Методологічні засади формування конфліктологічної культури майбутніх фахівців технічних спеціальностей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методологічні засади формування конфліктологічної культури майбутніх фахівців технічних спеціальностей

Олена Гречановська

кандидат педагогічних наук,

доцент кафедри філософії та гуманітарних наук

Вінницького національного технічного університету

м. Вінниця, Україна

Анотація

конфліктологічний культура інженер професійний

В статті розглядається важливість методологічного підходу до формування конфліктологічної культури. Відзначає, що методологічною основою в розвитку гармонійно розвиненої особистості в технічному закладі вищої освіти є формування конфліктологічної культури майбутніх інженерів, яка є складовою професійною компетентності та базується на гуманітарній основі навчального закладу. Процес формування конфліктологічної культури у майбутніх фахівців технічних спеціальностей, в умовах професійної підготовки, з методологічної точки зору розглядається з позиції системного, діяльніс- ного культурологічний та компетентістного підходів, які представленні в ієрархічній послідовності.

Постановка проблеми. Інтеграційні процеси вищої освіти, впровадження інновацій у викладання дисциплін вимагають гуманізаційних засад у педагогічно-методологічних підходах в освітній процес технічних ЗВО. В Законі України «Про вищу освіту» (редакція від 25.07.2018, підстава 2443^Ш) зазначено, що «освітній процес - це інтелектуальна, творча діяльність у сфері вищої освіти і науки, що провадиться у закладі вищої освіти (науковій установі) через систему науково-методичних і педагогічних заходів та спрямована на передачу, засвоєння, примноження і використання знань, умінь та інших компетентностей у осіб, які навчаються, а також на формування гармонійно розвиненої особистості» [1]. Маємо зауважити, що методологічною основою в розвитку гармонійно розвиненої особистості в технічному закладі вищої освіти є формування конфліктологічної культури майбутніх інженерів, яка є складовою професійною компетентності та базується на гуманітарній основі навчального закладу.

Важливість методологічного підходу до формування конфліктологічної культури в майбутніх інженерів ми вбачаємо в сутності трактування вітчизняної освіти в Законі України «Про освіту» (2017), де зазначено, що освіта є основою інтелектуального, духовного, фізичного і культурного розвитку особистості, її успішної соціалізації, економічного добробуту, запорукою розвитку суспільства, об'єднаного спільними цінностями і культурою, та держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, її талантів, інтелектуальних, творчих і фізичних здібностей, формування цінностей і необхідних для успішної самореалізації компетентностей, виховання відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству, збагачення на цій основі інтелектуального, економічного, творчого, культурного потенціалу українського народу, підвищення освітнього рівня громадян задля забезпечення сталого розвитку України та її європейського вибору [2].

Новітні тенденції та реформації у вищій школі показали, що традиційна система навчання стає неефективною та недосконалою для формування фахівця інженерної сфери через: недостатність спілкування та взаємодії між студентом та викладачем; однотипність проведення занять; недостатній рівень самостійної підготовки студентів; застарілий підхід викладачів до викладання дисциплін; профанація вищої освіти на рівні держави та знецінення інженерної професії, що призводить до відсутності мотивації у студентів. Тому актуальною є проблема впровадження нових підходів до підготовки майбутніх інженерів, яка повинна включати в себе спеціальні, гуманітарні та фундаментальні дисципліни. Тенденції до зменшення годин, особливо гуманітарного напряму у технічних ЗВО, призведе до дисбалансу у професійному становленні інженера як фахівця та особистості в цілому.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Процес формування конфліктологічної культури у майбутніх інженерів в умовах професійної підготовки з методологічної точки зору ми вважаємо за необхідне розглядати з позиції системного, діяльнісного культурологічного та компетентіст- ного підходів.

Розкриття питань системного підходу в педагогіці розглядалися і розглядаються багатьма вченими як на теренах вітчизняної науки, так і за кордоном M. Neil, І. Білецький, О. Власенко, С. Гончаренко, Н. Дюшеєва, Т. Ільїна, А. Новиков, О. Отич, Ю. Шабанова, Г. Рогалева, В. Садовський, А. Чумаков та інші). Сутність діяльнісного підходу розкривали у своїх дослідженнях Г. Атанов, В. Беликов, А. Брушлинский, В. Краєвський, О. Лернер, А. Хуторський, С. Рубінштейн, Ю. Татур, Ю. Фокін, А. Вербицький, І. Зимня та інші.

Питаннями культурологічного підходу в освіті в різних її аспектах займалися ряд дослідників Г. Балл, І. Балхарова, В. Воропаєва, В. Гура, І. Колмогорова, Л. Кормич, В. Багацький, М. Крилова, В. Мєдінцев, А. Погодина, В. Розин, Е. Фортунатова, І. Шапошникова, М. Роганова, І. Ісаєв, О. Бєляєв, Ю. Бойчук, В. Жабаков, І. Лисакова, Л. Сундеева та інші.

Компетентністний підхід у вищій школі на сьогоднішній день є популярним. Формування компетентностей та компетенцій є основою нового змісту освіти, що буде як результат досягнення професіоналізму і ця проблема розкрита в роботах таких науковців як А. Андрєєв, В. Байденко, В. Безрукова, В. Болгаріна, Ю. Варданян, В. Дьомін, О. Жукова, О. Запєваліна, І. Зімняя, В. Калінін, В. Краєвський, О. Овчарук, А. Маркова, О. Пометун, Дж. Равен, Л. Степашкіна, М. Чошанов, В. Шадріков, Ю. Фролов, А. Хуторський, С. Шишов та багато інших.

Під час формування компетентностей і компетенцій охоплюється багато інших педагогічних підходів, але ми акцентуємо увагу на ті, які вважаємо необхідними у формуванні конфліктологічної культури і розглядаємо їх у відповідній ієрархії. Також вважаємо, що їх застосування поступово має доповнювати одне одного, що дасть до позитивний результат.

Постановка завдання. Мета статті полягає у висвітленні ієрархії педагогічних підходів та їх функціонування в процесі формування конфліктологічної культури в майбутніх фахівців технічних спеціальностей в процесі вивчення гуманітарних дисциплін.

Виклад основного матеріалу. В освіті, як і в іншій сфері життєдіяльності людини, все складається з відповідних систем (навіть коли існує враження безсистемності), тому ми розглядаємо системний підхід як необхідний у формуванні конфліктологічної культури.

Системний підхід у педагогіці спрямований на розкриття цілісності педагогічних об'єктів, виявлення у них різноманітних типів зв'язків та зведення їх в єдину теоретичну картину. Як систему можна розглядати будь-яку пізнавальну діяльність, а її складовими є сам суб'єкт пізнання (особистість), процес пізнання, продукт пізнання, мета пізнання, умови, в яких вона перебуває тощо [3, 8].

В українській науковій літературі системний підхід трактується як напрям у спеціальній методології науки, завданням якого є розробка методів дослідження й конструювання складних за організацією об'єктів як систем. Системний підхід у педагогіці спрямований на розкриття цілісності педагогічних об'єктів, виявлення в них різноманітних типів зв'язку та зведення їх у єдину теоретичну картину. Наприклад, як систему можна розглядати будь-яку пізнавальну діяльність, а її складовими виступатимуть сам суб'єкт пізнання (особистість), процес пізнання, продукт пізнання, мета, умови, в яких перебуває система. У свою чергу, складові системи - підсистеми - можна розглядати як самостійні системи [4].

До основних принципів системного підходу відносять: цілісність (дає змогу розглядати одночасно систему як єдине ціле і водночас як підсистему для вищих рівнів); ієрархічність будови (наявність безлічі елементів, розташованих на основі підпорядкування елементів нижчого рівня елементам вищого рівня); структуризація (дає можливість аналізувати елементи системи і їхній взаємозв'язок у межах конкретної організаційної структури); множинність (використання кібернетичних, економічних та математичних моделей для опису окремих елементів і системи загалом); системність (властивість об'єкта володіти всіма ознаками системи) [5, 160].

Ми розглядаємо системний підхід у методології формування конфліктологічної культури як систематизацію знань культурологічної та конфліктологічної спрямованості в ієрархії спеціалізованих знань та їх використання під час навчально- виховного процесу, як здобуття подальшого досвіду їх застосування в професійній діяльності. Така системність необхідна, оскілки їх несистематизоване подання призведе до нерозуміння важливості цих знань у структурі професійної підготовки, але теоретичні знання повинні бути підкріплені діями, тому в освітніх підходах у формуванні конфліктологічної культури ми виділяємо також діяльнісний підхід.

Діяльнісний підхід у навчанні передбачає відбір змісту навчальних предметів з опорою на врахування специфіки майбутньої професійної (виробничої) діяльності. Підхід характеризується виявленням особливостей процесів надбання студентами культурно-історичного досвіду, накопиченого людством, і його передачі, виробленими соціальною практикою, тобто засвоєння знань, умінь, навичок, видів та способів діяльності. Відбір освітнього матеріалу має відповідати критерію повноти і системності видів діяльності, необхідних для кваліфікаційної компетентності [6].

Діяльнісний підхід є загальноприйнятим у педагогіці та психології. Сутність діяльнісного підходу до навчання розглядає І. Зимня, яка вважає, що засвоєння знань відбувається одночасно з засвоєнням способу дій. Відповідно «знати» - означає здійснювати певну діяльність, пов'язану з цими знаннями. Таким чином, знання стають не метою навчання, а його засобом [7]. Ми бачимо, що в цьому визначенні прослідковується тісний зв'язок навчання та дій, тобто в нашому дослідженні це зв'язок системного та діяльнісного підходів.

В особистісно-зорієнтованій педагогіці діяльнісний підхід може застосовуватись у сенсі особистісної адаптації теоретичних знань і вироблення на основі цього індивідуального стилю професійної творчої поведінки. Особистісно діяльнісна парадигма розвитку професійної освіти передбачає інтеграцію особистісних показників і професійної готовності у процесі навчання майбутніх педагогів. У діяльнісному підході фахівцю доводиться виконувати різні за складністю і структурою професійні функції [8].

У формуванні конфліктологічної культури діяльнісний підхід є професійно-творчим спрямуванням, за допомогою якого формуються навички та вміння складових конфліктологічної культури на базі здобутих знань. Основною метою підходу є проектування та організація навчально-виховного процесу таким чином, щоб провідним значенням була дія та формування способу дій, які відображають або імітують професійні ситуації, тобто вміння за допомогою культурологічних знань здійснювати позаконфліктні дії. Діяльнісний підхід у методології конфліктологічної культури дасть змогу мотивувати знання, пов'язані з гуманітарно-культурологічним напрямком, навчати студентів самостійно приймати рішення та оцінювати ситуацію, формувати в собі здатність самоконтролю у будь-якій ситуації, сприяти установці на творчість. Діяльнісний підхід є важливим також тому, що практичного застосування знанням з гуманітарних дисциплін студенти технічних ЗВО не розуміють, адже одні знання не є самодостатніми. Тому цей процес відбувається за допомогою інтерактивних технологій, які мають в основі діяльнісний підхід.

Проблема з якою стикається сьогодні вища технічна освіта можна назвати культурною кризою. Людину можна вважати тоді повноцінною особистістю, коли вона розвивається як особистість завдяки входженню в культуру як індивід.

Культурологічний підхід ми вважаємо як таким, що є не лише основою методології у формуванні конфліктологічної культури, а його впровадження повинно яскраво прослідковуватися впродовж усього періоду перебування молодої людини у вищому закладі освіти, тому викладач повинен працювати не лише над питанням подання знань, а й для створення культурного середовища, в якому відбувається процес навчання. Гуманізація технічної освіти лежить в основі культурологічного підходу. Проблеми гуманізації технічної освіти, які висвітлюються все частіше у дослідженнях професійної сфери, в основному, зводяться до збільшення годин гуманітарних дисциплін, що швидше призводить до гуманітаризації навчання, а не до гуманізації та культурологічного розвитку студентів.

Розглядати культуру як систему моделей пропонують дослідники Г. Балл та В. Мєдінцев, розрізняючи при цьому моделі ідеальні, матеріальні та матеріалізовані, первинні та вторинні. Причому особа у цій системі може виступати як матеріальна модель, первинна або вторинна, залежно від того, у співвідношенні з якою моделлю вона розглядається [9]. На нашу думку, цей підхід є доцільним у розгляді особистості студента технічного ЗВО.

Освічена людина - це не тільки фахівець і не тільки особистість, як відзначає в своїх дослідження В. Розін, а саме людина культурна і підготовлена до життя, до змін способу життя, до зміни своїх уявлень, світогляду, світовідчуття. Автор також зауважує, що освічена людина є культурною в тому сенсі, що приймає та розуміє інші культури і цінності не тільки з позиції власно незалежності, а й чужої [10, 46]. Ми погоджуємося з автором в тому, що інкультурація студентів до своєї та інших культур - є одним із важливих завдань культурологічного підходу в сучасному освітньому просторі.

Сутність культурологічного підходу у своїх дослідженнях розкриває Ю. Бойчук, який вбачає вивчення світу людини в контексті її культурного існування, в аспекті того, чим світ є для людини, яким сенсом він для неї наповнений. Це вивчення культурного наповнення реальності, наявних культурних програм. Культурологічний підхід зумовлений об'єктивним зв'язком людини з культурою як системою цінностей [11].

Культурологічний підхід як конкретно-наукова методологія пізнання і перетворення педагогічної реальності має три взаємопов'язані аспекти дії, які презентує І. Ісаєва: - аксіологічний аспект культурологічного підходу обумовлений тим, що кожному виду людської діяльності як цілеспрямованій, мотивованій, культурно організованій, властиві свої підстави, оцінки, критерії (цілі, норми, стандарт тощо) та способи оцінювання; - технологічний аспект культурологічного підходу пов'язаний із розумінням культури як специфічного способу людської діяльності; - особово-творчий аспект культурологічного підходу обумовлений об'єктивним зв'язком індивіда і культури. Індивід є носієм культури, тож у зв'язку з цим в руслі особово-творчого аспекту культурологічного підходу освоєння культури слід розуміти як проблему зміни самої людини, її становлення як творчої особистості [12]. Нам імпонує такий підхід науковця, адже він чітко розкриває аспекти, які необхідні при впровадженні культурологічного підходу під час формування конфліктологічної кульутри.

У впровадженні культурологічного підходу під час формування конфліктологічної культури значну увагу приділяємо спрямуванню молоді до розуміння національних традицій та культури, що не ставляться в противагу іншим культурам, а несуть культурний розвиток та вміння його правильного застосування в професійний сфері; здатність особистості до культурного саморозвитку та культурної реалізації; творчий розвиток майбутнього інженера, який базується на культурно-технічних надбаннях суспільства; доступність та культурологічна спрямованість гуманітарних знань, відповідність їх фаховій спрямованості; вдосконалення педагогічних методологій для перетворення професійних знань студентів у професійно-культурологічні та надати навички їх реалізації на практиці. Цей підхід є базовим і, на нашу думку, на основі цього підходу будується методологія формування конфліктологічної культури.

Методологія формування конфліктологічної культури не може бути повною без застосування компетентністного підходу. Зв'язок діяльнісного та компетентістного підходів прослідковується у працях І. Беха, який вказує на те, що лише педагогіка розвитку, що базується на особистісно орієнтованому і діяльнісному підходах здатна забезпечити формування компетентності вищого рівня. Автор також доводить, що це положення сформовано на основі узгодження ідей діяльнісного та особистісно орієнтованого підходів з цілями і завданнями компетентністного підходу на засадах логічної доповнюваності. Діяльнісний підхід впритул наближається до ідеї компетентністного підходу у межах тих компетентностей, які забезпечуються навчальними знаннями теоретичного рівня, коли те чи інше знання утримує внутрішні відношення, зв'язки, закономірності, властиві певному об'єкту чи явищу [13, 5]. І. Бех порівнює діяльнісний та компетентістний підхід, де визначає, що суттєва відмінність цих підходів міститься в рівні кінцевої мети, та вважає, якщо метою діяльнісного підходу є перетворення того, хто навчається, у суб'єкта навчання, то компетентністний підхід повинен забезпечити несуперечливу трансформацію суб'єкта учіння у суб'єкта розвиненої суспільної практики, точніше, у суб'єкта практичної діяльності як цілеспрямованого перетворення дійсності. Також науковець зазначає, що якщо за діяльнісного підходу фрагменти практики слугували засобом формування знань і переконань, то за компетентністного підходу навчальні надбання стають засобом досягнення цілі формування людини досвідченої [13, 7].

У тлумаченні компетентністного підходу, запропонованого Г. Селевко, також виявляється практична орієнтованість. Він дає визначення компетентністного підходу через образ випускника, що володіє компетенціями, які, в свою чергу, означають те, що він може робити, яким способом діяльності оволодів, до чого готовий [14], що дає нам підтвердження зв'язку педагогічних підходів.

Компетентістний підхід є доволі розповсюдженим у навчально-виховному процесі вищої освіти і питання цієї тематики висвітлено в роботах багатьох науковців у різних сферах життєдіяльності.

Чітко прослідковується, на нашу думку, основа конфліктологічної культури в обґрунтуванні актуальності компетентністного підходу російськими вченими В. Болотовим, В. Сєріковим, які зазначають, що компетентністний підхід висуває на перше місце не інформованість учня, а вміння вирішувати проблеми, котрі виникають у таких ситуаціях:

1) у пізнанні і поясненні явищ дійсності;

2) при освоєнні сучасної техніки і технології;

3) у взаємостосунках і взаєминах людей, у етичних нормах, при оцінюванні власних вчинків;

4) у практичному житті при виконанні соціальних ролей громадянина, члена сім'ї, покупця, клієнта, глядача, городянина, виборця; 5) у правових нормах і адміністративних структурах, у споживчих і естетичних оцінках; 6) у виборі професії і оцінці готовності до навчання у професійному навчальному закладі, коли необхідно орієнтуватися на ринку праці; 7) при необхідності вирішувати власні проблеми життєвого самовизначення, вибору стилю і способу життя, способів вирішення конфліктів [15]. Вирішення перерахованих ученими ситуації ми розглядаємо лише за умови формування конфліктологічної культури.

Підтвердження необхідності формування конфліктологічної культури та важливість компетентністного підходу ми бачимо у підходах О. Субетто, який вважає, що у своїх цільових установках компетентністний підхід не може мотивуватися принципом ринкового фундаменталізму і базуватися на інтересах глобалізації ринку освіти і праці, оскільки ця тенденція з позиції онтології людства призводить до «відриву» від ціннісних засад рідної культури, формує «неокочівників» і фактично прискорює процес відчуження людини від природи, її подальше просування до екологічної загибелі. Онтологія компетентнісного підходу в ХХІ ст. є «людинорозмірна», ноосферна онтологія, у якій людина здобуває «розмірність» ноосферної (космопланетарної) людини, здатної виконати Місію Відповідальності за все Живе на Землі, за управління соціоприродною (соціобіосферною) еволюцією. Автор також розглядає додатковість компетентністного до культуроцентричного, знаннєвоцентричного, системодіяльнісного підходів, причому науковець вважає всеосяжним саме культуроцентричний підхід [6, 23]. Ми погоджуємося з думкою автора, де він, аргументуючи свою точку зору, зазначає обмеженість компетентністного підходу, який не може відобразити багатство внутрішнього світу людини, не охоплює собою формування культури особистості як якісної цілісності. Тому його застосування може дати ефект лише на базі ноосферного і культу- роцентричного підходів до змісту освіти.

У методології формування конфліктологічної культури ми розглядаємо компетентністний підхід як базову вершину до професійного становлення майбутнього інженера, що дасть змогу ефективної взаємодії між викладачем та студентом у формуванні необхідних компетенцій на основі конфліктологічної культури як складової професійної компетентності. Компетентістний підхід є важливим для формування професійних компетентностей, але без застосування інших педагогічних підходів сформувати конфліктологічну культуру ми вважаємо не можливим.

Тому, для вдосконалення, розвитку та само- реалізації студента потрібен взаємозв'язок усіх підходів, а для ефективності їх застосування в методології формування конфліктологічної культури - у визначеному порядку, тобто ієрархії. Для наочності нами було сформовано ієрархічний трикутник педагогічних підходів (рис. 1).

Рисунок 1. Трикутник ієрархії педагогічних підходів конфліктологічної культури в майбутніх фахівців технічних спеціальностей

Розглядаючи трикутник ієрархії педагогічних підходів (рисунок 1), можна побачити, що в основі лежить системний підхід, роль якого - систематизувати подачу гуманітарних знань під час професійної підготовки як цілісної системи; - надати можливість студентові відчути себе цілісною особистістю, яка поєднує в собі професійні знання та вміння і навички конфліктологічної культури, і є суб'єктом цього процесу; - планувати та організовувати навчально-виховний процес таким чином, щоб теоретичні знання системно та гармонічно поєднувалися з практичним досвідом.

Наступним педагогічним підходом у формування конфліктологічної культури майбутніх фахівців технічних спеціальностей ми розглядаємо діяльнісний підхід, який передбачає:

- навички застосування отриманих знань на практиці; - орієнтування на вибірковості знань з врахуванням специфіки професійної діяльності;

- спрямування випускника до професійної діяльності з урахуванням культурологічної складової та творчого підходу до вирішення питань;

- проектування та впровадження навчальної діяльності та здобуття навичок через дію, а не лише в засвоєнні знань;

- створення умов для мотивації до навчання та здатність до самооцінки.

Культурологічний підхід - відповідає за культурологічний простір у навчальному середовищі студента; творче спрямування у дослідженні професійного фаху у руслі культурологічного знання; підхід, на який опираються всі педагогічні підходи; безперервний культурний саморозвиток; перетворення суто професійних знань на культурно- професійні та вміння використання їх на практиці; безконфліктне існування та міжособистісне спілкування в професійному середовищі.

Компетентістний підхід ми презентуємо як вершину піраміди, оскільки за допомогою системного та діяльнісного підходів ми можемо формувати низку професійно важливих компетентностей, що є завданням методології формування конфліктологічної культури. Цей підхід розглядає:

- вміння застосування знань гуманітарного циклу для удосконалення професійної компетентності;

- розвиток навичок самоосвіти, самореалізації, самовдосконалення;

- гуманітарного розуміння та підхід до інженерної професії;

- вміння застосовувати психологічно-стійкі якості в професійній діяльності;

- здатність прогнозування та передбачення ситуацій в професійній діяльності.

Висновки і перспективи досліджень. Отже, в методологічних засадах нами виокремлено та проаналізовано педагогічні підходи до формування конфліктологоічної культури у майбутніх фахівців технічних спеціальностей. Виявлено важливість ієрархії та взаємозв'язку цих підходів. Без чіткої послідовності в застосуванні педагогічних підходів у методології формування конфліктологічної культури ми не отримаємо бажаної результативності. Дане дослідження ми вважаємо не вичерпним та хочемо зауважити, що представленні педагогічні підходи мають бути гнучкими. Переміни та реформи в освіті, потреби та запити студентства можуть вносити свої корективи або зміни, що потребує більш ретельного вивчення у різних галузях технічної та гуманітарної освіти.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про вищу освіту» / Організація освітнього процесу. ст.47// [Ел. ресурс.]. - Режим доступу: http:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-18.

2. Закон України «Про освіту» [Ел. ресурс.]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19.

3. Системний підхід у вищий школі: підручник для студентів магістратури за спеціальністю «Педагогіка вищої школи» / Ю.А. Шабанова - Д.: Национальнй горный университет, . - Д.: НГУ, 2014. - 120 с.

4. Гончаренко С. Український педагогічний словник / Семен Гончаренко. - К.: Либідь, 1997. - 376 с.

5. Новиков А.М. Методология: словарь системы основных понятий / А.М. Новиков, Д.А. Новиков. - М.: Либроком, 2013. - 208 с.

6. Теорія і методика професійної освіти: навч. посібник / за ред. З.Н. Курлянд. - Київ: Знання, 2012. - 390 с.

7. Зимняя И.А. Ключевые компетентности как результативно-целевая основа кометентносного подхода в образовании / И.А. Зимняя. - М., 2004. с. 248, С. 24-26.

8. Дегтярьова Г. Особистісний та діяльнісні підходи у післядипломній освіті інженерно-педагогічних працівників / Галина Дегтярьова, Тетяна Якимович // Вісник Львівського університету. - 2005. - Вип. 19. Ч. 1. - с. 369-377.

9. Балл Г.О., Мєдінцев В.О. Особистість як індивідуальний модус культури і як інтегративна якість особи / Г.О. Балл, В.О. Мєдінцев // Горизонти освіти. - 2011. - № 3. - С. 7-14.

10. Розин В.М. Введение в культурологию. - М.: Междунар. пед. акад., 1994. - 104 с.

11. Бойчук Ю.Д. Культурологічний і аксіологічний підходи до формування еколого-валеологічної культури студентів педагогічних навчальних закладів / Ю.Д. Бойчук // Вісник НТУу «КПІ». - 2009. - № 3. - (Серія «Філософія. Психологія. Педагогіка»), с. 121-125.

12. Исаев И.Ф. Профессионально-педагогическая культура преподавателя / Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / І.Ф. Ісаев. - М.: Издательский центр «Академия», 2002. - 208 с.

13. Бех І.Д. Теоретико-прикладний сенс компетентнісного підходу у педагогіці //Виховання і культура. - 2009. - № 1-2 (17-18). - С. 5-7.

14. Селевко Г. Компетентности и их классификация // Народное образование. - 2004. - № 4. - С. 138-139.

15. Болотов В.А. Компетентностная модель: от идеи к образовательной парадигме / В.А. Болотов, В.В. Сериков // Педагогика. - 2003. - № 10. - С. 8-14.

16. Субетто А.И. Онтология и эпистемология компетентностного подхода, классификация и квалиметрия компетенций. С-Пб - М.: Исследоват. центр проблем кач-ва под-ки спец-ов, 2006. - 72 с.

Размещено на Allbest.ru