Розвиток гендерного підходу в історії освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ізмаїльський державний гуманітарний університет

Розвиток гендерного підходу в історії освіти

Звєкова В. К., кандидат педагогічних наук,

доцент кафедри загальної педагогіки,

дошкільної початкової та спеціальної освіти

Ізмаїл

Анотація

Стаття присвячена актуальному питанню формуванню та розвитку гендерного виховання молодших школярів у позашкільних закладах освіти на сучасному етапі. Розглянуті основні питання гендерного виховання в історії педагогіки.

Так само необхідно задати правильні установки в розвитку дітей: яким йому бути, як себе вести, як ставитися до оточуючих та ін.

У самосвідомості дитини важливим напрямком є формування уявлень про істинно чоловічих і істинно жіночих якостях, еталонах.

Ключові слова: проблема виховання дитини, методика виховання особистості, професійна діяльність, гендерне виховання, позашкільна освіта, історія педагогіки. гендерний виховання позашкільний освіта

Annotation

The article is devoted to the current issue of formation and development of gender education of younger students in out-of school educational establishments at the present stage. The main issues of gender education in the history of pedagogy are considered.

It is also necessary to set the right settings in the development of children: how he should be, how to behave, how to treat others and others.

In the child's self-awareness an important direction is the formation of ideas about the truly masculine and true feminine qualities, standards.

Keywords: child-rearing problem, method of personality education, professional activity, gender education, extracurricular education, history of pedagogy.

Постановка проблеми

У сучасному суспільстві все частіше задаються зразки поведінки, при якому чоловічі і жіночі якості завуальовані, або нав'язуються думки про вільний вибір самою дитиною тендерної поведінки, незалежно від її статевої приналежності. Молодший шкільний вік є одним з головних періодів у розвитку особистості. У цьому віці формуються особистісні новоутворення, становлення адекватної самооцінки, розвитку критичності по відношенню до себе і оточуючих, засвоєння соціальних норм, моральний розвиток.

Потрапляючи до школи, дитина постає перед безліччю різноманітних виборів, які стосуються всіх сторін життя в ньому: як вчитися і як будувати свої відносини з вчителями, як спілкуватися з однолітками, як ставитися до тих чи інших вимог і норм та ще багато іншого.

Це призводить до проблеми формування гендерних уявлень, порушення гендерної соціалізації, а іноді і гендерної ідентичності. У зв'язку з цим питання про вивчення тендерних моделей поведінки дітей молодшого шкільного віку залишається досить актуальним.

Формуються соціальні очікування і стереотипи, які переслідують людей все життя, змушуючи їх підлаштовуватися під тендерні моделі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Перетворення, які відбуваються в сучасному соціумі і системі освіти, створюють передумови для повноцінного розвитку дівчаток і хлопчиків молодшого шкільного віку у відповідності з їх індивідуальними тендерними особливостями, що сприяють самореалізації гендерних моделей дружніх відносин молодших школярів у позашкільній діяльності. Дослідники, такі, як Г С. Абрамова, В. Н. Бєлкіна, М. М. Обозов, Л. В. Обухова та ін. визначають поняття «гендер» як набір культурних і поведінкових характеристик, які визначають соціальну поведінку чоловіків і жінок.

Дослідження, присвячені гендерним моделям взаємин молодших школярів (С. В. Бадмаєва, Т З. Кузнєцов, А. В. Мудрик, М. А. Радзивилова, К. І. Столярчук та ін.), показують, що реалізація гендерних моделей дружніх стосунків у дітей початкових класів відбувається в процесі соціалізуючого впливу природи, сім'ї, освітньої організації, спілкування з дорослими людьми і зі своїми однолітками, в ході впливу засобів масової інформації, літератури, мистецтва, Інтернету, випадкових спостережень. Дівчатка і хлопчики молодшого шкільного віку заломлюють отриману інформацію, враження через призму індивідуальних гендерних особливостей, власні судження, приймають одне і відкидають інше.

Формулювання цілей і завдань

Теоретично обґрунтувати та апробувати програму позашкільної діяльності, спрямовану на реалізацію гендерного виховання молодших школярів. Проаналізувати сучасні наукові підходи до проблеми дослідження та виявити особливості розвитку гендерного виховання в історії педагогіки.

Виклад основного матеріалу та отриманих результатів дослідження

Проблема реалізації гендерних моделей дружніх відносин молодших школярів у позашкільній діяльності є сьогодні надзвичайно важливою. Як зараз, так і в далекому минулому існувало безліч підходів до вирішення питання про спільне і роздільне навчання хлопчиків і дівчаток.

Наприклад, Платон вважав, що хлопчики і дівчатка повинні навчатися і виховуватися разом, незважаючи на те, що природа чоловіків і жінок неоднакова. На його думку, несхожість природи чоловічої і жіночої не заважає виконувати однакові обов'язки, засвоювати один і той же матеріал. Також він говорив, що для виконання будь-яких обов'язків важливі здібності, а не стать людини [8, с. 19].

Водночас Аристотель не поділяв ідеї Платона. Він вважав, що чоловік і жінка, різні за своєю природою, мають різні знання і вміння, що робить процес навчання неможливим. Кожен з них виконує свої «природні» обов'язки, у кожного своє призначення. Призначення жінки - відтворення потомства і ведення домашнього господарства, а призначення чоловіка - забезпечити добробут сім'ї.

Великий чеський педагог Ян Амос Коменський стояв на позиції роздільного навчання. Водночас він наголошував на важливості навчання жінок.

Англійський педагог Джон Локк говорив про те, що система освіти має бути лише для дітей знаті. Система навчання джентльмена повинна здійснюється на дому, в неї входили мови (латинська, англійська, французька), а також точні та гуманітарні науки. А для леді, він вважав, досить опанувати світськими талантами (спів, танці, мистецтво) [8, с. 29].

Жан-Жак Руссо, відомий своєю революційною ідеєю виховання і освіти жінок, говорив, що виховані хлопчики і дівчатка повинні окремо. Він визначив причини роздільного навчання дещо інакше, ніж Аристотель. Відмінність чоловіків і жінок він бачив у несхожості людських якостей. Він говорив, що жінка повинна бути сором'язливою, кокетливою, а чоловікові слід бути відвертим і прямолінійним. Він був категорично проти того, щоб жінок вчили лише веденню домашнього господарства. Він стверджував, що жінці дано витончений розум, який слід використовувати для самореалізації. Він писав: «досконала жінка і досконалий чоловік настільки ж мало схожі за своїм моральним виглядом, як і за своєю зовнішністю, і це не завдає ні найменшого збитку їх досконалості» [8, с. 33].

Відомий просвітитель Клод Гельвецій робив акцент на рівноправності чоловіків і жінок в освітньому процесі. Він був упевнений, що анатомічна відмінність не дає права вважати, що жінка має низький рівень розумового розвитку і не здатна навчитися. Він, як і Платон, вважав, що для освіти важливі здібності, а не стать.

Подібної точки зору дотримувався великий педагог Йоганн Генріх Песталоцці. Він виступав за загальне навчання. Песталоцці вважав, що сутність виховання - в поступовому розвитку природних здібностей дитини [8].

Вітчизняні педагоги також зробили чималий внесок у питання тендерного виховання. Однак, вітчизняну практику навчання протягом тривалого часу відрізняла «бестатність», тобто однаковий, уніфікований підхід у вихованні та навчанні хлопчиків і дівчаток.

У вихованні дружніх відносин хлопчиків і дівчаток, майбутніх чоловіків і жінок, молодший шкільний вік є найбільш значущим, тому що саме в цьому віці закладаються перші установки, ціннісні орієнтації, основи тендерної поведінки дружніх відносин молодших школярів, що впливають на розвиток та подальше становлення у майбутньому жіночої/чоловічої індивідуальності, майбутнє соціальне життя.

Виховання дружніх відносин молодших школярів являє собою цілеспрямовану педагогічну діяльність з розвитку маскулінності у хлопчиків і фемінність у дівчинки, яка сприяє самореалізації всіх сутнісних сил хлопчиків і дівчаток молодшого шкільного віку.

Процес реалізації гендерних моделей дружніх відносин молодших школярів включає в себе: розвиток індивідуальності хлопчика і дівчинки, здатних адекватно оцінювати і переживати свої фізіологічні індивідуальні жіночі і чоловічі особливості, володіють вміннями і навичками відповідної гендерної поведінки, соціальним очікуванням суспільства до тендерних ролей, дружніх відносин статей і індивідуальних гендерних особливостей молодших школярів; самовдосконалення жіночої та чоловічої індивідуальності; орієнтованих на встановлення взаємин з людьми своєї і протилежної статі в різних сферах життя; оволодіння між молодшими школярами дружніх відносин з урахуванням гендерних моделей.

Міждисциплінарний підхід дозволяє на основі інтеграції знань, накопичених в різних областях науки, виявити стан проблеми реалізації гендерних моделей дружніх відносин молодших школярів, визначити зміст, вкладений в основне поняття нашого дослідження.

Дослідники (О. О. Константинова, В. О. Кирилова, С. О. Коробкова) різних соціологічних теорій вважають, що в основі порушень гендерної поведінки дітей лежить негативний вплив навколишнього середовища, у якій знаходяться дівчатка і хлопчики.

Міждисциплінарний підхід надає можливість проаналізувати уявлення про стать як про важливих людських характеристик, що дозволяють осмислити призначення чоловіка і жінки, виявити стан проблеми реалізації гендерних моделей дружніх відносин молодших школярів у позашкільній діяльності для теоретичного обґрунтування і доцільної організації досліджуваного процесу [5, с. 74].

В 80-і й 90-і роки ХХ століття наукове розуміння тендеру пов'язується з дослідженням жіночності й мужності і пов'язаних з ними культурних і соціальних очікувань. Т Гурко виділяє кілька основних вимірювань гендеру:

1. індивідуальний, або гендерна ідентичність, а також триваюче протягом всієї подальшої соціалізації співвіднесення себе з «жіночими» (фемінінними) і «чоловічими» (маскулінними) якостями;

2. структурний - становище жінок і чоловіків в структурі соціальних інститутів;

3. символічний, або культурний гендер, тобто те, що в кожній культурі в конкретний історичний час включається в образи «справжній чоловік», «справжня жінка» або «жіночна (ий), мужній (я)» [8, с. 72].

Термін «гендер» у психології виник в середині ХХ століття і відносився тільки до соціально-психологічного статусу людини з точки зору маскулінності або фемінінності; культурні очікування і стереотипи, що відносяться до маскулінної й фемінінної поведінки, стали називатися «гендерними» [8, с. 54].

Основні ідеї тендерного підходу (О. О. Бодалєв) полягають у педагогічній підтримці виховання дівчаток і хлопчиків молодшого шкільного віку в процесі тендерної соціалізації.

З розвитком гендерних досліджень (Д. Зіммерман, І. С. Клеціна, К. Уест) в педагогічній науці термін «гендер» став позначати біологічні, соціальні та індивідуальні маскулінні і фемінінні особливості учнів [4, с. 33].

У зв'язку з взаємозалежністю і взаємообумовленістю різних факторів цілісності людини, жіночої та чоловічої індивідуальності, біологічні, фізіологічні, соціокультурні, психолого-педагогічні характеристики маскулінності і фемінінності називаються сьогодні «гендерними».

Головна мета і результат проблеми реалізації гендерних моделей дружніх відносин молодших школярів у позашкільній діяльності - виховання між дівчатками і хлопчиками уявлень про різні стратегії гендерних відносин: маскулінних, фемінінних, андрогінних; ціннісне ставлення до взаємин статей, повагу, толерантне ставлення до різних культур взаємин; позитивна статеава поведінка.

Основна ідея тендерного підходу, полягає в розумінні людини, жінки і чоловіки, їх взаємин як засадничої цінності. Освіта покликана допомогти кожному школяреві молодшого шкільного віку в самореалізації чоловічої та жіночої індивідуальності, становленні як суб'єкта дружніх відносин статей [5, с. 75].

На основі аналізу психолого-педагогічної літератури (В. С. Агєєв, А. П. Антипова, В. О. Каган та ін.) ми виділили основні функції проблеми реалізації гендерних моделей дружніх відносин молодших школярів: пізнавальна, оцінна і регулятивна:

1. пізнавальна, стимулює до самопізнання особливостей своєї жіночої і чоловічої особистості, отримання знань про вимоги суспільства до маскулінності та фемінінності, взаєминам статей, наслідки позитивного і негативної статевої поведінки;

2. оцінна, передбачає розвиток ставлення до чоловіка і жінки і їх взаємин як цінності, самоприйняття особливостей своєї маскулінності і фемінінності;

3. регулятивна, забезпечує саморегуляцію, самореалізацію позитивної статевої поведінки, маскулінності та фемінінності, що відповідає гендерним особливостям дітей молодшого шкільного віку.

Сукупність представлених функцій представляє реалізацію гендерних моделей дружніх відносин молодших школярів як цілісний педагогічний процес.

Усвідомлював необхідність диференційованого підходу до навчання та виховання хлопчиків і дівчаток видатний педагог К. Д. Ушинський. На його думку, в процесі викладання для досягнення кращого результату необхідно спиратися на психологічні особливості тієї чи іншої статі [2, с. 133].

В кінці XIX сторіччі, у зв'язку з боротьбою з гендерною нерівністю, питання жіночої освіти і виховання стають особливо актуальними. Початок було покладено відомими громадськими діячами - В. Г Бєлінським, М. Г. Чернишевським, О. І. Герценом. Надалі їх погляди були розвинені М. І. Михайловим, який по-новому глянув на життєве призначення жінок, вважаючи шкідливим обмежувати її виключно сімейним життям [2].

На початку XX століття в суспільстві продовжує збільшуватися увага до питань виховання і навчання дітей різної статі. У педагогічній літературі починає обговорюється проблема психологічних особливостей чоловіків і жінок. Широку дискусію викликає питання про спільне навчання хлопчиків і дівчаток в школі. Думки громадськості та педагогів з цього питання розділилися. Прихильники спільного навчання дітей різної статі вважали, що це дозволить на ділі вирішити проблему рівності чоловіків і жінок.

Але існувала й інша точка зору на спільне навчання хлопчиків і дівчаток. Так, відомий психолог М. М. Рубінштейн розглядав питання виховання представників різної статі як проблему «філософії культури», підкреслюючи рівну цінність, але не тотожність чоловічої і жіночої психіки. Негативні наслідки спільного навчання у школі дітей різної статі М. М. Рубінштейн бачив у можливому «нівелювання» жіночої й чоловічої психіки і створення «рівності духу», в той час як ідеалом педагогіки має бути розвиток індивідуального духу [8].

На думку більшості дослідників, введення в 20ті роки минулого століття спільної форми навчання хлопчиків і дівчаток було необхідним і прогресивним явищем, оскільки визначалося вимогами часу, глобальними перетвореннями в соціальній і економічній сферах життя і забезпечувало рівні права чоловіків і жінок в освіті.

Однак розуміння забезпечення рівних прав як абсолютно однакового підходу у вихованні представників обох статей і призвело до певних негативних наслідків. Насамперед, це проявилося в припиненні майже на півстоліття досліджень в області психології статі, вивчення різних аспектів проблеми виховання і навчання дітей різної статі.

Протягом тривалого часу в психологічних і педагогічних дослідженнях, освітніх програмах присутні в основному «діти» й «учні», але не хлопчики і дівчатка. Все, що пов'язано з характеристикою статі, - уявлення, інтереси, особливості поведінки представників різної статі - практично не знаходить відображення в науковій і методичній літературі [5, с. 32].

Важливо відзначити, що незважаючи на фактичне замовчування проблеми виховання дітей різної статі офіційною педагогікою, окремі аспекти даної проблеми знайшли відображення в педагогічній теорії і практиці. Найбільш повно проблема виховання з урахуванням статі дітей представлена в педагогічній спадщині видатних вітчизняних педагогів А. С. Макаренко і В. О. Сухомлинського, які розглядали завдання виховання у підростаючого покоління якостей мужності і жіночності як одну з найбільш важливих завдань морального формування особистості.

А. С. Макаренко підходив до проблеми гендерного виховання з точки зору єдності формування всієї особистості дитини, не відокремлюючи гендерне виховання від загального морального виховання. У своїй педагогічній діяльності він враховував психологічні особливості хлопчиків і дівчаток [8].

Для В. О. Сухомлинського облік психологічних особливостей хлопчиків і дівчаток також був одним з основних принципів педагогічної діяльності. Він називав найважливішою умовою формування громадянської, моральної, етичної зрілості вихованців усвідомлення ними того, що і фізично, і морально вони є справжніми чоловіками і справжніми жінками.

Виховання якостей мужності і жіночності, на думку В. О. Сухомлинського, слід починати вже в дитинстві. У хлопчиках необхідно стверджувати «борг чоловіка, відповідальність чоловіка, гідність чоловіка», виховувати розуміння того, що вони - завтрашні чоловіки і батьки, майбутні воїни, захисники Батьківщини [6, с. 40].

Визнаючи особливе значення сім'ї в житті жінок, В. О. Сухомлинський підкреслював необхідність залучення їх до активного суспільного життя. Важливими якостями, необхідними жінкам, він називав твердість, рішучість, жіночу гідність у ставленні з чоловіками.

Виховання юнаків і дівчат В. О. Сухомлинський розглядав не як паралельні, а як взаємопов'язані і взаємообумовлені процеси. На його думку, діяльність колективу потрібно організувати так, щоб не було спеціальних чоловічих і жіночих видів діяльності, а відрізнялися лише місце і роль дівчаток і хлопчиків у здійсненні діяльності [6, с. 16].

Висновки

Педагогічна освіта є системою трансферу прикладних та актуальних знань у процесі діяльності навчальних закладів, спрямованих на підготовку педагогів. Провідна роль в оновленні системи освіти належить вищим навчальним закладам, саме тут закладаються теоретико-методологічні та методичні засади освіти, формується педагогічне мислення і професіоналізм майбутнього вчителя як основного агента соціалізації.

Вища школа повинна озброїти майбутніх фахівців вмінням орієнтуватись і гідно діяти в сучасних соціокультурних і професійних ситуаціях, допомогти їм творчо адаптуватися до життя, підготувати їх до соціальної активності. Сучасне суспільство і, безпосередньо, початкова школа вимагають якісної підготовки нового вчителя на основі гендерного підходу, що стало нормою в розвинених демократичних країнах.

Для теоретичного обґрунтування моделі готовності майбутніх педагогів до соціалізації учня на основі гендерного підходу вважаємо за доцільне визначити поняття «готовність майбутнього педагога до соціалізації учня на основі гендерного підходу» на основі аналізу категоріально-понятійного апарату проблеми дослідження в психолого-педагогічній літературі.

Таким чином, незважаючи на тривалий розвиток історії гендерного виховання, досі не існує єдиної точки зору на проблему.

Список використаних джерел

1. Абраменкова В. В. Статева диференціація та міжособистісні відносини в дитячій групі [Текст]: посібник для педагогів. К.: КАРО, 2010. 77 с.

2. Бендас Т. В. Гендерна психологія [Текст]: навч. посібник для педагогів і психологів. Львів: КАРО, 2013. 368 с.

3. Бех І. Д. Виховання особистості: Підручник. К.: Либідь, 2008. 848 с.

4. Лосєва О. К. Статеве виховання дітей і підлітків в сім'ї [Текст]: посібник для батьків і педагогів. К: Академія, 2010. 235 с.

5. Платон. Избранньїе диалоги. М.: «Художественная литература», 1965. 142 с.

6. Сухомлинський В. О. Вибрані педагогічні твори: в 5 т. М., 1979. Т 5. С. 640

7. Татаринцева Н. Є. Гендерна поведінка дитини як образ культурного життя людини [Текст]: навч.-метод. посібник для педагогів, батьків, студентів. Ставрополь, 2013. 200 с.

8. Штильова Л. В. Педагогіка і гендер: розвиток тендерних підходів в освіті. Гендерна педагогіка: сучасні підходи. К., 2012.166 с.

Размещено на Allbest.ru