Закордонний досвід формування правової компетенції майбутніх фахівців економічного профілю

Європейська інтеграція, яка полягає в подальшому розширенні Європейського Союзу, ліквідації митних кордонів, посиленні співпраці між його країнами-членами, гармонізації міждержавного законодавства, призвела до підвищення мобільності європейських громадян. Потреба європейського ринку праці у зрозумілих на міжнародному рівні кваліфікаціях потребує видачі універсальних дипломів про освіту та стандартизації освітніх послуг. Тому основною метою Болонських реформ проголошується гармонізація освітніх ресурсів європейських країн, завдяки створенню загальноєвропейських стандартів, прозорих кваліфікацій і, відповідно, єдиного соціально-економічного простору. Отже, кожна країна Європейського Союзу та країна-кандидат повинні задовольняти політичним та економічним умовам: стабільний демократичний уряд, який визнає верховенство права та відповідних свобод і інститутів.

Болонський процес має за мету не тільки універсалізацію європейської освіти, але й підвищення її конкурентоздатності на світовому ринку праці. Отже, участь у Болонському процесі передбачає використання в національній системі освіті компетентністного підходу для формування у майбутніх фахівців загальнокультурних і професійних компетенцій, зокрема економічної та правової. Водночас зауважимо, що теоретичне обґрунтування застосування компетентністного підходу у національній вищій освіті не завершено, тому й не визначено відповідний «вимогам сучасності» нормативний набір ключових компетенцій.

На Ліссабонській конференції «Про визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти в європейському регіоні» у 1997 році для задоволення потреб суспільства, що глобалізується, була прийнята нова компетентнісна парадигма у професійній освіті. Основу компетентністного підхіду закладено у наукових публікаціях таких учених як В. Аніщенко, Б. Вульфсон, Б. Ельконін, І. Зимняя, Н. Кузьміна, А. Маркова, О. Овчарук, В. Серіков, А. Хуторськой та інші. У сучасній педагогічній науці досліджуються різні його аспекти в освіті: розуміння категорії «професійна компетентність» як складного багатовимірного феномену (А. Алексюк, В. Беспалько, С. Гончаренко, Р. Гуревич, І. Лернер, А. Михайличенко, І. Підласий, В. Сластьонін), визначення ключових компетентностей (І. Зимняя, Г. Селевко, П. Третьяков, Т. Шамова), формування компетентності у майбутніх фахівців (Є. Бондаревська, В. Горчакова, С. Козак, О. Марма- за, А. Міщенко, В. Петрук, В. Сластьонін, Л. Фрідман, Е. Шиянов, В. Юдін та інші).

Правову компетентність досліджували Г. Буш, С. Воєводін, В. Горшкова, І. Дарманська, Ц. Йотов, М. Кларін, Н. Кулюткін, В. Ляудіс, А. Матюшкін, М. Посталюк, Д. Шейзл та інші.

Маємо на меті проаналізувати закордонний досвід формування правової компетенції майбутніх фахівців економічного профілю.

Участь у Болонському процесі зобов'язує гармонізувати українську освітню систему з освітніми системами інших країн-учасниць Європейського Союзу. Якщо у системі освіти європейських країн запровадження компетентністного підходу відбувається еволюційно в останні чотири десятиліття, то його використання в Україні потребує кардинального перегляду всієї освітньої системи, зокрема при підготовці фахівців економічного профілю. Адже, відповідно до Концепції розвитку економічної освіти в Україні, метою університетської економічної освіти є підготовки всебічно розвиненого економіста з широким науковим світоглядом і здатністю до самореалізації як економічно активного члена суспільства. Тому, на думку багатьох вчених (О. Євсюкової, І. Медвєдєвої, Т. Шамової та інших), до базових (ключових) компетенцій майбутніх фахівців гуманітарних професій відносяться правова, інформаційна, комунікативна та інші.

Відмінність у формуванні правової компетентності майбутніх економістів в Україні та у економічно розвинених країнах полягає у тому, що у них питанням правового виховання приділяється значна увага ще в процесі отримання середньої освіти. І на момент вибору професії абітурієнт вже має певний обсяг правових знань. У США правове виховання молоді реалізується через низку молодіжних організацій, які мають свої програми, ресурси, осередки у різних країнах світу, залучаючи до участі у них молодь різних національностей, зокрема, The National Youth Rights Association (Національна Асоціація Прав Молоді), Americans for a Society Free from Age Restrictions (Американці за суспільство вільне від вікових обмежень), The Freechild Project, The Global Youth Action Network, Choose Responsibility, Human Rights Organizations та інші. У Канаді до організацій, які сприяють розвитку правового виховання населення відносяться People's Law School (Народна школа права), The Public Legal Education Association (Асоціація правової освіти громадськості), Public Legal Education and Information Service (Служба громадської правової освіти та інформації).

Завдання зазначених організацій - надання правової інформації у доступній для усіх верств населення та представників професійних груп формі. З цією метою, використовуються різноманітні форми, методи та засоби поширення в суспільстві правової інформації: публікації навчальних матеріалів; створення веб-сайтів, які пропонують вільний доступ до публікацій по праву; бюро спікера (консультування громадян адвокатами); лінія сімейного права - безкоштовна інформаційна лінія з питань сім'ї; відео-бібліотека (містить чимало фільмів на різні правові проблеми); спеціальні проекти, семінари та навчальні сесії.

У Великобританії також існує ціла мережа організацій для популяризації правових знань: Plenet (The Public Legal Education Network), Law for Life: the Foundation for Public Legal Education (Право для життя: фундація громадянської правової освіти, The Citizenship Foundation (Громадянський фонд. Форми організації надання правової освіти громадянам різноманітні: флаєри, аудіо- та відеоінформація, навчальні курси, театральні вистави, телепередачі, різні правові програми (наприклад, «Юристи у школах» («Lawyers in Schools»), Змагання з судового процесу (Mock Trial Competition), Паспорт юного громадянина (The Young Citizen's Passport) тощо).

Щодо формування компетенцій фахівців економічних спеціальностей, то у рамках Болонського процесу синонімами «компетенції» є «кваліфікації» або «очікування». У низці європейських держав результати отримання вищої освіти трьох рівнів визначаються так званими Дублінські дескриптори, які були прийняті у 2001 році. Ці дескриптори формують «систематизоване ціле» компетенцій, які передбачені у навчальних програмах підготовки фахівців: знання та розуміння (knowledge and insight), застосування знань і розумінь (application of knowledge and insight), формулювання суджень (development of judgment), комунікації (communication) та навчальні навички (learning skills). Набуття компетенцій є метою всіх освітніх програм і оцінюється на різних стадіях навчання за програмою. Вони згруповані у дві категорії: пов'язані зі спеціальністю (специфічні для галузі навчання) та загального характеру (загальні для будь-якої навчальної програми).

Правове виховання та, як логічний наслідок - формування правової культури громадян вважається одним з важливих напрямків їх розвитку та належить до ознак демократичної держави. Проаналізуємо значення правової складової в підготовці майбутніх фахівців економічного профілю за кордоном. Найбільш ефективними програмами професійної підготовки економістів вважають ті, які створені в Австрії, Німеччині, Франції, Італії, Великій Британії, Країнах Скандинавії, у США та Канаді. Одними з перших почали навчати фахівців в галузі економіки комерційні школи (ecoles de commerce), що з'явилися в середині ХІХ ст. у Франції.

Формування системи вищої професійної освіти в галузі економіки Франції в сучасному вигляді також здійснювалось на основі синтезу традиційної французької системи вищих комерційних шкіл з елементами американської моделі (як у більшості західно-європейських країн). Однак, серед інших країн Європейського союзу Франція відрізняється, різноманітністю типів вищих навчальних закладів, уніфікованою, централізованою системою управління вищою освітою [1, 5]. Особлива увага у підготовці майбутніх економістів приділяється вивченню дисциплін комп'ютерного циклу, правові знання у випускників закладів вищої економічної освіти залишаються на початковому рівні.

Процес підготовки економістів у Німеччині безпосередньо пов'язаний з практичною діяльністю. При цьому економічні дисципліни характеризуються достатнім рівнем фундаменталізації [2, 90]. Як зазначає Т. Поясок, система вищої освіти Німеччини характеризується сполученням національних університетських традицій та інноваційних методів управління освітою, фундаментальної теоретичної освіти і науково-дослідної діяльності, доступності та високої якості освіти [3, 115]. Однак, німецькі студенти отримують початкові правові знання без урахування особливостей правого функціонування підприємств, тому питання формування правової компетентності майбутніх економістів тут також залишається відкритим.

В університетах Великої Британії отримати рівень бакалавра з економіки можна на основі трьох або чотирьохрічної програми навчання. Термін навчання залежить від особливостей конкретного закладу вищої освіти. Зокрема, в університеті св. Марка і Джона (Плімут) професійна підготовка майбутніх економістів за рівнем бакалавра здійснюється за 3 роки, а в університеті Едінбурга - за 4 роки. Перші три роки студенти набувають теоретичних і практичних знань, а четвертий рік зорієнтовано на дослідницьку діяльність в обраній галузі.

Кількість годин гуманітарної підготовки майбутніх економістів в українських університетах вдвічі більша ніж у Британії, але британські заклади вищої освіти віддають перевагу практичному навчанню, частка якого у навчальному плані становить близько 30%, в той час як в університетах України лише 5% [4, 79]. Характерною рисою британської вищої економічної освіти є те, що практика відбувається без відриву від навчання: у першій половині дня студенти працюють, у другій - навчаються. Такий підхід дозволяє майбутньому фахівцю на практиці побачити обсяг своїх обов'язків, визначити прогалини у набутих знаннях та навичках, окреслити шляхи професійного самовдосконалення.

Ще однією особливістю британської вищої освіти є формування у майбутніх фахівців лідерських якостей, що здійснюється на спеціалізованих курсах розвитку лідерів у рамках загальної та професійної підготовки. Однак, правові аспекти діяльності підприємства можна опанувати лише під практичної роботи на ньому.

Система вищої освіти у Польщі орієнтована на вимоги Болонської Декларації та перебуває в Європейській зоні вищої освіти. Зміст професійної підготовки фахівців економічної галузі в Республіці Польщі визначається освітніми стандартами для певної галузі, зокрема економіки [5]. Підготовка здійснюється за двоступеневою системою навчання.

Випускники першого ступеня повинні мати комплексні економічні знання, сформовані практичні вміння та навички роботи економіста - фахівця в галузі управління фінансовими ресурсами, людським капіталом і матеріальними цінностями. Випускники другого ступеня навчання повинні: мати комплексні та розширені (порівняно зі специфікою навчання першого ступеня) знання економіки та управління фінансовими ресурсами, людським капіталом і матеріальними цінностями; мати навички для використання передових аналітичних методів вивчення економічних явищ і процесів, моделювання їх прогресу за шкалою мікро- та макроекономіки, відкритою для міжнародного конкурсу; бути готовими до розробки проектів, надання консалтингових послуг і прийняття раціональних рішень, пов'язаних з придбанням і використанням природних ресурсів приватного сектора та громадськості (як у домашніх умовах, так і за кордоном); бути готовими працювати в різних секторах і сегментах європейського ринку та самостійно вести господарську діяльність [6, 26].

Отже, випускники другого ступеня підготовки мають бути добре обізнаними з юридичними особливостями функціонування об'єктів господарської діяльності. Крім того, на думку А. Загородньої, зміст навчальних курсів, які студенти вивчають в межах освітніх програм в процесі підготовки фахівців, сприяють формуванню професійних й особистісних компетентностей, що відповідають чинному законодавству Республіки Польщі для врегулювання освітньо-кваліфікаційних рамок [6, 29].

Вища освіта Європи на сучасному етапі розвивається у напрямку розширення й поглиблення міждисциплінарної спеціалізації за рахунок створення нових напрямів і широкого вибору факультативних дисциплін, оскільки в професійній діяльності фахівцю, а особливу управлінцю, досить часто доводиться вирішувати складні багатопланові проблеми. Доказом ефективності інтеграційних процесів є створення у 2009 році Берлінської вищої школи економіки та права, шляхом об'єднання Вищої професійної школи економіки та Берлінської вищої школи державного управління та правосуддя, в освітній діяльності якої активно використовується міждисциплінарний підхід.

У державах-членах ЄС немає єдиного розуміння концепції та обсягу економічного права (Law of the Economy) з наступних причин. Як зазначає О. Баклан, положення про пріоритет та верховенство правової системи Європейського Співтовариства по відношенню до правових систем держав-членів спочатку його ствоворення та до нині неоднозначно сприймалися та сприймаються останніми [7, 109]. У зв'язку з цим, питання про ступінь державно-правового втручання в економіку є не тільки предметом дискусій, а й залишається основним питанням політичної боротьби. Можливо тому, що обидві тези в своїх крайніх проявах і про державне управління економікою, і про невтручання держави в економіку - не можуть бути покладені в основу практичної діяльності ЕС. Тому питання про доцільність підготовки економістів з поглибленою юридичною підготовкою залишається також досить дискусійним у закордонних наукових публікаціях, зокрема про обсяг та зміст додаткової юридичної інформації, яку мають отримувати фахівці в галузі економіки.

Дисципліни юридичного спрямування до обов'язкових курсів підготовки бакалавра з економіки у США не входять, однак, цей ступінь вищої освіти є початковою ланкою вищої економічної освіти. Тому на другому ступені вищої освіти з економіки студенти вивчають окремі юридичні дисципліни [8].

Найефективнішою з точки зору формування правової компетенції у майбутніх фахівців з економіки є японська модель підготовки кадрів. Характерною вищої освіти Японії є чіткий розподіл на загальнонаукові та спеціальні дисципліни. Перші два роки студенти вивчають загальнонаукові дисципліни, у подальшому - за спеціальністю [9]. Стратегією навчання та підготовки фахівців з економіки передбачено формування знань, умінь, навичок і компетенцій, орієнтованих на готовність вирішувати завдання завтрашнього дня. Але основним завданням університетів є формування особистості з високоетичними моральними якостями, суспільно значущими нормами поведінки та рівнем знань [10, 10].

Таким чином, аналіз особливостей підготовки фахівців з економіки за кордоном свідчить, що чіткого розуміння поняття «правової компетенції» зарубіжній науковій літературі не існує. Воно ототожнюється з поняттями «правове виховання» та «соціально-правовий захист». Професійна підготовка сучасних економістів передбачає розуміння ними закономірностей формування та розвитку відтворювальних процесів на макро- та мікрорівнях, у взаємозв'язку з розвитком політичних, культурних та інших суспільних процесів. Тому паралельно існує ряд факультативів та різних освітніх організацій, де студенти можуть поглибити свої правові знання. Крім того, процес формування правової та громадської компетенцій активно відбувається ще на етапі отримання середньої освіти.

Проведений аналіз закордонного досвіду підготовки майбутніх фахівців економічного профілю не вичерпує всіх аспектів проблеми формування у них правової компетенції, тому вважаємо за необхідне у подальших дослідженнях визначити форми, методи та навчально-методичне забезпечення для цілеспрямованого розвитку їх правової культури.

Размещено на Allbest.ru