Новітні терміни медіаосвіти та медіадидактики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський медичний університет

Новітні терміни медіаосвіти та медіадидактики

Онкович Г.Д.

Постановка проблеми, її актуальність. Розвиток засобів масової інформації/ комунікації та їх залучення до процесу навчання і виховання значно активізували творчий пошук педагогів у багатьох країнах. Інноваційна діяльність освітян, не задоволених традиційними умовами, методами, способами навчання і виховання, була зорієнтована не лише на новизну змісту реалізації своїх зусиль, а передусім на якісно нові результати. Це й спричинило виокремлення медіаосвіти в окрему галузь, своїм змістом зорієнтованої на людину. Її з'ява в освітньому просторі - це інноваційний процес, зумовлений суспільною потребою. Принагідно зазначимо, що дехто й досі вважає медіаосвіту синонімом поняття "журналістська освіта". Це так, коли йдеться про підготовку фахівців для сфери масових комунікацій (медіаосвіта медійників - вищий рівень медіафаховості), проте простір медіаосвіти набагато ширший.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Ще 1984 року ЮНЕСКО так визначила суть медіаосвіти: "Навчання теорії і практичних умінь для оволодіння сучасними засобами масової комунікації, що розглядається як частина специфічної й автономної галузі знань у педагогічній теорії і практиці. Її слід відрізняти від використання ЗМІ як допоміжних засобів у викладанні інших галузей знань". В останні роки це нове педагогічне відгалуження привертає все більше уваги провідних міжнародних організацій та освітянської громадськості. Саме через НАВЧАННЯ за допомогою медіаосвіти особистість здобуває інформаційну свободу - право одержувати інформацію, необхідну для життя, саморозвитку та професійної діяльності, висловлювати свої погляди з приводу тих або інших явищ і подій, передавати інформацію (і що більш важливо - знання) іншим людям, збагачувати себе знаннями через самоосвіту з опертям на медіаосвітні технології.

Технології медіаосвіти сьогодні передбачають залучення до навчального процесу як традиційних засобів масової інформації (періодичні видання, радіо, телебачення, кіно тощо), так і засоби новітніх інформаційних технологій, а саме - програмно-апаратні засоби і пристрої, що функціонують на базі обчислювальної техніки; використовують також сучасні способи і системи інформаційного обміну, що забезпечують операції збирання, накопичення, збереження, оброблення й передавання інформації [15]. Власне, явища ці були присутні в житті соціуму від початку виникнення засобів масової інформації, однак зовсім недавно з'явилися у вжитку нові поняття, до складу яких увійшла лексема "медіа", й почали активно використовуватися у різних галузях суспільного життя (для прикладу, назвемо: медіапедагогіка, медіадидактика, медіаекологія, медіапсихологія...).

Нині існує багато визначень поняття "медіаосвіта". Ми розглядаємо її як діяльнісний процес розвитку і саморозвитку особистості з опертям на засоби масової інформації (як "старих", так і "нових") та використанням їхніх матеріалів, тобто медіатекстів, які вони містять. У разі, коли йдеться про використання медіазасобів, слід вести мову про інформаційну грамотність, а якщо ми прагнемо використовувати медіапродукти, доцільно говорити про медіаграмотність. Оскільки наразі особистість використовує медіазасоби з метою скористатися медіа продуктом, ідеться про володіння медіа-інформаційною грамотністю. (Останнім часом деякі медіапедагоги висувають нове бачення медіакомпетентності / медіаграмотності, називаючи її інтермедіальною компетенцією). Термінологічний рух триває...

Сучасний фахівець у будь-якій галузі зобов'язаний бути медіакомпетентним. На нашу думку, медіакомпетентность фахівця - це інтегральна характеристика особистості, яка складається з окремих часткових медіакомпетенцій і є ознакою медіакультури. Поняття медіаосвіта, медіаграмотність та медіакомпетентність нині - важливі категорії не тільки в науках про соціальні комунікації, а й в педагогічних. Медіаосвітні знання сьогодні відіграють важливу роль не лише у підготовці майбутніх фахівців у сфері медіа, а й у процесі здійснення будь-якої професійної діяльності. За допомогою засобів масової комунікації (медіа) та через уміння правильно користуватися їхніми матеріалами можна значно спростити та підвищити ефективність виконання тих чи інших аспектів роботи будь-якого фахівця [4].

Медіакомпетентність - якість медіаграмотної особистості. Це - результат медіаосвіти, котрий допомагає людині активно використовувати можливості інформаційно-освітнього поля - телебачення, радіо, відео, преси, Інтернету. Саме вона формує культуру спілкування, розвиває творчі, комунікативні здібності, критичне мислення, вміння сприймати, інтерпретувати, аналізувати й оцінювати медіатексти, навчати різних форм самовираження за допомогою освітніх технологій, у тому числі - медіатехнологій. Саме медіакомпетентність розвиває вміння професійно орієнтованого критичного мислення, які допомагають скласти незалежні судження і прийняти компетентні рішення у відповідь на інформацію, передану каналами масової комунікацій [4].

Медіаосвіта (media education) - діяльнісний процес розвитку і саморозвитку особистості за допомогою та на матеріалах засобів масової комунікації (медіа). Сьогодні в цьому новому науковому відгалуженні виділяють кілька основних напрямків, що орієнтує на розвиток відповідних медіатехнологій, котрі використовуватимуться в освітній діяльності й сприяють розвитку медіадидактики. Адже йдеться про: 1) медіаосвіту майбутніх професіоналів - журналістів, кінематографістів, редакторів, продюсерів та інших "медійників"; 2) медіаосвіту майбутніх педагогів в університетах, педагогічних інститутах, в системі підвищення кваліфікації викладачів вузів і шкіл; 3) медіаосвіту як складову частину загальної освіти школярів і студентів, що може бути інтегрованою з традиційними дисциплінами або автономною (спеціальною, факультативною, гуртковою і т. ін.); 4) медіаосвіту в установах додаткової освіти і дозвіллєвих центрах; 5) дистанційну медіаосвіту школярів, студентів і дорослих за допомогою телебачення, радіо, системи Інтернет; 6) самостійну / безперервну медіаосвіту; 7) медіаосвіту майбутніх фахівців різних напрямів підготовки [16]. навчальний інформаційний програмний

Наголошуємо: ми виокремлюємо медіаосвіту майбутніх фахівців різних напрямів підготовки, оскільки ведемо мову не просто про "медіа для всіх" (хоча саме це гасло було популярним ще зовсім недавно), а про те, як найбільш ефективно використовувати професійно-орієнтовані медіатексти в підготовці майбутніх спеціалістів з вищої освітою, щоб у подальшому вони успішно застосовували навички роботи з мас-медіа для підвищення професійного рівня, самоосвіти впродовж усього життя. Адже сьогодні мало бути просто інформаційно-грамотним. Інформаційне суспільство знань потребує від особистості медіаграмотності. Саме розвиток медіа- та інформаційної грамотності - один із пріоритетів Стратегічного плану Програми ЮНЕСКО "Інформація для всіх", тому, що медіа- та інформаційна грамотність є необхідною умовою для сталого розвитку відкритих, плюралістичних, інклюзивних суспільств знання, а також інститутів громадянського суспільства, організацій, спільнот й окремих осіб.

Відтак медіаосвіта у вищій школі - резерв підвищення якості підготовки не тільки фахівців для мас- медіа, медіапедагогів та медіапсихологів. Медіаосвітні елементи мають увійти до навчальних програм циклу професійно-орієнтованої підготовки з інших спеціальностей у відповідних їм обсягах через інтегровані медіаосвітні курси або через курс "Професійно- орієнтована медіаосвіта". В цьому переконує й наш кількарічний особистий досвід викладання спецкурсу "Медіаосвіта" у Видавничо-поліграфічному інституті Національного технічного університету України "КПІ" [14]. У магістерських групах зверталась увага на дисертаційні дослідження з медіаосвіти та фаху, опрацьовувались автореферати дисертацій, оскільки їхня структура цілком відповідала структурі дипломних робіт. Тож така робота виявилася корисною при підготовці до написання дипломних праць.

Дисертаційні роботи і спецкурси з медіаосвіти українських дослідників - свідчення того, що в процесі навчання присутні різноманітні технології використання мас-медіа. Розроблені авторські програми медіаосвітнього спрямування проходили апробацію у навчальних закладах України. Нині вони виносяться на розгляд педагогічній громадськості України як приклад розвитку нового напрямку в гуманітаристиці - медіаосвіти [2; 3; 4; 6; 16].

На часі розрізняти поняття інформаційна грамотність і медіаграмотність, інформаційна компетентність і медіакомпетентність. Інформаційні компетентність і грамотність розкривають технічний аспект створення продукції, ці поняття асоціюють з володінням комп'ютерними технологіями, тоді як медіаграмотність і медіакомпетентність передбачають використання особистістю того медіапродукту, котрий передають засоби комунікації, зокрема, з використанням інформаційних технологій.

Кілька років тому, втім - зовсім недавно - ми відзначали новітність таких понять, як медіаосвіта і медіадидактика [4], відсутність цих термінів у тогочасних словниках. Наразі свідчимо: ці лексеми активно присутні в нашому освітньому просторі. Явища, котрі вони означають, стали "парасольковими" [17], оскільки ці педагогічні відгалуження виокремились у новітні напрями, успішно розвиваються, в результаті цього процесу виникають нові явища, надсучасні поняття. Проілюструвати сказане на понятті "медіадидактика" - мета статті. Методи дослідження - аналіз, синтез, узагальнення, прогнозування.

За визначенням, представленому у Вікіпедії, "медіадидактика (media didactics) - розділ дидактики, який вивчає закономірності засвоєння знань, умінь і навичок, формування переконань з опертям на медіаджерела та використанням медіапродуктів. Її метою є розвиток медіаграмотності / медіакомпетентності" [https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%B].

Медіадидактика має кілька складників. Один із них, визначений терміном "пресодидактика" [7], ми ввели в обіг ще у минулому столітті, коли розробляли методику використання масовокомунікаційних матеріалів на заняттях з мови як іноземної [8]. Ми почали розглядати засоби масової інформації як культурологічні об'єкти при вивченні мови іноземними студентами. Нас приваблювали дослідження в руслі "мова і культура". Колеги-лінгвісти з цікавістю спостерігали за нашими пошуками, оскільки мова преси тоді вже мала певні напрацювання. Цей напрям наукових досліджень вже виокремлювало поняття " пресолінгвістика"'. Згодом нами було обґрунтовано і термін "пресолінгводидактика" [9], адже мова ЗМІ - надзвичайно цікавий предмет для дослідження: відтворює "мовний смак епохи" (В.Г.

Костомаров), є естетичним виразником часу (О.Я. Сербенська).

У тогочасних радянських словниках не було поняття "медіа", котре успішно ставало складником нових термінів на заході. Лінгвісти переймалися спостереженням за мовою мас-медіа. Ці спостереження з метою формування мовної компетенції тих, хто навчається, і стали предметом пресолінгводидактики. Водночас набували розвитку інші медіадидактичні відгалуження - кінодидактика, радіодидактика, теледидактика [9; 11; 12]. Згодом методисти почали розробляти й інтернет-дидактику [15] тощо. Предметом лінгвістичних зацікавлень стала мова різних видів засобів масової комунікації (мова преси, радіомова тощо). Тобто виокремлювалися відгалуження, котрі наголошували на технологіях використання тих чи інших медіазасобів в освітньому процесі. До речі, в той час - через відсутність поняття "медіа" - на теренах України частіше використовувалося поняття ЗМІ - засоби масової інформації, інколи ЗМІ сприймалися як синонім до ЗМК - засоби масової комунікації. Наразі ці поняття "розведено", адже завдання інформації і комунікації переслідують різну мету. І вже зовсім заради справедливості слід пригадати "епоху" слайдів, діафільмів, платівок, котрі у навчальному процесі з'явилися до "класичних" засобів журналістики. У цей час в систему освіти поважно увійшли і перші навчально-контролювальні машини "Ластівка", "КИСИ-5". Починалась епоха ТЗН - технічних засобів навчання. У навчальний процес починають проникати і активно використовуватися нові види навчальних матеріалів - природні джерела інформації, що сприяють формуванню комунікативної компетенції іноземних учнів. Причому замість "навчального" радіо, "навчального / замкнутого" телебачення, навчальної мовної ситуації увага звертається на елементи "живого" радіо, телебачення, кіно, мовного середовища. Зокрема, у методичному посібнику Л. Чашка "Кіно, радіо, телебачення у виховній роботі" розглядались педагогічні можливості, форми і методи використання кінофільмів, радіо- і телевізійних передач у позакласній виховній роботі з метою "формування суспільної активності учнів, перетворенню одержаних знань та ідей у їхні особисті переконання, мотиви поведінки і праці, допомагало виробленню прагнення й уміння самостійно поповнювати свої знання, орієнтуватись у стрімкому потоці наукової і політичної інформації" [21, с.5].

У розвитку методики викладання російської мови як іноземної стався своєрідний стрибок (див., наприклад, дисертації Н. Журавльової, С. Словінського, І. Бабенко-Єршової) [6]. Такий підхід знайшов відгук не тільки у радянських дослідників, а й у зарубіжних. Так, наприклад, К. Зернер (НДР) розглядав телебачення як одне з найважливіших аудіовізуальних засобів навчання, відзначаючи при цьому, що використання телебачення - не тільки засіб, а й мета навчання, тому що "це не тільки зразки російської мови, а й джерело країнознавчих знань". Подібна позиція знайшла широку підтримку у ряду інших авторів.

Результати дослідження. Аналіз публікацій медіаосвітньої проблематики в Україні свідчив, що необхідність перейти від штучно створених навчальних матеріалів до "живих", "свіжих" медіатекстів, здатних, при вмілому використанні в роботі, задовольняти всі вимоги комунікативно спрямованого навчання назрівала давно. Це відповідало тогочасним світовим тенденціям. 1980-і роки ознаменувалися тим, що, незважаючи на "централізовані" навчальні посібники по роботі з газетою, стали з'являтися видання, де пропонувалося використовувати в навчальному процесі інші засоби масової комунікації. Була зроблена спроба комплексного використання матеріалів радянських газет, радіо і телепередач на заняттях з російської мови [5]. Пошуки комплексного використання медіа в навчальному процесі відображені в дисертації І.В. Бабенко-Ершової [2]. Вони тривали на кафедрах багатьох міст, де навчалися іноземні студенти

Одним із перших теледидактів на пострадянському просторі стала І.В. Єршова-Бабенко з Одеси. У 1986 році відбувся захист її кандидатської дисертації "Основи методичної системи роботи з матеріалами телевізійних програм на підготовчому факультеті (в комплексі з газетними матеріалами)" на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук. Робота була присвячена проблемі використання неадаптованих інформаційних матеріалів телебачення країни, мова якої вивчається іноземними студентами. Актуальність теми дослідження була перш за все обумовлена потребами практики, оскільки досвід роботи кафедр російської мови в провідних вишах Києва, Харкова, Москви, Мінська, Воронежа та інших міст свідчив про необхідність включення в практичний курс російської мови для іноземних студентів не тільки неадаптованих матеріалів преси, а й телебачення, оскільки "розвиток ТБ зробило його одним з важливих чинників формування і в той же час формою існування соціально-мовного середовища, засобом відображення і формою прояву соціальної відповідальності, одночасно активно впливає на неї, специфічною сферою спілкування [2, с. 1].

У дисертації обґрунтовувався новий методичний підхід, що виходив із твердження можливості, необхідності і значної ефективності включення в процес вивчення російської мови як іноземної неадаптованих матеріалів телебачення країни, мова якої вивчається. Сьогодні ми говоримо про цей підхід як про медіаосвітній, представляємо І.В. Єршову-Бабенко першим українським теледидактом. Відмінною рисою телепродукції дослідниця називала більш дієвий її вплив на почуття людини, ніж у звичних для минулих років потоків друкованої та іншої мовної продукції, "в той же час мова аудіовізуальної інформації в кожній конкретній соціокультурному середовищі має деяке "загальносвітове" ядро спеціальної аудіовізуальної телемови", яке найбільш часто використовують інформаційні телепередачі, зокрема, в повідомленнях хронікально-документального характеру, відзначала дисертантка. Зупинялася вона і на специфічних факторах сприйняття телепродукції, виділяла групу факторів, що збільшують розуміння і засвоєння змісту тощо. Дослідження І.В. Єршової-Бабенко свідчить про присутність на заняттях в іноземній аудиторії і медіаосвітніх факторів, і медіапсихологічних, бо при сприйнятті телепродукції (як єдиного твору) види мовленнєвої діяльності перебувають у складній взаємодії.

Застосування матеріалів ЗМК у навчанні сприяло оволодінню іноземними студентами актуальною сферою спілкування - медіасферою, залучало до медіакультури країни мови, що вивчається, допомагало швидше подолати мовні та психологічні труднощі при зустрічі іноземних студентів із різними формами медіакультури. Медіаосвіта на заняттях в іноземній аудиторії набувала все нових форм. Ми тоді почали говорити про журналістсько-методичний підхід, про журналістику як одну з базисних наук у викладанні мов, про необхідність ведення діалогу культур з опертям на засоби журналістики, адже в усіх країнах, звідки прибували на навчання студенти, були власні засоби журналістики. Їх ми розглядали як знаки національної культури.

Проте в полі зору медіадидактів перебували не тільки засоби журналістики. Чимало напрацювань із кінодидактики має наукова школа професора О.В. Федорова із Таганрога. Ще раніше про це йшлося у посібнику Л.В. Чашка "Кіно, радіо, телебачення у виховній роботі" [21]. Аналіз залучення кінопродукції у навчальний процес і власний досвід використання кінофрагментів художніх творів на заняттях з української мови та літератури представлено у науково-методичному посібнику Тамари Бабійчук "Сучасна медіаосвіта: відеофрагменти художніх творів на заняттях української мов та літератури в педагогічному коледжі", де докладно досліджено питання методики створення і використання відеофрагментів на заняттях в літературознавчій, психолого-педагогічній, культурознавчій, методичній літературі. запропоновано авторську концепцію впровадження відеофрагментів художніх творів у систему роботи викладача, уміщено методичні рекомендації, зразки занять та позанавчальних заходів [1]. Зауважимо принагідно, що цей посібник - приклад втілених понять "предметна медіаосвіта", "педагогігчна медіадидактика", "кінодидактика".

На ХІІ Конгресі МАПРЯЛ у Шанхаї (Китай), було представлено низку напрацювань лінгводидактів із різних країн, котрі демонстрували власні технології використання Інтернет-джерел у навчальному процесі при вивченні мови як іноземної, що й вивело нас на розуміння окремішності поняття "інтернет-дидактика" [18].

Сьогодні це поняття стало "парасольковим", адже в інтеренет-епоху з'явилось безліч новітніх медіатехнологій, котрі без цього засобу годі й уявити.

В соціальних мережах інтернет-простору представлено чимало креативних професійно-орієнтованих сторінок, сайтів, блогів. Дослідники медіапростору ці процеси відстежують, характеризують, порівнюють. Нас же, на відміну від медіадослідників, це спонукає говорити про новітні відгалуження медіадидактики, обгрунтовувати й вводити в освітнє поле терміни "блогодидактика", "сайтодидактика". Адже педагоги-новатори створюють свої медіапродукти (блоги, сайти, сторінки) з освітньо-виховною метою, мають власне бачення представлення навчального й освітнього матеріалу для конкретного учня, класу, предмету. Наразі на нашій фейсбук-сторінці наявні такі поняття, як "педагогічна блогодидактика" (сайтодидактика),

"предметна блогодидактика", "наукова блогодидактика"... Донедавна перед тут вели шкільні педагоги-новатори, котрі зрозуміли ефективність власної присутності в інформаційному просторі. Однак нині у цей процес вливаються і викладачі технічних та природничих дисциплін із вишів. Для прикладу назвемо сторінки "Нафтогазова освіта"

[https: //www.facebook.com/groups/866495553505940/І та "Освіта за спеціальністю "Нафтогазова інженерія та технології"

[https://www.facebook.com/groups/ 145315129579851/]. І якщо творці сторінки "Нафтогазова освіта" вважають, що вона - "маленький острівець нафтогазових знань у просторі Інтернету",то друга сторінка має більш розлогий коментар: "Філософія цієї групи спрямована на популяризацію нафтогазової освіти в Україні. (...) Створення групи "Освіта за спеціальністю "Нафтогазова інженерія та технології"" - це застосування новітніх технологій медіадидактики - мультимедіадидактики, Інтернет-дидактики, прикладами яких є такі майданчики на Фейсбуці: "Drillers Club Knowledge Box", "Нафтогазова освіта"".

Успішно залучається до освітнього процесу Вікіпедія. Це - "справа рук" іншої "категорії" педагогів-новаторів. Як результат - з'ява поняття "вікідидактика" [https:/ /www.facebook.com/groups/ 1796426670616724/]. Зокрема, її задачами є: розробляння й апробація нових дидактичних матеріалів; розробляння і впровадження різновидів уроків (вікіуроки, предметні (з літератури, географії, історії тощо), виховні, "людина з Вікіпедії", "людина до Вікіпедії", уроки-подорожі, уроки за матеріалами вікіпроектів, за матеріалами Фотоконкурсів тощо); вікітренінги; розробляння і впровадження різновидів лекцій для студентів: вікілекції, предметні заняття; створення вікістудій і вікішкіл у вишах; написання рефератів, оглядових статей тощо [19; 22].

Часто на розуміння - от воно, нове - наштовхують колеги із суміжних культурних шарів. Так, досвід створення флешбук-сторінок дніпровської бібліотекарки Тетяни Глоби сприяв впровадженню в освітній простір поняття "книгоспалах-дидактика)> [24].

Величезний культурологічний потенціал мають різні технології використання вуличного простору - це свідчить досвід нашої сторінки у мережі фейсбук "Медіадидактика вуличного мистецтва" [https://www.facebook.com/Media- didactics-Street-Art/155519488270967/], де представлені різновиди таких медіатекстів міста і довкілля, як мурали, ландшафти, архітектурні споруди тощо [23]. Успішно функціонують тематичні фейсбук-сторінки

"Медіадидактика професора Ганни Онкович" [https: / /www.facebook. com / groups/1281772531926788/], "Книгоспалах- дидактика"

[https://www.facebook.com/groups/ 1255700747839235/], "Медіашкола професора Ганни Онкович"

[https: / /www.facebook.com/groups/898909013519964/], "Педагогічна блогодидактика"

[https://www.facebook.com/groups/157912791489994/] та ін., котрі стали майданчиками для обміну передовим досвідом медіадидактів України.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Актуальність упровадження медіаосвіти у систему освіти за допомогою інтегрування медіаосвітніх технологій у професійну підготовку майбутніх фахівців обумовлена тим, що у навчальному процесі виникає принципово нова концепція навчання і професійної підготовки, яка включає медіаосвітні стратегії з метою формування медіаосвітньої культури. Медіакультура справедливо розглядається необхідним складником професійної культури майбутнього фахівця. Це дає нам підстави говорити про медіадидактику вищої школи, про професійно-орієнтовану медіаосвіту, предметну медіаосвіту як про нові й перспективні педагогічні явища.

Розвиток медіаосвіти спонукав до з'яви нових явищ і понять і в іншій - "вертикальній" - площині. Уже велася мова про медіадидактику вищої школи. Зрозуміло, що, за аналогією, слід мовити про медіаосвіту довкілля, медіаосвіту початкової, середньої школи, медіаосвіту позакласної роботи і под. Відповідні напрацювання практиків наразі наявні, бракує наукового опрацювання й узагальнення. Можна передбачати, що цей процес надалі активно й успішно триватиме в усіх напрямках і на всіх щабелях розвитку медіаосвіти, відтак поповнюватиметься новими термінами і технологіями й медіадидактика.

Література

1. Бабійчук Т.В. Сучасна медіаосвіта: відео фрагменти художніх творів на заняттях україснк ої мов та літератури в педагогічному коледжі: науково- методичний посібник / Т.В. Бвбійчук. - Житомир: Видавець О.О.Євенок. 2017. - 372 с.

2. Ершова-Бабенко И.В. Основы методической системы работы с материалами телевизионных программ на подготовительном факультете (в комплексе с газетными материалами. Автореф. ... канд. пед. наук. М.: ИРЯ им. А.С. Пушкина, 1986.

3. Медіадидактика вищої школи: програми спецкурсів / Онкович Г.В., Духаніна Н,М., Сахневич І.А., Гуріненко І.А., Янишин О.К., Онкович А.Д., Балабанова К.Є. - К. : Логос, 2013. - 196 с.

4. Медіакомпетентність фахівця: кол. монографія / Г.В. Онкович, Ю.М. Горун,

B. О. Кравчук, Н.О. Литвин, І. В. Костюхіна, К.А. Нагорна; за наук. ред. Г.В. Онкович; НАПН України, Ін-т вищ. освіти. - Київ: Логос, 2013. - 286 с. : рис., табл.

5. Онкович А.В. Методические рекомендации по использованию материалов советских газет, радио- и телепередач в учебном процессе по русскому языку. К.: КИСИ, 1982. - 68 с.

6. Онкович А.В. Формирование информационных интересов средствами журналистики в процессе обучения русскому языку иностранцев: дис. канд. филол. н. К.: КГУ им. Т.Г. Шевченко, 1987. - 176 с.

7. Онкович А.В. Прессодидактика и прессолингводидактика / А.В. Онкович // Журналистика в 1992 году. СМИ в условиях информационного рынка / Моск. гос. ун-т. - М. : МГУ, 1993. - Ч. 3. - С. 38-39.

8. Онкович Г.В. Читаймо газету разом! Ч. 1 : Пресодидактика: навч. посіб. для інозем. студентів підгот. від. / Г.В. Онкович; Ін-т систем. дослідж. освіти. - Київ: ІСДО, 1993. - 59 с.

9. Онкович А.В. Пресодидактика та пресолінгводидактика у навчальному процесі з української мови як іноземної // Українська мова як іноземна: проблеми методики викладання: зб. мат-лів Міжнар. наук. конф., Ялта, 1993. - Львів: Каменяр, 1994. -

C. 80-88.

10. Онкович А.В. Новітні терміни лінгводидактики / Г.В. Онкович // Сучасні проблеми термінології та термінографії : тези доп. Міжн. наук. конф.- Київ: КМУЦА, 2000. - С. 93-94.

11. Онкович А.В. Прессодидактика и прессолингводидактика: от грамматики до

логоэпистемы / А.В. Онкович // Медиаобразование. Media Education : рос. журн. истории, теории и практики медиапедагогики. - 2009. - № 4. - С. 26-31. - Сведения доступны также по Интернету:

http://window.edu.ru/resource/351/65351/files/61353.pdf.

12. Онкович А.В. Прессодидактика и прессолингводидактика в обучении русскому

языку как иностранному / А.В. Онкович // Лексико-грамматические инновации в современных славянских языках: материалы IV Междунар. науч. конф.,

Днепропетровск, 9-10 апр. 2009 г. / сост. Т.С. Пристайко. - Днепропетровск: Пороги, 2009. - С. 393-396.

13. Онкович А.В. Теледидактика как одна из медиаобразовательных технологий (1970-1980-е годы) // Медиаобразование. Media Education : рос. журн. истории, теории и практики медиапедагогики. - 2010. - № 4. - С. 18-25. - Сведения доступны также по Интернету: http: //window.edu.ru/resource/843/72843/files/82345.PDF.

14. Онкович Г.В. Медіаосвіта: експерим. програма баз. навч. курсу для студ. вищ. навч. закл. - К.: Логос, 2010.- 40 с. - Бібліогр.: с.36 - 40.

15. Онкович, Анна. Медиадидактика: масс-медиа в учебном процессе по русскому языку как ностранному: [монография] / Анна Онкович. - Saarbrьcken : LAP Lambert Academic Publishing, 2012. - 332 с.

16. Онкович Г.В. Медіадидактика вищої школи: український досвід // Вища освіта України: теорет. та наук.-метод. часоп. / Ін-т вищ. освіти НАПН України. - Київ, 2013. - № 1. - С. 23-29.

17. Онкович Г.В. "Парасолькові" терміни сучасної медіаосвіти // Нові технології навчання: зб. наук. пр. - Вінниця; Київ, 2014. - С. 189-194.

18. Онкович А.В. Интернет-дидактика в обучении русскому языку как иностранному / А.В. Онкович // Русский язык и литература в пространстве мировой культуры: материалы XIII Конгресса Междунар. ассоц. преподавателей рус. яз. и лит., Гранада, Испания, 13-20 сент. 2015 г. :- СПб. : МАПРЯЛ, 2015. - Т. 10. - С. 788-793.

19. . Онкович Г.В. Вікідидактика як інновація у мовній підготовці студентів. // Збірник "Інновації та традиції у мовній підготовці студентів": тези доповідей міжнародного науково-практичного семінару. - Х. : ХНУБА, 2017. - 339 с. - С.194 - 198.

20. Сахневич І. А. Практикум для самостійного оволодіння основами медіакомпетентності для студентів I-IV курсів технічних спеціальностей; [за заг. ред. Г.В. Онкович]. - Івано-Франківськ: Сімик, 2011. - 118 с.

21. Чашко Л.В. Кіно, радіо, телебачення у виховній роботі. - К.: Радянська школа, 1979. - 152 с.

22. Onkovych Ganna. New in media education: wikididactics // The Fifth European Conference on Information Literacy (ECIL)/ September 18th-21st, 2017, Saint-Malo, France. Abstracts. - P.250.

23. Onkovych Ganna, Onkovych Artem. Media Information Literacy and Media Didactics of Street Art// The Fifth European Conference on Information Literacy (ECIL)/ S eptember 18th- 21st, 2017, Saint-Malo, Franc e. Abstracts. - P.213.

24. Onkovych H. Knyhospalah (flashbook) didactics as media education technology (Книгоспалах- дидактика як медіаосвітня технологія) // Актуальні дослідження в соціальній сфері: мат-ли УІІІ міжн. НПК / гол. ред. В.В. Корнещук. - Одеса: ФОП Бондаренко М.О., 2017. - С. 309 - 310.

Размещено на Allbest.ru