Концептуально-естетичні засади наукової школи академіка Н.Г. Ничкало: культурологічний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концептуально-естетичні засади наукової школи академіка Н.Г. Ничкало: культурологічний аспект

На прикладі дослідження концептуальних засад науково-педагогічної школи академіка Н. Г. Ничкало вивчається система концептуально-педагогічних засад науково-педагогічної школи академіка Н. Г. Ничкало. Проведене дослідження дає можливість стверджувати, що важливим засобом формування особистості сучасного фахівця є культурологічний складник. Дослідження алгоритму науково-теоретичних аспектів інноваційних змін у системі вищої школи показує, що від розвитку інноваційного складника сучасних закладів вищої освіти залежить гуманітарна безпека суспільства. Педагогіка, виконуючи свої історичні завдання, створює передумови для утвердження якісних інноваційних процесів педагогічної взаємодії.

Входження України до світового освітнього та економічного співтовариства, глобалізація світової економіки викликає необхідність змін у характері професійної освіти (у її спрямованості, цілях, змісті), усе більш явно орієнтуючи її на творчий розвиток людини, на творчу ініціативу, самостійність, конкурентоздатність, мобільність майбутніх фахівців.

На прикладі дослідження досвіду науково-педагогічної школи академіка Н. Г Ничкало накреслюється алгоритм системних процесів, в основі яких лежить формування комунікативної компетентності студентів, системне й еволюційне осмислення дискурсу сучасної освіти та забезпечення варіативних технологій культурологічної освіти студентів.

Ключові слова: культурологічна компетентність, культурологічний світогляд, науковий дискурс, інваріантність дискурсу, культурологічна свідомість, мистецтво спілкування, культурологічне середовище, психологічний захист особистості, комунікативна компетентність, парадигма культурної взаємодії.

Для успішної реалізації завдань сучасної особистісно зорієнтованої освіти важливим є формування культурологічної компетентності вихованців, яка становить основу гуманітарної безпеки сучасності, складовими частинами якої є інформаційна та психологічна безпека сучасного суспільства. Г армонія соціуму залежить від гармонійного становлення особисті на всіх етапах навчальної діяльності. У даних процесах важливим є дослідження науково-теоретичних аспектів формування алгоритму інноваційних змін у системі сучасної освіти. Актуальним є також дослідження вироблення взаємозв'язку у системі формування комунікативної компетентності вихованців засобами художнього слова.

Метою статті є розгляд концептуальних засад науково-педагогічної школи академіка Н. Г. Ничкало.

Парадигма педагогіки життя як наукова система академіка Н. Г Ничкало абсолютно інтегрального типу - це багатоаспектне явище, яке тісно пов'язане з багатьма векторами сучасного розвитку як окремої людини, так і суспільства та загальних цивілізаційних процесів у цілому. Інтелектуали замислюються над векторами всезагального розвитку суспільства з огляду на прийдешні десятиліття. Зрозуміло, що якість людського капіталу визначає загальну спрямованість розвитку усіх векторів бізнесу і країни у цілому. Саме сьогодні закладаються основи буття людської цивілізації упродовж наступних десятиліть. Протягом декількох десятиліть академік Н. Г Ничкало досліджує і впроваджує у практику життя проблеми збереження, реформування та розвитку професійно-технічної освіти.

Методологія дослідження полягає в застосуванні компаративного, історико-логічного, синергетичного методів. Досліджується системне творення культурологічної моделі художнього тексту як цілісної функціональної єдності сутності художнього слова та навколишнього світу, розширення уявлень про синергетичну взаємодію між формуванням світогляду людини та гармонійним розвитком соціуму.

Про актуальність даної теми свідчить те, що нині існує низка досліджень проблеми формування культурологічного світогляду на всіх етапах освітньої діяльності. Формування культурологічної компетентності як інноваційної парадигми сучасності досліджують у своїх працях І. Д. Бех, В. П. Андрущенко, В. Г Кремень, С. У Гончаренко, І. А. Зязюн, Н. Г Ничкало, В. О. Огнев'юк, Т М. Герлянд, Л. Д. Герганов, М. Б. Євтух, Л. М. Єршова, А. Каленський, П. Г. Лузан, М. П. Пантюк, Л. А. Пригодій, В. Ф. Орлов, І. Д. Пасічник, Л. П. Пуховська, О. Радкевич, Л. М. Романишина, С. О. Сисоєва, М. Т Теловата, О. І. Щербак, В. В. Ягупов та інші. Наукові проблеми культурологічної підготовки студентів досліджуються у сучасній педагогічній науці, професійній освіті, у стратегії духовно-екзистенційної боротьби за оновлення суспільства такими вченими, як В. П. Андрущенко, В. Г. Кремень, І. А. Зязюн, М. Б. Євтух, І. А Сліпухіна, Г Л. Токмань, О. І. Шапран. Культурологія як наука може стати базою у формуванні психологічно-філософської парадигми становлення особистості сучасного фахівця.

І. Д. Бех накреслив алгоритм формування духовно-екзистенційних основ особистості у системному відтворенні від культури мислення до культури духовного переживання. У статті «Духовна особистість у контексті освітніх викликів» видатний учений І. Д. Бех наголошує: «Багатовікове відчуження людини від справжніх духовних цінностей призвело до кризових явищ, пов'язаних із занепадом духовно-моральних ідеалів, посиленням зла і насильства. Девальвація духовних цінностей суттєво вплинула на посилення тенденції зростання жорстокого індивідуалізму, прагматизму, зверхнього ставлення до інших людей та приниження їхньої гідності, зневаги до рідної культури та історико-культурних традицій» [3, с. 3].

Смисли народжуються у культурологічному просторі. Вони не тільки мисляться, а і творяться, чуттєво переживаються і тим формують духовний світ людської індивідуальності. У даному випадку маємо поєднання ірраціонального і раціонального начал.

Згідно з концептуальними засадами науково-педагогічної школи академіка Н. Г. Ничкало важливою умовою формування сучасного спеціаліста є поєднання професійної кваліфікації із засадами професійної соціологізації, успішне виконання якого передбачає поєднання формування особистості самого студента, розвитку його індивідуальних якостей і особливостей та засвоєння студентом знань стосовно конкретних технологій зі спеціальності, які в майбутньому стануть засобом і змістом його професійної діяльності.

Життя вимагає інтелектуально розвиненої особистості і водночас толерантної, відкритої до демократичного спілкування й розвитку в національному та міжнародному вимірі. На думку П. Юркевича [1, с. 145], поняття особистості пов'язане із поняттям душі, яка є її підґрунтям, що знаходиться в глибині «Я», серця. Саме тому філософію українського народу вчений (за Г Сковородою) називає філософією серця, тобто кор- доцентризмом. Продовжуючи свої міркування, П. Юркевич робить висновок про те, що справжня сутність людини відкривається у внутрішньому досвіді, а виявляє себе в проявах особистості. Н. Грот [1, с. 245] звертає увагу на те, що треба визначити субстанціальність душі, її позачасову природу. У філософському значенні людська особистість є носієм усесвітніх начал, одним з її втілень. Г Челпанов [1, с. 185] наполягає на тому, що справжнім предметом людинознавчих наук, зокрема філософії та психології, є система «суб'єкт - субстанція». На особливу увагу заслуговують персоно-логічні розробки В. Зеньковського [1, с. 175], який створює концепцію розвитку особистості, її соціальної та несоціальної детермінації.

У народі кажуть: «Знання без людяності - це меч у руках безумця». Саме тому вся національна система виховання пронизана гуманним ставленням до особистості вихованця. Видатний український філософ Г. Сковорода до цього додає: «Розум завжди любить до чогось братися, і коли він не матиме доброго, тоді звертатиметься до поганого».

Потреба в самоосвіті, в духовній самостійності, критична спрямованість мислення, її продуктивність у засвоєнні знань і людської культури - це риси, яких не вистачає нинішньому студентові. Висока цілісна культура створюється усім строєм суспільного життя. При цьому освіта і виховання слугують підґрунтям, яке формує тенденції гуманізації суспільства, його основні якісні характеристики, рівень цивілізованості. Основні принципи гуманітаризації є загальнонауковими. Це фундаментальність, системність у зв'язках з досягненнями природознавчих, технічних, технологічних наук, єдність історичного і логічного, національного і загальнолюдського, суспільного та особистого, теорії та практики навчання і виховання у творчій діяльності.

До головних структурних елементів культурологічної освіти належать світоглядно-філософський, соціально-політичний та соціологічний складники, історична, культурологічна, філологічна, етична та естетична освіта, українознавча підготовка, еколого-природнича, політекономічна, економічна та правова освіта, пси- холого-педагогічна підготовка, система знань та навичок, що забезпечують здоровий спосіб життя.

Згідно з концептуальними засадами науково-педагогічної школи академіка Н. Г. Ничкало нормативно- оцінна система інноваційних тенденцій сучасної професійної освіти є вагомим підґрунтям формування культурних традицій, цілісність яких зумовлює єдність історичної традиції та актуального творення парадигми інноваційних навчальних систем.

За словами російського мислителя О. Лосєва, міфічна відчуженість від дійсності є відчуженістю від смислу та ідеї повсякденного і звичайного життя. Сучасні письменники намагаються відновити цілісність спогаду, звести докупи все, що виникає у їхній пам'яті. Що глибше вони розкопують минуле, то більше усвідомлюють марність своїх зусиль, оскільки часова перспектива зруйнувала цілісність міфу.

У інтерв'ю, поміщеному у газеті «Високий замок», Адам Загайський вказував на філософську суть літератури: «Поезія відрізняється від філософії, але є й схожі риси. І поезія, і філософія намагаються зрозуміти світ. Справжня поезія намагається не лише висловити глибокі почуття, а й розібратися в них. Поезія оперує образами, а філософія - поняттями».

Спільне понятійне поле культури як духовної основи сучасного буття народу і є тією фундаментальною структурованою парадигмою, яка створює основу для формування архетипу духовного порозуміння між народами. Дана парадигма є основою формування комунікативної компетентності сучасних фахівців.

Культурологічна теорія А. С. Канарського розглядає естетику як теорію чуттєвого пізнання, чуттєвого освоєння людиною дійсності: «Подлинная диалектика эстетического - это естественный исторический (и практический) процесс перехода объективности чувственного явления в субъективное состояние, самочувствие человека, другими словами, - это своеобразное дооформление бытия эстетического до уровня его завершения в человеческом переживании и утверждении» [1, с. 10]. Тобто чуттєвість виступає способом всебічного ставлення людини до світу. «Если мы примем позицию учёного, поясняющего, что эстетическое отношение рождается из чувственного небезразличия (равнодушие ведь не создаёт никакого отношения!), если мы согласимся с тем, что границы эстетической науки определяются именно таким пониманием чувственного, то отпадёт необходимость и в простом перечислении её (эстетики) задач, ведь эстетика - это и наука о прекрасном, и наука об искусстве, и наука о творчестве<... >«, - наголошує А. С. Канарський [1, с. 24]. Культурологічний процес у даному трактуванні співвідносний із естетикою, мистецтвом осягнення дійсності, що є важливою умовою у системі формування основ комунікативної компетенції засобами художньо-естетичного впливу.

Академік С. Гончаренко зазначає, що для сучасного освітнього простору характерна недостатня інтеграція, замкнутість окремих дисциплін, що заважає надбанню системних знань і фундаменталізації освіти [1, с. 6], тому еклектизм змісту освіти веде до безсистемності мислення студентів, формує знаннєвий конгломерат, сукупність безсистемних фактів. Водночас завданням фундаментальної освіти є створення умов для розвитку професійного мислення та саморозвитку і самоосвіти фахівців. При цьому пріоритетними є фундаментальні знання, що сприяють цілісному сприйняттю навколишнього світу, особистісному розвитку студента та адаптації фахівця до умов професійної діяльності.

Головна ознака кризи вищої освіти, у тому числі й технічної, полягає не у відриві від передового виробництва і досягнень науково-технічної революції, а в її декультуризації. Криза освіти - це криза гуманістичної традиції розглядати людину як мету, а не як засіб. Головною функцією вищої школи має стати розвиток особистості, а не лише підготовка кадрів, аби освіта не зводилась лише до спеціального навчання. Чисто функціональний підхід до людини-спеціаліста неминуче породжує таке ж функціональне відношення до природи, як до справжнього ресурсу, що підлягає освоєнню. Крім того, традиційне виробництво є відчуженим від наукових принципів, не стимулює освіченість, а лише потребує дипломованих спеціалістів. У такій ситуації освіта перетворюється на примусову працю із запам'ятовування вузькоспеціальних знань, потрібних лише для роботи. У педагогічній практиці освіта як єдність навчання і виховання спрощується до простої ретрансляції знань і нав'язування виховних заходів.

Культурологічні дисципліни мають озброювати педагогів методологією наукового бачення вихованця і вихователя як учасників виховного процесу, суспільного і природного середовища як умов виховання, соціалізації як процесу взаємодії людини і суспільства з освоєнням цінностей, культури, традицій, моделей освіти і виховання як механізмів соціалізації у їх взаємодії з іншими інститутами й механізмами.

Висновки

Архетип педагогічної школи академіка Н. Г. Ничкало як парадигма культурологічної освіти у системі педагогічної інноваційної професійної школи - це поворот до людини в навчальних закладах (як до студента, так і до викладача). Сенс повороту - врахування інтересів особистості, створення максимально сприятливих умов для формування її життєвої та професійної компетентності. Метою освіти стає не просто набуття інформації, а розвиток і саморозвиток особистості. Якщо метою гуманізації є реформування суб'єкта, перетворення студента із пасивного спадкоємця інформації на особистість, творця, то метою гуманітаризації є оволодіння культурою. Знання без трансляції ціннісного ставлення до них є мертвими, а згодом і небезпечними, і тільки культура формує ціннісні орієнтації людини, суспільства.

Таким чином, на прикладі наукової школи академіка Н. Г. Ничкало ми бачимо, що сформований у сучасному класичному мистецтві метафоричний архетип філософії буття як постійного навчання та самовдосконалення має визначальний вплив на формування парадигми культурологічної освіти у системі педагогічних інновацій сучасної освіти.

Використана література

культурологічний особистість школа

1.Культурологія : підручник / за ред. Н. Г Багдасарян. Москва, 2007. С. 139.

2.Бальзак де Оноре. Думки про мистецтво. Київ : Мистецтво, 1981.253 с.

3.Бех І. Д. Духовна особистість у контексті освітніх викликів. Рідна школа.2019. № 1. С. 3-7.

4.Загаєвський А. У чужій красі. Кальварія, 2008. 190 с.

5.Ковальчук Г О. Активізація навчання в економічній освіті : Навчальний посібник. Вид. 2-ге, доп. Київ : КНЕУ, 2003. 298 с.

6.Канарский А. С. Диалектика эстетического процесса. Киев : Философия и культура, 2008. 380 с.

7.Мистецтво у розвитку особистості : монографія / Ничкало Н. Г., Зязюн І. А., Отич О. М., Соломаха С. О., Сотська Г І., Вовк М. П., Попик О. І., Філіпчук Н. О., Чембержі М. І., Харченко П. В., Ніколаї Г Ю. Чернівці : Зелена Буковина,

2005. 224 с.

8.Морева Н. А. Педагогика среднего профессионального образования : учебное пособие. Москва : Издательский центр «Академия», 2001. 272 с.

9.Хайдеггер М. Искусство и пространство. Самосознание культуры и искусстваXXвека. Москва, 2000, 546 с.

Размещено на Allbest.ru