Викладач-тьютор як суб’єкт дистанційного освітнього процесу у вищій школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Викладач-тьютор як суб'єкт дистанційного освітнього процесу у вищій школі

Лещенко Г.А., д.пед.н., доцент, завідувач кафедри пошуку, рятування, авіаційної безпеки та спеціальної підготовки Кіровоградська льотна академія Національного авіаційного університету

Анотації

У статті розглянуто проблему підвищення якості освіти на основі запровадження у навчальний процес дистанційного навчання. Встановлено, що ефективність дистанційної форми навчання залежить від професійної підготовки викладача-тьютора як суб'єкта освітнього процесу. Визначено концептуальні засади практичної реалізація моделі підготовки викладачів вищої школи та проектування маршрутів їх професійної підготовки до здійснення дистанційного навчання.

Ключові слова: тьютор, тьюторство, дистанційне навчання, інформатизація, модернізація вищої школи, інтернет-конференції, тренінгові програми, професійна підготовка викладачів.

Leshchenko G.A., doctor of pedagogical sciences, associate professor, Head of the Department of Search, Rescue, Aviation security and special training, Kirovograd Flight Academy National Aviation University.

Teacher-Tutor as a subject of distance learning in high establishment.

The article deals with the problem of improving the quality of education on the basis of introduction into the educational process of distance learning. It is determined that distance education is a kind of educational system, which uses mainly remote learning technologies and educational process organization, or one of the forms of obtaining education, in which the mastery of one or another of its levels in one or another specialty is carried out in the process of distance learning. Factors that contributed to the emergence of forms of distance education are: globalization, increasing the dynamics of socio-economic development of society, the emergence of new needs of those who study, and the development of information and communication technologies, their full implementation in virtually all spheres of human life, the need for wide application in educational Practice as a means of learning and subject of study. It is established that the effectiveness of distance learning depends on the professional training of the teacher-tutor as a subject of the educational process. The process of training the tutors focuses on the development of their communicative, analytical, reflective skills and psychological readiness to work in the virtual space, the skills of facilitation, that is, the establishment and maintenance of information links and interaction between the listeners and other participants in the system of distance education, the regulation of various problems, conflict resolution, adaptation of listeners to a new form of learning. The author stresses that the main problems of the creation and implementation of distance learning systems are computer-technological, organizational-managerial, psychological and pedagogical, financial-economic and normative-legal. Along with the awareness of the need for an integrated and balanced solution to each of these problems, one should highlight the psychological and pedagogical as such, the theoretical and practical solution of which today is the task of the most complex, to the required boundary is not defined and therefore not properly resolved. The conceptual foundations of practical implementation of the model of training of teachers of higher education and designing the routes of their professional training for the implementation of distance learning are determined. освіта дистанційний навчання

Key words: tutor, tutoring, distance learning, informatization, modernization of higher education, Internet conferences, training programs, professional training of teachers.

Постановка проблеми. Сьогодні в Україні дистанційна освіта через набуває все більшого поширення. Вона має своїх прибічників і противників, свої позитивні і негативні сторони. Але як форма отримання знань, як технологія навчання, як елемент очного чи заочного навчання вона повинна мати місце. Адже це сприяє диверсифікації та демократизації навчання.

У зв'язку із суспільними процесами інформатизації та глобалізації суспільства, відбувається модернізація вищої школи, яка тісно пов'язана із підготовкою науково- педагогічних кадрів, від наукової та професійно-педагогічної компетентності яких залежить формування нових поколінь спеціалістів [3]. Вітчизняною науково-педагогічною думкою накопичено значний досвід підготовки викладачів через аспірантуру, докторантуру, факультети підвищення кваліфікації, стажування. На проблемі удосконалення професійної підготовки викладачів вищої школи наголошується у документах ЮНЕСКО. У доповіді ЮНЕСКО "До суспільства знань" (2005) зазначається, що масштабність освітніх завдань вимагає належного рівня підготовки викладача як в галузі науково-технічних і гносеологічних новацій, які стосуються безпосередньо дисциплін, що ними викладаються, так і в самих педагогічних процесах. Навчання викладачів має, таким чином, виходити за рамки викладання дисципліни: вивчення нових технологій, а також аналіз способів забезпечення мотивації учнів повинні складати невід'ємну частину даного процесу. Іншими словами, мова йде не стільки про придбання технічних навичок, скільки про формування здатності проводити вибір серед постійно зростаючої пропозиції навчальних посібників та навчальних комп'ютерних програм.

Формування здатності до самоорганізації у навчальній і професійній діяльності, до саморозвитку та самовдосконалення, до навчання протягом усього життя стає ціннісним орієнтиром освіти. Це, у свою чергу, вимагає змін у вищій школі, що пов'язані з пошуками нових підходів до професійної підготовки фахівця, форм організації навчального процесу та перебудовою змісту вищої освіти. Проблема у формуванні викладача, професійна підготовка якого відповідатиме сучасним запитам суспільства, є серйозним викликом системі освіти.

Суспільство потребує фахівців у галузі освіти, які не тільки мають необхідну компетенцію для успішної педагогічної діяльності, але і здатних оновлювати сферу професійної діяльності. Зміни в педагогічній професії природним чином знаходять своє відображення в професійній освіті викладача вищої школи. Сучасна освіта націлена на інтенсифікацію освіти: за мінімальний час необхідно надати максимум інформації. У рамках існуючих навчальних планів це можливо, лише спираючись на самостійну роботу студентів, яка може ефективно здійснюватися на основі інформаційних технологій, а для віддалених від місця навчання студентів - на основі дистанційних форм здобуття освіти.

Отже, виникає потреба у підготовці викладачів не лише у плані використання інформаційних технологій у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу, а й у професійній підготовці викладачів для дистанційного навчання - тьюторів.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання підготовки викладачів дистанційного навчання розглядається в роботах А.А. Андреева, X. Беккера, Р. Бергера, В.Ю. Бикова, В.М. Кухаренка, Г.С. Молодих, Н.Г. Сиротенко. Вони зазначають, що тьютор (викладач, розробник курсу і організатор дистанційного навчання) є ключовою фігурою дистанційного навчання.

Мета статті. Метою статті є визначення та аналіз теоретико-концептуальних основ побудови, практичної реалізації моделі підготовки викладачів вищої школи та проектування маршрутів їх професійної підготовки до здійснення дистанційного навчання.

Виклад основного матеріалу дослідження. Дистанційна освіта - різновид освітньої системи, в якій використовуються переважно дистанційні технології навчання та організації освітнього процесу, або одна з форм отримання освіти, за якою опанування тим чи іншим її рівнем за тією чи іншою спеціальністю (напрямом підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації) здійснюється в процесі дистанційного навчання. Серед факторів, які спричинили появу наприкінці XX ст. сучасних форм дистанційної освіти, можна вказати на визначальні: глобалізація, підвищення динаміки соціально-економічного розвитку суспільства, поява нових потреб тих, хто навчаються, і розвиток інформаційно- комунікаційних технологій, їх всебічне впровадження практично в усі сфери життєдіяльності людини, необхідність широкого застосовування в освітній практиці як засобу навчання і предмета вивчення [2].

Спираючись на характерні риси і принципи реалізації дистанційного навчання, можна вказати на такі його специфічні якісні властивості:

- гнучкість і адаптивність навчального процесу до потреб і можливостей студентів. Ті, хто навчаються, в основному, не відвідують регулярних занять, організованих за традиційною формою (лекцій, семінарів тощо), а працюють у зручний (як для викладача, так і для студента) для такої роботи час, у зручному місці й зручному темпі, що надає великі переваги для тих, хто бажає продовжити освіту без відриву від виробництва, навчатись у певному навчальному закладі, у певного педагога, вченого, коли реальні можливості для цього відсутні тощо);

- модульність побудови навчальних програм. В основу програм дистанційного навчання покладений модульний принцип. Це дозволяє з переліку незалежних курсів- модулів формувати навчальну програму, яка відповідає індивідуальним або груповим (напр., для персоналу окремої організації) потребам тих, хто навчається, враховувати вимоги корпоративної культури тощо;

- нова роль викладача. При дистанційному навчанні спектр функцій, які виконує викладач (його називають тьютором), змінюється: деякі відомі функції, що притаманні і традиційним формам навчання, стають домінуючими (напр., координація навчально- пізнавального процесу, коригування курсу, який викладається, керівництво навчальними проектами, перевірка поточних завдань тощо), а деякі виникають як нові (напр., консультування при складанні індивідуального навчального плану, управління навчальними групами взаємопідтримки, допомога студентам у їх професійному самовизначенні тощо);

- спеціалізовані форми контролю якості навчальних досягнень. У системах дистанційного навчання, поряд з традиційними формами контролю якості освіти, застосовуються і дистанційні (співбесіди, практичні, курсові та проектні роботи, екстернат, робота в середовищі комп'ютерних інтелектуальних тестових систем тощо);

- використання базової і спеціалізованих комунікативних технологій підтримки взаємодії суб'єктів процесу дистанційного навчання. Визначальною технологічною ланкою в системах дистанційного навчання є технології телекомунікацій та їх транспортна основа;

- використання спеціалізованих засобів навчання. У системах дистанційного навчання як найбільш сучасних освітніх системах використовуються засоби навчання, що відповідають останнім досягненням світової науки й техніки;

- використання спеціалізованих програмних засобів організаційної підтримки дистанційного навчання. Специфіка організації взаємодії суб'єктів процесу дистанційного навчання (студентів, тьюторів, організаторів дистанційного курсу, персоналу, що відповідає в навчальному закладі за загальну організацію дистанційного навчання студентів за повними навчальними програмами), а також складність забезпечення якісного управління дистанційним навчанням при значній чисельності студентів спричинили необхідність створення і застосування в системах мережевого дистанційного навчання спеціалізованих програмних засобів - інформаційних систем дистанційного навчання;

- використання спеціалізованих форм організації навчальної діяльності та ІКТ орієнтованих педагогічних технологій. У процесі мережевого дистанційного навчання переважно використовуються такі форми організації навчальної діяльності: спрямоване навчання (directed study), орієнтоване на самоосвіту студента; кероване навчання (instuctorled learning), яке здійснюється під керівництвом тьютора. Ці форми організації навчальної діяльності можуть застосовуватись як самостійно, так і в поєднанні одна з одною;

- використання стандартизованих процедур і протоколів взаємодії у мережевих системах дистанційного навчання. Зважаючи на глобальні масштаби і міжнародний, екстериторіальний характер ринку освітніх послуг, що формується багатьма різними системами дистанційного навчання, а також необхідність забезпечення сполученості та узгодженості функціонування і розвитку як окремих систем дистанційного навчання, так і ринку розподіленого навчання в цілому, основні процедури і протоколи взаємодії у сітьових системах дистанційного навчання стандартизуються;

- створення єдиного інформаційно-освітнього середовища підтримки функціонування і розвитку систем мережевого дистанційного навчання. Типовою для багатьох країн ситуацією на початковому етапі створення систем мережевого дистанційного навчання є неупорядкований, значною мірою спонтанний характер формування таких систем на рівні окремих вищих навчальних закладів;

- економічна ефективність. З економічної позиції, системи дистанційного навчання, які побудовані на базі переважного використання електронних мережевих технологій підтримки взаємодії суб'єктів процесу дистанційного навчання, є найбільш привабливими, особливо за великої кількості студентів.

Наразі в Україні та за її межами дистанційна форма навчання серед абітурієнтів набуває усе більшу популярність. З року в рік кількість ВНЗ, що вводять дистанційну форму навчання зростає, також збільшується і кількість спеціальностей за цією формою навчання. Однак, недоліки технічного, кадрового та фінансового забезпечення стримують процес його поширення й розвитку.

Вищі навчальні заклади мають організовувати професійну підготовку або підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу до викладання у новому інформаційно- освітньому середовищі, яким виступає система дистанційного навчання, а також персоналу вищого навчального закладу до роботи в умовах дистанційної освіти.

Важливою проблемою є підготовка тьютора до роботи у системі дистанційного навчання. Тьюторство - це спеціалізація професійної діяльності викладача в умовах дистанційної форми навчання. Процес підготовки тьюторів орієнтується на розвиток у них комунікативних, аналітичних, рефлексивних умінь та навичок, психологічної готовності працювати у віртуальному просторі, навичок фасилітації, тобто налагодження та підтримки інформаційних зв'язків і взаємодії між слухачами та іншими учасниками системи дистанційної освіти, регулювання різних проблем, розв'язання конфліктів, адаптації слухачів до нової форми навчання [4].

В умовах дистанційного навчання основним завданням тьюторів є керування самостійною роботою слухачів, що дозволяє виконання ними таких функцій: формування спонукальних мотивів; постановка цілей і завдань; передавання знань, досвіду; організаційна діяльність; організація взаємодії між слухачами; контроль процесу навчання. Викладач- консультант (тьютор) дистанційної освіти має відповідати за зміст навчально-методичних матеріалів з його дисципліни або інших дисциплін. Тьютор здійснює методичне керівництво навчальним процесом, відповідає на питання студентів і проводить перевірку результатів їх тестування зі своєї дисципліни. Студент, що навчається за даною технологією, має право доставити викладачу запитання, що виникли у нього під час вивчення кожного розділу дисципліни, і відіслати їх електронною поштою.

Тьюторство як окремий вид викладацької та тренерської діяльності тісно пов'язане з інтернет-технологіями та електронним навчанням (е-навчанням). Майбутній викладач-тьютор має освоювати професію одночасно з освоєнням ключових принципів і технологій е- навчання як користувач і майбутній куратор у системах дистанційного навчання. Отже, професійна підготовка викладачів-тьюторів повинна в більшій мірі здійснюватися за допомогою дистанційної форми навчання засобами інтернет або за допомогою моделювання мережної взаємодії викладача і студентів у ході очних занять.

В обов'язки тьютора входять наступні завдання: проводити тьюторіали в навчальній групі; організовувати роботу в інтернет-конференції групи; консультувати та підтримувати слухачів; здійснювати інтерактивний зворотний зв'язок щодо виконаних практичних завдань; підтримувати у слухачів зацікавленість у навчанні впродовж всього курсу; надавати можливість слухачам спілкуватися з тьютором за допомогою телефону, пошти, електронної пошти і інтернет-конференцій.

Навчитися швидко і кваліфіковано виконувати такі завдання можливо лише за умови упровадження доцільних методів, форм і засобів професійної підготовки викладачів- тьюторів.

Головні проблеми створення і впровадження систем дистанційного навчання є комп'ютерно-технологічна, організаційно-управлінська, психолого-педагогічна, фінансово- економічна і нормативно-правова. Поряд з усвідомленням необхідності комплексного і збалансованого вирішення кожної з цих проблем слід виділити психолого-педагогічну, як таку, теоретичне і практичне вирішення якої сьогодні є завданням найбільш складним, до необхідної межі не визначеним і тому належним чином не розв'язаним.

Для цього необхідно визначити відмінності у можливостях і обмеженнях, притаманних традиційним та дистанційним технологіям навчання. Важливо використати найбільш суттєві переваги дистанційних технологій, напр., екстериторіальність, синхронний і асинхронний режими взаємодії учасників навчального процесу (викладач - учень, учень - учень, учень - навчальна група); можливість використання кращих викладачів; практичне засвоєння інструментів ІКТ - створення додаткових умов для впровадження комп'ютерних технологій в освітні системи тощо [1]. Досягти цієї мети - означає утвердити дистанційне навчання як рівноправну форму отримання освіти в сучасних умовах суспільного розвитку, форму, яка забезпечує рівний доступ до якісної освіти широких верств населення, створити необхідні умови для реалізації в освітніх системах принципів відкритої освіти [5].

Отже, розробка теоретико-концептуальних основ побудови, практична реалізація моделі підготовки викладачів вищої школи та проектування маршрутів професійної підготовки до здійснення дистанційного навчання, на нашу думку, повинні спиратися на наступні засади:

1. Професійна підготовка викладачів вищої школи інноваційним технологіям дистанційного навчання, що відображає в собі специфіку сучасної професійної освіти, може внести істотний внесок в їх професійну підготовку.

2. Розробку та реалізацію професійної підготовки викладачів вищої школи необхідно проводити з урахуванням основних аспектів дистанційного навчання: технічного, психолого- педагогічного, соціального, економічного, з урахуванням особливостей проектування тренінгових програм для викладачів і студентів, особистісної орієнтації і досягнень викладачів вищої школи, а також з урахуванням оперативної та індивідуально спрямованої діагностики та корекції їх підготовки.

3. Продуктивність функціонування професійної підготовки викладачів вищої школи забезпечується реалізацією сукупності умов, які сприяють включенню викладачів в активну, різноманітну навчальну діяльність у режимі реального часу.

4. Результативність використання професійної підготовки викладачів вищої школи може бути визначена за допомогою спеціально розроблених механізмів моніторингу якості в процесі професійної підготовки викладачів.

Висновки та перспективи подальший досліджень

Сьогодні в Україні діють курси навчання для тьюторів, що дозволяє якісно підготувати спеціалістів для роботи у системах дистанційного навчання вищих навчальних закладів. Проте є необхідність подальшого впровадження даної технології в інших навчальних закладах і більш широкого застосування різноманітних форм підготовки тьюторів: тренінги, конференції, виїзні семінари тощо.

Список використаних джерел

1. Биков В.Ю. Технологія розробки дистанційного курсу: Навчальний посібник / В.Ю. Биков, В.М. Кухаренко. - К. : Міленіум, 2008. - 324 с.

2. Козлакова Г.О. Інформаційно-програмне забезпечення дистанційної освіти: зарубіжний і вітчизняний досвід: Монографія / Г.О. Козлакова. - К. : Ін-т вищ. освіти АПН України, 2002. - 231 с.

3. Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні. - К., 2000. - 12 с.

4. Полат Е.С. Теория и практика дистанционного обучения: Учеб. пособие для студентов вьісш. учеб. заведений / Е.С. Полат, М.Ю. Буханкина, М.В. Моисеева - М. : Академия, 2004. - 415 с.

5. Сисоєва С.О. Методологічні проблеми дистанційного навчання // Вісник Академії дистанційної освіти. - 2004. -№ 2. - С. 21-28.

References

1. Bykov V. Yu. Technology for developing a distance course [Technology of distance education course construction]. Schoolbook / V. Yu. Bykov, V. M. Kukharenko - K .: Millennium, 2008. - 324 p. [in Ukrainian].

2. Kozlakova G. O. Information and software for distance education: foreign and domestic experience [Information and software provision of distance education: domestic and foreign experience]. Monograph / G. O. Kozlakova - K. : Institute of Higher Education APC for Ukraine, 2002. - 231 p. [in Ukrainian].

3. Concept of the development of distance education in Ukraine [Concept of distance education development in Ukraine]. - K., 2000. - 12 p. [in Ukrainian].

4. Polat E. S. Theory and practice of distance learning [Theory and practice of distance learning.]. Textbook for students of higher educational institutions / E. S. Polat, M. Yu. Bukhankina, M. V. Moiseeva - M.: Academy, 2004. - 415 p. [in in Russian].

5. Sysoeva S. O. Methodological problems of distance learning [Methodological problems of distance learning]. Visnyk Akademii dystantsiinoi osvity (Bulletin of the Academy of Distance Education). - 2004.-№ 2. - P. 21- 28. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru