Координація впливів на особистість учня підліткового віку як одна з умов формування його соціального досвіду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Координація впливів на особистість учня підліткового віку як одна з умов формування його соціального досвіду

Статтю присвячено розгляду потреби в координації впливів на особистість учнів підліткового віку, що спрямована на оптимізацію процесу формування їхнього соціального досвіду. Обґрунтовано необхідність узгодження впливів організованої виховної роботи та об'єктивних умов. Визначено, що в разі відсутності єдності та скоординованості дій сім'ї, групи однолітків, засобів масової інформації, педагогічного колективу школи та позашкільних установ особистість буде позбавлена можливості гармонійного та впорядкованого набуття соціального досвіду. Виокремлено складники процесу координації впливів на особистість учня підліткового віку, а саме: оптимізацію взаємодії з батьками; організацію взаємодії в педагогічному колективі; організацію позитивної взаємодії учнівського колективу школи, співпраці між представниками різних класів; урахування стихійно здобутого соціального досвіду; зорієнтування дитини в інформаційному просторі.

Кожна держава має свої нагальні потреби, вирішує проблеми, пов'язані з особливостями свого суспільного та політичного устрою, проте незмінним залишається піклування про підростаюче покоління, на яке покладено відповідальність за подальший розвиток держави. Завдання ж допомоги дітям у становленні гідними членами суспільства покладено на освітні установи. Перед педагогами постають питання: які орієнтири давати учням, до чого їх готувати, як домогтися ефекту від виховання? Адже аби не “загубитися” у світі соціальних відносин, дитина має набути соціального досвіду, що розкривається через вираження нею позитивного ставлення до дійсності у практиці суспільного життя.

Уваги заслуговує з'ясування ролі інститутів, які справляють безпосередній вплив на набуття дітьми комплексу необхідних характеристик, які визначають її соціальний досвід. Результати цього впливу на індивідуальному рівні знаходять свій вияв у якісних показниках, таких як впевненість у своїх переконаннях, готовність до реалізації себе в соціумі, наявний рівень соціального досвіду тощо. До інститутів та їхніх агентів ми зараховуємо родину, найближче соціальне оточення, за сприяння яких відбувається первинне набуття особистістю соціальних знань, умінь і навичок, орієнтування в соціальному просторі; освітній заклад як інституцію, що спеціалізується, зокрема, на підготовці та спрямуванні дітей до зустрічі з дорослим життям; засоби масової інформації як джерела інформації, які впливають на суспільні настрої, громадську думку щодо подій місцевого та світового значення.

У разі відсутності єдності та скоординованості дій сім'ї, групи однолітків, засобів масової інформації, педагогічного колективу школи та позашкільних установ особистість буде позбавлена можливості гармонійного та впорядкованого набуття соціального досвіду. Адже важливою умовою розвитку дитини слугує висунення до неї узгоджених вимог, що сприяє підвищенню ефективності виховного впливу. Об'єднання всіх зусиль, спрямованих на надання її розвитку позитивного вектору, з урахуванням можливих негативних впливів соціального середовища дає змогу дитині уникнути дисонансу розуміння особливостей міжособистісної взаємодії.

Питання формування соціального досвіду знайшло своє відображення у працях О. Алєко, І. Беха, Т. Білан, Н. Голованової, М. Даурової, Г Марчук, О. Назарук, Л. Сафронової, І. Стародубцевої, Н. Якси та інших науковців. Проблемі розвитку соціального досвіду в школі приділили увагу такі дослідники: Д. Алфімов, О. Архипов, С. Архипова, А. Карпов. Умови формування соціального досвіду також не залишилися поза увагою - у своїх працях їх розглядали Л. Канішевська, С. Котловий, І. Кудаєва, О. Литовченко, А. Поліщук. Проте питання координації впливів на особистість учня підліткового віку як однієї з умов формування соціального досвіду ще не отримало достатнього освітлення.

Метою статті є розкриття особливостей координації впливів на особистість учня підліткового віку задля його гармонійного розвитку та формування позитивного соціального досвіду.

У процесі формування соціального досвіду повинні узгоджуватися впливи організованої виховної роботи та об'єктивні умови. Необхідність координації підтверджується її впливом на зміцнення і підтримку стабільності соціальних взаємин, у які включається підліток, їхньої рівноваги. Адже для цього вікового періоду характерною є зміна системи стосунків “дитина - середовище”, що проявляється у зростанні важливості міжособистісних взаємин у поєднанні з емоційною нестійкістю та необ'єктивним сприйняттям дійсності.

Зважаючи на це, можемо виокремити такі складники процесу координації впливів на особистість учня підліткового віку:

Оптимізація взаємодії з батьками.

Відродження сімейних традицій, пошук і прийняття сімейної спадщини та досвіду сьогодні виступає як особистісний і середовищний ресурс. Спадкоємність між поколіннями в сім'ї стає основою, яка дає їй можливість зберегти групову ідентичність, ефективно адаптуватися і вдало долати труднощі. Можливість до використання цього ресурсу прямо залежить від уміння педагогів налагоджувати співпрацю.

Під час роботи з батьками необхідно звертати їхню увагу на те, що реалії сучасного життя, сповненого негативними впливами, звичайно, потребують запобігання виявам такого характеру та захисту дитини від небезпек, проте не варто позбавляти її можливості проявити себе, правильно зрозуміти паралель “добре - погане”, навчитися приймати себе та інших, будувати соціальну взаємодію. Адже нерозуміння батьками змін, які відбуваються в дитини з віком, може спричинити розрив між вимогами до неї з боку педагогів і батьків, що, відповідно, негативно позначиться на психологічному стані дитини. Перш за все, треба сформувати в батьків усвідомлення необхідності адекватної батьківської позиції, яка проявляється в гнучкості, динамічності, прогностичності, внутрішній і зовнішній узгодженості. Зрозуміло, що особливої уваги тут заслуговує формування відповідальності батьків щодо дитини, її теперішнього та майбутнього. Наступним кроком стане організація з ними співпраці щодо цілеспрямованого формування особистості підлітка.

Реалізувати таку взаємодію можливо через залучення батьків до участі в акціях, походах, тематичних тижнях, конкурсах, батьківських комітетах, групових та індивідуальних консультаціях, конференціях з обміну досвідом виховання тощо. Означені форми роботи спрямовані також на сприяння залученню батьків до педагогічної самоосвіти, яка збагатить родинне виховання, посприяє зміцненню їхньої педагогічної компетентності. Адже нерідко педагогічна освіченість батьків не відповідає реальній педагогічній ситуації, суспільним потребам та очікуванням дитини.

Тому особливо важливим є перетворення партнерства батьків і педагогів на взаємодопомогу, підпорядковану необхідності виробити спільну стратегію в підході до конкретної дитини.

Організація взаємодії в педагогічному колективі.

Налагодження співпраці між учасниками навчально-виховного процесу вимагає врахування відмінностей у баченні завдань виховання між учителями, психологом, соціальним педагогом та адміністрацією школи. Адже їхнє ставлення до роботи з дитиною залежить від особливостей професійної діяльності, здійснюваної ними в межах шкільного навчання.

Психолог здатен надати вчителям-предметникам і, зокрема, класним керівникам більш широку інформацію щодо вікових особливостей учнів, змін у поведінці підлітків, на які варто звернути увагу, допомогти соціальному педагогові в діагностиці психологічних характеристик учнів, їх взаємодії один з одним, виявити, із якими учнями треба провести індивідуальну роботу.

У діяльності класного керівника приділяється особлива увага згуртованості учнівського колективу та плануванню виховної роботи класу з урахуванням вікових і психологічних особливостей, інтересів кожної дитини. Класний керівник повинен стати “маячком”, який уважно спостерігає за взаємовідносинами в класі й у разі потреби “сигналізує” про негативні прояви. Така модель поведінки відкриває можливість надати інформаційну допомогу вчителям-предметникам у навчанні та вихованні учнів, враховуючи їхні індивідуальні особливості.

Директор школи як головний провідник вимог до колективу, його завдань і соціальної організації має згуртувати педагогічних працівників і скерувати їхню діяльність на виконання соціально значимих завдань, оптимізувати навчально-виховну роботу.

1. Організація позитивної взаємодії учнівського колективу школи, співпраці між представниками різних класів.

У підлітковому віці джерелом референтних норм поведінки для дитини виступає група однолітків, що

одночасно ускладнює роботу педагогів і допомагає в ній. Адже за вмілої організації відносин у колективі він стає потужним джерелом позитивного впливу на конкретну особистість. Постійне збагачення життєдіяльності колективу, розширення спектру видів його діяльності, виконуваних суспільно корисних справ дає можливість його членам розвивати свої здібності, таланти, комунікативні навички тощо.

Проте варто враховувати, що співтворчість можлива лише за сприятливих міжособистісних відносин, психологічного комфорту. В атмосфері внутрішньої скутості й напруженості кожний стає духовно біднішим, примітивнішим, ніж є насправді [2, с. 12].

Ефективним засобом організації взаємодії учнів не тільки в межах окремого класу, але й школи загалом може послугувати учнівське самоврядування. Самоврядування учнів дає їм можливість набути досвіду управління, реалізувати свої організаторські та творчі здібності, відчути свою причетність до вирішення проблем, що виникають у школі, розвинути зацікавленість щодо них. Велике значення в самоврядуванні учнів відводиться нарадам. Вони сприяють самоорганізації учнів, їх самоствердженню, розвитку відповідальності, вміння приймати самостійні рішення та узгоджувати їх з інтересами колективу.

2. Урахування стихійно здобутого соціального досвіду.

Формування соціального досвіду особистості може відбуватися успішно тільки тоді, коли враховані всі зовнішні та внутрішні чинники, що на неї впливають, а також їхні складні взаємозв'язки. Перш за все, це спосіб життя особистості, що за певних умов може сприяти її розвитку чи протидіяти йому, умови життя, що сприяють становленню певного способу життя в межах окремого району, особливості природного середовища та національні особливості, різні джерела духовної культури, характер взаємодії між ними, просторово-часові умови життя особистості та мікрогруп, виховні системи й індивідуальні особливості особистості, що склалися в цих системах [5, с. 380].

Процес соціалізації відбувається також у разі наявності негативних впливів, проте здійснюється нестабільно, з ознаками соціальної малоцінності та негативної спрямованості. Тому важливості набуває своєчасна допомога дитині в усвідомленні того, що несприятливі зовнішні обставини мають сприйматися нею як своєрідна перевірка й долатися завдяки навичкам, що виробилися в таких життєвих обставинах.

Зрозуміло, що шкільне виховання не має змоги і не повинно повністю контролювати соціальні процеси, до яких залучається учень, але воно має збагачувати, коригувати й надавати більшої осмисленості стихійно здобутому соціальному досвіду дитини. Отже, у процесі формування соціального досвіду треба уникати обмеження його нормативним впливом виховного процесу, нав'язування цінностей культури. Натомість гармонійно пов'язувати атрибути, що є в суспільстві, із наявним у дитини образом світу.

3. Зорієнтування дитини в інформаційному просторі.

Треба брати до уваги, що в новому соціальному середовищі змінюються й фундаментальні чинники соціалізації особистості, оскільки процеси соціальної взаємодії в умовах інформаційного суспільства вимагають від людини як визначальні не тільки навички продуктивної праці або споживання, але й здатності до соціальної комунікації. Чинником, що визначає місце та роль особистості в соціальній взаємодії, є становлення потреб і навичок інформаційного обміну як інструмента формування її комунікативного профілю в умовах інформаційного суспільства [6, с. 639]. Потреба в інформації переходить на більш високий щабель, тісно переплітаючись із прагненням людини до спілкування, що, у свою чергу, зумовлено соціальною природою людини. Індивід стає активним суб'єктом інформаційного середовища, яке, відповфідно, надає йому свої соціалізаційні можливості [1, с. 95].

Не можна не погодитися з А. Тадаєвою в тому, що дорослі люди та люди похилого віку мають значні труднощі в адаптації до інформаційного середовища. Проте, на відміну від дітей, вони вже мають багатий соціальний досвід. Дитяча поведінка у віртуальному просторі часом має віктимний характер, а через це може призвести до кібертретирування, фішингу, привернення уваги педофілів тощо. Тому виникає суперечність між реальним соціальним досвідом дорослих та осіб похилого віку й дітьми, які є активними користувачами нових медіа, але в яких відсутній соціальний досвід, що докорінно змінює соціалізаційні можливості всіх вікових груп [4, с. 329]. Діти, на відміну від старшого покоління, краще засвоюють нову інформацію, оскільки вони є основними користувачами інформаційних технологій. Сучасний інформаційний простір для них є природним, тому не вимагає значної адаптації. Усі технічні новинки з легкістю сприймаються дітьми й без труднощів ними використовуються, оскільки діти не знають іншого, проте в них відсутній реальний соціальний досвід і через вікові особливості (доброта, довірливість тощо) люди з недобрими намірами можуть скористатися цим. До того ж використання нових медіа може розвинути в дитини невиправдану агресію, залежність від комп'ютерних ігор або Інтернету; образи, які пропагують нові медіа, стимулюють зацікавленість дітей статевим життям тощо [4, с. 334].

Цю ж думку можемо побачити в дослідженнях О. Петрунько, яка зазначає, що діти потрапляють у сферу безпосереднього впливу нових інформаційно-комунікаційних технологій, які часто є маніпулятивними.

Наприклад, медіа дістають змогу через свідомість дітей практично безперешкодно змінювати чи принаймні істотно послаблювати базові матриці суспільної свідомості, які містять інформацію щодо самозбереження й самовідтворення суспільства [3, с. 7].

Необхідною ланкою в коригуванні впливів медіа на свідомість дітей мають стати учителі, психологи та соціальні педагоги шкіл. Не тільки на батьків, а й на педагогічний колектив покладається відповідальність за те, якого досвіду набудуть учні під час взаємодії з інформаційним середовищем.

Висновки

підлітковий політичний учень

Підсумовуючи вищезазначене, доходимо висновку, що основним результатом координації впливів на особистість учня підліткового віку є оптимізація відповідності його соціального досвіду цілям суспільства. Проте досягнення цього результату можливе лише за узгодженої співпраці педагогічного колективу школи, батьків та їхньої уваги до сфери інтересів і спілкування дітей. Перспективи подальших розвідок висвітленої проблеми полягають у визначенні та обґрунтуванні ширшого кола умов формування соціального досвіду в учнів підліткового віку, розроблений практичних засад їх реалізації в освітньому середовищі.

Використана література

Размещено на Allbest.ru