Формування загальної компетентності у студентів закладіввищої освіти на заняттях з фізичного виховання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування загальної компетентності у студентів закладіввищої освіти на заняттях з фізичного виховання

У статті висвітлено актуальність компетентнісного підходу в системі вищої освіти. Обґрунтовано пріоритетність компетентнісного підходу в організації навчально-виховного процесу в закладах вищої освіти України. Проаналізовано загальні компетентності, якими має оволодіти студент-випускник. Розглянуто деякі проблеми й особливості формування загальних компетентностей у студентів на заняттях із фізичного виховання.

Компетентнісний підхід на заняттях із фізичного виховання допоможе реалізувати актуальні завдання сучасного навчання, сприяючи формуванню як загальних, так і спеціальних компетентностей студентів. Загальні компетентності - універсальні компетентності, що не залежать від предметної області, але важливі для успішної подальшої професійної та соціальної діяльності здобувача в різних галузях, для його особистісного розвитку.

Студент-випускник вищої школи має володіти такими загальними компетентностями: здатність до аналізу та синтезу; уміння застосовувати знання на практиці; планування та розподіл часу; базові загальні знання сфери навчання; застосування базових знань професії на практиці; усне та письмове спілкування рідною мовою; знання другої мови; елементарні навички роботи з персональним комп'ютером; дослідницькі уміння; здатність до самонавчання; навички роботи з інформацією (уміння знаходити й аналізувати інформацію з різних джерел); здатність до самокритики та критики; здатність адаптуватися до нових ситуацій; здатність генерувати нові ідеї.

До різних рівнів сформованості та прояву компетентностей у студентів можна віднести: 1) ступінь опанування та реалізації компетентностей у конкретному виді діяльності; 2) суб'єктивний чинник (залежність набуття компетентностей та їх реалізації в певному виді діяльності від притаманних конкретній особистості природних даних); 3) причинно-наслідовий зв'язок між сформованістю структурних компонентів компетентності.

У багатьох розвинутих країнах світу в системі освіти нормативним підходом до результатів професійної підготовки є компетентнісний підхід (В. Байденко, О. Жук, О. Заблоцька, Дж. Зантвоорт, G. Halasz, A. Michel та ін.). Пріоритетність компетентнісного підходу в організації навчально-виховного процесу в Україні і формування компетентностей у студентів визначені в ухвалених урядом нових нормативних документах, як-от Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти, Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 р. Так, Національна стратегія розвитку освіти в Україні визначає кардинальні зміни, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності та якості освіти в нових економічних і соціо- кулкгурних умовах, прискорення інтеграції України в міжнародний освітній простір [1; 2].

Актуальність компетентнісного підходу висвітлено в матеріалах модернізації освіти і розглянуто як одне з важливих положень оновлення її змісту. Це зумовлено тим, що професійна діяльність характеризується зростанням складності, динамікою і перевантаженням. Основним же завданням компетентнісного навчання є формування фахівця, здатного вирішувати професійні проблеми в нових ситуаціях [3, с. 177; 4].

Ідеї компетентнісного підходу є предметом наукового пошуку таких учених, як: А. Баранніков, В. Болотов, І. Зимня, В. Краєвський, В. Сєріков, А. Хуторський та ін. Аналіз сутності та характеристику складових частин зазначеного підходу відображено в дослідженнях вітчизняних науковців - О. Локшиної, О. Поме- тун, В. Свистун, А. Проценко, В. Ягупова; сучасні тенденції розвитку змісту освіти в закордонних країнах аналізувалися К. Корсаком, О. Овчарук, Я. Кодлюк; уміння вчитися як ключова компетентність розкрито O. Савченко.

Осмислення й узагальнення компетентності в освітньому просторі здійснили вітчизняні вчені: Н. Бібік, Л. Ващенко, А. Кузьмінський, В. Луговий, Г. Малик, Н. Побірченко, С. Трубачова, М. Чобітько й ін., а також закордонні - Е. Занкова, Г. Кашкорова, Дж. Равен, І. Стеценко, М. Уїммер, Ч. Ліяня.

Аналіз філософської, педагогічної, психологічної, соціологічної та валеологічної літератури дає підстави стверджувати, що означена проблема сьогодні надзвичайно актуальна, але повною мірою не вивчена. Необхідність подальшого розроблення даної проблеми зумовила вибір теми нашого дослідження: «Формування загальної компетентності у студентів закладів вищої освіти на заняттях з фізичного виховання».

Мета статті -- дослідити зміст і особливості формування загальних компетентностей у студентів на заняттях із фізичного виховання.

Методи дослідження: 1) теоретичні - аналіз філософської, психолого-педагогічної, культурологічної літератури, дисертаційних досліджень; синтез, порівняння й узагальнення отриманих даних із метою визначення підходів до сутності понять «компетентнісний підхід» і «загальна компетентність»; 2) емпіричні - педагогічне спостереження, бесіди, вивчення й узагальнення педагогічного досвіду.

Наукові дослідження Н. Кузьміної (1993 р.), О. Петуніна (1996 р.), Ю. Шкребтія (1996 р.), М. Данилка (2000 р.), П. Єфіменка (2002 р.), О. Солтика (2003 р.), Л. Сущенко (2003, 2о09 рр.), Т. Осадчої (2005 р.), P. Карпюка (2005 р.), О. Печка (2015 р.) переконують, що головною метою навчання студентів у закладі вищої освіти (далі - ЗВО) є формування в них загальних і професійних компетентностей та готовності до професійного мислення і діяльності. Це особливо актуально сьогодні, оскільки, інтегруючись в європейський простір, освітня парадигма України має зосередитись на положенні про те, що основними результатами діяльності закладів вищої освіти мусить стати не система знань, умінь та навичок, а сформованість сукупності компетентностей спеціаліста в певній професійній сфері, причому сукупність компетентностей спеціаліста окрмої галузі визначається державними класифікаторами професій. Реєстр компетентностей може бути використаний як під час проєктування навчальних програм, що дасть змогу студентам усвідомлено й індивідуально вибирати навчальні програми, так і для побудови та реалізації програм і процедур сертифікації спеціаліста. Звідси виникає необхідність розглядати професійну підготовку студентів із позицій компетентнісного підходу, який можна вважати способом досягнення нової якості освіти [5].

Останнім часом компетентнісний підхід стає все більше поширеним і претендує на роль концептуальної освітньої політики, яка здійснюється як державами, так і впливовими міжнародними організаціями, підсилює практичну орієнтацію освіти, підкреслює значення досвіду, умінь і навичок, що спираються на наукові знання [6].

На сьогодні існує багато трактувань поняття «компетентнісний підхід», наприклад: «це підхід, що акцентує увагу на результаті освіти, причому як результат розглядається не сума засвоєної інформації, а здатність людини діяти в різних проблемних ситуаціях; це підхід, за якого результати визнаються значущими за межами системи освіти» [7].

Поняття «компетентнісний підхід» розуміється як спрямованість освітнього процесу на формування та розвиток ключових (основні) і предметних компетентностей особистості [8]. Результатом такого процесу буде формування загальної компетентності людини, що є сукупністю ключових компетентностей, інтегрованою характеристикою особистості. Така характеристика має сформуватися у процесі навчання і містити знання, уміння, ставлення, досвід діяльності та поведінкові моделі особистості.

Компетентнісний підхід в освіті ґрунтується на важливих поняттях «компетенція» та «компетентність», філософська інтерпретація яких, з одного боку, фіксує деяку невизначеність, а з іншого - ускладнює вживання цих термінів. На сьогодні немає єдиної класифікації компетентностей і компетенцій, як немає і єдиного погляду на те, скільки і яких компетентностей має бути сформовано у студентів. Так, у частині першій ст. 1 Закону України «Про вищу освіту» зазначено, що компетентність - динамічна комбінація знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально- етичних цінностей, яка визначає здатність особи успішно здійснювати професійну та подальшу навчальну діяльність і є результатом навчання на певному рівні вищої освіти [9].

У Державному стандарті поняття вживаються в такому значенні [1]: компетентність - набута у процесі навчання інтегрована здатність учня, що складається із знань, умінь, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці; компетенція - суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень у певній сфері діяльності людини.

У «Словнику іншомовних слів» [10, с. 402] визначено, що компетенція - це низка питань, у яких будь- хто є обізнаним, а компетентність - це: наявність компетенції; наявність знань, що дозволяють судити про що-небудь.

Фізичне виховання, важлива складова частина освіти, спрямоване на формування здоров'я людини, удосконалення фізичної і психічної підготовки дітей та молоді до активного довготривалого життя і професійної діяльності, забезпечує можливість набуття кожною людиною необхідних науково обґрунтованих знань про здоров'я, засоби і методи його зміцнення, організацію дозвілля, формує спеціальні і загальні компетентності.

Компетентнісний підхід на заняттях із фізичного виховання допоможе реалізувати актуальні завдання сучасного навчання, сприяючи формуванню як загальних, так і спеціальних компетентностей студентів. На даний момент немає єдиної думки про те, скільки і яких загальних компетентностей повинно бути сформовано у випускників вищої школи, але налічується приблизно 5-15 компетентностей, які можна обирати, наприклад, з переліку проєкту Tuning Educational Structures in Europe (налаштування (гармонізація) освітянських структур в Європі; далі - TUNING) [11]. Дані компетентності визначають специфіку та включаються у профіль програми. Очікується, що програмні компетентності однакових програм у різних ЗВО подібні.

У проєкті TUNING (2012 р.) ідеться про такі загальні компетентності, якими має володіти студент- випускник ЗВО: здатність до аналізу та синтезу; уміння застосовувати знання на практиці; планування та розподіл часу; базові загальні знання сфери навчання; застосування базових знань професії на практиці; усне та письмове спілкування рідною мовою; знання другої мови; елементарні навички роботи з персональним комп'ютером; дослідницькі вміння; здатність до самонавчання; навички роботи з інформацією (уміння знаходити й аналізувати інформацію з різних джерел); уміння самокритики та критики; здатність адаптуватися до нових ситуацій; здатність генерувати нові ідеї [11].

Загальні компетентності - універсальні компетентності, що не залежать від предметної області, але важливі для успішної подальшої професійної та соціальної діяльності здобувача в різних галузях та для його особистісного розвитку. До загальних компетентностей належать такі [5, с. 36]:

1. Інструментальні компетентності, які включають когнітивні здібності, здібності розуміти й імплантувати ідеї; методологічні здібності, екологічні здібності (розуміти й управляти навколишнім середовищем), вибудовувати стратегії навчання, задатності до ухвалення рішень і вирішення проблем, технологічні вміння, комп'ютерні навички тощо.

2. Міжособистісні компетентності, тобто індивідуальні здатності, пов'язані з умінням проявляти почуття та ставлення, здатністю до самокритики, а також соціальні навички, що пов'язані із процесами соціальної взаємодії та кооперації, умінням працювати в колективі.

3. Системні компетентності, тобто узгодження розуміння, ставлення і знань, які дозволяють розуміти, яким чином частини цілого зіставляються одна з одною, оцінити місце кожного з компонентів у системі, здатність планувати з метою вдосконалення системи і конструювання нових систем.

До загальних компетентностей, притаманних усім трудовим функціям за певною професією, належать соціальні, екологічні тощо, наприклад: уважність; розвинена зорова та слухова пам'ять; емоційна стійкість; стресостійкість; відповідальність; розвинена орієнтація у просторі; здатність до адаптації; здатність діяти в нестандартних ситуаціях; здатність працювати в команді; запобігання конфліктним ситуаціям [12].

В. Виноградов зазначає, що такі педагоги, як В. Давидов, В. Шадриков, І. Зимня, А. Хуторський у процесі фізичного виховання виділяють формування таких компетенцій [13; 14; 15]:

- загальнокультурна (сфера культурно-історична): узагальнені види діяльності; здатність аналізувати історичний досвід; пізнання культурно-історичних основ фізичної культури, усвідомлення ролі фізичної культури у формуванні здатності до досягнення всебічного фізичного і духовного розвитку, здорового способу життя; збереження здоров'я і високої працездатності; підготовка до праці і захисту Батьківщини. Визначення впливу систематичних занять фізкультурою для поліпшення здоров'я, підвищення рівня фізичної підготовленості та профілактики захворювань; розвиток інтересу і звички до систематичних занять фізичною культурою;

- навчально-пізнавальна (сфера науки, мистецтва): здатність вчитися все життя, володіння знаннями, уміннями і навичками; пізнання основ фізичного розвитку і виховання з метою формування духовно багатої і фізично здорової особистості; здобуття знань, необхідних для занять фізичною культурою; знання основ особистої та громадської гігієни; володіння знаннями про правила регулювання фізичного навантаження;

- комунікативна (сфера спілкування): володіння усним і письмовим спілкуванням; володіння різними видами інформації; уміння вести дискусію із проблем розвитку спорту та занять фізичною культурою; вироблення власної позиції із цих питань; уміння аналізувати й оцінювати діяльність друзів, однокласників; уміння давати рекомендації для самостійних занять фізкультурою, спираючись на сучасні фізкультурно- оздоровчі технології;

- соціальна (сфера суспільних відносин (політика, праця, релігія, міжнаціональні відносини, екологія, здоров'я): здатність брати на себе відповідальність; брати участь у спільному ухваленні рішень; розуміння користі занять фізичними вправами для здоров'я людини, підвищення рівня її працездатності та збільшення тривалості життя, а також ролі фізичних вправ у профілактиці професійних захворювань, у боротьбі з виробничим травматизмом; уміння використовувати засоби фізичної культури для підготовки до професійної діяльності;

- особистісна (сфера соціально-культурна): визначення основних життєвих цілей і способів їх досягнення; активна адаптація до оточення для досягнення основних життєвих цілей; володіння прийомами само- реалізації; приватне і життєве самовизначення; володіння прийомами особистісного саморозвитку; уміння контролювати фізичний стан організму.

Комунікативну компетентність, як зазначає О. Пометун, можна по праву вважати провідною і стрижневою, оскільки саме вона лежить в основі всіх інших компетентностей. Комунікативну компетентність сьогодні необхідно послідовно формувати і розвивати в тісному зв'язку з навчальними й інформаційними вміннями. Навчання комунікативній діяльності є безпосереднім завданням навчання на заняттях із фізичного виховання, і починати цей процес треба якомога раніше [7].

Формування компетентностей вимагає від педагога певної програми дій, тому під час вибору форми проведення заняття варто керуватися своїми професійними й особистісними принципами, знаннями і вміннями:

1. Виховання дбайливого ставлення до власного здоров'я, набуття вмінь і навичок в індивідуальних заняттях фізичними вправами, орієнтованих на підвищення працездатності, попередження захворювань.

Засоби: комплекси ЛФК; надання першої допомоги в разі травм; профілактика шкідливих звичок засобами фізичної культури; визначення індивідуальних особливостей фізичного розвитку і підготовленості.

2. Оволодіння технологіями сучасних оздоровчих систем фізичного виховання.

Засоби: найпростіші прийоми аутогенного тренування і релаксації для зняття втоми і підвищення працездатності; дихальні вправи; авторські і східні оздоровчі методики; знання особливостей фізичної працездатності людини, чинників позитивного впливу фізичних вправ на здоров'я та формування здорового способу життя.

3. Збагачення рухового досвіду професійно-прикладними вправами, орієнтованими на підготовку до майбутньої життєдіяльності.

Засоби: загальна і професійно-прикладна фізична підготовка; володіння способами рухової діяльності; уміння виконувати тестові завдання, що визначають індивідуальний рівень фізичної підготовленості.

4. Засвоєння системи знань про заняття фізичною культурою, їхню роль і значення у формуванні здорового способу життя та соціальній орієнтації.

Знання особливостей індивідуального здоров'я, фізичного розвитку, можливостей їх корекції за допомогою занять фізичними вправами та методики їх визначення; володіння методикою організації індивідуальних форм занять фізичними вправами; уміння виконувати індивідуальні комплекси вправ, використовувати набуті знання та вміння в житті [13].

Запровадження компетентнісного підходу у фізичне виховання допоможе сформувати у студентів: здатність працювати без постійного керівництва, брати на себе відповідальність; уміння виявляти ініціативу, не питаючи інших, чи слід це робити; готовність помічати проблеми і шукати шляхи їх вирішення; уміння аналізувати нові ситуації і застосовувати в них уже наявні знання; уміння уживатися з іншими; готовність набувати нових знань із власної ініціативи (з огляду на свій досвід і зв'язок з оточенням); уміння переймати нове у спортсменів вищого класу [13].

До різних рівнів сформованості та прояву компетентностей у студентів можна віднести: 1) ступінь опанування та реалізації компетенцій у конкретному виді діяльності; 2) суб'єктивний чинник (залежність оволодіння компетенціями та їх реалізації в певному виді діяльності від притаманних конкретній особистості природних даних); 3) причинно-наслідовий зв'язок між сформованістю структурних компонентів компетентності.

Висновки. Погоджуємося з думкою дослідників, що компетентність зумовлює наявність в особистості внутрішньої мотивації до якісного виконання своєї професійної діяльності, професійних цінностей і ставлення до своєї професії як до цінності. Компетентний спеціаліст має бути здатним виходити за межі предмета своєї професії і володіти творчим потенціалом для саморозвитку [5, с. 34-38].

Компетентнісний підхід не заперечує значення знань, але він акцентує увагу на здатності використовувати здобуті знання в повсякденному житті і професійній сфері. Компетентнісний підхід передбачає набуття певних компетентностей, тобто необхідного комплексу знань, навичок, ставлень і досвіду, що дозволяє ефективно виконувати певну діяльність.

У подальших дослідженнях розглянемо формування загальних компетентностей на заняттях фізичного виховання відповідно до різних професій студентів ЗВО.

фізичний студент навчання

Використана література

фізичний студент навчання

1.Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1392. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1392-2011-%D0%BE

2.Про Національну стратегію розвитку освіти в Україні на період до 2021 р. : Указ Президента України від 25 червня 2013 р. № 344/2013. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/344/2013.

3.Сембрат А. Теоретичний аналіз компетентністного підходу в сучасному освітньому середовищі. Теоретична і дидак¬тична філологія. Серія «Педагогіка». 2017. Вип. 24. С. 175-183.

4.Проценко А. Формування професійної компетентності майбутніх учителів фізичної культури у процесі педагогічної практики : дис. ... канд. пед. наук: 13.00.04. Мелітополь, 2018. 332 с.

5.Волощук І. Формування професійної компетентності студентів ВНЗ: компетентнісний підхід. Психолого-педагогічні науки. 2014. № 3. С. 34-38.

6.Нагач М. Підготовка майбутніх учителів у школах професійного розвитку у США : автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти». Київ, 2008. 21 с.

7.Пометун О. Компетентністний підхід - найважливіший орієнтир розвитку сучасної освіти. Рідна школа. 2005. № 1. С. 65-69.

8.Овчарук О. Компетентності як ключ до оновлення змісту освіти. Стратегія реформування освіти в Україні: рекоменда-ції з освітньої політики. Київ : К.І.С, 2003. 296 с.

9.Про вищу освіту : Закон України від 1 липня 2014 р. № 1556-VII, поточна редакція від 30 листопада 2016 р., підстава 1731-19. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-18.

10.Словник іншомовних слів / за ред. О. Мельничука. Київ : УРЕ, 1977. 779 с.

Размещено на Allbest.ru