Система національного виховання за Русовою

Размещено на http://www.allbest.ru/

Система національного виховання за русовою

Романа Михайлишин

Національне виховання є певний грунт у справі зміцнення моральних сил дитини і оновлення, відродження душі народу.

Софія Русова

Історія розпорядилась так, що український народ на багато років втратив свою незалежність і державність, але він боровся за відновлення своєї держави, за збереження національної культури і національної школи.

І сьогодні одним з головних завдань нашої освіти є формування національної свідомості дітей, виховання в них любові до рідної землі, глибоке знання рідної мови, історії, літератури, мистецтва, культури свого народу, відродження національних традицій, звичаїв, обрядів, активна в них участь, повага до своєї нації й інших народів.

У Державній національній програмі “Освіта” (“Україна ХХІ століття”) підкреслюється, що одним із головних шляхів докорінного поліпшення виховання підростаючого покоління є реформування змісту виховання, наповнення його культурно-історичними надбаннями українського народу. У цьому документі наголошується на необхідності “формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовіності її захищати” 1, с. 15.

Наука доводить, що справжнє виховання є глибоко національним за сутністю, змістом, характером та історичним покликанням. Видатні філософи, етнографи, психологи, і педагоги світу здавна визначали, що виховання має яскраво виражений національний характер.

Національному вихованню і розвитку національної школи приділяли велику увагу кращі сини і дочки України, які представляли всі сфери української суспільності.

В історії української суспільно-громадської думки, просвітницького руху кінця XIX - першої чверті XX ст. помітною особистістю була Софія Русова. Видатний український педагог Софія Федорівна Русова все своє життя присвятила відродженню національної духовності.

Які б наукові положення освіти і виховання не розробляла педагог і вчений, вона завжди думала і дбала про формування національно свідомого громадянина своєї держави. Педагог стверджувала: “Національне виховання забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а, навпаки, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдського поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів…” 2, с. 57.

У творчому доробку Софії Русової яскраво виражена національна спрямованість. Зокрема, у 20-30-х роках вона ставила у пряму залежність “визначення незалежності тієї або другої нації” від розуміння їх зовнішніх “символів” (мови, звичаїв, історичних і географічних кордонів, архітектурного стилю) на тлумачення внутрішньої сутності нації; простежувала співвідношення між ідеями “національности ХІХ ст.” та “вселюдности”, міжнародного братерства, що широко пропагувалася в першій третині ХХ ст. 6, с. 68-69. Український націоналізм Софії Русової, за твердженням її сучасників, “перейнятий не вовчим, а людським духом”. Націоналізму агресивного, як наголошувала в 1929 р. Софія Русова, треба уникати, але “націоналізм свідомий, творчий треба берегти, бо він вносить чимало скарбів в культуру всього світа” 7, с. 240.

На формування концепції національної освіти Софії Русової вплинула її активна діяльність з розбудови національної системи освіти в Україні. Саме в цей трагічний період історії України Софія Русова обіймала важливі посади: була обрана 8 квітня 1917 року на Всеукраїнському національному конгресі членом загальноукраїнського представницького громадсько-політичного органу Української Центральної Ради від просвітницьких організацій Києва, яка виконувала роль вищого законодавчого державного органу нової держави - Української Народної Республіки; очолювала департамент дошкільної і позашкільної освіти Генерального секретарства (Міністерства) освіти; була організатором і керівником Всеукраїнської учительської спілки; членом редакційної колегії журналу “Вільна українська школа”; започаткувала разом із Ю.Сірим, Я.Чепігою, С.Черкасенком видавництво “Українська школа”. До першого номера журналу “Вільна українська школа” вона підготувала статтю “Націоналізація школи”, в якій висвітлювала позицію комісаріату освіти.

Почуття причетності до українськогї національної спільноти, національної культури зростали одночасно з творчою самореалізацією, всебічним розвитком Софії Русової, яка відзначалась організаторськими здібностями, була цілеспрямованою та наполегливою.

Дослідники педагогічної спадщини Софії Русової Є.Коваленко, І Пінчук зазначали, що в “основі виховної системи Софії Русової лежить “ідея формування у дітей національної свідомості і самосвідомості, самоповаги й гідності” 4, с. 22. виховання свідомість освіта етнопедагогіка

На думку Софії Русової, створення національної системи виховання - це глибоке змагання кожного народу знайти себе як відокремлену частину людства та свідомо зрозуміти своє місце серед людності всього світу, свою національну роль у світовому культурному русі і працювати для збагачення її скарбів 4, с. 83.

Національна школа, за переконанням Софії Федорівни, є головною кузнею національної самосвідомості. Без національної школи неможливе будь-яке державне, національне й духовне відродження всіх народів, що населяють землю України. Софія Русова написала низку праць про побудову української національної школи. Зокрема, “Нова школа”, “Ідейні підвалини школи”, “Націоналізація школи” та інші.

Працюючи над концепцією національної шкільної освіти України, Софія Русова глибоко досліджувала питання розвитку і становлення єдиної національної школи в інших країнах світу. Свій погляд на організацію нової за змістом школи вона найповніше виклала в праці “Єдина діяльна (трудова) школа”. Вважала, що наша школа повинна будуватися на національному грунті. “Не треба переймати всіх деталей зразкових шкіл у других народів, ні, - писала Софія Русова, - кожен народ має утворити свою власну національну школу, з своїми особливими рисами і формами свого власного національного життя”. І тут Софія Федорівна наводить слова Тараса Шевченка “І чужому научайтесь. Й свого не цурайтесь”.

У 1932 році Софія Русова підготувала надзвичайно важливу на той час статтю “Національна школа”, яке має велике значення і сьогодні. Національна школа - це не просто школа, у якій навчають рідною мовою. Ця школа має насамперед виховати людину з усвідомленням громадянських обов'язків перед своєю Батьківщиною. Найперше ця школа мусить виховувати почуття національної самосвідомості, самоповаги. Фундаментом усякої національної школи має бути народознавство, яке об'єднує в собі все національне виховання. Софія Русова користується терміном “краєзнавство”, що побудоване на знанні літературної і духовної культури, умов життя населення певної місцевості. Вона рекомендує включити краєзнавство до програми учительських курсів, розробити методичні вказівки по вивченню та збиранню різних краєзнавчих матеріалів. “Краєзнавство пов'язує географію, літературу, мистецтво з фольклором. Воно своїм етнографічним матеріалом зближує школу з народом, учня з родиною… Найглибше націоналізує школу”. Софія Русова була переконана, що наповнити освіту національним змістом можливо засобами етнопедагогіки і стверджувала, що лише та нація досягає високого рівня в розвитку, “яка краще від інших вичерпала у вихованні свої глибокі національні скарби, давала вільний розвиток національній психології”.

Педагог обгрунтовувала своє бачення народної педагогіки, засоби етнопедагогіки та їх роль у становленні національної освітньо-виховної системи, підкресливши, що першим способом, яким керує національна школа є мова. Важливе місце в системі національного виховання Софії Русової відводиться вихованню рідним словом. Вчена наголошувала на тому, що “рідна мова по всіх школах повинна бути справді рідною учням, а за таку мову треба вважати тільки ту, якою учні говорять в своїй родині, в своєму селі. В Україні рідна мова - українська; нею й потрібно вести активні творчі сили учнів”, рідна мова у вихованні й освіті - то є найкращий інтимний провідник думок, почування, вражень 3, с. 10. Софія Русова радила, яким чином оволодівати рідною мовою: “це і рідна батьківська мова, і живе спілкування в родині, в оточенні одноліток, у школі” (за умови, якщо вона є національною). Запорукою успіху є звернення до народної літератури, усної народної творчості, народної казки. “Наше сучасне життя складне, змучене, штучне - воно незрозуміле дитині й хай вона спочатку навчиться орієнтуватися в тих найпростіших умовах життя, які повстають в казках” [3, с. 6]. Софія Русова вважала рідне слово “джерелом неповторного національного світобачення, системою, в якій фікусуються особливості сприймання і відродженння дійсності, зокрема, специфіка її художньо-образного мислення… А засвоюючи філософію і естетику рідної мови, людина прилучається до свого рідного кореня, до культурних надбань народу та досвіду, набутого попередніми поколіннями” 8, с. 188.

Великого значення в національній школі педагог відводила вивченню літератури, яка має проводитися з першого ступеня дитсадка. Там вона складається з найпростішого матеріалу, народних казок, пісень, загадок, прислів'їв. Ідучи далі, від дитячого садка до школи, ми теж знаходимо силу розкішного мовно-літературного матеріалу в народній творчості, народних думах, історичних піснях.

Потрібно знати й твори найкращих письменників. “Наша українська класична література вся пройнята щирим демократизмом і гарячим патріотизмом”,- відзначала Софія Русова.

Особливого значення педагог надавала вивченню історії свого народу. Цей предмет, на думку Софії Русової, якнайкраще сприяє розвитку національної свідомості. “Ще одна необхідна праця гарної школи, се - упорядкування власного географічно-природознавчого музею. Його можуть скласти самі учні: сухі рослини, метелики, шкури звірят, старовинне вбрання, черепки старовинного посуду, старовинні ікони й інше, - усе, по чому учні можуть ознайомитися з сучасним і колишнім життям. Се виховує в них пошану до свого рідного, цікавість до того, що є довкола, до минулого життя, навчити їх дивитися на сучасне життя... як на частину чогось великого, суцільного, що має зв'язок з колишнім і з майбутнім...” [5, с. 216]. Русова тісно пов'язувала історію з географією. Завдання географії, відзначає педагог, полягає в тому, щоб ознайомити дітей з умовами життя, культурою не лише свого народу, а й інших народів світу.

Природознавство в національній школі “має широке значіння, не тільки для дисципліни розуму, а й для господарського досвіду, і для виховання естетичного почуття, й для розвитку моральних сил дитини” [5, с. 209].

Не тільки викладання обов'язкових предметів у школі повинно сприяти формуванню національної свідомості підростаючого покоління, а й різноманітна позаурочна робота. Учні можуть бути задіяні в різних гуртках, клубах, які існують при школі. Потрібно організовувати проведення свят, особливо народних. Софія Федорівна зазначала, що “свята можна пристосовувати до етнографічних свят нашого народу: на Різдво - вечір колядок, вечір вертепу, ялинка й т, ін.; весною вечір веснянок; першої посадки дерев тощо. В кожнім святі треба єднати народне, національне, фольклорне з загально-культурним і давати щось естетичне, красне й радісне, веселе” [6, с. 217]. У своїй статті “Національне мистецтво” Софія Русова писала: “Національне мистецтво є могутній фактор виховання в учнів художньо-естетичного почуття”. Тому національна школа повинна “включити в свою програму вивчення різних галузей мистецтва”.

Щоб у школах справді панував національний дух, вони мають бути оформлені в національному стилі. “Хай на стіні нашої майбутньої школи висить портрет великого апостола правди й науки - Тараса Шевченка, - писала Софія Русова, - на вікнах стоять квітки, на стінах рушники з рідним вишиванням, хай у вікнах тішать погляд рідні дерева й квіти” [6, с. 218].

Потрібен і шкільний театр, де учні інсценізуватимуть народні казки, твори українських письменників. Це вчить дитину красиво володіти мовою, ближче прихиляє до культури, формує естетичні смаки.

Нова школа Софії Русової ставила собі за мету не лише передачу знань учням, а й виховання цілісної національно свідомої особистості. Водночас із формуванням у дітей національної свідомості в них виховуються глибокі патріотичні почуття, пориви, прагнення, що стимулюють пізнавати і берегти матеріальні й духовні цінності, результати праці попередніх поколінь. Тільки “в такій веселій, новій українській школі виростуть дітки на радість і користь України...” [5, с. 218].

Національна самосвідомість, згідно з філософсько-освітнім вченням Софії Русової, виступає як інтегративна характеристика особистості, якій властиві: любов до рідної землі, глибоке знання рідної мови, історії; турбота про розвиток літератури, мистецтва, культури свого народу; творче відображення національних традицій, звичаїі і обрядів, активна в них участь; повага до своєї нації та інших народів, що є необхідними чинниками формування громадянського суспільства.

Сьогодні активно впроваджується у навчально-виховний процес педагогічні ідеї Софії Русової. Науково-педагогічні праці Софії Русової є цінним джерелом української освітньої думки, які містять ідеї й підходи, що відповідають потребам сучасної трансформації системи освітян в Україні.

У контексті розвитку сучасної освіти актуальною є концепція української національної школи Софії Русової. Сучасні українські вчені В.Качкан, І.Зайченко, О.Пеньковець підтвердили в своїх дослідженнях, що Софія Русова розкривала зміст освіти через національну ідею. Основна мета громадянського виховання, на думку Софії Русової, полягає у вихованні в людини моральних ідеалів суспільства, почуття любові до Батьківщини, прагнення до миру, потреби в праці на благо суспільства.

Українська національна школа, наголошує Русова, має за мету українськими засобами виховувати розумну, працьовиту дитину, не відірвану від свого рідного народу, а, навпаки, пов'язану з ним пошаною до всього свого, знанням того, серед чого виростає. Ця концепція має надзвичайну актуальність і сьогодні для розбудови української незалежної держави.

Літераутра

1. Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття»). - К.: «Райдуга», 1994. - С. 15.

2. Опанасенко Н. Софія Русова про формування національної свідомості дитини в початковій школі // Рідна школа, 2000. - № 10. - С. 57-59.

3. Русова С.Ф. Нова школа // С.Ф.Русова // Світло.- 1914. - № 7-8. - С. 3-16.

4. Русова С.Ф. Нові методи дошкільного виховання / С.Ф.Русова. - Прага: Сіяч, 1927. - 112 с.

5. Русова С. Вибрані педагогічні твори. - К.: «Освіта», 1996. - 304 с.

6. Софія Русова і Галичина: Збірник статей і матеріалів / Упоряд. З.І.Нагачевська. - Івано-Франківськ: Вік, 2007. - С. 68-69.

7. Софія Русова. З маловідомого і невідомого. - Ч. 1. - «Несторка української педагогічної літератури…»/ Упоряд. О. Джус, З. Нагачевська, - Івано-Франківськ: Гостинець, 2007. - С. 240.

8. Фролова О. Поняття національного виховання у філософсько-освітньому вчені Софії Федорівни Русової / О.Фролова // Українознавство, 2006. - № 3. - С. 188.

Размещено на Allbest.ru