Основні педагогічні ідеї С. Русової у практику сучасної дошкільної освіти

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Основні педагогічні ідеї С. Русової у практику сучасної дошкільної освіти?

Леоніда Пісоцька

Софія Федорівна Русова як видатний педагог і непересічна особистість, її творчі надбання, прогресивні ідеї сьогодні знаходять належне місце у модернізації та реформуванні дошкільної освіти України, при підготовці вчителів, працівників для дошкільних закладів - “садівниць” (вихователів), методистів, психологів, керівників тощо.

Аналіз життєвого і творчого шляху педагога - класика С. Русової (дівоче прізвище - Ліндфорс) доводить, що після успішного закінчення навчання в одній із найкращих жіночих гімназій м. Києва разом зі старшою сестрою Марією у 1871 р. було відкрито у Києві перший дитячий садок. Звідси і констатуємо, що С.Русова - це визначний теоретик і практик суспільного дошкільного виховання.

Вважаючи, що дитячий садок має організовуватися на підвалинах сучасних досліджень, досягнень психології та педагогіки про закономірності й умови розвитку дитини, про найдоцільніші методи виховання, С.Русова вибудовує систему дошкільного виховання, акцентуючи увагу на вихованні дітей на національному грунті. Завдання дитячого садка вона вбачала не лише у активізації здібностей дитини, а й у вихованні любові до рідної культури за допомогою дидактичних ігор, забав, праці, культури, релігії, що притаманні українському народу. С.Ф.Русова приділяє увагу трудовому, естетичному й моральному вихованню. Вона вважає, що дітям слід займатись столярством, плетінням, вишиванням. Принципово важливого значення надавала мистецтву, спершу національному, а згодом і світовому. Вона вважала, що виховання має бути пронизане мистецтвом, естетичним сприйняттям, емоціями [6, с. 127-128].

У праці “Дошкільне виховання” важливого значення придає всебічному розвитку дитини, наголошуючи при цьому на важливість створення умов для цього. Виділяє професорка значимість соціального виховання, тим самим підкреслює необхідність створення дитячих садків, які мають організовуватися на підставах науки. Творчі сили дітей в українському дитячому садку мають бути найкраще збуджені національним матеріалом. У садку має лунати українська музика, пісня, розвиватися рідна мова [6, с. 166-170]. Вважаємо за необхідність наголосити, що саме такі постулати видатного педагога-дошкільника мають сповідуватися у сучасній дошкільній освіті в Україні.

Для сучасного етапу розвитку дошкільної освіти найбільш характерним і принципово важливим є пошук шляхів виходу із ситуації унітарної системи. Сьогодні дошкільні заклади прагнуть віднайти і зберігати своє творче обличчя. Для цього вже створені певні об'єктивні умови: замість однієї, ще донедавна обов'язкової для всіх програми виховання дітей у дитячих садках, маємо альтернативні програми, схвалені Міністерством освіти і науки України, Державні стандарти дошкільної освіти тощо. З-поміж них є такі, що орієнтуються на ідеї Софії Русової, її психолого-педагогічну концепцію покладено, зокрема, в основу програми “Дитина”.

Засадничі змістовні і формальні компоненти основних типів дошкільних навчальних закладів ґрунтуються на основі філософських, соціальних і психолого-педагогічних поглядів, систем, теорій, концепцій, яким підпорядковується постановка цілей і завдань виховання дітей, побудови програм, добір відповідних методів, С.Русової.

Таким чином констатуємо, що цивілізована постановка проблеми розвитку суспільного дошкільного виховання передбачає пошук певних наукових орієнтирів, звернення до тих чи інших наукових концепцій, теорій, побудову програм і методів виховання відповідно до них - у більшій чи меншій строгості або в орієнтації на кілька теорій (так звані еклектичні концепції) [3]. русова педагогічний дошкільний навчання

Аналіз діяльності дошкільних навчальних закладів, що ґрунтується на загальнофілософських та психолого-педагогічних позиціях тих чи інших теорій, дає змогу умовно виокремити два основних напрями взаємодії системи наукових положень і розробки відповідної до них програми й методики освітньо-виховного процесу, тобто педагогічної практики.

Для першого напряму характерною є ситуація, коли в одній з ланок системи, а саме в теорії, опрацьовуються не тільки загальна мета і завдання, а й конкретні умови, детальний зміст програм здійснення освітньо-виховного процесу, відповідні до нього педагогічні стилі, методи, прийоми. Тобто, для цього напряму характерним є те, що самі автори теорій чи концепцій водночас є й практиками, які відповідно до теорії опрацьовують зміст, методику і навіть дидактичні матеріали. За такої ситуації педагоги-практики підпорядковують свою професійну підготовку і здібності якомога точнішому здійсненню підготовлених для них теоретичних і програмно-методичних завдань, оцінці результатів у відповідності з ними [2].

С. Русова визначила систему таких засадничих принципів діяльності дошкільних закладів, які сьогодні лежать в основі розбудови дошкільної освіти:

1) дитячий садок має бути організований на науковій основі відповідно до найновіших положень психології і педагогіки про особливості розвитку й умови виховання дитини;

2) пріоритет у вихованні маленької дитини повинна мати родина, і це потрібно враховувати при організації суспільного дошкільного виховання;

3) виховання мас здійснюватись рідною мовою і повинно бути пройняте національним духом;

4) основу змісту дошкільної освіти має складати природознавство та різні види мистецтва;

5) методи організації освітньо-виховного процесу мусять бути орієнтовані на основні види діяльності дитини - дослідження предметів, гру і особливо гра-драматизацію, театр, різні види художньої, творчої діяльності, працю тощо;

6) необхідна індивідуалізація освітньо-виховного процесу;

7) має бути гармонійне поєднання традицій, народної педагогіки з новітніми науковими здобутками національної та світової педагогічної думки;

8) вирішальним фактором успішності виховного процесу повинен стати високий рівень загальної культури і психолого-педагогічної підготовки вихователів [6, с. 146].

Перераховані принципи є взаємопов'язаними, а відтак їх слід розглядати як систему для наукової організації роботи дошкільного закладу. Однак від конкретних умов і особливо від підготовки вихователів залежить, які з цих принципів вдається реалізувати повніше, змістовніше. Власне, це і надасть своєрідності виховному процесу. Таким чином, дошкільні заклади, що працюють за ідеями С. Русової, можуть істотно відрізнятись один від одного, а спільним в них буде головне - увага до особистості кожної дитини, сприяння її творчому розвитку.

У своїх працях С.Ф.Русова детально проаналізувала принципи індивідуалізації та соціалізації виховання. Індивідуалізацію вважала першою вимогою справедливого виховання, яке повинне формувати індивідуальну моральну свідомість кожної дитини. Але людина стає людиною лише у громаді.

На основі аналізу філософських, психологічних та педагогічних праць науковців С.Ф.Русова приходить до висновку, що гармонійну людину можна виховати коли: виховання буде індивідуальним, пристосованим до природи дитини; виховання буде національним; виховання відповідатиме соціально-культурним вимогам часу; виховання буде вільним, незалежним від тих чи інших урядових вимог, на грунті громадської організації [4].

Вважаємо, що ці умови є характерними і для сучасної дошкільної освіти.

Особливу увагу С.Русовою приділено українському національному дитячому садку у педагогічній спадщині педагога та національному вихованню. Вона вважала, що міцнішою нацією виявляє себе та, яка краще за других вичерпала у своєму вихованні свої глибокі національні скарби й національній психології дала вільний розвиток. На погляд С.Русової національне виховання виробляє у людини не подвійну хистку моральність, а міцну, цільну особистість, а національне виховання через пошану і любов до свого народу виховує в дітях пошану і любов до других народів і тим самим приведе нас не до вузького відокремлення, а до широкого єднання і світового порозуміння між народами і націями [4].

Принциповою основою змісту навчально-виховного процесу у дошкільних навчальних закладах та школах С. Русова вважала рідну мову, національні свята та обряди, християнські цінності українського народу. Будучи редактором київського журналу “Світло” (1910-1914), у численних статтях обґрунтовувала і розвивала свої погляди на організацію українського шкільництва. Зокрема, в одному із номерів часопису нею опублікована стаття “Песталоці - Фребелівський будинок у Берліні”, у якій викладено досвід виховання у цих німецьких інституціях. Вона наголошувала, що там живуть ідеї гуманізму, радість, добре поводження з дітьми, тепле і щиро вітання вчительки кожної матері - робітниці, яка після тяжкої денної праці приходить у садок [1]. Вона вважала, що саме так має бути налагоджена система суспільного виховання і в українських навчальних закладах.

Шляхи, які на погляд С.Русової, найкраще розвивають дитячу мову: стежити за правильною вимовою; навчати гарних, легеньких ритмічних віршів; давати дітям розмовляти вільно на цікаві для них теми; заохочувати їх до складання самостійних творів; розказувати їм найкращі художні твори, які б захоплювали їх своїх змістом та художньою формою, мовою; проводити спеціальні заняття; проводити лекції-номенклатури, користуючись методом Монтессорі [1].

Дошкільна освіта та виховання, на думку С.Русової, повинні базуватися на чіткій взаємодії з народною педагогікою і проводитися тільки рідною мовою [5]. Основним принципом навчання і виховання в українській школі вона вважала народність, а педагогічним ідеалом - національно-релігійний.

Актуальними наразі є думки педагога щодо особистості та ролі вихователя у житті дошкільника, який має бути не просто професіоналом із глибокими знаннями дитячої природи, широким світоглядом, а і вдумливим, мудрим порадником, дуже терплячим, простим, щирим, із глибокою вірою у дітей. Особливо важливо за С.Русовою мати глибоке почуття любові до дітей і творчу ініціативу, яка допоможе не стояти на місці, а рухатися вперед.

Бути гарним педагогом, - вважала Софія Русова, - це бути справжнім реформатором майбутнього життя України, бути апостолом Правди і Науки [6, с. 120]. Сьогодні такі слова звучать особливо актуально. Тож не дивно, що саме творчі пошуки приводять педагогічні колективи України до психолого-педагогічної спадщини Софії Федорівни.

Література

1. Дацюк Г. Софія Русова і часопис «Світло» (опис творчого і життєвого шляху видатного педагога) / Г.Дацюк // Дитячий садок. - 2008. - № 17-18. - С. 2.

2. Ільків М., Малахова І. Найрідніша школа для дитини (про спадщину Русової) / М.Ільків, І.Малахова // Дитячий садок. - 2007. - №10. - С. 8.

3. Пантюк Т. Фундатор українського довкілля. Твори Софії Русової / Т.Пантюк // Дитячий садок. - 2000. - № 9 (Вкладка).

4. Русова С. Вибрані педагогічні твори / С.Русова.- К.: Освіта, 1996. - 304 с.

5. Слюсаренко В.Г., Проскура О.В. Педагогічна спадщина Софії Русової і сучасна освіта / В.Г.Слюсаренко, О.В.Проскура. - К., 1998. - 124 с.

6. Хрестоматія з української класичної педагогіки / [Укл. В.П.Кравець, О.І.Мешко]. - К.: Грамота, 2008. - 768 с.

Размещено на Allbest.ru