Вимоги до суспільних вчителів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи вимог до особистості вчителя

1.1 Професійна підготовка майбутнього вчителя

1.2 Вимоги до вчителя в різні історичні періоди

2. Особливості особистості сучасного вчителя

2.1 Діагностика вимог до особистості сучасного вчителя

3. Якості вчителя-вихователя

Висновок

Література



Вступ

Актуальність дослідження - зумовлюється необхідністю осмислення місця і ролі вчителя в освіті, його особистісних характеристик та якостей при сучасному розвитку суспільства. Стрімкий світовий розвиток, поширення нових інформаційних засобів вимагають від вчителя часової відповідності, тобто перетворення на «нового вчителя», утворення сучасної особистості педагога, здатного забезпечити особистісне становлення учня в постіндустріальну епоху. Це питання і є основним завданням нашого дослідження. Серед сучасних дослідників сучасного вчителя можна назвати В. Беха, І. Беха, С. Гончаренка, В. Журавського, І. Зязюна, В. Мадзигона, С. Максименка, М. Михальченка, І. Надольного, В. Огнев'юка, О. Савченко, С. Сисоєву.

Важливість Важливе місце в діяльності сучасного вчителя займає професійна компетентність, професіоналізм, що передбачають наявність професійних знань (суспільних, психолого-педагогічних, предметних, прикладних умінь та навичок), їх змістом є знання предмета, методики його викладання, знання педагогіки і психології. Невід'ємною складовою професіоналізму є дидактичні уміння і навички. Уміння підібрати і підготувати навчальний матеріал, наочність, обладнання, доступно, ясно, виразно, переконливо і послідовно викладати навчальний матеріал, стимулювати розвиток пізнавальних інтересів і духовних потреб, підвищувати навчально-пізнавальну активність учнів

Сучасний учитель повинен володіти останніми науковими досягненнями в освітній сфері, інформацією щодо інноваційних педагогічних технологій, використовувати в педагогічній практиці.

Для того, щоб бути привабливим і ефективним, особистість вчителя має відповідати потребам практики, вимогам часу, тим перспективам, які окреслюються в процесі суспільної трансформації. Відповідь на вимоги часу якраз і визначає основні напрямки формування та розвитку особистісних характеристик сучасного вчителя.

Серед них, зокрема, слід виокремити:

а) поглиблення і розширення наукового світогляду вчителя;

б) підвищення загальної його культури - політичної, моральної, естетичної;

в) постійне оновлення наукових знань, раціональної складової особистості;

г) кристалізацію вольових якостей;

д) підвищення педагогічної майстерності;

е) поглиблення органічного зв'язку вчителя з життям, соціальною практикою;

є) утвердження активної життєвої позиції.

Об'єктом дослідження є особистість вчителя; предметом - проблема особистості у педагогіці.

Предмет дослідження - вимоги до суспільних вчителів.

Мета дослідження-на основі вивчення вимог які ставляться до вчителя з'ясувати ті що визначають особистість сучасного вчителя.

Методи дослідження:теоретичні методи дослідження (аналіз,література) анкетування опитування.

Теоретичне та практичне значення полягає у тому,що матеріали дослідження можуть бути використані при підготовці майбутніх вчителів,у курсі вивчення педагогічної дисципліни .



1. Теоретичні основи вимог до особистості вчителя

1.1 Професійна підготовка майбутнього вчителя

Протягом останнього десятиріччя психологія впевнено ввійшла в свідомість населення нашої держави, а також у педагогічний процес різних навчальних установ. Педагогічний навчальний заклад готує студентів до педагогічної роботи в школі. Відповідно, його випускник повинен бути підготовленим до розв'язання тих завдань, які ставляться сьогодні перед загальноосвітньою школою. Саме тому, на думку С. О. Сисоєвої, особливого значення набуває модернізація системи педагогічної освіти в усіх її ланках і виконання завдання якомога швидшої орієнтації педагогів на реалізацію потреб швидкозмінного суспільства та його громадян , а підготовка вчителів на сучасному стає етапі центральною проблемою не тільки педагогіки але й психології.

Від випускників професійної школи сьогодні вимагається гнучка адаптація до соціально-економічних умов, що постійно зазнають змін, самостійність, уміння критично мислити і генерувати ідеї (педагогічні, авт.), оперувати зростаючими об'ємами наукової інформації. Підвищується роль інтелектуальної власності в житті суспільства, збільшується об'єм інформації і вдосконалюється її перероблення та використання, а від якості її відображення залежать всі види мислення і пізнання. Інтелект, розвиток мислення все більш усвідомлюється як основа успішного навчання.

Впроваджуючи психологічну науку в педагогічну практику, головну увагу слід звертати на формування в майбутнього педагога вміння використовувати психологічні знання для розв'язання конкретних педагогічних ситуацій. Виходячи з цього, доречною є думка відомого психолога Ю. М. Кулюткіна, який наголошував на тому, що розв'язання вчителем практичних завдань потребує від нього вміння інтегрувати знання, здобуті в процесі вивчення психології, педагогіки, методики викладання тих чи інших предметів. На жаль, у більшості педвузів спостерігається розрив між цими домінуючими дисциплінами. Багато викладачів-методистів зовсім не обізнані із здобутками сучасної психології. Психологи, в свою чергу, не знають методичних знахідок, нових технологій тощо.

Сьогодні актуальним є питання переходу від традиційного інформаційно-пояснювального викладу психологічних знань (коли викладач давав студентам готові висновки, рецепти-поради, що призводило до формування догматичного, шаблонного мислення, перешкоджало прояву творчості в розв'язанні практичних завдань) до використання проблемно-пошукового методу та нових форм організації навчання ("мозковий штурм", "лекції-прес-конференції", педагогічні ігри, соціально-психологічні тренінги тощо). Такий підхід дає можливість розкривати перед студентами шляхи вирішення типових проблем, що виникають у роботі з учнівською молоддю та готувати майбутніх учителів до їх творчого розв'язання. В зв'язку з цим слушними є розроблені Ю. М. Кулюткіним і Г. С. Сухобською "ситуаційні" методи підготовки вчителів.

У цьому випадку об'єктом аналізу студента виступають практичні ситуації, а сам він виконує роль дослідника, який має знайти засоби аналізу певної ситуації, визначити критерії та показники її оцінки, відшукати оптимальний спосіб дій. Такий підхід до організації навчального процесу створює підґрунтя для практичного використання здобутих знань із психології, педагогіки, методики викладання різних дисциплін, що, в свою чергу, прискорює процес адаптації майбутніх учителів до роботи в реальних педагогічних умовах.

Модернізація системи професійної підготовки вчителя має бути спрямована не тільки на озброєння майбутніх спеціалістів найновішими знаннями з психології, педагогіки, різних методик, а й на підготовку до їх поглиблення, розширення, комплексного використання на практиці та на формування умінь і навичок самоосвіти, що повинно стати важливою рисою педагога.

Таким чином, модернізуючи систему професійної підготовки майбутнього вчителя, психологічну науку слід націлити на формування таких його якостей:

- любов до своєї професії, позитивна мотивація до набуття необхідних для майбутньої діяльності знань, умінь і навичок;

- високий рівень теоретичної і практичної підготовки із загальної, вікової, педагогічної, соціальної психології;

- вміння самостійно здобувати й поглиблювати знання з допомогою різноманітних джерел інформації (навчальна й наукова література, періодичні видання, Інтернет тощо);

- складати плани й тези виступів, писати реферати, виконувати курсові та дипломні роботи;

- вміти логічно обґрунтовувати й аргументувати судження, висовувати гіпотези й володіти методикою експериментальної їх перевірки;

- вміння самостійно проводити дослідження й спостереження, грамотно оформляти хід і результати експериментальних робіт і спостережень, формулювати висновки; вміти діяти за алгоритмом, а також у нестандартних ситуаціях, не вдаючись до шаблонів;

- уміти самостійно систематизувати та узагальнювати раніше одержані знання; порівнювати, співвідносити, оцінювати, класифікувати об'єкти за одним чи кількома запропонованими критеріями;

- розділяти педагогічні процеси на етапи, виділяти причинно-наслідкові зв'язки;

- здійснювати міжпредметні зв'язки, насамперед із педагогікою, методикою викладання різних предметів тощо.

1.2 Вимоги вчителя в різні історичні періоди

На кожному історичному етапі розвитку суспільства прогресивні представники педагогічної думки замислювались над образом «ідеального вчителя», висвітлюючи ці уявлення у своїх працях. Філософи, мислителі, громадські діячі усвідомлювали роль педагога у становленні та гармонійному розвитку вихованців, тому до професії вчителя, до його особистості в різні часи висувалися високі вимоги.

Видатні просвітники обґрунтовували підходи, критерії до оцінки результатів учительської діяльності, окреслювали коло необхідних якостей, якими мав би володіти справжній учитель. Більшість педагогів класиків у всі часи наголошували на виключному значенні власного прикладу вихователя в особистісному становленні вихованця. Підставами для цього слугувало усвідомлення ними необхідності врахування в педагогічній роботі природної здатності до наслідування, що притаманна дітям у молодшому шкільному віці.

Учені стверджували, що вчитель обов'язково мав бути взірцем для дитини, прикладом для наслідування за будь-яких обставин, а відтак володіти сукупністю відповідних якостей і властивостей, що характеризували б спрямованість його педагогічної діяльності, професійного та особистісного зростання.

Висновки зарубіжних педагогів минулого є важливим підґрунтям для розуміння прагнень, вимог, які висуваються й сьогодні до вчителів, у тому числі початкових класів. Я.Коменський основними якостями гідного вчителя вважав насамперед чесність; високий рівень освіченості; моральність і благочестя; працездатність та природну схильність до педагогічної діяльності. Видатний педагог указував: «Учителі повинні знати, як зробити розум своїх учнів мудрим, язик - красномовним, руки - умілими для писання та іншого за допомогою постійних прикладів та практики». А для цього, на думку класика, педагог має бути не тільки вихователем, керівником, але й другом дітей.

Отже, стрижнем педагогічної діяльності автор «Великої дидактики» визначав гуманістичну спрямованість учительської праці, наполягаючи насамперед на невпинному духовно-моральному розвитку особистості педагога. Подібної думки дотримувався А. Дістервег, уважаючи запорукою успіху діяльності вчителя наявність у нього таких якостей, як природна любов до дітей; глибокі знання; моральна чистота; усвідомлення важливості професії; енергійність, жвавість і бадьорість; мистецтво спілкування тощо.

Окремою властивістю, що сприяла б професійному розвитку педагогів, класик уважав прагнення до самоосвіти, наголошуючи: «Вчитель для школи - це те ж саме, що сонце для Всесвіту. Він джерело тієї сили, котра приводить у дію всю машину. Остання заіржавіє в мертвому заціпенінні, якщо він не зможе вдихнути в неї життя і рух».

Адже вказане вимагає постійного зростання, розширення кругозору вчителя, поглиблення теоретичних знань і вдосконалення професійних умінь і навичок. Визначаючи основними якостями гарного вчителя любов до дітей, мудрість, оптимізм, твердість характеру, безкорисливість, І. Песталоцці пояснює: «Учитель, який має такі якості, здатний піднести вище духовний рівень цілого села, розвинути в молоді сили й здібності, спонукати молодь до нового способу мислення й дій».

Вищевказані думки класиків педагогічної теорії і практики слугували орієнтиром не тільки для тодішнього покоління, а й для багатьох наступних поколінь науковців, педагогів, освітян. Вони, безумовно, впливали на розвиток уявлень про особистість учителя в інших країнах світу, у тому числі України, Росії тощо. Роздумам на цю тему приділяли велику увагу такі потужні постаті, як М.Ломоносов, М.Пирогов, Г.Сковорода, Л.Толстой, К.Ушинський, надаючи педагогам визначну роль у вихованні молоді. Учителі, за переконанням М.Ломоносова, повинні мати передові погляди, високу культуру, міцні знання та повагу до дітей . Постійне вивчення й аналіз досвіду педагогічної роботи, на думку Л.Толстого, дозволить учителю краще оволодівати професійною майстерністю, основу якої філософ убачав у вмінні поєднувати любов до вчительської справи з любов'ю до дітей.



2. Особливості особистості сучасного вчителя

Успішне вирішення завдань національного виховання безпосередньо пов'язане з удосконаленням підготовки педагогів, їх професійної майстерності, ерудиції і культури. Жодна інша професія не ставить таких вимог до людини, як професія педагога, вчителя, вихователя. Педагог зобов'язаний бути яскравою, неповторною особистістю, носієм загальнолюдських цінностей, глибоких і різноманітних знань, високої культури; прагнути до втілення в собі людського ідеалу.

Особливі професійні і суспільні функції учителя, необхідність бути завжди на виду у найоб'єктивніших суддів -- своїх вихованців, зацікавлених батьків, широкої громадськості пред'являють підвищені вимоги до особистості учителя, його морального обличчя. Вимоги до вчителя - це імперативна система професійних якостей, які визначають успішність педагогічної діяльності.

Практична педагогічна діяльність лише наполовину побудована на раціональних технологіях, друга її половина мистецтво. Тому перша вимога до професійного педагога - наявність педагогічних здібностей. При цьому виникає питання: чи існують спеціальні педагогічні здібності? Відомі знавці педагогічної праці дають позитивну відповідь. Питання про педагогічні здібності перебуває в стадії розробки.

Педагогічні здібності -- це якості особистості, що інтегровано виражаються в нахилах до роботи з дітьми, любові до дітей, отримання задоволення від спілкування з ними.

Виділено головні групи здібностей.

1.Організаторські.

Виявляються в умінні вчителя згуртувати учнів, залучити їх до праці, розподіляти обов'язки, спланувати роботу, підвести підсумки зробленому і т.д.

2. Дидактичні.

Конкретні уміння підібрати і підготовити навчальний матеріал, наочність, обладнання, доступно, ясно, виразно, переконливо і послідовно викладати навчальний матеріал, стимулювати розвиток пізнавальних інтересів і духовних потреб, підвищувати навчально-пізнавальну активність і т.д.

3. Перцептивні, що виявляються в умінні проникати в душевний світ вихованців, об'єктивно оцінювати їх емоційний стан, виявляти особливості психіки.

4. Комунікативні здібності, які виявляються в умінні вчителя встановлювати педагогічно доцільні стосунки з учнями, їх батьками, колегами, керівниками навчального закладу.

5. Сугестивні здібності, які виявляються в умінні вчителя здійснювати емоційний вплив на учнів.

6. Дослідницькі здібності виявляються в умінні пізнавати і об'єктивно оцінити педагогічні ситуації і процеси.

7. Науково-пізнавальні здібності передбачають засвоєння наукових знань у своїй галузі. Наукові дослідження останніх років виявили "провідні" й "допоміжні" здібності. До провідних належать: педагогічна пильність (спостережливість), дидактичні, організаторські, експресивні, решта може бути віднесена до допоміжних.

Багато спеціалістів поділяють думку про те, що відсутність яскраво виражених здібностей може бути компенсовано розвитком інших важливих професійних якостей - працелюбства, чесного і серйозного ставлення до своїх обов'язків, систематичної і постійної роботи над собою.

Педагогічні здібності (талант, покликання, задатки) ми повинні визнати важливою передумовою оволодіння педагогічною професією, однак не вирішальною професійною якістю. Скільки кандидатів в учителі, маючи блискучі задатки, так і не стали педагогами, і скільки спочатку здавалося б малоздібних зміцніли, піднеслися до вершин педагогічної майстерності.

Педагог -- це завжди великий трудівник. Тому найважливішими професійними якостями педагога мусять бути визнані: працелюбство, працездатність, дисциплінованість, уміння визначити мету, вибрати шляхи її досягнення, організованість, наполегливість, систематичне і планомірне підвищення свого професійного рівня, відповідальність прагнення постійно підвищувати якість своєї праці. В умовах переходу до ринкових відносин особливої значимості набувають людські якості педагога, які стають професійно значимими передумовами створення сприятливих стосунків у навчально-виховному процесі.

До цих якостей належать: людяність, доброта, терплячість, порядність, чесність, відповідальність, справедливість, обов'язковість, об'єктивність, щедрість, повага до людей, висока моральність, оптимізм, емоційна урівноваженість, потреба в спілкуванні, інтерес до життя вихованців, доброзичливість, самокритичність, дружелюбність, стриманість, гідність, патріотизм, релігійність, принциповість, чуйність, емоційна культура та ряд інших.

Обов'язкова для вчителя якість -- гуманізм, тобто ставлення до розвиваючої особистості як до вищої цінності на землі, вираження цього ставлення в конкретних ділах і вчинках. Гуманні стосунки складаються з інтересу до особистості учня, з співчуття до учня, допомоги учневі, поваги до його думки, особистостей його розвитку, з високої вимогливості до його навчальної діяльності, турботи про розвиток його особистості. Учні бачать ці прояви і спочатку наслідують їх несвідомо, а потім поступово набувають досвід гуманного ставлення до людей. Учитель - це завжди активна, творча особистість.

Він є організатором повсякденного життя школярів. Збуджувати інтереси, вести учнів за собою може лише людина з розвиненою волею, де особистій активності належить вирішальне значення. Педагогічне керівництво таким складним організмом, як клас, дитячий колектив зобов'язує вихователя бути винахідливим, кмітливим, наполегливим, завжди готовим до самостійного вирішення будь-яких ситуацій.

Педагог - близький і доступний зразок для наслідування, що спонукає учнів слідкувати за ним, рівнятися на нього. Професійно необхідними якостями учителя є витримка і самовладання. Професіонал завжди, навіть в найнеочікуваніших обставинах (а їх буває чимало), зобов'язаний зберігати за собою провідне становище в навчально-виховному процесі. Ніяких зривів, розгубленості і безпорадності учні не повинні відчувати і бачити. Ще А.С.Макаренко відзначав, що учитель без гальма - зіпсована, некерована машина.

Це потрібно пам'ятати завжди, контролювати свої дії і поведінку, не опускатися до образ на учнів, не нервувати з дрібниць. Душевна чуйність у характері вчителя - своєрідний барометр, що дозволяє відчувати стан учнів, їх настрій, своєчасно прийти на допомогу тим, хто її найбільше потребує. Природний стан педагога -- професійна турбота за сучасне і майбутнє своїх вихованців. Такий учитель усвідомлює свою особисту відповідальність за долю підростаючих поколінь.

Невід'ємна професійна риса вчителя -- справедливість. За родом своєї діяльності вчитель змушений систематично оцінювати знання, уміння, вчинки учнів. Тому необхідно, щоб його оціночні судження відповідали рівню розвитку школярів. Саме ці судження свідчать про об'єктивність вихователя. Ніщо так не зміцнює моральний авторитет педагога, як його уміння бути об'єктивним. Упередженість, суб'єктивізм учителя дуже шкодять справі виховання. Сприймаючи учнів крізь призму власних оцінок, необ'єктивний педагог стає полонеником схем і вказівок.

До загострення відносин, конфлікту, невихованості, зламаної долі - рукою подати. Вихователь зобов'язаний бути вимогливим. Це найважливіша умова його успішної роботи. Високі вимоги повинен пред'являти вчитель, перш за все, до себе, бо не можна вимагати від інших того, чим не володієш сам. Педагогічна вимогливість повинна бути розумною. Майстри виховання враховують можливості розвиваючої особистості. Вихователю має бути притаманне почуття гумору. В його арсеналі жарт, прислів'я, вдалий афоризм, посмішка - все це дозволяє створити в класі позитивний емоційний фон, змушує школярів дивитися на себе і на ситуацію з комічного боку.

Окремо потрібно зупинитися на такті педагога як особливого роду уміння будувати свої відносини з вихованцями.

Педагогічний такт - це дотримання почуття міри у відносинах з вихованцями. Такт -- це концентрований вираз розуму, почуттів і загальної культури вихователя. Серцевиною педагогічного такту є повага до вихованця. Розуміння своїх вихованців застерігає вчителя від безтактних вчинків, підказуючи йому вибір оптимальних засобів впливу в конкретній ситуації. Особистісні якості в учительській професії нероздільні з професійними. До останніх за звичай відносять набуті в процесі професійної підготовки і пов'язані з отриманням спеціальних знань, умінь, способів мислення, методів діяльності. Серед них: володіння предметом викладання, методикою викладання предмету, психологічна підготовка, загальна ерудиція, широкий культурний кругозір, педагогічна майстерність, володіння технологіями педагогічної праці, організаторські уміння і навички, педагогічний такт, педагогічна техніка, володіння технологіями спілкування^ риторське мистецтво та інші якості. Захоплення наукою - обов'язкова учительська якість. Науковий інтерес допомагає вчителеві формувати повагу до свого предмету, не втрачати наукової культури, бачити і вчити учнів бачити зв'язок своєї науки з загальними процесами людського розвитку. Любов до своєї професійної праці -- якість, без якої не може бути педагога. Складовими цієї якості є добросовісність і самовідданість, радість при досягненні виховних результатів, постійно зростаюча вимогливість до себе, до своєї педагогічної кваліфікації.

Особливість сучасного вчителя, вихователя в значній мірі визначається його ерудицією, високим рівнем культури. Той, хто хоче вільно орієнтуватися в сучасному світі, повинен багато знати. Ерудований педагог повинен бути і носієм високої індивідуальної культури.

Учитель завжди є наочним зразком для учнів, своєрідним еталоном вчинків і поведінки. Ідеальний педагог мусить володіти такими якостями:

Спеціаліст -- знання педагогічної теорії, володіння педагогічною майстерністю, знання психології, володіння технологіями навчання і виховання, уміння раціонально організувати працю, любов до справи, любов до учнів, віра в людину, педагогічні здібності, загальна ерудиція, терплячість, оптимізм, емпатія, витримка, винахідливість, швидкість і точність реакції, душевна щедрість, емоційна врівноваженість, розуміння дітей, бажання працювати з дітьми, ясність і переконливість мови, вимогливість, тактовність, самовладання, справедливість, організаторські уміння, товариськість, уміння слухати.

Працівник - уміння визначати мету і досягнути її, розподіляти час, систематичне і планомірне підвищення кваліфікації, спрямованість на підвищення продуктивності праці, здібності до творчості, всебічна освіченість, розумний оптимізм, помірний скептицизм, бажання трудитися, відданість справі, уміння працювати в колективі, наполегливість, дисциплінованість, відповідальність, активність, орієнтація у виробничих ситуаціях, уміння розподіляти працю, готовність нести відповідальність. Людина - високі моральні якості, активна участь у громадському житті, активна життєва позиція, особистий приклад у сім'ї в усьому, повага до законів держави, національна гідність, патріотизм, готовність до захисту України, міцне здоров'я, здоровий образ життя, гуманізм, духовність, релігійність, потреба в спілкуванні, відкритість, моральність, критичне ставлення до своєї дії.

2.1 Діагностика вимог до особистості сучасного вчителя

Діагностика особистісних якостей вчителя включає в себе наступні діагностичні блоки:

I. Спрямованість особистості педагога:

1) мотиви, потреби, які вимірюються за 4 діагностичними параметрами;

2) почуття, емоції, які вимірюються за 9 діагностичними параметрами;

3) інтереси, які вимірюються за 5 діагностичними параметрами.

ІІ. Можливості педагога:

1) відчуття - вимірюються за 3 діагностичними параметрами;

2) сприйняття вимірюються за 4 діагностичними параметрами;

3) пам'ять - вимірюється за 4 діагностичними параметрами;

4) мислення - вимірюється за 6 діагностичними параметрами;

5) мова - вимірюється за 7 діагностичними параметрами;

6) воля - вимірюється за 5 діагностичними параметрами;

7) здібності - вимірюються за 7 діагностичними параметрами.

ІІІ. Стиль, психологічні особливості поведінки педагога:

1) характер (його риси), які вимірюються за 4 діагностичними параметрами; 2) ставлення до праці

Перевагою методики є те, що вона охоплює практично всі існуючі якості особистості, які необхідні для професійної діяльності вчителя.



3. Якості вчителя-вихователя

Праця вчителя складна, важка і надзвичайно відповідальна. В.О. Сухомлинський, розмірковуючи про унікальність учительської професії, писав: "Працю вчителя ні з чим не можна ні порівняти, ні зіставити. Ткач уже через годину бачить плоди своєї роботи. Сталевар через кілька годин радіє з вогненного потоку металу. Хлібороб, сіяч через кілька місяців милується колосками і жменею зерна, вирощеного в полі... А вчителеві треба працювати роки, щоб побачити предмет свого творіння, буває, минають десятиріччя, і ледве-ледве починає позначатися те, що ти замислив. Нікого так часто не відвідує почуття незадоволення, як учителя, ні в якому ділі помилки і невдачі не ведуть до таких наслідків, як в учительському".

Учителеві для якісного виконання своїх професійних функцій, виправдання довір'я суспільства щодо виховання молодого покоління необхідно мати добру фахову підготовку, яка залежить і від його особистих якостей. Професійна діяльність учителя ускладнюється ще й певними соціальними обставинами. Кожна людина в процесі задоволення своїх потреб прагне обрати кращі умови, чинники: відвідати театральну виставу за участю талановитих акторів, піти на прийом до кваліфікованого лікаря, замовити одяг у дизайнера високої кваліфікації. Батьки, які турбуються про те, щоб їхня дитина отримала якісну освіту, належне виховання, також прагнуть, щоб їхня дитина потрапила до рук хорошого вчителя-вихователя. Та не завжди вдається це бажання реалізувати. Скажімо, в населеному пункті є лише одна школа з постійним складом учителів. Тут уже не до вибору. У великих містах також учні мають відвідувати, в основному, школу в своєму мікрорайоні. Тому батькам нерідко доводиться шкодувати, що вона потрапила до слабкого вчителя і сподівання не справдилися.

В.О. Сухомлинський усе своє педагогічне життя мріяв, щоб усі діти потрапляли до рук хороших учителів. І не лише мріяв, а й багато працював над питаннями формування професіоналізму вчителів. У фундаментальній праці "Павлиська середня школа" Василь Олександрович писав: "Що означає хороший учитель? Це насамперед людина, яка любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними, вірить у те, що кожна дитина може стати доброю людиною, вміє дружити з дітьми, бере близько до серця дитячі радощі і прикрощі, знає душу дитини, ніколи не забуває, що й сам він був дитиною.

Хороший вчитель -- це, по-друге, людина, що добре знає науку, на основі якої побудований предмет, котрий він викладає, закохана в цю науку, знає її горизонт найновіші відкриття, дослідження, досягнення. Гордістю школи стає вчитель, який, на доповнення до сказаного, сам небайдужий до проблем, над якими б'ється його наука, здатний до самостійного дослідження...

Хороший учитель -- це, по-третє, людина, яка знає психологію і педагогіку, розуміє і відчуває, що без знання науки про виховання працювати з дітьми неможливо. вчитель професійний педагогічний

Хороший учитель -- це, по-четверте, людина, яка досконало володіє вміннями в тій чи іншій трудовій діяльності, майстер своєї справи. Дуже важливо, щоб у школі був і чудовий садівник, і людина, закохана в машини, і майстер електротехніки, і столяр, і рослинник, який любить поратися на навчально-дослідній ділянці. У добрій школі кожний учитель має яку-небудь трудову пристрасть".

Кожна професія вимагає від людини володіння відповідними особистісними якостями як базою для формування професіоналізму в галузі тієї чи іншої діяльності.

Свого часу (20-ті роки XX ст.) в системі психологічних і педагогічних наук розроблялася окрема галузь, яка називалася психотехнікою. Психотехніка -- це наука, яка вивчала питання придатності людини до тої чи тої професії. В рамках психотехніки розвивалася професіографія, яка розглядала питання, що стосуються психофізіологічної характеристики різних професій. Адже найперше, що необхідно для вирішення питання, яка професія людині найбільше підходить, це визначити, які якості необхідні для ефективного виконання певної роботи. Важливо не лише вказати на основні суттєво-необхідні якості та вміння, але й зазначити, наскільки вони важливі для заняття певним видом діяльності, наскільки піддаються формуванню. Усі ці показники експлікуються в професіограмі. Професіограма -- це опис вимог, соціально-психологічних і фізіологічних особистісних якостей людини, які необхідні для ефективної діяльності в рамках конкретної професії.

В ідеальному плані для кожної професії необхідно складати професіограму. Завдання це складне й багатогранне. Воно ускладнюється ще й тим, що з погляду розвитку науки й техніки, динаміки соціальних взаємин постійно треба враховувати зміни щодо діяльності людини в рамках певної професії. Тому це категорія динамічна, багато аспектна і змінна. Зокрема, професія сучасного вчителя вимагає дещо інших якостей, ніж у 30-х роках XX ст.

Вчитель має володіти такими якостями:

1. Любов до дітей.

Вміння бачити у своїх вихованцях юних громадян з невичерпними можливостями. Український письменник І.Я. Франко, розмірковуючи над сутністю й складниками педагогічного таланту, писав:

Усяким людям всякі дари:

Одному ясний, сильний ум,

Що не знаходить в світі пари;

Другому рій крилатих дум,

Що, мов орли, летять за хмари,

Ще іншим руки золоті:

Що очі бачуть, руки вдіють.

Який же дар дістали ті,

Що так дітей учити вміють?

Мені здається, в скарбі тім

Любві найбільш дісталось їм1.

Ця думка не покидала й В.О. Сухомлинського. "Що було найголовніше в моєму житті? -- запитує він і відповідає. Без вагань відповідаю: любов до дітей"2.

Російський письменник Л.М. Толстой, який пройшов школу вчительства в Яснополянській школі, також указував на важливість у діяльності вчителя такої якості, як любов до дітей: "Якщо вчитель має тільки любов до справи, він буде добрим учителем. Якщо вчитель відчуває тільки любов до учня, як батько, мати, він буде кращим за того вчителя, який прочитав усі книжки, але не відчуває любові ні до справи, ні до учнів. Якщо вчитель поєднує в собі любов до справи і до учня, він -- досконалий учитель".

2. Почуття людської гідності.

Гідність -- це сукупність рис, що характеризують позитивні моральні якості людини; усвідомлення нею своєї громадської ваги, громадського обов'язку. Як форма вияву соціальної й моральної свободи поняття "гідність" є правом людини на повагу, визнання її прав і одночасно передбачає усвідомлення нею свого обов'язку й відповідальності перед суспільством. Щоб виховувати учнів, педагог сам має бути вихованим. Щоб формувати у вихованців високі морально-духовні якості, педагог передусім сам повинен бути носієм цих якостей, незаперечним взірцем, ідеалом для наслідування. "У вихованні, -- писав К.Д. Ушинський, -- все повинно базуватися на особі вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості. Ніякі статути й програми, ніякий штучний організм закладу, хоч би як хитро він був придуманий, не може замінити особистості в справі виховання... Без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця, що проникає в характер, навчання не можливе. Тільки особистість може діяти на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна формувати характер. Причини такого морального магнетизування приховані глибоко в природі людини".

3. Чесність, совісність, справедливість, об'єктивність.

Це ті якості, що їх найбільше поціновують вихованці в учителеві. Розглядаючи ці якості, необхідно виходити з розуміння сутності понять "совість" і "честь". Совість -- це категорія етики, що характеризує здатність людини здійснювати контроль за власною діяльністю, давати об'єктивну оцінку своїм діям. В.О. Сухомлинський називав совість власним суддею, недремним охоронцем учинків, розуму. "Совість немислима без постійного нагромадження в підсвідомості інформації про благородну людську поведінку: любов до людини, прагнення до взаємодопомоги, відраза і непримиренність до насильства над людиною, обов'язок перед колективом і суспільством, нетерпимість до неробства, лінощів, дармоїдства, глибока повага до старих, співчуття до кволих. Совість підкоряється свідомості, розумові -- "цареві в голові", як говорить народна мудрість".

Лише совість є внутрішнім контролером власної діяльності, мірилом відповідальності за свої вчинки. Совість стоїть в одному ряду зі словом сумління, яке означає почуття усвідомлення моральної відповідальності за свою поведінку і вчинки перед собою й суспільством. "Сумління, -- зауважував В.О. Сухомлинський, -- це, образно кажучи, емоційний вартовий переконань".

Честь -- це категорія етики, що характеризує особистість з позиції готовності відстоювати, підтримувати достоїнство, репутацію свою особисту чи спільноти, до якої вона належить. У народі поняття честі виступає важливим критерієм моральної досконалості особистості. Тому молодим людям нагадують: "Бережи одяг з нову, а честь змолоду".

Учитель-вихователь за своєю професією впродовж усього життя перебуває на сцені "педагогічного театру". Він назавжди "викликаний до дошки". На нього дивляться сотні очей вихованців, їхніх батьків, співвітчизників. І всі вони чекають від учителя виявів чеснот, совісності, справедливості й високої моральності.

4. Витримка, стриманість, терпеливість.

Без цих рис учителеві аж ніяк не можна. Адже йому щоденно доводиться спілкуватися з дітьми, які ще не мають достатнього соціального досвіду, не завжди діють відповідно до встановлених правил і норм, схильні до пустощів. Вихованці з раннього віку прагнуть спілкуватися зі своїми ровесниками, старшими людьми. Але в них не сформовані належним чином уміння й навички поведінки, недостатньо розвинений рівень самооцінки. Тому природно, що в них час від часу трапляються порушення, помилки у стосунках з іншими людьми. Це нормальний стан перебігу подій. Учитель завжди має стримувати себе, не квапитись приймати необдумані рішення, особливо в стані афекту. Потрібно терпеливо, наполегливо працювати над формуванням в учнів відповідних умінь і навичок у поведінці.

Виховання -- досить тривалий процес, і результат зусиль проявляється нешвидко. Тому без терпеливості, без сподівань на результативність своїх дій у перспективі педагогові не обійтись.

5. Організаторські здібності, вміння працювати з дитячим колективом.

Учитель повинен уміти організовувати як себе, так і вихованців на різні види діяльності. У навчально-виховному процесі встановлюються не лише парні взаємини (учитель -- учень), а й стосунки між учителем і дитячим колективом. Уміння організувати колектив, працювати з ним -- це, з одного боку, запорука успіху навчально-виховної роботи, а з іншого -- підготовка вихованців до активної діяльності в умовах співіснування та спів діяльності в соціальних колективах дорослих. A.C. Макаренко не уявляв процесу виховання особистості поза колективом. Виховання особистості в колективі і через колектив -- один з важливих принципів процесу виховання. Він випливає із сутності людини як соціальної істоти. Люди з давніх-давен жили групами, об'єднаннями, племенами, кланами та ін. Це давало змогу створювати оптимальні умови для виживання, збереження й продовження роду, добування їжі, будівництва житла, здійснювання обрядів, ритуалів, захисту від стихій, оборони від ворогів. З упевненістю можна стверджувати, що величезні досягнення людства в освоєнні природних багатств, у розвитку науки й техніки -- результат колективної діяльності. Колектив -- це геніальний "формовитвір" соціальної діяльності людства, важлива передумова розвитку як окремої особистості, так і соціуму.

В.О. Сухомлинський у роботі "Методика виховання колективу" писав: "Найважливіший період становлення особистості майбутнього громадянина країни Рад -- шкільні роки. Тому виняткову роль у формуванні підростаючої людини відіграє шкільний колектив. Саме він є основним соціальним середовищем, в якому виховуються потреби, розкриваються задатки, формуються здібності особистості. У шкільному колективі з його багатогранними відносинами завдяки спільній діяльності його членів забезпечується всебічний розвиток особистості, належна підготовка дітей і молоді до виробничої праці, до активної участі в суспільному житті, до оборони Батьківщини".

6. Всебічний розвиток.

Діти схильні до активного пізнання навколишньої дійсності, вони бажають отримати відповідь на безліч питань. І насамперед вони чекають задоволення своїх пізнавальних інтересів від батьків і вчителів. Оскільки більшість батьків не має належної педагогічної підготовки, то вчителеві доводиться щоденно допомагати учням свідомо пізнавати невідомий для них світ природи й суспільних відносин. Тому, окрім глибоких знань зі своєї навчальної дисципліни, вчитель має володіти певним колом знань з інших різноманітних галузей. А це досягається лише щоденною копіткою працею.

7. Принциповість і вимогливість.

Ці якості лежать в основі педагогічного спілкування вчителя з вихованцями. У сфері виховання вчитель повинен мати міцний ґрунт, певне вістря, навколо якого й будується вся його діяльність. Принциповість педагога має випливати з глибокого розуміння ним виховних завдань, знань закономірностей навчально-виховного процесу, особливостей анатомо-фізіологічного і психічного розвитку дітей певної вікової групи.

Вимогливість -- це той інструмент, за допомогою якого вчитель допомагає вихованцеві сформувати певні вміння й навички. Питанням місця й ролі вимоги в системі виховання особливого значення надавав A.C. Макаренко. Він стверджував, що розумна система вимог не тільки законна, але й необхідна. Вона допомагає сформуватись міцному людському характеру, виховує почуття відповідальності, тренує волю, формує людську гідність, уміння чинити опір спокусам і переборювати їх.

Діалектичне поєднання методу вимог з методами переконування та прикладу формує гідну поведінку особистості. Кожен вихователь (батьки, вихователь у дитячому садочку, учитель у школі та ін.) повинен, по-перше, висувати перед дитиною й колективом посильні, реальні вимоги і, по-друге, наполегливо домагатися їх виконання. Чим раніше вихованець відчує систему об'єктивних вимог з боку педагога, тим менше доведеться вимагати, тим природніше складеться стиль взаємин у системі спілкування. В колективі, де вибудовується чітка безкомпромісна система вимог, яскраво проявляється захищеність особистості. До речі, вихованці завжди схвально ставляться до проявів розумних вимог з боку вихователя.

8. Оптимізм, любов до життя.

Учитель завжди працює з колективом дітей. А для них характерні почуття радості, веселості, мажору. Тому вчитель передусім має задавати тон бадьорості, оптимізму. A.C. Макаренко постійно домагався забезпечення мажорного настрою в дитячому колективі. "Відмінними ознаками стилю радянського дитячого колективу, -- писав він, -- я вважаю такі. По-перше, мажор. Я ставлю головною цю якість. Постійна бадьорість, ніяких похмурих облич, ніяких кислих виразів, постійна готовність діяти, райдужний настрій, саме мажорний, веселий, бадьорий настрій, але ніяк не істеричність. Готовність до корисних дій, додій цікавих, додій змістовних, обдуманих, але ні в якому разі не до розгардіяшу, зойків, крику, не до безладних зоологічних дій"1.

Учитель має приходити на кожний урок з добрим, мажорним настроєм, заряджаючи ним своїх вихованців. У ході уроку слід підтримувати позитивні емоції учнів. Це сприяє активізації мисленнєвої діяльності дітей, знімає гальмівні процеси. Інколи задають запитання: "З чим учні мають вийти з уроку?" Продуктивною в цьому плані може бути відповідь: "З добрим настроєм, із задоволенням". У цьому певність того, що і на наступний урок діти прийдуть з очікуванням отримати таке ж задоволення. В.О. Сухомлинський писав: "Дати дітям радість праці, радість успіху в навчанні, пробудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності -- це перша заповідь виховання".

Одночасно з пробудженням радості пізнання вчитель має утверджувати й підтримувати віру в духовні сили вихованців, надію на те, що в процесі виховання можна сформувати благородні риси в будь-якого школяра. Мудрість педагога проявляється ще й у тому, щоб усвідомлювати, що в розумовій сфері внаслідок різного рівня інтелектуальних можливостей не кожна дитина може досягти бажаних успіхів. Зате в морально-духовній сфері кожній дитині доступні вершини. Якраз цей чинник має бути джерелом оптимізму вчителя.

9. Чуйність, гуманне ставлення до людей.

Праця вчителя-вихователя спрямована на створення найвищих цінностей на землі -- скарбів розуму й душі. Масовий технократичний вплив на особистість, відірваність значної частини дітей від природи, наслідки багатолітнього жорсткого пресу тоталітаризму, завищена прагматизованість і егоїстичність нинішнього укладу життя вкрай негативно впливають на формування почуттів ніжності, чуйності, глибокої поваги до людини, бачення в ній найвищої цінності. Тому саме вчитель своєю чуйністю, гуманістичною спрямованістю має компенсувати те негативне, що не дає змоги прорости в дитячих серцях паросткам доброти. Школа в особі вчителя має стати тим духовним храмом, де кожна дитина відчувала б справді гуманне ставлення до себе, мала змогу знайти в цьому храмі спокій і захист від впливу жорстокості, насилля, зневаги до неї.

В.О. Сухомлинському ще за його життя деякі педагоги доби технократії дорікали, що його практична діяльність у школі й наукові праці спрямовані на пропаганду своєрідного "толстовства", м'якотілості, "морального сюсюкання". І лише з позицій філософії людино центризму XXI ст. ми можемо поцінувати діяльність Василя Олександровича як апостола пріоритетності морально-духовних вартостей. У праці "Народження громадянина" він писав: "Гуманність, чуйність до людини, готовність прийти їй на допомогу -- ці елементарні риси людяності, порядності мають стати надбанням, особистим моральним багатством кожного вихованця. Я вбачаю одне з найважливіших виховних завдань школи в тому, щоб утвердити в кожній людині доброту й сердечність, чутливість до всього живого, в чому втілені краса й велич життя... Не можуть бути доступними високі ідеали безсердечній людині, не здатній до тонких переживань. Безсердечність породжує байдужість до людей, байдужість -- себелюбство, себелюбство -- жорстокість".

Учитель-вихователь у своїй діяльності повинен виступати не лише носієм знань і трансляції їх учням, а передусім хранителем морально-духовних цінностей, якими має збагачувати своїх вихованців.

10. Творчий склад мислення.

Ця якість також зумовлена винятковими особливостями професії вчителя. З одного боку, вчителеві необхідно постійно перебувати в творчому пошуку при підготовці до кожного уроку. Урок -- це своєрідна невелика вистава. Тому вчителеві доводиться виступати в ролі й автора сценарію, і режисера, і актора. Без творчого підходу тут не обійтися. З іншого ж боку, вихователь постійно спілкується з учнями на уроці, поза уроком, щоденно перебуває в різних педагогічних ситуаціях, в яких доводиться невідкладно розв'язувати безліч завдань, часто не передбачуваних. Учитель математики прийшов на урок у 10-й клас і побачив, що на класній дошці крейдою намальовано дружній шарж на нього. Потрібно тут же приймати рішення. Немає часу ні на роздуми, ні на поради з кимсь.

Молода вчителька літератури дала учням 11-го класу завдання написати домашній твір на тему: "Мої моральні цінності". Через кілька днів усі учні здали зошити зі своїми творчими роботами. Перевіряючи твори, вчителька зі здивуванням прочитала опис Сергія про кохання. Але основний зміст твору був присвячений тому, що Сергій щиро зізнавався вчительці в коханні до неї, відверто описував свої почуття.

Нестандартна ситуація. Вона вимагає від педагога знову ж таки творчого підходу. І тут не можна скористатися ані стандартними алгоритмами, ані порадами-рецептами. Успіх розв'язання проблеми залежить лише від вияву педагогом творчого начала, майстерності й такту.

Діяльність педагога певною мірою споріднена з професією актора. Обидві вони потребують вияву творчості. Та все ж між ними є суттєва відмінність. Актор перед виступом у виставі на сцені тривалий час під керівництвом досвідченого режисера продумує і відпрацьовує всі елементи свого дійства і взаємодії з іншими акторами, які беруть участь у виставі. До дрібниць відпрацьовуються мізансцени, голос, міміка, жести та ін. А вчитель не має такої можливості. Кожен крок його діяльності -- на уроці, поза уроком потребує творчого підходу, експромту.

11. Тактовність.

Педагогічний такт (від лат. tactus -- відчуття, дотик, дія) -- це почуття міри, відчуття й розуміння конкретного стану вихованця, людини, з якою відбувається спілкування, що підказує вихователеві найделікатніший спосіб поведінки в різних ситуаціях, уміння обирати найбільш доцільний підхід до особистості в системі виховних взаємин з нею.

Тактовність - - особлива якість учителя-вихователя. Та й не тільки вчителя, а й кожної людини, яка вступає у спілкування з іншими людьми. Це визначальний чинник успішності й ефективності виховної роботи, вияв гуманності в стосунках з людьми.

К.Д. Ушинський, розмірковуючи про місце й роль педагогічного такту в діяльності вихователя, писав: "Так званий педагогічний такт, без якого вихователь, хоч би як вивчив він теорію педагогіки, ніколи не буде добрим вихователем-практиком, є по суті не більше як такт психологічний, потрібний педагогові такою ж мірою, як і літераторові, поетові, ораторові, акторові, політикові, проповідникові і, словом, усім тим особам, які так чи інакше думають впливати на душу інших людей"1.

Педагогічний такт -- це той визначальний психологічний чинник, який допомагає вихователеві налагоджувати найтонші узгоджені стосунки з учнями, забезпечувати ефективність виховного процесу. Це той інструмент, який допомагає вихователеві спілкуватися з учнями на основі розуміння їхнього психічного стану в конкретних обставинах, приймати доцільні рішення, які б не гальмувати дій вихованців, а спонукали їх до активної, раціональної праці. У педагогічному такті завжди таїться велика сила, яка може корінним чином вплинути на поведінку особистості вихованця.

Наведемо кілька прикладів, які засвідчують могутній вплив педагогічного такту на поведінку й життєдіяльність людини.



Висновок

В.О. Сухомлинський усе своє педагогічне життя мріяв, щоб усі діти потрапляли до рук хороших учителів. І не лише мріяв, а й багато працював над питаннями формування професіоналізму вчителів. У фундаментальній праці "Павлиська середня школа" Василь Олександрович писав: "Що означає хороший учитель? Це насамперед людина, яка любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними, вірить у те, що кожна дитина може стати доброю людиною, вміє дружити з дітьми, бере близько до серця дитячі радощі і прикрощі, знає душу дитини, ніколи не забуває, що й сам він був дитиною.

Хороший вчитель -- це, по-друге, людина, що добре знає науку, на основі якої побудований предмет, котрий він викладає, закохана в цю науку, знає її горизонт найновіші відкриття, дослідження, досягнення. Гордістю школи стає вчитель, який, на доповнення до сказаного, сам небайдужий до проблем, над якими б'ється його наука, здатний до самостійного дослідження...

Хороший учитель -- це, по-третє, людина, яка знає психологію і педагогіку, розуміє і відчуває, що без знання науки про виховання працювати з дітьми неможливо.

Хороший учитель -- це, по-четверте, людина, яка досконало володіє вміннями в тій чи іншій трудовій діяльності, майстер своєї справи. Дуже важливо, щоб у школі був і чудовий садівник, і людина, закохана в машини, і майстер електротехніки, і столяр, і рослинник, який любить поратися на навчально-дослідній ділянці. У добрій школі кожний учитель має яку-небудь трудову пристрасть".

Отже, вчитель має володіти такими якостями:

1. Любов до дітей.

2. Почуття людської гідності.

3. Чесність, совісність, справедливість, об'єктивність.

4. Витримка, стриманість, терпеливість.

5. Організаторські здібності, вміння працювати з дитячим колективом.

6. Всебічний розвиток.

7. Принциповість і вимогливість.

8. Оптимізм, любов до життя.

9. Чуйність, гуманне ставлення до людей.

10. Творчий склад мислення.

11. Тактовність.



Література

1. Кулюткин Ю. Н. Творческое мышление в профессиональной деятельности учителя // Вопр. психологии. - 1986. - № 2. - С. 31 - 39

2. Моделирование педагогических ситуаций / Под ред. Ю. Н. Кулюткина и Г. С. Сухобской. - М., 1981. - 120с.

3. Морозова И. С. Технологии интенсификации образовательного процесса в вузе //Психология в вузе. - 2007. - № 1. - С. 72 - 82.

4. Сисоєва С. О. Сучасні аспекти професійної підготовки вчителя // Педагогіка і психологія. - 2005. - № 4. - С. 60 - 66.

5. Коменский Я.А. Избранные педагогические сочинения / Я.А. Ко- менский - М.: Госучпедизд. МП РСФСР, 1955. - 651 с.

6. Дистервег А. Избранные педагогические сочинения / А. Дистервег. - М.: Учпедгиз, 1956. - 374 с.

7. Песталоцци И.Г. Избранные педагогические сочинения: в 2 т. / И.Г. 8. Песталоцци. - М.: Педагогика, 1981. - Т. 2. - 156 с.

9. Ломоносов М.В. О воспитании и образовании: [Сборник] / АПН СССР. - М.: Педагогика, 1991. - 339 с.

10. Толстой Л.Н. Сочинения графа Л.Н. Толстого. Изд-е 12-е. - М.: Типо-лит. т-ва И.Н.Кушнерев и К, ч.4. Педагогические статьи. - 1911. - 590 с. 11. Ушинский К.Д. Собрание сочинений в 11 тт. - М.: Изд. АПН РСФСР, 1963. - Т.2. - 875с.

12. Пирогов Н.И. Избр. пед. соч. / Сост.: А.Н. Алексюк, Г.Г. Савенок. - М.: Педагогика, 1985. - 496 с.

13. Вахтеров В.П. Избранные педагогические сочинения / сост. Л.H. Литвин, Н.Т. Бритаева. М.: Педагогика, 1987. - 400 с.

14. Бутунина Л.В. Педагогическая концепция В.П. Вахтерова: дис. канд. пед. наук: 13.00.01: / Бутунина Л.В. - Смоленск, 2006. - 182 с.

15. Зайченко І.В. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів (Рукопис). - Чернігів, 2002. - 528 с. 16. Диагностика успешности учителя: Сб. метод. мат. для руководителей шк / Сост. Т.В. Морозова. - М.: Образоват. центр "Педагогический поиск", 1997. - 94 с.

...