Внесок українського педагога-композитора К. Стеценка у розвиток загальної музичної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

МЕЛІТОПОЛЬСЬКІЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Навчально-науковий інститут соціально-педагогічної та мистецької освіти

Кафедра теорії і методики музичної освіти та хореографії

Курсова робота

З методики музичного виховання

На тему: «Внесок українського педагога-композитора К. Стеценка у розвиток загальної музичної освіти»

м. Мелітополь - 2020 рік



Зміст

Вступ

Розділ 1. Сторінки з життя Кирила Стеценка

1.1 Дитинство

1.2 Перші композиторські кроки

1.3 Розквіт музичної творчості

1.4 Педагогічна діяльність

1.5 Останні роки життя

Розділ 2. Музично - педагогічна діяльність Кирила Стеценка

2.1 Музична діяльність композитора

2.2 Великий педагог

2.3 Спогади про Кирила Стеценка

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

«Кирило Стеценко був справжнім співцем народу, який зумів доторкнутися своєю творчою інтуїцією до глибини народної душі, перейнятися, злитися з нею, стати її устами».

Кирило Григорович Стеценко... Які думки і почуття вироюються у тих людей, що зустрічаються із цим ім'ям? Які емоції і переживання переплітаються у душі кожного, хто хоч один раз відчув на собі велику силу музики цього композитора? Його ім'я асоціюється із світом прекрасного, незвіданого, з мистецтвом. Кирило Стеценко і музика - це невід'ємні частини цілого, де одна народжувалася завдяки другій, подекуди міняючись місцями і поєднуючись у дивовижному сплетінні.

Ім'я Кирила Стеценка як композитора - класика посіло належне йому місце у сузір'ї славетних митців нашої Батьківщини. Ім'ям цим названо вулиці та навчальні заклади; у селах, де композитор народився і де завершив свій короткий життєвий шлях, встановлено пам'ятники та відкрито музеї; творчий доробок митця опубліковано окремим п'ятитомним виданням. Його музику чути в концертних залах і театрах, аудиторіях та класах музичних і загальноосвітніх шкіл. Своєю творчою діяльністю Стеценко був продовжувачем національного напряму української музики, розпочатого Миколою Лисенком.

Діяльність Кирила Стеценка була напрочуд багатогранною: відомий композитор - класик, диригент, видатний педагог, плідний музичний критик, невтомний культурно - громадський і державний діяч, подвижник і один із засновників Української автокефальної православної церкви, її протоієрей.

Все своє життя композитор присвятив справі музичної освіти. Людина творчо обдарована, тонкого художнього світосприйняття, Кирило Стеценко посів особливе місце в історії української музики як композитор, який підсумував досягнення своїх попередників і відкрив нові шляхи розвитку музичного мистецтва України післяжовтневого періоду. Він віддавав перевагу хоровим, вокально-інструментальним, оперним жанрам, музиці до театральних вистав і обробкам народних пісень.

Своєрідна краса музичного вислову у поєднанні з прийомами і технікою, притаманними композиторам нової генерації ХХ ст., полягала в основі використання народно - пісенних мотивів, які не цитатно зафіксовані, а оригінально впліталися в різноманіття творів Стеценка.

Належної уваги вже приділено і вивченню стильових особливостей творчого доробку К. Стеценка з виявленням не тільки характерних ознак його мелодики, гармонії, властивостей музичної форми та уподобаних композитором жанрів, а й соціально - історичних умов виникнення притаманного йому творчого стилю. Висвітлено також і різнобічну громадсько - педагогічну діяльність К. Стеценка, де він виявив себе як прогресивний дидакт та методист, як винахідливий організатор цікавих форм позаурочної роботи з музично - естетичного виховання школярів, як піонер і поборник ідеї музичного розвитку дітей в українській загальноосвітній школі перших пожовтневих років.

Слід зазначити, що чисельні праці дослідників, вихід значної кількостістатей та публікацій, більш повніше відкривають нам багатограннийобраз Кирила Стеценка. Проте, і на сьогодні він залишається для нас незвіданим. Адже кожний із дослідників, висвітлюючи діяльність композитора в обраному ним аспекті, здебільшого орієнтувався на творчий доробок митця, тому і досі залишається у затінку доробок його як музично-театрального критика і рецензента, видавця і фольклориста.

Актуальність теми - педагогічна царина творчості К. Стеценка є важливою сторінкою національної системи музично-педагогічного виховання, а його інноваційні ідеї щодо запровадження загальної музичної освіти у школах, реорганізації музичної освіти й музичного життя в країні й донині не втрачають актуальності.

Об'єкт педагогічного дослідження - музично-педагогічна діяльність Кирила Стеценка.

Предмет дослідження - особливості музично-педагогічної діяльності та внесок в українську культуру Кирила Стеценка.

Мета дослідження - дослідити, на основі науково-методичної літератури, музичного - педагогічну діяльність К.Г.Стеценка

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати навчально-методичну літературу з обраної теми.

2. З'ясувати роль та значення педагогічних ідей Кирила Стеценка.

3. Показати вплив творчості композитора на українську музичну культуру.

Структура роботи: робота складається з вступу, двох розділів, висновку, списку використаних джерел (24 найменування).



Розділ 1. Сторінки з життя Кирила Стеценка

1.1 Дитинство

Босоноге дитинство Кирила Стеценка минуло на Київщині, де 12 травня 1882 року в селі Квітках Корсуньського повіту в бідній великій сім'ї маляра - самоука народився майбутній український композитор Кирило Григорович Стеценко. Батько композитора був сиротою. Заробляв він на шматок хліба для своєї сім'ї малярством, якого навчився самотужки ще замолоду. Мати композитора, Марія Іванівна Горянська, мала невеличку садибу. В цій хатині і з'явився на світ маленький Кирило.

Від батька майбутньому композитору передалися здібності художника, а від матері й сестер -- любов до музики. Так народна пісня та малювання з дитинства увійшли в його життя, і до останніх днів він залишився вірним цьому вибору.

Вже семи - восьмирічним хлопчиком Кирило разом з молодшим братом Петром був змушений ходити «на кузку» - збирати бурякового довгоносика на плантаціях княгині Лопухіної - Демидової, що мала свій маєток і в селі Квітках. Заробляли діти по 10 копійок на день. За ці гроші мати купувала для сім'ї хліб. Але злидні не вбили в маленькомухлопчикові природного потягу до музики та краси.

Село Квітки розташоване в мальовничій місцевості, тому перші дитячі враження Кирила Стеценка пов'язані з чудовою українською природою, з розповідями та народними піснями про історичні події в цьому краї. Біля села проходить лісом шлях з Корсуня на Вільшану, що тепер носить ім'я народного героя Наливайка. Багато народних переказів та пісень чув хлопчик про часи боротьби українського народу за свою волю. Малий Кирило добре пам'ятав слова і мелодії пісель. Він майстрував собі скрипки, натягуючи струни з кінського волосу. Бувало, влітку мати зварить їсти, сяде сім'я вечеряти, а Кирилка немає - сидить он собі осторонь на землі, підігнувши ноги й похиливши голову на рученята, наче заснув і слухає як співають дівчата і хлопці.

Ще п'ятирічним хлопчиком зробив він собі інструмент, подібний до скрипки, скликав дітей, прибрав молодшого брата Петра нареченою і, граючи на своєму інструменті, повів до сусідки -- баби Харитини Овачихи. Жінка ця була жартівлива і, побачивши таку появу, почала приспівувати та приказувати, як це робили на весіллях.

Кирило пильно придивлявся, як батько малює, допомагав йому розтирати фарби та підмальовувати портрети. При цьому він навчився у батька писати олійними фарбами і робити олівцем ескізи портретів. У дев'ять років хлопчик на похороні свого діда в селі Юрківці на Звенигорощині під час обіду зарисував олівцем усю групу, що сиділа за столом. Присутній тут приятель київського художника Мурашка помітив здібності Кирила і згодом багато допомагав йому, коли той навчався у відомій Київській художній школі.

У дев'ять років батьки віддають Кирила в науку до сільського дяка, що був учителем в церковноприходській школі. Помітивши приємний дискант хлопчика і здібності до співів, дяк, крім грамоти, почав вчити його співати по нотах. Коли Кирилові минуло десять років, мати привезла його у Київ до родича, а він віддав хлопця у Київську бурсу при Софійському соборі.

Кирило вчився на дуже добре, але його матеріальне становище лишалося скрутним. За його квартиру та харчі старша сестра змушена була відробляти, працюючи в родичів служницею. Літні канікули хлопчикпроводив у батьків і допомагав їм у роботі. Часто ходив з батьком у чужі села, допомагав малювати. Одночасно збирав і записував слова, вивчав мелодії народних пісень. Повертаючись у Квітки, влаштовував з дітьми «театр», ставив п'єси «Шельменко - денщик» та інші.

Успішно закінчивши бурсу, Кирило поступає в духовну семінарію. Але тут він теж більше займається музикою, ніж богословськими науками - то співає в хорі, то стає його керівником, а щоб заробити якісь гроші, деякий час працює помічником диригента хору Михайлівського монастиря. Ця робота допомагала йому засвоїти на практиці основи хорового співу та диригування і дала можливість самостійно вивчити музичну грамоту.

1.2 Перші композиторські кроки

В 1899 році Стеценко вперше зустрівся і особисто познайомився з Миколою Віталійовичем Лисенком, який на той час був добре відомим як основоположник української музики і активний громадський діяч, що невтомно боровся за дальший розвиток української демократичної культури.

Після цього знайомства Кирило Григорович вступає до студентського хору, який організував Лисенко при Київському університеті, допомагає диригентові розучувати з хором партії, бере участь в концертних подорожах колективу по Україні.

Про одну таку концертну поїздку Стеценка з хором Лисенка, яка мала відбутися влітку 1902 року, довідалось начальство семінарії і попередило композитора, що його звільнять, коли він поїде. Стеценко був надзвичайно скромний, лагідний. Ніхто з товаришів не сподівався, що цей юнак не виконає наказу начальства. Та він не злякався погроз і поїхав. Повернувшись, завітав до семінарського гуртожитку. Товариші засипали його квітами і на руках винесли на третій поверх. Начальство,побоявшись гучного скандалу, залишило в спокої молодого музиканта. Слід зазначити, що створення в Києві «Союзу боротьби за звільнення робітничого класу», під керівництвом якого виступи пролетаріату набули нових і більш організованих форм: святкування Першого травня, страйк на заводі Гретера і Криванека, демонстрації солідарності тощо, посилив рух селян, інтелігенції, а також студентської молоді, про що свідчить, наприклад, факт віддання в солдати 183 київських студентів. Все це не могло не сприяти формуванню чітких демократичних поглядів Стеценка-семінариста. Отже, природно, що по закінченні в1903 році навчання молодий музика обирає собі за фах працю учителя співів.

Народна пісня стає основою творчості Стеценка. Влітку він збирає пісенний фольклор. В 1900 та в наступних роках юнак їздить по селах і містечках України, збирає народні пісні, знайомиться з кращими виконавцями народних пісень, з бандуристами.

Перші композиторські кроки Стеценко робить ще в юнацькі роки. Почавши з обробок народних пісень, композитор згодом створює на основі народного хорового стилю цілі оригінальні поеми. Популярність Стеценка-композитора з кожним днем зростає. Він мріє про музичну спеціальну освіту, про музичну творчість.

В цей період з-під його пера вийшли оригінальні музичні композиції «Бурлака», «Вночі на могилі», «Серед степу широкого» та церковні хори «Хваліть ім'я Господнє», «Херувимська», «Милість спокою», «Слава в вишніх Богу».

В 1903 році Стеценко закінчив семінарію, але матеріальна незабезпеченість змусила його шукати якогось сталого заробітку, щоб вчитись і творити. Такий заробіток він знаходить у Київській церковно-учительській семінарії та в Києво-Подільській жіночій гімназії, де викладає співи і керує хором. Одночасно з цим він вступає спочатку до музичного училища, а з відкриттям музично-драматичної школи Лисенка переходить туди до класу професора Любомирського, де вивчає елементарну теорію музики, гармонію, поліфонію, музичну форму, інструментовку. Навчався він 14 років (з 1903 по 1917 рр.), іноді з великими перервами.

Наполегливо і багато працював Стеценко над поглибленням своїх музично - теоретичних знань, а в педагогічній діяльності, як і в творчості, був активним пропагандистом української музики. Народна пісня та твори Лисенка займають провідне місце в його педагогічній практиці: за це в 1907 році царський уряд арештовує його і висилає з Києва.

Ні важкі матеріальні умови, ні репресії не зламали творчої активності Стеценка. Навпаки, його увагу привертає революційно-демократична поезія Шевченка, Грабовського, Франка, Лесі Українки.

Кирило Григорович був безпосереднім продовжувачем традицій великого Лисенка, він збагатив своїми творами українську музичну спадщину. Разом із цим у своїх романсах він продовжував кращі традиції російської класичної камерно-вокальної лірики Чайковського і Рахманінова, зокрема, прекрасно розумів величезне значення російської музики для розвитку музики української.

Композитор шукав теми, сюжети й образи для кращої частини своїх творів у героїчній історії українського народу, в його трудовому побуті. Його музика надзвичайно щира, поетична, мелодійна в усіх жанрах - від обробок народних пісень до романсів та музично-драматичних творів.

1.3 Розквіт музичної творчості

У 1904 р. Стеценко розпочав роботу над оперою «Кармелюк», написав хори «Содом» та «Прометей», в яких проступає викриття і гнів проти несправедливостей суспільного буття. В цей період для різних хорових складів він опрацював мелодії «Заповіту» та «Ще не вмерла Україна»(у Кирила Стеценко був свій музичний варіант сучасного гімну України).

Організований ним Народний хор давав концерти, які приваблювали публіку. Але після доносу одного із своїх товаришів-учителів за українофільство у нього в січні 1907 року зробили обшук, знайшли незакінчену оперу «Кармелюк» і вислали з Києва на три роки в місто Олександр-Грушевський на Донщину. Через неповних два роки, завдяки старанням друзів, зокрема Олександра Кошиця, Кирило Григорович повернувся в Україну й поступив викладачем співів до Білоцерківської гімназії, а через рік одержав дозвіл на в'їзд до Києва. Тут він займав посаду викладача співів і вихователя в музичній школі. В цей же період він організував хор, з яким розучив «Вечорниці» Петра Ніщинського, «Бурлаку» й інші власні твори, а також писав численні рецензії.

Рецензуючи тогочасні театральні вистави, Стеценко гостро критикував дилетантизм як у відтворенні авторського задуму, так і в музичному оформленні українських п'єс. В 1909 році він написав музичне оформлення декількох водевілів («Бувальщина» та «Як ковбаса та чарка»),далі надзвичайно швидко створив музику до «Сватання на Гончарівці» за п'єсою Г.Квітки-Основ'яненка. Тиврівський період вважається одним із найбільш плідних у творчості композитора. В цей час він написав проникливу, натхненну «Другулітургію св. Іоана Златоустого», яку не перевершили подальші композиції, дитячу оперу «Лисичка, Котик і Півник» (за казкою Бориса Грінченка), закінчив оперу «Івасик-Телесик» на лібретто Михайла Кропивницького, написав мелодекламацію для читця, хору і фортепіано «Іфігенія в Тавриді», кантати «Єднаймося» та «Шевченкові», багато працював над обробкою подільських колядок та щедрівок, писав хори, романси. Під час перебування в Тиврові Стеценко знайомиться із відомими українськими композиторами Миколою Леонтовичем та Яковом Степовим.

В 1911 році Кирило Стеценко із сім'єю переїхав в село Голово-Русава Подільської губернії, де виконував функції завідувача школи і засновника кооперативної споживчої спілки. Важливим було для нього в цей час спілкування із М.Леонтовичем, що вчителював в Тульчині. Цей період не був плідним у творчому відношенні. Основним твором, написаним в цей час, слід назвати музику до драми «Про що тирса шелестіла» на слова Олександра Черкасенка(1916). Ця п'єса мала великий успіх у виставах театру Миколи Садовського.

В жовтні 1917 року, під час Центральної ради, композитор повернувся до Києва. За дорученням української влади, разом із М.Леонтовичем, О.Кошицем, Я.Степовим організував музичний відділ при Міністерстві освіти УНР, а згодом його очолив. Він видав шкільний співаник, підручник гри на кобзі, розробив докладні програми навчання співу для єдиної трудової школи.

Стеценко став одним із організаторів і диригентом Першого українського національного хору. Це був колектив ентузіастів, який два роки працював без оплати, вважаючи свою працю національним покликанням. Уже в перших концертах хор представив громадянству творчість провідних українських композиторів - Лисенка, Стеценка, Кошиця, Леонтовича.

Працюючи в 1920 році завідуючим музично-хорової секції кооперативної організації «Дніпрсоюз», Стеценко розгорнув багатогранну культуротворчу діяльність: видання музичних творів, підручників для навчання музики, збирання нотної бібліотеки. Прагнучи врятувати від голоду талановитих композиторів, педагогів, диригентів, він забезпечував їм роботу чи творчі замовлення, залучав до організації концертного життя, праці в музичних школах, навчального процесу в консерваторії.

За декілька пореволюційних років, не зважаючи на всі труднощі життя і перевантаження, Стеценко написав вдвічі більше творів, ніж за все попереднє життя. Саме тепер талант та пошукові ініціативи Стеценка визначили його роль лідера мистецької генерації, що колись передбачав М. Лисенко. Одним із шедеврів того часу була «Панахида», присвячена пам'яті незабутнього вчителя (1918). Авторитетний знавець духовної культури О.Кошиць вважав творчість Стеценка в цій галузі геніальною, засадничою для нової школи національного відродження, а найкращим твором - «Панахиду». У виконанні різних хорів «Панахида» звучала в ті роки під час відзначення декількох суспільно знаменних подій - на першій відправі по анафемованому російською церквою гетьманові Івану Мазепі, на похороні героїв Крут, над могилою вбитого Миколи Леонтовича, в перші роковини по застреленому Іванові Стешенку, в день смерті Панаса Мирного тощо.

В 1920 році, повернувшись в Київ після поїздок із капелою, Стеценко зіштовхнувся з тим, що він залишився фактично без роботи. «Дніпросоюз» виявився реорганізованим, а музично - хорова секція, якою завідував Кирило Стеценко, ліквідована. Нова влада не запропонувала йому роботи, більше того, протегуючи диригенту державної капели Нестору Городовенку, - заборонила співанки колективу Кирила Григоровича. Куомпозитор був примушений обставинами життя перебиратись в село. В одному з листів до Миколи Леонтовича причину переїзду пояснює він так: «Я за відсутністю праці і куска хліба ради навіть взяв собі на селі, біля Фастова, парафію».

Проте переїзд його у село Веприк не слід назвати випадковим. На початку минулого століття воно було досить розвиненим. Одна із довідок цього періоду підтверджує, що населення села на початку ХХ ст. налічувало до двох тисяч чоловік, в ньому було сім рибних ставків, п'ять молочних крамниць, олійниця, чайна, винна крамниця, чотирьохкласна церковно - приходська школа, православна церква, в 1908 році побудоване двохкласне ремісниче училище. композиторський стеценко педагогічний підручник

Працюючи із хорами, Стеценко брав активну участь у роботі місцевого драматичного гуртка. За короткий час силами цього колективу були поставлені кілька українських класичних п'єс, зокрема: «Сватання на Гончарівці», «Безталанна», «Наталка Полтавка», «Глитай, або ж павук».Кирило Григорович, як згадували жителі села, був і режисером, і суфлером, і інколи навіть актором. Його вогонь запалив вепричан. Композитор не поривав в цей період також зв'язків із Києвом. Він читав там лекції в інституті імені Лисенка, де займав посаду старшого викладача та завідуючого диригентськими курсами, а з січня 1921 року його обрали професором по класу хорового співу Київської консерваторії.

1.4 Педагогічна діяльність

Iм'я Кирила Григоровича Стеценка - композитора - класика, який виступав за утвердження демократичного мистецтва народу, що пiднявся на боротьбу за своє соцiальне та нацiональне визволення, вписане в золотий фонд української культури. Всю енергiю громадського дiяча i хорового диригента, музичного критика i публiциста митець присвятив служiнню народовi. Та, слід зазначити, що особливе мiсце у творчому життi К.Стеценка займала його педагогiчна дiяльнiсть. Композитор створив оригiнальнi пiснi й хори, для дiтей написав двi опери - казки, внiс багато цiнного у методику викладання спiву в школi та був органiзаторомрiзноманiтної позакласної роботи з музично-естетичного виховання.

Педагогiчнi iдеї К.Стеценка, як i його суспiльно-полiтичнi погляди, формувались пiд безпосереднiм впливом дiйсностi i мали демократичний характер. Тiльки проводячи широку громадсько-педагогiчну роботу i перебуваючи пiд впливом демократичних iдей, К.Г.Стеценко зумiв пiднятися до розумiння залежностi освiти вiд iснуючого ладу. "Всякому вiдомо, -- писав вiн, - що бiдного та приниженого легше тримати в руках i керувати ним, куди завгодно. Такий же принцип у нас провадився в справi народної освiти: менше народовi освiти, або треба освiти тенденцiйної, щоби з народом легше було поводитись, як з елементом слухняним, щоб вiн не розбирав тих тенет, якими опутував його уряд".

Особистий досвiд у справi набуття музичної освiти показав митцевi, яким важким є шлях кожного бiдняка до освiти. Тому вiн ретельно вивчав стан музичної освiти в рiзних навчальних закладах царської Росiї i констатував пiзнiше, що цьому питанню держава майже зовсiм не придiляла уваги й ставилася до нього байдуже.

Авторитет К.Г.Стеценка як методиста швидко зростав i поширювався за межами Київщини. 1908 року, наприклад, Лубенська повiтова шкiльна управа запросила його "прочитати на лiтнiх учительських курсах в Лубнах десять лекцiй з методики спiвiв". На жаль, ця цiкава i важлива форма роботи композитора-педагога з учителями була припинена через репресiї. Характерно, що К.Г.Стеценко ще у своїй дореволюцiйнiй практицi розширював "офiцiйний" репертуар тогочасної школи за рахунок творiв росiйських i українських композиторiв, а також народних пiсень. Демократичне спрямування його педагогiчної працi пробуджувало соцiальну свiдомiсть слухачiв курсiв. Перелiк спiвочого репертуару на курсах вказує на те, що напрям роботи К.Г.Стеценка як педагога був протилежним "офiцiйному". Всi українськi народнi пiснi виконувались у розкладках М.В.Лисенка.

Естетично-педагогiчнi iдеї К.Стеценка вiдбитi у рецензiях на пiдручники та збiрники музичних творiв. У квiтнi 1917 р. Стеценко бере участь в органiзацiї вчителiв народних шкiл у Ямполi, де виступає з доповiддю "Українська пiсня в народнiй школi",висуває пропозицiї щодо органiзацiї диригентських курсiв, висловлює ряд думок про обов'язковiсть естетичного виховання, введення спiвiв у всiх школах, намiчає цiлу низку заходiв, про що свiдчить перелiк його пропозицiй на з'їздi. Серед них були: органiзацiя диригентських курсiв,впорядкування спiвiв на курсах для вчителiв, введення спiвiв у школах; створення у всiх учительських i народних бiблiотеках нотних вiддiлiв.

Усвiдомлення доцiльностi своєї працi на благо розвитку народної школи надало Стеценковi нових фiзичних i духовних сил. Переборюючи в складних умовах громадянської вiйни неймовiрнi труднощi, вiн продовжував розпочату роботу, в результатi чого була надрукована друга частина "Спiваника", одночасно друкувалась i третя частина цього посiбника. Вдалi спроби окрилили К.Г.Стеценка, i вiн планував надалi для музичного виховання дiтей видати грунтовнiшi пiдручники: "Методику початкового навчання спiву", "Збiрку пiсень, iгор, танкiв тощо" та - Шкiльний спiваник".

Стеценко розробляв теоретичнi основи системи музичної освiти i виховання дiтей. Ось деякi з них: загальна доступнiсть та обов'язковiсть естетичного виховання, науковiсть знань, вiдповiднiсть дидактичного матерiалу вiковим та психологiчним особливостям дiтей. «Мова пiдручникiв, - наголошує автор, - повинна бути ясна, лiтературна, популярна». З притаманною йому енергiєю К.Стеценко брався до справ, пов'язаних з органiзацiєю школи.

Кирило Григорович Стеценко вів досить активну педагогічну діяльність, а також з особливо притаманною йому енергiєю до справ, пов'язаних з органiзацiєю школи.



1.5 Останні роки життя

Перебування у селі Веприк на парафії закінчилося трагічно для Кирила Стеценка. Набагато більше збагатив би він скарбницю української музичної культури, але несподівано, у повному розквіті творчих сил, обірвалось життя композитора: 1 травня 1922 року він помер від тифу. Важкі умови життя в дитинстві, злидні, яких він зазнав, коли довелось здобувати загальну та спеціальну освіту, заслання, боротьба за існування- все це надламал його здоров'я, і серце не витримало хвороби. У Веприку, на цвинтарі біля церкви, згідно останньої волі покійного Кирила Григоровича, його і поховано.

Життя обірвалося, не сягнувши навіть сорокаріччя, коли митець виходив у своїй творчості на новий потужний злет. 3 травня 1922 року в некролозі пам'яті Стеценка Пилип Козицький написав: «Кирило Стеценко був справжнім співцем народу, який зумів доторкнутися своєю творчою інтуїцією до глибини народної душі, перейнятися, злитися з нею, стати її устами». Неждана і передчасна смерть боляче вразила односельців. Його ж остання воля бути похованим у Веприку, біля церкви («...та не там, де завжди попів ховають, а куди лист згрібають: поміж чотирьох дерев»),навіки поєднала композитора із серцями жителів села.

Чи не весь Веприк зібрався на його похорон 1 травня 1922 року. Адже, як згадували очевидці, разом із делегаціями із Києва вшанувати пам'ять його в цей день зібралося близько десяти тисяч чоловік.В щоденникових записах Павла Тичини 1922 року зустрічається розповідь про цю подію: «Похорон бучний, багато української стихії. Сльози дорослих парафіян і навіть дітей».

В подальші часи, коли на державному рівні не приділялася увага популяризації творчості та збереженню пам'яті про видатного земляка, саме жителі села Веприк сумлінно доглядали його могилу.

Першим всеукраїнським вшануванням пам'яті Кирила Стеценка, як стверджує його онук Кирило Вадимович, було встановлення надгробної плити на могилі композитора 10 травня 1956 року. В цей день у Веприку біля могили митця пройшов багатолюдний мітинг, на якому про значення творчості Стеценка говорили композитори Костянтин Данькевич, Станіслав Людкевич, Пилип Козицький, Георгій Майборода, відомий музикознавець Микола Гордійчук, письменник Євген Кротевич.

В жовтні 1970 року плиту на могилі було замінено пам'ятником роботи заслуженого скульптора України Г.Н.Кальченко.

В жителів села, багато яких із захопленням і вдячністю розповідали своїм дітям, а потім уже й онукам про незвичайного священика, чудового музику, який колись жив і творив у Веприку, виникла думка про створення музею Стеценка. Одним із ініціаторів цього був завідуючий місцевим фельдшерсько-акушерським пунктом Володимир Косовський, любов і пошану якому до композитора прищепила мати Євгенія Саківна - учасниця хору Стеценка.

Тут у травні 1982 року, до 100-річчя К.Стеценка, було відкрито Меморіальний музей. Спочатку він діяв на громадських засадах, а і із січня 1990 року почав діяти як державна установа.

У музеї зберігаються речі композитора: ікони, подаровані Кирилом Григоровичем учасникам хору Ганні і Петру Скрипченкам, стіл, виготовлений самим господарем, за яким він навчав сільських дітей нотній грамоті, портрет Тараса Шевченка, подарований учителю Стеценку вдячними учнями, підставка для квітів та інші речі.

Кирило Стеценко після своєї смерті залишив великі скарби світської і духовної музики. Він створив чотири кантати, понад п'ять десятків хорових творів, музику до ряду театральних вистав. Популярною стала його музика до п'єси «Сватання на Гончарівці» Г.Квітки-Основ'яненка, «Про що тирса шелестіла» С.Черкасенка, музика до інсценізації поеми Т.Г.Шевченка «Гайдамаки». Важливе значення мають його численні обробки українських народних пісень.



Розділ 2. Музично - педагогічна діяльність Кирила Стеценка

2.1 Музична діяльність композитора

У своїй музично - педагогічній діяльності Стеценко був активним пропагандистом української музики. Твори Лисенка, Тараса Шевченка, Івана Франка та ін., а також українська народна пісня займають в його педагогічній практиці головне місце.

Творча спадщина Стеценка представлена різноманітними жанрами. Він написав понад 50 хорів, 4 кантати, близько 50 сольних та ансамблевих вокальних творів, дві дитячі опери -- «Лисичка, котик і півник» та «Івасик-Телесик», музику до ряду п'єс, до поеми Шевченка «Гайдамаки», музично-драматичний етюд «Іфігенія в Тавріді», багато обробок українських народних пісень.

Музика Стеценка відзначається надзвичайною щирістю, поетичністю, яскравою мелодійністю. Композитор тісно пов'язав свою творчість з українським народно-пісенним мистецтвом, де він знаходив все нові й нові мелодії, музичні інтонації, на основі яких глибоко і правдиво розкривав образи своїх творів.

Доробок композитора за різних періодів його життя поповнювався творами патріотично-піднесеного характеру з опорою на інтонації революційних пісень (хори «Заповіт» на слова Т. Шевченка, «Сон» на вірші П. Грабовського), він прагнув до відтворення у кантатах і хорових поемах важливих подій з народного життя (кантата «Єднаймося» на вірші І. Франка, поема «Рано-вранці новобранці» на вірші Т. Шевченка)

У його творчості важливе місце посідають солоспіви (понад 30) на слова Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Олександра Олеся та ін.

Хорова музика. Центральне місце в творчості Стеценка займає хорова музика. До цього жанру композитор звертається протягом усього свого творчого шляху. В хоровій творчості Стеценка найбільш яскраво проявляється зв'язок його музики з українською народною піснею, з багатоголосним народним співом. Ці риси творчості Стеценка виявляються вже в його перших оригінальних хорових композиціях «Рости, квіте» та «Червоная калинонька». Ці ліричні за характером хори-близькі до українських веснянок.

Стеценко створює самобутній хоровий стиль, заснований на тісному поєднанні принципів народного українського багатоголосся з досягненнями російського й українського класичного хорового мистецтва.

Церковна музика. Високе суспільне визнання Кирило Стеценко здобув і як автор церковної музики. Найвищими його досягненнями вважаються «Літургія Св. Іоана Золотоуста», «Всенощна» та «Панахида», присвячена пам'яті М. Лисенка, прокимни та колядки.

Композитор пройшов шлях від учителя гімназії і регента хору духовної семінарії до священика. Але яку б посаду він не обіймав, завжди ніс до людей розуміння краси і добра - того, що дає справжнє мистецтво. Серед духовної музики Кирила Стеценка досить відомими є колядки в його обробці: «Добрий вечір, тобі», «На Йорданській річці», «Небо і земля», «Нова радість стала», «Ой видить Бог», та інші. Хорова тембральна палітра К. Стеценка є напрочуд багатою, бо спирається на використання переважно низьких тембрів чоловічих голосів. Озвучення акордики, що використовує колористичну гармонію з перевагою нонакордів, неочікуваних модуляцій через побічні щаблі септакордів, підкреслює особливу сонорність музики композитора, що відтворює найтонші нюанси щирого релігійного почуття.

Романси. Велика поезія пожовтневої доби покликала до життя широкий і могутній потік музики. Творчість К.Стеценка є органічним зв'язком дожовтневого і нового мистецтва. Український романс в історично нових умовах зазнав впливу революційної романтики. В ньому струмує радість життя, звучить гімн оновленій землі, людському щастю. Несподівані образи, незвичайні ритми... Це вони наповнюють твори композитора безліччю нових інтонацій, творячи єдину мистецьку цілісність і красу.

Поряд з хоровими творами, романси займають значне місце в спадщині Кирила Стеценка. Їх кількість становить майже 50. В них композитор наслідував кращі традиції російської та української класичної вокальної музики, його романси переважно ліричні, вони розкривають хвилюючі почуття людини на фоні завжди живої природи. Це романси на тексти Лесі Українки «Стояла я і слухала весну», «Дивлюсь я на яснії зорі», «Хотіла б я піснею стати», популярний ліричний романс «Вечірня пісня».

Музично-драматичні твори. Кирило Стеценко продовжував кращі традиції українського музичного демократичного театру. В музичній комедії «Сватання на Гончарівці» за Квіткою-Основ'яненком, він упорядкував і обробив уже раніш використані театром у виставах цієї п'єси народні українські пісні і танці. Музика до п'єси «Сватання на Гончарівці» складається з інструментального вступу та 24 номерів - пісень, ансамблів, хорів, танців.

Опери. Музична творчість Кирила Стеценка багата також відомими операми, такими як: незакінчені «Полонянка», «Кармелюк», драматична сцена «Іфіґенія в Тавриді» за драмою Лесі Українки, дитячі опери «Івасик-Телесик», «Лисичка, котик і півник».

В дитячих операх композитор також широко користується, народною піснею. Композитор продовжує кращі традиції дитячих опер Лисенка.

Серед композиторів - класиків української музики дожовтневого періоду, творчість Кирила Григоровича Стеценка після Лисенка займає одне з провідних місць. Він був безпосереднім продовжувачем кращих демократичних традицій свого вчителя.

2.2 Великий педагог

Творчість Кирила Стеценка є досить багатогранною: відомий композитор - класик, хоровий диригент, невтомний музично - громадський та культурний діяч, плідний музичний критик, протоієрей. Та не менш відомим є його ім'я як видатного педагога.

По закінченні семінарії розпочалася педагогічна праця - Кирило Григорович одержав посаду викладача співів в Київській церковно-учительській семінарії. Директором тут працював протоієрей Василь Липківський. Спілкування з ним мало великий вплив на молодого композитора.

Як зазначалося у першому розділі даної роботи, Кирило Стеценко створив оригiнальнi пiснi та хори, для дiтей написав двi опери - казки, внiс багато цiнного у методику викладання спiву в школi та був органiзатором рiзноманiтної позакласної роботи з музично-естетичного виховання. У своїй музично-педагогічній діяльності Стеценко стає активним пропагандистом української музики. Твори Лисенка та українська народна пісня займають в його педагогічній практиці головне місце.

Кирило Стеценко часто піднімав досить важливі питання на з'їздах вчителів. Найголовнішим він вважав те, що музику слід використовувати як один з найголовніших засобів естетичного виховання дітей, бо вона, як ніщо інше, здатна ушляхетнити людину, розвинути в ній благородні поривання, вплинути на психіку і настрій. Педагог доводив необхідність відродження правічних народних інструментів - кобзи, цимбалів, бандури, висловлював думку про створення ансамблів бандуристів. Великої ролі Кирило Стеценко надавав збирачам народних пісень та музичного фольклору.

Багато часу педагог присвячував співу і поезії, називаючи їх первинними видами мистецтва, поєднання яких має величезний вплив на людину і, особливо, на дитину. Спів він називав першою з форм народної музичної творчості, а людський голос - природним і найдосконалішим з інструментів, який здатний втілити почуття людини. Особливо велику роль віддавав педагог методиці викладання співів у початковій школі.

Слід зауважити, що уроки Кирила Стеценка відзначався небувалою простотою та душевністю. Часто з дітьми він співав по слуху в два голоси церковні пісні. У позаурочний час іноді він збирав школярів і вони співали народні пісні: «Було літо», «Ой, за гаєм, гаєм», «Пливе човен», «Козаченьку, куди йдеш?» та ін. Педагог читав учням окремі байки Глібова, Крилова, а також «Садок вишневий коло хати», «Зоре моя вечірняя»Шевченка.

Методики співів і нот дитячих пісень у школі на той час не було. Та Кирило Стеценко усіма силами старався виховати в учнів любов до музики, розвивати у них слух, голос, музичну уяву.

Учителям досить потрібні були методичні посібники по вивченню співів у школі та шкільні співанники. Зважаючи на цю ситуацію, Кирило Стеценко випускає: «Початковий курс навчання дітей нотного співу» і «Шкільні співанники», а також збірник пісень для сім'ї і школи «Луна».

Кирило Стеценко зумів своїм великим талантом підкорити серця не лише школярів, а й відомих педагогів, критиків та публіцистів. Слава про нього рознеслася далеко за межами Київщини. Ім'я композитора стало досить відомим та авторитетним.

2.3 Спогади про Кирила Стеценка

«Кирило Стеценко - людина з великим серцем. Це той невтомний трудівник, який непосильною працею доносить красу мистецтва до людей.»,- саме так стверджували люди, які хоч один раз в житті зустрічалися з цією талановитою людиною.

Прекрасний педагог, досвідчений композитор, музикознавець, священник і диригент від Бога - все це переплемося в одному імені - Кирило Стеценко. Саме ці слова підтверджують спогади людей, які його знали.

Остап Лисенко

Народний співець

«Коли я думаю про К. Г. Стеценка, у пам'яті оживають останні роки минулого століття. Батько мій, Микола Віталійович Лисенко, організовував поїздку по Україні з хоровими концертами. Ось тоді-то і довелось мені вперше пізнати Кирила Григоровича,- він був першим помічником батька у підготовці хору до виступів. Хоч був дуже молодий, але вже мав досвід у керівництві хором.

Скромний, привітний, чуйний, готовий завжди прийти на допомогу тому, хто в ній мав потребу,- ці риси К. Г. Стеценка я вловив з перших же зустрічей. І ще було у нього природжене відчуття гумору - типово українського народного гумору: завжди знаходив він влучне слово, яким характеризував людину і її вчинки. І це не було образливо - гумор Стеценка був овіяний теплотою людяності. Певна річ, якщо мова ішла про царських приспішників, гумор Стеценка набував іншого характеру: їх він картав гостро і нещадно, не шкодуючи епітетів. Найціннішою якістю Стеценка була його любов до народу, до його мистецтва. Українська народна пісня була для нього священною справою. З великим захопленням він вивчав пісні народу і всі свої твори писав у дусі народної пісенності. Народну пісню пропагував у численних концертах по містах, містечках, селах.

Талановитий композитор, диригент, педагог, громадський діяч, К. Г. Стеценко був передовою, прогресивною людиною у широкому і повному розумінні цього слова. Творчість його розвивалася особливо інтенсивно у галузі хорової, театральної музики і романсової лірики, тобто саме в тих жанрах, які тоді були найбільш тісно пов'язані з українською демократичною художньою самодіяльністю та масовим слухачем. Міцна народна підвалина, видатна хорова майстерність, велике мелодичне обдарування -- ось основні риси творчої постаті композитора».

Пантелеймон Марчевський

Світлий образ педагога

«Наприкінці 1906 року моїм батькам вдалося записати мене у підготовчий клас Білоцерківської чоловічої гімназії, до першого класу якої я вступив восени 1907-го. Тут і випало мені познайомитися з Кирилом Григоровичем Стеценком, який з весни 1908 року почав викладати співи у жіночій гімназії і вів різноманітну художньо - музичну роботу як з дівчатами, так і з нами. Зауважу, що співи тоді навчали тільки у підготовчому та першому класах гімназії, і тому я, на жаль, не вчився у Кирила Григоровича, а тільки брав участь у хорі та численних концертних виступах.

Новий вчитель співів не тільки поліпшив вокально - хорову роботу в традиційних хорах домової гімназичної церкви («правого», чоловічого -- дисканти, тенори, баритони, - та «лівого», «жіночого - сопрано, альти), а й створив з нас та дівчат справжні хорові колективи, і ми часто виступали як єдиний змішаний хор. Як правило, наші концерти відбувалися у приміщенні гімназії, але й за цих умов їх відвідувала широка публіка. Виступи носили «благодійний» характер, бо мали на меті матеріальну допомогу бідним учням - гімназистам.

Уважно, з повагою і тактовністю ставився Кирило Григорович до всіх без винятку хористів і після одного з виступів запросив нас до приватного фотосалону Дубовика, де ми сфотографувалися на згадку про нашу спільну музично - освітню роботу та про нашого керівника, вчителя і вихователя. Що ж до моєї особи, то засвідчую, що тільки завдяки клопотанню Кирила Григоровича мене було залишено в стінах гімназії, звідки передбачалося виключити за якусь провину. На превеликий жаль, через два роки Кирило Григорович виїхав з Білої Церкви. З Кирилом Григоровичем Стеценком мені довелося зустрітися ще одного разу. Було це в Києві, влітку 1920 року. Світлий образ нашого учителя музики, вихователя і педагога закарбувався в пам'яті на все життя».

Софія Дробинко

Спогади з учнівських років

«У 1903 році я з великими труднощами потрапила до першого класу Білоцерківської жіночої гімназії, бо була з бідної сім'ї і за національністю полька, а «іноязичних» тоді приймали тільки шість процентів. Приміщення чоловічої та нашої гімназій стояли поряд і з'єднувалися маленьким коридором, проте вхід до нас був через сад, а до чоловічої гімназії -- з вулиці, через залізну браму.

Більшість вчителів до своїх обов'язків ставилася недбало. Пригадую, що викладач російської мови Ніляшкевич був страшенним картярем, а математик Добротворський фліртував з дівчатами. Викладачі співів займалися тим, що по слуху як-небудь виучували з нами декілька пісень, і їх ми співали тільки в класі. Співи викладав у нас Соловйов, а у хлопців -Бакалінський. Словом, вчителі співів були казна-які, і ми часто тікали з уроків. Як же змінилося все при появі нового вчителя - Кирила Григоровича Стеценка, який зайняв посаду померлого Бакалінського та почав вести співи і у нашій гімназії. Цю милу і симпатичну людину ми просто обожнювали. Урок він проводив так, що після дзвоника на перерву ми шкодували про його закінчення й про те, що наступний буде тільки за тиждень. Пам'ятаю, ми ходили до директриси Олімпіади Миколаївни Савицької з проханням ввести урок співу два або три рази на тиждень.

Співи були обов'язковими тільки для тих, хто мав здібності, і раніше ми намагалися їх не виявляти. Кирило Григорович же доводив, що всі можуть і повинні співати у хорі, і так цікаво проводив заняття, що відвідувати його почало дуже багато учнів. Ми вивчали ноти, закони і правила, що зв'язані з їхнім записом та звучанням. Знання давалися просто, бо грунтувалися на знайомих піснях. Співали здебільшого твори російських авторів та народні пісні. Кирило Григорович учив нас розуміти будову мелодії, нюансування звука, а також художній зміст твору. Терпляче вчив він нас нотній грамоті. Мелодію записував на дошці, потім аналізував зв'язок між звуками. Сам придумував багато ігор -вправ під музику, словом, був вродженим педагогом.

Федір Садовий



Висновки

Історію будь-якої держави не можна розглядати лише в цілому, не поділяючи її на окремі частини, своєрідні часові відрізки, події кожного з яких відіграли свою роль у становленні культури й державності тієї чи іншої країни. А творцями й безпосередніми ініціаторами та учасниками цих подій є, звичайно ж, люди. І саме одним із таких людей - творців увійшов в історію України Кирило Григорович Стеценко. Видатний український композитор, хоровий диригент, культурний діяч, досвідчений музикознавець, священник, один із засновників української національної композиторської школи, митець великого оригінального таланту, критик, невтомний державний, церковний і громадський діяч, автор значної кількості творів у багатьох музичних жанрах - він і сьогодні залишається яскравою особистістю в історії національної культури.

Молодший сучасник і учень Лисенка, Кирило Стеценко був безпосереднім продовжувачем кращих демократичних традицій свого вчителя, основоположника української музичної класичної школи. Він наполегливо відкривав нові шляхи розвитку народної музики. До них можна віднести 50 опрацьованих колядок і щедрівок. Ці твори, які були написані у 1907-1910 роках, стали сенсацією, оскільки відкрили надзвичайно цікавий пласт в українській обрядовій музиці - пантеїстично - апокрифічний. Водночас це відкрило перед українськими композиторами велику ниву для розробки і вивчення національного стилю.

Життєвим кредо для Кирила Стеценка стало творення та популяризація української культурно - музичної платформи на основі національних надбань та світової класики. Ця ідея освітлювала всі сфери діяльності композитора. В творчості він обирав для себе доступні, демократичні жанри, пов'язані з словом. Саме таким способом можна було привабити та зацікавити якомога ширше коло слухачів. Тому хори, обробки народних пісень, солоспіви, кантати та опери складають основну жанрову палітру композитора. Музичній мові Стеценка притаманні багатство мелодій і різноманітність гармонійних засобів. Внесок К. Стеценка до скарбниці української духовної музики є настільки вагомим, що дозволяє вважати його фундатором національної духовно - музичної школи. Саме у духовних творах композитора, різноманітних за жанрами і високохудожніх за якістю музичного матеріалу, найяскравіше виявився великий талант цього композитора - патріота і духовного пастиря. Кирила Григоровича Стеценка вважають реформатором української духовної музики. Він створював значну кількість церковних мелодії на основі народної пісні і являється творцем глибинних духовних музичних творів.

Слід зазначити, що хорове мистецтво посіло значне місце у творчості композитора. Він був оригінальним диригентом. Таким диригентом., яким був Стеценко, може бути лише людина, яка бачить не тільки нотні знаки, а й втілені в них образи, почуття, настрій, цілі картини. Саме в особливості вносити у спів найменші нюанси відчуттів і полягав диригентський хист Кирила Стеценка. Кожний твір під його керуванням був як живий.

Кирило Григорович Стеценко був чудовим педагогом та ініціатором багатьох позитивних змін, прогресивних зрушень та нововведень у сфері тогочасної музичної освіти. Хоча про цей бік його діяльності відомо дещо менше, ніж, наприклад, про діяльність композиторську.

Якою б справою не займався великий композитор, завжди він віддавав їй усього себе, ніколи нічого не робив у півсили, ніколи ні до чого й ні до кого не залишався байдужим. Отже, з повним правом і без перебільшення можна віднести цю постать до плеяди видатних українських митців початку ХХ століття. Кирило Григорович Стеценко залишив після себе чималу спадщину: він написав понад 50 хорів, 5 кантат, до 50 сольних і ансамблевих вокальних творів, дві дитячі опери, музику до комедії Квітки-Основ'яненка «Сватання на Гончарівці», музику до поеми Шевченка «Гайдамаки»,музично-драматичний етюд «Іфігенія в Тавріді», «Бувальщину» та багато ішних. Досить відомі його хорові обробки на тексти народних пісень. В наш час творчість його користується великою популярністю.

Кирило Стеценко помер саме в той час, коли українська демократична культура здобула право на існування, як і інші національні культури в молодій Радянській республіці. Немає ніяких сумнівів, що в наші часи композитор став би в передові ряди будівельників української культури. Запорукою цьому є його багата творча спадщина і тісний зв'язок з мистецтвом свого народу.

Великі плани мав Кирило Григорович стосовно долі українського мистецтва. Більшість з них сьогодні реалізована. Але хтозна якою була б нинішня музично-освітня, виконавсько-хорова та загальнокультурна ситуація без ентузіазму та безперервної праці композитора - в чому його велика заслуга.Життя генія урвалося, не сягнувши і 40-річчя, але як багато композитор встиг зробити за невеликий час!

На сьогодні вже існує професійна школа стеценкознавців і чимала кількість літератури про Кирила Григоровича. Подив і захоплення цією неординарною людиною заставляють нас задуматися над питанням: Як же могла одна людина ввібрати в себе стільки любові, стільки ніжності, стільки тепла? Цей геніальний композитор, диригент, педагог працював з такою самовіддачею та наполегливістю, що все в його руках досконало перетворювалося в мистецтво. Музика Кирила Стеценка живить і сьогодні людські душі своєю красою і простотою. Вона пронизана глибокими почуттями та переживаннями простого українського народу.

К. Стеценко займався розробкою теоретичних засад системи музичної освіти і виховання дітей на українознавчих засадах. Він наголошував на загальній доступності та обов'язковості музичного виховання, відповідності дидактичного матеріалу віковим та психологічним особливостям дітей.

Констатується гостра необхідність активного використання праць педагогічного спрямування К. Стеценка в музично-педагогічній практиці, підготовка до публікації його рукописних фоліантів та перевидання вже існуючих робіт.

Список використаних джерел

1. Архімович Л.М. Кирило Григорович Стеценко/ Л. М. Архімович. - Київ, 1986. - 85 с.

2. Василенко 3. І. Фольклористична діяльність К.Г. Стеценка/ за заг.ред. З.І. Васильченка. - Київ, 1972.

3. Грінченко М.М. Кирило Стеценко - композитор/ М.М. Грінченко//Критично - життєписний нарис. - X., - 1930. - 37- 40 с.

4. Грiнченко М.М. Кирило Стеценко/ М.М. Грінченко. - Харків, 1930. - 490-510 с.

5. Горюхiнa H.М., Ефремова Л.К., Кирило Григорович Стеценко/ Н.М. Горюхiнa, Л.К. Ефремова. - К:Кiпв, 1955. - 102 с.

6. Грицько. В.А. Кирило Стеценко та музичний світ наук/ В.А. Грицько. - Київ, 1992. - 153- 161 с.

7. Дудар Р.П. Кирило Стеценко - життєвий і творчий шлях/ за заг.ред.Р.П. Дудара // Івано-Франківськ: Плай, 2002. - 210 с.

8. Енциклопедія українознавства/ за заг. ред. В. Кубійовича. - Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1977.

9. Козицький П.М. Кирило Стеценко/ П.М. Козицький// Критично - біографічної характеристики - К., 1923. - 93-101с.

10. Козачок С.В. Кирило Стеценко у спогадах сучасників/ за заг. ред. С.В. Козачка. - Київ, 1956. - 156 с.

11. Кравченко У. Й. Кирило Стеценко - класик української музики/ У.Й. Кравченко. - К., 1958. - 444с.

12. Кирило Стеценко - борець за народність і реалізм у мистецтві/ за заг. ред. С.А. Степаненка// Збірник статтей. - Київ, 1965.

13. Лісецький С.Л. Риси стилю творчості К. Стеценка/ С.Л. Лісецький. - Київ, 1977. - 56-64 с.

14. Лiсецький С.Л. Лейтмотиви у творчостi К. Г. Стеценка/ С.Л. Лісецький//зб. Українське музикознавство. - К., 1969 - №4. - С.86

15. Людкевич С.П. Творчий шлях Кирила Стеценка/ за заг. ред. С.П. Людкевича// Дослiдження, статті. - Київ: Освіта, 1973.

16. Лозниця О.В. Кирило Григорович Стеценко у наших серцях/ за заг. ред.О.В.Лозниці. - Київ, 2002. - 137-146 с.

17. Лавренюк В.А. К.Г. Стеценко - відомий український композитор і педагог / В.А. Лавренюк// Критично - біографічної характеристики - К., 1999. - 123-126с.

18. Пархоменко Л. О. Кирило Григорович Стеценко/ Л.О. Пархоменко. - Київ, 1963. - 39 - 51 с.

19. Попович К.С. Спогади про Кирила Стеценка/ К.С. Попович// Збірник статтей. - Київ: Освіта, 1989. - 168 - 171 с.

...