Використання вільного часу як одна з умов ефективного естетичного виховання студентів у сільськогосподарських вищих навчальних закладах

Прискорення соціально-економічного розвитку суспільства, інтенсифікація виробництва, демократизація й ускладнення громадських стосунків, складний і усеосяжний процес перебудови актуалізують проблему забезпечення безперервності виховного впливу, диктують необхідність використання виховного потенціалу всіх сфер життєдіяльності особи, включаючи сферу вільного часу. У принципі проблема розумного використання вільного часу не нова. Особливість і новизна її полягає в необхідності повністю перебудувати форми громадської організації дозвілля, які склалися, зробити їх предметом постійного занепокоєння не лише клубних закладів, а й кожного колективу, кожного регіону держави, кожного громадського інституту, які вирішують соціальні і виховні проблеми. У цій соціально-культурній ситуації підвищується роль культурно-освітньої роботи як педагогіки вільного часу.

Сучасні психолого-педагогічні дослідження приділяють значну увагу питанням, які пов'язані з естетичним вихованням студентської молоді, зокрема сільськогосподарських вищих навчальних закладів. Аналіз науково-методичних джерел довів, що проблемі виховання студентів у різноманітних вищих навчальних закладах присвячено багато наукових праць. Загальні питання теорії і практики виховної роботи висвітлено в працях А. Алексюка, В. Білоусової, С. Гончаренка, Н. Ничкало, Б. Ступарика, В. Сухомлинського, О. Сухомлинської, М. Ярмаченка та ін.

З огляду на аналіз наукової літератури можна зробити висновки, що нашими вітчизняними вченими ґрунтовно розроблені питання стосовно компонентів естетичного виховання особистості. Проблему естетичної зацікавленості у своїх працях аналізують П. Буцаєв, Н. Зубачевська, Є. Квятковський, естетичного смаку -- Л. Литвиненко, Н. Рощіна, естетичних поглядів та оцінок -- Л. Баженова, В. Бутенко, Л. Коваль, естетичного ідеалу -- В. Кратікова, М. Каган, О. Лармін, естетичних потреб -- М. Верб, В. Волинкін, Ж. Кондратьєва, В. Скатерщиков.

Наш аналіз вітчизняної педагогічної спадщини (праці О. Бурова, М. Грушевського, М. Драгоманова, О. Духновича, Є. Квятковського, М. Киященко, М. Лейзерова, Т. Лубенця, А. Макаренка, І. Огієнка, М. Пирогова, С. Русової, Г Сковороди, В. Сухомлинського та ін.) підтвердив зростання інтересу науковців до проблем естетичного виховання студентів ВНЗ. Це відкриває значні перспективи для теоретичного осмислення спрямувань формування естетичної культури молоді в нових соціокультурних умовах. Особливий інтерес викликають праці, в яких висвітлюються аспекти естетичного виховання студентів у сільськогосподарських вищих навчальних закладах. Серед науковців, які займаються саме цією проблемою, необхідно виокремити напрацювання С. Амеліної, С. Білана, В. Бондаренко, Л. Герасимова, О. Вощевської, А. Галєєвої, М. Левочко, В. Лозовецької, Н. Неруха, О. Теплої.

Мета статті -- вивчення особливостей ефективного використання вільного часу для ефективного естетичного виховання студентів вищих сільськогосподарських навчальних закладів.

Студентська молодь, яка має бути інтелектуальною і морально-естетичною елітою нашого суспільства, потребує уваги до рівня розвитку своєї естетичної культури, естетичної вихованості. На наш погляд, насамперед це стосується студентів сільськогосподарських вищих навчальних закладів. У наш час змінюються особливості естетичного виховання і виходять за межі предметів естетичного циклу. Нині розглядаються нові явища сучасного естетичного виховання: краса як категорія економіки є засобом технічного прогресу, вона використовується для збереження природного та культурного середовища, наше повсякдення насичується естетичними атрибутами. Всі сфери життєдіяльності сучасної людини мають елементи естетичної творчої діяльності. Саме це є результатом естетичного розвитку особистості.

Зміст дозвілля завжди розкривається в конкретних видах діяльності. Деякі дослідження налічують у сьогоднішньому дозвіллі до 400 таких видів і форм. Це дозвільне заняття може бути активним і пасивним, фізичним і розумовим, колективним і індивідуальним. Воно може проходити вдома або в громадських місцях, самостійно або під керівництвом фахівців, але щоразу має забезпечувати рекреацію, знижувати фізичне, психічне і емоційне навантаження і водночас стимулювати подальший розвиток особистості. Виховний потенціал дозвільної діяльності проявляється, коли вона не заповнюється чимось випадковим, а в ній можна спостерігати мету, бажання і прагнення. Коли людина задовольняє одну потребу, це породжує іншу, нову, саме тому зміни у сфері дозвілля мають бути спрямовані на перехід від простих до складніших форм потреб: від фізичних до духовних, від індивідуальних до громадських, від пасивності до активної діяльності.

Структура дозвілля, яка відповідає прогресивному ускладненню і розвитку потреб особи, представляється низкою рівнів діяльності, які відрізняються культурною значущістю. Усі сфери життєдіяльності людини інформаційно і емоційно наповнені. При цьому емоційні стани можуть бути найрізноманітнішими: радість, смуток, сором, гнів, переляк, байдужість, презирство і т. д. Інша картина спостерігається у сфері дозвілля. Тут різко зменшується або повністю зникає інформація, породжена непорушними видами заняття. Виникає вакуум, який людині доводиться заповнювати самій, інакше їй погрожує інформаційний голод. Поряд із цим виникає голод емоційний. Прагнення вийти з цього психологічного стану спонукає людину до пошуку різноманітних вражень. Але не вражень взагалі, а з позитивним емоційним забарвленням, вражень, в яких переживання домінує над пізнанням, тобто до розваг.

“Традиційно розвагами називають такі види дозвільної діяльності, які створюють умови для веселощів, приємного проведення часу, відвернення від повсякденних обов'язкових справ, надають задоволення” [1, с. 63]. На цьому рівні дозвілля вже стає якоюсь мірою цілеспрямованою, організованою і активною діяльністю. Розвагами можна вважати також прогулянки, гру, участь у колективних екскурсіях або подорожах, відвідування концертів, дискотек, кінотеатрів, виставок, музеїв, колекціонування і так далі. Діяльність на рівні розваг відповідає соціально-психологічним потребам особи і краще за все проходить у невеликих, неформальних колективах, групах вільного спілкування, сім'ї.

У вихованні естетичної культури студентів, насамперед студентів сільськогосподарських вищих навчальних закладів, є свої особливості. Сучасний студентський колектив - це об'єднання різної за характером, досвідом, загальним культурним рівнем, звичками молоді. В ньому є і виключно міські жителі, і мешканці віддалених сіл. Ми не можемо не враховувати різницю в отриманому до вступу до ВНЗ естетичному вихованні. На нього вплинули і шкільні колективи, в яких навчалися майбутні студенти, і родинне коло, в якому минуло їх дитинство. Сільська молодь, яка здебільшого становить студентський контингент сільськогосподарського вищого навчального закладу, потребує особливої уваги до естетичного виховання саме в дозвільній сфері.

Для людей, які знаходяться на рівні розважального дозвілля, важливу роль відіграє видовище в найрізноманітніших формах. Ігнорувати потребу у видовищах -- значить, обіднити дозвілля людей. Дієвість видовищ істотно визначається характером викликаних емоційних переживань. Видовище адресоване не одній людині, воно не для окремого глядача, а для групи глядачів, усієї публіки. Людське суспільство в цьому разі -- могутній резонатор, який посилює індивідуальні естетичні переживання і викликає колективну емоцію. Розвиток і ускладнення дозвілля завжди йде паралельно з розширенням духовних запитів і потреб особи, збагаченням мотивів її діяльності. Духовне наповнення дозвілля органічно пов'язане з можливістю людини володіти засобами його раціональної організації.

На думку Г. Сковороди й інших вітчизняних мислителів, духовну людину створює шлях добра: тільки через пізнання, усвідомлення і розуміння своєї істинної духовної природи, свого призначення у світі [2, с. 148]. Духовність - це специфічна людська якість, що формується в процесі сприйняття і розуміння певних громадських норм і цінностей. А разом усі вони становлять духовний світ людини і цим забезпечують її соціально-психологічне здоров'я, культурні, естетичні і духовні потреби.

Як вважають деякі сучасні дослідники, зокрема Ж. Юзвак, кажучи про духовні потреби, ми маємо на увазі “прагнення індивіда до засвоєння загальнолюдських і індивідуальних цінностей і їх створення в процесі духовних різновидів діяльності. До індивідуальних цінностей належать інтереси, погляди, ідеали, потреби особи, які є результатом усвідомлення навколишнього світу і свого власного місця в ньому. Загальнолюдські цінності включають людяність, добро, красу, справедливість, знання” [3, с. 149]. Саме дозвільний час є значною частиною вільного часу, яка значною мірою виконує відновні функції. Причому специфіка цього процесу полягає у вільному виборі варіанту як способу відновлення сил. Сюди належать, як вважають дослідники, такі елементи: