі підготовки до педагогічної практики. Основна мета якого полягала у підвищенні компетентності майбутніх учителів фізичної культури в процесі спілкування.

5. Аналіз моделі розвитку комунікативних умінь показав, що їх функціонування забезпечується широким спектром знань, умінь та навичок, які необхідно сформувати у майбутніх учителів фізичної культури.

6. Дослідження професійних якостей особистості майбутніх учителів фізичної культури, необхідних для успішного проведення виховної роботи з дітьми, дозволило довести необхідність вивчення проблеми розвитку комунікативних умінь майбутніх учителів, які в сутності є основою моделі виховної роботи.

Література

1. Виготський Л.С. Собрание сочинений.М.: Педагогика, 1983.Т3. 366 с.

2. Зязюн ІА Педагогічна майстерність. К. 2000.

3. Каплинский ВВ. Формирование коммуникативных умений будущих учителей на основе проблемных педагогических ситуаций: Автореф. дас.... канд. пед. наук. К: 1993. 24 с.

4. Коваль С.Б., Москалець ВП. Розвивальне педагогічне спілкування. Ів - Франківськ: Плай, 2000. 43 с.

5. Кузьмина Н.В. Ценностное отношение к профессионализму педагогической деятельности / Авт.: ПВ. Кузьмина, УД Богаева, Ю.С. Шапошникова. Усть-Каменогорск, 1989. 160 с.

6. Нечаева Л.Ф. Подготовка студентов в педагогических институтах к взаимодействию с учащимися. Автореф. дас.... канд. пед. наук. Харьков, 1991. 18 с.

7. Румянцев ГГ. Опыт применения методов незаконченных предложений в психиатрической практике // Исследование личности в клинике и в екстремальных условиях. Л.: НИПНИ им. ВМ Бехтерева, 1969. 275 с.

Анотація

ФОРМУВАННЯ МОДЕЛІ КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ МАЙБУІНІХ УЧИТЕЛЮ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ У ПРОЦЕСІ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ педагогічний учитель фізичний культура

Олена Яковліва, Володимир Яковлів

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

У статті, на основі власних наукових досліджень, розкривається сутність моделі розвитку комунікативних умінь майбутніх учителів фізично.' культури у процесі педагогічної практики. Показаний системний аналіз педагогічних задач та різних ситуацій в процесі підготовки до проходження педагогічної практики. Розкрито методику застосування незакінчених речень, які характеризували систему ставлення майбутніх учителів фізичної культури до роботи, їхню статусну залежність та внутрішній емоційний стан.

Ключові слова: комунікативні уміння, педагогічна практика, майбутні вчителі фізичної культури.

Аннотация

ФОРМИРОВАНИЕ МОДЕЛИ КОММУНИКАТИВНЫХУМЕНИЙ БУДУЩИХ УЧИТЕЛЕЙ ФИЗИЧЕСКОЙ КУЛЬТУРЫ В ПРОЦЕССЕ ПЕДАГОГИЧЕСКОЙ

ПРАКТИКИ

Елена Яковлива, Владимир Яковлев Винницкий государственный педагогический университет имени Михаила Коцюбинского В статье, на основе собственных научных исследований, раскрывается сущность модели развития коммуникативных умений будущих учителей физической культуры в процессе педагогической практики. Показан системный анализ педагогических задач и разных ситуаций в процессе подготовки к прохождению педагогической практики. Раскрыта методика применения незаконченных предложений, которые характеризовали систему отношения будущих учителей физической культуры к работе, их статусную зависимость и внутреннее эмоциональное состояние.

Ключевые слова: коммуникативные умения, педагогическая практика, будущие учителя физической культуры.

Annotation

DEVELOP MODELS OF COMMUNICATIVE SKILLS FUTURE TEACHERS OF PHYSICAL CULTURE IN THE PROCESS OF PEDAGOGICAL PRACTICE

EenaYakovliva Vladimir Yakovliv

Vinnitsa State Pedagogical University named after Mikhail Kotsyubinskogo In the article, on the basis of own scientific researches, essence of model of development of communicative abilities of future teachers of physical culture opens up in the process of pedagogical practice. The analysis of the systems of pedagogical tasks and different situations is rotined in the process of preparation to passing of pedagogical practice. A method is exposed applications of unfinished suggestions, which characterized the system of relation of future teachers of physical culture to work, their status dependence and internal emotional state.

Key words: communication skills, teaching practice, future teachers of physical education.

Размещено на Allbest.ru