Аксіологія психолого-педагогічної спадщини Степана Сірополка: проблеми початкової освіти

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

У плеяді осіб, які на початку ХХ століття прославили Україну, були історики Н. Полонська-Василенко, Д. Дорошенко, М. Стахів, історик і філософ В. Липинський, історик-політолог І. Лисяк-Рудницький, мовознавці Степан і Роман Смаль-Стоцькі, В. Сімович, І. Огієнко (митрополит Іларіон), письменники Б. Лепкий, О. Олесь, У. Самчук, Т. Осьмачка, авіаконструктор І. Сікорський, біохімік І. Горбачевський, металург І. Фещенко-Чопівський, митець В. Січинський та десятки й сотні інших. Серед них - педагог, історик освіти України, бібліотекознавець, журналіст і громадський діяч Степан Сірополко [1]. Пройшовши складний життєвий, громадський і професійний шлях С.Сірополко долучився до розв'язання проблем освіти на теренах Російської імперії: очолив відділ народної освіти Тульської губернської земської управи.З 1908 р. жив у Москві і працював у редакції журналів “Народный учитель”, “Для народного учителя”, “Педагогический листок”, “Украинская жизнь”, а пізніше - заввідділом народної освіти губернської земської управи. У 1910 р. видав книгу “Народные библиотеки. Порядок открытия и их организация” [5].

Довготривала освітня, організаційна, викладацька та дослідницька діяльність Степана Сірополка дозволила йому виокремити власну концепцію перебудови і побудови національної української школи. Працюючи в комісії з підготовки «Проекту єдиної школи на Вкраїні» С. Сірополко разом із видатними діячами педагогічної освіти П. Холодним (заст. міністра) і С. Русовою брав активну участь у його підготовці. Під головуванням П. Холодного проект програми для першого циклу єдиної школи, т. зв. основної школи, було надруковано в Кам'янець-Подільському під назвою «Проект єдиної школи на Вкраїні». Кн.1. Основна школа» (Кам'янець-Подільський, 1919. - 172 с.).

Згідно з проектом єдина школа, в якій повинні навчатися всі діти, складалася з двох циклів - основної школи та колегії. Основна школа, в свою чергу складалася з двох ступенів - молодшої основної школи та старшої основної. Курс основної школи 8-річний, по 4 роки в кожній ланці, курс колегії 4-річний [4, с.483].

Основи цієї концепції представлені у працях-дослідженнях Степана Сірополка "Українські школи в Галичині" (1928), "Освітня політика на Україні за часів Директорії" (1930), "Народна освіта на Совєтській Україні" (1934), "Історія освіти на Україні" (1937), "Проект єдиної школи на Вкраїні" (1938). Саме узагальнення вітчизняного досвіду освітянської діяльності та досвіду зарубіжної школи (наприклад, стаття "Дальтон-плян" (1928) дало можливість сформувати авторське психолого-педагогічне обгрунтування реформування основної школи та її ланок.

Важливого значення було надано новій початковій школі.

Початкова школа, на думку С. Сірополка, повинна задовольняти природні духовні потреби розвитку людської індивідуальності і давати "...те саме, що в однаковій мірі важне і необхідне для всіх і кожного" [2, с.4]. Отже, виховання у новій початковій школі повинно допомагати у природному розвитку дитини.

Передумовою реформування початкової ланки загальноосвітньої школи в Україні С. Сірополко вважає "...утворення суспільного дошкільного виховання", що спонукало до розв'язання проблеми наступності у системі освіти в Україні: "Соціялізація побутового ладу, криза сімйового ладу, незвичайний зріст скількости дітей, що позоставалися без батьків, які загинули підчас теперешньої світової війни - все це безпроволочно вимагає суспільного дошкільного виховання" [2, с.5]. З огляду на виклики тогочасного суспільства основу оновлення дошкільного виховання покладено систему принципів, які обгрунтовує С.Сірополко: "сімйовий принцип" (організовуватися на зразок невеликої родини); "принцип єднання дитини з природою та зі своїм народом", "трудовий принцип". Вказані принципи як регулятори функціонування освіти і виховання повинні, на думку автора, діяти і у реформованій початковій ланці загальноосвітньої школи.

Принцип сімейного виховання зобов'язує культивувати та допомагати саморозвиткові свободи, почуттів та розуму дитини. Відповідно до нього дитина повинна бути задіяна у загальній праці та грі: "Колективна гра з її правилами та колективна праця, що відповідає дитячим інтересам та пляново стає обов'язковою працею з умовою найкращого її виконання - це все попередні етапи в перетворенні вільної гри в обов'язкову працю" [2, с.5]. Почуття дитини формуються лише під впливом щирого ставлення до неї та її участь у загальному житті, праці та грі, оскільки це сприяє розвитку у самої дитини почуття "прихильності й суспільності". Розвиткові розуму сприяє створення умов для того, щоб дитина більше думала, спостерігала та експериментувала над повсякденними явищами, тим самим, поєднуючи знання з працею, пристосовуючи знання для життя.

Принцип єднання дитини з природою та зі своїм народом обумовлює домінуючу роль рідної мови, оскільки "...засвоюючи її, дитина засвоює й рідну психольогію, й народну творчість і народній світогляд" [2, с. 6]. Важливим, вважає С. Сірополко, є врахування запитів суспільства, якому потрібні "...самодіяльні, настирливі в досягненню своєї мети, шануючи працю, розумово та морально розвинуті працівники, як безпосередні учасники родинного, громадського та державного життя" [2, с. 6]. Підготовка до суспільного життя (самостійного та трудового, розумного та морального, особистого та громадського) є завданням сучасної школи, а сама школа розуміється як самодіяльна трудова дитяча громада, "...як знамено майбутнього, ідеального, суспільного устрою".

Вербальний характер навчання, на думку С. Сірополка, привчає учнів до засвоєння відомостей, до промовляння слів, не вкладаючи в це реального змісту, давати визначення, над змістом яких вони самостійно не розмірковували. Натомість "...ручна праця в школі повинна бути не окремим шкільним предметом, а лише природним елементом трудового життя дитини"[5, с.157].

Поєднання вражень дітей із навчальним матеріалом, зв'язок останнього із певною місцевістю, із "студіюванням тієї місцевості в ріжних відношеннях"[5, с.156]. С. Сірополко робить спробу ввести поняття "ідеальна школа" або "школа праці". У цій новій моделі він наголошує на необхідності говорити із людиною про людину, тим самим створюючи передумови для існування взаємодії особистості та оточуючого середовища, особистісно орієнтованого освітнього середовища. Його специфіка полягає не у тому, щоб перетворити школу у майстерню, а дитину - у підмайстра, а у тому, щоб залучити її до різних видів практичної діяльності ("ручна праця, відвідини майстерень і фабрик, збирання домашніх і фабричних виробів, ...екскурсії"), через які б і здійснювався цей продуктивний зв'язок.

С. Сірополко вбачає у такому підході не тільки освітній та розвивальний, а й потужний виховний вплив: "Екскурсії повинні підняти дитину з того ступеня розвитку, коли ідея про всю нашу державу обмежується околицею власного села або волости" [5, с.157].

Звертає на себе увагу думка про необхідність забезпечувати простір для естетичних переживань дитини через "...побожне відношення до праці, правди та людей", "через зовнішні вияви бадьорости духа", через "уміння знаходити красу у тому життю, яке щоденно оточує її". Виходячи з цього, С. Сірополко своєрідно трактує принцип наочності, який вважає актуальним і у подальшому навчанні: "Виходячи від наочного, ми й в початковій школі повинні доцільно доводити ученика - по мірі його сил і розуміння - до абстрактного, як до поліпшення його мови, так і до розвитку його думання" [5, с.157]. Важливим засобом на цьому шляху є навчальна книжка, до якої, на переконання вченого, слід прищеплювати "віру й пошану" через "вироблення в учениках тями і навички до розумного самостійного читання", уміння "докладно й зі зрозумінням читати кожну приступну для нього книжку", "сприймати красне письменство..., життєписи, нариси і малюнки...". Саме у "художньому письменстві" С. Сірополко бачить потужне джерело соціалізації особистості уже у початковій школі, оскільки воно "...дає ученикови образи і малюнки, уяви і розуміння з приводу щоденних взаємовідносин людей, пробуджує, поширює і ушляхетнює уяву і почуття, виховує признання того, що в сих взаїмовідносинах є гарного і негожого, морального і непутящого, закидає в душу його ідеальні поривання" [5, с.158].

Оскільки у центрі уваги початкової освіти є людина, то і предмет - один: "...людина серед людей і природи, гуманне і розумне відношення до природи і людського життя", але "...сей єдиний предмет поділяється на окремі галузі, котрі об'єднуються однією ідеєю, що лежить в основі нової школи" [5, с.158]. Слід зазначити, що проблема створення змісту освіти передбачає залучення до його формування органів місцевого самоврядування та учительських колегій. Спільними силами вони повинні створити програми нової школи, але вироблена таким шляхом програма не повинна бути обов'язковою для учителя, "...лише має вона дати загальні та елястичні нариси задля найкращого використовування їх в живій школі з живими дітьми живим вчителем"[5, с.158]. Можливість визначення обсягу і впорядкування змісту освіти самим учителем обумовлена "...скількістю часу, яким розпоряджає школа, від складу учеників і сих чи инших місцевих умов, від індивідуальних прикмет самого учителя" [5, с.158].

Окремим важливим питанням С. Сірополко вважає взаємозв'язок релігії та школи на рівні початкової освіти. Він наголошує на тому, що школа повинна бути світсько-нейтральною. Це є "необхідним наслідком обов'язкового навчання у школі", відкритої для усіх, оскільки вона не може "залежати від будь-якого одного релігійного погляду". Натомість це не означає, що вільна школа не повинна взагалі торкатися релігійних питань, - вона повинна розглядати релігію як "одне з поважних явищ суспільного життя". Одним із аспектів, де може взаємодіяти релігія та виховні завдання початкової школи, повинно бути формування загальнолюдської моралі через добір відповідного змісту взаємодії учителя та учнів: "зміст статей і віршів, які становлять матеріял до читання у школі, бесіда вчителя з дітьми на лекціях і в перервах, розумна шкільна дисципліна, взірцеве відношення вчителя до дітей, людей взагалі, живої тварини і природи, зміцнить в душі дитини на ціле його життя основи загально-людської моралі" [5, с.158]. Діти "...на практиці - в життю - ... будуть одностайні в розумінню мети життя, в почуттю обридження до підлого та нікчемного, в чутливій оцінці правил обов'язку, в досягненню морального удосконалення" [5, с.158].

Сутність "шкільно-національного питання" С. Сірополко вбачає у основному педагогічному принципі - "школа на рідній мові учеників". Підкреслимо, що йдеться не тільки про україномовну початкову школу, а й про школи "національної меншости". Вчений вбачав у розв'язанні проблеми рідномовної школи дві площини: культурну і політичну.

Особливо актуально звучить бачення С. Сірополком необхідності існування загальнодержавної мови, якою розмовляє "переважаюча своєю кількістю народність". Прикладом розв'язання цієї проблеми вчений вважає "досвід вільної і вільнолюбної Америки".

Перше місце у програмі початкової школи повинна посісти рідна мова, оскільки саме на цих уроках зміст художніх творів складається в образи, які відображають "життя людини, особисте, родинне і громадське", а "...на лекціях рідної мови школа ставить перед учениками силу питань людського життя і творить основи для розвитку релігійно-морального, естетичного та національного почуття" [5, с.159]. Сприятливим матеріалом при цьому можуть бути робота з розвитку мовлення (уміння висловлюватися щодо близьких дитячих тем, використовувати пісеньки, приказки і казочки з національної словесності, добирати відповідні рухливі ігри, "найширшу" наочність у розмовах з дітьми, "вимальовування і навіть виліплювання та моделювання всіх придатних для сього явищ і сцен").

З третього року навчання виокремлюються предмети історія, географія та природознавство, "які провадяться без підручників, все на спробах, спостереженнях, самостійних працях учеників і на екскурсіях"[5, с.160] і впливають на "самоозначення учеників". Важливим предметом є математика, завдання якої С. Сірополко вбачає у тому, щоб учити дітей розв'язувати задачі з життя: "Зміст задач повинен відповідати особливостям місцевости, де знаходиться школа, і через те необхідно вводити задачі, що торкаються сільського господарства, кооперації, торгівлі, промисловости". До того ж вчений наголошує на необхідності здійснювати зв'язок із історією, географією, природознавством та рідною мовою.

У полі зору С. Сірополка були проблеми управління школою, зокрема, внутрішньошкільного самоврядування, колективної відповідальності, які повинні бути зорієнтовані на виховання "з ученика умілого громадського працівника". При цьому на учителя покладається місія бути не "урядовцем", а провідником принципу демократизації школи. Учитель нової школи як особистість повинен постійно прагнути самоосвіти, "якомога більше жити живим життям", "повинен стати дійсним учителем народу, не повинен обмежувати себе працею в школі, але мусить стати працівником і на полі позашкільної освіти"[3, с.162].

Створення "Проекту єдиної школи на Вкраїні" засвідчило нагальні потреби народної освіти в українських землях у 30-х роках ХХ століття в Україні, зокрема, оновлення початкової школи як ланки основної 8-річної школи на "...підставі нових прbнціпів, визнанні і введені в життя автономії школи, виборчому праві при комплектуванні учителів, передачі шкільного заряду місцевим самоврядуванням, утворенні батьківських комітетів і т.и." "[4, с. 61], на підставі ідеї "школа й життя - одно нерозривне ціле".

Література

дошкільний школа загальноосвітній

1. Брицький П.П. Степан Сірополко - видатний педагог, бібліотекознавець та історик освіти України // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. - Сер.: Бібліотекознавство. Книгознавство. - 2013. - Вип. 3. - С. 18-26.

2. Сірополко С.Завдання нової школи /С. Сірополко. - Нова Ушиця на Поділлю, 1919. - 20 с.

3. Сірополко С. Історія освіти в Україні / С. Сірополко. - К.: Наук. думка, 2001. -469 с.

4. Сірополко С. Огляд українських педагогічних журналів, що видані в Галичині / С. Сірополко // Слав'янська книга. - 1926. - №1. - С. 59-61.

5. Маловідомі першоджерела української педагогіки (друга половина ХІХ - ХХ ст.): хрестоматія. - К.: Науковий світ, 2003. - 418 с.

Размещено на Allbest.ru