Етнологічна концепція "екологічного виховання" у контексті педагогічної системи "добрих справ" (на основі діяльності одеської станиці НСОУ "Пласт")

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Процес формування екологічної культури як складової загальної культури особистості відображено у Державній національній програмі «Освіта. Україна ХХІ століття», «Концепції виховання дітей та молоді у національній системі виховання» та концепції екологічної освіти. Екологічна культура людини витікає із концепції екологічної освіти (Т. В. Іванова, Ю. А. Скиба, А. В. Шумілова). Вчені вважають, що «громадські організації можуть здійснювати масову освіту та виховання всіх верст і категорій населення, що ґрунтується на поєднанні екологічних знань з практичною природоохоронною та науково-дослідною роботою» (Іванова, 2017: с. 60). Отже, тут доречно розглянути джерела та впровадження однієї з головних для Пласту концепції виховання «доброго громадянина» в системі екологічної освіти.

Мета статті - простежити та дослідити сучасні проблеми екології у південному регіоні, зокрема, в Одеській області, залучення до їх вирішення громадських дитячих спільнот. Основні завдання цієї роботи - проаналізувати етнопедагогічні засади діяльності Національної скаутської організації України «Пласт» та пріоритетні методи виховання учнів як комплексної системи удосконалення особистості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Історичні аспекти створення Пласту описують у своїх роботах Олександр Тисовський, Олександр Сич, та Теодосій Самотулка. Обрядові практики Пласту досліджує Марина Гримич, а Юрій Візітів та Марія Костів акцентують свою увагу на характеристиці сучасного Пласту. У цьому плані нас також зацікавили журнал «Пластовий шлях» та інші пластові видання. Джерельною базою дослідження виступають інтерв'ю та деякі пластові матеріали, нотатки, дописи тощо. Етнопедагогічна частина ґрунтується на працях Григорія Ващенка, Костянтина Утттинського, Василя Сухомлинського, Василя Балушка, Володимира Сироткіна, Наталки Жмуд та ін.

Дослідження традицій самоорганізації чи сучасного волонтерства в українському середовищі потребує детальнішого розгляду трансформації цих народних традицій у молодіжних та дитячих організаціях. Отже, тут доречно розглянути джерела виникнення головної для «Пласту» концепції «доброго громадянина», зокрема, в етнопедагогіці.

Учений та педагог К. Д. Ушинського вперше розглядає категорію добра саме у педагогіці, та його прямий зв'язок із свідомістю громадянина: «Виховання повинно просвітити свідомість людини, щоб перед очима лежав ясний шлях добра» (Ушинський, 1983, т.1: с. 99).

Автор багатьох праць з педагогіки Григорій Ващенко, здобувши чималий викладацький досвід у гімназіях та в Українському Полтавському Університеті, зазначає, що «школа мусить використовувати кожний момент своєї роботи й для того, щоб виховати з них повновартісних, всебічно розвинутих людей і добрих громадян своєї батьківщини» (Ващенко, 1994, с. 180).

Досліджуючи твори В. О. Сухомлинського, ми знаходимо глибокі спогади про свої спеціальні бесіди, присвячені розгляду норм моральності для того, щоб «спонукання до правильних, хороших вчинків були першою школою громадянства» (Сухомлинський, 1977Ь, т. 3, с. 442). В іншій своїй статті «З чого починається громадянин», окреслюючи характеристику школяра, він пише: «кожна дитина - не тільки особистість, а й завтрашній громадянин» (Сухомлинський, 1977а, т. 5, с. 364).

Сучасний освітній процес у західних країнах і на сьогодні продовжує розвиватися на засадах виховання доброчесного громадянина та громадянського суспільства. Програма екологічної освіти та виховання екологічно свідомої особистості (Umwelterziehung) відіграють значну роль у політичній системі багатьох держав. У Німеччині екологічне краєзнавство зароджувалось завдяки ідеям «реформаторської педагогіки» та існуванню традицій природоохоронного виховання молоді, поширення методів гуманізації громадського життя після війни, а також під впливом боротьби екологічних організацій різного штибу. Концепцію «екологічного виховання» (Eulefeld, Kapune, 1978: с. 15-17) обґрунтували німецькі вчені Інституту природничих наук під керівництвом Г Ойлефельда (G. Eulefeld, м. Кіль).

Аналіз цих досліджень дозволяє нам простежити трактування поняття «добрий громадянин» в українській педагогічній думці та сучасну трансформацію цього поняття в екологічне громадянське виховання за кордоном, адже, якщо людина допомагає іншим людям, оберігає та очищає природні локації, то вона відповідає моральним якостям «доброго громадянина». Отже, наразі бачимо актуальну необхідність дослідити цей напрям у педагогічних засадах діяльності НСОУ «Пласт».

Проблема екологічного виховання висвітлена у працях з етнопедагогіки, використовують у своїй діяльності наставники дитячих та молодіжних організацій: народне та родинне виховання, походи на природу, любов до природи та її очищення від забруднення, соціалізація у дитячому колективі, пізніше - у молодіжному тощо. Дослідники у галузі історії та етнології в різних епізодах народних традицій спільної толоки висвітлюють унікальні процеси самоорганізації українців: «Толоки були безвідробіткові, відробіткові та оплачувані. Безвід- робіткові найчастіше організовувались у тих випадках, коли допомагали з милосердя. Найчастіше громада допомагала вдовам, солдаткам, погорільцям і тим, що потерпіли від повені» (Павлюк та ін., 1994: с. 259). Толоки як різновид соціальної взаємодопомоги в громаді інколи мали і екологічне спрямування, на чому наголошують відомі етнологи В. Т. Скуратівський та Д. К. Зеленін: «На вуличних зібраннях нерідко вирішувались і громадські справи, до яких була так чи інакше причетна молодь. Це, зокрема, участь у лагодженні громадських шляхів, очищення й копання криниць та інші форми толок» (Скуратівський, 1995: с. 53; Зеленин, 1991: с. 363).

У наукових працях ми простежуємо, що на свято Водохреща, на Юрія, на Івана Купала та на Спаса відбувалися урочисті походи до річки, озера чи джерела, пов'язані з їх очищенням та освяченням після цього. Під час зелених свят практикувався народний обряд «очищення ополонок-копанок», його святкували лише жінки та молодиці, а на Петрівку також був обряд освячення, очищення, і, навіть, заворожування ставків чи річок під назвою «ходіння на воду» (Скуратівський, 1995: с. 109). Етнограф В. Т Скуратівський зазначає, що «відтак до природних животоків у народі було особливе ставлення, їх обсаджували вербами, постійно цямрували криниці та копанки, очищали джерела від намулу» (Скуратівський, 1995: с. 108). Подібні заходи ми спостерігаємо і у повсякденній діяльності Одеської округи НСОУ «Пласт».

Виклад основного матеріалу. На думку Регіонального представника одеської округи «Пласту» Олександра Гаркавченка, найбільшого поширення серед пластунів набула етнопедагогічна концепція «добрих справ», а саме: турбота щодо рідної природи, що активно запроваджував на практиці В. Сухомлинський та описав у статті «Народження добра» (Сухомлинський, 1977с, т. 5: с. 222), збереження рідної культури та звичаїв, в яких, на думку Г Ващенка, закладені засади українського виховного ідеалу (Ващенко, 1994: с. 101). Екологія - це постійний напрямок у діяльності пластунів, що, поєднуючи методику і практику, виступає одним із мікрофакторів виховання в етнопедагоці. Так, наприклад, на узбережжі моря біля села Крижанівки вони роками доглядають пляжі. Навесні збирають близько 200 величезних мішків сміття - пляшки, целофанові пакети і всякий непотріб. Сільська рада постійно сприяє цьому, виділяє цілий Камаз, який завантажували таким сміттям до самого верху, вивозили на смітник. Подібні акції робили і серед літа. Весною зручніше - безлюдні пляжі, а влітку люди загоряють, але, незважаючи на це, пластуни продовжують займатися екологічними «добрими» справами, і, тоді, переконавшись у цьому наочно, багато людей долучаються і допомагають.

Окрім того, одеські пластуни часто проводили подібні екологічні акції і у лісі, (за В. О. Сухомлинським - це «природна школа сердечності» (Сухомлинський, 1977с, т. 5: с. 223)), зокрема, біля села Крижанівки, де розташований лісовий масив «Ліски». Олександр Гаркавченко висвітлює важливі деталі пластового наративу: «Ми постійно цим займалися й займаємося. Це приучає молодь. Там дуже багато прибирали, заїжджали менші машини - ЗІЛ або ГАЗон, вивозили на смітник, підключали інші організації, наприклад, крижанівська молодіжна організація, фактично, це теж були мої перші пластуни» (ГОІ).

Як справедливо зазначає Г. Г. Ващенко, «велику роботу в галузі громадянського виховання нашої молоді можуть провадити і позашкільні організації, як СУМ і Пласт» (Ващенко, 1994: с. 181). Кожен виховник «Пласту» вибирає якусь тенденцію у вихованні дітей відповідно до свого досвіду у відповідній галузі знань. Наприклад, якщо хтось займається туризмом, то йому зручніше давати дітям туристичні навички, або, якщо виховник, в нашому випадку - О. Гаркавченко, має здібності в образотворчому мистецтві, то він веде групи з нахилом до оволодіння мистецькими здобутками: навчає їх ліпити, малювати, і, навіть, грати на музичних інструментах (сопілка, окарина). Виховною метою туристських занять є: бути витривалим, спортивним, міцним, витримати різні туристичні випробування, важкі переходи, правильне збирання наплічників, правильно поставити намети, правильно розташувати наметовий табір. Якщо пластуни натреновані та досвічені в цьому напрямку, тоді вони один іншому допомагають. Допомога друзям або мешканцям сусідніх таборів - скаутам також випливає із вищезазначеної концепції «добрих справ»: «Часто була погана погода і сусідні табори - скаути, приходилось допомагати, не за якісь гроші привезли воду, витягнули машину з болота. Працювали абсолютно на волонтерських засадах» (КВІ).

До теми екологічне виховання дітей звертались не лише Г. Ващенко у «Виховному ідеалі» (Ващенко, 1994: с. 151), але й В. Сухомлинський у статті «Народження добра» («кожен учень закладає «сад вдячності» (Сухомлинський, 1977с, т. 5: с. 222)). Так, 30 ківтня 2018 року, одеські пластуни пішли в черговий свій похід у заповідник «Рідна природа», (43-й км поблизу Єгорівки). Найперше, що учні запропонували, - допомогти прибрати сміття та целофани, - лісники були дуже здивовані таким благодійним вчинком, адже за вхід треба було заплатити. Раніше, (1998-2002 роки) одеські пластуни також проводили аналогічні заходи.

Природа та любов до неї виступають не лише своєрідним етнопедагогічним мікрофатором виховання дитини, а й прообразом набагато ширшого контексту - Батьківщини. Прослуховуючи пластовий наратив сеньйора О. Гаркавченка, знаходимо, що найчастіше для виховання учнів застосовуються педагогічні методи формування власного досвіду дітей, формування й удосконалення особистості у незвичних умовах, формування суспільної поведінки й організації діяльності школярів у походах: «Ну, відверто кажучи, ми пройшлися там, прогулювалися: ліс не захаращений, целофан ганяє там вітерець. Ми підібрали декілька, а друга галявина, там дозволили ватру палити, ми спекли там щось, собі підсмажили. Так само, дуже акуратно після себе прибрали, присипали. І це дуже були здивовані ці єгері, які там, ну, нас опікували, поруч знаходилися, бо, ну, боялися, щоб діти десь далеко не зайшли, все-таки, 40 гектар, школярі вони, 9-10 років.» (ГОІ) Поступово вивчаючи умілості, які повинні знати пластуни, ми виявили деякі, екологічні, особливості однієї з них: зберігати чистоту природи, тобто хімічні та пластикові відходи під час походу забирати з собою в місто, викинути в смітник: «На природі - тільки ватра, я їх все учу: у ватру кинеш целофани, на другий раз сюди ж прийдеш, цей же целофан не догорить, ти кинеш картоплю, цей яд перейде в картоплю, ти забудеш, ти його з'їси» (ГОІ).

Досліджуючи оповідальний цикл керівника «Пласту» із села Єреміївки Роздільнянського району М. Д. Сухого, знаходимо цікаві згадки щодо екологічного виховання школярів упродовж 20062008 рр. У лісництві заповідника «Рідна природа» треба було розчистити деякі ділянки, забруднені сміттям, та пересадити деякі дерева: «Ялинки насаджували, ріща розріджували, прочищали деякі території. Були такі моменти, коли ми насаджували просто в скверах, якусь липу, якусь калину. В Єреміївці розсаджували, кілька тополь все-таки прийнялися» (СМД).

Недалеко біля села Крижанівки знаходиться лісовий масив «Ліски», куди час від часу організовує екологічні походи 0лександр Іванович, залучаючи до цього і їхніх батьків, саме таким чином деякі педагогічні методи впливають і на батьків: «В мене велика підтримка, такого в мене не було, щоб так масово батьки хотіли зо мною і дітьми в походи. Да-а-а-а! Я ж ставлю за мету, щоб вони ходили в походи, бо батьки пізнають пластове життя» (ГОІ).

Висновок. У цій роботі ми намагалися досягти зазначеної на початку мети - простежили сучасні проблеми екології у нашому регіоні та методи залучення до їх вирішення громадських дитячих спільнот. Резюмуючи пластовий наратив та досліджуючи умілості, які проходять пластуни, ми виявили такі екологічні мотиви: збереження природи, елементи природознавства, очищення землі від хімічних та пластикових відходів. Природа та любов до неї виступають не лише своєрідним етнопедагогічним мікрофатором виховання дитини, а й прообразом набагато ширшого контексту - Батьківщини.

Задля виконання завдань цієї роботи ми проаналізували етнопедагогічні засади діяльності Національної скаутської організації України «Пласт» в оповідному циклі Регіонального представника 0. І. Гаркавченка та інших, і виявили, що найчастіше у вихованні учнів застосовуються педагогічні методи формування власного досвіду дітей, формування й удосконалення особистості у незвичних умовах, формування суспільної поведінки й організації діяльності школярів у походах та на заняттях. Ці методи є пріоритетними у комплексній системі удосконалення особистості учня. Ми простежили результат дії педагогічних методів з метою удосконалення морально-етичних категорій характеру пластуна, наочний вияв одної з чотирнадцяти точок пластового виховання - бути відповідальною та доброю людиною, турбуватися за своїх друзів, уміти приймати рішення та зорганізуватися, розрізняти добро і зло, виявляти доброчинність.

Таким чином ми побачили, що «екологічне виховання» пластунів сприяє їхньому всебічному розвитку у виховній системі загальної етнопедагогічної концепції «добрих справ».

Література

освітній громадянський етнопедагогічний

1. Ващенко, 1994 - Ващенко Г. Виховний ідеал. Полтава: Ред. газ. «Полтавський вісник», 1994. 191 с.

2. Зеленин, 1991 - Зеленин Д. К. Восточнославянская этнография. Москва: «Наука», Главная редакция восточной литературы. 1991. 511 с., перевод с немецкого К. Д. Цивиной. [Електронний ресурс] 2017. URL: http://www.bolesmir.ru/index.php?content=text&name=o424&phpsessid=63a5955a18d2ed2127de7aba15bca4cf&r=new_user

3. Іванова, 2017 - Іванова Т В. Екологічна освіта як базова складова екологічної політики держави. // Вісник Національного авіаційного університету. Серія: Педагогіка, Психологія. № 11 (2017). С. 58-61.

4. Скуратівський, 1995 - Скуратівський В. Т Дідух: Свята українського народу. К. : Освіта, 1995. 272 с.

5. Сухомлинський, 1977а - Сухомлинський В. О. З чого починається громадянин //Сухомлинський В. О. Вибрані твори. В 5-ти т. Т. 5. Статті. К., «Рад. школа», 1977. С. 359-366.

6. Сухомлинський, 1977Ь - Сухомлинський В. О. Народження громадянина //Сухомлинський В. О. Вибрані твори. В 5-ти т. Т 3. Серце віддаю дітям. Народження громадянина. Листи до сина. К., «Рад. школа», 1977. С. 283-582.

7. Сухомлинський, 1977с - Сухомлинський В. О. Народження добра. // Сухомлинський В. О. Вибрані твори. В 5-ти т. Т 5. Статті. К., «Рад. школа», 1977. С. 217-223.

8. Павлюк та ін., 1994 - Українське народознавство: Навч. посібник / За ред. С. П. Павлюка, Г Й. Горинь, Р. Ф. Кирчіва. Львів: Фенікс, 1994. 608 с.

9. Ушинський, 1983 - Ушинський К. Д. Про народність у громадському вихованні // Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори: в 2-х т. Т 1. Теоретичні проблеми педагогіки. К.: «Рад. школа», 1983. С. 43104.

10. Eulefeld, Kapune, 1978 - Eulefeld G., Kapune T (Hg.) Empfehlungen und Arbeitsdokumente zur Umwelterziehung, IPN Institut fьr die Pеdagogik der Naturwissenschaften an der Christian-Albrechts-Universitеt. Kiel Nr.36, Mьnchen, 1978. 180 s.

Размещено на Allbest.ru