З історії прямого методу навчання російської мови як іноземної

Размещено на http://www.allbest.ru/

З історії прямого методу навчання російської мови як іноземної

Постановка проблеми й актуальність. У статті висвітлено проблему лінгвістичної підготовки іноземних студентів в Україні, описано основні етапи, пов'язані з історією та становленням методики російської мови як іноземної загалом, так й історією прямого методу навчання російській мові зокрема. Зацікавленість до методичної спадщини минулого, глибоке та всеохопне вивчення методичної літератури минулих століть складає підґрунтя актуальних лінгвістичних досліджень. Інтерес вітчизняних лінгвістів до історії викладання мов не випадковий. Він свідчить про потребу осмислення накопиченого за століття досвіду навчання мовам з позицій сучасної методики (Л. В. Московкін Н. І. Гез,

Г. М. Фролова, О. М. Щукін, С. К. Милославська, Т. І. Капітонова).

Метою статті є опис прямого методу навчання російської мови як іноземної, пов'язаного з історією та подальшим розвитком цього методу. Поставлене завдання -- проаналізувати актуальні проблеми методики на сучасному етапі, враховуючи історичний аспект цього дослідження.

Об'єтом аналізу у статті є методика викладання російської (української) мови як іноземної. Предметом огляду виявляється прямий метод навчання російської мови в аудиторії іноземних студентів.

Виклад основного матеріалу

У добу глобалізації та масової комунікації знання іноземних мов -- основна потреба сучасної людини. В освітньому просторі запропоновано чимало методів та систем для вивчення мов. Саме тому спробуємо витлумачити терміни «методика» і «метод» у науковій літературі. Зокрема, у «Словнику російської мови» С. І. Ожегова подано таке трактування: «Методика. Совокупность методов обучения чему-нибудь, практического выполнения чего-нибудь, а также наука о методах обучения» [3, с. 300]. Вікіпедія (електронний ресурс) інтерпретує метод як «систематизовану сукупність кроків, які потрібно здійснити, щоб виконати певне завдання чи досягти певної мети». У «Словнику іноземних слів» методику кваліфікують як «отрасль педагогической науки, исследующая закономерности обучения определённому учебному предмету» [5, с. 315]. Узагальнюючи наявні в літературі визначення методу, відзначимо, що під «методом обучения иностранному языку понимают систему взглядов, представлений о том, как следует обучать, как обеспечить достижение целей обучения, то есть метод - это одна из разновидностей методических концепций» [2, с. 7].

Відомо, що ефективність методу залежить від низки факторів:мети вивчення, мотивації учнів, їхніх

інтелектуальних здібностей, умов навчання, професіоналізму викладачата та ін. Історію методів викладання іноземних мов найширше дослідив та описав

І.В. Рахманов. У 1947 році він опублікував монографію «Нарис з історії методикивикладання нових

західноєвропейських іноземних мов» [4], в якій здійснено глибокий аналіз методів, уточнено термінологію, виділено їхні основні характеристикита запропоновано

різноманітні класифікації. Праця І. В. Рахмонова містить всі потрібні ознаки педагогічної теорії, оскільки репрезентує систему узагальненого знання, пояснення закономірних відносин, що існують в процесі навчання іноземної мови. Це дослідження логічно вписалося в контекст педагогічних та методичних концепцій 40-х років ХХ століття, відрізнялося суворим використанням наукової термінології і мало вихід до практики навчання.

Історією методики займалися також К. Г. Ганшина, І. А. Грузинська, В. Е. Раутенбах, Н. І. Гез, А. Н. Щукін та ін. Класифікація методів навчання іноземних мов є складним питанням, тому що в основу їхнього найменування покладено найрізноманітніші ознаки. Залежно від того, який аспект домінує у викладанні, метод називають лексичним чи граматичним; які логічні категорії є основними -- синтетичні або аналітичні. Назву методу визначає прийом, який формує підґрунтя роботи над мовою, наприклад, наочний, аудіовізуальний. Відомі методи, які отримали свою назву відповідно до імені їхнього автора -- методи Берліца, Ладо, Фріза та ін. Найдавнішим вважають натуральний метод. З виникненням шкіл та введенням у них іноземної мови як загальноосвітнього предмета натуральний метод замінено на перекладний метод, який переважав до середини ХІХ століття. Протягом наступних ста років відбувалася постійна боротьба між прихильниками натурального, згодом прямого, і перекладного методів. Докладніше зупинимося на описі прямого методу навчання російської мови як іноземної.

Прямий метод трактуємо як «метод обучения устной речи, моделирующей условия естественного способа овладения иностранным языком (то есть способа овладения иностранным языком в процессе общения с его носителями)» [6, с. 27]. Отже, іноземну мову засвоюють через багаторазове повторення почутого й відтворення нового матеріалу за аналогією до вивченого. Серед основних ознак прямого методу виокремлюємо:

1) оволодіння усним мовленням (читання і письмо кваліфікують як засоби навчання усного мовлення);

2) відтворення мовного середовища (навчання проводять мовою, що вивчають, нову лексика пояснюють за допомогою наочності та тлумачень мовою, що вивчають);

3) мовні шаблони і моделі, що відповідають тематиці усного спілкування, є змістом навчання;

4) усно-мовна практика - основний вид навчальної діяльності, а діалог з викладачем та учнів один з одним - основний вид роботи.

російській методичній літературі привертає увагу прямий методо навчання в кінці 70-х років ХІХ століття. На поч. ХХ століття він стає предметом зацікавлення зарубіжних методистів, його обговорюють на засіданнях кафедр іноземних мов, методичних об'єднань, на всеукраїнських з'їздах викладачів іноземних мов. Крім того, дослідники публікують різні методичні посібники, які описувалицейметод та пропонували

використовуватийогов навчальному процесі.

Відзначимо таких авторів як Андріївська, Бауер, Мусіноваіч, Фехнер, Миртов та ін. З'явилися підручники іноземних мов, сформовані на прямому методі, автори яких - Берліц, Фітеро, Манштейн та ін.

Підручник, написаний М.Д. Берліцем і адаптований до російської мови Л. Л. Брейтфусом у 1895 році, повідомляє про прямий метод навчання російської мови як іноземної. У підручнику наведені методичні

рекомендації для викладачів, в яких автор радив враховувати те, що російська мова є досить складною, тому потрібно проводити уроки повільно, кілька разів повторювати й робити велику кількість вправ. Репрезентувати нову лексику рекомендувалося через наочність, відпрацьовувати її усно й записувати слова на дошці. Кожний новий вираз наводить учитель, ставить кілька питань і сам відповідає на них, а потім пропонує відповідати учневі. Якщо учень не може дати відповідь на питання, викладач повинен підказати йому і знову ж написати всю фразу на дошці і попросити учня повторити її кілька разів. Якщо виникають помилки в мові учня, то М. Д. Берліц рекомендував не повторювати їх, а пропонувати правильну відповідь. У книзі «Методи і технології навчання російської мови як іноземної» за редакцієюТ. І. Капітонової,Л. В. Московкіна,

А. Н. Щукіна представлено п'ять перших уроків з підручника «Метод Берліца для викладання нових мов» [2, с. 35-45]. Надзвичайно цікаво читати ці уроки, порівнюючи їх з початковими уроками в сучасних підручниках [1]. Отже, частково змінилася лише лексика, оскільки немало слів стали застарілими. Наприклад, на першому уроці нові іменники репрезентовані трьома групами (чоловічий рід, жіночий рід та середній рід). Поряд з нейтральною лексикою стіл, книга, вікно трапляються застарілі слова грубка, чорнильниця, перо. На другому уроці запропоновано прикметники, що представлені трьома групами, з питаннями який? яка? яке? і тут же короткі форми цих прикметників. У сучасній методиці короткі прикметники подано не на початковому етапі навчання. Тематика початкових уроків лаконічна. Це слова, що позначають одяг, частини тіла, кольори. На четвертому уроці учням пропонують дієслова йти, стояти, лежати, сидіти, що власне є і в сучасних підручниках, а також ті, які на початковому етапі в сучасних підручниках не використовують, наприклад, чіпати, рухати, кидати, тягнути, ставити.

Для п'ятого уроку характерні такі нові питання куди,? звідки? з дієсловами класти, ставити, вішати, брати з виділеними в реченнях прийменниками в, на, з. За сучасною методикою ці два питання не об'єднують в один урок, а представляють послідовно.

Результати застосування прямого методу полягають в такому: учні за короткий проміжок часу опановували усним мовленням в межах певних ситуацій спілкування, але системних граматичних знань у них не було. Надалі концепція прямого методу продовжувала розвиватись. З'явилися модифікації прямого методу: усний метод, аудіовізуальний метод, аудіолінгвальний метод, які вплинули на методику навчання російської мови як іноземної.

Відзначимо, що на сучасному етапі найнеобхіднішим у практиці викладання російської мови як іноземної є прямий метод. Його застосування можливе, так як наявні такі умови:

1. Викладач не володіє рідною мовою студентів (або мовою-посередником) і не може використовувати переклад як прийом навчання, а іноземні студенти ще не володіють російською мовою. Така ситуація досить типова для початкового етапу навчання у ВНЗ.

2. Навчальна група різнорідна за мовною належністю. Наприклад, коли в одній групі навчаються китайські студенти (китайська мова), араби з Північної Африки (арабська та французька мови), в'єтнамці (в'єтнамська мова), азербайджанці (азербайджанська мова). У цих умовах застосування перекладу як прийому навчання не є доцільним. Використання перекладу лише однією мовою може зруйнувати атмосферу співробітництва в навчальній групі та навіть призвести до внутрішніх конфліктів.

3. Викладач володіє рідною мовою іноземних студентів і працює в групі, однорідній за мовною належністю, але він проводить навчальні заняття лише російською мовою задля інтенсифікації навчання.

Водночас наявна низка додаткових умов, що сприяють ефективному вживанню прямого методу:

1) наявність природного мовного середовища;

2) велика кількість навчальних годин (наприклад, щодня 6 або 8 академічних годин);

3) мінімальна наповнюваність навчальної групи (наприклад, 5-8 студентів).

Отже, сучасна модифікація прямого методу зберігає основні характеристики класичного прямого методу, а також таких модифікацій як аудюлінгвального и аудіовізуального методів. Серед таких характеристик виокремлюють опертя на усне мовлення, навчання вимови, лексики, граматики, аудіювання та говоріння без перекладу. Незважаючи на те, що застосування прямого методу на початковому етапі навчання російської мови як іноземної є нагальною потребою, серед методичної літератури відсутні спеціальні посібники для викладачів, які містять рекомендації з навчання на підставі прямого методу. Зауважимо, що не кожен підручник російської мови для початківців може бути функційно використаний без перекладного. Назвемо деякі навчальні посібники, якими послуговуються викладачі на підготовчих факультетах у вітчизняних вишах:Безкоровайна Л. С., Глобус : Збірник вправ з

російської мови. Практичний курс для початківців вивчати російську мову (Харків); Вітковська Е. В., Російська мова:Підручник для іноземних студентів

підготовчих факультетів (Харків); Шкурко Е. В., Підручник російської мови для початківців (Дніпро). Названі навчальні посібники містять ілюстрації, які допомагають студентам семантизувати нову лексику і нові мовні зразки. Репрезентація лексико-граматичного матеріалу є логічним -- увесь подальший навчальний матеріал спирається на попередній і випливає з нього. Чимало вправ спрямовано на навчання аудіюванню та говорінню водночас із граматикою та читанням.

Результати і перспективи подальшого дослідження

Вивчення історії методики російської мови як іноземної є цікавою не лише в теоретичному, але також у практичному плані.

Досвід русистів з зазначеного напрямку може бути використаний для створення методики викладання української мови як іноземної.

Створення такої методики на сьогодні є актуальним завданням для української методичної думки.

Література

1. Витковская Э. В. Русский язык:Учебник для иностранных студентов подготовительных факультетов. Харьков: Гимназия. 2009. 320 с.

2. Капитонова Т. И., Московкин Л. В., Щукин А. Н. Методы и технологии обучения русскому языку как иностранному / Под ред. А. Н. Щукина. М.: Рус. яз. Курсы. 2008.312 с.

3. Ожегов С. И. Словарь русского языка / Под ред. Н. Ю. Шведовой. М.: Рус. яз. 1986. 797 с.

4. Рахманов И. В. Очерк по истории методики преподавания новых западноевропейских иностранных языков. М., 1947. 196 с.

5. Словарь иностранных слов. - М.: Рус. яз., 1986. - 624 с.

6. Щукин А. Н. Методика преподавания русского языка как иностранного: учебное пособия для вузов. М., 2003. 334 с.

Размещено на Allbest.ru