Проблема формування національної свідомості студентської молоді в умовах євроінтеграції

Розробка філософії української ідеї з кінця 20-х років ХХ ст. і до набуття Україною незалежності з відомих причин здійснювалася майже винятково за її межами. Теорія інтегрального націоналізму Д. Донцова, Ю. Липи, М. Сціборського, історіософія В. Липинського, націологія О. Бочковського, соціоісторичне та політико-правове обгрунтування ідеології самостійництва в роботах Л. Ребета, аналіз української національної самосвідомості у філософсько-політичних концепціях О. Оглобліна та І. Лисяка- Рудницького, розгляд історії української культури як процесу національної само ідентифікації у дослідженнях Є. Маланюка, з'ясування особливостей української філософії як відображення своєрідності національного духу у працях І. Мірчука, Д. Чижевського, В. Олексюка, О. Кульчицького, М. Шлемкевича та розробки інших дослідників зробили вагомий внесок в усвідомлення історичної долі українського народу, духовних основ його життєдіяльності, перспектив національного відродження.

За роки незалежності в Україні постійно зростав інтерес до проблем національної самоідентифікації. З'явилася значна кількість публікацій з даної тематики. У них розглядається у різних зрізах історична генеза української національної ідеї в контексті вітчизняного та загальноєвропейського історико-культурного процесу: праці В. Горського,

О.Гриніва, Я. Грицака, О. Дергачова, О. Забужко, Г. Касьянова, І. Кураса, Ф. Кирилюка, М. Лука, М. Поповича, І. Огородника, М. Розумного, М. Русина, О. Салтовського, М. Томенка. Визначається зміст поняття «національна ідея», його зв'язок з такими поняттями, як «ідея нації», «національна ідеологія», «національна самосвідомість», «національний менталітет», з'ясовується роль цих феноменів у націотворчому процесі, самоствердженні українського соціуму:роботи В. Андрущенка, А. Астаф'єва, Є. Бистрицького, В. Борисенко, О. Вишневського, Л. Губерського, Г. Дашутіна, П. Кравченка, В. Крисаченка, І. Кресіної, В. Кременя, В. Лісового, І. Лосіва, М. Михальченка, Т. Метельової, М. Мокляка, М. Обушного, М. Рябчука, З. Самчука, М. Степико, З. Шведа, А. Шевцової, О. Шморгуна.

Проблема національного виховання і формування національної свідомості в учнівської та студентської молоді займають значне місце в дослідженнях М. Боришевського, П. Ігнатенка, В. Струманського, О. Сухомлинської, Б. Чижевського, Р. Осипець, О. Павленко та інших.

Коли йдеться про життя молоді, її місця в сучасному українському суспільстві, можливості активного, творчого самоствердження, повноцінного культурного розвитку, то правомірною є постановка питання формування національної свідомості, що має безпосереднє відношення до процесу освіти і виховання молоді - майбутнього нашої держави.

Відповідний досвід, ґрунтовні спостереження свідчать, що національна свідомість відіграє значну роль у підвищенні моралі особистості, стимулює доброзичливість і милосердність, співпереживання в біді і горі інших людей-співвітчизників, представників як своєї, так і інших національностей. Сформована національна самосвідомість сприяє пізнанню самого себе, своїх почуттів і думок, потреб та інтересів, інших позитивних якостей, стимулює глибоку любов до людей, професії, Батьківщини. Вироблена стійка національна орієнтація студентів на сенс життя сприяє збереженню не лише фізичного, а й психічного здоров'я, вона допомагає майбутнім фахівцям різних професій накреслювати перспективи свого життя, праці, пов'язуючи їхню власну долю з долею свого народу. Ще на студентській лаві національно свідома молодь починає грунтовніше думати про плани на майбутнє, розвивати свої внутрішні сили для їх реалізації. Національна самосвідомість стає одним із найважливіших показників не лише освіченості, а й духовності, вихованості, високої культури, цілісності особистості. Формування у студентів національної самосвідомості передбачає й формування національних почуттів, поглядів, переконань, ідеалів, ціннісних орієнтацій як найголовніших компонентів світогляду громадянина України.

Відразу зауважимо, що існують різні підходи до визначення поняття «національна свідомість». Зокрема, І. Кресіна окреслює національну свідомість як складну модернізовану систему духовних феноменів та їх утворень, які сформувалися у процесі історичного розвитку нації, відображають основні засади її буття та розвитку. Національна свідомість, як складна система, охоплює теоретичні, буденні, масові та елітні, власне національні та запозичені ідеї, настанови, устремління, культурні здобутки, що утворюють духовний унікум нації [1]. У національній свідомості мають місце найсуттєвіші домінанти свідомості корінного етносу та етнічних груп, що утворюють націю, поліетнічну, політичну спільноту.

У науковій літературі зазначається, що сутність національної свідомості полягає в єднанні індивідуального і групового (спільного, національного). Проте ця єдність можлива лише як відмінність між індивідуальною і груповою, етнічною і національною свідомістю. Національна свідомість не зводиться до суми її етнічних компонентів. Зазначені домінанти опосередковуються в національній свідомості домінантами самоствердження нації - спільним громадянством, територією, національними інтересами, юридичними правами громадян, соціальними нормами, культурними традиціями.

Досвід теоретичного осмислення проблеми формування національної свідомості на сучасному етапі розвитку вищої школи свідчить про те, що головними напрямками виховання у студентів національної свідомості є:

- реалізація національної ідеї як провідної, узагальнювальної, навколо якої ґрунтуються інші знання;

- систематизація, інтеграція знань у єдину наукову картину світу, що сприяє усвідомленню студентами основних знань про народ, націю, Батьківщину;

- забезпечення самостійності процесові розгортання пізнавальної та дослідницької діяльності студентів у ході формування в них національної свідомості;

- постійне пізнання студентами українознавства як філософії, ідеології та політики, стратегії і тактики розбудови української держави;

- забезпечення глибокого засвоєння національних традицій і звичаїв, культури, всіх видів мистецтва, розкритих у них гуманістичну духовність, національну самосвідомість українського народу;

- дотримання науково-педагогічних засад, механізмів, форм і методів виховання в студентів національної свідомості;

- гармонійне поєднання наукових, раціональних і мистецьких, художньо-образних ідей та засобів формування національної свідомості.

Вищий навчальний заклад покликаний планомірно і цілеспрямовано виробляти у студентів усвідомлене ставлення до матеріальних і духовних цінностей рідного народу, уміння творчо використовувати в навчально-виховному процесі кращі здобутки культури, науки цивілізованих держав. Національне виховання особистості студента пов'язане з процесом формування національної свідомості, оскільки свідомість - це найвищий рівень психічного відображення дійсності, який властивий лише людині як суспільно-історичній істоті. Відповідний досвід, ґрунтовні спостереження свідчать, що національна свідомість відіграє значну роль у підвищенні моралі особистості, стимулює доброзичливість і милосердність, співпереживання в біді і горі інших людей-співвітчизників, представників як своєї, так і інших національностей. Вироблена стійка національна орієнтація студентів на сенс життя сприяє збереженню не лише фізичного, а й психічного здоров'я, вона допомагає накреслити перспективи свого життя, професійні досягнення, пов'язуючи їхню власну долю з долею свого народу. Ще на студентській лаві національно свідома молодь починає грунтовніше думати про плани на майбутнє, розвивати свої внутрішні сили для їх реалізації. Процес дійсної історії - свідомого творення особистістю, людством свого культурного середовища як форми цивілізаційних процесів - великою мірою інспірований функціонуванням національної свідомості. Національна свідомість служить надійним імунним засобом, що захищає національну культуру від руйнації. Ось чому в період, небезпечний для національної культури, можна спостерігати активізацію саме цього виду свідомості, її загострення. Неоднорідність інтенсивності прояву національної свідомості дає підстави говорити про її віртуальну природу. Адже у злагоджені, нормальні періоди розвитку нації свідомість «розчинена» в культурі, забезпечуючи її собітотожність [3].