Болонський процес: історія і перспективи розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Болонський процес: історія і перспективи розвитку

Болонський процес - процес зближення і гармонізації систем освіти країн Європи в рамках Болонської угоди, з метою створення єдиного європейського простору вищої освіти.

Європейський Союз - це складова реальність сьогоднішнього історичного розвитку, що свідчить про переваги демократичного розвитку країн для кожного окремого європейця. І Болонська система реформування вищої освіти стала однією зі складових євроінтеграції. Враховуючи єдність кордонів України з Євросоюзом, історичну, культурно-цивілізаційну, територіальну ідентифікацію України, а також входження у єдиний європейський загальноосвітній простір та стратегічний курс держави на інтеграцію в Євросоюз, доцільною і своєчасною постає потреба вивчення процесів європейської інтеграції, а також перспектив їх розвитку для України.

Маючи широкі уявлення про об'єднання Європи, оскільки цей процес відбувається на протязі другої половини ХХ - початку ХХІ століття, об'єктивно необхідно виділити процес перебудови системи європейської вищої освіти. Україна зробила важливий крок, приєднавшись у 2005 році до Болонської декларації, й отримала офіційне визнання європейською спільнотою зовнішньополітичного курсу нашої держави, спрямованого на євроінтеграцію. Таким чином, нам відводиться обов'язок сприяти створенню європейського науково-освітянського простору, а також взяти активну участь у розбудові Великої Європи - „Європи знань”.

Головною метою даної розвідки є простеження розвитку основних етапів Болонського процесу і оцінка його історичної перспективи.

Поштовхом до радикального реформування європейської системи вищої освіти стали студентські страйки 1968 року, насамперед Паризького університету - Сорбонни, які призвели до корінних змін у законодавстві європейських країн. Стурбованість європейської громадськості обумовлювалась якістю навчання, конкурентоспроможністю випускників вищих навчальних закладів, які поступалися на ринку праці своїм північноамериканським колегам.

Процес перебудови вищої освіти, який триває вже понад 37 років, прийнято називати Болонським, хоча є всі підстави вважати його Сорбоннсько-Болонським. Він мав поступовий характер і розвивався від низу до верху: студенти - університети - уряди європейських країн. Так, 18 вересня 1988 року, під час святкування 900-ї річниці найстарішого університету Європи у м. Болонья, було підписано Велику Хартію університетів (Magna Charta Universitatum). Уся науково-освітня еліта Європи підтримала фундаментальні принципи подальшого розвитку вищої освіти та науки. Чотири українських університети підписали цю Хартію: Харківський державний університет ім. В.Н. Каразіна, Дніпропетровський державний університет, Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, Національний технічний університет України „Київський політехнічний інститут”.

Через десять років, 25 травня 1998 року, на святкуванні 800-ї річниці Паризького університету - Сорбонни, міністрами освіти Німеччини, Франції, Італії та Сполученого Королівства Великобританії було підписано „Сорбоннську декларацію”, спрямовану на гармонізацію національних систем вищої освіти. А наступного року, а саме 19 червня 1999 року, в Болоньї з'явилася підписана від імені урядів міністрами освіти 29 країн „Болонська декларація”, яка сформувала вимоги та критерії до національних систем вищої освіти у світлі утворення єдиного європейського освітньо-наукового простору до 2010 року.

Відтепер кожні два роки відбуваються зустрічі міністрів вищої освіти країн Європи, на яких підбивають підсумки Болонського процесу та уточнюються завдання на майбутнє. У Празі 19 травня 2001 року було підписано Празьке комюніке. Чисельність країн-учасниць Болонського процесу збільшилася до 33. У Берліні 19 вересня 2003 року кількість країн, які приєдналися до Болонського процесу, досягла 40. Слід відзначити активну участь у реформуванні систем вищої освіти країн Центральної та Східної Європи [3].

Україна приєдналася до Болонського процесу на самміті міністерств в м. Бергені (Норвегія) 19-20 травня 2005 року. Хоча зауважимо, що наукові та освітні контакти українців з європейськими вищими навчальними закладами мають давню традицію, що сягає середніх віків [4].

Таким чином, розбудова європейського освітньо-наукового простору - це міжурядова ініціатива, що започаткована у Сорбонні у 1998 році, продовжена у Болоньї в 1999 році, у Берліні в 2003 році, у Бергені у 2005 році. Віднині ця система об'єднує 45 країн „Великої Європи”.

Ця політика має дві основні мети:

1. перетворити європейський континент на безмежний простір, в якому студенти, викладачі та дослідники могли б вільно переїжджати з однієї місцевості в іншу;

2. зробити цей простір прозорим та привабливим для усього світу.

Основні вектори спільних дій можна стисло викласти таким чином:

ь прийняття трирівневої структури вищої освіти, що має три основні рівні, досягти яких можна протягом аналогічного терміну навчання: ліценціат (укр.: бакалаврат), майстер (укр.: магістратура), докторат (укр.: аспірантура);

ь розробка модульного принципу освіти згідно з європейською системою кредитів - ESTS;

ь забезпечення взаємного визнання дипломів на європейському рівні;

ь інтеграція потреб у професійній освіті на різних рівнях та забезпечення освітніх потреб протягом усього життя;

ь сприяння мобільності студентів і викладачів та надання освітянським освітнім закладам європейського виміру;

ь розробка методологічних засад для оцінювання якості освіти;

ь опора на учасників освітнього процесу, насамперед на університети (Європейська асоціація університетів) та на студентів (Національні спілки студентів Європи)

Які перспективи відкриває Болонський процес для України? Передусім це нові можливості, пов'язані з перспективою входження до загальноєвропейського освітнього простору, а саме:

ь визнання українських дипломів на міжнародному рівні;

ь більша мобільність в європросторі для студентів та викладачів;

ь спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами;

ь конкурентоспроможність на європейському і світовому ринку праці [5].

Інтеграційні процеси необхідно пов'язати із важливими концептуальними змінами щодо змісту і форм навчання. У цій галузі перед українськими освітянами теж відкриваються нові та цікаві перспективи.

Перш за все треба зауважити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу, поєднано із збереженням та розвитком неповторного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни. Отже, „євростандарт” в освіті в жодному разі не означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніх систем європейських країн, а спрямовано на їх взаємне узгодження та гармонізацію з потребами сучасного світу.

Не випадково саме „гармонізація” виступає одним із ключових понять багатьох документів. Смислове навантаження цього поняття є надзвичайно ємним, адже головною метою виховання та освіти є навчити молоду людину жити в гармонії з навколишнім світом і самою собою шляхом пізнання цього світу, визначення свого місця в ньому, освоєння певного роду діяльності. У сучасних умовах уміння адаптуватися до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності, готовність відповідати на виклики сьогодення стає нагальною необхідністю.

З метою пристосування освітньої діяльності до динаміки сучасного життя європейська реформа впроваджує гнучку систему навчальних кредитів, надає можливість зарахування та накопичення в загальному освітньому здобутку людини не лише її попередніх навчальних надбань, але й практичного досвіду в певній галузі, а система безперервної освіти доповнюється можливістю навчатися протягом усього життя, у власному темпі, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей людини. Навчання стає багатодисциплінарним, враховує необхідність оволодіння щонайменше однією іноземною мовою, новітніми інформаційними технологіями.

Багатий український досвід слугуватиме надійним „стартовим майданчиком” для подальшого вдосконалення національної системи освіти та її узгодження з європейською, а також розвиток освітніх впливів.

Загальновизнаним фактом є те, що вітчизняна освіта завжди вирізнялася фундаментальною глибиною знань, які вона надавала і зараз надає учнівській та студентській молоді, на відміну від більш вузькоспеціалізованого профілювання освіти на Заході. Ці традиції вітчизняної освіти багато в чому відповідають новій для європейських університетів тенденції до багатодисциплінарного навчання, визначеній в рамках Болонського процесу реформування. Водночас запропоновані цією реформою нові напрямки освітньої діяльності представляють для української освіти значний інтерес.

По-перше, це нові принципи органічного поєднання навчання і науково-дослідної роботи в університетських закладах. Очікуване посилення пошукової, творчої діяльності викладачів і студентів сприятиме постійному оновленню освіти, яка адаптуватиметься до останніх досягнень науки, а також активному включенню студентів до самостійної професійно орієнтованої діяльності в рамках розробки індивідуального проекту під керівництвом викладача-дослідника. Запроваджену реформою систему навчальних кредитів також пристосовано до постійного оновлення змістового наповнення та форм навчання. Крім того, європейською реформою передбачено встановлення більш тісної взаємодії між навчальним закладом та роботодавцем на різних етапах підготовки майбутнього фахівця.

По-друге, необхідність більш гнучкої освітньої системи, яка б могла, з одного боку, швидко реагувати на нові потреби суспільства, а з іншого - надавати людині не лише потрібні в сучасному світі знання та навички, необхідні для успішної професійної діяльності, але й навчити її швидко адаптуватися до нових умов у майбутньому.

Тобто необхідно впроваджувати гнучку взаємодію теоретичних, прикладних та практичних аспектів навчання, а це стосується не тільки університетської, але й шкільної освіти. Особливо важливим видається показати дитині з перших років її навчання, а потім і молодій людині, яка прагне здобути вищу освіту, тісний зв'язок навчання з життям і в практичних, конкретних, і в загальних аспектах.

Активізація такого навчання сприяла б розвитку вміння застосовувати загальні знання до конкретної життєвої ситуації, встановлюючи для цього необхідні міждисциплінарні зв'язки. Таким чином, у майбутнього фахівця формується відповідальність за навколишнє середовище, культурну спадщину, виховання активної життєвої позиції.

1. Болонський процес - закономірний прояв процесів глобалізації в освітній сфері.

2. Українська і європейська культурна і освітня традиція de facto показує тяглість окремих інтегративних елементів процесу освіти у вищій школі ще з часів Середньовіччя.

3. Виконаний аналіз показує закономірність і природність приєднання України до започаткованого в Болоньї 1968 р. процесу реформування вищої освіти.



Болонський процес в Україні: плюси і мінуси

На сьогодні суспільство досить бурхливо обговорює позитивні й негативні наслідки приєднання України до Болонського процесу. І хоча всі ми розуміємо, що входження до європейського інтелектуального простору - один із пріоритетних напрямів розвитку нашої країни, проте не можемо не враховувати істотних проблем, що виникають на шляху впровадження основних засад Болонської декларації.

Потенціал нації

Насамперед важливо зберегти й модернізувати національний інтелектуальний потенціал, розвиток якого значною мірою залежить від поглибленої системної взаємодії освіти, науки та інновацій. Адже він значно поступається розвиненим країнам світу. Так, за оцінками світового банку, індекс економічних знань, що розраховується з показників розвитку інноваційної системи, освіти і людських ресурсів, інформаційно-комунікативних технологій та економічного режиму і державного управління, для України становить 5,55. Натомість для провідних країн світу (Швеція, Фінляндія, Ірландія, Великобританія, Франція, Німеччина, Нідерланди, США та Японія) індекс економіки знань перевищує 8,21.

Не досить оптимістичним можна вважати і той факт, що жоден із понад 160 українських університетів у 2007 році не потрапив до 500 кращих у світовому рейтингу, що визначається Інститутом вищої освіти Шанхайського університету Хіа Тон та світовим співтовариством. Тому важливою передумовою підтримки на конкретному рівні інтелектуального потенціалу українського суспільства є ефективна модернізація освітньої сфери.

Важливо чітко розуміти відмінності між стратегічними завданнями входження України в інтелектуальний простір Європи й напрямами освітньої політики на виконання проголошених цілей європейської модернізації вищої освіти, до яких слід віднести участь у Болонському процесі, незалежне оцінювання випускників шкіл, можливість неперервного навчання, розвиток дистанційної освіти, підвищення мобільності студентів і викладачів, участь студентів в організації навчального процесу, оптимізацію мережі ВНЗ, інтеграцію вищої освіти і досліджень.

Проведені 2008 року провідними співробітниками Національного інституту стратегічних досліджень опитування керівників системи управління освітою та ВНЗ свідчать, що більшість з них не розуміють основної ідеї сутності Болонського процесу і зосереджують увагу на проведенні поверхових, неефективних змін.

Вітчизняним учасникам масштабних заходів, спрямованих на забезпечення активної участі нашої країни у Болонському процесі, варто нагадати, що його запровадження має на меті розв'язання проблеми "Європейського парадоксу". Його сутність у тому, що світове лідерство Європи у виробництві інтелектуальних знань (освітніх послуг, наукових публікацій) не зумовлює домінантні економічні позиції в сучасному глобалізованому світі. Як свідчать новітні соціогуманітарні дослідження, Європа не лише дедалі більше відстає в економічній конкуренції від США та Японії, а її за багатьма параметрами наздоганяють нові індустріальні країни, особливо "азійські тигри" та Китай. Саме для виправлення цієї ситуації і була розроблена "Лісабонська стратегія", складовою якої виступає Болонський процес.

Вільна траєкторія студента

Українська держава, визначивши як один з основних орієнтирів гуманітарного розвитку освітній простір Європи, здійснює конкретні кроки в напрямку практичного приєднання до Болонського процесу. Проте модернізація нашої вищої школи в умовах сьогодення передбачає не лише привнесення у вітчизняну вищу освіту елементів європейської освітньої системи, а й усебічний об'єктивний аналіз її позитивних і негативних тенденцій. Важливим у цьому відношенні є використання інформаційного, світоглядного та особливо методологічного потенціалу суспільних наук, які також потрібно розглядати як повноцінні суб'єкти Болонського процесу. Проте значні потенційні можливості, закладені в гносеологічній природі й функціях соціогуманітарних наук, в освітніх модернізаційних процесах використовуються неефективно. Це значною мірою пояснюється формальним, інерційним підходом щодо визначення реальної оцінки місця і ролі суспільних наук у навчальному та науково-дослідницькому процесі вищої школи, а також догматичним ставленням до основоположних ідей та принципів Болонського процесу.

Яскравим прикладом такого підходу стало переведення ініціативою Міністерства освіти та науки в 2009-2010 навчальному році курсів політичної соціології, права, економічної теорії з обов'язкових до категорії вибіркових дисциплін. Це мало полегшити перехід до Болонської системи та забезпечити "вільну траєкторію студента", що є однією з головних ознак європейських університетів. Але новий наказ Міносвіти лише встановив перелік вибіркових навчальних дисциплін гуманітарної та соціально-економічної підготовки для бакалаврів та надав право вносити зміни до зазначеного переліку, враховуючи особливості напрямів (спеціальностей), за якими ведеться підготовка фахівців.

Входження України до єдиного європейського освітнього співтовариства актуалізувало необхідність запровадження нових форм освітнього процесу, системи обліку й оцінки знань. Однак відповідно до Болонської процедури вибіркові дисципліни вводяться лише на останніх курсах, тоді як в Україні - з першого курсу навчання, тобто тоді, коли студент ще не може свідомо визначити, який предмет йому потрібен в обов'язковому порядку. На жаль, серед студентів нерідко побутує думка про марність гуманітарних знань, неможливість узгодити їх з майбутньою професією. Проте молодь не усвідомлює орієнтуючого, світоглядного характеру суспільних дисциплін у житті.

Аналізуючи важливі кроки, зроблені за п'ять років у системі вищої освіти, слід вказати на створення грунтовної нормативної бази для впровадження додатка до диплома європейського зразка.

Серед помилок, пов'язаних із впровадженням Болонської декларації, - відсутність послідовного виваженого, а також диференційованого впровадження кредитно-модульної системи без урахування специфіки вишів. Це, зокрема, викликало цілком справедливу негативну реакцію з боку викладачів і студентів культурно-мистецьких та художніх закладів, де впровадження такої системи в принципі неможливе. Експерти вказують і на інші не розв'язані проблеми в українській освітній галузі: слабкий зв'язок освіти і науки, недосконала структура мережі ВНЗ тощо.

Важливою проблемою на сьогодні є і якість освіти. Це якість освітніх процесів, змісту та освітніх програм, професійної підготовки і кваліфікації науково-педагогічних кадрів, якість навчально-методичного, інформаційного, матеріального, технічного забезпечення.

На думку експертів, неправильно зорієнтована участь студентів в організації навчального процесу. В Україні цей пункт нерідко сприймають як зменшення ролі викладача у навчальному процесі на користь самостійної роботи студентів. Проте розширення участі студентів в організації навчального процесу насправді має підвищити роль студента у формуванні певного попиту на освітні послуги та розширити для нього організаційні можливості задоволення цього попиту. Заходи, спрямовані на розширення квоти самостійної роботи студентів у навчальному процесі, накопичення кредитів за дисципліни, які можуть вивчатися в різних університетах та впродовж різного часу, збільшення вибіркових дисциплін, переслідують саме цю мету.

Важливим суб'єктом Болонського процесу є Міносвіти. Його головне завдання має полягати в розробці стратегій подальшого розвитку системи вищої освіти в цілому, передачі ініціативи та відповідальності за свою долю педагогічним колективам і ректорам вишів. До того ж, жодні стандарти, типові навчальні плани та програми не повинні обмежувати свободу визначення структури та змісту освіти, форм і методів навчальної роботи у виші. Треба законодавчо гарантувати право кожному ВНЗ самостійно визначати структуру та зміст освіти, форми та методи навчальної і дослідницької роботи. Освітні стандарти можуть визначати лише рівні кваліфікації, але не зміст навчання, та носити рекомендаційний характер.

Болонський процес започаткований 19 червня 1999 року представниками 29 країн. Він втілює стратегічний напрямок розвитку Європи з метою створення загальноєвропейського простору вищої освіти. Приєднавшись до участі в Болонському процесі 19 травня 2005 року в Норвегії, Україна зобов'язалася внести відповідні зміни в національну систему освіти та приєднатися до роботи над визначенням пріоритетів у процесі створення єдиного європейського простору вищої освіти. Нині до Болонського процесу приєдналися 47 країн Європи.

Базові засади Болонської декларації:

¦ Трирівнева система вищої освіти (бакалавр, магістр і доктор наук - на відміну від сьогоднішньої системи бакалавра, спеціаліста, магістра, кандидата наук і доктора наук);

¦ застосування академічних перевідних кредитів ЄСТS;

¦ європейський додаток до диплома;

¦ сприяння мобільності студентів, викладачів і науковців;

¦ створення єдиного європейського дослідницького простору;

¦ контроль за якістю вищої освіти тощо.

Запровадження Болонської системи передбачає реалізацію низки стратегічних завдань:

¦ досягнення високого інтелектуального та духовного рівня самореалізації особистості;

¦ масштабна підготовка висококваліфікованої робочої сили;

¦ ефективний розвиток людського капіталу;

¦ забезпечення високої конкурентоспроможності країни та формування інноваційної моделі економічного розвитку, що повинно забезпечити європейський рівень добробуту та соціального захисту громадян.

Проблеми української вищої освіти в контексті Болонського процесу:

¦ велика кількість вишів, надлишкова кількість напрямів і спеціальностей - у системах вищої освіти провідних країн їх у 4-5 разів менше;

¦ тенденція до погіршення якості вищої освіти;

¦ недостатня співпраця між сферою освіти і ринком праці;

¦ рівень автономії вітчизняних вишів значно нижчий від європейського;

¦ проблема хабарництва у вишах - недостатньо викоренено продаж оцінок, коли іспити приймає викладач, який навчав студентів упродовж семестру;

¦ відсутність мобільності студентів - у більшості з них немає можливості вчитися за кордоном, хоча понад чверть наших студентів мали б здобувати знання в інших країнах;

¦ в європейських країнах молодь бере активну участь в освітніх процесах, проте українські студенти скаржаться, що з ними фактично ніхто не радиться;

¦ викладачі вишів зазвичай працюють з невстигаючими студентами, а натомість мають приділяти більше уваги молодим людям, які прагнуть знань.

Основні положення Болонської декларації

Мета декларації - встановлення європейської зони вищої освіти, а також активізація європейської системи вищої освіти у світовому масштабі.

Декларація містить сім ключових положень:

1. Прийняття системи порівнянних ступенів, у тому числі шляхом запровадження додатка до диплому для забезпечення можливості працевлаштування європейських громадян і підвищення міжнародної конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти.

2. Введення двоциклової навчання: попереднього (pregraduate) і випускного (graduate). Перший цикл триває не менше трьох років. Другий повинен вести до отримання ступеня магістра або кандидата наук.

3. Впровадження європейської системи трансферу залікових одиниць трудомісткості для підтримки великомасштабної студентської мобільності (система кредитів). Вона також забезпечує право вибору студентом дисциплін. За основу пропонується прийняти ECTS (European Credit Transfer System), зробивши її накопичувальною системою, здатною працювати в рамках концепції «навчання впродовж усього життя».

4. Істотно розвинути мобільність учнів (на базі виконання двох попередніх пунктів). Розширити мобільність викладацького та іншого персоналу шляхом заліку періоду часу, витраченого ними на роботу в європейському регіоні. Встановити стандарти транснаціональної освіти.

5. Сприяння європейському співробітництву в забезпеченні якості з метою вироблення порівняльних критеріїв і методологій

6. Впровадження вузівських систем контролю якості освіти та залучення до зовнішньої оцінки діяльності вузів студентів та роботодавців

7. Сприяння необхідним європейським поглядам у вищій освіті, особливо в галузі розвитку навчальних планів, міжінституційні співробітництва, схем мобільності та спільних програм навчання, практичної підготовки і проведення наукових досліджень.

Переваги і недоліки

США не тільки спостерігають за процесом європейської освітньої інтеграції, а й досить активно беруть участь в ньому. У 1992 році при ЮНЕСКО була створена робоча група з розробки нормативної бази для забезпечення можливості взаємного визнання документів про освіту країн Європи та Америки. Однак за два роки не вдалося прийти до консенсусу, з'ясувалося, що однією з головних проблем на шляху конвергенції двох освітніх систем, є проблема зіставлення Європейської системи взаємного визнання залікових одиниць (ECTS) з американською системою залікових одиниць (англ. credits). У США застосовуються більш різноманітна і гнучка система обліку навчального навантаження, що складається з системи залікових одиниць (credits), підрахунку сумарних оцінок за критеріями кількості (GPA) і якості (QPA), а також додаткових балів за успішну навчальну та наукову роботу (Honors).

За оцінками українських експертів в галузі освіти, приєднання України до Болонського процесу породить плутанину з навчальними програмами. Роботодавцям, які навчалися за часів СРСР треба пояснювати що всі сучасні ступеня вищої освіти є повноцінними і після їх отримання можна працювати за фахом, але деякі ступені більше призначені для викладачів або наукових працівників, наприклад ступінь магістр і доктор філософії. Більш низькі ступеня вищої освіти підійдуть для працевлаштування людей, які не планують працювати викладачами у ВНЗ і робити вагомий внесок в науку завдяки наукового ступеня. Це не означає що ступеня, які відрізняються від ступеня спеціаліст - неповноцінні, всі ступені вищої освіти повноцінні, але потрібно інформувати про це роботодавців які вчилися до розпаду СРСР і знали тільки ступінь фахівець. Ступінь фахівець в ЄС і більшості країн відсутня.

Одна з серйозних проблем інтеграції української системи освіти до Болонського процесу - недостатньо повна інформованість посадових осіб як про поточний стан справ в українському та європейському освіті, так і про цілі Болонського процесу.

навчальний болонський школа процес

Нові моделі організації навчального процесу в національній вищій школі

Обрані Україною шляхи модернізації вищої освіти аналогічні загальноєвропейським підходам. Кредитно-модульну систему організації навчального процесу (КМСОНП) - модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на використанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів), розглядають як засіб підвищення мобільності студентів під час переходу з однієї навчальної програми на іншу, включно з програмою після дипломної освіти.

За основу пропонується прийняти ЕСТБ-систему, розроблену європейською комісією, що дозволяє особистості ефективно діяти в межах концепції "навчання упродовж усього життя". ЕСТБ передбачає покласти в основу обліку трудомісткості навчальної роботи студента кредити, які накопичуються (акумулюються) протягом усього терміну навчання студента і можуть бути перезарахованими в іншому навчальному закладі. Згідно з додатком 1 Конвенції Ради Європи та ЮНЕСКО про визнання кваліфікації з вищою освітою "кредит - точно документована мінімальна умовна одиниця вимірювання "вартості" будь - якої зі складових навчальної програми, виконаної студентом під час навчання".

Заліковий кредит - завершена задокументована частина (навчальної дисципліни, практики, курсового проектування тощо) навчання студента, що підлягає обов'язковому оцінюванню та зарахуванню. Залікові кредити містять модулі декількох видів навчальної діяльності студентів (аудиторну, самостійну та індивідуальну роботу).

Модуль - це задокументована завершена частина освітньо-професійної програми (ОПП), що реалізується відповідними видами навчальної діяльності студента (лекції, практичні, семінарські, лабораторні заняття, самостійна та індивідуальна робота, практики, контрольні заходи, кваліфікаційні роботи).

Змістовий модуль - це система елементів навчальної дисципліни, поєднаних за ознакою змісту та за допомогою відповідних методів навчання.

Кожен ВНЗ розробляє власну кредитно-модульну систему, що є внутрішньою. Присвоєння студенту академічного ступеня відбувається після того, як він/вона накопичив/ла певну кількість кредитів. Проміжок часу, упродовж якого допускається процес акумулювання, є довільним, але з певними обмеженнями.

Переваги акумуляційної кредитної системи полягають у:

- гнучкості, бо кожен студент самостійно вибирає шляхи накопичення заданої кількості кредитів;

- можливості ефективної реалізації принципу індивідуалізації навчання;

- підвищення ефективності навчання із забезпеченням оптимізації витрат;

- самооптимізації процесу навчання.

З метою контролю за якістю академічних досягнень студентів з використанням встановлених стандартів транснаціональної освіти запроваджується обов'язкове переведення оцінок національної школи до шкали ЕСТв (табл. 1).

Таблиця 1

Національні гарантії якості освіти повинні містити:

- визначення відповідальності органів управління освітою та навчальних закладів за якість освіти;

- оцінку програм ВНЗ, яка поєднує внутрішній контроль (ректорський контроль) та зовнішню перевірку (Державна інспекція, експертні ради, ДАК та ін.), а також публікацію результатів контролю;

- систему акредитації, сертифікації або подібні процедури;

- залучення до моніторингу якості освіти міжнародних організацій;

- міжнародне співробітництво та створення спілок, що опікуються перевіркою якості вищої освіти.

Одним із важливих положень Болонських угод є орієнтація вищих навчальних закладів на такий рівень знань, умінь і навичок випускників, які б забезпечили його конкурентоспроможність на європейському ринку праці. Для забезпечення визнання кваліфікацій цей процес повинен бути спрощеним, що може підтверджуватися додатком до диплома, рекомендованого ЮНЕСКО. Згідно Болонських угод запропоновано видавати такий додаток усім студентам, які закінчують ВНЗ після 2005 року. Міжнародний диплом єдиного для Європи зразка повинен визнаватися всіма роботодавцями Європи. У сукупності запропоновані Болонською угодою заходи сприятимуть забезпеченню привабливості європейської системи освіти, залученню до навчання в європейських університетах студентів з інших регіонів світу.

Входження системи вищої освіти України в європейський освітній простір передбачає її побудову з урахуванням принципів, які мають за основу університетську хартію, прийняту в Болоньї (Magna Charta Universitatum, 1998 p.), зокрема:

1. Автономія у поєднанні з відповідальністю.

Вищі навчальні заклади повинні мати право формувати свою стратегію, визначати власні пріоритети у навчанні та проведенні наукових досліджень, витрачати ресурси, профілювати свої програми, встановлювати власні критерії для прийому викладачів і студентів. Університети потребують необхідної організаційної свободи, чітких та сприятливих умов регулювання і достатнього фінансування. Конкуренція, яка повинна мати місце, не може бути зведена до комерції.

2. Освіта як відповідальність перед суспільством. Першочергового значення набуває відповідальність ВНЗ за якість освіти і підготовки фахівців.

Зона європейської вищої освіти і українська вища школа, як її структурний елемент, повинні будуватися на європейських традиціях відповідальності системи освіти перед суспільством; на широкому і відкритому доступі як до двоступеневого так і після ступеневого навчання; на освіті для розвитку особистості та навчанні протягом усього життя; на громадянськості та принципах соціальної доцільності освіти.

3. Вища освіта, грунтована на наукових дослідженнях.

Цей принцип спирається на тезу, згідно якої наукові дослідження є рушійною силою вищої освіти. Тому створення Зони європейської вищої освіти має відбуватися одночасно зі створенням Зони європейських наукових досліджень.

4. Організація диверсифікації.

Диверсифікація (лат. diversus - різний н facerй - робити) - полягає у широкій різноманітності навчальних закладів, навчальних програм і органів управління освітою. Традиційно європейська вища школа характеризується різноманітністю мов, національних освітніх систем, типів вищих навчальних закладів, орієнтацією профілів підготовки і навчальних планів. Водночас її ефективність залежить від здатності оптимально організовувати це різноманіття з отриманням позитивних результатів. Завданням Болонських угод є не уніфікація європейських вищих навчальних закладів, а забезпечення змін і полегшення умов для координації та зближення (конвергенції) освітніх систем з урахуванням національних і європейських особливостей.

Реформування національної системи вищої освіти України згідно зазначених вище напрямків сприятиме її наближенню до європейських стандартів. Якість процесів оновлення, які відбуваються в сучасних українських ВНЗ, дають підстави для впевненості у можливості подальшого примноження інтелектуального багатства нації і забезпечення успішності соціально-економічного розвитку української держави.

Напрямки структурного реформування вищої освіти України з огляду на Болонський процес

Ми маємо усвідомлювати, що для нашої системи вищої освіти він є дуже непростим. Нам важче, ніж будь-якій іншій країні, яка не має таких глибинних традицій у галузі фундаментальної природничої й інженерної освіти, приєднатися до багатьох загальноєвропейських рішень, нівелюючи власні багатовікові наробки у цій галузі. Якраз наша вища освіта, лише в інженерії, виховала винахідника вертольотів Ігоря Сікорського, відкривачів космосу Сергія Корольова і Володимира Челомея, конструктора неперевершених авіаційних двигунів Архипа Люльку, фундатора твердотільної електроніки Бенціона Вула, вона дала світові п'єзодвигун і високошвидкісний транспорт на магнітній подушці. І цей перелік можна довго продовжувати.

Тому нові виклики ми повинні прийняти не тільки переносячи на наше підґрунтя досвід інших держав, але й пропонуючи європейському співтовариству свої доробки, досягнення, пропозиції, своє бачення проблем. Тобто потрібно досягти гармонійного поєднання європейських нововведень і кращих вітчизняних традицій. Але ми повинні відверто визнати, що за останні роки у сфері вищої освіти України, особливо технічної, накопичилися складні проблеми, вирішення яких залишається на порядку денному, навіть незважаючи на наявність чи відсутність таких факторів, як Болонський процес. Ці проблеми становлять так би мовити деякий мартиролог нашої вищої освіти.

ь Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.

ь Недостатнє визнання у суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу ми здійснюємо не на бакалаврат, а на спеціальність.

ь Загрозлива у масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.

ь Збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.

ь Невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого - вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.

ь Ми змирилися з нехтуванням передовими науковими дослідженнями у закладах освіти, які є основою університетської підготовки. Наша система наукових ступенів складна у порівнянні з загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців в Європі.

ь Неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.

ь Відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип “освіта через усе життя” поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований.

ь Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних керманичів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.

Ці та інші перешкоди погіршують розпізнавання нашої системи вищої освіти зовнішнім світом, підсилюють ізоляціоністські тенденції, погіршують мобільність наших студентів, викладачів і науковців в межах європейського освітнього простору і ринку праці.

Размещено на Allbest.ru

...