Сучасні педагогічні технології у вищій школі

Размещено на http://allbest.ru

Сучасні педагогічні технології у вищій школі



Образ-характер викладача і студента в умовах сьогодення

Процес здобуття освіти у вищій школі -- явище складне, багатогранне, динамічне. Його специфіка зумовлюється передусім розширеним спілкуванням, найбільшою, на думку Антуана де Сент Екзюпері, розкішшю на світі. Для викладача ця розкіш -- не що інше, як професійна необхідність. З його допомогою здійснюється взаємовплив двох рівноправних суб'єктів -- викладача й студента.

Ефективність цього взаємовпливу буде лише в тому випадку, коли у викладача переважатимуть позитивні естетичні почуття як показник людяності, гуманності, творчості, а відтак -- працездатності та її результативності. Цей бік педагогічної професії близько стикається з мистецтвом, що завжди є поєднанням таланту й майстерності. Майстерність, як правило, -- результат вишколу. Останній акумулює в собі кращі традиції і досвід багатьох поколінь, розвиває і підсумовує природні задатки студента та викладача, дає їм необхідні знання й навички, організовує і розвиває талант, робить його гнучким і чутливим до будь-якого творчого завдання

Аналізуючи досвід педагогічної діяльності представників педагогічної школи, варто сказати, що викладачеві недостатньо знань основ наук і методики навчально-виховної роботи. Незаперечний той факт, що всі знання і практичні уміння викладача можуть передаватися студентам лише завдяки живому й безпосередньому спілкуванню з ними.

Для багатьох викладачів очевидна істина: студенти нерідко переносять ставлення викладача на предмет, який він викладає. На цих стосунках вибудовується складна й об'ємна піраміда навчання і виховання, через них відбувається проникнення педагога в душевний світ студентів, щоб виробити у них первинні навички співтворців власної особистості. Саме ці взаємовідносини, їх мистецькі, моральні, психологічні, технологічні складники не завжди усвідомлюють педагоги як вартісний засіб удосконалення їхньої педагогічної діяльності.

Складовою педагогічної майстерності викладача є його мовлення. Це інструмент професійної діяльності педагога, за допомогою якого можна розв'язати різні педагогічні завдання: зробити складну тему заняття цікавою, а процес її вивчення привабливим; створити щиру атмосферу спілкування в аудиторії, встановити контакт, досягти взаємо порозуміння зі студентами; сформувати в них відчуття емоційної захищеності, вселити в них віру в себе.

Вимоги до комунікативних якості мовлення викладача зумовлені насамперед функціями, які воно виконує в педагогічній діяльності. Головні із них

а) комунікативна - встановлення і регуляція взаємовідносин між викладачем та студентами, забезпечення гуманістичної спрямованості розвитку студентів;

б) психологічна - створення умов для забезпечення психологічної свободи студента, прояву індивідуальної своєрідності його особистості; зняття соціальних затисків, які заважають цьому;

в) пізнавальна - забезпечення повноцінного сприймання навчальної інформації студентами, формування в них особистісного, емоційно-ціннісного ставлення до знань;

г) організаційна - забезпечення раціональної організації навчально-практичної діяльності студентів.

Психологічна функція мовлення викладача тісно пов'язана з функцією комунікативною, але має деощ інші завдання. Можна сказати, що ці завдання якоюсь мірою психотерапевтичного характеру - створення умов для забезпечення психологічної свободи, вияву індивідуальної своєрідності, зняття соціальних затисків, які заважають цьому.

Йдеться передусім про ситуації, коли виникає потреба психологічно захистити студента: підкреслити повагу до нього як особистості, піднести його авторитет, зняти страх перед можливою невдачею, заохотити зусилля для досягнення успіху.

Мовлення викладача в них ситуаціях може бути тим інструментом, за допомогою якою знімається невпевненість студента в собі, ініціюються його активність, творчість, вселяється віра в можливості самореалізації, досягнення позитивних результатів у діяльності. Вибір мовленнєвих моделей викладачем тут здійснюється не з позиції "ви повинні", "зобов'язані", а з позиції "ви маєте право".

Наступна функція педагогічного мовлення забезпечення повноцінного сприймання навчальної інформації студентами. Відомо, що є пряма залежність між комунікативними особливостями мовлення викладача і характером пізнавальної діяльності студентів у процесі вивчення нового матеріалу. Мовлення викладача може допомогти зробити цю пильність акційною, цікавою для студента, а може ускладнити сприймання, поставити студента в позицію пасивного спостерігача на занятті.

Комунікативні здібності й уміння - це вміння спілкуватися, обмінюватися інформацією і на цій підставі встановлення педагогічно доцільних відносин і учасниками педагогічного проносу. Основні засоби спілкування слово, мова, міміка і жести. Іноді залучаються різні наочні прилади, технічні засоби. Основні компоненти комунікативного процесу:

ь сприйняття і розуміння іншої людини, але разом з тим і вміння "подавати себе", самовиражатися;

ь вміння наближувати точки зору свою і співрозмовника, настрій;

ь вміння керувати спілкуванням, вносити в нього потрібні корективи.

Ці вміння виступають як узагальнена властивість особистості - товариськість. Педагогічне спілкування вирішує ті самі завдання навчання і виховання, що й педагогічна діяльність, використовуючи засоби взаємодії з тими, яких навчають, створює атмосферу праці викладача

Педагогічне спілкування містить у собі завдання і засоби взаємодії зі студентами, прийоми самоаналізу.

Виділяють такі етапи спілкування:

* орієнтація в ситуації спілкування;

* прояв ініціативи або комунікативна атака;

* самоконтроль у спілкуванні;

* здійснення спілкування, аналіз його результатів.

Ці вміння також с важливими психологічними показниками професійної компетентності педагога:

* інтерес до особистості того, кого навчають;

* однакове співробітництво з усіма студентами;

* педагогічний такт;

* товариськість;

* знання гуманістичних норм своєї професії і дотримання їх.

Важлива психологічна характеристика педагога -- творчість у спілкуванні, пошук нових завдань і способів взаємодії зі студентами. У процесі спілкування педагог опановує новими сторонами професійної позиції:

· "психотерапевт";

· гуманіст;

· фасилітатор.

Індивідуально-психологічні особливості тих, кого навчають, і педагогічних ситуацій вимушують викладача вищої школи бути витриманим, тактовним, вміти володіти собою. Сукупність усіх цих якостей визначається як емоційна стійкість. її відсутність -- одне з істотних протипоказань педагогічної професії.

Ось як описує доцільну комунікативну поведінку педагога І.А. Зязюн: "Мовлення викладача має відповідати низці педагогічних вимог, а саме: бути логічним, доступним, чітким, переконливим. І річ тут не тільки в тому, щоб забезпечити активне сприйняття його студентами.

Педагогічна доцільність мовлення викладача на певному етапі заняття полягає в тому, щоб не тільки передати студентам знання, а й сформувати в них емоційно-ціннісне ставлення до них, викликати потребу керуватися цими знаннями у своєму житті, зробити їх основою власних переконань.

Розв'язати це завдання викладач зможе лише тоді, коли він буде не просто інформувати, транслювати знання, а й впливати на свідомість, почуття студентів, спонукати їх до співроздумів і співпереживань під час сприйняття навчального матеріалу. Основним засобом діяльності викладача при цьому є мовлення"8.

Поставимо запитання: "Чи завжди можна зустріти такого викладача, який володіє відповідною технікою спілкування?". На жаль, у масовій викладацькій практиці -- не завжди.

Ми можемо спостерігати заняття, на яких мовлення викладача перенасичене штампами, сухими фразами з підручника; воно не спрямоване на студентів, не звернене до їхнього розуму, серця, а в кращому випадку орієнтує на засвоєння мінімуму навчальної інформації. Знання студентів залишаються формальними.

Невиразне мовлення викладача, невідповідність його невербальної поведінки (міміки, пантоміміки, пози) змістові того, про що він говорить, не сприяють активізації навчального слухання студентів. У таких випадках кажуть, що викладач не створив умов для того, щоб студенти змогли осмислити знання як особисту цінність.

Викладач не спонукав їх до роздумів над почутим, не збудив емоційних переживань, почуттів, які супроводжували б процес пізнання нового. Скажімо так -- особистість студента, його мотиви навчання, орієнтації, інтелект, емоційно-вольова сфера не були включені повністю в процес сприйняття нових знань.

Якусь нову інформацію студенти отримали, але ці знання лишилися в їхній свідомості лише як сума абстрактних понять, не пов'язаних з їхнім реальним буттям, інтересами, хоча зазначимо, що формально викладач свою функцію виконав, виклавши студентам програмний матеріал.

На ефективність пізнавальної діяльності студентів впливає також їх самопочуття на занятті, психолого-емоційний стан. Студенти, які відчувають себе впевнено, спокійно, розкуто, активніші в пізнанні, мають більше можливостей для творчої діяльності.

Тому зрозуміла думка сучасних вчених про те, як важливо створити на занятті кожному умови для успіху. У розв'язанні цих завдань величезне значення має мовлення викладача, стиль його комунікативної поведінки. Якщо вона будується на засадах коректності, поваги до студента, розуміння його індивідуальності, то краще забезпечується його розвиток, тому що він відчуває себе особистістю, в його діяльності зацікавлені викладачі, інші студенти.

Протилежний ефект виникає тоді, коли мовлення викладача перенасичене наказами, заборонами, що супроводжується інтонаціями незадоволення, роздратованості "вчительські" вирази зі словами "помовчіть", "перестаньте", "сидіть тихо", "припиніть", "закрийте роти".

Не надає натхнення студентам і звичка деяких викладачів перебивати відповіді оціночними репліками негативного характеру "Ви, як завжди, нічого не робите", "І куди тільки дивляться ваші батьки?", "Вам цього не зрозуміти" тощо). На перший погляд ці безвинні викладацькі вислови дисциплінарного характеру мають на меті застерегти студентів від непродуманих дій.

Однак таке сприйняття мовлення вчителя помилкове. Воно призводить не тільки до руйнування відносин між викладачем та студентом, а й до зниження пізнавальної активності студентів, а інколи й інтересу до навчання взагалі.

Нерідко студенти, знаючи особливості такої мовленнєвої поведінки викладача, вже ніяк не реагують на зауваження навіть тоді, коли вони доцільні.



Форми організації навчання у ВНЗ. Класифікація різних видів лекцій і семінарів

Види лекцій:

1. За загальною метою: навчальні, агітаційні, виховуючі, освітні, розвиваючі.

2. За науковим рівнем: академічні і популярні.

3. За дидактичними завданнями: вступні, поточні, заключні, узагальнюючі, оглядові, лекції - консультації, лекції - візуалізації.

4. За способом викладу матеріалу: бінарні, лекції-дискусії, проблемні лекції, лекції - конференції.

Нетрадиційні види лекцій:

1.Міні - лекцію

2.Багатоцільова лекція

3.Проблемна лекція

4.Лекція із попередньо запланованими помилками

5.Лекція - конференція

6.Лекція-прес-конференція.

7.Лекція - брифінг.

8.Лекція «круглий стіл

9.Лекція - бесіда.

10.Лекція - диспут.

11.Лекція - анкета.

12.Лекція-візуалізація

13.Лекція-екскурсія

14. Лекція із застосуванням техніки зворотного зв'язку (інтерактивна лекція)

15. Бінарна лекція

Види семінарів:

1.Семінар запитань і відповідей.

2.Семінар -- розгорнута бесіда: передбачає попередню підготовку студентів з визначених завдань.

3.Семінар -- колективне читання: студенти зачитують тексти, коментуючи їх зміст з позицій розвитку сучасної науки.

4.Семінар, що передбачає усні відповіді студентів з наступним їх обговоренням.

5.Семінар-дискусія: студенти, маючи програму, завчасно готуються до дискусії та розгортають її безпосередньо на занятті.

6.Семінар, що передбачає обговорення й оцінювання письмових рефератів студентів.

7.Семінар-конференція: студенти завчасно готують доповіді, виступають з ними, відповідають на запитання своїх колег.

8.Семінар -- теоретична конференція: проводиться зі студентами кількох груп курсу на основі вивчення обґємного розділу чи цілої дисципліни.

9.Семінар -- вирішення проблемних завдань: проводиться на основі створення проблемних ситуацій, виділення проблемних завдань і праці над їх розвґязанням.

10.Семінар -- прес-конференція: кілька студентів готують повідомлення з вузлових питань, а всі учасники включаються в їх обговорення.

11.Семінар -- "мозковий штурм": студенти завчасно ознайомлюються з важливими проблемними завданнями, які потребують вирішення; під час семінару вносять конкретні пропозиції щодо розвґязання проблеми.

Пошук інтерактивних методів навчання у ВНЗ

1.Визначення видів позааудиторної самостійної роботи, на основі аналізу складу результатів навчання (ЗУН, спрямованих на формування професійних та загальних компетенцій).

2.Визначення конкретних завдань, у відповідності з визначеними видами (кількість, обсяг, час

3.Розробка методичних рекомендацій по виконанню кожного завдання самостійної робот.

4.Розробка критеріїв оцінювання якості виконання кожного завдання.

5.Формування списку рекомендованих джерел інформації, для виконання завдання самостійної роботи.

Характеристика загальних основ комунікації

Порівняльний аналіз характеристик усного і писемного мовлення

Усне мовлення	Письмове мовлення
є виявом того, що існує в усній мові	це реалізація і вияв мови писемної
усне мовлення -- фонемами, звуками, інтонацією	писемне мовлення втілюється в графічних (писаних, друкованих) знаках, переважно в літерах, ієрогліфах тощо
одиниці усного мовлення (звуки, слова тощо) утворюються органами мовлення людини, артикулюються, вимовляються	одиниці писемного мовлення -- це записані, надруковані (літери, розділові знаки) графічні знаки
елементи усного мовлення сприймаються на слух і становлять акустичні (слухові) одиниці	явища писемного мовлення (літери, розділові знаки) сприймаються зором і є оптичними (зримими), спостережуваними мовними одиницями;
Жести й міміка в усному і писемному мовленні виявляються по- різному. В усному обміні думками ці засоби діють безпосередньо і сприймаються зором чи на слух у момент їх творення, у своєму природному вияві	в писемному мовленні вони передаються і сприймаються опосередковано (їх описують), а не в своїй натуральній і первісній формі
Усне мовлення, реалізуючись у найрізноманітніших виявах інтонації, супроводжуючись міміко-жестикуля- ційними елементами, формами, порівняно з писемним має значно більшу варіативність значеннєвого і стилістичного вияву: будь-яке речення чи функціональний замінник речення можна реалізувати в безлічі інтонаційних варіантів.	писемне мовлення не є безпорадним у відтворенні інтонації.
Усне мовлення, навіть будучи літературним, менш організоване структурно, стилістично, вільніше в доборі мовних засобів, ніж писемне.	Писемне мовлення майже завжди більш продумане, усвідомлене, осмислене, ніж усне.
В усному мовленні мовець і слухач взаємодіють здебільшого синхронно (одночасно)	Писемне мовлення найчастіше монологічне, здебільшого не передбачає негайного реагування, зворотної інформації.

Загальні закони риторики

Риторика як персоналістична теорія мовлення підпорядковується загальним з тоном.

Перший закон (концептуальний) формує й розвиває в людини вміння всебічно аналізувати предмет дослідження й вибудовувати систему знань про нього (задум і концепцію).

Другий закон (закон моделювання аудитори) формує й розвиває в людини уміння вивчати в системі три групи ознак, які визначають "портрет" будь-якої аудиторії:

* соціально-демографічні;

* соціально-психологічні;

* індивідуально-особистісні.

Третій закон (стратегічний) формує й розвиває в людини уміння розробляти програму діяльності на основі створеної концепції з урахуванням психологічного портрета аудиторії:

* визначення цільової установки діяльності;

* виявлення й розв'язання суперечностей у досліджуваних проблемах;

* формулювання тези (головної думки, власної позиції).

Четвертий закон (тактичний) формує й розвиває в людини вміння працювати з фактами та аргументами, а також активізувати мисленнєву діяльність співрозмовника (аудиторії), тобто створювати атмосферу інтелектуальної й емоційної співтворчості.

П'ятий закон (мовленнєвий) формує й розвиває в людини вміння володіти мовленням ("одягати" свою думку в дієву словесну форму).

Шостий закон (закон ефективної комунікації) формує й розвиває в людини вміння встановлювати, зберігати й закріплювати контакт з аудиторією як необхідну умову успішної реалізації продукту мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

Сьомий закон (системно-аналітичний) формує й розвиває в людини уміння рефлексувати (виявляти й аналізувати власні відчуття з метою навчитися робити висновки з помилок і нарощувати цінний життєвий досвід) й оцінювати діяльність інших, тобто визначатися, як допомогти іншому ефективніше здійснювати його діяльність, а також як навчитися засвоювати цінний досвід іншого.

Риторичні аспекти створення промови

Складання партитури виразного читання (подальше усвідомлення тексту на основі емоційно-образного аналізу в поєднанні із розбором мовних і композиційних засобів).

* Визначають головну думку (різкі зміни в природі).

* Знаходження логічного центру для тексту в цілому -- ще вчора, сьогодні ж (двома горизонтальними), а також слів, що їх пояснюють, -- гріло, зеленіло, гомонів, сріблястим оксамитом, жалісливо плаче, не той мов світ (однією горизонтальною).

* Ставлять паузи -- в кінці речення, на синтагмах та розділових знаках (позначаємо -- ¦,¦¦).

Приклад розписаної партитури вірша

* Відтворюють мелодику читання залежно від місця логічного наголосу: ? -- підвищення голосу, ? -- пониження голосу, ?? -- підвищення і зниження.

* З'ясовують інтонацію читання відповідно до змісту і структури вірша:

* І частина -- відчуваються теплі нотки, бо все ще в русі, в дії («сонечко так гріло»).

II частина -- змінюється настрій поета -- трохи сумно, бо зовсім затихла природа.

Наводимо партитуру (розбивку) читання тексту:

Складання партитури (розбивки) тексту для виразного читання

* Головна думка вірша -- хліб для людей, людське надбання.

* Логічний центр -- не кидайсь, не грайсь (двома горизонтальними позначаємо); слова, що пов'язані із попередніми за смислом, -- дід, життя несе; людський, людські,, вселюдському (однією горизонтальною).

* Паузи (граматичні та синтагматичні).

* Додаткові наголоси в логічних ланках, позначених паузами (___, _ _ _).

* Інтонація: повчально, повільно, пояснюючи; -- 1, 2 строфи; слова автора (3, 4 строфи) -- повільно, розповідним тоном.



Інтерактивна педагогіка в сучасному ВНЗ

Оновлення усіх ланок життя в умовах ринкової економіки зумовлює посилену увагу до професійної підготовки майбутніх фахівців, формування у них соціальної та трудової активності.

В результаті традиційне навчання, у центрі якого знаходиться активний викладач, а студенти мовчки сприймають матеріал, слухають пояснення на лекціях або звітують на семінарських і практичних заняттях, виконують контрольні завдання, складають заліки, іспити, одержують оцінки за ті знання і навики, які набули у процесі навчання, спричинює невідповідність між вимогами сьогодення та можливостями.

Такий вибір навчальних методів є радше звичкою, аніж обміркованим рішенням, мотивованим навчальними цілями курсу та потребами щоденного змісту. Іншими словами, викладачі зазвичай навчають так, як навчали їх. Однак, народна мудрість наголошує: «Не навчайте дітей так, як навчали вас - вони народились в інші часи».

Тому проблема зміни парадигми навчання від «об'єкт-суб'єктної» на «суб'єкт-суб'єктну» є надзвичайно актуальною у даний час. Вирішенню цієї проблеми сприяє використання сучасних педагогічних технологій, популярним серед яких є навчання із залученням інтерактивних технологій, що розвивають творчий потенціал, активізують мислення студентів.

Даному питанню присвячені дослідження К. О. Баханова, К. Ф. Нор, О. М. Пєхоти, Л. В. Пироженко, О. І. Пометун, Г. П. П'ятакової, Г. К. Селевко, О. Г. Ярошенко, І. С. Якиманської та ін. Як специфічна категорія інтерактивні технології розглядаються М. В. Кларіним, В. В. Гузєєвим, О. І. Пометун, Л. В. Пироженко, Г. П. П'ятаковою Г. К. Селевко та ін. Питанню впровадження даних технологій у вищій школі свої роботи присвятили Н. В. Артикуца, О. М. Клоченок, Т. О. Ліщук , Л. Й. Волкова, Т. В. Дуткевич, Г. П. П'ятакова, Н. М. Заячківська та ін.

Метою статті є розгляд та рекомендації щодо впровадження інтерактивних методів навчання для підвищення ефективності проведення лекційних занять у вищій школі.

Інтерактивне навчання - це спiвнавчання, взаємонавчання, навчання, занурене у спілкування, діалогове навчання, де i студент, i викладач є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, які розуміють, що вони роблять, рефлексують iз приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють [4; 5; 6].

Підхід до учня, який знаходиться у центрі процесу навчання, ґрунтується на повазі до його думки, на спонуканні до активності, на заохоченні до творчості, добре відомий ще з праць Л. Виготського, П. Гальперіна, В. Шаталова, В. Дяченка, С. Шевченка, Ш. Амонашвілі та ін. Він полягає насамперед у підвищенні навчально-виховної ефективності занять, і як наслідок - у значному зростанні рівня реалізації принципів свідомості, активності та якості знань, умінь і навичок, які набули студенти.

У педагогічному процесі вищої школи ми застосовуємо різні форми організації навчання, виховання та розвитку студентів. Основною та необхідною формою навчання є лекції. Разом з тим, у методичній літературі висловлюються неоднозначні думки з приводу лекції як форми заняття. Прихильники традиційної дидактики вбачають її переваги, а опоненти цієї теорії натомість висувають протилежні аргументи, стверджуючи що прийшов час усвідомити, що лекція як загальноаудиторна форма роботи є самою неефективною серед інших форм навчання студентів у вищій школі.

Так у ході проведення лекції активність сприйняття студентів знижується, за відсутності технічних засобів навчання під час лекції задіюються лише слухові аналізатори, вона примушує того, хто навчається, залишатися на позиції об'єкта педагогічного процесу, а одночасне спілкування з достатньо великою аудиторією не дозволяє здійснювати диференційований підхід, і тим самим робити лекцію цікавою і корисною як для відмінника, так і для того, хто не вирізняється особливими здібностями тощо. Проте досвід показує, що відмова від лекцій знижує науковий рівень підготовки, порушує системність і рівномірність роботи продовж семестру. А зазначені вище недоліки значною мірою можуть бути подолані правильною методикою і раціональною побудовою матеріалу.

Тому важливим є знайти методи, які підвищать ефективність лекцій, але при цьому не заважатимуть досягти поставленої мети. Такими методами організації лекційного процесу можуть стати інтерактивні, короткі включення в лекційний процес, за допомогою яких студенти зможуть проявити різні види активності, підключити до засвоєння інформації аналізатори, не тільки слухові, а й зорові, рухові, нюхові.

Пізнавальна інформація може бути викладена не тільки викладачем, а й самими студентами, яких для цього треба відповідно підготувати. Ця пізнавальна інформація може бути генерована ними, прочитана та переказана з книжок, статей, роздаткового матеріалу. При проведенні лекції важливо пам'ятати, що утримувати довільну увагу довго важко навіть дорослим, і тому лекції повинні бути насичені цікавими, але не відволікаючими способами активізації уваги, пам'яті, мислення.

Пропонуємо наступні інтерактивні методи, які можна застосовувати на різних етапах проведення лекції, та допоможуть викладачеві покращити якість своїх занять шляхом активного залучення студентів.

Актуалізація попередніх знань і способів дій є важливим етапом заняття, під час якого мають розв'язуватися такі основні педагогічні завдання:

- активізація пізнавальної діяльності студентів;

- психологічне налаштування на роботу;

- формування установки на співробітництво;

- мотивація навчальної діяльності.

Це означає, що організувати роботу на лекції слід так, щоб усім студентам було цікаво і все зрозуміло. Кожен повинен розраховувати на свої сили, свої знання і вміння (які треба пригадати, поновити в пам'яті). Адже для активної співпраці учасники мають володіти певним мінімумом знань і умінь, працювати разом із викладачем. Тому їх треба налаштувати на роботу, але на роботу, посильну для них. Отже для активізації попередніх знань пропонуємо застосовувати карту думок - також відому як «павутинка». Попросіть учасників записати в центрі паперу ключове слово. Потім попросіть їх написати навколо цього слова інші слова, пов'язані з ним. Попросіть їх організувати свою павутинку по ходу її розробки. Ще одним цікавим аспектом даного методу є те, що його можна використовувати і з метою закріплення вивченого матеріалу [6, с. 56].

Лекція - найекономічніший спосіб передачі й засвоєння навчальної інформації, тобто інтелектуальної культури поколінь, вміщеної в рамках педагогічних форм навчання. Однією з особливостей даної форми організації навчання є можливість викладача викласти у логічно систематизованій формі великий обсяг навчальної інформації.

Однак часто лекція провокує репродуктивне навчання, в результаті чого гальмується творче самостійне мислення, а семінарське заняття потім перетворюється на її переказ. Подолати цей недолік можна за допомогою методу - конспекти записів, який передбачає забезпечення роздаткового матеріалу з ключовими положеннями лекції.

Однак для активної роботи студента слід відвести достатньо місця під кожним твердженням для того, щоб учасники могли робити свої записи. Викладач також може включити в текст запитання і залишити на картках місце, де студенти будуть записувати свої відповіді на них.

Звичайно при великій кількості студентів даний метод є неекономним в плані підготовки роздаткового матеріалу, тому альтернативою може стати використання інформаційних технологій. Зокрема, за даним інтерактивним методом працюють студенти та викладачі в університетах Німеччини. Студенти працюють з електронними версіями ключових положень лекції та роблять власні доповнення у ході роботи з викладачем.

Окрім зазначеного, пропонуємо й інші методи активного опрацювання навчального матеріалу. А саме:

Ключові положення - попросіть студентів взяти на заняття фломастери. Після 10-15 хв. вашої лекції дайте їм завдання переглянути свої записи і підкреслити ключові положення. Потім попросіть повернутися до свого сусіда і поділитися результатами.

Розмова під час прогулянки (Ток-Вок -- від англ. Talk-Walk) - дайте учасникам проблему (питання) для вирішення. Запропонуйте їм обговорити це питання в парах, прогулюючись по аудиторії. Коли обговорення закінчиться, дайте кілька хвилин, для запису думок, які з'явилися у студентів після «прогулянки». Ви можете попросити цілу групу поділитися своїми ідеями.

Подумайте-поділіться у парах - задайте питання, яке вимагає аналізу, оцінювання або синтезу. Попросіть студентів подумати індивідуально та записати свої відповіді (1-2 хвилини). Потім у парах вони обмінюються своїми ідеями. Можете попросити учасників поділитися своїми ідеями зі всією групою.

Поверніться до свого сусіда і... - викладач дає цю вказівку і продовжує: «визначте ключові положення останніх ..... хвилин», або «обговоріть почуту інформацію», або «пригадайте приклади з практики до інформації, яку я презентував», або «вирішіть, які ідеї найкраще підходять вам і чому» [6, с. 55-56].

Описані вище методи, на нашу думку, дозволяють ефективніше використовувати час навчального заняття, долаючи основні недоліки лекції, забезпечуючи активність, свідомість, міцність знань студентів. Адже такий вид роботи, як визначення ключових слів повідомлення, сприяє формуванню у студентів уміння виділяти в тексті головне, істотне, допомагає їм структурувати текст та семантично зважувати інформацію. Уміння їх визначити дозволяє швидко зорієнтуватися в матеріалі, відшукати та узагальнити необхідну інформацію.

Правильно визначивши ключові слова тексту, які по суті є "смисловими віхами” повідомлення, студент без утруднень може визначити концепт повідомлення, об'єднавши виділені слова в речення, яке буде слугувати відображенням смислової структури повідомлення. Неправильне виділення ключових слів є свідченням нерозуміння опрацьованого матеріалу.

Ще одним позитивним моментом у даному випадку виступає реалізація одного з основних принципів інтерактивного навчання «Коли я чую, бачу, обговорююю й роблю - я набуваю знань і навичок».

Групова форма роботи, як основа в технології інтерактивного навчання, компенсує всі недоліки фронтальної та індивідуальної роботи. Викладач у груповій навчальній діяльності керує роботою кожного студента опосередковано, через завдання, які він пропонує групі та які регулюють діяльність усіх учасників.

Стосунки між викладачем та студентом набувають ознак співпраці, тому що педагог безпосередньо втручається у роботу груп тільки в тому разі, якщо в них виникає запитання і вони самі звертаються по допомогу до викладача. Це їхня спільна діяльність.

Групова навчальна діяльність не ізолює студентів один від одного, а навпаки, дає змогу реалізувати природне прагнення до спілкування, взаємодопомоги й співпраці. Відомо, що студентам буває психологічно складно звертатися за поясненням до викладача і набагато простіше - до ровесників.

Психолого-педагогічні дослідження свідчать, що групова навчальна діяльність активізує студентів, підвищує результативність навчання, сприяє вихованню гуманних стосунків між ними, самостійності, умінню доводити та відстоювати свою точку зору; розвиває у них навички культури ведення діалогу [5, с. 6].

Звичайно, поєднання фронтальної форми організації навчання у вищій школі та групової викликає сумнів, однак пропонуємо методи роботи за допомогою яких можна провести лекцію, працюючи у групах.

Зигзаг - кожному учаснику малої групи дається певний матеріал, в якому він стає експертом. Учасники збираються з учасниками інших груп, які мають той самий матеріал. В експертній групі вони обговорюють ефективні способи ознайомлення з цим матеріалом інших учасників. Після цього вони повертаються до своїх базових груп і кожен учасник по черзі навчає своїй частині матеріалу.

Навчання у групі є іншою альтернативою лекції. Учасники отримують зафіксовані письмово у чіткій формі відомості щодо змісту лекції. Їм надається певний час для індивідуального вивчення матеріалу. Протягом періоду вивчення вони можуть фіксувати ключові поняття та їхні коментарі щодо них. Після завершення цього студенти збираються у групи та отримують серію питань для обговорення. Запитання повинні допомогти учасникам синтезувати та використати матеріал лекції. Учасники груп можуть зафіксувати свої відповіді на папері для того, щоб бажаючі могли проглянути їх або викладач зміг провести дискусію, базуючись на отриманих відповідях.

Заповнення фліпчартів. Покладіть на кожен стіл листок паперу формату А-1 (ватман), маркери та попросіть учасників заповнити їх словами, малюнками, пов'язаними з темою. Деякі поради: створити резюме групи, намалювати малюнки, що стосуються основних положень лекції; намалювати графіті, написати вірш тощо.

Аналогічним методом є малювання. Це веселий спосіб для підняття настрою у групі та перегляду змісту представлених лекцій. На кожен стіл кладуть листки паперу та маркери. Пропонують групі заповнити листок словами та малюнками, пов'язаними із зазначеною темою. Наприклад: намалювати малюнок, що ілюструє ключове поняття або теорію; дати визначення; намалювати постер; зробити «графіті» [6, с. 57].

На завершальному етапі проведення лекції, використання такого виду роботи, як відповіді на запитання, допомагає проконтролювати рівень засвоєння матеріалу.

На жаль, досвід показує зниження активності студентів під час викладу лекційного матеріалу, а відповідно і відсутність запитань вкінці заняття. Тому, замість того щоб запитати: «Чи є у вас запитання», можна використати метод письмові запитання - попросіть кожного студента записати 1-2 запитання по темі. Запропонуйте декільком учасникам лекції прочитати свої запитання та дайте на них відповідь або нехай це зроблять інші студенти.

Альтернативою даного методу є розподіл студентів на групи з 4-х чоловік та організація обговорення запитання кожного учасника лекції. Підходьте до груп, щоб впевнитися, що на всі запитання отримані відповіді.

Звичайно запитання після лекції може підготувати і сам викладач. У такому випадку можна пропонуємо метод запитання та час на очікування -- це спосіб підготовки запитань, які ви задаєте після лекції. Після того, як ви задали запитання, дайте хвилину на обмірковування. Це дозволить всім обміркувати свої відповіді та значно підвищить якість відповідей.

Різні види запитань спрямовуються на висвітлення як поверхової, так і смислової структури навчальної інформації. Викладач має змогу скеровувати запитання, програмуючи як просте відтворення вивченого матеріалу, так і діалогічну взаємодію. При відповіді на запитання студент може орієнтуватись на послідовність викладення матеріалу в тексті, а може переструктуровувати інформацію, що свідчить про включення нових знань в систему набутого досвіду.

Іноді зміст лекції може не містити прямої відповіді на поставлене запитання, тоді студенту треба проаналізувати матеріал, співвіднести його з вже набутими знаннями, щоб відшукати відповідь. Для створення ситуації діалогічної взаємодії з навчальним матеріалом запитання повинно передбачати, наприклад, можливість співставлення смислових позицій лектора та студента. педагогічний комунікативний викладач

Тоді відповідь студента буде вбирати апеляції до лектора, погодження або непогодження з його точкою зору, його аргументацією, емоційне реагування на текст, коментарі [1].

Отже. використання поданих методів інтерактивного проведення лекції передбачає висловлення студентами своєї точки зору стосовно тієї чи іншої проблеми, розвиває вміння доказово міркувати, спільно вирішувати питання. Студенти вчаться бути демократичними, спілкуватися з товаришами, критично мислити, поважати думку колег, приймати продумані рішення.

Сучасні технології навчання у ВНЗ. Специфіка викладання фахових дисциплін у педагогічному ВНЗ

В сучасних умовах інтеграції змісту досить часто дошкільна педагогіка розглядається як єдиний інтегрований курс, що включає: основний курс, часткові методики, спецкурси, практикуми.

Всі означені навчальні дисципліни тісно пов'язані між собою і дуже важливим є послідовність їх проходження за роками навчання. Тільки за умови логічної послідовності у їх вивченні можливою є якісна професійна підготовка майбутніх вихователів.



Список використаних джерел

1. Виходцева О.А. Стимулювання пізнавальної діяльності студентів при опрацюванні ними друкованих джерел [Електронний ресурс] // Психологічні науки: зб. наук. праць. - Київ, 2005. - Режим доступу: http://www.info-library.com.ua

2. Дуткевич Т. В. Психологічні основи використання інтерактивних методів навчання у процесі підготовки спеціалістів з вищою освітою / Т.В.Дуткевич // Використання інтерактивних методів та мультимедійних засобів у підготовці педагога : зб. наук. праць. - Кам'янець-Подільський: Абетка-Нова, 2003. - С. 26-33.

3. Інновації як фактор модернізації та підвищення якості вищої освіти / Укл. Н.В.Артикуца, О.М.Клоченок, Т.О.Ліщук; НаУКМА. - К.: Стилос. 2006. - 630 с.

4. Освітні технології: Навч.-метод. посіб./ О.М.Пехота, А.З. Кіктенко, О.М. Любарська та ін.; За ред. О.М. Пехоти.- К.: А.С.К., 2004.-225 с.

5. П'ятакова Г.П. Сучасні педагогічні технології та методика їх застосування у вищій школі: навч-метод. посіб. для студентів та магістрантів вищої школи / Г.П. П'ятакова, Н.М.Заячківська. - Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2003. - 55 с.

6. Софій Н.З., Кузьменко В.У. Про сто і один метод активного навчання. - К.: Крок за кроком, 2003. - 116 с.

7. Педагогічна майстерність: Підручник / За ред. І.Я. Зязюна. -- К.: Вища шк., 1997. -- С. 75.

Размещено на Allbest.ru

...