Методика розвитку гнучкості у дітей старшого віку

Размещено на http://allbest.ru

20

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М. П. Драгоманова

Кафедра теорії та методики фізичного виховання

Курсова робота

з теорії та методики фізичного виховання

на тему: «Методика розвитку гнучкості у дітей шкільного віку»

Студентки 3 курсу

спеціальності «Фізичне виховання»

Петренка Дмитра Євгенійовича

м. Київ - 2014рік



Зміст

Вступ

I. Методика розвитку гнучкості дітей молодшого шкільного віку (1-4 кл.)

II. Методика розвитку гнучкості дітей середнього шкільного віку (5-9 кл.)

III. Методика розвитку гнучкості дітей старшого шкільного віку (10-11 кл.)

IV. Фактори від яких залежить прояв гнучкості. Фактори, що визначають рівень гнучкості

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Фізична культура, спорт, туризм все ширше упроваджуються в наше життя, виховують і загартовують людей, укріплюють їх здоров'я, підвищують трудову активність.

Система фізичного виховання є невід'ємною частиною системи виховання людей. Мета фізичного виховання -- зміцнення здоров'я, розвиток фізичних здібностей людини, формування і вдосконалення життєво важливих рухових навичок і умінь, направлених на підготовку до праці і захисту Батьківщини.

Структура опорно-рухового апарату людини дозволяє їй виконувати рухові дії з великою амплітудою. Проте, часто через недостатню еластичність м'язів, зв'язок і сухожиль вона не може повністю реалізувати ці можливості. Водночас, якщо у людини належним чином не розвинена рухомість у суглобах, то вона не зможе оволодіти технікою багатьох рухових дій. Рухливість у суглобах позначають терміном гнучкості.

Гнучкість - це морфо-функціональні властивості опорно-рухового апарату, які визначають амплітуду різноманітних рухів людини. Іншими словами - це здатність виконувати рухи в суглобах з великою амплітудою.

Добре розвинена - сприяє ефективному оволодінню раціональною технікою вправ. Вправи для гнучкості сприяють зміцненню суглобів, підвищенню міцності та еластичності м'язів.

За умови недостатньої гнучкості різко ускладнюється і уповільнюється процес засвоєння рухових навиків. Недостатня рухомість у суглобах обмежує рівень прояву сили, швидкісних і координаційних здібностей, погіршує внутрішньо-м'язову і між-м'язову координацію і часто є причиною пошкодження м'язів і зв'язок.

Розрізняють активну і пасивну гнучкість. Під активною гнучкістю здатність людини проявити максимальну амплітуду руху в певному суглобі за рахунок власних м'язових зусиль. Показники активної гнучкості характеризують не лише ступінь рухомості, а й силу м'язів, які переміщують певні ланки тіла. Під пасивною гнучкістю розуміють здатність людини виконувати певний рух в суглобі з максимальною для нього амплітудою за допомогою зовнішніх впливів (партнера, приладу обтяження тощо).

Амплітуда пасивних рухів значно більша, ніж активних. Різницею між ними називають резервом гнучкості: чим більший показник резерву гнучкості, тим легше подається розвитку активна гнучкість.

Гнучкість розвивається нерівномірно, тому, фахівець з фізичної культури повинен чітко знати сенситивні періоди та правильні засоби і методи її розвитку.



I. Методика розвитку гнучкості дітей молодшого шкільного віку (1-4 класів)

У молодшому шкільному віці спостерігається інтенсивний розвиток організму дитини. Процес окостеніння в цей період ще не закінчився.

Молодший шкільний вік характеризується відносно рівномірним розвитком опорно-рухового апарату, але інтенсивність зростання окремих розмірних ознак його різна. Так, довжина тіла збільшується в цей період більшою мірою, чим його маса.

Дітям цього віку необхідно першочергово давати вправи найпростішого характеру та керуватися принципом «від простого до складного»[1].

Нижче наведено класифікацію рухів у сулобах у молодшому шкільному віці, саме цими даними має керуватися вчитель фізичного виховання при складанні від плану - конспекту до річного робочого плану [20].

Таблиця 1

Класифікація рухів в суглобах у молодшому шкільному віці

Назва суглобу	Найменування руху в суглобі
Променево-зап'ясний	Згинання, розгинання, відведення, приведення і обертання кисті.
Ліктьовий	Згинання і розгинання передпліччя, поворот передпліччя всередину і назовні.
Плечовий	Відведення та приведення,махові рухи
Хребетний стовп	Згинання, розгинання і обертання тулуба, нахили тулуба у бік, повороти тулуба в різні сторони
Тазостегновий	Згинання зігнутої і випрямленої ноги, відведення, розгинання і обернення ноги, поворот ноги всередину і назовні.
Колінний	Згинання і розгинання гомілки, поворот гомілки назовні і всередину
Гомілковостопний	Згинання, розгинання, відведення, приведення і обертання стопи.



Ці рухи дають у підвідній частині уроку, спочатку без предметів, а потім з предметами ( 6-8 рухів в одному занятті) й різними обтяженнями ( 4-6 рухів в занятті) [12].

Подальша задача - не тільки підвищити активну і пасивну гнучкість, але і закріпити м'язово-зв'язковий апарат. Ця задача розв'язується на етапі «суглобової гімнастики».

Звичайно у молодших школярів слабо розвинена рухливість в розгинальних рухах рук, ніг, тулуба і в обертальних рухах рук, передпліччя, стегна і гомілки.

Число повторень вправи на гнучкість в період її переважного розвитку вибирають таким, щоб амплітуда руху не знижувалася, в кожній спробі учні прагнуть показати якнайкращий результат. При настанні стомлення знижується амплітуда рухів. Звичайне зниження і служить сигналом припинити вправу.

Амплітуда рухів у молодших школярів в результаті виконання вправ на розтягнення повинна збільшитися приблизно на 8-10% в порівнянню з розмахом рухів, який спостерігався до виконання вправ. Дослідженнями встановлено, що гнучкість помітно поліпшується при послідовному розвитку спочатку пасивної, потім активної рухливості.

Пасивній рухливості сприяють рухи з використанням амортизації, обтяження, або власної сили (наприклад, притягання тулуба до ніг, згинання кисті рукою і т.п.); статичні вправи (утримання у відведеному до межі положенні кінцівки протягом 5-6 сек.).

Активної - різні махи, ривки руками, нахили, виконувані з широкою амплітудою. Ці вправи впливають безпосередньо на суглобову сумку, м'язи і зв'язки, сприяють зміцненню і розтяганню їх, підвищують еластичність м'язів, завдяки чому і підвищується гнучкість.

Виховуючи гнучкість у молодших школярів, потрібно надавати увагу вправам на розслаблення. Вони покращують, як показали дослідження, і пасивну і активну рухливість, збільшуючи амплітуду рухів до 7-10%. Вправи для розвитку рухливості виконують в певній послідовності (серіями): вправи для суглобів верхніх кінцівок, тулуба, нижніх кінцівок. Між серіями слідують вправи на розслаблення. Частота зміни комплексів для розвитку пасивної рухливості приблизно 1 раз на 2 тижні, активної - 1 раз на місяць[10].

Вправи на гнучкість дають у ввідній і в кінці основної частини уроку, а також задають до дому, пропонуючи включати в ранкову гімнастику. Досягнувши максимальної пасивної рухливості (80-90% від анатомічної) її треба підтримувати на досягнутому рівні.

Дозування вправ і число занять на тиждень зменшують: для хребетного стовпа до 20-30 повторень в одному занятті, а для суглобів верхніх і нижніх кінцівок - до 15-20 повторень.

Коли досягають меж анатомічної рухливості, подальше виконання вправ на гнучкість недоцільне: рухливість не збільшуватиметься, можливі травми різних суглобів. Тому вчителям украй необхідно знати межі пасивної рухливості в суглобах.

Задачу розвитку гнучкості школярів початкових класів, що перш за все вчаться, важливо вирішувати в поєднанні з підвищенням їх теоретичних знань. З перших уроків слід знайомити учнів з назвами частин тіла і з рухами, які вони виконують.

II. Методика розвитку гнучкості у дітей 5-9 класів

У дітей середнього шкільного віку організм пластичніший, ніж в старшому шкільному віці,тому саме в цей період найкраще розвивати гнучкість. Це насамперед морфологічні особливості опорно-рухового апарату - висока еластичність: м'язів, велика рухомість хребта. Найвищі природні темпи розвитку гнучкості спостерігаються в дітей 9-14 років,тому вправи на гнучкість стають набагато ефективнішими ніж в іншій віковій категорії. Гнучкість розвивається краще й досягнуті результати закріпляються краще і довше, якщо вона стає предметом цілеспрямованих вправлянь у 10-11-річному віці. Найпізніший термін, коли ще можна починати розвиток рухомості в суглобах це 13-14 років[2]. Морфологічні та фізіологічні передумови для поліпшення гнучкості в 10-11-річному віці не повинні перешкоджати розвитку інших фізичних якостей. При формуванні рухових навичок надмірна рухливість у суглобах може негативно впивати на їх засвоєння. В деякій мірі розвиток гнучкості залежить від статі. У дівчаток ,порівняно з хлопчиками,рухливість у суглобах краща приблизно на 20 -30 %,тому не слід чекати високого приросту результатів при заняттях.

В 9 років у дівчаток спостерігається найкращі показники максимальної амплітуди рухів. Згодом цей рівень поступово знижується, і з 9 до 13 років його зменшення стає істотним. З 13 - 14 років існує певна стабільність , а їх зниження з 14 - 15. У дітей середнього шкільного віку при плануванні методики розвитку гнучкості важливо визначити оптимальні пропорції у використанні вправ і їх дозуванні [9]. Чим менше вік школяра тим більше в загальному об'ємі повинна бути частка активних і менше - статичних вправ. Якщо потрібно досягнення помітного зсуву в розвитку гнучкості вже через 2-3 місяці, то рекомендують наступні співвідношення у використанні вправ:

- активні - приблизно 40%,

- пасивні - 40%,

- статичні - 20%.

Було розроблено рекомендації по кількості повторень, темпу рухів і часу витримки в статичних положеннях для учнів середніх класів. На перших заняттях число складає не більше 8-10 разів і через деякий час рівномірно зростає [5]. Дозування вправ, направлених на розвиток гнучкості у учнів середніх класів [13].



Таблиця 2

Суглоб	Кількість повторень
Хребетний стовбур	30-40
Тазостегновий	30-35
Плечовий	30-35
Променево-зап'ястковий	20-25
Колінний	15-20
Гомілкостопний	15-20

Вправи на гнучкість являються невід'ємним компонентом ранкової гігієнічної гімнастики, підвідної частини уроку, розминки. Рухи на гнучкість рекомендують включати в невеликій кількості в програму щоденних занять фізичними вправами. Перед початком виконання вправ на гнучкість необхідно зробити розминку,направлену на розігрів м'язів. Масаж також покращує рухливість в суглобах ,його використовують перед заняттям. Використовують ще вправи на гнучкість з обтяженнями, вага останніх на з школярами віком 11-14 років не повинна бути хворою за 1-2 кг. На сьогодні не існує єдиної думки щодо кількості тренувань на тиждень: деякі рекомендують 2 - 3 рази,інші 4-5,а деякі взагалі 2 рази на день.

Компромісним рішенням вважається проводити заняття 3 рази на тиждень. До речі така частота буде оптимальною при підтриманні досягнутого рівня гнучкості [16]. За декілька місяців гнучкість може погіршитись на 10 - 15%,тому ці данні мають обов'язково бути враховані не тільки при складанні річного навчального плану,але й при планувані проведення часу учнів в школі [21]. Слід зазначити,що вправи на гнучкість проводяться в певній послідовності : спочатку верхні кінцівки,тулуб а потім нижні,між паузами - вправи на розслаблення.

У вправах на гнучкість навантаження на окремих уроках і протягом року слід збільшувати за рахунок збільшення кількості вправ і числа їх повторень. Темп при активних вправах складає 1 повторення в 1 сек.; при пасивних - 1 повторення в 1-2 сек.; витримка в статичних положеннях - 4-6 сек [7].

Під час виконання вправ на гнучкість з метою покращення амплітуди рухів потрібно надавати учням певний орієнтир,це дозволить краще зосередитись на виконанні завдання. Наприклад, при сидінні з нахилом руки вгору дати завдання захопити руками носки ніг або спробувати це зробити [22]. Повторний метод розвитку гнучкості є провідним в даній методиці,в його основі лежить повторне виконання рухів з метою збільшення амплітуди,проте необхідно швидко реагувати і закінчити виконання,якщо спостерігається зменшення руху.

Також можна урізноманітнити розвиток гнучкості за допомогою ігрового методу,наприклад хто стоячи далі достане руками підлоги або сидячи витягуе руки вперед.

Робота,направлена на підвищення показників гнучкості закріплюється складанням комплексу вправ на кожну чверть, при врахуванні морфологічних та фізіологічних особливостей учнів середніх класів. На одному уроці або самостійному занятті достатньо 8-10 таких вправ, що входять в комплекс [23].



ІІІ. Методика розвитку гнучкості у дітей 10-11 класів

Старший шкільний вік характеризується зниженням показників гнучкості,тому необхідно приділити значну увагу на підтримання та збереження її. Час, який щоденно витрачається на розвиток гнучкості, може варіювати від 20--30 до 45--60 хв. Ця робота по різному розподіляється і протягом дня 20-30% загального обсягу звичайно включають до ранкової зарядки і до розминки перед заняттями. 70 --80% на занятті.

Важливим аспектом в фізичному вихованні є оптимальне співвідношенні показників гнучкості та сили,тому що, якщо одна з якостей переважає іншу,то друга гальмуватиме можливості першої. Тому методика розвитку гнучкості у старших учнів забезпечує умови для їх одночасного розвитку.

Найефективнішими для розвитку пасивної гнучкості є плавні рухи із поступово зростаючою амплітудою і уступаючою роботою м'язів. Вправи з вільними маховими рухами виявляються менш ефективними, оскільки розтягування залежить від інерції кінцівок, які виконують ці рухи, і пов'язано з необхідністю виконання їх у швидкому темпі. Швидкі рухи стимулюють прояв захисного рефлексу, який обмежує розтягування м'язів, що призводить до закріпачення їх.

Велике значення має раціональне чергування вправ на гнучкість із вправами іншого спрямування, насамперед, силовими. На практиці застосовують різні поєднання, але не всі вони однаково ефективні. Так, одним із найбільш поширених поєднань є чергування силових вправ із відповідними вправами на розвиток гнучкості.

Цe деякою мірою сприяє підвищенню ефективності сивого тренування на уроці, але виявляється марним для розвитку гнучкості, тому що призводить до значного зменшення амплітуди рухів від повторення до повторення. В той же час вправи на гнучкість успішно можуть чергуватися із вправами, що вимагають прояву швидкості, спритності, із вправами на розслаблення [15]. Для розвитку активної гнучкості разом із вправами на розтягування, що виконуються за рахунок м'язових зусиль, ефективні і відповідно підібрані силові вправи динамічного і статичного характеру. Слід також широко використовувати повільні динамічні вправи з утриманням статичних поз в конечній точці амплітуди, які значно ефективніші махові і ривкові рухи. Рекомендовано для учнів старших класів бажаний невисокий темп рухів, і тоді м'язи більше розтягуються, збільшується тривалість дії на відновлення в суглобі,як наслідок покращення гнучкості.

В таблиці вказане дозування вправ спрямованих на розвиток гнучкості у учнів 10-11 класів[8].

Таблиця 3

Суглоб	Кількість повторень
Хребетний стовбур	40-50
Тазостегновий	35-45
Плечовий	35-45
Променево-зап'ястковий	25-30
Колінний	20-25
Гомілкостопний	20-25

У таблиці 3 наведено максимальну кількість рухів, що рекомендовано для розвитку рухомості в різних суглобах в окремому занятті. У кожному підході планується 10-12 активних рухів. За умови виконання статичних вправ в кожному підході знаходяться в межах 6-12 секунд, махових рухів 10-15 секунд, пасивних 10-20 секунд [14].

Відпочинок між вправами має бути в рамках від 40 секунд до 3- 4 хвилин,цей час залежить від об'єму м'язу,виконаної роботи та ін.



IV. Фактори від яких залежить прояв гнучкості. Фактори, що визначають рівень гнучкості

Рухливість у суглобах залежить від низки факторів. Найголовнішими серед них є:

будова суглобів: їх форма, довжина суглобових поверхонь. Наявність кісткових виступів та їх розмірів. По формі суглоби бувають: кулястий, циліндричний, плоский, благовидний, сідловий і еліпсовидний.

Найбільша атомічна рухливість властива за напрямками рухів.Найменша атомічна рухливість властива сідловин, блоковидним і плоским суглобом. На величині рухомості суглобів позначаються індивідуальні особливості будови суглобів, зокрема виступи на кістках та їх розміри.

Під впливом цілеспрямованих занять фізичними вправами не можна змінити форму суглобів, але можна досягнути позитивних морфологічних змін довжини суглобових поверхонь, що позначаються на рухомості суглобів, особливо у дітей та підлітків, коли проходить формування опорно-рухового апарату.

сила м'язів, що здійснюють рухи у конкретному суглобі, та їх еластичність, а також еластичність зв'язок і сухожиль. Діло в тому, що в русі людини постійно скорочуються одні м'язи (сінергісти) і одночасно розтягуються другі м'язи (антагоністи). До речі серед м'яких тканин опорно-руховогоапаратум'язимаютьнайбільшуефективністьрозтягуватися. Під час розтягування м'язів можуть 50% відносно стану спокою.

міжм'язова координація та здатність розслабляти м'язи. В учнів, які погано координують рухи і не вміють розслаблятися, гнучкість нижча і повільніше розвивається.

можливість м'язів, зв'язок і сухожиль до розтягування поліпшується коли підвищується їх температура і збільшується кровоток. Наприклад, після охолодження тіла амплітуда рухів швидко погіршується, а після розігрівання в теплій воді значно поліпшується. Адже перед тим як виконувати вправи на розвиток гнучкості необхідно добре розігріти організм з допомогою розминки.

стан психіки та емоцій. Найсприятливішим є врівноважений стан. Надмірне збудження та пригніченість негативно позначується на прояві гнучкості, а отже, і на її розвитку [11].

Рівень гнучкості обумовлюється такими основними факторами: еластичними властивостями м'язів і сполучної тканини, ефективністю нервової регуляції м'язового напруження, а також структурою суглобів. Активна гнучкість визначається також рівнем розвитку сили і досконалістю координації. гнучкість рух еластичність шкільний

Ведучи мову про фактори, які визначають еластичні властивості м'язової тканини, і про можливості їх розвитку, слід перш за все зазначити, що скоротливі елементи м'язів можуть збільшити свою довжину на 30-40 і навіть на 50% відповідно до довжини в стані спокою, створюючи цим умови для виконання рухів з великою амплітудою [5].

Рухомість в окремих суглобах може обумовлюватися формою м'язів, а також поширенням дії м'язів на один або кілька суглобів. Багато суглобові м'язи можуть загальмувати деякі рухи в суглобах, біля яких вони проходять, значніше, ніж одно суглобові. Наприклад, амплітуда рухів у кульшовому суглобі при підніманні стегна вперед (згинання) і назад (розгинання) залежить від положення гомілки відносно стегна. Якщо при першому русі гомілка зігнута в колінному суглобі то амплітуда його буде значно більша, ніж тоді, коли вона розігнута.

Пояснюється це тим, що м'язи, які знаходяться на задній поверхні стегна і походять від таза на гомілки, при згинанні її не протидіють значному підніманню стегна. Якщо гомілка розігнута, то через першу, ніж у одно суглобових м'язів, відносну довжину ці м'язи натягуються і гальмують рух. Така особливість двосуглобових м'язів позначається терміном "пасивна недостатність", від якої значно залежить ступінь рухомості окремих ланок кінцівок. На противагу пасивній не достатності - недостатню, порівняно з необхідною для виконання тієї чи іншої роботи[19]. Серед факторів, що обумовлюють рівень гнучкості слід в першу чергу виділити розтяжність м'язової тканини, якої визначається еластичними властивостями по смугової і сполучної тканини, що становить понад 30% м'язової маси.

Слід зазначити, що серед факторів, які обмежують рухомість суглобів, м'язова тканина найбільш піддається впливу. Довжина м'язів значно збільшується, порівняно з довжиною в стані спокою, при примусовому розтягуванні, а під впливом тренування суттєво поліпшується здатність його дорозтягуванні.

Однак надмірний об'єм м'язової маси, особливо якщо він сформований переважно за рах3унок тренування в ексцентричному режимі, здатний суттєво зменшити розтяжність м'язової тканини і стати фактором який обмежує рухомість у суглобах. У той же час при раціональній силовій підготовці, необхідному обсязі роботи, що сприяє розвитку гнучкості ці поліпшенню здатності м'язової тканини не перешкоджає прояву гнучкості [18]. Значно гостріше стоїть питання щодо еластичності і розтяжності сполучної тканини - зв'язок, сухожиль, фасцій, апоневрозів, капсул суглобів. Здатність до розтягування кожного із видів сполучної тканини визначається співвідношенням і особливостями сполучних волокон - колагенових і еластичних.

Колагенові волокна складаються переважно із пучків паралельно розташованих дрібних, з'єднаних між собою цементуючою речовиною. Міцність і розтяжність колагену забезпечує наявність інтра- та інтермолекулярних поперечних зв'язків між молекул колагену. Еластичні волокна навпаки добре розтяжні що обумовлюється їх структурою. Вони являють собою спіралеподібні поліпептидні ланцюжки, з'єднані між собою ковалентними зв'язками. При розтягуванні нетривкі ковалентні зв'язки розриваються і ланцюжки подовжуються, не взаємодіючи і не обмежуючи розтяжність один одного [17].

Цілком природно, що переваження в сполучній тканині тих або інших волокон значною мірою визначає їх розтяжність і здатність зазнавати впливу спеціального тренування. Однак розтяжність сполучної визначається не лише переважанням в її структурі того чи іншого типу волокон, а й особливостями взаємодії колагенових волокон між собою.

Розтяжність зв'язок, сухожиль, фасцій, м'язів, апоневрозів, капсул суглобів забезпечується особливим розташуванням складових частин, перш за все пучків волокон сполученої тканини [4].



Висновки

Отже, ступінь розвитку гнучкості є одним із основних факторів, що забезпечують рівень фізичного розвитку учнів. За умови недостатньої гнучкості різко ускладнюється і уповільнюється процес засвоєння рухових навиків.

Недостатня рухомість у суглобах обмежує рівень прояву сили, швидкісних і координаційних здібностей, погіршує внутрішньо м'язову і міжм'язову координацію і часто є причиною пошкодження м'язів і зв'язок [3].

Гнучкість природно зростає до 14-15 років, але у різних суглобах вона має різну динаміку розвитку. При ньому у дрібних суглобах розвивається швидше, ніж у великих.

Вправи, спрямовані на розвиток гнучкості, можуть складати програми окремих занять фізичної культури. Але частіше їх планують у комплексних заняттях, в яких разом із розвитком гнучкості проводиться силова підготовка учнів. Вправи на гнучкість включають розминку перед заняттями. Враховуючи сенситивні періоди розвитку рухових якостей, цілеспрямовано розвивати гнучкість доцільно від 7-8 до 14-15 років.

Водночас застерігають, що форсований розвиток гнучкості без належного зміцнення м'язів, зв'язок і сухожиль може викликати розхлябаність у суглобах і, зрештою, порушення постави, яке зустрічається саме з цієї причини навіть у художніх гімнасток. Звідси випливає необхідність оптимального поєднання розвитку гнучкості та сили [6].

Виконання вправ на гнучкість сприяє зміцненню суглобів, підвищенню міцності та еластичності м'язів, зв'язок та сухожиль, удосконаленню координації, ефективному оволодінню технікою фізичних вправ, уникненню травм. Слід ураховувати, що надмірна гнучкість може призвести до негативних наслідків - дестабілізувати суглоби і підвищити ризик травматизму. Перш ніж почати розвиток гнучкості потрібно визначити рівень прояву активної та пасивної рухливості в даному суглобі. Чим більша між ними різниця, тим більша активна гнучкість буде залежати від сили м'язів. І чим менша ця різниця, тим більше активна гнучкість буде залежати від розтягнутості м'язів, зв'язок, сухожиль та довільного розслаблення м'язів. Виходячи з цього вчитель повинен правильно підібрати засоби та методи розвитку гнучкості в окремих вікових категоріях.



Список використаних джерел

1. Ареф'єв В.Г., Єдинак Г.А. Фізична культура в школі (молодому спеціалісту). 2007. - №7. - с.12.

2. Апанасенко Г.Л. Валеология на рубеже веков // Наука в олимпийском спорте: Спец. выпуск ГНИИФКС, 2002. - с.14.

3. Арефьєв В.Г., Єдинак Г.А. Фізична культура в школі (молодому спеціалісту): Навч. посібник для студ. навч. Закладів 2-4 рівнів акредитації. - 3-е вид. перероб. і доп. - Кам'янець-Подільський: «Рута», 2007. - с.248.

4. Ареф'єв В.Г., Столітенко В.В. Фізичне виховання в школі:Навч. Посібник.-К.:ІЗМН, 2000. - с.152.

5. Бойченко Б.Ф. Методика развития гибкости (Метод, рекомендации). Б.Ф. Бойченко, В.В. Залойло, А.А.Голекевич. НУФВСУ.-К.,2004.- с.25.

6. Вовченко І. І. Програмування занять з оздоровчої ходьби та розвиток гнучкостi для дітей молодшого шкільного віку з різним рівнем фізичного стану: Автореф. дис... канд. наук з фіз. виховання і спорту: 24.00.02 / Національний ун-т фізичного виховання і спорту України. -- К., 2003. - с.16.

7. Віндюк А.В. Основи технології самостійних занять фізичними вправами учнів молодших класів: Автореф. дис... канд. наук з фіз. виховання і спорту: 24.00.07 / Львівський держ. ін-т фізичної культури. -- Львів, 2007. - с.17.

8. Волков Л.В. Теория и методика детского и юношеского спорта. - К.:Олимпийская литература, 2005. - с.294.

9. Горшков В.М. // Журнал « Фізичне виховання вшколі», 2005.-№7.-с.71, №8.-с.58.

10. Индивидуальный подход к детям / Педагогическая энциклопедия. - Т. 11.- М., 1965. - с.209.

11. Козенков В.М., Новикова Г.Ю // Журнал «Фізичне виховання в школі», 2000.-№4. - с.26-28.

12. Короп Ю.О. Розвиток гнучкості в школярів // Фізичне виховання в школі. - 2007. - №3. - с.45; - №4. - с.28.

13. Круцевич Т.Ю. Теорія і методика фізичного виховання для студентів ІФВ. Том I.- Київ, 2003. - с.283.

14. Когут І.А. Руховий режим і фізичний стан дітей 6-7 років, які навчаються у школах різного типу: Автореф. дис. … канд. наук з фіз.. виховання і спорту (24.00.02) / НУФВСУ. - Київ, 2006. - с.20.

15. Лях В.Н. Гибкость: основы измерения и методики развития // Журнал «Физическая культура в школе»,2005.-№1. - с.10.

16. Литовко С Л. Диференційований підхід до учнів // Початкова школа, 1998.№10. - с.28.

17. Селуянов В.Н., Шестаков М.П., Космина И.П. Основы научно-методической деятельности в физической культуре: Уч. пособие для студ. вузов физ. культуры. - М.: СпортАкадемПресс, 2003. - с.84.

18. Холодов Ж.К., Кузнецов О.М.Теория и методика физическоговоспитания и спорта.-2005. - с.129.

19. Чешейко С. // Журнал «Фізичне виховання в школі», 2005.- №5. - с.19.

20. Шиян Б.М. Теорія та методика фізичного виховання школярів. Частина 1.- Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2004. - с. 224.

21. Шиян Б.М. Теоріяi методика фізичного виховання школярів. Частина 1. -Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2001. - с.272.

22. ШияновГ.П. Особенности организации и методики физической подготовки школьников 11-13 лет с учетом соматической зрелости: Автореф. дис. ...канд. пед. наук: 13.00.04. -К., 2002. - с.18.

23. Шукевич Л.В., Зданевич А.А. Возрастная динамика развития физических качеств у детей школьного возраста, //Физическая культура и здоровья . - 2003. - №4. -с.70.

Размещено на Allbest.ru

...