Ціна чужої війни (До виведення радянських військ з Авганістану)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ціна чужої війни (До виведення радянських військ з Авганістану)

Мета: закріпити знання та отримати нові про причини виникнення конфлікту в Афганістані, який переріс у десятилітню війну; розвивати історичну пам'ять учнів, зміцнювати почуття патріотизму, гордості за славних героїв України та їх побратимів; виховуват, згадати дату її початку та закінчення.

Форма проведення: виховна година, вечір пам'яті.

Обладнання і наочність: проектор; стінгазета, яку виготовили учні; відеоматеріали; презентація, підготовлена учнями.

Зміст виховного заходу

Слово вчителя. Пройшли роки, заросли травою стежки в афганських горах. Але кожна свідома людина, яка втратила когось близького чи знайомого, питає себе іноді: чому? Заради чого гинули люди, заради чого одна релігія воювала проти іншої, один народ проти другого? Чим все це виправдати? Та і чи можна це виправдати? Мабуть, ні...

Будь-яка війна - це катастрофа для людства. Вона нехтує найбільшою цінністю на землі - людським життям.

В народну пам'ять глибоко врізалася неоголошена афганська війна, відгомін якої ми відчуваємо й досі. Вона чорним смерчем пронеслася над просторами України, зачепила переважно прості родини робітників і селян, які віддали своїх, часто єдиних, синів до армії, не відаючи, через яке пекло їм доведеться пройти.

Перегляд відео «Афганістан»

конфлікт афганістан патріотизм

Після другої світової війни Афганістан, що мав статус нейтральної держави, фактично знаходився в сфері впливу Радянського Союзу. Співробітництво було дуже тісним. В країні постійно знаходилась велика кількість радянських спеціалістів, а багато афганців навчалися в радянських вузах. В 1973 р. в Афганістані було повалено монархію і в результаті перевороту до влади прийшов брат останнього монарха Закір Шах Мухамед Дауд. На відношеннях з СРСР це ніяк не позначилося.

Але 28 квітня 1978р. військові частини вірні комуністичній партії Афганістану убили Дауда. На весь світ було оголошено, що це революція та ще й соціалістична. По суті це був військовий переворот який став відповіддю на вбивство 17 квітня одного з лідерів НДПА Мір Акбара Хайбора і одночасно став прологом до багаторічної кровопролитної війни, що продовжувалась в Афганістані довгих 10 років.

27 грудня 1979 року за рішенням Політбюро ЦК КПРС, очолюваного Леонідом Брежнєвим, війська СРСР увійшли до Афганістану для підтримки прокомуністичного режиму Народно-демократичної партії Афганістану.

Відео-довідка 1

Нове керівництво СРСР на чолі з Михайлом Горбачовим визнало помилковим рішення попередників, і з кінця 1986 року пішло на поетапне виведення військ з Афганістану. Однак воєнні дії не припинялися.

Восени 1988 року за наказом з Москви розпочалася операція «Тайфун». Радянська авіація завдала нищівного удару по кишлаках уздовж траси Кабул - Саланг, якою мали виводити війська. 15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив афганську землю.

Цього року виповнюється 30 років з дня виводу радянських військ з Афганістану.

Афганська війна тривала 9 років 1 місяць і 19 днів. І щоб зараз не говорили про ту війну, наші солдати вчинили так, як велів їм обов'язок, як підказувала совість, а значить правильно, тому що іншого шляху у них не було.

Відео-довідка 2

Слово вчителя. Тисячі наших хлопців загинули в боях і померли від ран, контузій, травм і хвороб, пропали без вісти.

Правда про Афганську війну… Вона різна. Нерідко хвороблива й гірка. Більше 25 років, що пройшли, об'єднали колишніх бійців-інтернаціоналістів у одну родину, де біль одного віддається болем в інших, а радість стає загальним почуттям.

І летіли на Батьківщину “чорні тюльпани ” з цинковими гробами. Україна втратила близько 4 тисяч молодих хлопців, 6 тисяч стали інвалідами, ще 72 залишились у полоні або пропали безвісти.

Що таке ЧОРНИЙ ТЮЛЬПАН? (літаки, які відвозили загиблих воїнів на батьківщину)

Учитель. Послухайте оповідання Євгена Гуцала “Остання надія”.

Остання надія

Якось мені довелося бути свідком події, яка глибоко запала мені в душу. Йшов черговий призов новобранців до армії. До військкомату прийшла ще не стара, але зморена, виснажена горем, з погаслими очима жінка.

- Ви до кого? - здивовано питає офіцер літню жінку, відриваючись від друкарської машинки.

- Та от… - каже Василина й повільно простягає оту повістку. - Ви прислали?

Черговий одразу бере повістку, читає.

- Ми прислали, - каже.

- Це для мого Василечка…

- Так, заглядає в повістку офіцер. - Повістка для Василя Ярмоли. З'явитися до військкомату на восьме число.

І дивиться на Василину так, наче сподівається побачити за її спиною призовника.

- А де ж Василь Ярмола? - питає він.

- Н-нема…

- Як то нема? У від'їзді, у відрядженні?

- Нема Василя. Поховали Василя.

Офіцер відкидається на спинку стільця, розводить руками.

- Поховали? А ця повістка? Але ж йому повістку прислали…

- З Афганістану в домовині привезли Василя, позаторік поховали.

- Ну?! - зводить брови черговий офіцер. - То як же це… З Афганістану привезли? А ця повістка?

Він торопно супиться, розглядає повістку - й кудись іде, зникає в коридорі за якимись дверима.

Василина стоїть на порозі кімнати й чекає. На душі - тяжко-тяжко. Вона чекає ж чогось - і мучиться. Перегодя повертається отой офіцер, всідається за столом і, ховаючи очі, каже:

- Товаришко Ярмоло, можете йти.

А вона стоїть, мовби не чує, бо ж нічогісінько не тямить. Тоді він зводить на неї

Очі, тверді, холодні.

- Ми ліквідували повістку вашому покійному синові, можете йти.

- Ліквідували? - самі ворушаться вуста.

- Ліквідували. Йдіть.

Василині здається, що ноги її зараз підкосяться - й вона впаде.

Черговий офіцер чомусь починає сердитись.

- Чи ви не розумієте? Повістку виписали випадково, бо подивилися не в ту картотеку. Наплутали.

- То Василя таки вбили в Афганістані? - вихоплюється у неї.

- Таж убили, убили. То ви йдіть собі, немає для вас ніякої повістки.

Як у тумані виходить Василина з військкомату надвір. Вона похитується - і білий світ навколо похитується, наче і йому запаморочилося.

- Бож-ж-ж-женьку ж, Бож-ж-же мій, - заламуючи руки, шепоче вона вже на дорозі.

А я стояв і дивився їй у слід. І не було, мабуть, горя більшого для цієї жінки, як момент, коли згасла для неї остання надія.

І не було сорому більшого у мене за наших офіцерів, які не знайшли теплого співчутливого слова для Матері, яка віддала єдиного сина.

Учитель. А тепер висловіть свої міркування з цього приводу.

(обговорення)

Учитель. Вірш «Ховали інтернаціоналіста» читає учениця 11 класу Кузнецова Анастасія.

Ховали інтернаціоналіста,

Блищала глухо цинкова труна,

Нестерпно пахло тополиним листом

І плач дівочий танув, як струна.

Руда земля розверзлась чорнорото.

Чекає хижо мовчки на своє,

А мати на колінах у болоті обмацує труну:

Чи ж там він є?!!

Стоять, відводять очі в бік солдати

І шепотить сержантик ледве чуть:

Не велено… Не можна відкривати…

Не велено…

Уже струмки течуть, уже весна така глибока, рання.

Учора вже летіли журавлі.

Таке врочисте вийшло поховання:

Школярики стоять, учителі.

А голосок дівочий квилить, квилить,

Соромиться кричати на весь світ…

Кого клясти, кого назвати винним?

І що той світ? Хіба він дасть отвіт?

На хрест сусідній похилився тато,

Похнюпилися братики малі -

В селі ховали воїна-солдата,

У мирному вкраїнському селі.

Учитель. А зараз учень Киселюк Ілля представить свою презентацію афганської війни у фотографіях.

Перегляд презентації

Учитель. Але навіть через багато років долі тих людей, які пережили війну, ніяк не можуть позбутися її впливу, накладеного нею відбитку.

За кожним воїном-афганцем - свій життєвий подвиг, своя доля. Хтось повернувся цілий і неушкоджений, а хтось - скалічений.Афганістан… Він став синонімом людського лиха, справжнього пекла: палюче сонце зранку, спекотний вітер - афганець, пісок, що не дає дихати, і … завжди хочеться пити.

Пперегляд відеоролика ТСН про Афганістан

Заключне слово вчителя. Воїни-афганці… Ми тепер називаємо їх по-різному: інтернаціоналісти, ветерани. А цю війну називаємо помилковою. 74 роки тому було покладено край фашизму. Діди наші думали, що та війна - остання. Проте вони не знали, що їх онуків також будуть називати ветеранами.

Звернення афганця

Давайте ж і ми з вами будемо пам'ятами ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну і для кого вона триває й досі. У спогадах, снах, думках. Вони на це заслуговують.

Пам'ять про мертвих вшановують хвилиною мовчання. Ніхто не рахував, скільки довелося б нам мовчати, коли б так пом'янули кожного вбитого. Помовчімо хоча б хвилину.

Хвилина мовчання

Учитель. Кожної весни у афганських горах, так щедро политих кров'ю, зацвітають тюльпани. І красивішого видовища світ не знає. Оті тюльпани стали символом, щорічним живим пам'ятником людям, які загинули за чиюсь ідею.

Нехай же наша виховна година не закінчується і після дзвінка. Прийдіть додому, розкажіть про почуте своїм батькам, сусідам, однокласникам, бо про це повинен знати кожен, про це повинні пам'ятати всі.

Дякую за увагу!

Размещено на Allbest.ru