Софія Русова про організацію художньо-мовленнєвої діяльності дітей дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

У педагогічній концепції Софії Русової “Український національний дитячий садок” особлива увага надається художньо-мовленнєвому вихованню дітей засобами художньої літератури, образотворчої діяльності й музики.

Насамперед педагог описує, яке велике значення для маленьких дітей мають оповідання й казки, як вони люблять їх слухати. С. Русова пише: “Хто з нас не пам'ятає, як з дитячих років захоплювалися ми, слухаючи оповідання чи то няні, чи мами, чи бабусі, як почнуть було вони розказувати нам або за довколишні пригоди, або казку плетуть-розплітають, або малюють картини з мандрів по далеких чужих країнах. Слухав би цілу ніченьку і очей не стуляв би, а як урветься чарівна нитка оповідання, так і стоять перед очима, не відходять чарівні постаті, мальовничі картини, надзвичайні події” [1].

Слухання оповідань і казок, за словами вченої, виховує особливу любов до дорослих, до оповідачів. “З якою гарячою любов'ю і пошаною ставляться діти, - зазначає вчена, - до тих осіб, які чарують їх своїми оповіданнями, тільки зобачать їх, кидають усі іграшки, забувають усі гулянки і обступають оповідача, лізуть йому на коліна, заглядають в очі, в уста і слухають так уважно, так чуло” [1].

Педагог висловлює свою думку і щодо процесу слухання, сприймання й розуміння дітьми змісту художніх творів. Вона ніби розмірковує вголос риторичними запитаннями: “Дитина наче пасивно сидить, нерухомо, може вона марно витрачає час?” - І відповідає: “Ні, не марно… вона глибоко переживає, відчуває усі події казки, і душа її збагачується за цей час скарбами любові до чужих людей і співчуття до їхньої долі” [1].

С. Русова намагається пояснити, чому саме діти так люблять слухати оповідання і казки. За її словами, малюк розвивається досить інтенсивно, але він ще спроможний усвідомити самого себе і своє життя, дитина наче прислухається до свого внутрішнього стану, намагається себе пізнати. І ось тут їй на допомогу приходить художній твір. Саме в оповіданні чи казці перед дитиною розкривається нове життя, вона подумки порівнює себе з іншими людьми, про яких йдеться в оповіданні, порівнює свою поведінку, своє життя з іншими, починає його розуміти, співчувати, захоплюватись; вона почуває себе “сильною, дужою, щоб усе те велике, страшне й цікаве і собі зробити”.

Вчена акцентує увагу на активному сприйманні дітьми художніх творів. Вона звертається до дорослих подивитися на дитину, коли вона захоплено прислухається: усе обличчя то “хмариться, то прояснюється, оченята глибоко заглядають в очі оповідача або замислено дивляться кудись, немов перед ними виринають усі ці постаті: і Івасика - Телесика, і Горбоконика, і засмученої Снігуроньки…, а вуста їх мимохідь проказують за оповідачем той або другий гарний вираз” [1].

У цьому зв'язку С. Русова застерігає вихователів і батьків від будь-яких змін у художньому тексті, оскільки дитина добре його запам'ятовує, очікує саме “цієї (за змістом твору), а не іншої події, слів, кінцівки і т. ін.”.

Вона констатує, що діти свої улюблені оповідання і казки можуть слухати багато разів, і водночас попереджає: “…Бережіться, оповідаючи зробити якусь помилку, не перекрутіть якісь слова, бо за вами пильно стежать такі слухачі, яким кожне слово ваше дороге, вони до цього звикли, воно у них сполучено із загальним суцільним малюнком, який вже склався в їхньому уявленні” [1].

Педагог радила проводити в дитячих садках спеціальні заняття з художнього читання і розповідання і називала їх “оповідальними годинами”. У її педагогічній спадщині ми знаходимо методичні поради щодо вибору оповідань, підготовки до читання та методику оповіді. Розглянемо їх.

Щодо вибору оповідання, то вони мусять відповідати віку дітей. Бути доступними їхньому розумінню, з високохудожніми формою і мовою (або народна, або твір видатного художника слова), оскільки за словами педагога, тільки в таких творах поєднуються “і справжня краса, і простота”. Тому вони можуть зацікавити дитину, вона їх розуміє, співчуває, переживає. На думку С. Русової, у творі для дітей має передаватися рух, бо “тільки рух цікавить дітей”; героями мають бути знайомі дітям істоти, а конфлікт у їхній поведінці - такий, “який може зворушити дитину” [2].

С. Русова зазначала, що нелегка справа вибрати для дитини те оповідання, яке б захопило її, викликало той суто моральний, гуманний настрій, який найчастіше складається під впливом художнього слова. Вона застерігала, що чим молодша дитина, тим обережніше потрібно ставитися до вибору оповідання, адже у неї обмежений досвід, недостатньо розвинуте мовлення. Водночас слід пам'ятати, що кожне оповідання має бути високохудожнім, дарувати дітям радість, викликати думку, “чарувати і серце, і розум”, сповнювати глибокою вірою в добро і “дужою любов'ю до людей і до всіх живих істот” [1].

Для оповідання, радила вчена, потрібно добирати короткі повчальні твори, в яких правда життя гармонійно зливається з чарівними випадками і які легко драматизувати. Задля цього найбільше підходить казка, яка дитині “така приємна, така близька”; чаруючи красою своєю, казка “прихиляє дитину до співчуття всім тим людям, звірям, які, немов би живі в ній виступають” [1].

У підготовці до розповіді автор уважала найголовнішим для вихователя добре знати текст оповідання. Крім того, потрібно опрацювати його, виокремити слова для пояснення чи підібрати слова - замінники, не змінюючи смислу оповідання, продумати прийоми пояснення слів; навчитися виразного промовляння кожної фрази, “оповідати спокійно, виразно, жваво”. Основна вимога С. Русової до вихователя: не читати, а оповідати художні твори. Надалі вона пояснює це тим, що “оповідач і аудиторія мають ніби злитися в одному переживанні, обличчя оповідача має виявляти певний настрій в певному моменті оповідання” [1]. Очі вихователя мають дивитися не у книгу, а в очі дітей, тоді виникає спільне переживання й повне розуміння. На переконання вченої, читання ніколи не впливає так, як оповідь, але для цього твір потрібно добре вивчити, щоб не було “жодного пошуку слів, жодної затримки в суцільному ході оповідання”. Якщо ж оповідання написано у віршованій формі, довге за розміром, в ньому не можна випустити жодного слова чи замінити іншим, тоді потрібно покласти книжку біля себе, щоб мати змогу очима переглянути наперед декілька строф і “все ж декламувати їх, дивлячись в оченята слухачів”.

Наш обов'язок, зазначала С. Русова, давати дитині лише справді гарні, художні, пройняті гуманністю твори, щоб діти пережили декілька гарних гарних хвилин “захоплення красою” і змісту, і форми. А для цього потрібно навчитись як найкраще оповідати, щоб “наш голос доходив до серця дитини і міняв силу і тон відповідно до змісту”, щоб обличчя наше теж грало: “то темніло, то світлішало”, і приваблювало до себе всю увагу дітей. У цьому “і краса, і сила живого оповідання, коли його не просто читають з книжки: книжка щось штучне, чуже, а оповідь своя, близька” [2].

Вчена радила не давати дітям “довгі” оповідання, не потрібно “втомлювати їхні нерви”. Вона розробила й методичні нотатки до організації занять “оповідальних годин”, а саме:посадити дітей таким чином, щоб їм було зручно, залежно від умов: на килимі, на підлозі, в лісі, на траві., в саду і т. ін.; посадити обов'язково півколом, щоб вихователю було видно очі всіх дітей, і щоб вони бачили очі вихователя; оповідати казку (чи оповідання) можна двічі: після першого разу трохи помовчати, а потім ще раз розповісти; після розповіді не потрібно ставити дітям жодного запитання за їх змістом, не вимагати від них переказу, бо “це тільки порушує настрій дитини”; не можна переривати розповідь “дисциплінарними вказівками”; після певного часу (декілька годин чи днів) можна провести бесіду, запропонувати намалювати за змістом оповідання, потім розповісти за змістом малюнка, драматизувати оповідання чи казку; казки і оповідання слід розповідати по черзі: один день казка, а на другий - оповідання.

Отже, більшість вказівок щодо організації художньо-мовленнєвої діяльності дітей, які були висловлені С. Русовою, є актуальними й сьогодні.

В організації художньо-мовленнєвої дітей дошкільного віку С. Русова великого значення надавала іграм-драматизаціям. Треба ретельно підбирати твори для драматизації. Насамперед дитина має добре знати зміст казки чи оповідання, що драматизується. Тому починати драматизувати, радить учена, потрібно з простих, невеличких казок, у тексті яких багато повторень. Крім того вихователю слід пам'ятати, за її словами, і такі вимоги при організації драматизації: надавати дітям якнайбільше самостійності: самостійно розподіляти (обирати) ролі, потрібний для драматизації матеріал (шапочки, атрибути, іграшки тощо); драматизацією має супроводжувати музика; для драматизації можна створити відповідну обстановку-декорації: хатинка, рукавичка, ліс, скриньки, сіно і т. ін; під час драматизації діти можуть промовляти дослівний текст, а можуть використовувати й слова-замінники, промовляти окремі місця тексту своїми словами; вихователю слід пам'ятати, що драматизація є важливим засобом розвитку мовлення дітей, а тому до її організації ставляться ті самі вимоги, що й до мовленнєвих занять.

С.Ф. Русова попереджає педагогів, щоб ігри-драматизації не перетворювалися на показові театральні вистави для “чужих”, в яких виявляють талановитість дітей. Тоді замість гри “постає штучна вистава, що цілком порушує психологічне значення драматизації”. У таких “артистів”, зазначає вчена, виховується небажаний елемент самолюбства, захоплює не своєю працею, а тим враженням, яке вона справляє на глядачів, це морально псує дітей. Саме тому, доходить висновку С. Русова, драматизація має бути тільки педагогічним засобом виховання, без жодних зайвих ефектів і публічності, без сторонніх глядачів, для себе; при цьому “глядачі” й “артисти” міняються ролями [2].

Отже, в педагогічній спадщині С.Ф. Русової міститься ціла низка цінних методичних вказівок щодо організації художньо-мовленнєвої діяльності дітей дошкільного віку, які варто використовувати сучасним вихователям в дошкільних навчальних закладах.

Література

художній мовленнєвий педагогічний дошкільний

1. Русова С. Вибрані твори. - К.,: Освіта. 1996. - С. 91 - 114.

2. Русова С. Теорія і практика дошкільного виховання. - Просвіта. - Львів - Краків - Париж, 1993. - С. 87 - 90.

Размещено на Allbest.ru