Використання хмаро орієнтованих технологій навчання для формування професійних компетентностей майбутніх бакалаврів статистики: понятійно-термінологічний апарат дослідження

In the article the conceptual-terminological apparatus of the research is presented, such concepts as cloud technologies, cloud services, technologies of training, cloud-oriented learning technologies, competence, professional competence are considered.

The advantages of cloud technologies, which consist of the dynamism of the provision of computing resources and software hardware, the ability to customize it to personal user needs. In addition, access to multi-sectoral e-learning resources may be provided on a specially set cloud server or placed on other electronic data carriers that are accessible by means of the Internet (public service). The conditions for defining cloud services are singled out. It is revealed that the structure ofprofessional competence should include: special, social, personal and individual competence.

Key words: cloud technologies, cloud services, technology of learning, cloud-oriented learning technologies, competence, professional competence, bachelors, statistics.

Для здійснення аналізу досвіду використання хмаро орієнтованих технологій навчання для формування професійних компетентностей майбутніх бакалаврів статистики потрібно здійснити уточнення основних термінів та понять цього дослідження.

Технологію хмарних обчислень всебічно досліджують такі вчені, як: Г. А. Алексанян, В. Ю. Биков, Е. В. Болгова, І. С. Войтович, М. І. Жалдак, О. О. Жугастров, Н. В. Морзе, О. Г. Кузьминська, З. С. Сейдаметова, В. П. Сергієнко, О. М. Спірін, А. М. Стрюка, Н. В. Сороко, Ю. В. Триус, М. П. Шишкіна та інші дослідники. Перспективи розвитку хмарних технологій та сервісів розглядають В. Ю. Биков, Т. А. Вакалюк,О. Гриб'юк, М. Ю. Кадемія, В. М. Кобися, С. Г. Литвинова, О. М. Маркова, Ю. Г. Носенко, В. П. Олексюк, М. Проценко, Л. В. Рождественська, М. П. Шишкіна та ін. Проблему використання хмарних технологій та сервісів у галузі освіти розкрито у працях Г. А. Алексаняна, Т. А. Вакалюк, О. Г. Глазунової, Ю. Ю. Дюлічевої, Н. О. Дзямулич, О. В. Коротун, А. М. Куха, В. М. Кухаренка, М. В. Попель, М. В. Рассовицької, С. О. Семерікова, О. В. Співаковського, А. М. Стрюка, М. П. Шишкіної та інших.

В. Ю. Биков та М. П. Шишкіна у своїх дослідженнях висловлюють думку, що технології хмарних обчислень є провідним напрямом у процесі формування інформаційного суспільства. Технології хмарних обчислень виступають ядром інноваційних концепцій навчання, застосування таких технологій здійснює суттєвий вплив на зміст освіти та форми організації видів освітньої діяльності [2; 23].

Технології хмарних обчислень успішно використовуються для підвищення рівня організації навчального процесу й активно застосовуються під час подання сучасного актуального навчального матеріалу у системах навчання, моніторингу та оцінювання якості отриманих результатів, розробці та впровадженні інноваційних електронних ресурсів для науково-навчальної діяльності у процес самостійної аудиторної та позааудиторної роботи та ін. [25].

Перспективи упровадження та застосування хмарних технологій в освіті, розробка та впровадження хмаро орієнтованих навчальних середовищ у закладах вищої освіти (ЗВО), спонукає до узагальнення поняття “хмарні технології”. хмарний сервіс навчання компетентність

У працях С. Г Литвинової зазначається, що хмарні технології (англ. cloud technologies) це кардинально новий сервіс, який дає змогу віддалено використовувати засоби обробки і зберігання даних [15, с. 99-100].

Хмарні технології це “розподілені технології, тобто дані опрацьовуються з використанням не лише одного комп'ютера, а опрацювання розподіляється по декількох комп'ютерах, які підключені до мережі Internet” [6].

Переваги хмарних технологій полягають у динамічності надання обчислювальних ресурсів та програмно-апаратного забезпечення, можливості налаштувати його під особисті потреби користувача. Крім того, доступ до різногалузевих електронних освітніх ресурсів може здійснюватися на спеціально встановленому хмарному сервері або розміщуватися на інших носіях електронних даних, що доступні засобами мережі Інтернет (загальнодоступний сервіс) [25].

Дослідниця М. П. Шишкіна на основі стандарту ISO/IEC 17788 представляє пояснення терміна “хмарні сервіси”: як “.. .такі, що забезпечують користувачеві мережевий доступ до масштабованого і гнучко організованого пулу розподілених фізичних або віртуальних ресурсів, що постачаються в режимі самообслуговування й адміністрування за потребою (наприклад, програмне забезпечення, простір для зберігання даних, обчислювальні потужності та ін.)” [24].

Дослідниці Т Л. Архіпова та Т В. Зайцева узагальнюють поняття “хмарний сервіс” як особливу клієнтсерверну технологію, де необхідні для роботи ресурси користувач сприймає як віртуальний сервер, який уможливлює для нього досить просте споживання ресурсів та зміну їхніх об'ємів [1].

У роботі Ю. Ю. Дюлічевої зазначено, що “. хмарні сервіси надають дослідникам та науковцям можливість миттєвої обробки величезних обсягів інформації з низькою коштовністю обчислювальних ресурсів і можливості її миттєвого поширення та обміну результатами аналізу з іншими дослідниками по всьому світу” [10].

О. О. Гриб'юк у дослідженнях хмарних сервісів сформувала критерій, згідно з яким можна визначити, чи є сервіс хмарним, а саме: “якщо для доступу до інформаційних матеріалів за допомогою цього сервісу можна зайти в будь-яку бібліотеку чи інтернет-клуб, скористатися будь-яким комп'ютером, при цьому не ставлячи жодних особливих вимог до операційної системи та браузера, тоді цей сервіс є хмарним” [8].

Крім того, дослідниця сформувала умови визначення хмарних сервісів, до яких вона відносить:

- сервіс доступний через web-браузер або за допомогою спеціального інтерфейсу прикладної програми для доступу до web-сервісів;

- для користування сервісом не потрібно жодних матеріальних затрат;

- у разі використання додаткового програмного забезпечення оплачується тільки той час, протягом якого використовувалось програмне забезпечення [8].

М. П. Шишкіна дає ще й таке визначення хмарних сервісів: “це сервіси, що роблять доступними користувачеві прикладні додатки, простір для зберігання даних та обчислювальні потужності через Інтернет” [24]. Крім того, “.їх застосовують для постачання електронних освітніх ресурсів, що становлять змістове наповнення хмаро орієнтованого середовища, а також для забезпечення процесів створення і використання освітніх сервісів” [26].

У цьому дослідженні приймаємо за базове останнє трактування такого поняття.

Оскільки в цьому дослідженні хмаро орієнтовані технології розглядаються як технології навчання для формування професійних компетентностей, тому необхідно визначити поняття “технологія навчання”.

Аналіз педагогічної літератури засвідчує, що поняття “технологія навчання” має різні трактування. В Українському педагогічному словнику подано таке визначення: “технологія навчання, за визначенням ЮНЕСКО, це в загальному розумінні системний метод створення, застосування й визначення всього процесу навчання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів та їхньої взаємодії, який ставить своїм завданням оптимізацію освіти” [7, с. 331].

М. М. Фіцула стверджує, що “технологія навчання це шлях освоєння конкретного навчального матеріалу в межах предмета, теми, питання” [22, с. 161-173]. У дослідженнях М. М. Фіцули зазначено, що “.в сучасній українській школі використовуються як традиційні, так і нові технології навчання” [22, с. 161-173]. Згідно з визначенням автора, до традиційних технологій навчання умовно відносять пояснювально-ілюстративне, проблемне, програмоване і диференційоване навчання [22, с. 161-173]. Тоді як сучасні технології навчання спрямовані на особистість, що навчається, та створення умов для її саморозвитку й самовираження, й до них належать: особистісно орієнтована, групова діяльність, розвивальне навчання, навчання як дослідження, модульно-рейтингове навчання тощо [22, с. 173-186].

Таким чином, хмаро орієнтовані технології навчання це технології навчання, що реалізовуються із використанням хмарних сервісів.

Ключовим поняттям дослідження також виступає поняття “компетентність”. Безпосередньо поняття “компетентність”, “компетентнісна освіта”, “освітні компетентності” зародились за кордоном, проте активно нині запроваджуються та використовуються в Україні.

Зокрема, компетентність та компетентнісний підхід розкрито в працях таких науковців, як: Н. М. Бібік, В. А. Болотов, Л. С. Ващенко, І. А. Зимня, В. І. Луговий, О. В. Овчарук, Л. І. Паращенко, О. І. Пометун, О. Я. Савченко, О. М. Спірін, С. Є. Шишов та ін.

Так, низка дослідників під терміном “компетентність” розглядають спеціальним чином організований комплекс знань, умінь та навичок, які набуваються у процесі навчання [14; 13]. Такий комплекс дає змогу фахівцю визначати і вирішувати проблеми, характерні для певної сфери діяльності, незалежно від ситуації, що склалася. Оскільки кожен дослідник, що займається проблемою розвитку чи формування компетентності, дає свої визначення цієї категорії, то розглянемо тлумачення поняття “компетентність”, що внесено до Закону України “Про вищу освіту”. Згідно з цим нормативним документом, компетентність “...динамічна комбінація знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, яка визначає здатність особи успішно здійснювати професійну та подальшу навчальну діяльність і є результатом навчання на певному рівні вищої освіти” [9].

На думку І. Г. Тараненко, “.в основі концепції компетентності лежить ідея виховання компетентної людини і працівника, який не лише має необхідні знання, професіоналізм, але й уміє діяти адекватно у відповідних ситуаціях, застосовуючи ці знання, й бере на себе відповідальність за певну діяльність” [21].

С. У. Гончаренко зазначає, що компетентність це “сукупність знань і вмінь, необхідних для ефективної професійної діяльності: вміння аналізувати, передбачати наслідки діяльності, використовувати інформацію” [18, с. 149].

У наукових працях О. М. Спіріна поняття “компетентність” визначається як складна інтегрована характеристика особистості, під якою розуміється сукупність знань, умінь, навичок, а також досвіду, що разом дає змогу ефективно провадити діяльність або виконувати певні функції, забезпечуючи розв'язання проблем і досягнення певних стандартів у галузі професії або виді діяльності. Компетентність розглядається як сформована якість, результат діяльності, “надбання” студента [20, с. 194-195]. Це визначення буде використане як базове у нашому дослідженні.

Професійні компетентності досліджували М. П. Васильєва, С. С. Вітвицька, О. В. Вознюк, О. А Дубасенюк, Є. Ф. Зеєр, В. Г. Кремень, М. В. Левківський, А. К. Маркова, М. В. Попель, О. М. Спірін та інші.

На думку Є. Ф. Зеєр, під професійною компетентністю варто розуміти сукупність професійних знань, умінь, а також способи виконання професійної діяльності [12].

У педагогічних працях І. А. Зязюна до змісту професійної компетентності включено знання предмета, методики його викладання, педагогіки й психології та рівень розвитку професійної самосвідомості, індивідуально-типові особливості й професійно значущі якості [17].

С. А. Самойленко розглядає професійну компетентність як комплексну характеристику людини, що виявляється в конкретній професійній діяльності та включає знання, уміння, навички, здібності, досвід, мотивацію і особистісні властивості [19].

А. К. Маркова професійну компетентність розкриває як комбінацію психічних якостей, як психічний стан, що дає змогу діяти відповідально й самостійно [16]. У структурі професійної компетентності дослідниця виокремлює види, а саме:

- спеціальну компетентність володіння власне професійною діяльністю на досить високому рівні, здатність проектувати свій подальший професійний розвиток;

- соціальну компетентність володіння спільною (груповою, кооперативною) професійною діяльністю, співробітництвом, а також прийнятими в цій професії прийомами професійного спілкування, соціальну відповідальність за результати своєї професійної праці;

- особистісну компетентність володіння прийомами особистісного самовираження та саморозвитку засобами протистояння професійним деформаціям особистості;

- індивідуальну компетентність володіння прийомами самореалізації і розвитку індивідуальності в межах професії, готовність до професійного зростання, вміння раціонально організувати свою працю без перевантажень [16].

А. Л. Бусигіна розглядає професійну компетентність як цілісну системну якість особистості, структурними елементами якої є професійно-змістовний (базовий компонент, що передбачає наявність теоретичних знань у межах фаху, що забезпечує усвідомлення змісту професіональної діяльності), професійно-діяльнісний (практичний компонент, що включає професійні знання і вміння, випробувані в дії, засвоєні особистістю як найефективніші) та професійно-особистісний компонент, який включає професійно-особистісні якості фахівця як особистості, індивіда та суб'єкта діяльності [3].

Зазначимо, що професійна компетентність це “... здатність особи в межах визначених за посадою повноважень застосовувати спеціальні знання, уміння та навички, виявляти відповідні моральні та ділові якості для належного виконання встановлених завдань і обов'язків, навчання, професійного та особистісного розвитку” [11].

Висновки

На основі узагальнення різних визначень цього поняття під професійними компетентностями особистості будемо розуміти сукупність професійних здатностей особистості, на основі яких вона здатна здійснювати професійну діяльність, самостійно розв'язувати професійні проблеми та отримувати високі досягнення у відповідній галузі чи діяльності.

Використана література