Формування професійно-мовленнєвої компетентності майбутнього вчителя початкової школи

Размещено на http://www.allbest.ru//

Формування професійно-мовленнєвої компетентності майбутнього вчителя початкової школи

Струк А. В.

У статті розглядається формування професійно-мовленнєвої компетентності майбутнього вчителя початкової школи. Проаналізовано думки науковців щодо необхідності та актуальності формування професійно-мовленнєвої компетентності майбутнього вчителя початкової школи. Розкрито сутність і зміст понять “компетентність”, “професійна компетентність”, “професійно-мовленнєва компетентність”. Розмежовується поняття “мова” та “мовлення”. Встановлено умови, за яких процес формування професійно-мовленнєвої компетентності майбутнього вчителя початкової школи буде ефективнішим.

Педагогічною теорією і практикою зумовлено необхідність і доцільність інтерпретувати модель фахівця як особистості, яка володіє визначеним набором компетенцій, здатна успішно адаптуватися до умов життєдіяльності, що постійно змінюється, конкурувати на ринку праці.

Головним завданням вчителя-словесника є не лише прищепити інтерес до вивчення рідної мови як способу спілкування, а й продемонструвати всю велич і красу рідного слова. мовленнєвий компетентність вчитель

Ключові слова: формування, компетенція, професійна компетенція, професійно-мовленнєва компетенція, мовленнєва компетенція, рідна мова, майбутній вчитель, початкова школа.

Інтеграція України у світовий та європейський освітній простір, нові вектори розвитку українського суспільства в контексті сучасності зумовлюють підвищення вимог до професійного мовлення особистості.

У сучасному світі для майбутніх фахівців значущим є вміння швидко сприймати будь-яку форму мовлення, засвоювати необхідну інформацію, реалізовувати її в діалогічній взаємодії, керувати системою мовленнєвих комунікацій у межах професійної компетентності. Від багатства словникового запасу, рівня культури мовлення залежить професійна майстерність майбутнього вчителя початкової школи.

Учені впродовж багатьох років інтенсивно досліджували різні аспекти наукової організації навчального процесу вищої освіти загалом і мовної зокрема. Пошуки в цьому напрямі спрямовувалися на адаптацію загальних принципів наукової організації праці до специфічних особливостей навчального процесу вишів з метою здобуття майбутніми фахівцями знань, формування їхніх професійних умінь і навичок, розвитку професійної мовленнєвої компетентності.

Мета статті - розгляд процесу формування професійно-мовленнєвої компетентності майбутнього вчителя початкової школи.

Формування професійної мовленнєвої компетентності - проблема міждисциплінарна, яка постає предметом уваги не лише лінгвістики, але й педагогіки, психології, усього комплексу наук, що займаються дослідженням феномена Людини.

У наукових дослідженнях Л. Виготського, І. Зязюна, І. Зимньої, О. Леонтьєва, Г. Рогової та інших акцентується на структурі професійної діяльності педагога, в якій провідна роль належить мовленнєвому компоненту. Лінгвістичні засади навчання української мови, мовна освіта і мовленнєвий розвиток особистості висвітлено у наукових працях З. Бакум, О. Біляєва, А. Богуш, М. Вашуленко, Л. Мацько, М. Пентилюк та інші. Думки про те, що сформовані мовленнєві вміння є об'єктивною ознакою готовності вчителя до професійної діяльності, висловлювали також Ш. Амонашвілі, Н. Бабич, В. Завіна, І. Левітан, С. Мартиненко, Л. Паламар, Г. Сагач та інші.

Тому в сучасному світі актуальним є дослідження теоретичних засад поняття компетентності як здатності кваліфіковано виконувати професійну діяльність, що містить набір знань, навичок і ставлень та дає змогу особистості ефективно діяти або виконувати певні функції, спрямовані на досягнення стандартів у професійній галузі або певній діяльності [5], і мовної компетенції майбутнього вчителя початкової школи.

Провідне місце серед понять, що характеризують рівень розвитку і професійного становлення особистості майбутнього вчителя початкової школи, займають такі: “компетентність”, “професійно-мовленнєва компетентність”. Зазначені поняття характеризують не тільки генезис особистості педагога, а й відображають сутність рівнів реалізації професійної педагогічної діяльності.

Термін “компетентність” є принципово новим, сутнісним і ключовим. Уведення поняття “компетентність” як пріоритетної категорії в різні нормативні документи вищої освіти означає надання переваги системному, цілісному, комплексному підходу до професійно-педагогічної освіти. Концептуальні основи професійної компетентності спеціалістів знайшли своє відображення в психолого-педагогічних дослідженнях Н. Кузьміної, В. Сластьоніна, А. Хуторського, О. Чижа та інших. У наукових джерелах поняття “компетентність” тлумачиться як “міра відповідності знань, умінь і досвіду особистості певного соціально-професійного статусу реальному рівню складності виконуваних нею завдань та вирішуваних проблем” [7, с. 237].

У педагогіці під поняттям “компетентність” розуміють інтегровану здатність, що складається з знань, умінь, досвіду. Цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці, а у визначенні, запропонованому європейськими країнами: компетентність (competency) - це здатність успішно задовольнити індивідуальні й соціальні потреби, діяти й виконувати поставлені завдання.

А. Хуторський розглядає поняття “компетенція” як сукупність якостей, які потрібні для функціонування в конкретній області діяльності. Компетентність - особистісна якість, яка вже відбулася, і мінімальний досвід діяльності в заданій сфері, тобто володіння відповідною компетенцією [9].

Компетентність у наукових дослідженнях Н. Кузьміної розглядається як інтегративне, особистісне новоутворення, сформоване на основі теоретичних знань, практичних умінь, значущих якостей особистості та її життєвому досвіді, а у працях Н. Лалак, своєю чергою, визначається як система інтегрованих знань, умінь, навичок, професійно значущих якостей фахівця, його професійних зобов'язань [6].

Варто зазначити, що зарубіжні і вітчизняні науковці розглядають професійну компетентність учителя невід'ємною складовою частиною його професіоналізму, який визначається в ролі якісної характеристики високого рівня педагогічної діяльності такими показниками, як обсяг та якість педагогічної практики, спеціальна фахова підготовка, освітній рівень, глибокі знання з навчальної дисципліни.

У світлі цього зростають вимоги й до мовно-мовленнєвої підготовки спеціаліста, адже “оволодіння основами будь-якої професії розпочинається із засвоєння певної суми загальних і професійних знань, а також оволодіння основними засобами розв'язання професійних завдань”, що й передбачає належний рівень сфор- мованості професійно-мовленнєвої компетентності майбутнього вчителя початкової школи.

Мова та мовлення є продуктом культури, своєрідною пам'яттю світу, яка концентрує усе, що пізнало людство. Людина завжди відчувала величезну потребу в мові як упорядкованій комунікативній системі, що вкрай необхідна для спілкування індивіда з іншими.

Одним із перших, хто розмежував поняття “мова” і “мовлення” і водночас уважав їх складниками єдиної мовної діяльності, був Ф. де Соссюр. Так, учений під мовою розумів систему вербалізованої інформації і правил її використання в процесі комунікацій, а під мовленням - спілкування з використанням мови. За словами М. Вашуленка, мова і мовлення є, з одного боку, історичним продуктом нації, а з іншого -- невід'ємною складовою частиною виховання і розвитку кожної особистості, громадянина держави, оскільки мова є інструментом і основним засобом пізнання, формою породження, існування і вираження думки, спілкування, а, отже, й активного входження кожного члена суспільства в соціум [2]. Учений зауважив, що, формуючи людину в духовному, інтелектуальному і моральному аспектах, мова “обслуговує потреби суспільства через цілу низку життєво важливих функцій, які практично реалізуються у мовленнєвій діяльності”.

У лінгвістичному аспекті мовлення - процес добору і використання засобів мови для спілкування з іншими членами певного мовного колективу, послідовність знаків мови, організована за її законами відповідно до потреб висловленої інформації, форма актуального існування кожної мови. Мовлення - це своєрідна діяльність мовця, процес вираження думок, почуттів, бажань людини засобами мови з метою впливу на інших людей і організації особистісних і суспільних відносин. Так, М. Жинкін наголошував на тому, що “мова і мовлення є комплементарними структурами, це означає, що немає мови без мовлення і мовлення без мови, як немає лівого без правого” [4 с. 341].

У середині XX ст. Н. Хомський ввів у науковий обіг феномен “мовна компетенція”. За Н. Хомським, в основі мовної компетенції лежать вроджені знання основних лінгвістичних категорій і здібності особистості “конструювати” для себе граматику, правила, які існують у мовленнєвому середовищі, тобто психологічною мовою, вроджене “чуття мови”. Ці знання, звісно, мають емпіричний характер і виявляються як лінгвістична інтуїція і мовна інтроспекція носіїв мови.

З таким визначенням мовної компетенції погоджуються не всі вчені, вони виступали з критикою Н. Хом- ського. Під впливом дискусій вже в 70-х рр. ХХ ст. учений і сам змінив погляд на зміст мовної компетенції. Відтепер до її складу він вніс “мовну здібність” і “мовну активність”. Під першою вчений розумів “потенційне знання мови та про мову її носія”, а “мовну активність” розглядав як реальне мовлення в реальних умовах.

А. Богуш дотримується думки щодо мовної компетентності як складової частини готовності та зазначає, що це засвоєння і усвідомлення мовних норм, що склалися історично у фонетиці, лексиці, граматиці, орфоепії, семантиці, стилістиці та адекватне їх застосування.

Мовна компетентність - це інтегративне явище, що охоплює низку соціальних здібностей, знань, умінь, навичок, стратегій і тактик мовної поведінки, установок задля успішного здійснення мовленнєвої діяльності в конкретних умовах спілкування [1, с. 102].

Таким чином, як уже зазначалося вище, сформовані мовленнєві вміння в майбутніх учителів початкової школи є ознакою професійної готовності до педагогічної діяльності.

Із поняттям “мовна компетентність” тісно пов'язане поняття культури мови та мовлення. Культура професійного мовлення, насамперед, передбачає високий рівень професійно-мовленнєвої компетентності майбутнього вчителя початкової школи. Оволодіння мовленнєвою компетентністю означає засвоєння професійно зорієнтованого синтезу граматичних нори і варіантів слововживання, синтаксичних організацій фрази, побудови текстів, що забезпечують мовне (усне й писемне) оформлення процесу і результатів праці у професійній діяльності.

Ми погоджуємося з висловленими думками вчених і вважаємо, що мовленнєва компетентність майбутнього вчителя є показником його педагогічної культури, засобом самовираження і самоутвердження його особистості. Варто зазначити, що майбутній учитель має постійно дбати про підвищення та вдосконалення свого рівня культури мовлення. Цьому сприятиме збагачення свого словникового запасу, що, своєю чергою, сприятиме ефективнішому впливу на свідомість співрозмовника; урізноманітненню мовлення викладача сприятиме використання синонімів, антонімів, омонімів, багатозначних слів, оволодіння можливостями української мови в різних структурно-функціональних стилях на лексичному, морфологічному, фразеологічному та синтаксичному рівнях.

Висока мовленнєва культура визначається, насамперед, мовною майстерністю особистості. Умовами досягнення мовної майстерності є, з одного боку, гарне володіння виражальними засобами всіх рівнів мовної системи, з іншого - доволі високий рівень загальної культури людини, адже в мовленні розкривається весь інтелектуальний і творчий потенціал мовця. В. Виноградов стверджував: “Висока мовна культура розмовного і писемного мовлення, добре знання і чуття рідної мови, вміння користуватися її виражальними засобами й стилістичною різноманітністю - найкраща опора, найправильніша підмога і найбільш надійна рекомендація для кожної людини в її суспільному житті і творчій діяльності” [3, с. 19].

Висновки

Таким чином, вважаємо, що професійно-мовленнєва компетентність майбутнього вчителя початкової школи розглядається нами як важливий складник загальної культури педагога. Мовленнєва компетентність особистості є передумовою формування її духовної культури досягнення успіху в кар'єрному зростанню, збагаченню власної мовленнєвої культури спілкування і розвитку комунікативних якостей мовлення.

Професійні особливості мовленнєвої діяльності вчителя початкової школи полягає в організованості її залежно від умов педагогічного спілкування, доборі мовних та мовленнєвих засобів з огляду на потреби, завдання взаємодії вчителя з учнями, їхню поведінку.

Враховуючи актуальність і важливість досліджуваної проблеми вважаємо за доцільне проводити подальший аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури, що уможливить визначення найефективніших шляхів формування професійно-мовленнєвої компетентності майбутніх вчителів початкової школи, адже пошук оптимальних способів підготовки педагогів є неперервним, оскільки він зумовлений розвитком сучасного освітнього простору.

Використана література

Богуш А. Методика навчання української мови в дошкільних закладах : навчальний посібник. Одеса, 2002. 407 с.

Вашуленко М. Підготовка майбутніх учителів до формування мовно-мовленнєвої компетентності молодших школярів. Початкова школа. 2001. № 6. С. 27-31.

Виноградов В. О художественной прозе. Москва : Гослитиздат. 1980. 360 с.

Жинкин Н. Механизм речи. Изд-во АПН РСФСР, 1958. 370 с.

Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи / за ред. О. Овчарук. Київ : К.І.С., 2004. 112 с.

Лалак Н. Формування професійної компетентності у майбутніх учителів як психолого-педагогічна проблема. Рідна школа. 2009. № 5-6. С. 17-20.

Педагогика: Большая современная энциклопедия / Е. Рапацевич та ін. Совр. слово, 2005. 720 с.

Стамбульська Т. Формування культури мовлення майбутніх учителів початкової школи у процесі професійної підготовки : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.04. Івано-Франківськ, 2018. 316 с.

Хуторской А. Практикум по дидактике и современным методикам обучения. Санкт-Петербург : Питер, 2004. 541 с.

Размещено на Allbest.ru