Індивідуально-диференційований підхід – основа формування змістовного компонента логіко-математичної компетентності дошкільників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Диференційований підхід в навчанні - це засіб реалізації індивідуального підходу. Орієнтація навчання на вихованця себе не виправдовує, оскільки при цьому по різному використовується потенціал слабких і сильних вихованців. Останній надається сам собі, чим пояснюється втрата інтересу до навчання. У практичній роботі викладачу на занятті дуже важко орієнтуватись на різні фактори, практично він не може організувати роботу одночасно більш ніж з 2-3 підгрупами.

Отже, щоб була можливість управлінь діяльністю в цих підгрупах, група не може бути розбита більше ніж на 2-3 підгрупи. Для такої розбивки потрібен один, але найбільш важливий критерій. Таким критерієм може бути рівень розвитку мислення. Необхідно організовувати індивідуальний підхід так, щоб він не просто забезпечував засвоєння знань, але й сприяв розвитку вихованців. Навчання дітей математиці це навчання їх математичній діяльності.

Математична діяльність - формування та розвиток розумової діяльності визначеної структури. Загальноосвітня мета викладання математики вимагає від викладача: передати дітям певну систему математичних знань, навичок; навчити усній і письмовій математичній мові; допомогти досягти обов'язкових результатів навчання, навчити застосовувати набуті знання для розв'язання найпростіших завдань життєвої практики та вивчення інших навчальних предметів; ознайомити з шляхами пізнання реальної дійсності, математичними методами; навчити користуватися математичними інструментами та приладами, а також умінню самостійно здобувати знання (робота з підручником, науково-популярною літературою). Принцип доступності вимагає, щоб обсяг і зміст навчального матеріалу були під силу учням, відповідали рівню їх розумового розвитку та запасу знань, вмінь і навичок. Суть принципу індивідуального підходу заключається в адаптації навчання до змісту і рівня знань, умінь та навичок кожного вихованця або до характерних для нього особливостей процесу засвоєння, або навіть до деяких стійких рис його особистості. Основним засобом реалізації даного принципу є індивідуальні самостійні роботи, які виступають як дидактичний засіб організації і керівництва самостійною діяльністю вихованців на всіх етапах навчання. Головним видом диференціації є рівнева. Вимоги до здійснення рівневої диференціації : 1) відкрите пред'явлення рівня обов'язкової підготовки повинно здійснюватися на всіх етапах навчання, дітям повинні бути зрозумілі і відомі наочні, повсякденні, так і підсумкові обов'язкові вимоги; 2) рівень, на якому ведеться викладання, повинен бути вище обов'язкового рівня засвоєння матеріалу; 3) всі повинні пройти через етап опорних знань, через етап роботи над обов'язковими результатами; 4) послідовне просування за рівнями; 5) облік індивідуального темпу досягнення обов'язкових результатів; 6) відповідність змісту, контролю і оцінки прийнятому рівневому підходу; 7) добровільний вибір засвоєння і звітності. Виділеним і відкрите пред'явлення всім учасникам навчального процесу рівня обов'язкової підготовки є основою диференціації навчання. Досягнення рівня обов'язкової підготовки є критерієм, підставою для організації диференційованої роботи у групі.

Контроль повинен передбачати для всіх вихованців перевірку обов'язкових результатів навчання і доповнюється перевіркою засвоєння матеріалу на більш високих рівнях. У кожному учнівському колективі є діти з різними потенційними можливостями. Викладач не повинен забувати про сильних вихованців працюючи з дітьми середнього рівня. В методичній літературі для організації роботи з сильними учнями пропонуються індивідуальні завдання на відшукання різних засобів розв'язування однієї і тієї ж задачі, завдання, що доповнюють і розширюють основні спільні завдання. При цьому можлива допомога учням при розв'язувані ними важких задач з використанням “підказок” - допоміжних питань і задач. Перед тим, як пропонувати “підказку”, треба добре знати як проходить розумовий процес, в якому місці задачі учень може мати труднощі. Заздалегідь оформлена “підказка” дозволяє організувати самостійну роботу сильних школярів без викладача, який в цей час має можливість займатись іншими підгрупами учнів.

“Підказка” спільної ідеї розв'язування складається, як правило, з вказівки незвичайного співставлення даних, шуканих. Допомога в таких випадках може бути надана вказівкою, які дані необхідно зіставити, в якому руслі отримати висновок, яку теорему необхідно використовувати, яку теорему і до якого об'єкту треба застосувати.

Використання рівневої диференціації навчання вносить значні зміни в навчальний процес, які проявляються не стільки в методичних прийомах, які застосовує викладач, скільки в зміні стилю взаємодії з дітьми. В умовах технології рівневої диференціації вихованець - це, перш за все, партнер, який має право на прийняття рішень (на вибір змісту своєї освіти, рівня його засвоєння і т.п.). Природно, що відповідальності за виконання прийнятого рішення лягає на дитину. Головна ж задача і обов'язок викладача - допомогти підлітку прийняти і виконати прийняте їм рішення; допомогти зробити правильний вибір, визначитися в сфері своїх пізнавальних інтересів, допомогти скласти або скоректувати програму самоосвіти, підібрати потрібну літературу, поставити пізнавальну задачу, адекватну інтересам і можливостям дитини , своєчасно його проконсультувати і проконтролювати; нарешті, забезпечити своєчасне досягнення кожним. як мінімум, обов'язкового рівня загальноосвітньої підготовки.

Розвиток науки та техніки, всебічна комп'ютеризація визначають все більшу роль математичної підготовки підростаючого покоління. Входження дітей в світ математики розпочинається вже в дошкільному віці. Вони порівнюють предмети по величині, встановлюють кількісні та просторові відношення, засвоюють геометричні еталони, розпочинають володіти моделюючою діяльністю. Математика дає безмежні можливості для розвитку мислення, а тому повинна займати особливе місце в інтелектуальному розвитку дітей, певний рівень якого відображається якісними особливостями засвоєння дітьми таких початкових математичних уявлень та понять, як лічба, число, виміри, величина, геометричні фігури, просторові відношення тощо.

Своєю метою він ставить, перш за все, врахування індивідуальних особливостей та можливостей розумово відсталих школярів. Індивідуальний підхід - необхідна умова організації процесу навчання математики: краще встигаючі школярі потребують додаткових завдань, більш складніших, а для учнів, якi, з тих або інших причин, відстають з математики програмою передбачено індивідуальні, полегшені завдання. В ній відведено спеціальний розділ, в якому визначено мінімальний рівень знань, засвоєння яких дозволяє переводити учнів з од­ного класу в наступний.

З огляду на неоднорідність складу учнів класу, різні можливості під час засвоєння математичного матеріалу програма вказує на необхідність диференціації навчальних вимог. В цілому вона визначає оптимальний обсяг знань, вмінь i навичок, якi доступні більшості школярів. Але практика i спеціальні дослідження свідчать, що майже в кожному класі є учні, якi постійно відстають від своїх однокласни­ків у засвоєнні математичних знань. „Диференційований підхід озна­чає роздільне навчання учнів в залежності від тих чи інших притаманних їм відмінностей. Диференційоване навчання відбувається як паралельне навчання груп учнів, - пише І.Г.Єременко, - якi відрізняються за рівнем розвитку пізнавальних можливостей: кожна група навчається у своєму темпі за окремою програмою”.

Враховуючи це положення програма з математики складена для І i ІІ відділень: учні з більшими пізнавальними можливостями займа­ються за програмою першого, а школярі з меншими - за програмою другого відділення. Програма другого відділення містить у собі знач­но менше матеріалу. Він є дещо спрощеним, але при цьому без порушення логіки дисципліни. Для школярів, якi відстають у вивченні математики, програма передбачає спрощення по розділах у кожному класі i дозволяє вчителю варіювати вимоги до них залежно від їхніх індивідуальних можливостей.

Навчання в дитячому садку сьогодні вже має бути спрямоване, насамперед, на виховання в дітей звички до повноцінної логічної аргументації всього, що нас оточує. Тому процес формування математичної обізнаності вимагає відмови від фронтального навчання на користь індивідуалізованого підходу. Такий підхід містить широкий спектр педагогічної дії:

- якнайповніше врахування не лише досвіду дитини, а також її потенційного «Я» (іі можливостей, здібностей, інтересів, уподобань);

- повагу до кожного дошкільняти, коли його визначають за суб'єкта пізнавальної діяльності, конкретизуючи мету навчання і спосіб її досягнення.

Для того, щоб успішно здійснювати диференційований підхід до вихованців у процесі математичного розвитку, вихователю слід використовувати необхідні практичні вміння. Серед них:

- АНАЛІТИЧНІ - це вміння аналізувати педагогічні можливості різних форм навчально-пізнавальної та інших видів діяльності дітей для здійснення індивідуально-диференційованого підходу; аналізувати реалізацію зазначених принципів у дитячому садку, у окремих групах, з метою вивчення і перенесення ефективних форм та методів у практику своєї роботи.

- КОНСТРУКТИВНІ - це вміння визначати педагогічні завдання у здійсненні індивідуально-диференційованого підходу у процесі планування, відповідно до яких обирати форми навчальних занять, матеріал, методи навчання, види навчально-пізнавальної діяльності; обґрунтовано здійснювати корекцію завдань, урізноманітнювати їх розв'язання у різних видах діяльності дітей, фіксувати й аналізувати динаміку розвитку кожної дитини.

- ОРГАНІЗАТОРСЬКІ - це вміння творчо здійснювати індивідуально-диференційований підхід до дітей, формувати особистість дитини, розвивати її індивідуальні здібності у різних видах діяльності; педагогічно доцільно усвідомлювати вимоги і стимулювати розвиток дитини з урахуванням її власного досвіду й індивідуальних психофізичних особливостей.

- КОМУНІКАТИВНІ - це вміння створювати в групі атмосферу доброзичливого ставлення до соціального оточення; встановлювати приязні, щирі взаємини з дітьми.

Як показує практика, легше працювати почергово з окремими підгрупами дітей, диференціюючи зміст навчання для кожної з них і поєднуючи різні форми навчально-пізнавальної діяльності дітей, аніж відразу з усією групою. Особливо складно, непомітно для самих дітей, розподіляти їх на підгрупи для подальшої диференційованої роботи з ними. Розв'язати проблему допоможе прийом гри, наприклад: отримання листа, посилки, пакунка, де хтось із казкових героїв просить допомогти йому виконати певні завдання; різноманітні дидактичні ігри та вправи (наприклад: вправа «Стань, де я скажу» - пропонується стати так, щоб ліворуч, чи праворуч, попереду чи позаду стояв Петрик; даючи кожному таке завдання, легко непомітно розподілити дітей на дві підгрупи (молодшу й старшу); інша вправа «Знайди захований предмет» («чарівну скриньку») - діти знаходять скриньку, вони отримують геометричні фігури, картки із зображенням предметів різного кольору тощо й сідають за столи з відповідними позначками. Скажімо той, у кого на картці зображений предмет у формі квадрата, сідає за стіл, це лежить ця фігура).

Здійснювати завдання диференціації допоможуть різноманітні інтелектуальні ігри та вправи, в ході яких дітям доводиться не лише виконувати те, що їм пропонується, а й придумувати самим. Так, після вправляння у віднаходженні зайвого предмета або фігури серед інших, дошкільнята залюбки складають за антологією власні логічні завдання. Практика показує, що використання найпростіших головоломок, ребусів, схематичних малюнків, друдлів, план-карт і схем тощо активізує дітей краще, ніж звичайне механічне повторення.

Досить ефективним у індивідуальному навчанні є також використання елементів змагання. Але кожну підгрупу дітей слід підбирати з урахуванням їх рівнів розвитку: достатнього чи високого. Граючись, діти не помічають, що виконують різноманітні завдання. Умови ж гри-змагання однакові для обох підгруп (кількість завдань, час виконання завдань тощо). Загальний результат кожної підгрупи залежить від того, як діти в новій, ігровій ситуації можуть продемонструвати свою математичну обізнаність.

Успішність індивідуального навчання залежить також і від наявності цікавого розвивального дидактичного матеріалу. Він має бути багатофункціональним і давати змогу здійснювати диференціацію і індивідуалізацію навчання. Дидактичний матеріал для занять варто добирати яскравий, динамічний, та періодично його змінювати. Він сприяє підвищенню ефективності навчання, допомагає залучати дітей до практичної діяльності, полегшує їм завдання та усвідомлення матеріалу.

Список використаної літератури

викладання математика диференційований

1. Сліпкань Г.А. Методика викладання математики.

2. Черних Л.В. “Диференційований підхід у навчанні математики”. Газета “Математика” №12, 2003

3. Національна доктрина розвитку освіти.

4. Інтернет ресурси.

Размещено на Allbest.ru