Виховні ідеї у педагогічній спадщині Степана Сірополка

Размещено на http://www.allbest.ru//

Виховні ідеї у педагогічній спадщині Степана Сірополка

У педагогічній спадщині видатного українського педагога, громадського діяча, бібліотекознавця Степана Онисимовича Сірополка значна увага приділяється питанням виховання дітей і молоді, які представлені у його працях «Дальтон-план в шкільному вихованню та навчанню» (1928 р.), «Дитяча книжка як засіб національного виховання» (1927 р.), «Естетичне виховання» (1924 р.), «Театр як засіб естетичного виховання» (1924 р.), «Єдина школа» (1923 р.), «Завдання нової школи» (1919 р.), «Культуртрегери на виворот» (1931 р.), «Національне виховання» (1937 р.), «Внешкольное образование. Курс лекций, читанных в Русском Педагогическом Ин-те в Праге» (1925 р.), «Самоосвіта» (1929 р.), «Українська мова в зв'язку з українізацією та двомовністю в школі» (1928 р.), «Школа і книжка» (1910 р.), «Школознавство. Конспект лекцій, читаних в Українському високому педагогічному інституті у Празі» (1926 р.). Тематика цих наукових розвідок різнопланова: національне виховання, естетичне виховання, розвиток національної школи, школознавство, позашкільна освіта, новітні виховні методи, роль мови та книги в духовному становленні молоді.

С. Сірополко ґрунтовно вивчав освітні системи інших держав: Австрії, Англії, Ірландії, Італії, Німеччини, Північно-Американських Сполучених Штатів, Франції, Шотландії, Чехо-Словаччини. Будучи радником у Міністерстві народної освіти УНР, він долучився до організації школи в Українській народній республіці.

Перебуваючи в еміграції, С. Сірополко уважно стежив за освітніми процесами, які відбувалися в Радянській Україні. Аналіз радянського виховання й освіти представлений у таких його працях: «Вища освіта на Совєтській Україні» (1928 р.), «Шкільна справа на Совєтській Україні» (1926 р.), «Українізація професійної освіти на Совєтській Україні» (1927 р.), «Студентство на Совєтській Україні» (1928 р.), «Відгомін совєтської педагогічної преси на процес СВУ» (1930 р.), «Народна освіта на Совітській Україні» (1934 р.).

Звертався С. Сірополко і до історичного досвіду підготовки молодого покоління до життя, що відображено у його дослідженнях «Бібліотечна справа на Україні в минулому та тепер в зв'язку зі станом духової культури» (1928 р.), «Історія освіти в Україні» (1937 р.) [2], «Українське шкільництво в Галичині» (1932 р.).

Педагогічні погляди С. Сірополка широко вивчали сучасні дослідники: Г. Артемчук, Л. Баженов, Т. Беднаржова, Л. Березівська, П. Брицький, Ю. Вільчинський, З. Гіптерс, Л. Домбровська, М. Євтух, І. Єрмаков, І. Зайченко, Т. Ківшар, Р. Кіра, Л. Пироженко, Н. Сабат, Н. Салила, Т. Самоплавська, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, В. Тименко та ін.

Мета нашої статті - проаналізувати виховні ідеї у педагогічній спадщині Степана Сірополка.

Освіта і виховання дітей і молоді посідають важливе місце в науковому доробку С. Сірополка. «Дбаючи про своє існування, держава не може байдуже ставитися до тієї діяльності, що прямує до розвитку духовної культури, тому що освіта народу є один з важливих засобів щодо забезпечення існування держави» - писав учений у роботі «Школознавство. Конспект лекцій, читаних в Українському Високому Педагогічному інституті у Празі» (1926 р.) [9, с. 52]. І далі: «… неосвічений народ ніколи не може бути вільним народом» [9, с. 53].

Критикуючи існуючий шкільний устрій, С. Сірополко запропонував ідеї творення нової коли, викладені у його статті «На шляху творення нової школи» (1925 р.): «1) нова школа мусить бути національною; 2) нова школа мусить бути єдина, обслуговувати різні верстви громадян; 3) нова школа кличе до співпраці родину; 4) нова школа ставить своїм завданням розвинути волю ученика та підготовити з нього творця нового людського життя; 5) нова школа - се школа праці, трудова школа; 6) нова школа має своїм предметом людське життя, а не засвоєннє знання, відірваного від реального життя; 7) нова школа будує свій внутрішній устрій на самодисципліні та самоуправлінні; 8) нова школа велику увагу звертає на естетичне виховання; 9) не меншу увагу звертає нова школа і на фізичне виховання, в якому виховується й загартовується душа молоді; 10) практичне здійснення нової школи можливе при умові більшої волі для учителя в навчанню; 11) у новій школі вчитель - це людина, повна любові до дітей і свого діла» [1; 3, с. 18-21].

Вчений розглядає зв'язок школи з різними інституціями і суб'єктами навчання: державою, церквою, родиною, учнем і вчителем. Так, держава не може існувати без духовної культури, розвитку якої сприяє освіта, тому держава не може байдуже ставитися до освіти. Водночас, щоб існувала «свобода духа», освіта не може бути монополізована державою. Школа повинна певним чином взаємодіяти з церквою. Як і держава, церква не повинна мати монополії в освіті, але релігію С. Сірополко пропонує включати до шкільної програми, а уроки релігії має проводити духовна особа як фахівець предмета. Між родиною і школою має бути взаємна довіра і допомога. Представництво дітей у педагогічній раді школи вчений вважав недоцільним, а до вчителя ставив високі вимоги: широка освіченість, любов до дітей і знання їх психології, віра у можливості своїх вихованців, міцне здоров'я, добре знання предмета. С. Сірополко вважав, що праця учителя під силу жінкам, тому що м'якосердечність не є недоліком жінки, якщо вона не виражається безпорадністю, адже вирішальними повинні бути знання, а не стать учителя.

Центральним у виховній системі С. Сірополка є національне виховання. На його думку, національна освіта і виховання є головною проблемою української школи і невід'ємні від національного ґрунту, історії та культури українського народу, підтримують народні традиції. «Нація, яка хоче зберегти своє існування, мусить домагатися рідної школи, де вивчення рідної мови та літератури, рідної історії та географії є найважливішими предметами не лише для розумового, але і морального, естетичного і горожанського виховання. Спільна історія, героїчне минуле, великі люде - це головний капітал, на якому ґрунтується національна ідея» [4, с. 5]. Крім рідної мови і літератури, історії та географії, він значну увагу приділяв і таким навчальним дисциплінам, як природознавство, співи, малювання, виховання культури поведінки. Ці та інші дисципліни покликані розвивати мислення дітей.

Як ніколи актуальною нині є думка С. Сірополка про те, що українській нації право на рідну школу доводиться постійно виборювати, хоча педагоги всього світу теоретично визнають необхідність національного виховання.

Національне виховання дітей і молоді, формування патріотів, які шанобливо ставляться до національних надбань і наслідують борців за свободу і незалежність України, є актуальною проблемою сьогодення, коли нашим захисникам доводиться відстоювати незалежність і територіальну цілісність нашої держави.

У 2015 році Указом Президента України затверджено Стратегію національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016-2020 роки, згідно з якою «національно-патріотичне виховання має набути характеру системної і цілеспрямованої діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, навчальних закладів, інститутів громадянського суспільства, громадян з формування у людини і громадянина високої національно-патріотичної свідомості, почуття відданості своїй державі. В основу системи національно-патріотичного виховання має бути покладено ідеї зміцнення української державності як консолідуючого чинника розвитку суспільства, формування патріотизму у дітей та молоді. Основними складовими національно-патріотичного виховання мають стати громадянсько-патріотичне, військово-патріотичне, духовно-моральне виховання» [10].

Сучасній Україні доводиться виборювати право на рідну мову, яку вчений вважав основою національного виховання: «Рідна мова - не просто ознака нації, без мови вона взагалі не може існувати. Мова об'єднує людей як спільноту, є імунною системою нації» [5, с. 60]. Афоризмом можна вважати вислів С. Сірополка: «Нація живе, поки функціонує її мова».

У статті «Школа і книжка» читаємо: «Шкільна справа вимагає для свого розвитку найскорішого проведення в життя дидактичного принципу: навчання в школі повинно відбуватися рідною мовою» [8, с. 6].

Навчання рідною мовою, ефективне засвоєння української мови неможливі без книги. Саме тому С. Сірополко стільки уваги приділяв розвитку бібліотечної справи, забезпеченню навчальних закладів бібліотеками, наповненню їх українськими книгами, адже, на його думку, від цього залежить грамотність населення, ефективність шкільного навчання і вивчення української мови. «Коли поряд з національною школою існуватимуть народні бібліотеки та інші просвітні інституції, український народ матиме добру зброю для боротьби з тою хмарою, що його огортає» [Цит. за: 11, с. 287].

Українську книгу С. Сірополко закликав поширювати всіма можливими способами: продавати у книгарнях, розповсюджувати через листонош, популяризувати у читальнях і гуртках самоосвіти, створювати бібліотеки, організовувати народні читання тощо. «Просвітні товариства, громадянства, окремі особи повинні були ширити поміж людністю по можливо дешевій ціні, а то й дурно - українську книжку» («Нові правила про народні бібліотеки», 1912) [Цит. за: 11, с. 288].

Одним із найголовніших завдань школи у цьому контексті С. Сірополко вважав прищеплення дітям любові до книги. У статті «Право на існування дитячої літератури та вимоги щодо цієї літератури» (1926) вчений визначає вимоги до творів і видань для дітей: привабливий зовнішній вигляд; ілюстрація тексту виразними і правдивими малюнками; правильність і натуральність мови тексту («без сюсюкань»); зв'язок сюжету з життям людей, природою, історією батьківщини; відповідність змісту книги ступеню духовного розвитку читача; наявність у художньому творі близької дітям моральної ідеї; розширення світогляду дитини; елементи смішного не повинні переходити в шарж чи карикатуру.

Особливо ретельно вчений виписує вимоги до ілюстрування дитячої книги. Так, ілюстрації повинні наближатися до дитячих малюнків, їх потрібно малювати у стилі, наближеному до стародавнього народного мистецтва; у кожному малюнку повинна бути недовершеність.

Крім цього, книга повинна відповідати віку дитини. Наприклад, для дітей дошкільного віку С. Сірополко пропонував книжки-розмальовки, для молодшого шкільного віку - ілюстровані казки, короткі оповідання; для середнього і старшого віку - науково-популярну, пригодницьку і фантастичну літературу. Головне - щоб книга не пригнічувала настрій дітей «сумним поглядом на життя». У згаданій статті визначено педагогічні вимоги до казки, а також запропоновано список казок відповідно до цих вимог.

Виховні ідеї С. Сірополка базуються на принципах гуманізму (головною у навчанні та вихованні є дитина) і демократизму (підтримка рівності дітей із рівних верств, демократичність викладання).

Важливу роль у вихованні молодого покоління відіграє і спадкоємність поколінь, яку покликане забезпечити, передусім, сімейне виховання у нерозривному зв'язку зі шкільним вихованням. У статті «Співпраця школи та родини в освітній справі» вчений зазначає: «без родинного виховання не може бути суцільного організму, без шкільного виховання не може бути планомірної громадянської культурної праці, разом же те і друге виховання забезпечують поступ культури» [7, с. 4]. Саме єдність і співпраця школи і сім'ї є запорукою нормального розвитку культури.

Значну увагу С. Сірополко приділяв позашкільному вихованню, і не лише дітей і молоді, а й дорослих. У збірнику статей «Позашкільна освіта» (1912) детально характеризуються різноманітні форми і заходи позашкільного виховання, зокрема проведення лекцій, народних читань, організація роботи недільних шкіл, гуртків самоосвіти, читалень, музеїв тощо.

У вихованні дорослих чимале значення має самоосвіта, яка, на думку С. Сірополка, як і шкільна освіта, не може бути безплановою і безсистемною, - навпаки, необхідно читати з певною метою - стати освіченою людиною - і в певній послідовності, щоб ці знання, які дає нам читання книжок, укладалися після певної системи, бо тільки тоді ми виробимо в собі здібність кращого зрозуміння й запам'ятання придбаних знань» [6, с. 7].

Не залишилося поза увагою С. Сірополка і питання естетичного виховання молоді, яке розглядається у його статтях «Естетичне виховання» (1924) та «Театр як засіб естетичного виховання» (1924). Як зазначає К. Храмцова, С. Сірополко і С. Миропольський «вперше поставили питання науково-педагогічного підходу до естетичного виховання дітей та молоді, зробили спробу його науково-теоретичного обґрунтування, визначення основних понять та змісту. Ними були визначені такі категорії, як «естетичне сприйняття», «естетичні потреби», «естетичне почуття», «естетичний ідеал», «естетичні нахили», «естетичний смак» [12].

Естетичне виховання, на думку С. Сірополка, варто розпочинати якомога раніше, адже у старшому віці воно вже не може компенсувати того, чого не взято у дитинстві. Основними засобами естетичного виховання є художня література, музика, народна пісня, образотворче мистецтво і театр.

Художня література надає великі можливості для естетичного розвитку дітей. Література впливає на естетичне сприйняття, формує естетичний смак, а оскільки вона розвиває душу людини, то обов'язково повинна містити моральну ідею, виховувати дитину морально-естетичне. Книгознавець і педагог С. Сірополко наголошував на художньому оформленні книги, присутності в дитячих книгах якісних ілюстрацій.

Щодо музичного виховання вчений писав, що його потрібно будувати «на національному ґрунті, на знайомстві з рідною музикою, з рідними інструментами». Діти, передусім, повинні розуміти музику, тому необхідно ознайомити їх із народною музикою та творами великих композиторів, а також організовувати музичні гуртки, в яких можна вивчати музичну грамоту, історію музики, навчати грі на музичних інструментах. Важливо також, щоб при музичному гуртку існувала спеціальна бібліотека, де були б книжки з історії та теорії музики, література про видатних композиторів, найкращі музичні твори.

Естетичному вихованню сприяє і народна пісня, яка, як зазначає С. Сірополко, пісня формує національну свідомість. Таким чином, музично-естетичне виховання тісно переплітається з національною ідеєю.

Не оминув увагою вчений і образотворче мистецтво, через яке діти мають висловлювати власні переживання у малюнках. Тому вчитель не повинен вимагати шаблонного виконання завдань із малювання.

Однак основою естетичного виховання С. Сірополко вважав театральну творчість, оскільки театр поєднує в собі різні галузі мистецтва: малярство (декорації), скульптуру (рух, розміщення юрби), музику (оркестр, хор), будівництво (композиція сцени).

Таким чином, підходи С. Сірополка до виховання дітей і молоді у школі та позашкільній діяльності пронизані національною ідеєю та не втратили своєї актуальності донині.

сірополко виховання педагогічний

Література

1.Сірополко С. Завдання нової школи [Електронний ресурс] / С.Сірополко // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Сер.: Бібліотекознавство. Книгознавство. - 2013. - Вип. 3. - С. 274-282. -Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ npkpnuiobk_2013_3_49.

2.Сірополко С. Історія освіти в Україні / С.Сірополко. - К. : Наук. думка, 2001. - 912 с.

3.Сірополко С. На шляху творення нової школи /С.Сірополко// Учитель. - Львів. - 1925. - Т. 1. - С. 18-22.

4.Сірополко С. Національне виховання й позашкільна освіта / С.Сірополко // Рідна школа. - 1925. - Ч. 26. - С. 4-6.

5.Сірополко С. Огляд українських педагогічних журналів, що видані в Галичині / С.Сірополко // Слов'янська книга. - 1926. - № 1. - С. 59-61.

6.Сірополко С. Самоосвіта /С.Сірополко// Календар «Просвіти» на рік 1929. - Львів, 1928. - С. 7.

7.Сірополко С. Співпраця школи та родини в освітній справі / С.Сірополко // Рідна школа. - Львів, 1927. - Ч. 5-6. - С. 3-5.

8.Сірополко С. Школа і книжка /С.Сірополко// Світло. - 1910. - Кн. 4. - С. 3-

9.Сірополко С. Школознавство: Конспект лекцій, читаних в Укр. пед. ін-ті ім. М. Драгоманова у Празі в 1925/6 шк. р. / С.Сірополко. - Прага: Сіяч, 1926. - 64 с.

10. Стратегія національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016-2020 роки / Затверджено Указом Президента України від 13 жовтня 2015 року № 580/2015 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : .http://zakon2.rada. gov.ua/laws/show/580/2015

11.Українська педагогіка в персоналіях: у 2 кн. - Кн. 2 : Навч. посібник / За ред. О.В.Сухомлинської. - К. : Либідь, 2005. - 552с.

12.Храмцова К. В. Естетичне виховання підлітків у позашкільних закладах України (історичний аспект) / К. В. Храмцова [Електронний ресурс] // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. - 2013. - № 15. - С. 145-152. - Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/vlup_2013_15_20.

Размещено на Allbest.ru