Медальні роботи на історичну тематику у системі вищої освіти Одеси (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Медальні роботи на історичну тематику у системі вищої освіти Одеси (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)

Музичко Олександр Євгенович

У статті досліджено функціонування у системі вищої освіти Одеси кінця ХІХ - початку ХХ ст. форми самостійної роботи студентів, що полягала у написанні студентами наукових досліджень на історичну тематику, за найкращі з яких вони отримували винагороди у вигляді золотих і срібних медалей та почесних відгуків.

Дослідження історії освіти в Одесі останніми роками було актуалізоване двома ювілеями - 200-річчям з дня заснування Рішельєвського ліцею та 150-річчям Новоросійського університету. Основним продовжувачем цих двох базових для історії освіти на півдні України навчальних закладів є Одеський національний університет імені І. І. Мечникова. Наявна досить значна історіографічна база, яка не вичерпала теми. Література з історії одеської вищої освіти спонукає до нових досліджень, перегляду та доповнення певних аспектів. Однією із найбільш обговорюваних у контексті питання реформування освіти в Україні є проблема стимулювання самостійної роботи студентів, залучення їх до наукової діяльності. Фактично сучасні викладачі лише дещо коригують здобутки класичної освіти кінця ХІХ - початку ХХ ст. з її головними складовими: рефератами, почесними стипендіями, преміями, конкурсними роботами. Навряд чи за це слід дорікати, адже причиною збереження цих методів є їхня ефективність. Відмовитися від них, на нашу думку, означає знищити науковий канон історії, відмовити їй у праві на науковість, прояви чого, на жаль, можна нині спостерігати. Це зумовлює актуальність мети нашої статті - дослідження функціонування у системі вищої освіти Одеси кінця ХІХ - початку ХХ ст. форми самостійної роботи студентів, що полягала у написанні студентами наукових досліджень на історичну тематику, за найкращі з яких вони отримували винагороди. Головним чином, досліджено історію Новоросійського університету (далі - НУ) - єдиного класичного університету у зазначений час не лише на території Південної України, але й на величезних обширах півдня Російської імперії.

Реєстр номінантів медальних праць та почесних відгуків за перше 25-річчя існування НУ упорядкував перший історик закладу професор О. І. Маркевич [19, с. 691-697]. Проте, реєстр медальних робіт, що наведений у цій титанічній праці, містив деякі неточності. На перший погляд, зазначена тема вже досліджена київським істориком Н.Д. Соколовою [25; 26]. Статті інших авторів висвітлюють лише невеликі фрагменти теми [11; 20]. Авторка встановила, що у період з 1870 до 1915 рр. 51 студент отримав 31 золоту та 21 срібну медалі за 52 роботи. Імена та прізвища чотирьох авторів Н.Д. Соколова не встановила. Період від 1915 р. до завершення існування НУ у 1920 р. нею не досліджено. Н.Д. Соколовій не вдалося повною мірою використати можливості наявної джерельної бази. До того ж, її стаття містить необгрунтовані та неправильні висновки.

Основними джерелами нашого дослідження були актові матеріали діловодства НУ, як опубліковані, так і архівні (45 фонд Державного архіву Одеської області). У друкованих періодичних виданнях НУ (звітах, протоколах, «Записках») нами виявлено 60 відгуків на 78 робіт. 6 відгуків на 9 робіт ми виявили в рукописному, архівному, вигляді. Цей матеріал має великий інформативний потенціал для вивчення педагогічних поглядів викладачів та змісту робіт студентів, особливо враховуючи той факт, що лише деякі з цих робіт збереглися до нашого часу. Опрацьовано також праці студентів, що належать до наративних джерел: як опубліковані, так і декілька, що залишилися у повному або частковому вигляді в архівних рукописах. Враховано також мемуари та епістолярій. На відміну від актових документів, ці джерела дозволяють відчути «смак доби» та побачити деякі елементи «внутрішньої кухні».

НУ виник внаслідок трансформації Рішельєвського ліцею (РЛ) в університет та успадкував частину особового складу викладачів. Саме в РЛ вперше в Одесі була апробована система медальних робіт студентів, що добре прищепилася в подальшому. За роботи історичного спрямування 16 ліцеїстів отримали золоті медалі та 8 - срібні. З цих робіт три було присвячено античному періоду, притому дві з них - опису Геродотом Скіфії, тобто темі, що безпосередньо висвітлювала історію південноукраїнських земель. Південній Україні були присвячені роботи «Історія Новоросійського краю в історії хлібної торгівлі» Р. Кобецького, «Нарис історії Новоросійського краю з 1752 по 1852 р.» М. Родзянко та «Про значення Новоросійського краю в історії хлібної торгівлі» М.М. Вольського. 11 робіт були присвячені історико-правовій тематиці, переважно російського права часів Петра І та Єкатерини ІІ; три - власне історії Росії; дві - історії філософії ХУП-ХУІП ст. та по одній - історії руського літописання та історії географічних відкриттів («Про відкриття та переселення норманів у ІХ-Х ст.»). Під час навчання в ліцеї свої праці оприлюднили в друці золоті медалісти: автор праці про географію Геродотової Скіфії Г Д. Думшин, автор праці про Сократа О.С. Веліканов та М.М. Вольський, автор вище згаданої праці. У 1856 р. праця М.М. Вольського була схвально оцінена комісією з надання Жуковської премії Імператорського Руського географічного товариства.

Талановиті студенти НУ прагнули до самостійної наукової творчості. На цей запит схвально відгукувалися їх викладачі, які підкреслювали більшу корисність практичних занять, реферативної самостійної роботи студентів. Саме реферати, які готували студенти під час семінарів, були тим містком, який привів деяких із них до подальшого, вищого, щаблю - написання праці на здобуття медалі. Золоті та срібні медалі вручалися за рішенням Ради певного факультету, що затверджувалося великою Радою професорів щороку. Викладачі формулювали на початку кожного навчального року теми робіт та визначали коло тих питань, що мав висвітлити потенційний автор. Після надходження робіт та кількамісячного розгляду зазвичай той викладач, який раніше сформулював відповідну тему, і готував відгук на роботу. Але бували випадки, коли цей викладач на момент надходження роботи вже перейшов в інше місце роботи (М.Я. Грот, Н.П. Кондаков, Ф. І. Успенський). Тоді відгук давали інші викладачі, що не були керівниками теми. Це могло викликати певні незручності. Так, Р.Ю. Віппер, рецензуючи роботу підопічного Ф. І. Успенського, наприкінці відгуку зауважив, що непокоїться з приводу того, чи правильно він розумів ті завдання, які висував його попередник на кафедрі перед потенційним медалістом [13, с. 31]. Для рецензування двох робіт учнів Н.П. Кондакова, Д. Айналова та Є. Рєдіна на тему «Живопис Софії Київської» єдиний раз у практиці написання відгуків в НУ було створено комісію у складі 3-х професорів.

Викладачі запропонували студентам 125 тем як медальних у період від 1870-х до 1919 р. З них 87 тем знайшли своїх авторів. 38 тем так і не були опрацьовані, незважаючи на те, що низка з них пропонувалися кілька років поспіль. Продовження теми ще на один рік допомагало мало. Так, С.Г. Вілінський у травні 1917 р. просив продовжити тему «Про просвітника Йосифа Волоколамського» на 1918 р., адже є студенти, які висловили побажання її написати [6, арк. 20]. Але його надії не справдилися. До небагатьох винятків належала тема Г. І. Перетятковича про літописання XVI ст., яка після висунення два роки поспіль нарешті отримала свого автора Ф. Булатовича, який і отримав золоту медаль. Щоправда, судячи з відгуку, він при тому звузив тему до аналізу лише одного, Тверського, літопису.

Робіт могло би бути більше, але деякі з них були забраковані або не прийняті до розгляду. Так, у 1888 р. Е. фон Штерн забракував одну з робіт про принципат Августа. У 1900 р. В.В. Сокольський забракував твір «Про особливості та значення «Закону Судного людям» [7, арк. 113]. У 1911 р. С.Г. Вілінський заявив про те, що з творів, котрі надійшли на тему «Журнальна діяльність Крилова», один є незадовільним, а інший неоформлений. Тому він просив продовжити розгляд тем до 1 лютого 1912 р. Вирішили нікого не нагороджувати й пакети з іменами авторів не відкривати [2, арк. 96]. Але про подальшу долю цих праць не відомо. У 1913 р. професор О.А. Павловський не прийняв як незавершену роботу про Джиотто Бондоні, тему задану І. А. Линниченком, вона надійшла пізніше визначеного терміну.

Так і не були опрацьовані такі теми: «Адмірал Й. Де Рібас», «Герцог Рішельє в Росії», «Виникнення національного руху у Німеччині на початку ХІХ ст.», «Берлінський папірус 3024», «Відображення італійського епосу у пам'ятниках мистецтва», «Віктор Іванович Григорович», «Греко-східне чернецтво в історії книжкового перепису», «Громадські погляди та зв'язки І. С. Тургенєва», «Державні ідеали Гогенцолернів», «Значення Островського в історії російського театру», «Ігнатій Лойола в умовах свого часу», «Іоанн Солсберійський як діяч англо-французького просвітництва ХТТ ст.», «Історик мистецтва Джіотто Бондоне як засновник відродження живопису в Італії», «Історія житія Андрія Юродивого у візантійській та слов'яно-руській літературах», «Історія Новгородського літописання», «Історія розвитку діалогу у Греції як особливої літературної форми», «Критичний огляд думок про походження кріпосного права», «Культ Ісиди у римський час за межами Єгипту», «Літературні впливи, що відобразилися на творчості Достоєвського», «Нарис історії повісті про Дігениса Акрита», «Нариси з історії промисловості Новоросійського краю за матеріалами Архіву колишнього Новоросійського та Бессарабського генерал-губернаторства», «Новоросія у др. пол. XVIII ст.», «Політична діяльність Людовика ХІ, головним чином за його листуванням», «Про мову житія Феодосія за списком ХІІ ст.», «Про просвітника Йосифа Волоколамського», «Процес про посольство до Пелли 346 року за промовами Демосфена та Есхіла», «Роль Ернста Теодора Амадея Гофмана в історії німецького романтизму», «Роль Наваліса у німецькому романтизмі», «Романтизм Вальтера Скотта», «Синтаксичні спостереження за мовою латинських грамот», «Сліди єгипетського впливу у Шестикнижжі», «Твори Курбського як історичний матеріал Фронда за мемуарами кардинала де Ретца», «Щоденник Діамантовського як джерело для історії Смутного часу», «Суспільне та сімейне становище, спосіб життя та вдача грецької жінки у період Гомера, з докладною характеристикою найвидатніших історичних жінок, про яких згадано в Іліаді та Одисеї», «Значення слова, мови та красномовства у Гомеровських поемах», «Діяльність графа Канкрина у галузі російського державного господарства», «Про право представлення. Історико-порівняльне дослідження». Усі, окрім двох останніх, що належали юрфаку, були запропоновані викладачами історико-філологічного факультету.

У процесі формулювання тем та номінування студентів як авторів відгуків взяли участь 45 викладачів, головним чином професори: 35 - історико-філологічного та 10 юридичного факультетів. Найбільшу активність у залученні студентів до самостійної роботи виявили І. А. Лин - ниченко (на запропоновані ним 6 тем 8 студентів підготували роботи, за які отримали різні ступені відзначення); В.М. Мочульський (6 тем, 7 студентів); Ф. І. Леонтович (5 тем, 8 студентів); Ф.І. Успенський (4 теми, 7 студентів); О.О. Кочубинський та Г.І. Перетяткович (по 4 теми, по 5 студентів); Р.Ю. Віппер (3 теми, 7 студентів). Своєрідний рекорд встановив професор юрфаку В.В. Сокольський. Лише один раз він пропонував тему, але на неї відгукнулися аж 5 студентів, які отримали різні ступені відзнаки за свої 5 робіт, тоді як найбільшим успіхом в інших викладачів було 3 роботи від 3-х студентів на одну тему. Загалом, 25 тем були опрацьовані двома та більше авторами.

Здебільшого викладачі не повторювали раніше запропоновані ними теми та теми інших викладачів, за які студенти здобули медалі. Лише одного разу тема під однією і тією самою назвою була запропонована два роки поспіль і двічі «вистрелила». Йдеться про тему І. А. Линниченка «Селянське питання у Законодавчій комісії імператриці Єкатерини ІІ», за розробку якої М. Слабченко та А. Флоровський здобули срібну та золоту медалі у 1906 та 1907 рр.

Роботи надходили на факультет анонімно в конвертах. Проте, найчастіше йшлося про «секрет Полішинеля», про що свідчить і вище згадана заява С.Г. Вілінського, і спогади А. Готалова-Готліба та Л. Когана [9, арк. 8-9; 15, с. 123]. Численні подяки своїм керівникам містилися на сторінках опублікованих медальних праць, наприклад, В. Хорошуна та П. Клепацького. Головним чином, йшлося про допомогу книгами та джерелознавчі вказівки. Так, у 1902 р. Є. М. Щепкін просив продовжити термін надходження робіт у зв'язку з тим, що виписані ним книги з історії англійських міст ще не надішли до бібліотеки НУ [5, арк. 172].

Випускникам надавали за їхню роботу ступінь кандидата, тобто враховували як кандидатську дисертацію (у сучасну добу донедавна це називалося дипломною роботою). Саме тому у своїх відгуках М.М. Ланге послідовно називав рецензовані ним роботи дисертаціями. Нагородження відбувалося під час урочистого акту НУ 30 серпня.

Впродовж усієї історії НУ було зафіксовано 123 випадки відзначень 118 студентів: 57 - золотими медалями, 44 - срібними, 21 - почесними відгуками. Лише 5 студентів отримували нагороди двічі за різні роботи. Притому М. Попруженко належить унікальне досягнення - лише він отримав двічі золоті медалі. До того ж лише М. Попруженко та В. Мо - чульський були як авторами студентських робіт, так і авторами відгуків на студентські роботи, вже як професори. М. Слабченко був номінантом золотої та срібної медалей, Б. Вахевич та К. Бархін отримали по дві срібні кожен. С. Вілінський здобув одну золоту медаль та почесний відгук.

Роботи на історичну тематику готувалися студентами двох (істори - ко-філологічного та юридичного) факультетів НУ Звернення юристів до історії соціально-правових інститутів продовжувало традиції РЛ та було зумовлено передусім наявністю в його структурі кафедри історії руського права. Загалом роботи на історичну тематику підготували 23 студенти юрфаку, за них вони отримали медалі та почесні відгуки. 9 з цих студентів написали 10 робіт на теми, що були запропоновані викладачами історико-філологічного факультету. Притому, тема, запропонована Ф. І. Успенським, яку виконав студент А. Нейфельд, найбільшою мірою «вторгалася» в юридичну специфіку. Натомість, роботи про історичну драму у Давньому Римі, О. І. Герцена, Рішельєвський ліцей, А.П. Чехова, вочевидь, не були пов'язані з юридичною тематикою та відбивали широкі зацікавлення студентів-юристів, певна частина яких опинилася на юрфаці через бажання отримати прибуткову професію, але їхні творчі інтереси залишилася в інших гуманітарних сферах. Головною зіркою-іс - ториком юрфаку став М. Є. Слабченко, який у статусі студента юрфаку отримав дві медалі за роботи на теми, котрі запропонував професор кафедри руської історії І. А. Линниченко.

Приблизно 90% номінантів медалей та почесних відгуків були на той момент студентами старших, 3-го та 4-го, курсів. Випускнику-медаліс - ту його робота зараховувалася як кандидатська дисертація. На цьому тлі увиразнюється досягнення 4 першокурсників, які були відзначені: студент-юрист М. Слабченко та студент-історик М. Голуб - срібними медалями, а студент-історик В. Городецький та студент-юрист Л. Бат - кіс - почесними відгуками. Усі вони написали роботи на теми, що були висунуті професорами історико-філологічного факультету, який, відповідно, й нагородив їх. Щоправда, слід врахувати, що М. Слабченко перед цим кілька років до вступу на юрфак вже навчався на історико-філологічному факультеті.

Прикрою обставиною було те, що в разі, якщо на одну і ту саму тему в один рік отримували золоті медалі два та більше студентів, лише один з них міг отримати цю винагороду фізично, а інший чи інші лише отримували «право на золоту медаль». Тому факультет і конкретніше рецензент опинявся перед непростим вибором. Так, у 1888 р. перевага була віддана Є. Рєдіну перед Д. Айналовим.

Класифікація тематики робіт є непростим завданням, адже може йтися про множинність критеріїв. За географічним критерієм 41 тема присвячена історії Західної Європи, 34 - історії Росії. При тому, за винятком праці Д. Блюменфельда про перший етап розвитку Рішельєвського ліцею, жодна з робіт, представлених на медалі, не була присвячена краєзнавству, що є чи не найбільшою відмінністю сучасної історіографічної та педагогічної ситуації. 7 тем можна трактувати як українознавчі, адже вони присвячені подіям, явищам, установам, що відбувалися та перебували на території України, або українським діячам. Особливо виразною українознавча складова є у працях діячів українського національного руху в Одесі М. Слабченка та П. Клепацького. До цих 7 тем дотичні ще два твори «Про руський історичний орнамент» та «Азовське сидіння», в яких велика увага була приділена українській тематиці. 4 теми є, так би мовити, екстериторіальними, претендуючи на широкі узагальнення.

Якщо дивитися на тематику під кутом зору класичних періодів історії Євразії (античність, середньовіччя, новий та новітній часи), то репутація НУ як центру антикознавства та візантиністики підтверджується тим фактом, що саме роботи, у кількості 20-ти, на цю тематику переважають серед всесвітньо-орієнтованих. Решта робіт, що охоплювали історію як Західної, такі і Східної Європи розподіляємо так: медієвістиці присвячено 14 тем, ранньомодерному часу (ХУІ-ХУІІ ст.) - 28, Новій добі (XVIII - перша половина ХІХ ст.) - 22. 6 робіт ми схильні вважати відповідними сучасному поняттю «сучасна історія», позаяк вони були присвячені діячам та подіям другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Найвиразніше проглядає спрямування робіт за галузевими напрямками. Таким чином, 30 студентів виконали свої роботи в межах історико - правового напрямку (17 тем). Саме в цій групі є найбільше тем, що були опрацьовані кількома або більше студентами - 8 тем, тоді як в інших галузевих групах така кількість спільних тем не перевищує 4.

30 студентів підготували роботи про історію розвитку мови та літератури (26 тем). 12 студентів підготували роботи на історико-економічну тематику (6 тем), 11 - на історико-культурну (8 тем), 11 - на історико - політичну (8 тем), по 5 студентів виконали роботи на історико-філософ - ську (4 теми) та історико-релігієзнавчу (5 тем) тематики. 17 студентів підготували роботи, що відповідають таким спеціальним історичним дисциплінам як джерелознавство (6 студентів на 5 тем), історіографія (8 студентів на 5 тем) та історична географія (4 студенти на 2 теми). Лише Б. Вахевич та С. Вілінський відзначилися у двох галузях: перший - в історіографічній та соціально-економічній темах, другий - в історико - літературній та історико-релігієзнавчій.

Значна кількість студентів, 29, підготували роботи на 23 теми в межах біографічного підходу, в яких вивчили різні аспекти історичного минулого крізь призму біографій 26 видатних історичних діячів. Серед них тільки 4 були політичними діячами, а решта - діячами культури.

Історичну складову містили не лише наведені у додатку праці, але й деякі інші. У 1903-1904 навчальних роках професор юрфаку П.Є. Казанський рецензував працю 4 студентів на тему «Іноземці у Росії» та «Судноплавство по Суецькому каналу». Усі ці праці містили історичний екскурс у проблему. У 1903 р. три студенти фізико-математичного факультету надали роботи на тему «Минуле та сучасне теорії атомності», які, вочевидь, теж охоплювали історичний аспект.

Кожна робота мала містити такий елемент як гасло. Напевно, за задумом, малося на увазі, що це гасло буде лаконічно відбивати головний принцип роботи автора, його науковий світогляд. Натомість деякі гасла вражають своєю загальністю і відірваністю від теми роботи. Так, М. Голуб, автор роботи про Монтеск'є, обрав для своєї роботи гасло «Все минає - ніщо не минає без сліду» з А. Чехова. Автор твору про богомільство обрав за своє гасло слова, що можуть бути сприйняті як іронія та сарказм і сучасними викладачами щодо своїх курсовиків та дипломників: «краще пізно, ніж ніколи». Є. Рєдін обрав за гасло своєї роботи цитату з твору свого вчителя Н.П. Кондакова: «Руська археологія має за своє завдання побудувати науковий фундамент свого предмету на дослідженнях Візантії», натомість Д.В. Айналов - цитату з Гете: «аби осягнути нескінченне, досліджуй за усіма напрямками мале». Гасло обране К. Добролюбським відповідало тій основній ідеї, котрій викладачі мали навчити своїх студентів у процесі написання праць і загалом найбільше вітали у своїх відгуках: «Джерела для історика є тим самим, що природа для натураліста, їх треба мати у руках і на очах» (цитата з твору петербурзького професора, історика права І. Сєргєєвича). Натомість усі 3 автори робіт про Бейля, один з авторів роботи про Геродота, автор роботи про М.В. Гоголя, автор роботи про давньогрецьку релігію Є. Кагаров, пішли найлогічнішим шляхом - обрали за гасло цитату з творів своїх провідних героїв. Нечасто, але деякі викладачі звертали увагу на зміст гасла. Так, Л.Ф. Воєводський похвалив одного з авторів праці про Фемістокла за дотепно обране гасло - цитату з твору Плутарха [23, с. 75].

Більшість робіт були великими за розміром (в середньому 400 сторінок). Усіх перевершив К. Бархін, робота якого про вплив Чернишевсько - го на Добролюбова мала близько 900 сторінок. Але викладачі прагнули оцінювати якість і тому така робота отримала лише срібло, як і багато аналогічних робіт. Так, жорсткій критиці Б.В. Варнеке піддав теж велику роботу Г Флоровського за брак методології [12]. Переважно рецензенти критикували роботи студентів за невиправдану «роздутість», невиправдане цитатництво, пафос, зарозумілість та гарячкуватість в оцінках, менше - за неправильні методологічні підходи. Невикористання якоїсь окремої праці чи джерела не сприймалося як важкий «гріх».

Найважче, на нашу думку, зауваження містилося в одній з рецензій Є. М. Щепкіна, який разом з іншими недоліками закинув студенту невміння відрізнити джерело від літератури, але нелогічно присудив йому аж срібну медаль [29]. Натомість найбільше віталися такі риси, як знання мов (при тому підкреслювався загалом невтішний рівень знання іноземних мов одеськими студентами, а О.С. Трачевський навіть нарікав на панування в Одесі неправильної, «зіпсованої» російської мови), вміння самостійно мислити, вдало поєднувати факти та прагнути до залучення джерел (найбільше за це хвалив Е. фон Штерн В. Пурішкевича). Проте, більшість студентів компілювали вже опубліковані джерела в традиційний спосіб. Винятком був Є. Кагаров, який використав авторитетний зараз метод контент-аналізу джерела. Він підрахував та звів у 3 таблиці кількість згадок про окремих давньогрецьких богів у творах Есхіла. Щоправда, це не викликало великого ентузіазму в Е. фон Штерна [28].

Роботи М. Слабченка та Д. Блюменфельда ґрунтувалися на великих комплексах архівних джерел. Автор роботи про кредитні заклади у царювання Єкатерини ІІ Е. Равицький використав у своїй роботі опрацьовані ним документи з Архіву міністерства іноземних справ у Москві [22, с. 175]. Автор роботи про П. Черчіля використовував виписки з венеційських архівів, які надав йому його керівник Ф.І. Успенський. Автор роботи про М.В. Гоголя використав усні свідчення старожила Одеси К.М. Базілі, який особисто знав великого письменника [24, с. 131]. В середньому претенденти на медаль поділяли свій текст на вступ, 3-4 розділи, висновки та список джерел та літератури. Проте, деякі твори взагалі не мали поділу на розділи, а деякі, навпаки, мали їх багато (праця про Локка та Лейбніца мала 26 розділів).

У більшості випадків джерела не відбивають якогось напруження чи конфліктів навколо процесу нагородження. Навпаки, переважно бачимо приклади досить прихильного, а іноді навіть поблажливого ставлення до нагородження. Так, професор В.Ф. Лазурський пропонував нагородити Л. Когана лише срібною медаллю за його твір про Ж. де Сталь. Проте, факультет прийняв рішення про нагородження золотою медаллю. Нерідкісними були випадки, коли у відгуках рецензенти виправдовували недоліки робіт студентів тим, що вони занадто широко сформулювали тему, чи посилалися на її маловивченість у літературі, важкодоступність потрібних джерел та книг в університетській бібліотеці, зазначали те, що вважають рік недостатнім часом для написання повноцінної праці. Найчіткіше так висловився І.А. Линниченко у відгуку на працю М. Слабченка про Гетьманщину, зазначивши, що «провина за вищезазначені недоліки лежить головним чином на мені» [17, с. 86]. Цей відгук є також унікальний тим, що І. А. Линниченко - єдиний серед рецензентів медальних робіт студентів НУ - заявив про свою готовність після певного доопрацювання прийняти цю працю як магістерську дисертацію. Але наче наврочив, бо М. Слабченко так ніколи не захистив дисертацію ані на цю, ані на іншу тему, хоч і був обраний вже наприкінці кар'єри академіком ВУАН.

Проте, така ідилія панувала не завжди. У 1912 р. історико-філологічний факультет надав золоту медаль І. Кузнєцову за його роботу про богомільський релігійний рух 8 голосами проти 4. У тому ж році почесний відгук Л. Баткісу був наданий 7 голосами проти 5 [3, арк. 96-97]. У 1919 р. В.М. Мочульський виступив за надання П. Додулу срібної медалі, однак усі інші 11 членів факультету проголосували лише за надання почесного відгуку. Тоді ж у такій ситуації опинився В.Ф. Лазурський, який просив для автора роботи почесного відгуку, але решта колег залишили студента взагалі ні з чим. Найбільш несправедливим та прикрим є випадок 1915 р.: І. А. Линниченко просив золоту медаль для Д. Блюменфельда за його новаторську працю про Рішельєвський ліцей, але факультет надав лише срібну [18].

Найгостріша ситуація виникла під час засідання 26 квітня 1904 р.

І.А. Линниченко просив надрукувати один з розділів роботи С. Авалі - ані. Проти цього виступив Є.М. Щепкін, який прямо висловив сумнів у компетентності І.А. Линниченка і просив дочекатися прибуття свого протеже, нового викладача кафедри, московського історика М.О. Рожкова [1, арк. 115]. На це І.А. Линниченко заявив протест, що стало початком тривалого та публічного конфлікту між двома істориками.

Вищою формою визнання наукової вартості роботи був її друк у «Записках» НУ У 17 відгуках рецензенти висловлювалися за надрукування робіт повністю або частинами в «Записках» НУ! Вперше таку ініціативу висловив О.О. Кочубинський щодо роботи В. Мочульського у 1878 р. Проте, лише 8 разів праці студентів на історичну тематику побачили світ у «Записках». Йдеться про роботи М. Бруна, Г. Блюменфельда, М. Тіктіна, В. Хорошуна, С. Аваліані, М. Слабченка, П. Клепацького, А. Флоровського. І якщо у випадку з Д. Айналовим та Є. Рєдіним така необхідність відпала, з огляду на те, що їх праці в одному томі як спільну надрукувала Санкт-Петербурзька Академія наук та відзначило Російське археологічне товариство, а робота О. Вайнштейна не змогла бути видана у зв'язку з очевидною кризою 1919-1920 рр., то інші випадки були зумовлені дрібними обставинами. Попри це, загалом було видано 15 праць. Окрім згаданих 8-ми, своїми зусиллями видали окремими книжками в Одесі свої праці М. Жерліцин та М. Зайдман, у петербурзькому часописі - М. Родзевич. Роботи М. Попруженка та Л. Когана побачили світ у воронезькому часописі. Натомість І. Бондаренку та О. Ристенку допомогло Історико-Філологічне товариство при НУ, у «Летописи» якого вони й надрукували свої праці. Невелика частина праці Д. Блюменфельда була надрукована в «Известиях» Бібліографічного товариства при НУ, яке очолював І. А. Линниченко. Лише одного разу медаліст отримав додаткову важливу нагороду: згідно з уже згаданим відгуком М. Слабченко отримав 200 рублів на подорож в архіви. Аналогічної підтримки І. А. Линниченко просив для Д. Блюменфельда, який мав опрацювати Харківські архіви з метою пошуку матеріалів з історії Рішельєвського ліцею, але отримав відмову.

Велику кількість схвальних відгуків у тогочасній та подальшій історіографії здобула згадана праця Д. Айналова та Є. Рєдіна [27]. Окрім неї, великий резонанс викликала праця Г. Блюменфельда. Її автор отримав, окрім золотої медалі НУ, премію імені князя О. І. Васильчикова у розмірі 500 рублів, що видавалася за праці на аграрну тематику. На працю відгукнулись 5 рецензентів і, що найбільш показово, видатний історик права, професор університету Св. Володимира М.Ф. Владимирський - Буданов [14]. Рецензією в авторитетному столичному науковому часописі була зустрінута праця М. Тіктіна з історії візантійського та російського права [10]. У золотий фонд української історіографії увійшли праці М. Слабченка та П. Клепацького. Все це дозволяє вважати повним непорозумінням висновок Н.Д. Соколової про буцімто відсутність серед медалістів НУ та їх праць таких, що зробили б внесок у науку та викликали б резонанс відразу після видання.

Медальні праці виявилися вдалим стартом для кар'єри частини студентів. 30 з них продовжили історичні студії після завершення навчання. Притому майже всі вони належали до еліти, професури. Особливо важливим є те, що педагогічна-наукова кар'єра 16 з них розвинулась в НУ та в його епігоні 1920-х рр. - Одеському інституті народної освіти. Тим самим практика медальних праць стала своєрідною кузнею кадрів. 18 медалістів розвинули у своїй науковій діяльності теми своїх медальних праць. Магістерські дисертації Д.І. Нагуєвського, С.Г. Вілінського, А.В. Флоровського, Є.В. Кагарова безпосередньо «виросли» з їхніх медальних робіт.

Втім, бути золотим медалістом не означало жодних гарантій в альма - матер у подальшому кар'єрному зростанні. У 1878 р. рідний факультет забракував магістерську дисертацію С. Опацького на антикознавчу тематику (якій була присвячена й його медальна робота). У 1916 р. така ж доля спіткала С. Аваліані.

Окрім медальних праць в НУ були спроби налагодити інші преміальні праці. Так, щороку вручалися премії на капітал, заснований купцем І. Вучиною за кращі п'єси. Однак подавали свої твори на конкурс переважно не студенти, а сторонні особи. Частина творів була присвячена історичні тематиці. Наприклад, у 1912 р. премія у розмірі 300 рублів дісталася автору, відставному генерал-лейтенанту А.А. Навроцькому за п'єсу «Єрмак». На капітал, що пожертвував НУ його випускник та колишній викладач, на той момент київський громадський діяч, історик Г.О. Афа - насьєв у 1912 р., була заснована в НУ іменна премія студентам за роботи на теми з всесвітньої історії [16, с. 191]. Теми на цю премію формулювали викладачі НУ У 1912 р. приват-доцент В.Е. Крусман висунув тему «Питання про децентралізацію у Франції наприкінці XVIII ст. (спадкоємці Тюрго та Неккера та їх доля)» [21, с. 31].

У 1915 р. була висунута тема «Механізм та функції податкового відкупу у Франції старого порядку». У 1918 р. М.Г. Попруженко запропонував тему «Історичні нариси діяльності росіян щодо облаштування цивільного управління у Болгарії у 1877-1879 рр. (до обрання на престол Александра Бамбергського)» [4, арк. 32]. Проте, на жодну з цих тем не було отримано праці, що отримала б відповідну премію. Таким чином, можна говорити про провал ініціативи Г.О. Афанасьєва. Намагалися поширити досвід медальних праць й на Одеських вищих жіночих курсах. У 1911 р. І. А. Линниченко зі своїх коштів виділив премії по 200 рублів за написання творів на тему «Історичні та політичні погляди М. Карамзина» та «Критичний огляд думок про походження кріпацтва» [1, арк. 106, 121]. Хоча саме ця ініціатива й не реалізувалася, у «жіночому університеті» курсистки писали та публікували свої роботи.

Отже, ретельний аналіз джерел коригує наявні до цього часу в історіографії уявлення про безуспішність в НУ такої практики, як медальні праці студентів. Насправді ця практика в НУ суттєво не поступалася іншим університетам, хоча будь-які порівняння тут є умовними. Так само як і в інших ЗВО Російської імперії, низка робіт увійшли до «золотого фонду» науки і започаткували наукові кар'єри низки талановитих істориків, що, власне, і було метою проведення таких наукових конкурсів. Медальні праці були основою формування наукових шкіл істориків, зокрема таких постатей, як Ф.І. Успенський та І.А. Линниченко. З іншого боку, в НУ не задіяли потенціал місцевих архівів та археології, що могло б суттєво підвищити наукове значення медальних праць та збільшити їх кількість.

Список використаних джерел та літератури

освіта студент медаль історичний

1. Державний архів Одеської області (ДАОО). - Ф. 45. - Оп. 4. - Спр. 2552.

2. Отдел рукописей Российской национальной библиотеки. - Ф. 1035. - Оп. 1. - Д. 45.

3. Беляев П. [Рецензия] / П. Беляев // Журн. Мин-ва юстиции. - 1899. - №2. - С. 291 296. - Рец. на кн.: Тиктин Н.И. Византийское право как источник уложения 1648 года и Новоуказных статей: опыт историко-сравнительного исследования. Одесса, 1898. 227 с.

4. Березин С.Е. Антиковед, библиотекарь, публицист: новые материалы к биографии И.И. Дусинского (1879-1919) / С.Е. Березин // Вісн. Одес. нац. ун-ту ім. І. І. Мечникова. Серія: Бібліотекознавство, бібліографознавство, книгознавство. - 2012. - Т. 16, вип. 1/2 (5/6). - С. 243-252.

5. Варнеке Б.В. Отзыв о сочинении на тему: «Разработка мифа об Амфитрионе в древней и новой драме» / Б.В. Варнеке // Зап. Имп. Новорос. ун-та. - 1914. - Вып. 6, офиц. отд. - С. 33-40.

6. Виппер Р.Ю. Отзыв о сочинении на тему «Воевода Петр Черчель в связи с историей

Валахии во второй половине ХУ1-го столетия» / Р.Ю. Виппер // Зап. Имп. Новорос. ун-та. - 1896. - Т 68, офиц. отд. - С. 27-31.

7. Владимирский-Буданов М.Ф. Задружная теория и древнерусское землевладение / М.Ф. Владимирский-Буданов // Киев. унив. изв. - 1884. - №11. - С. 283-304.

8. Готалов-Готлиб А.Г.Ф.И. Успенский как профессор и научный руководитель /

A. Г. Готалов-Готлиб // Визант. временник. - 1947. - Т 1. - С. 114-126.

9. Гребцова И.С. Новороссийский университет в развитии благотворительности в Одессе (вторая половина XIX - начало XX ст.) / И.С. Гребцова. Благотворительность и меценатство в Новороссийском университете: библиогр. указ. / сост. В.В. Самодурова; библиогр. ред. М.А. Подрезова. - Одесса: Астропринт, 2009. - 503 с.

10. Линниченко И.А. Гетьманщину, зазначивши, що «провина за вище зазначені недоліки лежить головним чином на мені» / И.А. Линниченко // Зап. Имп. Ново - рос. ун-та. - 1910. - Вып. 3, офиц. отд. - С. 74-86.

11. Линниченко И.А. Отзыв о сочинении «Начальные годы Ришельевского лицея» / И.А. Линниченко // Зап. Имп. Новорос. ун-та. - 1916. - Вып. 8. - С. 1-3.

12. Маркевич А.И. Двадцатипятилетие Императорского Новороссийского университета: историческая записка / А.И. Маркевич. Академические списки. - Одесса, 1890. - 734 с.

13. Михальченко С.И. Рецензии И.А. Линниченко как источник по истории Киевской школы / С.И. Михальченко // Источниковедение и историография в мире гуманитарного знания: докл. и тез. XIV науч. конф. (Москва, 18-19 апр. 2002 г.). - М., 2002. - С. 333-334.

14. Отчет о состоянии и деятельности Императорского Новороссийского университета за 1912 год. - Одесса, 1913. - 240 с.

15. Протоколы заседаний Совета Императорского Новороссийского университета за 1872 г. - 252 с.

16. Протоколы заседаний Совета Императорского Новороссийского университета за 1877 г. - 170 с.

17. Протоколы заседаний Совета Императорского Новороссийского университета за 1881 г. - 262 с.

18. Соколова Н. Медальні роботи з історії студентів історико-філологічного факультету імператорського Новоросійського університету (1865-1920) / Н. Соколова // Часопис укр. історії. - 2014. - Вип. 29. - С. 16-23.

19. Соколова Н.Д. Фахова підготовка істориків в імператорському Новоросійському університеті (1865-1920 рр.) / Н.Д. Соколова // Часопис укр. історії. - Київ, 2013. - Вип. 27. - С. 12-16.

20. Філіппенко Р.І. Є. К. Рєдін - дослідник фрескових і мозаїчних прикрас Софіївського собору та інших храмів Києва / Р. І. Філіппенко // Вісн. Харків. нац. ун-ту ім.

Размещено на Allbest.ru