Основи методики викладання у вищій школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ АКАДЕМІКА ЮРІЯ БУГАЯ

Кафедра міжнародної економіки, обліку та фінансів

Самостійна робота

Гуменюк Денис

Київ - 2019

ПЛАН

Вступ

1. Лекція таметодика її проведення у ВНЗ

2. Методи контролю і оцінювання знань і вмінь студентів у ВНЗ

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Розвиток і освіта, за переконливими словами вчителя німецьких учителів А. Дістервега, жодній людині не можуть бути дані або повідомлені ззовні. Кожний, хто бажає до них прилучитися, повинен досягти цього власною діяльністю, власними силами, власною напругою. Ззовні майбутній спеціаліст може отримати тільки поштовх. Саме ця ідея пронизує зміст пропонованого посібника.

Закласти міцний фундамент умінь, що є стратегічною метою методики викладання, неможливо шляхом «прямих поставок» навіть цінних і актуальних для майбутнього викладача вищого навчального закладу знань, оскільки стати їх носієм ще не означає вміти, тобто набути відповідного досвіду діяльності. Людина прямою передачею знань ніколи не навчиться діяти. Тільки ті знання стануть способом успішних дій, які будуть не просто передані і засвоєні у формі готових висновків, а набуті шляхом власних зусиль, оскільки самі собою висновки не мають цінності без того розвитку, який до них призвів і того розвитку, до якого вони призведуть далі. Саме тому головний критерій формування змісту посібника полягав у відборі проблемних або «проблемное-вристичних»знань.



1. Лекція та методика її проведення у ВНЗ

Лекція (від лат. Lectio - читання) У середні віки це був чи не єдиний спосіб накопичення знань, оскільки тоді книжка була рідкісним явищем. Сьогодні дещо інша ситуація. Працюють як державні, так і приватні видавництва, видається безліч різних книжок, журналів, брошур. Більше того, набуло свого розквіту кіно, телебачення, технічні засоби навчання, з'явилась можливість отримати певну інформацію з Інтернету. Проте, необхідно зауважити, що лекція все ж залишається основною, найскладнішою, кульмінаційною формою організації навчального процесу у вищому навчальному закладі, призначеною для засвоєння теоретичного матеріалу. Лекція - це стрункий і систематичний виклад певної наукової проблеми або її частки. Лекція визначає шляхи здійснення всіх видів і форм навчання у вищому навчальному закладі, закладає основи розуміння та ставлення до навчального предмету.

Лекція - один із словесних методів, відрізняється від інших видів усного викладу великим обсягом і широтою матеріалу, його значимістю, науковістю та послідовністю викладу. Зазвичай лекція є елементом курсу лекцій, який охоплює основний теоретичний матеріал окремої чи кількох тем навчальної дисципліни. Тематика курсу лекцій визначається робочою навчальною програмою. Лекції проводяться для однієї або більше академічних груп студентів.

Лектор зобов'язаний дотримуватися робочої програми навчальної дисципліни щодо тем лекційних занять та їх змісту, але має право не обмежуватися в питаннях трактування навчального матеріалу, формах і засобах доведення його до студентів.

За загальною метою лекції поділяються на:

· агітаційні;

· пропагандистські;

· виховні;

· розвивальні.

· За змістом лекції поділяються на:

· академічні;

· популярні.

· За впливом лекції поділяються на:

· на рівні емоцій;

· на рівні розуміння;

· на рівні переконань.

За дидактичними завданнями лекції поділяються на:

1. вступна (висвітлюються загальні уявлення про мету та завдання всього навчального курсу, про структуру та логіку конкретної галузі науки, місце й зв'язок з іншими навчальними дисциплінами, створюються умови для розвитку у студентів пізнавального інтересу до предмета з метою його творчого засвоєння);

2. тематична (поточна) (всебічно й систематично розкривається програмний матеріал, висвітлюються конкретні питання, виділяє провідні аспекти наукової проблеми, розглядаються основні поняття, найсучасніші здобутки найбільш суперечлива спекти);

3. заключно-узагальнююча (підсумкова, заключна) (виділяються вузлові питання лекційного курсу, зосереджується увага на практичному значенні одержаних знань, підводиться підсумок вивченого матеріалу з конкретного предмета; спеціальним завданням є стимулювання інтересу студентів до глибшого вивчення конкретного предмета);

4. оглядова (установча) (висвітлюються методологічні проблеми поряд з рекомендаціями до організації самостійної роботи, педагогічної практики тощо, сприяє забезпеченню належного взаємозв'язку та наступності між теоретичними знаннями та практичними вміннями та навичками студента).

На основі провідного методу проведення лекції, виокремлюють такі їх типи:

лекція-розповідь (послідовний виклад навчального матеріалу (теми) у вигляді монологу без залучення студентів до зовнішнього діалогу; у такій лекції викладач подає глибокий, цілісний, логічно побудований виклад основного фактологічного та теоретичного матеріалу теми, переважно в монологічній формі);

лекція-діалог (інформативно-діалогічні, проблемні);

лекція-пояснення (матеріал не лише подається інформаційно, а й кожен факт, явище, пояснюється);

пояснювально-ілюстративна лекція (словесне пояснення матеріалу супроводжується візуальною формою його подачі);

лекція-консультація (перед лекцією або у процесі її проведення лектору подають письмові чи усні запитання, на які він дає відповідь);

лекція-дискусія (викладач організовує вільний обмін думками в інтервалах між логічними розділами, керує колективною думкою, використовуючи її з метою переконання, долаючи негативні установки та помилкові думки деяких студентів);

лекція-бесіда (найпростіша форма активного залучення слухачів до навчального процесу; для виявлення думки та рівня ознайомленості студентів з даною проблемою, ступеня їх готовності до сприйняття наступного матеріалу на початку лекції викладач адресує питання всій аудиторії. Слухачі відповідають з місць. Для економії часу питання мають формулюватися так, щоб на них можна було б давати однозначні відповіді. Думки студентів дають можливість викладачу найбільш доказово доводити кожну наступну тезу своїх міркувань);

проблемна або евристична лекція (передбачає врахування особливостей і структури продуктивного мислення в пізнавальній діяльності студентів; створення проблемних ситуацій, їх аналіз і виявлення протиріч, формування проблемних завдань, пошук способів розв'язання проблеми шляхом висування гіпотез, вибір і доведення найбільш правильних із них);

лекція із запланованими помилками (лекція-провокація) (у змісті лекції навмисно закладаються помилки змістовного чи методичного характеру. Перед початком занять обов'язково вказується їх кількість. За 10-15 хвилин до закінчення заняття студенти мають назвати й обґрунтувати допущені помилки. Підводячи підсумки, лектор оголошує повний список помилок, а студенти уточнюють і коригують свої записи у конспектах);

лекція із застосуванням ігрових методів (інтерактивна лекція) (використовуються інтерактивні форми роботи).

Лекція виконує три основні функції, передбачені програмою:

інформаційну (дає певні відомості);

стимулюючу (пробуджує інтерес до теми, спонукає вивчати тему, звертатися до різних джерел);

виховну та розвивальну (дає оцінки явищам, розвиває мислення).

Лекція складається з трьох частин:

1. Вступна частина. Називається тема, озвучується план слухачам, формулюються завдання, дається коротка характеристика проблеми, висвітлюється стан питань, називається рекомендована література, встановлюється зв'язок із попередніми заняттями.

2. Основна частина. Виклад матеріалу в логічній послідовності з уведенням елементів зворотного зв'язку. Розбираються факти, приводиться необхідна інформація, аналізується досвід, даються, в разі потреби, історична довідка, оцінка практиці, що склалася науковими дослідженням, встановлюється зв'язок із практикою життя, розкриваються перспективи розвитку, можливі наукові пошуки з означеної проблеми.

3. Заключна частина. Підведення підсумків. Формулюються основні висновки, вказівки щодо подальшої самостійної роботи, методичні поради. Даються відповіді на запитання слухачів.

Для будь-якого лектора, навіть знаючого й досвідченого, методика проведення лекції виступає як своєрідне творче завдання, так як це не просто хороший переказ відомої йому теорії, а вміння її адаптувати до запитів і можливостей конкретної аудиторії. Використавши поняття “адаптація”, необхідно акцентувати увагу: наукова теорія і навчальний предмет різні речі.

Методика оптимального читання лекцій

· Методично лекція повинна відповідати таким основним вимогам

· бути на сучасному рівні розвитку науки (надто часто, на жаль, у змісті лекцій не відображаються актуальні проблеми сучасної науки, культури, виробництва);

· мати закінчений характер (висвітлення певної теми);

· бути внутрішньо-переконливою (аргументованою);

· викликати інтерес у студентів до науки;

· містити добре продумані ілюстративні приклади;

· спрямовувати студентів на самостійну роботу;

· бути доступною і зрозумілою.

· Темп мовлення викладача:

· середній темп мовлення українською мовою складає 120 слів на хвилину;

· норми “навчального мовлення” для студентів першого курсу 75-80 слів у хвилину.

Швидкий темп лекції нервує студентів, тримає їх у стані додаткової напруженості, втомлює і внутрішньо дезорганізує. Повільний темп також втомлює студентів, оскільки не дає достатнього стимулу до мимовільної уваги. Нешвидкий і чіткий темп мовлення зовсім не передбачає диктування тексту, навіть якщо студенти, які намагаються дослівно записувати його, просять про це. Лекція призначається для того, щоб її слухати. Як же тоді бути з конспектуванням? Викладач, регулюючи темп, акцентує увагу студентів на найважливіших положеннях, тим самим даючи можливість фіксувати їх у письмовій формі. Необхідно акцентувати увагу на тому, що лектор повинен контролювати реакцію студентів на швидкість своєї мови. Це допоможе внести необхідні корективи, вийти на оптимальний варіант викладу.

Динаміка лекції.Лекція включає 4 фази:

1. початок сприймання - 4-5 хвилин;

2. оптимальна активність сприйняття - 20-25 хвилин;

3. фаза зусиль - 10-15 хвилин;

4. фаза стомлення - 5-15 хвилин.

У ході лекції може застосовуватися наочність:

· записи, креслення, рисунки, схеми на аудиторній дошці;

· плакати та макети, статичні та діючі;

· епідіаскопи, діафільмоскопи, слайдоскопи;

· німий навчальний кінофрагмент;

· звуковий запис;

· звуковий фільм;

· відеофільм;

· комп'ютерна презентація.

Звернемо увагу на певні умови щодо застосування наочності. Найбільш поширеним засобом реалізації наочності при проведенні лекції є аудиторна дошка. Для виготовлення схем, діаграм, запису дат, подій на дошці не повинен переривати пояснення навчального матеріалу, оскільки в противному разі викладач, працюючи лише з дошкою, втрачає контакт з аудиторією (уява студентів розпорошується), нераціонально використовує час. Викладач повинен пам'ятати:

· дошку потрібно витирати начисто;

· записи, замальовки на дошці виконувати старанно й охайно, так, щоб інформація на дошці була зрозуміла, щоб її міг зорово сприйняти і той студент, який сидить на останній парті;

· користуватися різнокольоровою крейдою, хоча дотримуватися міри;

· не забруднювати свій одяг крейдою;

· крейду, гумку для витирання дошки класти лише у призначене для них місце.

Іншим традиційним способом ілюстрування змісту навчального матеріалу є плакати. Використовуючи плакати викладачу необхідно пам'ятати:

1.1.1.1.1. плакат має мати назву;

1.1.1.1.2. повинен бути виконаний на папері світлого кольору плакатними лініями з помірним застосуванням кольорів.

1.1.1.1.3. плакати використовувати лише тоді, коли це є необхідністю;

1.1.1.1.4. не вивішувати плакати заздалегідь, оскільки вони будуть відволікати увагу студентів, не дадуть ефекту новизни.

Технічні засоби навчання мають дидактичні можливості унаочнення навчальної інформації. Можна застосовувати візуальні (за допомогою яких подається навчальна інформація, яка діє на зорові аналізатори студентів), звукові (подання інформації, яка діє на слухові аналізатори студентів) та комбіновані (діють одночасно як на зір, так і на слух студентів). Викладач повинен пам'ятати:

ь кожна лекція з використанням технічних засобів навчання вимагає від лектора сумлінної підготовки;

ь використовувати технічні засоби необхідно в найбільш доцільних місцях викладу інформації;

ь до діафільму чи відеозапису необхідно ретельно готувати пояснення.

ь Лише виважене, розумне поєднання слова і засобів наочності приводить до осмислення причинно-наслідкових зв'язків, розуміння понять, категорій, явищ, процесів тощо.

ь Недоліки лекційного викладання:

ь монологічність (недостатній прямий контакт студентів і викладача (зазвичай читається на потік));

ь часто затеоретизований матеріал є недоступний сприйняттю студентами;

ь не набуло поширення проблемне навчання на лекційних заняттях;

ь іноді лекції проводяться в необладнаних приміщеннях (відсутність сучасних технічний засобів навчання), що робить лекцію малоцікавою для сучасних студентів.

ь Переваги лекційного викладання:

ь лекція, на відміну від підручників, оперує значно більшими можливостями щодо врахування специфіки аудиторії, новітніх наукових досягнень;

ь лекція озброює студента не тільки знаннями, а й переконаннями, вміннями давати критичну оцінку матеріалу, що розглядається;

ь на лекції враження від матеріалу, що вивчається, значно зростає завдяки живому слову, інтонації, міміці жестам викладача;

ь лекція відкриває можливості прямого контакту лектора зі слухачами, що значно посилює їхню увагу;

ь у ході подачі матеріалу викладач має можливість, реагуючи на сприйняття матеріалу аудиторією вносити корективи у свій виклад під час лекції;

ь лекційне викладання економне в часі (за дві академічні години висококваліфікованої лекції студент отримує інформацію, на яку під час самостійної роботи йому довелося б витратити набагато більше часу;

ь лекція має особливе професійно-педагогічне значення для тих студентів, які готуються до педагогічної діяльності.

ь Ролі лектора на лекції:

ь оратор (майстер слова, який цікаво, захоплююче викладає, підкоряє навчальний матеріал законам літературного слова, оптимальній композиції, переконує аудиторію, пропагує науку, при цьому володіє епітетом, метафорою, алегорією та іншим словесним інструментарієм);

ь вчений (має ґрунтовні спеціальні знання, насичує лекцією новою, незнайомою раніше слухачам інформацією, розглядає явища і факти, положення, закономірності, спонукає, дає поштовх науковому мисленню студентів, їх самостійності і творчості);

ь вихователь (не вигукує кліше виховних ідей, а виявляє професійні, громадянські та людські якості; озброєний матеріалом високої виховної та наукової цінності, добре знає свою аудиторію, володіє дієвою методикою викладання);

ь психолог (відчуває аудиторію в цілому і кожного студента зокрема і використовує знання людської психіки для реалізації головних завдань навчально-виховного процесу).

2. Методи контролю і оцінювання знань і вмінь студентів у ВНЗ

Головна мета контролю - визначити якість засвоєння навчального матеріалу, ступінь відповідності сформованих умінь та навичок цілям та завданням навчання. лекція студент навчальний

Контроль має відповідати певним вимогам і бути об'єктивним, систематичним, освітнім, діагностичним, виховним, формуючим, керівним, розвивальним, оцінювальним, усебічним, а також охоплювати всі ланки навчального процесу й сприяти його розвитку та удосконаленню.

Контроль навчання виконує певні функції, має свої види, методи і форми, систему критеріїв оцінки якості професійних знань, навичок і вмінь у студентів

Функції контролю за навчальним процесом у вищих навчальних закладах:

- діагностична, яка сприяє з'ясуванню об'єктивного рівня професійних знань, навичок і вмінь у студентів;

- корегувальна, котра полягає у внесенні змін у процес навчально-пізнавальної діяльності на основі об'єктивної оцінки попередніх знань, навичок і вмінь;

- освітня, сутність якої в тому, що вона сприяє поглибленню, розширенню і вдосконаленню професійних знань, навичок і вмінь студентів і слухачів;

- виховна, яка полягає в тому, що у процесі контролю формуються громадянські якості;

- стимулююча, що спонукає до активності у дидактичному процесі та вдосконаленні своїх знань, навичок і вмінь;

- оцінювальна, сутність якої -- у вимірюванні та оцінці знань, навичок і вмінь студентів. На практиці її здійснюють, виставляючи оцінки;

- розвивальна, яка виявляється в тому, що будь-який контроль викликає певне психічне напруження особистості, розвиток її розумових і фізичних сил, творчого мислення тощо;

- мобілізуюча, котра підсилює, концентрує, зосереджує моральні, інтелектуальні й фізичні зусилля на усунення виявлених недоліків або досягнення нових успіхів у навчанні.

У ВНЗ 1-2 р.а. передбачено проведення контролю знань відповідно до навчальних планів підготовки спеціалістів. Для втілення контролю знань у кожному вищому навчальному закладі складається графік його проведення із зазначенням строків і форм.

Найбільш поширеними формами контролю знань студентів є:

ь попередній (вхідний);

ь поточний;

ь рубіжний;

ь підсумковий.

Попередній контроль - діагностика вихідного рівня студентів. Він дає змогу визначити наявний рівень знань для використання їх викладачем як орієнтування у складності матеріалу. Формою попереднього контролю є вхідний контроль знань. Він проводиться на першому курсі, щоб оцінити реальність оцінок, отриманих на вступних іспитах з певного предмета. Попередній контроль у вигляді перевірки і оцінки залишкових знань проводять також через деякий час після підсумкового іспиту з певної дисципліни як з метою оцінки міцності знань, так і з метою визначення рівня знань із забезпечуючих предметів, для визначення можливості сприйняття нових навчальних дисциплін.

Поточний контроль знань є органічною частиною педагогічного процесу і слугує засобом виявлення ступеня сприйняття (засвоєння) навчального матеріалу.

Поточний контроль здійснюється під час проведення практичних, лабораторних та семінарських занять і має на меті перевірку рівня підготовленості студента до виконання конкретної роботи. Форма проведення поточного контролю під час навчальних занять і система оцінювання рівня знань визначається відповідною кафедрою.

Завдання поточного контролю:

· виявити обсяг, глибину і якість сприйняття (засвоєння) матеріалу, що вивчається;

· визначити недоліки у знаннях і намітити шляхи їх усунення;

· виявити ступінь відповідальності студентів і ставлення їх до роботи, встановивши причини, які перешкоджають їх роботі;

· виявити рівень опанування навиків самостійної роботи і намітити шляхи і засоби їх розвитку;

· стимулювати інтерес студентів до предмета і їх активність у пізнанні.

Головне завдання поточного контролю - допомогти студентам організу-вати свою роботу, навчитись самостійно, відповідально і систематично вивчати усі навчальні предмети:. Поточний контроль - це продовження навчальної діяльності педагога і педагогічного колективу; він пов'язаний з усіма видами навчальної роботи і має навчити студентів готуватись до перевірки з першого дня занять і кожного дня, а не наприкінці семестру або навчального року. Разом з тим поточний контроль є показником роботи і педагогічного колективу.

Рубіжний (тематичний, модульний, блоковий) контроль знань є показником якості вивчення окремих розділів, тем і пов'язаних з цим пізна-вальних, методичних, психологічних і організаційних якостей студентів. Його завдання - сигналізувати про стан процесу навчання студентів для вжиття педагогічних заходів щодо оптимального його регулювання. Рубіжний контроль дає можливість перевірити засвоєння отриманих знань через більш довгочасний період і охоплює більш значні за обсягом розділи курсу.

Рубіжний контроль може проводитись усно і письмово, у вигляді контрольної роботи, індивідуально або у групі. Однією з форм рубіжного контролю є колоквіум. Він має за мету мобілізувати студентів на поглиблене вивчення дисципліни. При проведенні колоквіумі введеться більш невиму-шена бесіда, ніж на заліках та іспитах, що природно, дає змогу вивчити інтереси і схильності студентів, їх дійсну підготовку і встановити шляхи більш раціонального проведення навчального процесу.

Підсумковий контроль проводиться з метою оцінки результатів навчан-ня на певному освітньому рівні або на окремих його завершених етапах.

До підсумкового контролю належать семестрові, курсові і державні іспити, а також заліки перед іспитом. Основна мета іспитів - встановлення дійсного змісту знань студентів за обсягом, якістю і глибиною і вміннями застосувати їх у практичній діяльності.

Підсумковий контроль здійснює контролюючу функцію, потребує систематизації і узагальнення знань і певною мірою реалізує навчальну, розвиваючу і виховну функції контролю.

Основними формами контролю знань студентів є контроль на лекції, на семінарських і практичних заняттях, у поза навчальний час, на консуль-таціях, заліках і іспитах.

I. Контроль на лекції може проводитися як вибіркове усне опитування студентів або з застосуванням тестів за раніше викладеним матеріалом, особливо за розділами курсу, які необхідні для зрозуміння теми лекції, що читається, або ж для встановлення ступеня засвоєння матеріалу прочита-ної лекції (проводиться за звичай у кінці першої або на початку другої години лекції). Поточний контроль на лекції покликаний привчити студентів до систематичної проробки пройденого матеріалу і підготовки до майбутньої лекції, встановити ступінь засвоєння теорії, виявити найбільш важкі для сприйняття студентів розділи з наступним роз'ясненням їх. Контроль на лекції не має віднімати багато часу.За витратами часу на контроль усне опитування поступається контролю, що проводиться за карточками.

II. Контроль на практичних, семінарських і лабораторних заняттях проводи-ться з метою вияснення готовності студентів до занять у таких формах:

1. Вибіркове усне опитування перед початком занять.

o Фронтальне стандартизоване опитування за карточками, тестами протягом 5-10 хвилин.

o Фронтальна перевірка виконання домашнього завдання.

o Виклик до дошки окремих студентів для самостійного розв'язування задач, письмові відповіді на окремі запитання, дані на лабораторному занятті

o Оцінка активності студента у процесі занять, внесених пропозицій, оригінальних рішень, уточнень і визначень, доповнень попередніх відповідей.

o Письмова (до 45 хвилин) контрольна робота.

o Колоквіум по самостійних розділах теоретичного курсу (темах або модулях).

o III. Контроль у поза навчальний час.

Перевірка перебігу виконання домашнього завдання, науково-дослідних і контрольних робіт. Оцінюється якість і акуратність виконання, точність і оригінальність рішень, перегляд спеціальної літератури, наявність елементів дослідження, виконання завдання у встановленому обсязі відповідно до заданих строків.

Перевірка конспекту лекцій і рекомендованої літератури.

Перевірка і оцінка рефератів по частині лекційного курсу, який самостійно проробляється.

Індивідуальна співбесіда з студентом на консультаціях.

Проведення навчальних конкурсів і олімпіад на кращого знавця предмета, кращого з спеціальності, краще виконання лабораторних, особливо навчально-дослідних робіт.

Контрольні заходи, що проводяться лектор на потоці і у поза навчальний час, крім загальної мети, яка переслідує об'єктивну атестацію студентів, мають дати лектору дані для оцінки рівня роботи його асистентів, які ведуть практичні, лабораторні і семінарські заняття.

IV. Консультації.

Дослівно термін "навчальна консультація" означає відповідь, роз'яснення викладача студентам будь-якого навчального питання.

Мета більшості консультацій - допомогти студентам розібратись у складних питаннях, вирішити ті з них, у яких студенти самостійно розібратися не можуть. Одночасно консультації надають можливість проконтролювати знання студентів, скласти правильне уявлення про перебіг і результати навчальної роботи.

Не можна обмежуватися формою консультації "питання-відповідь", вона має переходити у бесіду зі студентами з найбільш важких і важливих проблем курсу, що вивчається.

V. Заліки.

Семестровий залік - це форма підсумкового контролю, що полягає в оцінці засвоєння студентом навчального матеріалу виключно на підставі результатів виконання ним певних видів робіт на практичних, семінарських та лабораторних заняттях. Семестровий залік планується при відсутності модульного контролю та екзамену і не передбачає обов'язкову присутність студентів.

З деяких предметів (теоретичні курси, виробнича практика) застосовують диференційований залік з виставленням оцінок за п'ятибальною шкалою.

Семестровий диференційований залік - це форма підсумкового контролю, що полягає в оцінці засвоєння студентом навчального матеріалу з певної дисципліни виключно на підставі результатів виконаних індивідуальних завдань. Семестровий диференційований залік планується при відсутності модульного контролю та екзамену і не передбачає обов'язкову присутність студентів.

Студент вважається допущеним до семестрового контролю з конкретної навчальної дисципліни, якщо він виконав всі види робіт, передбачені навчальним планом на семестр з навчальної дисципліни.

По лекційному курсу або окремих його частинах, які не супроводжуються лабораторними або практичними заняттями, викладач може проводити співбесіди або колоквіум, пропонувати усні або письмові (за білетами) запитання. З великих курсів перед заліком корисне проведення колоквіуму.

Своєчасне і добре виконання лабораторно-практичних занять, відсутність пропусків, добра дисципліна дають підставу поставити оцінку "зараховано" без додаткового опитування.

Заліки з практичних (лабораторних) робіт приймаються по виконанні кожного завдання. При цьому студент подає записи, розрахунки, схеми, плани або креслення. Викладач відмічає виконання кожної роботи у своєму журналі, а після завершення програми може виставити залік після захисту звіту і повторного перегляду результатів виконання усіх завдань.

Захист курсової роботи - це особлива форма заліку в комісії з 2-3 викладачів. Кращі з курсових робіт подаються на наукові студентські конференції.

Семінарські заняття не можна вважати заліковою процедурою. Але активні виступи, чіткі відповіді, ставлення до занять, дисциплінованість можуть слугувати основою для оформлення заліку без опитування.

Заліки з виробничої практики проставляються на основі поданого звіту і характеристики керівника. Залік - диференційований, а оцінка складається з середніх оцінок з усіх розділів практики.

VI. Іспити (екзамени).

Семестровий екзамен - це форма підсумкового контролю засвоєння студентом теоретичного та практичного матеріалу з окремої навчальної дисципліни за семестр, що проводиться як контрольний захід.

Отже, вони є підсумковим етапом вивчення усієї дисципліни або її частини і мають за мету перевірку знань студентів по теорії і виявлення навичок застосування отриманих знань при вирішенні практичних завдань, а також навиків самостійної роботи з навчальною і науковою літературою.

Іспит дає можливість кожному студенту у порівняно короткий проміжок часу осмислити весь пройдений курс у цілому, сконцентрувати увагу на вузлових його моментах, закріпити у пам'яті його основний зміст.

Іспити складаються студентами в період екзаменаційних сесій, передбачених навчальним планом.

Вищий навчальний заклад може встановлювати студентам індивідуальні терміни складання заліків та екзаменів. Екзамени проводяться згідно з розкладом, який доводиться до відома викладачів і студентів не пізніше, як за місяць до початку сесії. Порядок і методика проведення заліків та екзаменів визначається вищим навчальним закладом.

Відомі два основних види іспитів: без іспитових білетів і за іспитовими білетами.

Перший вид іспитів - іспит-бесіда - проводиться приблизно так: студенту, який складає іспит пропонується для початку бесіди одне запитання і дається деякий час для його обдумування. В перебігу відповіді залежно від її якості той, хто екзаменує, поступово може розширити поставлене перед студентом завдання. Бесіда дає змогу з'ясувати не тільки формальні знання з даного питання, але і поняття його ролі у всьому курсі, його зв'язку з іншими питаннями.

Можлива також бесіда, при якій екзаменатор ставить перед собою більш росте завдання - з'ясувати, чи засвоєні студентом основні ідеї курсу, чи знає він визначення, чи правильно формулює основні поняття, чи розуміє їх зміст.

Основна перевага іспиту-бесіди полягає у тому, що надається можливість отримати достатньо повне уявлення про якість підготовки студента з даного курсу і з'ясувати його потенційні можливості у вивченні науки. Випадковість оцінки при такій формі іспиту, як правило, неможлива. Іспит-бесіда потребує високої кваліфікації екзаменатора і повної довіри до нього студентів. Ця форма не застосовується у тих випадках, коли ставиться за мету перевірка засвоєння практичної частини курсу і тому, хто складає іспит, необхідно запропонувати для вирішення визначену кількість завдань. Екзамени у формі бесіди краще проводити на старших курсах, причому з деяких спеціально відібраних для цієї мети дисциплін.

Другий основний тип іспиту - за іспитовими білетами.

У цьому разі особливої уваги потребує складання іспитових білетів. Рівномірне розподілення матеріалу у білетах, різноманітність запитань, повнота охоплення прочитаного курсу, вдалий підбір завдань - усе це значною мірою полегшує хід іспиту і сприяє об'єктивності оцінки. Іспит за білетами ніяк не включає бесіди з тим, хто складає іспит. Додаткові запитання при цьому задаються з того матеріалу, який висвітлює або побічно торкається у своїй відповіді студент.

Результати складання іспитів і диференційованих заліків оцінюються за чотирибальною шкалою ("відмінно", "добре", "задовільно", "незадовільно"), а заліків - за двобальною шкалою (("зараховано", "не зараховано" ) і вносяться в екзаменаційну відомість, залікову книжку, навчальну карту студента.

Студенти, які одержали під час сесії більше двох незадовільних оцінок, відраховуються з вищого навчального закладу.

Студенти, які одержали під час сесії не більше двох незадовільних оцінок, дозволяється ліквідувати академ. заборгованість до початку наступного семестру. Повторне складання екзаменів допускається не більше двох разів з кожної дисципліни: один раз викладачу, другий - комісії, яка створюється деканом факультету (директором інституту).

Студенти, які не з'явилися на екзамени без поважних причин являються такими, що одержали незадовільну оцінку.



Висновок

На відміну від дерективних установок, які часто сковують розумову активність і стають гальмом самостійних дій, новаторських рішень у методиці, проблемні знання дають простір для критичного ставлення до таких установок, для заперечення застарілого, для виникнення нових, оригінальних способів діяльності, тобто забезпечують можливість успішно орієнтуватись у нестандартних ситуаціях, освоювати все нові і нові проблеми, знаходити оптимальні способи їх розв'язання.

Інакше кажучи, саме проблемні знання, орієнтуючи на критичне ставлення до змісту, який подається у підручнику або ж повідомляється, формують пошуково-творчу поведінку, яка і є критерієм високорозвинених умінь. Значення їх й в тому, що разом з ними закладається прагнення до подолання стереотипів.

Проблемний характер змісту навчального посібника обумовлений ще й тим, що методику раз і назавжди «створити» неможливо і вивчити неможливо. Вона потребує постійної творчості і оновлення.

Особливість пропонованого посібника на відміну від інших посібників з методики викладання у вищій школі у тому, що при висвітленні ключових тем, зокрема традиційних та нетрадиційних форм, методів та прийомів навчання і виховання, вони не лише декларуються та характеризуються, а й обов'язково демонструються («До сих пір я вас знайомив з сутністю, а далі давайте подивимось, як це робиться»).



Список використаної літератури

Методика викладання у вищій школі

1. Методика викладання економічних дисциплін у вищій школі [Текст] : навч. посіб. / Н. О. Терентьєва, В. В. Кузьменко. - Херсон : [РІПО], 2010. - 150 с. -

2. Основи методики викладання у вищій школі [Текст] : текст лекцій з дисципліни "Методика викладання загальноінж. дисциплін" / О. С. Пономарьов, С. М. Резнік; Національний технічний ун-т "Харківський політехнічний ін-т". - Х. : НТУ "ХПІ", 2008. - 60 с.

3. Методика викладання у вищій школі [Текст] : навч. посібник / Л. О. Кіржнер, Т. І. Лепейко ; Харківський національний економічний ун-т. - Х. : Вид. ХНЕУ, 2008. - 95 с.

Размещено на Allbest.ru

...