Технології інтерактивного навчання: сутність, класифікація

Размещено на http://www.allbest.ru/

Технології інтерактивного навчання: сутність, класифікація

Аннотация

Проанализированы взгляды исследователей и выделены основные сущностные характеристики понятия «технологии интерактивного обучения» как системы организации и осуществления целенаправленного усиленного взаимодействия субъекта обучения с учебной средой, которое реализуется совокупностью методов, форм и средств создания комфортных условий обучения, высокой активности умственной и учебной деятельности во время субъект-субъектного взаимодействия; формирование опыта интенсивного общения и успешной социализации индивида в обществе, умений организации совместной учебной деятельности, а также обмена, изменения и разнообразия видов деятельности; освоение участниками целенаправленной рефлексии своей деятельности и взаимодействия и т.п. Проведено обобщение взглядов исследователей относительно классификации технологий интерактивного обучения по следующим признакам: цель урока/занятия и форм организации учебной деятельности; основные компоненты технологии интерактивного обучения; ведущая функция в педагогическом взаимодействии/интеракции.

Інтерактивне навчання в теперішній час набуло широкого поширення в усіх ланках закладів освіти, оскільки є важливим засобом активізації навчально-пізнавальної взаємодії та головне - розвитку її суб'єктів (учнів, студентів, педагогів тощо). Проте інтерактивне навчання не має бути самоціллю педагога, а інструментом, засобом досягнення стратегічних цілей навчання та виховання, базуватися на особистісно орієнтованому, діяльнісному, суб'єкт-суб'єктному підходах до навчання, принципах гуманізації, гуманітаризації, демократизації, системності, технологізації, диференціації освіти тощо. Відповідно сучасний учитель залежно від різних чинників має знати і володіти сучасними технологіями навчання і обирати найбільш ефективні з них для всебічного та гармонійного розвитку особистості учня, вдосконалення особистої педагогічної майстерності.

Підготовка вчителів, а також їх готовність до застосування методів інтерактивного навчання у професійній діяльності розглядаються у психоло- го-педагогічній літературі в різних аспектах, зокрема: теоретико-методологічні і технологічні основи професійної підготовки вчителя у вищих навчальних закладах, підвищення якості цієї підготовки завдяки активізації навчально-пізнавальної діяльності (В. Андрущенко, С. Архангельський, Ю. Бабанський, Л. Виготський, П. Гальперін, С. Гончаренко, В. Давидов, І. Зязюн, Н. Кузьміна, А. Кузьмінський, І. Лернер, М. Лещенко, В. Лозова, С. Максименко, Н. Ничкало, С. Сисоєва, Л. Хомич та ін.); характеристики інтерактивних технологій навчання (Н. Баліцька, К. Баханов, О. Біда, Г. Волошина, О. Єльникова, О. Пєхота, Л. Пироженко, Н. Побірченко, О. Пометун, Г. Селевко, Н. Суворова та ін.); педагогічні підходи щодо використання групових форм організації навчально-пізнавальної діяльності (Х. Лийметс, К. Нор, В. Онищук, І. Первін, О. Ярошенко та ін.).

У [16] нами проаналізовано погляди дослідників та виокремлено основні сутнісні характеристики поняття «методи інтерактивного навчання», проведено узагальнення класифікаційних ознак методів інтерактивного навчання; зазначено особливості інтерактивного навчання у вищій школі, виходячи з аналізу сучасних дидактичних концепцій:

- метою його є навчити студентів мислити вільно, самостійно; активно вирішувати теоретичні та практичні творчі задачі, моделювати життєві ситуації;

- у своїх організованих формах воно є активною діяльністю самих студентів; передбачає використання рольових ігор і розминок (енергізаторів), спільне розв'язання проблем тощо;

- виступає ефективним засобом активізації пізнавального інтересу студентів до педагогічних проблем, формування їх творчого потенціалу, самостійності та продуктивності щодо здійснення професійної діяльності;

- у діяльності викладача центральне місце займає не окремий індивід, а група взаємодіючих особистостей, які стимулюють і активізують мисленнєву діяльність один одного.

Метою статті є висвітлення сутнісної характеристики поняття «технології інтерактивного навчання» та узагальнення підходів дослідників щодо класифікації таких технологій.

Основні методологічні вимоги/критерії технологічності, за якими будуються педагогічні технології (О. Пєхота, 1997 [10, 21]; Г. Селевко, 1998 [14, 17]) наступні:

- концептуальність (концептуальні ідеї наукового пошуку);

- системність (логіка процесу, взаємозв'язок його частин, цілісність);

- керованість (можливість діагностики досягнення цілей, планування/ проектування процесу навчання, поетапної діагностики, варіювання засобами та методами з метою корекції результатів);

- ефективність (визначення показника оптимальності навчальної методики; технологія повинна вибиратись відповідно до результатів і оптимальних затрат, гарантувати досягнення певного стандарту навчання);

- відтворюваність (можливість застосування розробленої технології іншими викладачами).

У трактуванні поняття «інтерактивні технології» різними авторами можна помітити як подібності, так і певні розбіжності. О. Пометун та Л. Пироженко (2004 [12, 8]) розглядають інтерактивні технології як окрему групу технологій завдяки принципу багатосторонньої комунікації.

Інноваційні технології навчання - радикально нові чи вдосконалені технології, що істотно поліпшують умови самого процесу навчання (Н. Андрущенко, 2011 [1]). Відповідно сутність поняття інтерактивні технології навчання, котрі є частиною інноваційних технологій, Н. Андрущенко трактує згідно з означенням самих слів «інтерактив» (пер. з англійської «inter» - «взаємний», «act» - діяти) - взаємодія та «технологія» (від грецького TsxvoAoyia) - майстерність. Отже, основою інтерактивного навчання є майстерність взаємодії в навчанні, а компонентами інтерактивних технологій - інтерактивні методи навчання з використанням технічних засобів (комп'ютерна підтримка та ін.), методичних матеріалів тощо.

Метод у педагогіці визначається як спосіб цілеспрямованої взаємодії вчителя і учнів для розв'язання педагогічних завдань, тобто для розвитку. Таким чином, інтерактивні методи, на думку О. Комар (2011 [6]), можна трактувати як способи цілеспрямованої міжсуб'єктної взаємодії вчителя і учнів зі створення оптимальних умов для свого розвитку.

На думку В. Мельник, зміст педагогічної технології інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес у контексті діалогу - це постійна активна взаємодія та спілкування його учасників, тобто інтеракція (В. Мельник, 2006 [7, 15]).

Режим інтеракції відповідає цільовим орієнтаціям інтерактивних технологій (Н. Бондаренко, 2006 [2]): активізація індивідуальних мисленнє- вих процесів учнів; виникнення внутрішнього діалогу в учнів; забезпечення розуміння інформації, що є предметом обміну; індивідуалізація педагогічного впливу; виведення учня на позицію суб'єкта навчання; двосторонній зв'язок (обмін інформацією) учня та викладача.

Інтерактивні технології трактуються Т. Сердюк (2010 [15]) як дидактичні технології, що характеризуються досягненням запланованих педагогічних результатів шляхом організації та здійснення активної навчальної взаємодії суб'єкта навчально-виховного процесу з навчальним середовищем.

В. Гузєєв розглядає інтерактивні технології, як вид інформаційного обміну учнів з навколишнім інформаційним середовищем (В. Гузєєв, 2006 [3, 48]); зазначає, що можна виділити три основні види (режими) інформаційного обміну, які формують певні моделі педагогічної взаємодії в навчальному процесі: екстрактивний, інтраактив- ний та інтерактивний. У екстраактивному режимі учень виступає в пасивній ролі об'єкта педагогічного впливу, інформаційні потоки спрямовані від учителя-суб'єкта до об'єкта навчання (учня). Такий режим є основою пасивної (для суб'єкта) моделі взаємодії, він не викликає суб'єктної активності дитини.

У інтраактивному режимі інформаційні потоки йдуть на учня або групу, викликають у них активну діяльність, замкнуту всередині них. Учні виступають тут як суб'єкти навчання, навчаючи себе. Інтраактивний режим формує активну модель взаємодії, він характерний для технологій самостійної діяльності, самонавчання, самовиховання, саморозвитку. В інтерактивному режимі інформаційні потоки викликають активну діяльність учня і породжують зворотний інформаційний потік, від учня до вчителя. Інформаційні потоки, таким чином, або чергуються у напрямку, або мають двосторонній (зустрічний) характер. Цей режим формує інтерактивну модель взаємодії, саме він характерний для інтерактивних технологій. В інтерактивній моделі реалізується ідея організації комфортних умов навчання, за яких всі учні активно взаємодіють між собою.

Якщо з цих позицій спробувати дати визначення поняття педагогічна технологія інтерактивного навчання, то це, згідно О. Комар (2011 [6]), така організація навчального процесу, за якої кожен учень бере участь у колективному взаємодоповнюючому, заснованому на взаємодії та спілкуванні всіх його учасників, процесі навчального пізнання. Форми такої участі можуть бути різними: або кожен учень має конкретне завдання, за яке він повинен публічно прозвітуватись, або від його діяльності залежить якість виконання поставленого перед групою та перед усім класом завдання.

У табл. 1 наведено інші трактування дослідників поняття «інтерактивні технології».

Таблиця 1 - Трактування поняття «інтерактивні технології навчання»/ІТН у деяких педагогічних джерелах

Інтерактивна технологія навчання як система містить такі головні компоненти:

- чітко сплановані цілі навчання - зрозумілий якісний та кількісний очікуваний результат процесу у вигляді навчальних досягнень учнів, а саме передбачуваного рівня засвоєння навчального змісту;

- спеціально відібраний та структурований зміст навчання;

- інтерактивні форми, методи і прийоми, за допомогою яких організоване навчання і стимулюється активна діяльність учнів;

- адекватні цілям, формам і методам засоби навчання;

- розумові і навчальні дії та процедури, за допомогою яких учні можуть досягти запланованих результатів, представлені у вигляді системи пізнавальних завдань;

- організаційні та психолого-педагогічні умови, що дозволяють ефективно спланувати та реалізувати інтерактивне навчання (О. Комар, 2011 [6]).

Інтерактивні технології можна вирізнити серед інших наявністю таких характеристик (Т. Коваль, Н. Кочубей, 2011 [5, 161]): забезпечення вільного доступу до навчальної інформації на паперових та електронних носіях інформації; організація міжособистісного спілкування; оперативність зворотних зв'язків; забезпечення для студентів права вибору навчального матеріалу різного рівня складності; адаптація системи навчання до індивідуальних особливостей студентів; забезпечення у процесі навчання різних рівнів автономії студентів (часткової, обмеженої, повної). Додамо також підвищену мотивацію навчання, емоційність, взаємонавчання, рефлексію, можливість творчого розвитку учнів/студентів та викладачів тощо.

Аналіз джерел показує, що дослідники вживають терміни «інтерактивні технології», «інтерактивні технології навчання», а також «технології інтерактивного навчання». Зазначимо, що певні відмінності в трактуваннях (табл. 1) зумовлені складністю та специфікою інтерактивного навчання. Інтерактивні навчальні технології як дієві педагогічні засоби і необхідна умова оптимального розвитку студентів і викладачів, як правило, не вибираються для виконання певних навчальних завдань, а самою своєю структурою визначають кінцевий результат.

Розглянемо класифікацію технологій інтерактивного навчання.

О. Пометун і Л. Пироженко (2004 [12, 27]) розподіляють інтерактивні технології за формами навчання на чотири групи, залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів:

- інтерактивні технології кооперативного навчання (робота в парах, трійках, карусель, робота в малих групах, акваріум тощо);

- інтерактивні технології колективно-групового навчання (мікрофон, незакінчені речення, мозковий штурм, ажурна пилка та ін.);

- технології ситуативного моделювання (імітаційні ігри, рольова гра, драматизація та ін.);

- технології опрацювання дискусійних питань (метод ПРЕС, займи позицію, кейсметод, дискусія тощо).

Т. Сердюк запропоновано класифікацію інтерактивних технологій, в основу якої покладені такі критерії (Т. Сердюк, 2010 [15]):

- дидактична мета: інформаційні, розвиток дієво-практичної сфери, розвиток механізмів самокерування особистості, розвиток сфери творчих якостей, розвиток ключових компетентностей;

- домінуючі форми організації навчально-пізнавальної діяльності: індивідуальні, парні, групові, колективні;