Модель громадянського виховання учнів в закладах позашкільної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Модель громадянського виховання учнів в закладах позашкільної освіти

Вербицький О.В., науковий кореспондент лабораторії

позашкільної освіти Інституту проблем виховання НАПН України

У даній статті розглядається зміст моделі громадянського виховання учнів в закладах позашкільної освіти. Розкриті потреби суспільства у громадянському вихованні підростаючого покоління. Аналізується визначення понять «моделювання» та «модель», окреслено основні принципи та етапи побудови наукової моделі. Автором запропоновано структурну модель громадянського виховання учнів в закладах позашкільної освіти, а також розглянуто кожен з блоків моделі. Визначено мету, завдання, наукові підходи, принципи, форми реалізації розробленої моделі. Запропонована модель дозволяє представити процес громадянського виховання учнів в закладах позашкільної освіти, цілісно виявити його структуру.

Ключові слова: модель, моделювання, громадянське виховання, принципи, форми виховної діяльності, заклад позашкільної освіти, учні, вихованці.

Модель гражданского воспитания учащихся в учреждениях внешкольного образования

В данной статье рассматривается содержание модели гражданского воспитания учащихся в учреждениях дополнительного образования. Раскрыты потребности общества в гражданском воспитании подрастающего поколения. Анализируется определения понятий «моделирование» и «модель», обозначены основные принципы и этапы построения научной модели. Автором предложена структурная модель гражданского воспитания учащихся в учреждениях дополнительного образования, а также рассмотрены каждый из блоков модели. Определены цели, задачи, научные подходы, принципы, формы реализации разработанной модели. Предложенная модель позволяет представить процесс гражданского воспитания учащихся в учреждениях дополнительного образования, целостно, выявить его структуру.

Ключевые слова: модель, моделирование, гражданское воспитание, принципы, формы воспитательной деятельности, учреждение внешкольного образования, ученики, воспитанники.

Model of public education of pupils in exclusive education institutions

This article examines the content of the model of civic education of pupils in out-of-school institutions. The needs of society for civic education of the younger generation are revealed. The definitions of «modeling» and «model» are analyzed, basic principles and stages of construction of a scientific model are outlined. The author proposed a structural model of civic education of pupils in out-of-school educational establishments, and also considered each of the blocks of the model. The purpose, tasks, scientific approaches, principles, forms of realization of the developed model are determined. The proposed model allows to represent the process of civic education of pupils in out-of-school educational establishments, holistically, to reveal its structure.

Keywords: model, modeling, civic education, principles, forms of educational activity, institution of out-of-school education, students, pupils.

Майбутнє кожної держави значною мірою залежить від рівня вихованості її громадян, ефективності розв'язуваних ними нагальних і перспективних завдань суспільства. Тому в усі віки суспільство й школа ставили перед собою завдання - виховати громадянина, тобто людину з певним типом соціально зумовленої поведінки, наділеної загальноприйнятими правами та обов'язками. Не стало винятком це завдання і для України.

У Концепції громадянського виховання особистості зазначено, що громадянське виховання передбачає процес розвитку та виховання громадянина, тобто особистості, в якій органічно поєднуються високі моральні чесноти, громадянська зрілість, патріотизм, професійна компетентність, самоактивність, творчий початок, потреба у самовдосконаленні, почуття обов'язку і відповідальності перед суспільством і Батьківщиною [6].

Шляхи громадянського виховання учнівської молоді різноманітні. Одним із них є позашкільна та позакласна робота, яка розширює та поглиблює отримані на уроках знання школярів, робить процес пізнання цікавим і захоплюючим, формує вміння працювати з книгою, довідковою літературою, документами, рецензувати, узагальнювати зібраний із різних джерел матеріал, виступати перед аудиторією з повідомленнями, краще пізнати навколишній світ тощо.

Мета статті - обґрунтування моделі громадянського виховання учнів в закладах позашкільної освіти.

Серед ефективних методів громадянського виховання учнів важливе місце посідає моделювання - специфічний спосіб пізнання, який забезпечує відтворення однієї системи (об'єкта вивчення) в інший (моделі).

У цьому плані для нашого дослідження актуальними є праці А. Реана [7], О. Сухомлинської [8] та ін. щодо питання розробки моделей виховання. Зокрема, А. Реан у залежності від філософської концепції, що визначає принципи й особливості системи виховання, виділяє моделі ідеалістичної, реалістичної, прагматичної, антропологічної, соцієтарної, гуманістичної, вільної та технократичної спрямованості. Автор зазначає, що моделі виховання, розроблені на основі філософських концепцій та ідей, відповідають не стільки на запитання, що виховують, скільки на запитання «чому» так здійснюється процес виховання, розкривають його ідеї й особливості як цілісного процесу [7; с. 53-56].

О. Сухомлинська виокремлює моделі, за якими має відбуватися процес соціалізації молоді, формування у неї громадянськості. Перша партисипативна модель. Суть її у набутті молоддю досвіду при розв'язуванні різних ситуацій, у сприйнятті соціополітичних цінностей і компетенції. Друга модель (когнітивно-розвивальна) акцентована на процес формування світогляду, досягнення вікового рівня мислення, формування політичної і громадянської культури. Третьою моделлю є репрезентивна, за якою передбачається мати уявлення про феномен людини (її права, знання, уявлення, політичне і громадянське життя) [8; с. 20-25].

Основою розробки педагогічних моделей є виявлення основних компонентів, зв'язків між ними, вибір способу зображення. Ідеальні моделі можна поділити на образні (іконічні), знакові, уявні.

Теоретична і практична доцільність моделі полягає у науковому обґрунтуванні змісту громадянської освіти, визначенні напрямів формування структурних компонентів громадянської вихованості, що враховано нами при розробці функціональної моделі громадянського виховання учнів у закладах позашкільної освіти.

Теоретична і практична значущість функціональної моделі реалізовувалася у процесі інтерпретації знань та умінь шляхом залучення учнів до активної як розумової, так і практичної діяльності. При цьому ми враховували, що процесуальними компонентами педагогічного процесу, за Ю. Бабанським, є мета, завдання, зміст, методи, засоби і форми взаємодії педагогів і вихованців, а також досягнуті при цьому результати. Їх, з точки зору науковця, можна визначити як цільовий, змістовний, організаційно- діяльнісний і аналітико-результативний компоненти педагогічного процесу. Єдність компонентів педагогічного процесу, їх взаємозв'язків і цілісних зв'язків є його структурою, мета і зміст складають найважливіший змістовно-цільовий компонент педагогічного процесу [1].

Відповідно до завдань дослідження на підґрунті вивчених та проаналізованих теоретичних положень, було теоретично обґрунтовано та розроблено функціональну модель громадянського виховання учнів в закладах позашкільної освіти.

Розроблення даної моделі вимагало перш за все визначення мети громадянського виховання учнів в закладах позашкільної освіти. Ми спиралися на твердження Ю. Швалб, згідно з яким: мета завжди характеризується усвідомленістю і в цьому розумінні є феноменом свідомості; мета спрямовує й регулює діяльність; мета реалізується в діяльності і через неї втілюється в результат; здійснення мети відбувається як розгортання в послідовну систему цілей, яка утворює послідовність «мета - засіб - результат»; мета є специфічною формою уявлення майбутнього у свідомості [9; с. 10].

У моделі громадянського виховання виділено та обґрунтовано сутність основних структурних компонентів: компетентна особистість як активний суб'єкт громадянського виховання; соціокультурні чинники виховного середовища (суспільні правила, норми, цінності й традиції, соціальна практика, суспільні проблеми, ресурси); соціальні суб'єкти громадянського виховання учнівської молоді (особистість, сім'я, громадськість, органи влади, засоби масової інформації); засади громадянського виховання особистості (мета, завдання, принципи, підходи); організаційно-педагогічна структура закладу позашкільної освіти (суб'єкти виховного процесу, стратегічне планування, нормативне забезпечення, кадри, моніторинг й оцінювання); освітня діяльність (зміст, форми, методи).

У відповідності до особистісно-діяльнісного підходу, ядром моделі громадянського виховання визначено особистість учня, його потреби, інтереси, переконання, індивідуальні особливості та способи пізнання дійсності. Громадянське становлення учнівської молоді розглядається нами як результат взаємодії внутрішнього потенціалу, який формується в сім'ї, закладі освіти із зовнішнім виховним впливом місцевої громади. Громадянське виховання реалізується у освітньо-виховному процесі закладу позашкільної освіти відповідно до сфер громадянської самоідентифікації особистості: «Я - людина», «Я - член сім'ї», «Я - учень школи», «Я - вихованець закладу позашкільної освіти», «Я і друзі»», «Я - член місцевої громади», «Я - громадянин України», «Я - громадянин світу».

Із урахуванням специфіки закладів позашкільної освіти та їх вихованців, основними функціями громадянського виховання учнів в них визначено: когнітивна, аксіологічна, емоційна, регулятивна, компенсаційна, діагностично-прогностична, адаптаційна, корекційна, профілактична.

У ході дослідження було визначено такі завдання: виховання в учнів закладів позашкільної освіти позитивного ставлення до громадських норм і негативного - до їх порушення; формування умінь та навичок користуватися громадянськими знаннями; виховання громадянської відповідальності; формування умінь оцінювати свою поведінку, вибирати правомірні способи досягнення цілей.

Зміст громадянського виховання полягав у засвоєнні вихованцями закладів позашкільної освіти відповідних віковій категорії громадянських знань, прав та обов'язків, їх розуміння та усвідомлення.

Структура громадянського виховання учнів у закладах позашкільної освіти має бути побудована відповідно до загальнопедагогічних принципів з урахуванням специфіки таких закладів.

Принципи виховання є тими вихідними концептуальними позиціями, що випливають з головної мети й цілей виховної системи, зумовлюють педагогічну стратегію організації виховного процесу, його зміст, характер взаємодії педагогів та учнів, вибір методів і прийомів виховного впливу, роль самих вихованців як суб'єктів цього процесу.

Найважливішим у громадянському вихованні учнів у закладах позашкільної освіти ми вважаємо принцип гуманізації освітнього процесу закладу. Це полягає у гуманізації всього середовища, складовими якого є сам заклад позашкільної освіти, педагогічний та учнівський колективи, взаємини у ньому. Гуманізації самої особистості, формування як у вихованців, так і педагогів гуманістичних цінностей. Педагоги і вихованці повинні визнавати за кожним право на несхожість, на індивідуальні погляди, риси характеру, ставитися один до одного як до самостійної цінності. Принцип гуманізації вимагає спеціальної роботи і педагогів, і учнів по вихованню і самовихованню у них таких рис і якостей, як орієнтація на позитивне в людях, визнання інтересів і потреб іншої людини, вміння співчувати і співпереживати, толерантність до інших поглядів, ідеалів, віросповідань, національних традицій.

Принцип гуманізації з точки зору нашої проблеми передбачає узагальнення знань про цінності культури народів краю, а також створення нових цінностей. Він спирається на провідні тенденції формування громадянськості школярів, на художні цінності культури краю і людей, що населяють його, вимагає співвіднесення досвіду минулого в культурі з сьогоденням і майбутнім.

Умовами реалізації даного принципу є: добровільне включення дитини в ту чи іншу діяльність; віра кожної дитини в можливість вибору засобів для досягнення поставленої мети; оптимістична стратегія у визначенні виховних завдань; попередження негативних наслідків в процесі педагогічної взаємодії; врахування інтересів, потреб та індивідуальних особливостей дитини, пробудження нових інтересів.

В практичній педагогічній діяльності цей принцип виражається в наступних правилах: опора на активну позицію дитини, її самостійність та ініціативу; в спілкуванні з дитиною має домінувати поважливе ставлення до неї; захист дитини має бути пріоритетним завданням педагогічної діяльності; в гуртку, студії, творчому об'єднанні учнів педагоги мають сприяти побудові гуманістичних відносин, що не припускають приниження гідності дітей.

Наступний принцип, яким ми керувалися при проведенні дослідження був принцип природовідповідності. Цей принцип передбачав урахування педагогом в освітньому процесі не тільки вікових, психологічних, а й біологічних та етнічних (національних) особливостей дитини. Останні передаються їй батьком -матір'ю, котрі, в свою чергу, успадкували їх від попередніх представників свого родоводу. Зафіксовані в етнічному коді дитини, ознаки, що виражають особливості національної психології, характеру, способу мислення, мають відносно сталі властивості та розвиваються внаслідок дії різних соціальних факторів, передусім оточуючого середовища і спеціально організованих заходів [5; с.123].

Фундаментальним принципом у нашому дослідженні є єдність загальнолюдських і національних цінностей. Ці два взаємодоповнюючі аспекти виконують головну роль в пізнанні дитиною особливостей життєдіяльності свого етносу. Саме усна й писемна творчість народу, його культурні традиції, мистецтво, мова, будучи національними за своєю суттю і змістом, водночас вбирають в себе елементи загальнолюдської культури, цінності й ідеали.

Принцип єдності загальнолюдських і національних цінностей, що забезпечує у змісті освітнього процесу органічний зв'язок і духовну єдність української національної культури з культурою народів світу; розвиток культури всіх національних меншин, що проживають на території України; сприяє усвідомленню пріоритетності загальнолюдських цінностей над груповими, клановими та класовими; визначає освіту та виховання як важливий засіб національного розвитку й гармонізації національних і міжнаціональних відносин в Україні.

Національне не виключає вселюдського, а навпаки, вселюдське містить в собі здобутки цивілізованих націй. Людина в своєму біологічному та духовному розвитку проходить процес від пізнання і засвоєння свого рідного, національного і загальнолюдського. Порушення шляху «від нації до світової спільноти» спричинює деформації у розвитку особистості.

Цей принцип передбачає виховання якостей і рис, притаманних даному народу. При застосуванні даного принципу, освітній процес спрямовується на оволодіння учнем національною культурою у таких її формах, як наука, мистецтво, література.

Поєднання національного і загальнолюдського в освітньому процесі має бути в співвідношенні один до одного. Якщо вихованці недостатньо оволодівають духовними цінностями свого народу, а засвоюють лише загальнолюдське, це спричинює послаблення відчуття свого родоводу й народу. Водночас, загальнолюдське усвідомлюється і сприймається недостатньо. З іншого боку, засвоєння лише національного і меншою мірою - загальнолюдського породжує також негативні явища: утверджується зверхність у ставленні до інших націй, розвивається агресивний націоналізм чи ворожий шовінізм.

Оптимальне поєднання національного і загальнолюдського було основою для громадянського виховання особистості з розвиненим почуттям національної гідності й поваги та терпимості до людей і культур інших національностей.

Реалізацію даного принципу ми побудували на основі принципу задачної форми навчального змісту, розробленим І. Бехом [3]. В освітньому процесі, входження підростаючої особистості у сферу культури було продуктивним за умови її представлення не як системи знань, цінностей та технологій, а як відкритої системи проблем, які долало людство. Учень успішно долучався до форм людської культури за умови набуття практичного досвіду оволодіння відповідними людськими діяльностями. Кожна діяльність проектувалася у тій чи іншій дисципліні виконанням сукупності певних навчальних задач, що передбачали розвиток підлітка. Духовне збагачення особистості відбувалося шляхом розвитку у вихованців творчих задатків, здібностей, спрямованих на створення нових цінностей, знань і умінь, а не шляхом передачі їм готових висновків.

Принципи систематичності, послідовності та неперервності громадянського виховання потребують того, щоб знання, уміння і навички формувалися систематично, безперервно, згідно з певною логікою, коли кожний елемент змісту логічно пов'язується з іншими, наступне спирається на попереднє і готує до засвоєння нового. Вони передбачають і поступове підвищення вимог до учнів, і ускладнення завдань згідно з метою громадянського виховання.

Принцип особистісно-орієнтованого підходу передбачає орієнтацію педагога на особистість вихованця як мету, суб'єкт, результат виховання, на розвиток внутрішніх резервів, задоволення потреб та інтересів учнів, визнання їх суверенності, прав і свобод.

Принцип співробітництва вимагає врахування потреб учнів у процесі підготовки їх до вступу у самостійне життя, спільної діяльності педагогів та учня, який стає активним суб'єктом самовиховання.

Принципи опори на позитивне базуються на повазі, довірі особистості, вірі педагога в кращі якості вихованця, підтримка його, діяльності з учнем, який стає активним суб'єктом самовиховання.

Принцип оптимізації - вибір таких форм, методів, засобів діяльності, які б дали найкращі за цих умов результати при раціональних затратах сил, часу тощо. Оптимізація процесу правового виховання дітей значною мірою залежить від психолого-педагогічної здатності вчителів і вихователів до такої діяльності.

Важливими є принципи індивідуалізації та диференціації, опори на реальний рівень правосвідомості і поведінки вихованців, врахування відмінностей у інтелектуальній, емоційно-вольовій сферах, особливостей психічного та фізичного розвитку, які полягають у створенні такої освітньо- виховної системи, яка б це ураховувала та забезпечила умови для розвитку кожного учня. Суть даного принципу полягає не у зменшенні обсягу знань, засвоєння умінь, а у диференціації обсягу допомоги педагогів дітям із урахуванням їх особливостей та потреб, у виборі, плануванні та оцінці стилю поведінки. «Близькі стосунки вихователя з вихованцем складаються саме на основі врахування їхніх індивідуальних особистісних особливостей», - вказує І. Бех [2; с. 23].

Самі принципи повинні задовольняти певним вимогам. Принципи виховання - не поради, не рекомендації, вони вимагають обов'язкового та повного втілення в практику. Принципи виховання вимагають комплексності, мають на увазі їх одночасне, а не почергове, ізольоване застосування на етапах виховного процесу.

Форми виховної роботи - це організаційна структура, педагогічна дія, захід, в якому реалізуються завдання, зміст і методи конкретного виховного процесу. Форма, як частина процесу виховання залежить від цілей, змісту методів і одночасно обумовлює їх здійснення, втілення в конкретній справі. Тому форми виховання залежать від конкретних педагогічних ситуацій, і тому вони так різноманітні, носять творчий характер і часом індивідуально неповторні.

Аналіз наукових джерел щодо виховних форм роботи з учнями, а також опрацювання сучасних методичних розробок та рекомендацій з проблематики громадянського виховання, дозволили виявити найбільш ефективні, на наш погляд, форми роботи. Таким чином нами було виокремлено наступні форми роботи та розроблено їх зміст, індивідуальний освітній маршрут особистості (індивідуальна форма), залучення до освітнього процесу батьків (групова форма), виставки (масова форма).

Нами було враховано класифікацію форм освітнього процесу: індивідуальні (заняття вихователя з одним вихованцем), групові (кілька учасників - гурток, об'єднання, тимчасова група, творчі групи), колективні форми (декілька об'єднань, установ і т.д.), а також, за - вербальні та дійові форми.

Індивідуальними формами громадянського виховання учнів у закладах позашкільної освіти можуть бути: співбесіди, коли вирішувалися ті чи інші проблеми учня; консультації із запрошенням фахівців; робота із документами; самостійне вивчення дітьми норм громадянського суспільства, їхніх прав та обов'язків; доручення, завдання.

Інноваційна діяльність в позашкільній освіті включає функціонування таких складових психолого-педагогічної системи: розвиток-саморозвиток учня, що передбачає організацію сприятливого інформаційного простору для розвитку потенційних його можливостей, стимулювання інтелектуально- пізнавальної, активно-творчої національно-патріотичної, ціннісно- орієнтаційної діяльності; його виховання-самовиховання, що забезпечує виховання свободи особистості, створення умов для її самовираження і самоствердження; освіта-самоосвіта - це педагогічна підтримка освітнього характеру, постійне включення підлітків у процес засвоєння суспільно- гуманітарних знань, які вони відтворюють в конкретній ситуації [4; с. 50].

Інтеграція традиційних і інноваційних форм позашкільної виховної діяльності у нашому дослідженні забезпечувала подальший розвиток у старшокласників вихованості громадянськості, з метою підвищення рівня цієї якості від низького до високого.

громадянське виховання позашкільний

Список використаних джерел

1. Бабанский Ю. К. Проблемы повышения эффективности педагогических исследований: Дидактический аспект / Бабанский Ю. К. - М.: Педагогика, 1982. - 192 с.

2. Бех І. Д. Особистісно зорієнтоване виховання: наук.-метод. посіб. / Бех І. Д. - К.: ІЗМН, 1998. - 204 с.

3. Бех І. Д. Принципи інноваційної освіти / І. Д. Бех // Освіта і управління. - 2005. № 3-4. - С.8

4. Гавлітіна Т. М. Національно-патріотичне виховання підлітків в умовах позашкільного навчального закладу. Навчально-методичний посібник. - Рівне: Волинські обереги, 2007. - 220 с.

5. Ігнатенко П. Р., Поплужний В. Л., Косарєва Н. І., Крицька Л. В., Виховання громадянина. Психолого-педагогічний і народознавчий аспекти: Навчально-методичний посібник. - К.: ІЗМК, 1997. - 252 с.

6. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності / Шлях освіти. - 2000. - №3. - С.7-13.

7. Реан А. А. Социальная педагогическая психология / А. А. Реан, Я. Л. Коломинский - СПб.: Изд-во “Питер”, 1999. - 416 с

8. Сухомлинська О. В. Ідеї громадянськості й школа в Україні / Сухомлинська О. В. // Шлях освіти. - 1999. - №4. - С. 20-25.

9. Швалб Ю. М. Психологические модели целеполагания / Швалб Ю. М. - К.: Стилос, 1997. - 240 с.

References

1. Babanskij Yu. K. Problemy povysheniya effektivnosti pedagogicheskih issledovanij: Didakticheskij aspekt / Babanskij Yu. K. - M.: Pedagogika, 1982. - 192 s.

2. Beh I. D. Osobistisno zoriyentovane vihovannya: nauk.-metod. posib. / Beh I. D. - K.: IZMN, 1998. - 204 s.

3. Beh I. D. Principi innovacijnoyi osviti / I. D. Beh // Osvita i upravlinnya. - 2005. № 3-4. - S.8

4. Gavlitina T. M. Nacionalno-patriotichne vihovannya pidlitkiv v umovah pozashkilnogo navchalnogo zakladu. Navchalno-metodichnij posibnik. Rivne: Volinski oberegi, 2007. 220 s.

5. Ignatenko P. R., Popluzhnij V. L., Kosaryeva N. I., Kricka L. V., Vihovannya gromadyanina. Psihologo-pedagogichnij i narodoznavchij aspekti: Navchalno-metodichnij posibnik. - K.: IZMK, 1997. - 252 s.

6. Koncepciya gromadyanskogo vihovannya osobistosti v umovah rozvitku ukrayinskoyi derzhavnosti / Shlyah osviti. - 2000. - №3. - S.7-13.

Rean A. A. Socialnaya pedagogicheskaya psihologiya / A. A. Rean, Ya. L. Kolominskij - SPb.: Izd-vo “Piter”, 1999. - 416 s

8. Suhomlinska O. V. Ideyi gromadyanskosti j shkola v Ukrayini / Suhomlinska O. V. // Shlyah osviti. - 1999. - №4. - S. 20-25.

9. Shvalb Yu. M. Psihologicheskie modeli celepolaganiya / Shvalb Yu. M. - K.: Stilos, 1997. - 240 s.

Размещено на Allbest.ru