Профілактика наркотичної залежності серед учнів, молоді у роюоті соціального педагога

Размещено на http://allbest.ru

Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського

Факультет педагогіки та психології

Кафедра спеціальної освіти

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Профілактика наркотичної залежності серед учнів, молоді у роботі соціального педагога»

Студентки ІV курсу

спеціальності «Соціальна педагогіка»

Заставської Поліни Олексіївни

Керівник: доцент кафедри

спеціальної освіти, к.п.н.

Султанова Н. В.

м. Миколаїв, 2018 р



Зміст

Вступ

Розділ 1. Наркотична залежність як проблема соціальної педагогіки

1.1 Аналіз наукових джерел з проблеми наркоманії

1.2 Особливості залежності від наркогенних речовин

1.3 Фактори, які впливають на початок уживання наркотиків серед молоді

Розділ 2. Профілактика наркотизму як соціальна технологія

2.1 Профілактика наркотизму як соціальна технологія

2.2 Особливості і тенденції підліткової і юнацької наркомані

2.3 Впровадження профілактики наркозалежності

Загальні висновки

Список використаних джерел



Вступ

В 70-тих роках XX століття в соціальній роботі було набуте поширення соціологічно-орієнтовані моделі, імпульсом для розвитку яких стала теорія систем. Системні ідеї орієнтують на розгляд об'єктів соціальної роботи як системи, тобто цілого, що складається з частин. А, як відомо, дослідження і розкриття цілісного об'єкта передбачає виявлення багатоманітних зв'язків всередині об'єкта, між об'єктом і його середовищем і зведення їх в єдину теоретичну картину. Системна модель соціальної роботи є моделлю практики, яка ґрунтується на ідеї, що задовільне життя людей залежить від системи, які її оточують, а сім'ю можна розглядати як систему, всередині якої існують відносини між подружжям, дітьми і родичами, а сама вона включає у взаємодіють з різноманітними соціальними інститутами - державою, системою виховання т освіти, економічними, соціальними та іншими організаціями.

Об'єктом дослідження - моделі соціальної роботи

Предмет - системна модель соціальної роботи

Мета курсової роботи - дослідження сутності ї напрямів використання системної моделі

Завдання дослідження:

· Розкрити в чому полягає сутність системної моделі

· З'ясувати в чому полягає основна цінність застосування системних ідей

Методи дослідження:

· Теоретичні - узагальнення, аналіз;

· Практичні - вивчення документації [1].



Розділ 1. Наркотична залежність як проблема соціальної педагогіки

1.1 Поява системної моделі соціальної роботи

Ідея запровадження системної моделі у соціальній роботі визріла на підставі осмислення запропонованої австрійським біологом і натурфілософом Людвігом фон Берталанфі (1901 - 1972) загальної теорії систем, в якій він на біологічному матеріалі доводив, що всі організми - це системи, утворенні з підсистем, і водночас складові над системи. У філософському вимірі система (грец. systema - поєднання, утворення) є сукупністю елементів (предметів, явищ, поглядів, принципів), між якими існують зв'язок і взаємодія.

Сукупністю зв'язків між цими елементами утворюють її внутрішню форму, якісні їх характеристики, тобто зміст системи. Зміни в одній частині системи породжують зміни в інших її складових.

Виокремлення соціології соціальної роботи у спеціальну соціологічну теорію середнього рівня зумовлене актуалізацією самого соціального феномена «соціальна робота» та посиленням ролі соціологічних знань у його дослідженні й теоретичному обґрунтуванні.

Підтвердженням цієї тенденції може слугувати визначення українських вчених Миговича та Т.В. Семигіної, які вважають, що «своїм теоретичним набутком, методологією пізнання соціальної реальності, з'ясуванням ефективності практичних зусиль соціальна робота зобов'язана соціології (лат. societas - суспільство) - науці про суспільство як цілісну систему, інститути, процеси, групи і спільноти, принципи їхньої взаємодії, відносини особистості і суспільства, закономірності наявної поведінки людей».

Така позиція знайшла широку підтримку в дослідників соціальної роботи. З одного боку, це проявляється у виділенні в наукових і навчальних виданнях окремих підрозділів, розділів та глав, присвячених аналізу взаємозв'язків соціології та соціальної роботи. З іншого боку, у словникових та енциклопедичних виданнях із соціальної роботи публікуються статті соціологічного спрямування - «соціологія», «соціологічні дослідження».

Практично всіма теоретиками соціальної роботи визнається наявність у її теоретичних засадах блоку соціологічно орієнтованих теорій соціальної роботи, до яких відносять системну, екологічну, соціально-радикальну теорію та теорію стигматизації (стихійне застосування моральних санкцій).

На думку Ганни Попович, перехід до соціологічного орієнтованих моделей розпочався у 1970-х роках, коли головний імпульс в соціальній роботі дала теорія систем. Системні ідеї орієнтують на розгляд об'єктів соціальної роботи як систем (цілого, що складається з частин), дослідження і розкриття цілісності об'єкта передбачає виявлення багатоманітних зв'язків у середині об'єкта, між об'єктом і його середовищем і зведення їх у єдину теоретичну картину. На практиці вона представлена системною та екологічною моделями.

Теорія систем, яку лише умовно відносять до соціологічних (оскільки її суть і значущість поширюються далеко за межі соціології), дає змогу масштабно побачити соціальну роботу в різних вимірах. Вона розкриває взаємодію у соціальній сфері приватного і суспільного, можливість залучення агентів різноманітних змін для роботи з клієнтом, а також специфічні особливості соціальних працівників та їхніх агенцій, що могли би бути об'єктами змін.

Зацікавленість у застосуванні теорією систем пожвавилась у 50-60-ті і досягла апогею у 70-ті роки ЧЧ століття з опублікуванням праць американських фахівців Говарда Голдстейна «Практика соціальної роботи: унітарний підхід» та Елієн Пінкус, Енн Мінахен «Практика соціальної роботи: модель і метод», які обґрунтували модель її практичного застосування в соціальній роботі.

Ці публікації лягли в основу так званого «унітарного підходу», оскільки він спирався на методи, що дозволяли працювати на різних рівнях з конкретними випадком, з групою, з громадою та в резидентних (стаціонарних) закладах [1, 5].

1.2 Характеристика та елементи системної моделі

Системна модель соціальної роботи - модель соціальної роботи, яка ґрунтується на ідеї, що задовільне життя людини залежить від систем, які її оточують, а сім'я є системою, всередині якої існують відносини між подружжям, родичами і дітьми, і яка включена у взаємодію з різноманітними соціальними інститутами - державою, системою виховання і освіти, економічними і соціальними та іншими організаціями.

У соціальній роботі важливо передусім достеменно з'ясувати інтереси, структуру потреб, можливості, особливості зовнішньої взаємодії фокусної системи - системи, на яку необхідно звернути першочергову увагу при вивченні ситуації.

Наприклад, аналізуючи таку фокусну систему, як сім'я, слід брати до уваги індивідів, які її утворюють, характеристики її оточення (сусідів, школи, церкви, групи в громаді та інші.)

Особливістю будь-якої системи є її несумативність, тобто нетотожність системи як цілого сумі її частин, компонентів. Вона завжди є чимось більшим. Для соціальної роботи важливо, що кожна система складається з менших систем, будучи одночасно частиною більшої системи. Люди по-різному визначають ці межі.

Наприклад, на думку одних, сім'я обмежується кровноспорідненими людьми; інші вважають, що, крім спорідненості, необхідно проживати разом [1, 10]. Залежно від взаємозв'язків із зовнішнім середовищем соціальні системи поділяють на відкриті системи, які активно взаємодіють з іншими системами, і закриті - які не мають змоги для взаємодії з іншими. Якщо межі системи стають відкритими, то це означає, що система з часом зазнає руйнації. Важливою характеристикою соціальних систем є цілеспрямованість діяльності - спрямування енергії для оптимального функціонування, досягнення мети діяльності. Наприклад, однією із цілей сім'ї на певному етапі може бути догляд і лікування когось із тих, хто до неї належить.

Але для досягнення мети системи в соціальній роботі має володіти певними ресурсами (медикаментами, інформацією, коштами, можливістю проконсультуватися у спеціалістів тощо. У теорії систем їх називають вхідні дані системи - ресурси, якими повинна володіти система або які необхідно ввести в неї для досягнення мети її функціонування.

При залученні в систему соціальної роботи ресурсів, які мають забезпечити лікування і догляд, виникає очікування на виліковування людини або стабілізацію її стану. За такої ситуації йдеться про вихідні дані системи - характеристику того, наскільки результати відповідають меті. Подібний підхід простежується й у проектній діяльності при складанні логіко - структурної матриці, в якій описують потрібні для діяльності (впровадження нововведення) вкладення і ресурси, а також очікуванні впливи і результати.

Соціальні системи перебувають у різноманітних інформаційних зв'язках. Вони отримують інформацію від своїх внутрішніх компонентів (прямий зв'язок). Прикладом зворотного зв'язку у соціальній роботі є інформація із зовнішніх джерел про ефект чи вплив, який спричиняє поведінка індивіда. Зворотній зв'язок може бути позитивним (показник розвитку системи в потрібному напрямі, відповідно до обраних цілей) і негативних (свідчить, що обраний спосіб чи шлях розвитку змін ускладнює досягнення мети).

Поведінка, діяльність, які засвідчив позитивний зворотній зв'язок, заслуговують на підтримку і заохочення; негативний зворотній зв'язок є підставою для їх корекції відповідно до реального стану справ і мети. Функціонування соціальних систем потребує забезпечення відповідною енергією, якою можуть бути інформація, ресурсі, знання, навички. Відсутність цієї енергії породжує явище ентропії (грец. en - в, trope - поворот, зміна) соціальних систем - виснаження, розпад, руйнування. Його часто переживають сім'ї, в яких є проблеми зловживання щодо дітей, алкоголізму, сімейного насильства, девіантної поведінки.

Соціальним системам властиве явище синергії (грец. synergos - той, що діє разом) - що означає здатність створювати нову (власну) енергію для підтримання свого розвитку і існування через поєднання окремих частин, елементів, факторів в єдину систему за рахунок системного ефекту.

Так, люди, взаємодіючи у шлюбі або у групі самодопомоги чи професійній групі, часто стимулюють одне одного для підтримання стосунків, завдяки цьому створюються обов'язки всередині групи й роблять її міцнішою.

Якщо, наприклад, навчити одного з членів родини основам догляду за дитиною з розумовою відсталістю, то, як правило, це приведе до передачі цих знань іншим членам родини та родичам, створить кращі умови для розвитку дитини, дозволить ефективніше організувати догляд та надати членам родини вільний час тощо [1, 3, 15 ].

Компоненти системи, відрізняючись один від одного, не є цілком інтегрованими. Тому системі доводиться постійно справлятися з цими відмінностями, які часто спричинюють у ній напруженість (скрутне становище, надмірна руйнівна збудженість), конфлікти (зіткнення протилежних елементів).

Проте важливий не сам факт напруженості, конфлікту, а те, як система з ними справляється. Звільнення від напруження чи його зменшення, розв'язання конфліктів - це важлива мета роботи соціальних працівників. Та іноді їм доводиться вдаватися до посилення напруги чи конфронтації, без чого неможливі впровадження інновацій, соціальні зміни.

Важливою особливістю соціальної системи є її гомеостаз (грец. homoios - подібний, statos - нерухомий) - стан внутрішньої динамічної рівноваги системи, який забезпечується регулярним відновленням основних її структур, речовино-енергетичного складу, а також постійною функціональною саморегуляцією у всіх її ланках. Він є свідченням здатності системи підтримувати свою фундаментальну природу, тобто рухатися до мети, навіть якщо якісь її елементи змінюються.

Для соціальних працівників, які використовують у своїй роботі теорію системи, важливо враховувати на такі поняття, як еквіфінальність (можливість досягнення результату різними способами) та мультифінальність (ймовірність отримання за одних і тих самих умов різних результатів, оскільки елементи системи взаємодіють по різному). Мультифінальність передбачає протилежний принцип, коли за одних і тих самих умов можна отримати різні результати, бо елементи системи взаємодіють по-різному.

Це означає, що використовуваний соціальним працівником у двох схожих випадків один і той самий план роботи може мати зовсім різні наслідки для клієнта.

Соціальній системі властиве явище диференціації (лат. differentia-відмінність) - збереження власної ідентичності у процесі розширення чи звуження свої меж. Такий системний процес спостерігається, наприклад, коли в сім'ї народження або з'являється всиновлена дитини, приєднанням до сім'ї дідуся чи бабусі або з переїздом дорослих дітей з батьківського дому в інше місце проживання.

Розглянемо також і таке поняття, як «соціальна система», тобто особливий тип системи, утвореної з людьми, груп людей, котрі взаємодіють і взаємно впливають на поведінку один одного. Соціальні служби, інтернатні заклади, школи, міністерства, державні адміністрації, суд, а також сім'ї чи громади - це приклади соціальних систем.

Прийнято розрізняти неформальні або природні системи (родина, друзі, колеги); формальні системи (групи в співтоваристві, профспілки); суспільні системи (лікарі, школи та інше).

У соціальній роботі виділяється чотири базисних системи:

- Система агента змін (соціальні працівники та організації, що покликані надавати підтримку та допомогу клієнтам);

- Система клієнта (люди, групи, сім'ї, що шукають допомоги);

- Система мети (люди, яких система агента змін прагне змінити, щоб досягти мети);

- Система дії (люди, з якими система агента змін прагне, щоб досягти її цілей.

Автори цієї класифікації Еліен Пінкус звертають увагу на ту обставину, що клієнт, мета і система дії можуть збігатися або не збігатися. Окрім того, на їхню думку, люди, які стикаються з проблемами, часто не можуть скористатися системами підтримки, оскільки:

1. Такі системи можуть не існувати в їхньому житті або не мати необхідних ресурсів чи не відповідати їхнім проблемам (наприклад, літні люди можуть не мати родичів або дружньо налаштованих сусідів);

2. Люди можуть не знати про них чи не бажати скористатися ними (наприклад, дитина, скривджена батьками, може не знати, куди звернутися по допомогу, або може боятися піти до поліції чи соціальної служби в разі якщо вона боїться розлучення з батьками, яких вона любить, незважаючи на кривди);

3. Філософія системи може створювати нові проблеми для тих, хто нею користується (такі як залежність, інтереси, що конфліктують);

4. Системи можуть конфліктувати одна з одною.

Для соціальних працівників важливе і таке поняття, як «фокусна система», тобто та, яка отримує першочергову увагу у вивченні ситуації. Наприклад, якщо фокусна система - це сім'я, то мають братися до уваги як індивіди, що її утворюють так і характеристики оточення - школи, церкви, сосуді, робочі місця, групи в громаді і розширена сім'я.

Особливістю будь-якої системи є те, що вона не зводиться до суми її частин чи компонентів, а завжди є чимось більшим. Ця її характеристика носить назву - несумативність. Кожна система має дві характеристики, які мають принципове значення для соціальної роботи:

1) вона складається з менших систем;

2) вона є, в свою чергу, частиною більшої системи і має свої межі.

Соціальним працівникам слід вважати на те, що різні люди неоднаково визначають межі системи. Так, на думку одних, сім'я обмежується колом людей кревними зв'язками, тоді як, на думку інших, сім'я - це лише ті люди, які, окрім наявності стосунків спорідненості, проживають разом. Якщо межі проникні і завдяки цьому важлива взаємодія чи активний обмін системи з іншими системами ресурсами, інформацію, знаннями, навичками тощо, то таку систему важчають відкритою.

Закриті ж системи не мають можливостей для обміну з іншими системами. В разі, коли їхні межі стають відкритими, такі системи найчастіше можуть бути зруйнованими. Соціальні системи отримують інформацію від компонентів як у середині системи, так і від зовнішнього оточення. Цю інформацію із зовнішніх джерел про те, наприклад, який вплив чи ефект спричиняє поведінка індивіда, називають зворотнім зв'язком.

Розрізняють негативний та позитивний зворотний зв'язок. Негативний зв'язок вказує, що обраний спосіб чи шлях розвитку змін затримує досягнення мети. Наслідком отримання такого зв'язку може бути корекція поведінки відповідно до встановленої мети.

Позитивний зворотний зв'язок є показником того, що система розвивається в подібному напрямку, відповідно до обраних цілей, і поведінка, яка призводить до цього, буде заохочуватися та поширюватися. Наприклад, позитивний зворотний зв'язок щодо процесу та наслідків роботи соціальних працівників благодійної організації «Віфанія», яка займається допомогою дітям-сиротам, може означати, що керівники та працівники прагнутимуть удосконалювати та поширювати методи своєї роботи, заохочувати використання набутого досвіду іншими, бо він дозволяє досягти мети, яка стоїть перед працівниками цієї організації - створити кращі умови для розвитку дітей, що виховуються в інтернатних закладах, за можливості, ти їх в сім'ю. Системи виснажаться або розпадуться чи зруйнуються, якщо не будуть отримувати енергії (нею може бути інформація, знання, навички, ресурси) ззовні. Це явище носить назву ентропії, його часто переживають сім'ї, де є проблеми алкоголізму, сімейного насильства, девіантної поведінки, зловживання щодо дітей. наркоманія мультифінальність соціальний молодь

Системи мають таку властивість, як гомеостаз (рівновага), пов'язану зі здатністю підтримувати свою фундаментальну природу, тобто рухатися до мети, навіть коли якісь її елементи змінюються. Так, наприклад, соціальна служба залишатиметься такою ж системою й у разі зміни її керівництва чи частини персоналу, ліквідації відділів, зміни підпорядкування. Знаходження системою нового балансу після порушення існуючого порядку чи установлених зразків взаємодії означає досягнення динамічної рівноваги. Це явище має важливе значення для багатьох інших моделей соціальної роботи, зокрема для кризового втручання, сімейної терапії тощо.

Ще один важливий системний процес має назву реверберації (ефекту доміно), з яким соціальні працівники постійно зустрічаються на практиці. Наприклад, вживання наркотиків, вірогідно, спричинить такі наслідки: втрата роботи > нестача грошей > розпад соціальних стосунків > конфлікти чи розпад сім'ї > втрата житла > моральна деградація > цілковита криза.

Будь-який вид практичної діяльності через вдосконалення застосовуваних засобів та інструментів виявляє все тісніший взаємозв'язок з теоретичними моделями, в яких накопичений досвід відображено в систематизованому й узагальненому вигляді. Обопільність зв'язку теорії і практики знаходить прояв в тому, що саме практика «відповідає» за формування фактажного, досвідного базису теорії, а відсутність зрілої теорії - систематизатора фактів - залишає практику на рівні ремесла. Теорія соціальної роботи - сукупність ідей, понять, положень, принципів, які створюють основу конкретних моделей її практики і технік втручання.

Теорії соціальної роботи можна диференціювати за різними критеріями:

1. За призначенням вони поділяються на ті, що пояснюють:

- цілі соціальної роботи (марксистські, феміністські);

- засоби соціальної роботи (ведення випадку, сімейна терапія та ін.);

- життєвий світ клієнта:

· екзистенційні,

· гуманістичні.

2. За статусом розробників розрізняють такі теорії:

- згенеровані в науковому середовищі;

- розроблені спеціалістами-практиками.

3. За масштабом об'єкта аналізу та впливу можна виділити теорії:

- індивідуальної соціальної роботи;

- групової соціальної роботи;

- роботи в громаді («ком'юніті-теорії»);

- соціального адміністрування і планування, зорієнтовані на розвиток соціальних служб, впровадження соціальних послуг і програм.

Залежно від теоретико-методологічного джерела формування можна виділити чотири групи теорій соціальної роботи:

- системні;

- соціолого-орієнтовані;

- психологічні;

- комплексні.

Вибір практичним працівником тієї чи іншої моделі залежіть від специфіки розв'язуваної проблеми, наявних ресурсів і можливостей їх використання, філософії соціальної служби та загального соціокультурного контексту функціонування системи соціального захисту й соціальної допомоги. Соціолого-орієнтовані теорії соціальної роботи зосереджують увагу на соціальному контексті допомоги: соціальних детермінантах виникнення складних ситуацій, соціальних нормах і патології, соціальному контролі за поведінкою індивіда. Одна з таких теорій -- системна теорія соціальної роботи. Суспільство розглядається як складна соціальна система, утворена із сукупності взаємопов'язаних елементів у вигляді соціальних організацій та інститутів, взаємодія яких впливає на життєдіяльність людини.

Допомога клієнту полягає у виявленні факторів оточення клієнта, фіксації впливу на нього інших людей, а також соціальних факторів. Це робиться для того, щоб разом із соціальними працівниками досягти поставленої мети, "обходячи" або "усуваючи" обставини, які можуть призвести до небажаних наслідків [1, 11, 17].



Розділ 2. Профілактика наркотизму як соціальна технологія

2.1 Зосередження на завданні моделі

У 1970-ті роки почали виділяти ще одну модель - зосереджену на завданні, яка пропонує виразну послідовність діагностики проблеми та роботи з нею.

Появу навої моделі пов'язують з іменами американських дослідників Уїльяма Рейда, Енн Шайл, Лорі Епштейн, котрі вивчали короткострокове сплановане втручання, сфокусоване на вирішенні певної проблеми. Вони також розробили системну модель практики, в основі якої лежить поняття «завдання», що становить наріжний елемент процесу надання допомоги людям із життєвими проблемами. Згодом, на початку 1990-х, цю модель практики запозичили та адаптували до британських умов Марк Дуел та Пітер Марш.

Виділяються три основні стадії зосередженої на завданні моделі - вивчення проблеми, узгодження мети та часових рамок, виконання завдань, кожна з яких складається з дрібніших.

Перша стадія - вивчення проблеми - має на меті допомогти клієнту і працівнику зрозуміти характер і масштаб того, що турбує клієнта. Вона складається з окремих видів діяльності - сканування проблем, розгляд подробиць проблеми, встановлення пріоритетів проблем.

Друга стадія - узгодження мети і часових рамок - дає можливість визначити, чого прагне досягти клієнт і який термін не обхідно для цього. Важливим чинником виступають: бажаність мети, яка підвищує мотивацію клієнта; її практичність; відсутність якоїсь загрози або шкоди для інших. Узгодження часових рамок передбачає уточнення регулярності контактів. Загальна тривалість залежно від ступеня контролю клієнта над проблемою або ж від зовнішніх факторів та конкретності мети.

Стадія завдання - це сукупність окремих кроків як елементів спільної роботи клієнта і соціального працівника для досягнення мети. Завданнями можуть бути будь-які необхідні для виконання проблеми види діяльності, в т.ч. зміна мислення.

Цю модель застосовують для роботи як на індивідуальному, так і на груповому рівні, для ефективного розв'язання як емоційних, так і матеріальних проблем. Цей підхід наділяє наділяє повноваженнями не тільки клієнтів, а й практичних соціальних працівників, оскільки дає схему дій і відповідальності, а також можливість отримати системний зворотний зв'язок. Зрозуміло, що зосереджена на завданні робота ефективна при застосуванні принципу імпаурмента та в антидискримінаційній практиці [1, 17, 18 ].

2.2 Використання системної моделі у соціальній роботі

Системну модель використовують на різних рівнях соціальної роботи. Наприклад, в індивідуальній роботі на основі теорії систем соціальні роботи на основі теорії систем соціальні працівники виявляють фактори оточення клієнта (від безпосереднього побутового рівня до суспільного рівня), фіксують вплив на нього цих чинників та інших людей.

Далі соціальний працівник разом із клієнтом шукає змогу різними (переважно альтернативними) засобами допомогти клієнтами досягнути мети, «оминути» обставини, що можуть спричинити негативні наслідки або «побічні» негативні явища.

Найчастіше використовують у цій справі техніку пошуку ресурсів (вхідних даних), визначення очікуваних результатів. При цьому соціальні працівники переважно перебирають не себе роль брокера (посередника, який діє від іменні клієнта) соціальних послуг.

Теорія систем широко застосовується у роботі з сім'ями, зокрема в сімейній терапії. Адже сім'ю можна розглядати як систему, всередині якої існують відносини між подружжям, дітьми і родичами, а сама вона включена у взаємодію з різноманітними соціальними інститутами - державою, системою освіти і виховання, економічними та іншими організаціями.

Однією з центральних у теорії систем і досить поширеною в соціальній роботі з сім'ями є ідея створення підтримуючих мереж. Мережі - це формальні або неформальні зв'язки організацій чи людей, які можуть поділяти між собою ресурси, обмінюватися навичками, інформацією, знаннями тощо. Вони бувають позитивними або негативними відповідно до того, як впливають на особу.

Наприклад, людина, що вживає наркотики, включена в мережу, яка дає їй змогу знаходити та купувати наркотики, підтримувати стосунки з іншими споживачам наркотиків тощо. Це приклад негативної мережі, частина якої існує нелегально.

Але коли наркозалежна особа прийме рішення про необхідність лікування та реабілітації, вона має знайти та налагодити стосунки з елементами іншої системи чи мережі, яка зможе допомогти їй в досягненні мети. Це можуть бути друзі чи родичі, лікарі, соціальні працівники, лікарня чи реабілітаційний центр, програма підтримки людей, що мали залежність, група самодопомоги тощо.

Тому завдання соціального працівника полягає в створенні та підсиленні позитивних, підтримуючих мереж, мобілізації їх ресурсів на користь клієнта, знаходженні людей чи організацій, які зможуть бути ефективним в допомозі клієнту досягти мети.

Очевидно також, що клієнти соціальної роботи, більшість з яких належить до бідних прошарків, мають обмежені соціальні мережі порівняно, наприклад, з представниками вищих класів, які мають змогу підтримувати тісні стосунки з друзями чи колегами в інших містах і країнах, що уможливлює їх доступ до різноманітних ресурсів, насамперед інформаційних, і створює сприятливі можливості для розвитку чи досягнення бажаних змін.

На макрорівні теорію системи застосовують для організації та зміни систем, які впливають на життя людей.

Наприклад, в процесі роботи в громаді теорія систем є основною для розуміння зв'язку ресурсів, потреб, міжособистісних стосунків й ефективних методів використання різних частин системи (громади).

Наприклад, у деяких хеседах (благодійних соціальних служб європейських громад, орієнтованих на надання послуг людям похилого віку) впровадили програму, відповідно до якої досвідченні вчителі-методисти, що перебувають на пенсії, проводять репетиторські заняття з дітьми у позаурочний час.

Організацію такої програми зумовило кілька обставин: прагнення забезпечити соціальний простір для самореалізації пенсіонерам і допомогти батькам, які не можуть дозволити собі найняти репетитора, підвищити рівень знань дітей у європейській громаді і таким чином збільшення їхніх потенційних можливостей на ринку праці, залучення дітей та батьків до європейської служби, передача традицій [1, 11].

На основі теорії систем можуть розроблятися програми боротьби з відхиленнями у соціальній поведінці, котрі охоплюють діяльність різних соціальних закладів.

Хоча теорія систем не пояснює причину правопорушень, а лише допомагає встановлювати зв'язки між різними соціальними чинниками і соціальними правопорушеннями. Теорія систем ефективна й при розробці концепції соціального захисту та планів їхньої реалізації у вигляді проектів.

Прикладом може слугувати Концепція створення в межах м. Києва комплексної системи соціальної реабілітації розумово відсталих осіб, схвалена Київською міською радою, яка передбачає координацію роботи відповідних організацій, утворення узгодженої команди фахівців, впровадження ряду взаємопов'язаних програм (раннього втручання, тимчасового догляду, корекції розвитку та поведінки в дошкільному віці, інтегроване навчання, зайнятості та працевлаштування, забезпечення житлом, догляду за дорослими, оздоровлення тощо).

Іншими аспектами макропрактики - боротьба соціальних працівників за зміну системи та ставлення до неї, що може включати застосування навчання (просвіти), переконання і тиску як технік втручання.

Основними обмеженнями цієї теорії є її абстрактний характер, вона здебільшого лише описує те, що може трапитися. Окрім того, робота в рамках системної теорії вимагає від соціальних працівників встановлювати та розвивати стосунки з багатьма організаціями: такими, наприклад, як місце влади, лікарні чи поліклініки, школи, різноманітні громадські та релігійні організації, які можуть надавати послуги клієнтам, групи самодопомоги чи товариства, професійні організації, міліція тощо.

Водночас представники цих організацій можуть бути не зацікавлені в розвитку стосунків та не реагувати відповідним чином на запити соціальної служби. Також варто зважати на ту обставину, що соціальні працівники в більшості випадків діють у структурі певних соціальних організацій, які чітко визначають їхні функції, і звертання до ширшої системи може виходити за рамки повноважень.

Зміни системи відбирають багато часу та зусиль, вони можуть бути безрезультатними і фруструючими. Проте успішні результати можуть змінити на краще життя багатьох людей.

Використання теорії систем зазнало критики наприкінці 1970-х рр.. як з боку прихильників психологічних моделей соціальної роботи, так і неомарксистів.

Проте у 1990-х рр.. у багатьох країнах, особливо у Великобританії, системний підхід знову набув популярності, адже на соціальних працівників муніципальних служб поклали обов'язки шукати можливості забезпечення догляду в громаді, координувати надання клієнтові послуг різними соціальними службами, що передбачає використання взаємозв'язків і різних частин системи.

Засновуючи цей підхід, варто взяти до уваги, що існують різні явища, які не вписуються у загальну теорію систем, оскільки вона дозволяє розв'язувати проблеми переважно на макро- та мезорівнях, проте не бере до уваги особистісних рис клієнта.

Системна теорія використовує чимало технічних термінів. Але водночас з тим вона пропонує концептуальні межі для мікро- і макропрактики, орієнтує на з'ясування того, як виникли ті чи інші ситуації, які зміни запланувати та здійснити, надаючи широкі можливості для самовизначення клієнта і знаходження їх альтернативних шляхів для втручання та підтримки з боку соціальних працівників, включаючи як роботу окремими клієнтами, так і роботу з групами і громадами.

Системний підхід відкриває нові пізнавальні можливості, даючи змогу побачити, де елементи взаємодії між клієнтами та їхнім оточенням призводять до проблем.

Системний підхід є методологічною основою цілеспрямованих, комплексних дій соціальних працівників. Використання теорій соціальних систем та їхні межі, оцінити їхнє функціонування (або дисфункції), виробити можливі цілі втручання та відповідні стратегії. При системному підході втручання та зміни спрямовані на ті ситуативні моменти, які впливають на проблему. При цьому контекст розгляду проблем задає сукупність особистої, сімейної і соціальної системи.

Як зазначалося вище, системний підхід використовують на різних рівнях соціальної роботи. Наприклад, в індивідуальній роботі на основі теорії систем соціальні працівники виявляють фактори оточення клієнта (від безпосереднього побутового рівня до суспільного рівня), фіксують наявність впливу на клієнта цих чинників та інших людей.

Далі соціальний працівник разом з клієнтом шукає можливість різними (здебільшого альтернативними) засобами допомогти клієнтові допомогти поставленої мети, «оминути» ті обставини, що можуть призвести до негативних наслідків або до «побічних» негативних явищ. Важливою технікою є пошук ресурсів (вхідних даних) визначення очікуваних результатів.

При цьому соціальні працівники переважно відіграють роль брокера соціальних послуг. Ця робота може бути особливо ефективною при роботі з «групами ризику», бо соціальні працівники, на відміну від представників правоохоронних органів, розглядають делінквентну поведінку як проблему невикористаних можливостей клієнта, його соціальної та емоційної незрілості.

Також корисно підкреслити особливості моделі теоретичного обґрунтування соціальної роботи, що спирається на системні уявлення про будову і розвиток суспільства . Системні ідеї сходять до загальної теорії соціальних систем Берталанфі. У первинному своєму варіанті ця теорія, як відомо, була розроблена на біологічному матеріалі і показувала, що всі організми є системами, складеними з підсистем, а сама система в заспіваю чергу є частина надсистему.

Так, чоловік представлявся як частина суспільства, але складається з циркулюючих систем кровообігу, травлення, а також клітин, які в свою чергу складаються з атомів, що включають в себе ще більш дрібні частинки. Ця теорія стала широко застосовуватися для аналізу соціальних систем, що включають соціальні групи та громадські інститути, сім'ї, малі спільноти, колективи.

Сьогодні традиційно розрізняють дві форми використання теорії систем в соціальній роботі:

а) використання положень загальної теорії систем, про що було сказано вище,

б) розробку і використання екологічної теорії систем. Вузловим поняттям теорії екологічних систем в соціальній роботі стала категорія "моделі життя".

Модель життя розглядає людей як системно організованих суб'єктів життєдіяльності, які постійно пристосовуються у їх взаємодії до різноманіття умов буття. Вона виходить з того, що там, де людина може розвиватися через зміну, де його в цьому підтримує середовище, оточення, існує взаємна адаптація [1].

2.3 Застосування системних ідей та системного підходу

Основна цінність застосування системних ідей у соціальній роботі зумовлена тим, що теорія систем має справу з цілим, а не з частинами людської або соціальної поведінки, як це роблять інші теорії. Системний підхід відрізняється від індивідуальної роботи з конкретними випадками, яка передбачає сконцентрованість на одному або двох аспектах ситуації; він є ближчим до більш комбінованої або командної роботи, яка дає змогу розв'язувати значну кількість питань одночасно, орієнтуючись на взаємопов'язаність різноманітних підсистем.

Ідея застосування системного підходу до соціальної роботи полягає в тому, що задовільне життя людини залежить від системи, які її оточують. Отже, центральне поняття теорії - «система». Її розглядають як ціле, що складається з незалежних частин чи компонентів (елементів), між якими існує тісна взаємодія чи стосунки.

Зміни в одній частині системи чи її компоненти призводять до змін в інших складових системи.

Наприклад сім'я та її розвиток тісно пов'язані з розвитком цієї громади, до якої вона належить, а ресурси громади, як-от школа з досвідченими вчителями та досконалим технічним обладнанням, лікувальні заклади, транспортне забезпечення, умови для проведення вільного часу тощо, можуть бути доступними або недоступними цій сім'ї.

Системний підхід - це методологія наукового пізнання, яка спирається на такі уявлення про об'єкти вивчення, як «цілісність», «організація», «управління». Завдяки своєму універсальному характеру такий підхід дозволяє розв'язувати не тільки науково-дослідницькі, але й прикладні завдання. Соціальні системи належать до особливого класу відкритих систем, здатних до саморегулювання, елементами яких є індивіди, групи, спільноти, соціальні інститути, їх взаємозв'язки, взаємовідносини.

Цінність системної моделі для практичної соціальної роботи полягає у тому, що вона дозволяє будь-яку проблемну ситуацію уявити з системних позицій як таку, що визначається взаємодією складників та включену у більш широкий контекст (сім'я, освітній заклад, громада, регіональна і загальнодержавна соціальна політика і т. д.).

Інструментом даної теоретичної моделі виступає схема аналізу проблемної ситуації з її поділом на такі системи: - агента змін (соціальні працівники, установи); - клієнта; - мети; - дії. Даний підхід допомагає побачити «слабкі місця», дисфункції елементів системи, та працювати над їх усуненням. Так, здійснення певних заходів соціального характеру неможливе без належного правового регулювання (система дії), яке повинно бути забезпечене для ефективного розв'язання поточних соціальних проблем та превенції їх виникнення чи загострення в певному соціальному середовищі (система мети) [1, 15, 22].



Висновок

Сутність системної моделі полягає у розгляданні об'єкта у якості цілісної сукупності елементів, що знаходяться у багатьох впорядкованих взаємозв'язках.

Системним підхід використовує набір об'єктивних та суб'єктивних принципів, що дозволяють проводити наукове пізнання, а також ефективно діяти на будь-кому рівні соціальної практики.

До об'єктивних принципів належать:

· цілісність - незводимість системи при її розгляданні до суми елементів;

· ієрархічність - необхідність вивчення структурної організації;

· відносини - вивчення усіх типів взаємозв'язків системи;

· зв'язок з середовище через комунікаційний та інформаційний зв'язок.

Суб'єктивні принципи системного підходу - позиція спостерігача, тобто дослідника системи, який згідно зі своїми особистими особливостями обирає мету та виділяє об'єкт та предмет дослідження; а також метод декомпозиції - спосіб сприйняття цілого як міри своїх частин шляхом розбиття його на складові, що інтерпретується одночасно. У відповідності з цими принципами при аналізі системи використовується певна послідовність дій, від вибору позиції спостерігача до представлення системи у вигляді формальної моделі.

Завдання соціального працівника, що використовує цю модель - виявити ті сторони відносин між клієнтом та системами, які є джерелами проблеми, та допомогти йому у подоланні цих проблем.

Основна цінність застосування системних ідей у соціальній роботі полягає в їх спрямованості на пізнання, зміни людської або соціальної поведінки загалом, а не окремих її елементів. На відмінну від роботи з конкретними випадками, яка передбачає сконцентрованість на одному або на двох аспектах ситуації, системна модель є ближчою до комбінованої, командної роботи, що дає змогу одночасно долати більшу кількість проблем, беручи до уваги взаємопов'язаність різноманітних підсистем.

Загалом системний підхід відкриває нові пізнавальні можливості, дає змогу побачити проблемні сегменти, елементи взаємодії між клієнтами та їх оточенням. Він є методологічною основою цілеспрямованих, комплексних дій соціальних працівників. Використання теорії соціальних систем у плануванні роботи допомагає виявити існуючі в соціальному бутті або дисфункції, виробити можливі цілі втручання та відповідні стратегії. За системного підходу втручання і зміни спрямовані на ті ситуативні моменти, які впливають на проблему клієнта. Як правило, ці втручання мають на меті забезпечення необхідних для нього змін у сім'ї, громаді, навіть у суспільстві [1, 20].



Література

1. Соціальна робота: В 3 ч.-К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2004.- Ч. 1: Основи соціальної роботи / Н. Б. Бондаренко, І. М. Грига, Н. В. Кабаченко та ін.: За ред. Т. Семигіної та І. Григи.- 2004.- 178 с.- Бібліограф.: с. 173-174.

2. Соціальна робота: технологічний аспект: Навчальний посібник/За ред.проф А.Й.Капської.-К.:Центр навчальної літератури, 2004. - 352 с.

3. Соціальна робота:В 3 ч.- К.: Вид. дім «Києво-Могилянська Академія», 2004.- Ч. 2: Теорія та методи соціальної роботи / А. М. Бойко, Н. Б. Бондаренко, О. С. Брижовата та ін.; За ред. Т. В. Семигіної, І. М. Григи.- 2004.-224 с.- Бібліогр. в кінці розд.

4. Соціальна робота: теоретичні аспекти: Курс лекцій.- К.: Вид. дім «КМ Академія», 2003.- 107 с.- Бібліограф. в кінці тем.

5. М.П.Лукашевич, І.І.Мигович. Теорія і методи соціальної роботи: Навч.посіб. - 2-ге вид., доп. і випр. - К.:МАУП, 2003. - 168, стор 41-58, 66-74

6. Теорії і методи соціальної роботи :підруч. / за ред. : Т. В. Семигіної, І. І. Миговича. - К. :Академія, 2005. - 328 с.

7. Соціальна робота в Україні :навч. посіб. /1. Д. Зверева, О В. Безпалько, О. І. Янкович [та ін.] ; за заг. ред. І. Д. Звєрєвої, Г. М. Лактіонової. - 2-ге вид., перер., доп. - К. : Центр навч. літ., 2004. - 256 с. : іл.

8. Соціальна робота : Практична підготовка студентів на освітньо-кваліфікаційному рівні "бакалавр" : навч. посіб. / H. М. Гайдук, Л. Є. Клос, С. Г. Ставкова, С. Я. Беляева. - Л. : Львів, політехніка, 2007. - 164 с. - Літ. : с. 161

9. Лукашевич M. П. Теорія і методи соціальної роботи : навч. посіб. для вузів / М. П. Лукашевич, 1.1. Мигович. - 2-е вид., доп. і випр. - К. : МАУП, 2003. - 168 с. - Бібліогр. : с. 159 - 164

10. Лукашевич M. П. Соціальнаробота : (теорія і практика) : підруч. / М. П. Лукашевич, T. В. Семигіна. - К. :Каравела, 2009. - 368 с. - Літ.: с. 367

11. Горілий А. Г. Історія соціальної роботи : курс лекцій. - 2-ге вид., доп. - Тернопіль : Екон. думка, 2003. - 72 с. - Літ. : с.70

12. Гансова Е. А. Соціальна політика та соціальна робота :навч. посіб. / Е. А. Гансова, О. М. Лисенко. - О., 2005. - 208 с.

13. Безпалько О. В. Соціальна робота в громаді :навч. посіб. для ВНЗ / О. В. Безпалько. - К. : Центр навч. літ., 2005. - 176 с.

14. Вступ до соціальної роботи :навч. посіб. для ВНЗ / Т. В. Семигіна , 1.1. Мигович , І. М. Грига [та ін.] ; за ред. Т. В. Семигіної, I.I. Миговича. - К.:Академвидав, 2005. - 304 с. - (Альма - матер). - Літ. : с. 288 - 289.

15. Григорьев С.И. Социология для социальной работы: Учеб. пособ. для студ. вузов и практ. Психол. - 2-е изд., доп., перераб. - М.: МАГИСТР-ПРЕСС, 2002. - 164 с.

16. Пинкус А. Практика социальной работы (формы и методы) / А.Пинкус, А.Минахан. - М.: Союз,1993. - 223 с.

17. Введення у соціальну роботу. Навч. посібник. - К.: Фенікс, 2001. - 288 с.

18. Энцикл. социальной работы. В 3 т. Т.1.:Пер. с англ. - М, 1993. - 480 с.

19. Теорії і методи соціальної роботи: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Т.В. Семигіної, І.І. Миговича. - К.: Академвидав, 2005. - 328 с

20. Соціальна робота: В 3-х ч. - К.: Вид.дім «Києво-Могилянська академія», 2004. - Ч. 2: Теорії та методи соціальної роботи / Н.В. Бондаренко, І.М. Грига, Н.В. Кабаченко та ін.; За ред. Т. Семигіної та І. Григи. - 2004. - 244 с.

21. Введення у соціальну роботу. Навч. посібник. - К.: Фенікс, 2001. - 288 с.

22. Теорії і методи соціальної роботи: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Т.В. Семигіної, І.І. Миговича. - К.: Академвидав, 2005. - 328 с.

Размещено на Allbest.ru

...