Соціалізація молодшого школяра в процесі занять хореографією

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

Соціалізація молодшого школяра в процесі занять хореографією

Фриз П.І.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Хореографічному вихованню та розвитку дитини за допомогою ігор із рухами, танцями присвятив дослідження визначний український композитор, музичний діяч та хореограф В. Верховинець. Проблема формування особистості засобами хореографічного мистецтва висвітлена у теоретичних та експериментальних роботах А. Гуменюка, П. Кононенка, В. Майбороди, А. Погрібного, О. Вишневського. Для осмислення згаданої проблеми велике значення мають сучасні дослідження, зокрема Г. Гандзілевської, яка вивчала процес соціалізації молодших школярів та гру як один із її засобів [3], Н. Корпач про особливості соціалізації в дитячих організаціях [5].

Мета статті -- дослідити хореографічну діяльність молодшого школяра як засіб оптимізації соціалізації дитини. Досягнення зазначеної мети передбачає вирішення таких завдань: визначити зміст соціалізації молодшого школяра; окреслити освітній простір, у межах котрого дитина усвідомлює суспільну значущість; обґрунтувати причини вибору засобів хореографічного мистецтва для соціалізації; окреслити основні засоби соціалізації молодшого школяра в процесі танцювальної діяльності.

Виклад основного матеріалу дослідження. Нашому дослідженню імпонує визначення соціалізації особистості як процесу засвоєння та відтворення нею культурних цінностей і соціальних норм, а також саморозвитку і самореалізації в тому суспільстві, в якому вона проживає [2, с. 69]. Таким чином у процесі соціалізації молодшим школярем засвоюється певна система знань, цінностей і норм поведінки, що сприяє комфортному співіснуванню повноправного члена колективу, суспільства. Соціалізація є результатом виховання особистості та відбувається у діяльності та спілкуванні з людьми.

Успішна соціалізація засобами мистецтва сприяє розширенню діапазону життєвих можливостей учнів початкової школи. Вона передбачає оволодіння більш широким спектром соціальних репертуарів, оскільки мистецтво, і зокрема хореографічне, здатне виступати засобом інтерналізації певних норм, позицій і ролей. Танцювальне мистецтво сприяє розвитку здібностей учасника дитячого хореографічного колективу до ідентифікації, здатності розрізнювати й розпізнавати емоції і почуття іншого, зіставляти їх з еталонами нормативної поведінки, бути хорошим актором соціальної драматургії. Згідно з теорією соціальної драматургії, люди -- актори, які щоденно розігрують різноманітні соціально-побутові сцени. Залучення до мистецтва (особливо танцювального) є практикумом, тренажем перед самостійним виходом на життєву сцену. Засоби соціальної драматургії споріднені з засобами хореографії. Завдяки виробленню типової поведінки у людей певного соціуму світ сприймається його членами добре знаним, з'являється почуття комфорту та захищеності.

Причиною вибору хореографічного мистецтва для соціалізації молодшого школяра послугувала його ігрова природа, яка приваблює учасників танцювального дійства і є дієвим фактором у соціальному становленні. Важливо звернути увагу на двоплановість гри, що присутня і в хореографічному мистецтві. Перш за все, дитина, що танцює, задіяна у реальності, а це вимагає від неї виконання дій, розв'язання конкретних, нестандартних задач, пов'язаних з цим процесом. У той же час ця діяльність носить умовний характер, оскільки стосується виконання рольової поведінки персонажа хореографічного твору, що дозволяє дитині абстрагуватися від реального життя. Це знімає напругу і дає можливість проявляти й розвивати уяву, варіативність мислення, що є важливим у процесі соціального навчання, до якого належить спектр знань, умінь і навичок.

Підтвердження цього знаходимо і в дослідженнях В. Ларіна, який підкреслював, що провідне місце в процесі соціалізації дітей молодшого шкільного віку належить засобам мистецтва (образотворчому, театральному, музиці, хореографії), оскільки воно є природно необхідним для їх розвитку та виховання [6].

Хореографічна культура в єдності змісту і форми здійснює різні функції -- соціалізації, інформативно-пізнавальну, естетичну, комунікативну та культурно-творчу. Оскільки розглядається проблема впливу хореографічної культури на розвиток особистості дитини, ми вважаємо за необхідне визначити культуротворчі можливості танцю. їх розгляд вимагає системного підходу, бо вони починаються з найпростішого засвоєння азів танцювальної культури і завершуються створенням нового мистецького твору, в якому існує єдність життєвого змісту і сюжету, почуття, ставлення один до одного, що виникають у процесі виконавства.

Здійснювати культуротворчу функцію, передусім, означає актуалізувати фольклорні канони, народні зразки, а потім створити на їхній основі варіанти, що зберігають для сьогодення значення мистецького взірця й, водночас, забезпечують оновлення традицій та їх включення у сучасну хореографічну культуру. Таке включення не має бути механічним перенесенням записів давніх хороводів у наш час. Це спостерігалось у перші роки існування незалежної України, коли все фольклорне багатство народу відтворювалося як у розважальних заходах, так і сценічних варіантах. Цей етап ми можемо назвати інформаційним. Безкінечний повтор одного і того ж матеріалу набридає і притуплює увагу як виконавців, так і глядачів.

істотним досягненням педагогічних колективів позашкільних навчальних закладів стало створення авторських навчальних програм, в яких узгоджено зміст і технології навчального процесу з віковими та індивідуальними особливостями кожного вихованця, підготовка вихованців до професійної діяльності. Значне розгалуження отримали заняття з хореографії в початкових класах, які допомагають учням, задовольнити свої потреби в організації дозвіллєвих заходів у школі, зорієнтуватися на певний вид майбутньої мистецької діяльності це передусім, уроки мистецтва, яке є могутнім чинником становлення емоційно-особистісного життя людини. На жаль, чимало дорослих вважають танець лише своєрідної гімнастикою. Між тим, виховання емоційності, духовності -- найважливіший аспект соціалізації дитини. На колективних заняттях з хореографії вивчаються найпростіші танцювальні елементи і композиції. Діти вчаться працювати у взаємодії один з одним, розуміти і відчувати партнера. Всі навички та вміння, придбані на колективних заняттях, стануть в нагоді дітям в подальшому житті. Дитина, яка вміє танцювати, розвивається швидше і гармонійніше своїх однолітків.

На підставі багаторічних спостережень зауважимо, що найоптимальніший поштовх до розвитку творчої особистості дитини засобами хореографічної культури -- це участь у різноманітних танцювально-ігрових діях, що відповідають віковим особливостям дітей. Ігрова дія, відповідно до музичного ритму супроводжена пластичними засобами виразності утворює цілісність сюжету, як танцювальної гри. Ритмізація служить засобом організації характеру танцювальної дії, а музичний сюжет -- композиційним принципом цілісності. Танцювально-ігрові дії синтезують ритм музики, мелодичну основу, словесний текст і пластичну виразність рухів.

Комунікативно-композиційним принципом святкового спілкування танцювально-ігрових дій є звертання один до одного в загальному колі або ж у паралельних лініях, чи інших танцювальних фігурах. Аналіз танцювально-ігрової дії -- хороводу дозволяє розкрити його основні системні компоненти. Це -- пісня, танець, сюжетно-драматичні діалоги, ігри-імпровізації, вокально-танцювальні змагання, пародії і народні жанри. У такому розмаїтті складових компонентів хороводу природа його дії визначається своєрідністю характеру ігрової поведінки. Г.В. Плеханов розглядав гру як «зародок аристократичної діяльності», а про хороводи і хороводні пісні він писав: «іноді танець супроводжується співом -- і тоді він стає справжнім витвором мистецтва» [8, с. 309].

Провідна роль у танцювально-ігровій дії відводиться музиці, яка ритмічно організовує мову. Синтез музичного мовлення -- пісні та музичного руху -- танцю народжує танцювально-ігрову дію, де танець і пісня не тільки демонструють танцювальні чи вокальні навички учасників, а є засобом соціалізації і комунікації. Цю тезу підтверджує ряд праць, присвячених дослідженню хороводу Значення його розвитку для сучасної хореографічної культури можна пояснити словами О.М. Леонтьєва: «Процес засвоєння індивідуумом суспільно-історичного досвіду не тільки змінює загальну структуру поведінки, породжує нові види і форми діяльності як психічного відображення реальності, але й створює нові здібності» [7, с. 52]. Засвоюючи хороводні дії, учасник формує новий рівень своєї індивідуальної комунікативної компетентності.

Результати нашого дослідження ґрунтуються на системному підході до аналізу організуючих дій в хороводі, що дає підстави сформулювати основний принцип побудови діяльнішої моделі в хороводі. Вона включає: етикетні ігри (у формі традиційних вітань, подяк), соціонормативні ігри (як фрагменти символістичних дій), скомороші ігри-імпровізації, сюжетно-рольові ігри, вокально-змагальні ігри, танцювально-комунікативні ігри, колективні танцювально-пісенні процесії.

Експериментальна перевірка такої моделі соціалізації і комунікації у школах міста Дрогобича дозволила виявити типи хороводів, які сприяють соціалізації дітей у навчальному процесі:

-- хороводи-процесії, що являють собою певний ланцюг дій: збір учасників, церемонія привітання, церемонія-оголошення про початок хороводної дії, церемонія заспіву хороводної пісні, водіння хороводу: заключна церемонія -- оголошення про закінчення дії, взаємні подяки, церемонія прощання;

хороводи-змагання як взаємозмінна парна комунікація двох хороводних команд, які змагаються в мистецтві пісенно-танцювальної дії;

набірні хороводи, що організовуються як перехідні епізоди у танцювально-ігровій дії, через котрі «набираються» учасники хороводу;

ходові хороводи, що організовуються як порівняльно короткі дії на основі коротких пісень, які супроводжують і організовують ритмічну ходу учасників;

ритуальні хороводи, які представляють собою хороводи-зв'язки, які використовуються в багатьох програмах із символічною дією.

Хороводи створюють провокуючі художні ситуації людського спілкування, яке в хороводі є системоутворююче ядро, навкруги якого інтегруються всі інші організаційно-діяльніші підсистеми танцювально-ігрових дій.

Завдяки широкому введенню танцювально- ігрових дій до програм різних святкувань активність їх учасників наближається до максимальної межі, характерної для сучасної соціокультурної ситуації. Проте, на жаль, сучасна хореографічна культура вкрай несміливо використовує весь спектр форм і типів танцювально-ігрових дій як частки традиційної системи народної культури. А також практично не залучає до таких дій присутніх на святах дітей і підлітків. Щоправда, нерідко в спільному хитанні та піднятими догори руками незалежно від того, що виконується на естраді, виявляється своєрідний рівень соціалізації і комунікації. Як засвідчили результати спостереження та анкетування наймолодших учасників святкового дійства, саме танцювально-ігрова діяльність сприяє перетворенню учасників свята з пасивного глядача та спостерігача на активного.

Таким чином, танцювально-ігрові дії -- це основа естетики хореографічної культури, виявом якої є хоровод. Він втілює демократизацію святкового спілкування, колективність і свободу культурно-комунікативних зв'язків людини у сфері дозвілля. Він виражає прагнення людей до спілкування віч-на-віч в умовах святкової ситуації.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у цьому напрямі.

Отже, переконуємося, що заняття хореографією впливають на особистість дитини. Навіть безпосередня участь дитини у танцювальних видовищах сприяє розвиткові можливостей для сприймання хореографічних творів, репродуктивного і творчого їх виконання і, таким чином, готує до навчання танцювальному мистецтву на вищому рівні, стаючи фактором соціального і творчого розвитку особистості. Адже накопичення, передача та актуалізація танцювальної народної спадщини здійснюється через функціонування в хореографічній культурі репертуару хороводів і танців у первинному та адаптованому вигляді (канони, зразки, варіанти). Цей процес спричиняє інтерес дитини до хореографії, а також зумовлює комплексний підхід до її розвитку через систему засобів (гра, хоровод, танець, вправа, етюд) і музичних рухів залежно від застосування методів і прийомів, необхідних для організації сприймання репертуару, його репродуктивного і творчого виконання.

Список літератури

хореографія початковий освіта шкільний

1. Верховинець В.М. Теорія українського народного танцю. 5-е видання. Київ: Музична Україна, 1990. 151 с.

2. Галус О.М. Соціалізація особистості: сутність, концептуальні підходи у наукових теоріях, напрямах, школах. Збірник наукових праць Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна». 2010. № 2. С. 69-75.

3. Гандзілевська Г.Б. Соціалізація обдарованих молодших школярів через самореалізацію в учнівському колективі. Наукові записки. Серія Педагогіка і психологія. Острог : Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2009. Випуск 13. С. 86--96.

4. Гуменюк А.І. Українські народні танці. Київ : Наукова думка, 1969. 613 с.

5. Корпач Н.І. Особливості соціалізації в дитячих організаціях. Проблеми педагогічних технологій. Луцьк: Ред.-вид. відділ «Вежа» Волинського держ. ун-ту імені Лесі Українки, 2004. Випуск 2(27). С. 17--21.

6. Ларин В.И. Социализация младших школьников средствами искусства. Социально-экономические явления и процессы. Выпуск 5. Минск: Наука, 2002. С. 125--133. URL: http://nauka-pedagogika.com/pedagogika-13-00-01/ dissertaciya-razvitie-gumanitarnoy-kultury-shkolnikov-v-usloviyah-muzeya (дата звернення: 04.09.2019).

7. Леонтьев О.М. Культура, поведение и мозг человека. Вопросы философии. 1968. № 7. С. 50--56. URL: http://vphd.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=851&Itemid=52 (дата звернення: 04.09.2019).

Размещено на Allbest.ru