М. Завадський – видатний педагог-реформатор й громадський діяч України кінця ХІХ - першої чверті ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький національний медичний університет

М. Завадський - видатний педагог-реформатор й громадський діяч України кінця ХІХ - першої чверті ХХ ст.

Печериця Т. В., кандидат історичних наук,

доцент кафедри мовних та гуманітарних дисциплін №2

Кропивницький

Анотація

завадський педагог навчальний виховний

У статті аналізується педагогічна, просвітницька та громадська діяльність видатного педагога-реформатора України кінця XIX -- першої чверті ХХ ст. -- М. Завадського. Особливу увагу в статті приділено діяльності М. Завадського в освітній сфері, що була спрямована на створення доступної, загальноосвітньої, єдиної школи із чіткою схемою -- початкова, середня, вища. Автор констатує, що М. Завадський усе своє життя присвятив навчанню й вихованню підростаючого покоління та модернізації навчально-виховного процесу в Росії і Україні.

Ключові слова: М. Завадський, педагог-реформатор, освітня діяльність, школа.

Annotation

The article analyzes the public activity of the pedagogical, education and civil activities outstanding pedagogue-reformer and civil activities of Ukraine in the late XIX -- first quarter of the ХХ century -- M. Zavadsky. Particular attention is paid in the article to the activities of M. Zavadsky in education sphere that directed on created approachable, universal and united school with distinct scheme -- primary, medium and high. The author states that M. Zavadsky devoted teaching and education grow up generation and modernized teaching-education process all your life in Russia and Ukraine.

Keywords: M. Zavadsky, education activity, pedagoguereformer, school.

Виклад основного матеріалу

Серед видатних постатей освітньої еліти України важливе місце належить педагогу-реформатору Михайлу Ромуловичу Завадському (1848 - 1926). Будучи людиною не лише високоінтелектуальною, але й високої духовної організації, цілеспрямованою та надзвичайно працьовитою М. Завадський зробив вагомий вклад у становлення та розвиток на демократичних засадах освітньої системи України кінця ХІХ - першої чверті ХХ ст. Неодноразово ризикуючи залишить безробітним, М. Завадський пропонував і відстоював перед керівними органами освіти нові й більш демократичні засади подальшого реформування освітньої системи та методів навчання. Усе своє життя М. Завадський присвятив справі навчання й виховання підростаючого покоління.

Дослідженню постаті М. Завадського, переважно як педагога, присвячено чимало наукових розвідок, статей, публікацій, серед авторів яких слід вказати: Босько О., Чуднова О., Чернишенко І., Колчинського Е., Філоненко О., Базак Р. тощо. Разом з тим, вважаємо, що постать М. Завадського як багатогранного вченого й громадського діяча потребує наукового дослідження в якому було б системно, і в повній мірі, проаналізовано його педагогічну та просвітницьку діяльність.

Метою даного дослідження є спроба проаналізувати педагогічну і просвітницьку діяльність М. Завадського в усій її багатогранності, й тим самим, привернути увагу не лише науковців, а й української громади до непересічної постаті М. Завадського.

М. Завадський народився 20 вересня (за старим стилем) (2 жовтня за Колчинським Е.) 1848 р. в м. Одеса, в сім'ї дворян. Рід Завадських належить до польського дворянського роду, який поділяється на кілька гілок. Найімовірніше М. Завадський входить у гілку Завадських-Слеповрон корені якої сягають початку XVI ст. Його батько Ромул (Ромуальд) Ігнатійович Завадський (народився 1802 р.) був обер-офіцером й займав посаду наглядача в Одеській бригаді Прикордонної сторожі. Про матір М. Завадського відомо лише те, що її звали Марія Яківна Ніценко, вона була дочкою закатальського коменданта. Окрім Михайла в сім'ї Р. Завадського зростало ще двоє синів - Владислав та Олександр. Відомо, що Владислав Ромулович Завадський (14.09.1840 - 31.12.1910) був судовим діячем та сенатором, а Володимир Ромулович Завадський (1846 - 1913) судовим слідчим в м. Лаішев, з 1899 р. прокурором Казанської судової палати, сенатором. Про освіту М. Завадського відомо, що він навчався в 2-й чоловічій гімназії м. Одеси, яку закінчив з відзнакою. А вже 10 серпня 1867 р. без іспитів вступив до Імператорського Новоросійського університету на історико-філологічний факультет, який був відкритий у 1865 р. й перебував на етапі свого становлення та формування. Так, станом на початок вересня 1867 р. на історико-філологічному факультеті навчалося всього 24 студенти, в тому числі і М. Завадський. Науки їм викладав професорсько-доцентський персонал в кількості 8 чоловік, серед яких, зокрема, були професори В. Григорович, Ф. Буслаєв та О. Струве.

На особливу увагу заслуговує професор Віктор Іванович Григорович, який викладав студентам філологічні навчальні дисципліни. Саме він заклав у світогляд М. Завадського поняття глибокої моральності, благородства, доброти, служіння вітчизні, вимогливості до себе, поваги до науки, праці, до людської особистості. Без перебільшення, слід зазначити, що В. Григорович мав величезний вплив на формування не лише світогляду, але й характеру студента М. Завадського, про що останній неодноразово писав у своїх спогадах. В. Григорович для М. Завадського на все життя став прикладом не лише справжнього вчителя та науковця, але й справжньої людини і громадянина. Сьогодні ми можемо лише припускатися думки, про те чи відбувся б М. Завадський як видатний педагог-реформатор і визначний громадський діяч, якби не доленосна зустріч з В. Григоровичем. Аналізуючи вплив В. Григоровича на студентів і, зокрема, М. Завадського, ми розуміємо що без цієї доленосної зустрічі та співпраці спочатку як учителя й студента, а пізніше як педагогів-науковців і просто друзів М. Завадський міг й не відбутися як педагогреформатор в повній мірі. Слід зазначити, що їхній духовно-науковий зв'язок і щира дружба тривали до самої смерті вчителя. Доречно буде вказати й на той факт, що наприкінці свого життя В. Григорович прийняв запрошення саме від М. Завадського й переїхав жити до Єлисаветграда, де й помер 19 грудня 1876 р. у віці 62 років. Після смерті свого вчителя й друга М. Завадський виступив з ініціативою спорудження пам'ятника на його могилі (1892) [3, с. 367].

Під час навчання в університеті М. Завадський проявив себе як дисциплінований й надзвичайно здібний студент. Зокрема, у 1870 р. він взяв участь в університетському конкурсі на написання наукового твору на тему: «Про азовське сидіння й азовське взяття в літературному та історичному відношеннях». За рішенням ради факультету й університету було вирішено, що на золоту медаль заслуговує твір під епіграфом (студенти, що писали твори, запечатували їх у конверти й підписували не прізвищем, а епіграфом) «Донському козацтву за хоробрість молодецьку - похвала на віки». Автором цього твору був М. Завадський студент четвертого курсу. Рада університету ухвалила: «... надати М. Завадському ступінь кандидата, видати йому встановлений на це звання диплом, а на урочистостях університету 30 серпня 1870 р. нагородити золотою медаллю»[4, с. 10]. У 1871 р. М. Завадський закінчив історико-філологічний факультет Новоросійського університету із золотою медаллю й отримав направлення на роботу в м. Єлисаветград Херсонської губернії. У липні 1871 р. Правлінням Єлисаветградського земського реального училища він був призначений на посаду викладача російської мови, словесності й історії. М. Завадський досить гармонійно ввійшов в колектив та дуже швидко включився в роботу й життя училища, він брався за вирішення будь-яких проблем закладу. Зокрема, зголосився займатися з невстигаючими учнями після уроків два рази на тиждень безоплатно. Окрім того, М. Завадський виконував обов'язки не лише викладача, але й вихователя і наставника учнів, й слід заначити, що цю складову своєї роботи він вважав чи не найголовнішою. Паралельно із роботою в училищі, починаючи з серпня 1872 р. М. Завадський почав викладати російську мову, словесність та історію й у Єлисаветградській жіночій гімназії. Старанність, самовідданість та надзвичайна працьовитість молодого учителя не залишились без уваги, вже у вересні 1872 р. він одержав свою першу подяку і нагороду. Постановою Єлисаветградських повітових земських зборів М. Завадському «.за старанність на службі була призначена грошова у розмірі 174 карбованців нагорода»[4, с. 15]. Активно й плідно працюючи на освітній ниві, М. Завадський продовжував займатися й наукою. Так, у 1873 р. він захистив магістерську дисертацію на тему «Сказання про історії філологічних наук». Вцілому, М. Завадський за час роботи в училищі проявив себе людиною яка понад усе переймається життям й справами училища, він усього себе віддавав справі навчання та виховання учнів. Такий порив душі і серця молодого викладача знайшов свій відгук в рішенні Єлисаветградських земських зборів і правління училища. У 1876 р. після смерті директора училища З. Коваленка, М. Завадському було запропоновано зайняти вакантну посаду директора. Приблизно десь саме в цей період свого життя М. Завадський зустрів й ту єдину, яка стала його законною дружиною - Софію Олександрівну Лампсі. Про неї відомо лише те, що вона повністю присвятила себе сім'ї та дітям й жила виключно інтересами чоловіка. В бракі М. Завадського й С. Лампсі народилося троє дітей - двоє синів Михайло (21 червня 1875 - 2 люте 1942 ) та Олександр (14 січня 1879 - 1950) й донька - Віра. Вихованню та навчанню своїх дітей М. Завадський приділяв також достатньо часу й виростив із них справжніх громадян своєї батьківщини, цілеспрямованих, з демократичним світоглядом, захоплених науковими пошукуваннями. Зокрема, відомо, що Михайло став юристом, а Олександр досяг неабияких висот в науці захистивши дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук та отримавши, згодом, вчене звання професора. Дочка Віра захоплювалася мистецтвом, а тому стала художницею, її картини нині зберігаються у Кропивницькому обласному художньому музеї.

Ставши директором училища, М. Завадський отримав реальну можливість втілювати в життя свої задуми щодо реформування виховання й навчання. Починаючи з 1876 р. педагогічна рада училища яку й очолював М. Завадський розпочала роботу над розробкою модернізаційних заходів для удосконалення та покращення навчальної й виховної діяльності училища. Серед найбільш прогресивних й значимих перетворень які відбулися в училищі за часів директорства М. Завадського більш докладно слід зупинитися на наступних. По-перше, було запроваджено регулярне медичне обстеження учнів, більше того, було введено спеціальний документ - біографічних зведень (даних) на кожного учня, в якому фіксувався фізичний та інтелектуальний розвиток. Окрім того, училищний лікар регулярно здійснював санітарний огляд стану учбових приміщень. М. Завадський вважав, що правильний фізичний розвиток учнів шляхом підтримки їхнього здоров'я є запорукою високих інтелектуальних звершень. По-друге, М. Завадський відводив велику роль сім'ї у вихованні учнів, а тому закликав об'єднувати зусилля сім'ї і школи. Особисто М. Завадський, закликав батьків більш частіше відвідувати училище й спілкуватися з класними наставниками їхніх дітей. Окрім того, за розпорядження М. Завадського батькам вихованців Єлисаветградського земського реального училища щотижня, а також наприкінці кожної чверті року, надавалися відомості про успіхи учнів. Це були так званні особливі листи в яких зазначалися оцінки з усіх предметів навчального курсу. З метою покращення морального виховання учнів М. Завадський ініціював створення в училищі хору, а також організував при училищі, за допомогою академіка портретного живопису П. Крестоносцева малювальні класи: денні - для учнів, вечірні - для дорослих. По-третє, М. Завадський запропонував цілу систему заходів які були б цікаві учням й разом з тим згуртовували й виховували їх. В училищі почали проводити виставки картин і фотографій, рослин і акваріумів, організовувалися різноманітні читання, вечори і ранки до різних свят, концерти тощо. По-четверте, М. Завадський особливу увагу приділив інституту класних наставників, яких вважав найважливішими особами у вихованні учнів. Зокрема, у 1877 - 1878 навчальному році під його керівництвом була розроблена інструкція класним наставникам. По-п'яте, М. Завадський ініціював нову методику роботи з невстигаючими учнями, яка передбачала більш індивідуальний підхід. За сприянням М. Завадського в училищі була відкрита метеорологічна станція, яка під керівництвом викладача Г Близніна давала зведення погоди місту. Окрім того, саме за чималого сприяння М. Завадського, який протягом майже восьми років вів перемовини з Міністерством народної освіти про надання училищу прав урядових училищ, у 1883 р. Єлисаветградському земському реальному училищу були надані права урядових реальних училищ, у результаті чого його випускники одержали можливість продовжувати освіту в університетах. У 1880 р. М. Завадський видав підручник з російської мови для учнів 3-го класу середніх навчальних закладів. Цей підручник був підготовлений у відповідності до найважливіших принципів дидактики, зокрема, у підручнику широко був застосований принцип наочності.

Переймався М. Завадський й морально-освітнім вихованням дорослого населення міста, а тому починаючи з 1877 р. М. Завадський неодноразово виходив із проханням на ім'я попечителя Одеського навчального округу дозволити проводити читання для дорослих при училищі, однак отримував відмови. Лише у 1881 р. після чергового прохання М. Завадського дозвіл було отримано. Читання були безкоштовними, їх проводили щотижня, у неділю о 12-й годині. Вцілому, М. Завадський був настільки багатогранною особистістю, що навіть важко уявити як він встигав бути прекрасним батьком, першокласним директором і просто активним містянином м. Єлисаветграда. Окрім справ життя і діяльності училища, М. Завадський встигав брати активну участь у громадському житті міста, зокрема, у добродійних акціях. Так, за участь у справах єлисаветградського комітету Товариства попечительства про хворих і поранених воїнів 13 березня 1879 р. його було відзначено знаком Червоного Хреста.

М. Завадському як практикуючому науковцю було замало педагогічних звершень лише як директора училища, він мріяв про поширення передових педагогічних ідей не лише в Єлисаветграді, а й в Україні загалом. Саме з цією метою він ініціює й починає друкувати у 1881 р. в м. Єлисаветграді перший в Україні незалежний від Міністерства народної освіти педагогічний часопис «Педагогічний вісник». Видання виходило двічі на місяць із перервою на літній період, тобто це було 20 номерів на рік. Часопис був недорогим й коштував 4 карбованці на рік (передплата). Окрім того, М. Завадський розсилав часопис безкоштовно по всіх віддалених повітових школах Єлисаветградського повіту, й тим читачам які надсилали заявки. На сторінках вісника неодноразово публікувався й сам М. Завадський, який у своїх статтях, зокрема, відстоював троьохрівневу структуру освітньо-виховних закладів: загальної елементарної освіти (перший рівень), другий рівень мав би поділятися на два типи шкіл: класичні і реальні, третій рівень - університети з класичними, фізичними, природничо-науковими факультетами тощо. При цьому М. Завадський виступав за безоплатність першого й другого рівнів освітньої ланки та за охоплення освітніми школами якомога більшої кількості дітей усіх верст населення, неабияк підтримував необхідність освіти дітям селянства. Підіймав на сторінках вісника М. Завадський й мовне питання, зокрема, він вважав що в початковій школі діти повинні навчатися грамоті на рідній мові. На сторінках вісника М. Завадський відстоював думку про те, що освіта повинна бути світською, зокрема, він пропонував скоротити години відведені на вивчення Закону Божого й за рахунок цього розширити кількість годин відведених для загальноосвітніх предметів. Окрім того, саме на сторінках «Педагогічного вісника» було обґрунтовано ідею необхідності викладання такого предмета як фізичне виховання, М. Завадський на сторінках вісника неодноразово критикував владу, зокрема, й позицію тодішнього міністра Д. Толстого, виступав проти насадження реакції у школах. У 1883 р. видання «Педагогічного вісника» було заборонено указом міністра народної освіти Д. Толстим «... бо М. Завадський у «Педагогічному віснику» впроваджував погляди, які не відповідають поглядам міністерства»[4, с. 49]. Всього вийшло 40 номерів журналу, в яких було надруковано понад 300 статей. При цьому Д. Толстой не лише заборонив видання часопису, але й не утвердив М. Завадського на посаді директора училища, перевівши його на службу на Кавказ. М. Завадського було призначено директором Ставропольських жіночих гімназій Святої Олександри й Ольгінської. Таке призначення для М. Завадського було значним пониженням по службі. Усі спроби Правління училища і земства, які неодноразово зверталися з письмовими проханнями до попечителя Одеського навчального округу й у Міністерство народної освіти залишити М. Завадського на займаній посаді виявилися марними. Відповідь міністра була короткою: «Його високопревосходительство не може визнати пана Завадського відповідним посаді директора реального училища»[4, с. 32]. Зі свого боку земство прийняло рішення не лише висловити щиру подяку М. Завадському за пророблену ним роботу в училищі, але й призначило грошову подяку винагороду у розмірі 4000 рублів. Невдовзі і в цих навчальних закладах - Ставропольських жіночих гімназіях Святого Олександри й Ольгінської, модернізаційні навчально-виховні заходи ініційовані М. Завадським, а саме, правильне планування і розподіл навчального матеріалу по чвертях, підвищення рівня контролю знань учнів, запровадження заходів для налагодження міжпредметних зав'язків, а також запровадження практичних занять для вихованок врази підняло рівень їхньої навчально-виховної підготовки. Уже 26 грудня1884 р. М. Завадського було нагороджено за відмінностаранну службу орденом Святого Станіслава ІІ ступеня. 22 липня 1886 р. М. Завадського було підвищено в посаді й призначено окружним інспектором Кавказького навчального округу. Відтепер в його обов'язки входили перевірки й інспекції шкіл, а також робота спрямована на удосконалення їхньої діяльності. Перебуваючи на Кавказі М. Завадський чимало уваги приділив культурі й словесності місцевого населення, зокрема, він написав букварі абхазькою і мінгрельською мовами. За ініціативою та під керівництвом М. Завадського було видано 6-ти томну працю лінгвіста, етнографа, генерал-майора П. Услара, присвячену граматиці горських мов «Етнографія Кавказа. Мовознавство».

В цілому, за 15 років служби на Кавказі М. Завадський був неодноразово нагороджений та підвищений в посаді: у грудні 1887 р орденом Святої Анни ІІ ступеня, у травні 1896 р. Святого Рівноапостольського князя Володимира ІІІ ступеня, 1 січня 1900 р. Святого Станіслава І ступеня, у 1904 р. орденом Святої Анни І ступеня. 1 січня 1889 р. за відмінні службу М. Завадському було надано чин статського радника, з 1 січня 1895 р. дійсного статського радника. Після смерті попечителя Кавказького навчального округу на цю посаду1 травня 1901 р. було призначено М. Завадського. У липні 1906 р. його запросили в Урядовий Сенат з подальшим призначенням у таємні радники. Саме після цього призначення М. Завадський разом з сім'єю переїжджає до Санкт-Петербурга. Про його перебування й діяльність в Санкт-Петербурзі зберіглося занадто мало матеріалів. Починаючи з 1907 р. М. Завадський брав активну участь у роботі комісії під керівництвом М. Фон-Кауфмана - міністра народної освіти. Протягом 1907 - 19017 рр. за активної ролі М. Завадського була розроблена ціла низка законопроектів, які стосувалися реформування системи навчальних закладів для підготовки вчителів початкових і середніх навчальних закладів, жіночих вчительських семінарій, функціонування гімназій, приватних навчальних закладів, міських училищ. Завдяки нововведенням та перетворенням в розробці яких безпосередню участь брав й М. Завадський до 1913 р. в Росії (і в Україні) була проведена повна реформа освіти. Школа стала єдиною, загальноосвітньою і доступною. У 1910 р. М. Завадський був нагороджений орденом Святого Володимира ІІ ступеня, в 1914 р. - Білого Орла, 1 січня 1917 р. Святого Олександра Невського. 22 серпня 1916 р. «...за 40 років бездоганної служби Наймилоствіше вшанований відзнакою на Володимирській стрічці» [4, с. 88]. Таким чином, М. Завадський був нагороджений усіма російськими орденами.

Ґрунтовний аналіз діяльності М. Завадського як педагога і громадського діяча, однозначно переконує нас в тому що М. Завадський був патріотом з демократичним світоглядом, однак, не революціонером він «...не уникав болючих питань свого часу, але розв'язував їх як просвітитель, а не революціонер» [5, с. 1]. На відміну від нього, його син Олександр взяв активну участь у революційних подіях 1905 - 1907 рр., після закінчення яких був заарештований й ув'язнений до Петропавловської фортеці. Після Лютневої революції в результаті якої до влади в Росії прийшов Тимчасовий уряд на чолі з О. Керенським, М. Завадський втратив свою посаду в Сенаті. Розпорядження про переведення М. Завадського з Сенату до Загальних Зборів віддав особисто О. Керенський, який таким чином звів з ним особисті рахунки, за те що той у свій час здійснюючи ревізію Ташкентського навчального округу, який очолював Ф. Керенський (батько О. Керенського) залишився незадоволений його роботою. Після приходу до влади більшовиків Сенат і Державна Дума були розпущені. М. Завадський не емігрував за кордон, як це зробило в той час багато представників інтелігенції, тому що був патріотом. Він залишився жити у Санкт-Петербурзі, й оскільки не міг жити без улюбленої справи, пішов працювати рядовим викладачем у Ленінградський сільськогосподарський інститут. Помер М. Завадський у 1926 р. (14 травня 1925 р. за Е. Колчинським [2, с. 28]).

Отже, викладене вище свідчить про те що М. Завадський був не лише багатогранним вченим й громадським діячом, але й видатним педагогомреформатором який усе своє життя присвятив навчанню та вихованню підростаючого покоління й модернізації навчально-виховного процесу в Росії та Україні. Аналіз основних модернізаційних перетворень які провів М. Завадський свідчить, що він був не просто першокласним, а провідним педагогом-реформатором, який наприкінці ХІХ ст. розробив і втілював в життя засади педагогічного принципу всебічного розвитку особистості. Саме завдяки його наполегливій освітній та законодавчій діяльності наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. школа стала єдиною, загальноосвітньою та доступною.

Список використаних джерел

1. Босько В. М. «Редактор-видавець «Педагогічного вісника»/В. М. Босько. Народне слово. 1991. №179 (200). С. 3 - 4.

2. Колчинский Е. И. Семья. Дедушка Михаил Ромулович Завадский//Кирил Михайлович Завадский 1910 - 1917/Отв. ред. К. Манойленко. СПб: Нестор-История, 2013. 319 с.

3. Філоненко О. В. Історіографія дослідження педагогічної та просвітницької діяльності М. Р. Завадського/ О. В. Філоненко//Витоки педагогічної майстерності. Вип. 18. 2016. С. 367 - 371.

4. Чернишенко І. А. Михайло Завадський - педагог, громадянин, сенатор/ І. А. ЧернишенкоКіровоград: Імекс-ЛТД, 2011. 132 с.

5. Чуднов О. I. Сенатор Михайло Завадський/ О. I. Чуднов.-Єлисавет - 1993. N»4 (19) 25 лотого. С. 1 - 10.

Размещено на Allbest.ru