Інклюзивне середовище: формування інтегрованого поняття

Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, Украина

Вступ. За даними Державної служби статистики станом на початок 2019 року в Україні налічується 2659,7 тис. осіб з інвалідністю, із них 161,6 тис. дітей з інвалідністю [1, с. 65]. Головні проблеми, з якими стикаються люди з інвалідністю, це бар'єри навколишнього середовища, що ізолюють їх від участі в житті суспільства; стигматизація в суспільстві, що стоїть на заваді розвитку здорових соціальних взаємовідносин, і як наслідок ексклюзія.

Курс України на європейську інтеграцію у свою чергу призвів до перегляду пріоритетів державної соціальної політики та запровадження відповідних соціальних змін. Такими змінами стали: реформування системи інтернатних закладів, що зафіксовано в "Національній стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки" та затверджено Кабінетом Міністрів України, а також розвиток інклюзивної освіти, що регламентується Законом України про освіту і внесеними до нього змінами. Відповідно до національної стратегії реформування системи інституційного догляду до 2026 року має бути припинена діяльність усіх типів закладів інституційного догляду та виховання дітей, а вихованці цих закладів мають бути повернені до своїх громад з умовою забезпечення їх включення до всіх аспектів соціального життя [2, 3]. Попри це наразі немає достатньо розвинутих соціальних послуг для забезпечення інклюзії, а відповідні реформи носять здебільшого декларативний характер без їхньої реалізації на місцях.

У науковій площині поняття інклюзії, середовища, де воно має реалізовуватись, та суміжні з ними поняття розглядаються в педагогічній (інклюзивна освіта, освітнє середовище, інклюзивне освітнє середовище), соціальній (соціальна ексклюзія, соціальна інклюзія, інклюзивне суспільство) та соціально-психологічній (добробут, психологічне благополуччя та суб'єктивне благополуччя) парадигмах. У світі найбільш вивченими є соціальний та педагогічний аспекти понять інклюзії та інклюзивного середовища, а в українських реаліях через ряд змін у законодавстві педагогічний аспект цих понять. Саме тому протягом останніх років в Україні значно збільшилась кількість наукових публікацій, що ставлять на меті опис, аналіз і вивчення інклюзивної освіти як нового явища, та найкращої практики, а також визначення принципів формування і розвитку інклюзивного освітнього середовища (Сакалюк, Александрова [4], Найда, Ткаченко [5], Колупаєва [6], Андреєва [7]). Незважаючи на те, що у вітчизняній науці поняття інклюзії найчастіше застосовується у педагогічній площині, деякі вітчизняні колеги все ж таки звертають увагу на те, що у світовій спільноті це поняття має ширше значення (Берендєєва [8], Малишевська [9], Стрельнікова, Єсіна [10]). Але при цьому Берендєєва, проаналізувавши дослідження у сферах освіти, економіки, філософії та лінгвістики, прийшла до висновку, що "як самостійний термін слово "інклюзія" не існує, оскільки..., воно отримує юридичне забарвлення виключно в словосполученнях, що означає приналежність до тієї чи іншої сфери суспільствознавства" [8, с. 21]. Ми погоджуємось з Берендєєвою в тому, що складно сформулювати загальне, інтегроване визначення поняття інклюзія, саме тому в даній статті пропонуємо частково вирішити це завдання через формування поняття інклюзивного середовища.

Андреєва у своїй статті концептуалізує поняття інклюзивного середовища через поняття інклюзивного суспільства як такого, де кожна людина почуває себе безпечно і комфортно, і ми погоджуємось із цією її ідеєю, але варто зазначити, що Андреєва ставить на меті лише актуалізацію необхідності наукової розробки поняття інклюзивного середовища, а не безпосереднє формування даного поняття [7].

Таким чином, при поширеності вжитку термінів, пов'язаних з інклюзією та середовищем, де вона має бути реалізована, а також формулювання їхніх визначень в окремих підходах, не вистачає чітко окресленого інтегрованого поняття, яке було б сформовано на основі порівняльного аналізу та синтезу понять, що використовуються в соціальній, педагогічній та психологічній парадигмах. Інтегроване поняття оптимізує міждисциплінарну комунікацію в питанні забезпечення інклюзії й формування інклюзивного середовища, мінімізувавши бар'єри міждисциплінарного розуміння, що особливо важливо для соціальної роботи. Формулювання інтегрованого поняття допоможе розширити розуміння інклюзії в українській науковій спільноті. Крім того, таке поняття дасть можливість науково обґрунтовувати розробку практичних рішень для забезпечення впровадження згаданих вище соціальних реформ і служитиме основою для проєктування і створення інклюзивних соціальних послуг.

Мета дослідження формування інтегрованого поняття інклюзивного середовища для реалізації наукових підходів у практиці.

Завдання дослідження: 1) зробити теоретичний аналіз підходів до розв'язання проблеми впровадження інклюзії й формування середовища, де вона може бути реалізована; 2) проаналізувати зміст понять, пов'язаних з інклюзією та інклюзивним середовищем; 3) сформувати інтегроване поняття інклюзивного середовища.

Виклад основних положень. Слово "інклюзія" утворилось від латинського "іпс^іо" (а першопочатково includere), що означало "мати щось одне як складову частину чогось другого". Таким чином, ми простежуємо етимологічну основу поняття "інклюзія" як певної єдності, належності до чогось і складову єдиного цілого. На початку XV ст. від латинського inclusio утворилось англійське слово inclusion, яке означало "включення", що надає поняттю нового забарвлення певного процесу, діі, головною метою якої є те, щоб щось одне стало складовою частиною іншого [11]. До вітчизняного словникового запасу термін "інклюзія" увіишов наприкінці ХХ ст., і сьогодні цей термін активно використовується у вітчизняній педагогіці, соціальній роботі, соціології та соціальній психології.

Формування поняття соціальної інклюзії пов'язано з дотриманням прав людини в умовах соціальних змін, що охопили сотні країн світу, та розвитком багатоманітності серед населення. Саме тому у світовій науковій та професійних спільнотах термін соціальної інклюзії є найбільш поширеним. Поняття соціальної інклюзії виникло напротивагу зростаючій соціальній ексклюзії (виключення) та неефективності існуючої системи соціального забезпечення щодо задоволення потреб різноманітних верств населення.

Нідерландським інститутом соціальних досліджень було розроблено емпіричну модель соціальної інклюзії на основі поєднання англо-американського підходу і французької школи та визначенні двох основних аспектів відповідно: 1) економіко-структурне виключення (матеріальний дохід і товар та соціальні права); 2) соціально-культурне виключення (соціальні відносини та мережі, культурна інтеграція, цінності та норми) [12]. Доктор Лінн Тодман, директор Інституту соціальної ізоляції в професійній психологічній школі Адлера вважає, що відповідно до попередніх досліджень соціальна ізоляція має три ключові причини: 1) бідність; 2) безробіття; 3) соціально неприйнятна поведінка [13]. Таким чином, соціальна ізоляція стосується процесів, за яких окремі люди або групи людеи систематично стикаються з обмеженням їхніх прав, можливостей та ресурсів, зазвичай доступних для інших членів суспільства.

Відповідно до соціальної моделі інвалідності до ексклюзії людей з інвалідністю призводять такі бар'єри: фізичні (обмежують пересування у просторі); правові (призводять до недотримання принципу рівності та невід'ємності прав і свобод громадян); соціальні (призводять до ізоляції та обмежують участь у житті суспільства); стигматизація в суспільстві (формує викривлене ставлення до людей з інвалідністю та обмежує формування здорових взаємовідносин) [14]. Як наслідок існування зазначених вище бар'єрів люди з інвалідністю протягом довгого періоду часу були ізольовані від суспільства. Попри це соціальна політика більшості європеиських країн має у своїй основі цінність рівності прав усіх громадян, а ключові закони країн Європейського союзу містять у собі поняття соціальної інклюзії та культивують ідею "суспільство для всіх". У 1995 році в м. Копенгаген на Всесвітньому саміті з питань соціального розвитку було дано визначення поняття "інклюзивне суспільство" як суспільства, де кожен індивід має свої права і обов'язки, і повинен відігравати активну роль у житті цього суспільства [5]. У 2017 році до Закону України про освіту було включено термін "інклюзивне навчання" як таке, що базується на принципах недискримінації, урахування багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників [2]. Даний закон мінімізує правові та соціальні бар'єри для дітей з інвалідністю та дітей з особливими освітніми потребами через надання доступу до освіти та включення до шкільного життя. Міжнародна класифікація функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров'я (МКФ), яка впроваджується в Україні, мінімізує правові бар'єри і стигматизацію в суспільстві через введення коректних найменувань та опису функціональних станів з метою захисту прав людей з інвалідністю. Поряд із цим існують соціальні ініціативи та соціальні послуги, які було створено для мінімізації соціальних бар'єрів, але вони мають несистемний характер.

Для визначення соціальної інклюзії погоджуємось із В. Антоновою, яка визначає це поняття в більш широкому розумінні: "соціальна інклюзія, імовірно, повинна забезпечити захист від будь-яких ситуацій ексклюзії, і як не допустити появи нових соціально виключених осіб і груп, так і допомогти поверненню в повноцінне суспільство тих, хто вже потрапив до пастки ексклюзії" [15, с. 155]. Амартіі Сена, економіст і лауреат Нобелівської премії виділяє два важливі компоненти поняття "соціальна інклюзія": соціальний досвід, який використовується всіма групами населення, і рівність умов для досягнення базового рівня добробуту [5]. Таким чином, соціальна інклюзія це забезпечення таких умов, за яких усі діти і дорослі могли б брати участь у житті суспільства як рівноправні иого члени, які роблять свіи внесок в його розвиток.

У межах педагогічної парадигми термін "інклюзія" почав використовуватись, коли він уперше прозвучав у Саламанській декларації про принципи, політику та практичну діяльність у сфері освіти осіб з особливими освітніми потребами, яка була прийнята на Всесвітній конференції з питань освіти осіб з особливими освітніми потребами у червні 1994 року [5]. Під час прийняття декларації було визнано необхідність об'єднати зусилля країн заради досягнення мети створення та розвитку "школи для всіх". У педагогічному аспекті інклюзивне навчання визначається як система освітніх послуг, гарантованих державою, що базується на принципах недискримінації, урахування багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників. Розвиток інклюзивної освіти має на меті досягнення такого стану, коли кожна дитина матиме змогу навчатися у своїй громаді спільно з іншими дітьми та з урахуванням її індивідуальних відмінностей. Основою концепції інклюзивної освіти є переконання, що всі діти і молоді люди, незважаючи на різне культурне і соціальне походження та різні освітні потреби, повинні мати однакові можливості в здобутті освіти в закладах усіх типів, таким чином, інклюзія є процесом створення єдиного цілого середовища можливостей для всіх дітей та молодих людей [2].

У педагогічній парадигмі поняття інклюзії часто порівнюється з поняттям інклюзивної освіти, за рахунок чого втрачається повнота поняття і розуміння інклюзії як процесу створення інклюзивного середовища. Підходи вітчизняних науковців щодо впровадження інклюзивної освіти в Україні розділяються, оскільки в центрі класичної педагогічної парадигми стоїть сам навчальний процес, метою якого є присвоєння знань, умінь і навичок найбільшої кількості учнів, тобто забезпечення високого рівня середньої успішності. Тоді як інклюзія ставить у центр саму дитину, спонукає орієнтуватись на її сильні сторони та потреби, шукати індивідуального підходу до кожної дитини та не оцінювати її успішність за здібностями чи можливостями. Саме тому більшість представників класичної педагогічної школи потребують більше часу на адаптацію до нових реалій української освіти. У педагогічному аспекті використовується поняття інклюзивного освітнього середовища, де воно визначається як "сукупність умов, способів і засобів їхньої реалізації для спільного навчання, виховання та розвитку здобувачів освіти з урахуванням їхніх потреб і можливостей" і зафіксовано в Законі України про освіту [2]. Попри некоректність даного формулювання, ми підтримуємо його головну ідеєю створення середовища для кожного суб'єкта освітнього процесу з акцентом на індивідуальні потреби та можливості (сильні сторони). Колупаєва визначає інклюзивне освітнє середовище як таке, де всі діти можуть навчатися разом незалежно від їхніх відмінностей та особливостей розвитку [7].

У психологічній площині визначення понять, пов'язаних з інклюзією, відбувається зазвичай через опис поняття психологічної адаптації в процесі інклюзивного навчання, хоч, на нашу думку, інклюзія мала б описуватися поняттями прийняття, підтримки, подолання внутрішніх бар'єрів і створення можливостей психологічного благополуччя для кожного. Американський академік і психіатр Керол Ріфф (Ryff, C. D.) розробила модель психологічного благополуччя, що складається із шести елементів: самоприйняття; особисте зростання; мета життя; екологічна майстерність (гармонія з навколишнім середовищем); автономія; позитивні відносини з іншими [16]. Ми погоджуємося з Кобильченко, яка визначає психологічне благополуччя ("psychological well-being") "як психологічний комфорт, узгодженість психічних процесів і функцій, відчуття цілісності, внутрішньої рівноваги" [17, с. 60]. Але водночас не до кінця згодні з її висновками про те, що інвалідність людини автоматично знижує рівень її психологічного благополуччя і "редукує взаємодію ... із предметним і соціальним світом, що в остаточному підсумку позначається на психічному і соціальному розвитку., на формуванні ... особистості загалом" [17, с. 63]. Відповідно до соціальної моделі інвалідності бар'єри, які редукують взаємодію людини з інвалідністю з навколишнім середовищем, містяться скоріше в самому середовищі, ніж в інвалідності людини. Наприклад, людина з порушеннями зору чи слуху може самостійно пересуватися та пізнавати світ за умови мінімізації бар'єрів і за допомогою спеціального обладнання. У межах створення інклюзивного середовища варто також говорити про суб'єктивне благополуччя і орієнтуватись саме на суб'єктивне задоволення людини власним життям. Суб'єктивне благополуччя в межах парадигми позитивної психології описали у своїй статті Г. В. Чуйко та Я. В. Чаплак Проаналізувавши підходи Е. Дінера та К. Ріфф, вони підкреслили, що суб'єктивне благополуччя є важливою складовою психологічного благополуччя і полягає не так у відсутності негативних подій і переживань, як у наявності позитивних [18]. Таким чином, орієнтуючись лише на загальне визначення психологічного благополуччя, можна відразу виключити можливість такого для людей з інвалідністю, оскільки їхній стан здоров'я не відповідає загальному розумінню і нормам благополуччя; при цьому за умови мінімізації бар'єрів навколишнього середовища людина з інвалідністю може переживати достатньо позитивних подій і мати високий рівень суб'єктивного благополуччя.

У загальному філософському розумінні соціальне середовище людини визначається як "оточуючі людину соціальні, матеріальні й духовні умови її існування і діяльності. Це середовище визначально впливає на формування і розвиток особистості. Водночас під впливом людини воно змінюється. У процесі цих перетворень змінюється і сама людина" [19, с. 1271]. У цьому визначенні важливим є взаємозв'язок і взаємовплив складових середовища, які в результаті формують єдине ціле. Поняття середовища також досліджувались у межах психолого-педагогічної парадигми. Ми погоджуємось із С. Івановою, яка визначає середовище як "оточення учасників освітнього процесу в просторі, що включає педагогічні умови, ситуації, систему взаємовідносин між особами, об'єднаними спільністю педагогічної та навчальної діяльності" [20, с. 25].

На основі етимології слова, можна описати інклюзію як процес формування єдиного цілого шляхом об'єднання різних частин. Проаналізувавши соціальний, педагогічний та психологічний аспекти визначення цього поняття, ми вважаємо, що цим єдиним цілим і є середовище, в якому інклюзія має бути реалізована. Таким чином, інклюзивне середовище це оточення людини, яке забезпечує умови включення усіх осіб з урахуванням їхньої багатоманітності, до сфер життєдіяльності суспільства шляхом усунення будь-яких бар'єрів.

Висновки

інклюзія інвалідність освітній

У міжнародних документах зафіксованою головну ідею соціальної інклюзії створення суспільства для всіх, тобто такого, де кожен громадянин має можливість брати активну участь у всіх сферах життя суспільства. Соціальну інклюзію ми визначаємо як процес створення суспільства, де буде гарантована рівність прав усіх громадян, створено умови для їхнього включення в життя суспільства та забезпечено захист від будь-яких проявів ексклюзії.

Педагогічний аспект визначає інклюзію через інклюзивну освіту, ключовими принципами якої є визнання та прийняття багатоманітності й забезпечення індивідуального підходу до кожної дитини та молодої людини відповідно до їхніх сильних сторін і особливостей. Інклюзивне освітнє середовище має бути сформовано на рівні класу та школи і створити умови для отримання дитиною та молодою людиною освітніх послуг і побудови здорових взаємовідносин між однолітками та з педагогічним колективом.

У психологічному аспекті для визначення інклюзії ми вважаємо доцільним використання понять психологічного благополуччя і суб'єктивного благополуччя, які визначаються як гармонізованість внутрішніх станів, почуттів і процесів, а також стан задоволеності життям і суб'єктивне переживання позитивних подій і почуттів.

Понять, що використовуються в кожному з аспектів, самих по собі не достатньо, щоб визначити, яким має бути середовище для реалізації інклюзії. Існуючі бар'єри та обмеження, з якими зустрічаються люди з інвалідністю, доводять, що потрібен інтегрований підхід для реалізації практичних рішень, які б мінімізували ці бар'єри. Наявність сформованого нами інтегрованого поняття інклюзивного середовища дає можливість науково обґрунтовувати створення нових і розвиток існуючих проектів, програм та інклюзивних соціальних послуг.

Список використаних джерел