Вивчення селянської реформи 1861 р. на уроках історії в радянській та сучасній школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вивчення селянської реформи 1861 р. на уроках історії в радянській та сучасній школі

Ж.Б. Забірна, В.І. Кабанов

КЗО «НВК№57» ДМР

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

У запропонованій статті зроблено спробу проаналізувати та порівняти вивчення теми «Селянська реформа 1861 р.» в середній школі в радянський час та у сучасній українській загальноосвітній школі.

Ключові слова: буржуазна реформа, 1861 р., Російська імперія, Україна, Катеринославщина, селяни, поміщики, Д.П. Пойда, модернізація, соціокультурний підхід в історії, педагогічні технології, дидактичне забезпечення.

В предложенной статье сделана попытка проанализировать и сравнить изучение темы «Крестьянская реформа 1861г.» в советской средней школе и в современной украинской школе.

Ключевые слова: буржуазная реформа, 1861 г., Российская империя, Украина, Екатеринославщина, крестьяне, помещики, Д.П. Пойда, модернизация, социокультурный подход в истории, педагогические технологии, дидактическое обеспечение.

In the proposed article, an attempt was made to analyze and compare the study of the theme "Peasant reform in 1861" in the secondary school in Soviet times and in the modern Ukrainian high school.

Key words: bourgeois reform, 1861, the Russian empire, Ukraine, Yekaterinoslavshchina, peasants, landowners, D.P. Poida, modernization, sociocultural approach in history, pedagogical technologies, didactic support.

Зважаючи на те, що селянська реформа 1861 р. є однією з центральних подій життя українського суспільства другої половини XIX ст., вивчення цього питання в школі має достатньо грунтовну методологічну базу в працях учителів, методистів та науковців. Цікавим буде простежити зміни парадигм у викладанні вищезазначеної теми в радянській школі та в сучасній українській. В радянських підручниках матеріал викладався, звичайно, з точки зору марксистсько-ленінської теорії про соціально-економічні формації та теорії класової боротьби, а причини реформи розкривалися крізь призму революційної ситуації 1859-1861 рр. Фактично це є адаптований переказ праць В. Леніна «Аграрне питання в Росії в другій половині XIX ст», та «Селянська реформа і пролетарсько-селянська революція». Відповідно головними висновками учнів повинні були стати, по-перше, переконання про вплив феодально-кріпосницьких пережитків на процес розвитку капіталізму в сільському господарстві, по-друге, демонстрація в дії теорії класової боротьби та неминучості перемоги пролетарської революції. Незалежно від того, до яких дій вдавалися дворяни-поміщики, вони б не уникнули революції, а 1861р. породив 1905 р. Основними причинами реформи називають страх царя Олександра II та поміщиків-кріпосників перед селянськими бунтами та розвиток капіталізму в Росії. Наводиться відома цитата Олександра ІІ: «Існуючий порядок володіння душами не може лишатись незмінним. Краще скасувати кріпосне право згори, ніж дочекатись того часу, коли воно само собою почне скасовуватися знизу» [15, с. 18 ].

У радянському шкільному курсі майже відсутні згадки про особливості проведення реформи в національних районах Російської імперії, за виключенням, згадки про те, що розміри селянських наділів в чорноземних губерніях були значно меншими ніж в нечорноземних. Дидактичним забезпечення уроку був наступний ілюстративний матеріал: карикатури на реформу: «Перехід з кріпацького стану в тимчасовозобов'язане», тобто у вир, та вовк, який промовляє селянам: «Я, панове, особливо люблю вас, тому що я сам поміщик вашої губернії», а також, картина «Читання селянами Маніфесту про звільнення», що відображає переважно розпач, сарказм та гнів на обличчях. Звичайно, реформа, що була підготовлена губернськими комітетами та центральними урядовими установами, була розроблена поміщиками в їх же інтересах. Тексти супроводжували цитати Леніна про розорення, жебрацтво, приниження селян після реформи. Для закріплення основних положень реформи пропонувалось заповнити таблицю, яка відбивала буржуазні риси реформи та пережитки кріпацтва, що збереглися після її проведення. Основним поняттями та термінами були такі як: буржуазна реформа, відрізки ланів, тимчасовозобов'язаний стан, викупні платежі, феодально-кріпацькі пережитки. Радянські підручники також надавали можливість працювати з історичними джерелами, а саме, витягом з «Положення 1861 року про селян».

Принциповою відмінністю української середньої школи стало урізноманітнення підручникової бази та відхід від узагальненої та обов'язкової методології. Це, з одного боку, ставить перед вчителем нові вимоги, серед яких необхідність постійного теоретичного зростання та методичного зростання, а з іншого боку, розкріпачення у методах викладання, свободі вибору підручника, навіть можливість викладання за авторським підручником.

Розглядаючи вивчення запропонованої теми в українській школі зазначимо, що змінився сам понятійний апарат. На зміну поняттю «суспільний клас» прийшло поняття «соціального стану», який згідно визначенню соціолога Е. Гідденса є формою стратифікації, в якій нерівність між індивідуумами закріплено законом. До сутнісних соціально - психологічних ознак «соціального стану» Е. Гідденс відносить: 1) наявність специфічних прав і соціальних функцій, закріплених юридично; 2) успадкування станових прав від народження; 3) об'єднання в станові організації; 4) наявність специфічного менталітету та свідомості; 5) право на самоврядування та участь у роботі органів центрального державного управління; 6) зовнішні ознаки (одяг, зачіска, прикраси) Отже, соціальний (суспільний) стан - це велике угруповання людей, котрі умовно об'єднані правовим та економічним становищем у соціальній ієрархії, тобто структурі суспільства [5, с. 65].

Як відомо, сприймання реформи не було однозначним ні серед селянства, ні серед представників дворянства. Історія і життя набагато складніше того кліше, що пропонувала марксистсько-ленінська ідеологія, яка суттєво спростила та схематизувала історію впровадження реформи 1861 р., обрубуючи «зайве», що не вкладалося в шати класово-ідеологічної фразеології. Звістка про звільнення селянами сприймалась по-різному. Стосунки між паном та селянином, що складалися на основі патерналізму, багато в чому залежали від різних факторів. Так на Правобережжі, де основну масу поміщиків складали поляки, на соціальні проблеми накладалися етнічні та релігійні, і взаємини між селянами та поміщиками були значно більш напруженими, ніж на Лівобережжі та Півдні. Не можна однозначно сприймати тезу, щодо антифеодальної спрямованості селянських виступів. Традиційно вони трактувалися як виступи проти залишків феодалізму. Але такі виступи дуже часто траплялися в поміщицьких господарствах, котрі переходили на капіталістичні методи. Тобто, в даному випадку «селянський рух був об'єктивно спрямований проти капіталізації' та інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, проти капіталістичних форм господарювання в цілому, і в цьому, перш за все, проявлялася його глибинна антикапіталістична природа. Виступи селян в цьому плані носили антикапіталістичний, тобто «реакційний» характер» [9, с. 109], доводить історик О.В. Михайлюк в роботі «Взаємини між селянами та поміщиками в українських губерніях Російської імперії на початку ХХ ст.».

Він же звертає увагу на те, що питома вага селянського землеволодіння постійно збільшувалась, а поміщицького зменшувалась, звідки висновок, що земельний голод був спричинений тим, що збільшення селянського землеволодіння відставало від зростання населення. Аграрне перенаселення було однією з найхарактерніших ознак господарського стану села у пореформені десятиліття, що на практиці суб'єктивно сприймалося як малоземелля. Історія XIX ст. викладається з позицій теорії модерності. І земельна власність для людини того часу не була лише предметом правових і майнових відносин, а охоплювала більш широке коло явищ, у тому числі світоглядних, емоційних, символічних тощо. Про феномен психологічної прив'язаності українського селянина до землі згадує в своєму підручнику Ф.Г. Турченко, пов'язуючи його з унікальною родючістю українських чорноземів, тим що селяни були недостатньо фахово підготовлені до виснажливої роботи в промисловості й до життя у місті взагалі. [14, с. 191 ]. Тому і після скасування кріпацтва українські селяни набагато повільніше розлучалися з хліборобством, звичайно продовжуючи працювати у поміщицьких маєтках. Здебільшого, господарюючи у традиційний спосіб, вони природно уникали контактів із містом, з його зростаючим промисловим виробництвом. Серед наслідків реформи можна відзначити вагомі зміни, що відбулися в соціальній структурі українського суспільства, коли зростання промисловості потягло за собою зростання у кількісному відношенні російськомовне населення в українських містах.

Історик Ю.П. Присажнюк зазначає, що «міграційні потоки, що збільшилися після проведення реформи суттєво позначалися як на традиційних етнічних територіях, так і «колонізованих» окраїнах. Вони, врешті-решт, серйозно змінювали не тільки географію розселення української спільноти, а й пожвавлювали економічний розвиток регіонів, вносили розмаїття в повсякденне життя їх мешканців».[10, с. 84] Ще однією характерною особливістю реформи, що обумовила суттєву різницю між російськими та українськими регіонами Російської імперії, було виділення двох головних форм землеволодіння: приватної та громадської. На відміну від Росії, де понад 95% селян перебували в громаді («миру», «общині»), в Україні громадські володіння були рідкістю. Понад 80% селян Правобережжя й близько 70% Лівобережжя вели одноосібне господарство [13, с. 29]. Внаслідок цього більшість українських селянських сімей отримувала індивідуальне право на землю й несла особисту відповідальність за сплату за неї боргу. Це сприяло зміцненню прив'язаності селянства до приватної власності, що і відрізняло українських селян від російських.

Одним з провідних завдань сучасного педагога є формування критичного мислення на уроках історії, вміння учнів встановлювати причинно-наслідкові зв'язки історичних подій. Тема реформи 1861 р. дає можливість простежити багатошаровість тих соціальних процесів, що відбувалися на селі. Реформа 1861 р. чітко окреслила вектори протистояння між окремими групами сільського населення: а) між поміщиками і селянами; б) колишніми державними селянами, які швидко й охоче засвоювали капіталістичні засоби ведення господарства, та колишніми кріпосними, що сплачували більший викуп і отримували менші земельні наділи; в) між купецтвом і лихварями й незаможнім селянством. Через це відбулася концентрація земельних угідь у руках заможних селян та появилися куркулі-банкіри. Відмінністю «малоросійських» губерній стає наявність значного прошарку заможного селянства: 491,7 тис. дворів (16,5%) володіли 7 млн. 335 тис. десятин (37%) всієї надільної землі [13, с 30].

Одним з провідних напрямків вивчення історичного матеріалу в школі стає соціальна історія, що вивчає умонастрої окремої людської особистості, групи або верстви. Об'єктом вивчення є досвід, позиція, поведінка, соціальні та комунікативні взаємовідносини, соціальні рухи, а також соціальні передумови та наслідки політичних, культурних, економічних явищ. Соціальна історія знаходить відображення в дидактичній базі підручників. Так в підручнику з історії України для 9 класу колективу авторів: І. О. Бурнейко, Г.М.Хлібовської, М.Є. Крижановської, О.В. Немчук наводяться спогади поміщика Кошелєва щодо впровадження реформи [3, с. 116]. О. П. Реєнт та О.В. Малій у своєму підручнику наводять біографічні факти українців, членів Головного комітету, що брали безпосередню участь в розробці реформ - В.В. Тарновського та Г.П. Галагана, та документ, що характеризує роботу Чернігівського комітету з розробки положень реформи [12, с. 123]. Ставлення до реформи селянства за допомогою художнього слова, залучаючи твори І.С. Нечуя-Левицького, яскраво характеризує підручник В.С. Власова [4, с. 134], він же наводить відому карикатуру з українського сатиричного журналу «Шершень» (1906 р.) [4, с. 131].

Соціальну історію доречно вивчати, застосовуючи на уроках краєзнавчий матеріал, що дає можливість залучити учнів ще й до дослідницької роботи. На нашу думку під час такої дослідницької роботи учням варто рекомендувати звернення до наукових монографій з аграрного питання. Найбільш грунтовно питання, щодо проведення селян-ської реформи на Катеринославщині, висвітлені в роботі знаного дніпропетровського вченого професора Д. П. Пойди «К вопросу о подготовке и ходе реформы 1861 года в Екатеринославской губернии» [11].

Автор прагнув показати як практично готувалась та проводилась реформа 1861 р. у слабо населеній чорноземній степовій губернії, поміщики якої були зацікавлені в тому, щоб реформа зберегла за ними цінні чорноземні землі і забезпечила їх дешевими робочими руками. Хоча в даній роботі соціальна історія не є головним об'єктом дослідження, тут представлено багато фактів, завдяки яким можна скласти уявлення про зміни, що відбувалися у ставленні різних верств до процесу ліквідації кріпацтва. Дослідник в своїх працях вказував на той факт, що аграрна реформа в Росії здійснювалась не на базі єдиного законодавчого акту, а із застосуванням цілої низки регіональних нормативно-правових настанов. Зокрема, в українських губерніях пореформенне перевлаштування селян відбувалося на засадах трьох різних «Положень», причому лівобережні губернії були прив'язані до південноросійських чорноземних губерній - Білгородської та Курської. селянський реформа урок школа

Переважна більшість поміщиків Катеринославщини сприйняла реформу як обмеження своїх прав, але одночасно вона породила і велику активність правлячої верстви. Д.П. Пойда наводить факт про те, що 28 грудня 1857 р. жандармський офіцер М.К. Риндін повідомив шефу корпусу жандармів, що багато катеринославських поміщиків звернулися до нього з приводу підготовки секретного розпорядження і висловлюють думку про необхідність наслідування прикладу центральних губерній, і що для посилення спокою корисніше самим поміщикам випередити селян, гадаючи, що цим отримують від них велику довіру, й останні спокійніше будуть очікувати подальших розпоряджень уряду. Дворяни звернулися до губернатора за дозволом зібратися, щоб обговорити це питання [11, с. 87]. Щодо майбутньої реформи серед дворянства Катеринославщини можна простежити дві позиції - реакційну, що представлена проектами, які пропонував виконувач обов'язків губернського маршалка (очільника дворянства) Г.В. Нечаєв, він звернувся до міністра внутрішніх справ з доповідною запискою, де вказував на необхідність залишити поміщицьких селян у кріпосному стані ще на 30 років [1, арк. 38, 42]. Його програма зводилась до того, щоб змінити форму, але залишити сутність кріпосного права [11, с. 87]. Про недоречність наділення селян землею говорив і катеринославський повітовий маршалок І.М. Миклашевський. Він вважав, що це могло призвести в майбутньому до відмови селян працювати на поміщиків, наголошуючи: «Коли земля селянська відокремиться від поміщицької й повним розпорядником її будуть самі селяни,- то неминуче наступить безлад, який призведе до збитків як селян, так і поміщиків» [6, с. 141-142 ]. В проектах вартість відведеної землі визначали за найвищою ціною. Член фінансової комісії Я.Я. Савельєв у спеціальній записці, вказував на задовільні побутові та господарські умови, в яких перебували кріпосні селяни Катеринославської губернії, а тому вважав, що для нормального існування для них буде достатнім наділ землі площею дві десятини [2, арк. 30-35]. Для порівняння: в середньому норми становили від 3 до 6,5 десятин на ревізьку душу в південних і від 3 до 4,5 десятин у лівобережних губерніях. Тільки на Правобережжі, де українські селяни перебували під гнітом польської шляхти, уряд роздавав їм наділи на 18% більші, ніж вони мали до 1861 р. (цим він намагався привернути селян на свій бік).

Була і ліберальна позиція, що панувала серед членів «Піквікського клубу», який виник у 1858 р. завдяки М.П. Балліну (у 1858 р. заступник голови Катеринославської губернської палати кримінального суду), В.М. Єлагіну (учасник Кримської війни, письменник), М.М. Стопановському (доповідач Катеринославського губернського правління). Члени клубу виступали за необхідність безумовного звільнення селян. На думку Г.К. Швидько, поява названого клубу в умовах загального очікування та суспільного піднесення в кінці 50-х рр. ХІХ ст. була однією з ознак розбурханого життя в Катеринославі [16, с. 34].

Знайомство з різними проектами та настроями, що панували в тогочасному суспільстві, дає можливість застосовувати на уроках метод моделювання та імітації. Сутність його зводиться до з'ясування шляхів розвитку конкретних явищ за умов, відмінних від реально існуючих, але припустимих. Цей спосіб моделювання дозволяє передбачити не лише варіанти розвитку таких явищ і поміркувати про сприятливий чи несприятливий хід їх еволюції, а також дає розуміння того, чому реальний процес був саме таким, а не іншим. І хоча радянський підхід до вивчення теми та сучасний не можна вважати відверто антагоністичними, сучасні методи та концепції дають можливість перейти від методу пояснювально-ілюстративного та програмованого навчання, що переважно використовувався в радянській школі, до застосування активних форм роботи на уроках, творчого засвоєння школярами навчального матеріалу, формування критичного мислення, втілення особистісно-зорієнтованих , розвивальних технологій навчання.

Бібліографічні посилання

1. Дніпропетровський національний історичний музей. Відділ рукописів. Справи Катеринославського губернського маршалка дворянства 18341858 рр. Арх. 484.

2. Дніпропетровський національний історичний музей /Матеріали щодо селянської реформи 1861 р. Роки 1858-1859. Арх. 489.

3. Бурнейко І.О., Хлібовська Г.М., Крижановська М. Є., Наумчук О.В. Історія України: підручник для 9 класу загальноосвітнії навчальних закладів. - Тернопіль: Астон, 2017. - 296с.

4. Власов В.С. Історія України: підручник для 9 класу загальноосвітніх навчальних закладів / В. С. Власов. - Київ: Літера ЛТД, 2017. - 304 с.

5. Гидденс Э. Социология. Глоссарий: основные понятия и важнейшие термины / Э. Гидденс. - М.: Эдиториал УРСС, 1999. - 704 с.

6. Доброгорська Н.В. Позиції катеринославського дворянства в обговоренні селянської реформи 1861 р. / Н.В. Доброгорська // Історія і культура Придніпров'я: Невідомі та маловідомі сторінки: Науковий щорічник. - Д.: НГУ, 2008. - Вип. 5. - С. 136-146.

7. Кочергін І. О. Катеринославське дворянство в умовах трансформації соціальних відносин (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук. На правах рукопису. / І. О. Кочергін. -Дніпро, 2016, - 449с.

8. Молок А.І. Изучение истории СРСР в 9 классе. Підручник. - М.: Академия педагогічних наук, 1959. - 220с.

9. Михайлюк О. В. Взаємини між селянами та поміщиками в українських губерніях російської імперії на початку ХХ ст. / О. В. Михайлюк // Питання аграрної історії України та Росії, матеріали дев'ятих наукових читань, присвячених пам'яті Д. П. Пойди. -Дніпропетровськ: ДГУ, 2012. - С. 104-112.

10. Присяжнюк Ю. П. Українське село другої половини ХІХ - початку ХХ ст.: ще раз про межі модернізації / Ю. П. Присяжнюк // Питання аграрної історії України та Росії матеріали дев'ятих наукових читань, присвячених пам'яті Д. П. Пойди. - Дніпропетровськ: ДГУ, 2012. - С. 80-87.

11. Пойда Д.П.. К вопросу о подготовке и ходе реформы 1861 года в Екатеринославской губернии / Д. П. Пойда // Научные записки Днепропетровского государственного университета. - К.: Изд-во КГУ, 1954. - Т. 42. - Вып. 2. - С. 85-106.

12. Малий О. В. Історія України: підручник для 9-го кл. загальноосвіт. навч. закл. / О. В. Малий, О. П. Реєнт. - К.: Генеза, 2017. - 272 с. :

13. Панченко П.П. Скасування кріпацтва(1861р.), як засіб соціально економічної модернізації Російської імперії / П. П. Панченко, С. С. Падалка // Український селянин: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Велика реформа 1861 року». - Черкаси, 2001. - С. 26-30.

14. Турченко Ф.Г. Історія України для 9 класу: підручник / Ф. Г. Тур- ченко. - К.: Генеза, 2009. - 349с.

15. Федосов И.А. История СРСР для 9 класу: ученик / И. А. Федосов. - М.: Просвещение, 1990. - 217 с.

16. Швидько Г.К. Катеринославський Піквікський клуб (1858-1860) / Г.К. Швидько.- Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2003. - 147 с.

Размещено на Allbest.ru