Постать Степана Сірополка в науковому доробку вітчизняних дослідників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Постать степана сірополка в науковому доробку вітчизняних дослідників

Тетяна завгородня

На сучасному етапі розвитку вітчизняного шкільництва розбудову і докорінне реформування освіти проголошено основою відтворення інтелектуального, духовного потенціалу народу, становлення державності та демократизації суспільства, виходу вітчизняної науки, техніки, культури на світовий рівень.

Останні документи про освіту головною метою виховання визначили передачу молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на цій основі формування особистісних рис громадянина України. Тому вимогою дня є утвердження української національної школи, яка має увібрати в себе кращі національні традиції, здобутки вітчизняної і світової педагогічної науки.

У зв'язку з цим особливо важливого значення для теорії та практики сучасного розвитку національного шкільництва набуває вивчення історії української освіти, зокрема аналіз праць та життєвого шляху тих педагогів, які зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняної педагогічної науки.

До таких визначних постатей ХХ ст. належить Степан Онисимович Сірополко (1872-1959) - педагог, історик, теоретик і практик національного шкільництва, культурно-просвітницький діяч, літературний критик, перекладач, співробітник багатьох українських та зарубіжних часописів.

Вивчення творчої спадщини С.Сірополка, як і багатьох інших незаслужено забутих педагогів, стало можливим лише після проголошення незалежності України. Так конкретні персоналії стали предметом обговорення на міжнародних симпозіумах, всеукраїнських та міжнародних науково-практичних конференціях. Наприклад, 29 травня 2012 р. у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського відбувся круглий стіл на тему «Творча спадщина Степана Сірополка: сучасний вимір і проекція у майбутнє», присвячений 140-й річниці від дня народження знаного вченого, громадського та політичного діяча. Організаторами заходу виступили Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського та Інститут педагогіки НАПН України. Серед основних питань, винесених на обговорення, поряд з проблемами «С. Сірополко як бібліотекознавець, книгознавець і бібліограф», «Участь С. Сірополка у роботі громадських організацій і об'єднань», «Особистий архів та бібліотека С. Сірополка» були «С. Сірополко як педагог і освітній діяч», «Значення наукового доробку вченого у розвитку вітчизняної історії освіти».

Педагогічні погляди С. Сірополка знайшли висвітлення у дослідженнях Г. Артемчука, Ю.Вільчинського, М.Євтуха, В.Качкана, Т.Ківшара, Ж. Ковби, А. Марушкевич, М.Слободянин, Б.Ступарика, О.Федорук та інших вчених. Дані про С. Сірополка знайшли відображення в «Українському педагогічному словнику» за ред. Гончаренка С. У. (1997), в «Педагогічному словнику» за ред. Ярмаченка М. Д. (2001), в матеріалах Т. О. Самоплавської у навчальному посібнику для студентів вищих навчальних закладів «Українська педагогіка в персоналіях» (за ред. О. В. Сухомлинської), у статті П.П. Брицького «Степан Сірополко - видатний педагог, бібліотекознавець, історик освіти України» розкривається внесок педагога в розвиток історико-педагогічної науки, культури України; Л.В. Баженова «Національно-патріотичні, освітні та історичні погляди Степана Сірополка: проблеми формування світогляду» висвітлює процес формування національно-патріотичного, освітнього та історичного поглядів С. Сірополка, його внесок у дослідження історії освіти України. Аналізуючи погляди вітчизняних педагогів щодо внеску С. Сірополка в розвиток історико-педагогічної науки, не можна не зазначити, що найбільш повна біографічна і бібліографічна довідка дана у праці Тетяни Беднаржової «Степан Сірополко - подвижник українського шкільництва» (Львів, 1998). Свою монографію доцент Карлового університету в Празі присвятила дослідженню творчого шляху С.Сірополка періоду міжвоєнної доби під час еміграції в Чехо-Словаччині, його внеску у справу вітчизняної журналістики, української та зарубіжної бібліотечної справи.

Науково-педагогічна, публіцистична, епістолярна спадщина, громадсько-просвітницька діяльність С. Сірополка дають підставу віднести його до подвижників національної педагогіки, що відповідала духовності народу, його історичній місії й потребам державного будівництва.

Для розуміння значущості постаті С. Сірополка для розвитку педагогіки як науки є точка зору українського науковця Ю. Вільчинського, який підготував 2-ге видання його праці «Історії освіти України». В анотації до нього він зазначив, що цей доробок Степана Сірополка «належить до найкращих досягнень історіографічної спадщини українського народу, твір з унікальним дослідженням культурно-освітньої діяльності, яка проводилася протягом століть на українських теренах» [7].

Отже внесок С.Сірополка в розвиток історії педагогіки неоцінений. Свідченням цього є монографія [1], в якій практично через весь перший і другий розділи конкретизується організаторська та керівна діяльність С.Сірополка в системі керівних органів освіти, його участь у різних комісіях, радах (член Генеральної шкільної ради при ГСО, а потім при Міністерстві освіти (1917 р.); голова організаційного бюро спеціальної наради в справі організації народної освіти в Україні (грудень 1917 р.); радник Міністерства народної освіти (1919 р.), тощо), постійна участь у різних дискусіях (висловлював свої ідеї щодо розвитку освіти в Україні в журналі «Вільна школа», дискутував з приводу навчальних планів і програм для всіх типів шкіл. Одночасно автор наголошував на чіткій позиції педагог, яку аргументовано доводив [1, 93]. Наприклад, автор робить висновок про критичне ставлення С.Сірополка до результатів демократичних ініціатив Міністра народної освіти П.М.Ігнатєва (1914-1916рр.). Незважаючи на те, що, за твердженням Л.Д.Березівської, П.М.Ігнатєв у історико-педагогічній літературі характеризувався негативно, С.Сірополко оцінив позитивні зрушення у проекті його реформ, зауважуючи «повіяло свіжим духом». Тому для підтвердження цієї думки Л.Д.Березівська наводить такі аргументи С.Сірополка: «…позитивні кроки його діяльності: відновлення батьківських комітетів та спільного навчання хлопців і дівчат у школах, вироблення нового типу середньої школи…» [6, 440]. Позитивно оцінюючи освітню діяльність С. Сірополко, Л.Д.Березівська зазначає, що визначені відомими українськими освітніми діячами, серед яких був і С.О.Сірополко, «пріоритетні принципи реформування стали основою урядової освітньої політики…» [1, 148-149].

Цілісний і всебічний аналіз педагогічних поглядів та культурно-просвітницької діяльності С.Сірополка, його вкладу у розвиток української педагогічної думки здійснено у дисертаційному дослідженні Р.В.Кіри.

У ньому вперше визначено провідні напрями науково-педагогічної і культурно-просвітницької діяльності С.Сірополка та проаналізовано їх зміст, розкрито головні теоретичні положення педагогічної спадщини науковця. У науковий обіг введено значну кількість документів і матеріалів, які розширюють уявлення про культурно-освітні процеси в Україні та діяльність української еміграції в Чехословаччині у перші десятиріччя двадцятого століття. шкільництво педагогічний просвітницький культурний

Розкриваючи проблему розвитку теорії та практики навчання в Галичині [2], нами була дана висока оцінка внеску С.Сірополка взагалі в дидактику як науку, та його вплив на розв'язання досліджуваної проблеми. Саме його статті в педагогічних часописах: «На шляху творення нової школи», рецензії на книги В.Левицького «Історія виховання і навчання»(1925), М.Матвійчука «Методичний підручник до навчання перших початків українського письма» (1925), М.Ваврисевича «Порадничок учителям нової національної школи» (1925), «Національне виховання і позашкільна освіта»(1925), «Організація учительських екскурсій»(1928), «Перебудова педагогічних шкіл в зв'язку з реформою трудшкіл на Совєтській Україні» (1930), «Новий навчальний плян у школах на Совєтській Україні»(1936), «Педагогічні виставки» (1936), «Засоби наочності Педагогічні виставки»(1936), окремі науково-педагогічні видання: «Українське шкільництво на Буковині, Галичині, на Закарпатті та в Канаді» (Прага, 1932), «Народна освіта на Совєтській Україні» (Варшава, 1936), «Історія освіти на Україні» (Львів, 1937) та ін. стали з одного боку - джерелом розробки галицькими педагогами теорії дидактики в регіоні, вирішення проблем вдосконалення навчання різних категорій суб'єктів навчально-виховного процесу (від дитячого садка до підвищення кваліфікації вчителів), з іншого - намаганням постійно знайомитися з досягненнями зарубіжних дидактів. Наприклад, використання дальтонівської методики в шкільній практиці різних країн та на галицьких землях знайшло відображення на сторінках галицької педагогічної преси. Це огляди і дослідження Ю.Гасенка, А.Домбровського, Я.Кузьміва, І.Лобая та ін. Серед них і науковий доробок С.Сірополка, а саме його праця «Дальтон-плян у шкільному вихованню й навчанню» [4]. І, як результат, цей метод поступово почав впроваджуватись і в школах Галичини. Наприклад, та система роботи була введена на 4, 5, 6-му роках навчання в школі с. Старий Яров (Яворівського повіту). Там Дальтон-план застосовувався з урахуванням особливості школи; і саме ця обставина вважалась дослідниками принципово важливою. То був знак, що «метода» «достосується до середовища, затримуючи в головних зарисах форму -- вливає в неї відмінний, своєрідний зміст» [3, 61]. Взагалі в Галичині намагалися враховувати позитивні та негативні риси Дальтон-плану до визначення яких об'єктивно підійшов С.Сірополко. Серед перших він називав можливість кожному учневі працювати за своїм індивідуальним темпом; регулярність, «щоденність» контролю за рівнем знань, умінь і навичок учнів; постійна допомога вчителя; свобода навчання, яка залежала від інтересу учня до предмету та рівня свідомості, відповідальності за вчасне виконання завдань; відсутність часової регламентації, великі можливості для виявлення активності і самодіяльності; цілість опрацювання матеріалу, розділеного на окремі завдання; створення умов для розвитку культури розумової праці (планування, пошук методів виконання та ін.); свідоме ставлення учнів до навчального матеріалу; ріст інтенсивності праці як для учня, так і для учителя. Серед негативних сторін С.Сірополко згадував відокремленість предметних кабінетів, прибільшення значення лабораторних занять у порівнянні з класними заняттями, недосконалість обліку успішності учнів [4, 25-28].

Важливою формою методичної роботи, спрямованою на підвищення кваліфікації галицьких учителів, були педагогічні виставки, на яких були представлені в документах, матеріалах та наочності кращі здобутки в організації українського шкільництва. Деякі експонати ілюстрували організацію навчання з конкретного предмета в різних типах шкіл. Експонувалися також допоміжні засоби навчання, виготовлені учнями, а іноді й учителями. Робота таких виставок знаходила відображення на сторінках західноукраїнської педагогічної преси. Про одну з них із захопленням писав С.Сірополко. На виставці було 5 розділів, які відображали розвиток українського шкільництва. Окремий розділ був присвячений проблемам учительства. Там пропагувався кращий досвід учителів, учительських організацій, шкільних бібліотек, були розміщені праці вчителів (наукові та літературні твори, малюнки, музичні композиції тощо) [5]. Отже можна зробити висновок про значний внесок С. Сірополка в музейну педагогіку як галузь останньої.

Таким чином, вітчизняні науковці приділяють постійну увагу до спадщини С.Сірополка та її вплив на розвиток теорії і практики педагогіки.

Анотація

1.Березівська Л.Д. Реформування шкільної освіти в Україні у ХХ столітті: монографія/ Л.Д.Березівська. - К.: Богданова А.М., 2008. - 406 с.

2. Завгородня Т.К. Теорія і практика навчання в Галичині (1919-1939 роки):монографія / Т.К.Завгородня. - Івано-Франківськ, 2007. - 392 с.

3. Кузьмів Я.Дальтон-плян у сільській школі / Я.Кузьмів. //Методика і шкільна практика: Додаток до «Шлях виховання й навчання». - Львів,1933. - Ч. 2-3. -С. 57-61.

4. Сірополко С. Дальтон-плян у шкільному вихованню й навчанню /С.Сірополко. - Львів, 1928. - 36с.

5. Сірополко С. Засоби наочності Педагогічної виставки / С.Сірополко// Рідна школа. - 1936. - Ч.15-16. - С.231-232.

6. Сірополко С. Історія освіти в Україні / С.Сірополко. К.:Наук. думка,2001. - 912 с.

7. Сірополко С. Історія освіти України / Степан Сірополко. - Львів:Афіша,2001. - 664с.

Размещено на Allbest.ru