Удосконалення конфліктологічної компетентності викладачів вищої школи в системі підвищення кваліфікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Удосконалення конфліктологічної компетентності викладачів вищої школи в системі підвищення кваліфікації

Нині склалася ситуація, коли конфліктна проблематика актуалізована як у реаліях суспільного життя, так і у свідомості суспільства. Не є винятком і заклади вищої освіти. Так, за даними дослідження І. Міллера [8], майже 2/3 опитаних представників адміністрації ЗВО, викладачів, студентів вважають, що конфлікти в освітньому процесі є природними та неминучими. Об'єктивні причини виникнення конфліктів у закладах вищої освіти пов'язані, насамперед, із конфліктогенною природою самого освітнього процесу, рушійними силами якого є протиріччя, і це спричиняє неминучі конфлікти. До того ж викладач в умовах конфлікту може виступати або як суб'єкт, тобто безпосередній учасник конфлікту, або як посередник чи примиритель конфліктуючих сторін. Тому вміння управляти конфліктами, вирішувати їх конструктивно є необхідною умовою педагогічної діяльності та важливою складовою частиною професіоналізму викладача вищої школи.

Аналіз наукових робіт, присвячених проблемі конфлікту в педагогічній практиці, дав змогу встановити, що певним аспектам цього питання приділено достатньо уваги педагогів та психологів. Зокрема, досліджувалися вплив властивостей особистості педагога на особливості конфліктів у педколективі (Н. Самсонова, Л. Ярослав), причини педагогічних конфліктів (В. Базелюк, І. Курочкіна, О. Лукашонок), типологія педагогічних конфліктів і система роботи щодо їх попередження та вирішення (В. Базелюк), конфліктогенність студентського соціуму та причини конфліктів у навчальних групах студентів (Г. Бережна, І. Міллер, Н. Під- буцька), причини виникнення конфліктів між суб'єктами навчальної взаємодії у вищій школі та шляхи їх попередження (Н. Самсонова) тощо. Не залишилася поза увагою дослідників проблема розвитку знань, вмінь та навичок із конфліктології у фахівців різноманітних галузей. Так, особливості формування кон- фліктологічної компетентності у студентів різних спеціальностей, у тому числі і педагогічних, розглядали С. Александрова, І. Козич, І. Носков, Н. Підбуцька, С. Романов, О. Цісецький та ін. Зазначимо, що, незважаючи на значну кількість робіт, присвячених аналізу конфліктологічної компетентності як складової частини професійної компетентності педагога, досліджень щодо формування її безпосередньо у викладача в системі підвищення кваліфікації виявилося недостатньо.

Метою статті є розкриття сутності та значення конфліктологічної компетентності педагога вищої школи і визначення особливостей її вдосконалення в системі підвищення кваліфікації викладачів ЗВО.

Можна стверджувати, що конфлікти супроводжують суспільство в усіх сферах людської діяльності, тому є об'єктивна необхідність попередження, конструктивного розвитку та ефективного вирішення конфліктних ситуацій володіння людиною певних умінь і навичок, а також розвитку певних особистісних характеристик.

Педагогічна діяльність не є виключенням, і конфлікти доволі часто виникають у процесі її здійснення. Але слід зазначити, що педагогічні конфлікти мають істотні психологічні особливості, що відрізняють їх від інших видів конфліктів. Ці особливості зумовлені, насамперед, специфікою навчальної діяльності (мається на увазі співвідношення між результатом розв'язання навчальних задач і метою навчання), специфікою спільної навчальної діяльності (її місцем у системі навчання), співвідношенням між таким результатом діяльності, як спільний продукт та індивідуальні здобутки, їх значущістю для студентів, а також недостатньо сформованими вміннями спільно працювати, низьким рівнем комунікативної компетентності [7].

Передумовами виникнення конфліктних ситуацій в освітньому процесі можуть виступати: невміння викладача прогнозувати поведінку студентів на заняттях, нетерпимість до «перешкод», що порушують запланований хід занять; прагнення викладача зберегти свій соціальний статус за будь-яку ціну; оцінювання викладачем не окремого вчинку студента, а його особистості загалом; невміння педагога проаналізувати ситуацію і прагнення покарати студента, що завинив; нетерпимість викладача до певних особистісних якостей та поведінки; особистісні якості викладача (грубість, дратівливість, мстивість, безпорадність тощо); відсутність у викладача педагогічних здібностей, інтересу до педагогічної діяльності; несприятливий психологічний клімат і погана організація роботи у педагогічному колективі [6, с. 42].

Загальновідомо, що відповідальність за протікання та вирішення педагогічних конфліктів несе викладач. Діяльність із подолання конфліктів містить певні завдання (аналіз конфлікту та його врегулювання) та дії, спрямовані на реалізацію цих завдань, що детально представлено на рис. 1.

Узагальнення різноманітних тлумачень конфліктологічної компетентності призводить нас до розуміння її як сукупності знань, умінь і навичок та наявність певних особистісних якостей, що дають змогу конструктивно вибудовувати спілкування та обирати гідні варіанти поведінки в конфліктних ситуаціях.

Щодо визначення особливостей конфліктологічної компетентності педагога ми погоджуємося із Г. Бережною [3], яка визначає конфліктологічну компетентність викладача як здатність мінімізувати деструктивні форми конфліктної взаємодії в педагогічній ситуації шляхом вибору різних стратегій поведінки. Конфлікто- логічна компетентність викладача виявляється в його умінні проектувати і створювати здорове педагогічне спілкування.

Дослідниця І. Козич [5] розкриває сутність конфліктологічної компетентності педагога через такі її функції: комунікативна (система вмінь педагога чітко і зрозуміло висловлювати думки, користуватися вербальними і невербальними засобами, організовувати конструктивний діалог, аргументувати, запевняти, передавати раціональну та емоційну інформацію); рефлексивна (усвідомлення себе і навколишнього світу, стимули до аналізу причинно-наслідкових зв'язків, саморозвитку, праці над собою, пошуку й особистісної оцінки життєвого досвіду); профілактична (зняття напруги у спілкуванні між учасниками на ранніх стадіях розвитку конфліктної взаємодії); навчальна (досвід конструктивної поведінки у конфлікті); інноваційна (перехід колективу до нового стану з новими якісними та кількісними показниками, використання нових, креативних методів попередження, врегулювання конфліктів); регулятивна (врегулювання протиріч); інтегративна (узгодження індивідуальних та колективних інтересів, консолідація формальних і неформальних груп, поглиблення й стабілізація загальних інтересів) [5].

По-різному фахівці підходять і до визначення структурних компонентів конфліктологічної компетентності. Зокрема, О. Денисов розкриває психологічну структуру конфліктологічної компетентності фахівця через низку взаємопов'язаних компонентів: гностичний -- як знання про причини виникнення конфлікту, закономірності його розвитку й перебіг; регулятивний (конструктивний) - як вміння впливати на опонентів, здійснювати профілактику конфлікту, виступати як “третейський суддя”; проектувальний -- як уміння передбачати дії опонентів, розвиток і наслідки конфлікту; рефлексивно-статусний -- як вміння організувати процес самопізнання; комунікативний -- як уміння ефективно спілкуватися; нормативний -- як знання про нормативні та моральні регулятори поведінки в умовах управління і вирішення конфліктів, здатність та готовність дотримуватись етичних норм щодо учасників конфлікту [4, с. 7].

Л. Ярослав, розглядаючи конфліктологічну компетентність майбутнього фахівця як складну систему, відокремлює в її структурі п'ять компонентів: когнітивний (система наукових знань про різні аспекти конфлікту); мотиваційний (спрямованість особистості на конструктивне вирішення конфлікту); емоційно- вольовий (визначає здатність особистості до свідомого управління своїм емоційно-вольовим станом у конфліктних та передконфліктних ситуаціях); рефлексивний (здатність особистості до дослідження власного психологічного потенціалу й опонента); поведінковий (володіння стратегіями поведінки в конфлікті й адекватне їх використання) [15].

На думку Г. Бережної, у конфліктологічній компетентності педагога містяться інформаційний (знання з теорії і практики конфлікту), аксіологічний (сукупність професійно важливих якостей і властивостей у провідних сферах індивідуальності педагога) та операціональний (конфліктологічні вміння, етична поведінка, здатність оцінювати правильність своїх дій) компоненти [3, с. 33]. Таким чином, конфліктологічна компетентність формується не лише зі знань, умінь та навичок, але й з особистісних якостей педагога.

Дослідження структури конфліктологічної компетентності дає змогу визначити критерії та рівні її сформованості. На нашу думку, критеріями конфліктологічної компетентності виступають рівень психо- лого-педагогічних знань про конфлікти і шляхи їх вирішення, володіння стратегіями вирішення конфліктних ситуацій і обґрунтованість їхнього вибору в конкретній ситуації, рефлексія власної конфліктологічної компетентності та мотивація до її розвитку і вдосконалення, вміння керувати власними емоційними станами. Залежно від ступеню вираженості зазначених критеріїв ми виділяємо три рівні розвитку конфліктологічної компетентності викладача: високий, середній, низький, характеристика яких представлена у табл. 1.

Таблиця 1 Характеристика рівнів сформованості конфліктологічної компетентності викладачів

Недостатньо сформована конфліктологічна компетентність викладача вищого закладу освіти виступає однією з вагомих причин виникнення конфліктів або їх деструктивного розв'язання. Тому очевидною є необхідність формування та подальшого розвитку і вдосконалення конфліктологічної компетентності педагогів, у тому числі і під час проходження курсів підвищення кваліфікації.

З метою дослідження необхідності та потреби у вдосконаленні конфліктологічних вмінь та навичок у викладачів фармацевтичних та медичних закладів вищої освіти на базі кафедри педагогіки і психології Інституту підвищення кваліфікації фахівців фармації було проведено анкетування серед слухачів курсів підвищення кваліфікації (82 особи), яке дало змогу встановити, що:

- 100% опитаних викладачів вважають за необхідне розвинути та вдосконалити власну конфліктоло- гічну компетентність;

- 85,7% досліджуваних усвідомлюють важливість конфліктологічних знань, умінь та навичок у професійній діяльності;

- 86,6% опитаних вважають конфлікт неминучим явищем в освітньому процесі;

- 54,9% викладачів займаються самоосвітою щодо ефективного вирішення конфліктів;

- 91,5% досліджуваних у формуванні конфліктологічної компетентності надають перевагу тренінговим технологіям.

Вивчення наукових досліджень із питань розвитку та вдосконалення конфліктологічної компетентності педагогічних працівників дає змогу визначити, що формування конфліктологічної компетентності викладачів у системі підвищення кваліфікації має ґрунтуватися на таких основних принципах:

- поглиблення знань із конфліктології, психології спілкування, педагогічної психології;

- опанування технологій профілактики, управління, мінімізації деструктивних форм конфлікту;

- формування професійного типу мислення, до якого належить рефлексивність, методологічність, кре- ативність, динамізм;

- володіння технологіями стресостійкості у конфліктах, відсутність страху перед конфліктами;

- дотримання професійної етики у конфлікті, високий рівень особистої культури [11].

На реалізацію потреби вдосконалення конфліктологічної компетентності у викладачів вищих фармацевтичних та медичних закладів кафедрою педагогіки і психології Інституту підвищення кваліфікації спеціалістів фармації було розширено тематику Уніфікованої програми для підвищення кваліфікації та стажування науково-педагогічних та педагогічних працівників вищих навчальних закладів на циклах підвищення кваліфікації “Основи психолого-педагогічної підготовки викладачів”, “Психологія професійної діяльності викладача вищої школи”, “Професійна діяльність і особистість викладача ВНЗ” Розглядаються теми “Особливості педагогічних конфліктів”, “методи дослідження конфліктів”, “Прогнозування та профілактика конфліктів”, “Конструктивне вирішення конфліктів”, “Медіаторство та регулювання конфлікту”.

Реалізація програм підвищення кваліфікації викладачів здійснюється шляхом теоретичного та практичного навчання. Рівень засвоєння визначається під час навчання під час проведення семінарів-дискусій, розв'язання професійних ситуацій, тренінгів, що дає змогу вдосконалити навички самостійного критичного мислення та вміння запобігати, попереджати та розв'язувати педагогічні конфлікти конструктивними засобами, розвинути професійні мотиви фахового спілкування, підвищити допитливість до конфліктологічних знань тощо. У зв'язку з тим, що одним із принципів навчання дорослих є опора на досвід, доцільним є використання на заняттях життєвого та професійного досвіду слухачів циклів ПК із проблематики виходу з педагогічних конфліктних ситуацій, прийняття раціональних рішень в умовах конфліктної ситуації, організації толерантної педагогічної взаємодії суб'єктів освітнього процесу.

Висновки. Таким чином, конфліктологічна компетентність, або компетентність у розв'язанні конфліктів, є важливою складовою частиною професійної компетентності майбутніх фахівців тих спеціальностей, які передбачають роботу з людьми та постійне спілкування у процесі професійної діяльності, до яких належить і професія педагога. Під конфліктологічною компетентністю розуміють систему наукових знань про конфлікт та вмінь керувати ним; вона передбачає певний рівень знань і якостей особистості з аналізу, управління й самоуправління конфліктами. Одним із завдань системи підвищення кваліфікації викладачів вищої школи є вдосконалення конфліктологічної компетентності педагогів, що можливе при збагаченні змісту циклів, упровадження активних методів і форм навчання, спиранні на досвід слухачів циклів ПК щодо роботи з конфліктами у педагогічній діяльності. конфліктологічний компетентність освітній викладач

Використана література