Професійна комунікація авіаційних фахівців як об'єкт комплексного психолого-педагогічного дослідження

Постановка проблеми

Мова є головним функціональним компонентом професійної комунікації диспетчерів і пілотів. Професійною мовою для виконання польотів на міжнародних повітряних трасах є англійська. Тому, її опанування є першочерговим завданням професійної підготовки льотно-диспетчерського складу, оскільки від надійності ведення радіообміну англійською мовою залежить не лише діяльність, а й життя учасників комунікації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Функціонування суспільства неможливе без спілкування. Воно є невід'ємною частиною людського життя на різних рівнях: побутовому, технічному, професійному та визначає ефективність дій у кожному окремому випадку. Проблеми комунікації та професійної комунікації були предметом наукових розвідок багатьох вітчизняних та зарубіжних учених: У контексті дослідження нас цікавить авіаційна професійна комунікація, яку детально вивчали вітчизняні та зарубіжні науковці: Г. Г. Єнчева, Н. М. Дупікова, Л. С. Герасименко, Є. В. Кміта, А. Г. Кириченко, О. В. Ковтун, В. А. Колосов, Т. В. Лаврухіна, А. В. Личук, Т. А. Мальковська, С. М. Муравська, І. М. Прохожай, О.Ф. Пчелінов, С. В. Тимченко, В. В. Ягупов, І. Б. Файнман, Л. В. Царьова, Дж. Мелл (J. Mell), М. Міцутомі (M. Mitsutomi), В. Айго (W. Aiguo), А. Куковеч (A. Kukovec), Пол А. Фельзон (Paul A. Falzon) та ін.

Мета статті - теоретичне обґрунтування ключових понять дослідження, а саме: «комунікація» та «професійна комунікація» у контексті професійної підготовки авіаційних фахівців.

Виклад основного матеріалу

Особливості англомовної підготовки льотного й диспетчерського складу зумовлені специфікою професійної діяльності та повинні гармонійно поєднувати засвоєні компетенції й вимоги до функціонування цілісної авіаційної системи. Професійна комунікація пілота та диспетчера пов'язана з двома факторами:

1. пілот керує літаком, а диспетчер контролює політ літака, використовуючи численну кількість складних приладів, дисплеїв, індикаторів; в той же час рятувальнику часом приходиться співпрацювати із пілотом, і з диспетчером, і з суміжними службами пошуку та рятування, а також тримати під контролем ситуацію та миттєво реагувати на зміни;

2. у процесі управління і пілот, і диспетчер, і фахівець-рятувальник перебувають під загрозою виникнення численних раптових нестандартних ситуацій, тому фахівці повинні мати глибокі знання з різних дисциплін, зокрема з англійської мови, які допомагатимуть доповісти про ситуацію, ухвалювати адекватні та своєчасні рішення, що посилить надійність ергатичних систем.

Часто у повсякденному спілкуванні, а часом у науковій літературі, ототожнюють поняття «спілкування» та «комунікація». Проте, науковці розрізняють ці поняття. Так, початок розмежування понять спілкування та комунікації належить Є. Д. Жаркову. Вчений уважає, що «комунікація відноситься до галузі передачі й прийому інформації, спілкування - до процесів самоорганізації. Будь-яка комунікація є спілкуванням, але не кожне спілкування - комунікацією, тобто існує низка ситуацій, коли спілкування індивідів проходить без комунікативних зв'язків. Тоді цей процес є простою психічною діяльністю, спрямованою саму на себе» [2, с. 4-11].

Спілкування є більш загальним поняттям, а комунікація - більш конкретним. Ф. С. Бацевич стверджує, що спілкування є комплексним поняттям та визначає його як сукупність зв'язків і взаємодій людей, суспільств, суб'єктів, які здійснюють обмін інформацією, досвідом, знаннями та результатами діяльності. Спілкування має такі складники: комунікацію (на інформаційному рівні), інтеракцію (на рівні зв'язків та рівнів учасників) і перцепцію (на рівні сприйняття). Учений визначає комунікацію як обмін інформацією у різних процесах спілкування [1, c. 27-29].

У сучасній лінгвістиці комунікацію розглядають як специфічну форму взаємодії людей з метою обміну думками, ідеями, даними у процесі пізнавальної та трудової діяльності. На думку Л. Баркера (L. Barker) поняття «комунікація - це процес взаємопов'язаних елементів, що працюють разом, аби досягти необхідного результату або мети» [7, с. 57-65].

Дослідників цікавить комунікація як важливий елемент спілкування для обміну професійною інформацією. У цьому руслі варто зупинитися на моделях комунікації, які було створено та структуровано для теоретичного обґрунтування поняття «комунікація». Такі моделі поділяються на три види: лінійні, інтерактивні, трансакційні. Лінійна комунікація - це процес передачі інформації в односторонньому порядку (від відправника до отримувача). Основою інтерактивної моделі комунікації є зворотній зв'язок, оскільки функціонування моделі передбачає залучення всіх учасників до ведення комунікації. Щодо трансакційних моделей, в них комунікацію представлено як комплексний комунікативний акт, процес, у якому відбувається відправлення та отримання інформації, формування стосунків між людьми, залишаючись при цьому неповторними особистостями [1].

Тому, виходячи з моделей комунікації, в межах дослідження будемо говорити про професійну комунікацію, яка відбувається на трьох рівнях: міжособистісному, груповому та масовому. На міжособистісному рівні професійна комунікація відбувається між членами екіпажу (у кабіні літака), пілотом і диспетчером, бортпровідником та пілотом і в інших професійних ситуаціях. Групова комунікація пов'язана із спілкуванням у групі людей: льотний екіпаж, бортпровідники, пасажири та ін. Масова комунікація відбувається за участі великої кількості людей, наприклад, диспетчер розмовляє відразу з великою кількістю літаків у повітрі / на землі.

А. Г. Кириченко, досліджуючи мовні особливості англійського авіаційного радіотелефонного дискурсу, визначає його як «мовлення авіаційних спеціалістів, мета якого полягає у вербальному обміні засобами англійської мови професійною інформацією під час польоту за допомогою радіотелефонного зв'язку» [4, с. 63]. А. Г. Кириченко зазначає, що забезпечення ефективності міжнародної радіотелефонної комунікації, де англійська відіграє роль мови-посередника, відбувається завдяки таким основним характеристикам:

1. лаконічність (concision), яка передбачає стисле вираження певного змісту за допомогою мінімальної кількості мовних засобів, що посилює змістовність висловлень; 2) чіткість (clarity) або чітке розмежування схожих мовних засобів, що унеможливлює їхню плутанину;

2. однозначність (non-ambiguity), тобто використання мовних засобів з одним значенням, що не дає змоги хибно інтерпретувати висловлення [4, с. 64].

У рамках ведення радіозв'язку на міжнародних повітряних трасах В. В. Ягупов та Є. В. Кміта, детально проаналізувавши проблему англомовної підготовки авіадиспетчерів, надають такі тлумачення професійної (іншомовної) комунікативної компетентності диспетчера УПР - 1) це іншомовні комунікативні знання, навички й уміння, їх використання в процесі ведення радіообміну з літаками на міжнародних повітряних трасах в тих або інших умовах професійної взаємодії; 2) інтегративне утворення особистості, яке має складну структуру і є взаємодією лінгвістичної, соціокультурної та комунікативної компетентностей, рівень сформованості яких вможливлює ефективне здійснення іншомовної (міжмовної, міжкультурної і міжособистісної) комунікації між авіаційними фахівцями [9].

Як вважає сучасний дослідник фразеології радіообміну Т. В. Лаврухіна, більшість проблем, що постають перед авіадиспетчером, пов'язані з людським чинником, а саме: працюючи з людьми без візуального контакту, він має постійно виконувати дослідницьку, проектувальну, організаційно-управлінську, технологічно-виконавську, контрольно- діагностичну, прогностичну функції, кожна з яких може бути реалізованою лише за умови високого рівня комунікативної компетентності. Дослідниця зазначає, що діяльність авіаційного диспетчера прямо чи опосередковано пов'язана з комунікативними процесами. Вона провела співвідношення професійних функцій авіаційного диспетчера з комунікативними вміннями та виокремила комунікативні вміння, необхідні при реалізації кожної з цих функцій [5].

Л. С. Герасименко під англійським професійним авіаційним дискурсом розуміє «англомовні тексти у сфері авіації, які варто розглядати у широкому контексті з урахуванням усіх супровідних чинників» [3, с. 175]. До таких текстів дослідниця відносить професійну літературу з авіаційної англійської мови - Aviation English, Radiotelephony, Airspeak, Skytalk, фразеологія радіообміну, радіообмін англійською мовою, радіотелефонна фразеологія «земля-повітря»), які навчають спеціальному, окремому, самодостатньому авіаційному дискурсу в галузі авіаційної діяльності.

Т. О. Мальковська розглядає радіообмін як «підмову, сукупність фонетичних, граматичних і лексичних одиниць мови, що вживаються в діалогах між учасниками повітряного руху (авіаційного диспетчера й пілота) у процесі виконання польоту» [6, с. 23].

Аналіз мовного матеріалу англійського авіаційного радіотелефонного дискурсу дозволив С. В. Тимченко зробити висновок, що в них присутні чотири із п'яти базових видів мовленнєвих актів, а саме: репрезантиви, директиви, комісиви та експресиви. Виходячи з того, що основною метою повітряної комунікації є управління повітряним рухом, а проміжною - обмін польотною інформацією, дослідниця зауважує, що основу переговорів «пілот-авіадиспетчер» складають директивні й репрезантивні мовленнєві акти, основною характеристикою яких є вплив на партнера комунікації. Авіадиспетчер контролює всю інформацію про повітряну ситуацію у зоні своєї відповідальності. Він керує повітряним рухом, приймаючи рішення про рухи повітряного судна. Інколи його вказівки мають рекомендаційний характер. І тому, в репліках авіадиспетчера у радіообміні англійською мовою трапляються категоричні і некатегоричні директивні акти. Володіючи обмеженою польотною інформацією, пілот не може самостійно приймати рішення про переміщення повітряного судна. Він може зробити запит на дозвіл виконання будь-якої дії. Тому, найчастіше у репліках пілота присутні некатегоричні мовленнєві акти [8].

Виходячи з аналізу вищезазначених понять, що мають пряме відношення до теми дослідження та пов'язані з авіаційною комунікацією, дослідники пропонують авторське тлумачення професійної комунікації в особливих умовах - це комплексна міжсуб'єктна взаємодія учасників радіообміну на міжнародних повітряних трасах з метою обміну професійно-значущою інформацією англійською мовою, яка характеризується точністю, швидкістю та однозначністю повідомлень та може вплинути на результат польоту в особливих умовах льотної діяльності.

Специфіка професійної авіаційної комунікації в особливих умовах характеризується наступними чинниками:

1. формалізм термінології радіообміну - уживання в мовленні стереотипних формул (використання стандартної фразеології);

2. лаконічність повідомлень; компактне використання різних речень за метою висловлення: розповідних, питальних, спонукальних;

3. неможливість використання допоміжних, невербальних засобів (міміки, жестів тощо), що спричинене віддаленістю від землі та відсутністю зорового контакту зі співрозмовником;

4. спонтанність і ситуативність, що пов'язана з ймовірністю виникнення нестандартних та особливих умов льотної діяльності; неможливо заздалегідь спланувати повітряну обстановку та спрогнозувати мовну поведінку комунікантів;

5. наявність абревіатур, скорочень, цифр, букв, кодів, що потребує концентрації мисленнєвих зусиль і проведення деяких мовленнєво-мисленнєвих операцій та розрахунків, що створює додаткове психологічне навантаження;

6. обмежений запас професійної лексики та використання спрощених граматичних форм, що звужує можливість використання синонімів, допоміжних слів, довгих фраз, складно-підрядних речень; відсутність інтонаційного забарвлення;

7. наявність комунікативних бар'єрів (фонетичних (фонетичні відхилення у вимові звуків); технічних (штучні шуми та перешкоди); психологічних (страх за життя пасажирів може вплинути на розуміння вказівок в нестандартних та особливих умовах польоту, спричинити заїкання); смисловий (різне тлумачення повідомлення на міжкультурному рівні, яке може бути спричинене різним походженням комунікантів, для яких англійська мова не є рідною).

Для подальшого розуміння сутності професійної комунікації у контексті дослідження доречним є виокремлення її компонентів, до яких відносяться: адресант, адресат, повідомлення, канал комунікації, інформаційний шум, фільтри, зворотній зв'язок, контекст і ситуація [1, с. 51-53]. Вважаємо за потрібне витлумачити кожний окремий компонент згідно з авіаційним контекстом комунікації. Адресант - особа, яка повідомляє у якійсь формі слухача інформації, мовець; у розумінні ведення повітряного діалогу ним є диспетчер.

Адресат - приймач інформації, якій інтерпретує сказане, базуючись на власних когнітивних даних та в залежності від обставин (наприклад, стандартні та нестандартні, особливі умови польоту); адресатом виступає пілот. Повідомлення - закодована інформація, яка передається через канал зв'язку у вигляді слів або знаків. Якщо говорити про радіообмін така інформація - це вказівки диспетчера, відповіді пілота, ведення діалогу між пілотами у кабіні екіпажу (інформація про погоду (Weather information, NOSIG, SNOWTAM, ASHTAM), інформація про обслуговування на аеродромі (ATIS), повідомлення для пілотів (NOTAM), висота, вітер, швидкість тощо. Канал інформації - це з'єднувальна ланка, «міст», який поєднує адресанта та адресата (реципієнта) інформації. Повідомлення поступають від диспетчера пілотові через радіозв'язковий пристрій або у кодованому вигляді через дисплей. Тобто можна говорити про знакову кодовану систему комунікації. Інформаційний шум - часткове, неправильне або вибіркове сприйняття інформації, семантичні перешкоди, перевантаження інформацією. У процесі переговорів часом трапляються звукові перешкоди та фоновий шум у радіопристрої, що може негативно вплинути на якість почутої інформації. Це, своєю чергою, може вплинути на безпеку польоту та спричинити нестандартну ситуацію. Перевантаження інформацією є також однією з причин непорозумінь у процесі переговорів. Занадто довгі та складні повідомлення, відсутність пауз та монотонність мовлення можуть призвести до нестабільної ситуації. Тому, пілотам і диспетчерам рекомендовано говорити короткими, зрозумілими фразами, робити паузи, наголоси на значимих словах, цифрах та буквах. Фільтри - це соціальні, психологічні або фізичні обмеження, які можуть проявитися з боку адресанта (неправильно дібрана інформація для отримувача) або адресата (несприйняття меседжу в силу особистих фізичних показників, недовіра до мовця тощо). Фільтри можуть бути внутрішніми (психологічними: недовіра, невпевненість) та зовнішніми (заборона, цензура, стандарти). В даному випадку слід звернути увагу на стандартність радіоповідомлень та типовість фраз у процесі радіозв'язку. Вони мають бути стандартними та однозначними для розуміння. Зворотній зв'язок - це реакція на повідомлення, яка допомагає досягти згоди, результату діяльності, переконання. Він встановлюється між пілотом і диспетчером відразу як пілот сів у кабіну екіпажу. Від того, наскільки правильним буде розуміння між цими двома учасниками повітряного діалогу, залежить життя пасажирів та безпека польоту. Контекст і ситуація - це конкретні місце та час здійснення комунікації, можливість бачити приймача інформації, кількість учасників комунікації. Ситуації у повітрі можуть бути різними, вони непередбачувані. Але безсумнівним є один факт, який якісно може вплинути на ситуацію - неможливість бачити один одного.