Соціально-педагогічні погляди митриполита А. Шептицького в пастирських посланнях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціально-педагогічні погляди митриполита А. Шептицького в пастирських посланнях

І. Курляк

Митрополит Андрей Шептицький - одна з найвизначніших постатей української культури, духовний провідник нації, християнський філософ і мислитель, теолог, душпастир, тонкий знавець української душі і вихователь підростаючих поколінь. Поза своєю самовідданою душпастирською діяльністю він залишив томи рукописних праць, які становлять його духовну спадщину - дороговказ для християнського життя багатьох поколінь українського народу.

Митрополит писав багато. Це дуже продуктивний духовний письменник. Але писав він не для того, щоб заспокоїти якусь внутрішню потребу самого писання. Писав, бо були об'єктивні зовнішні потреби: повчати народ, перестерігати перед небезпекою, заохочувати до навернення, до оздоровлення душі. Особливу морально-духовну силу мають його пастирські послання, які просвітлюють і повчають, але одночасно віддзеркалюють душу, зокрема ставлення до життя самого митрополита [1, с. ІХ].

Душпастирські послання мають дуже багату і різносторонню тематику, ґрунтовний зміст і глибоку християнську мудрість. Вони призначені для широкого кола читачів, як духовного стану, так і мирян, як дорослих, так і дітей та молоді, як українського народу західно-українських земель, так і побратимів, що жили на Великій Україні чи в еміграції.

Особливе місце в тематиці душпастирських послань займає соціально-педагогічна проблематика, яка була надзвичайно актуальною в буремні лихоліття війни та спричиненої нею розрухи, убогості, каліцтва, безробіття, бездомності, голоду, сирітства тисяч дітей тощо. Розглянемо ці погляди більш детально.

Риси доброго християнина

«Перша річ, браття мої милі, - повчає митрополит, - на котру мусите передусім уважати, є та, щоб між Вами не затратилася свята наша віра. Без віри нема спасіння, нема вічного щастя! Свята віра - це найдорожчий наш скарб. Більше варта, ніж усі добра цього світу. Цілий світ перемине, кожного з нас чекає смерть. По смерті чекає нас Божий суд. Добра, котрі свята віра нам приносить, лишаться нам на віки. Принесуть нам безконечну радість у небі, остережуть нас від вічного нещастя, від вічної погибелі в пеклі. Держіться, отже, сильно святої віри! Не дайте собі її вирвати; не допустіть, щоб між Вами затратилася. А щоби поміж Вами не затратилася, старайтеся самі всякими силами святу віру добре знати. Хто письменний, нехай читає іншим побожні книжки, нехай учить інших катехизму» [19, с. 241].

Серед рис доброго християнина центральне місце, згідно з баченням митрополита, займає любов до ближнього. А як же повинна поступати людина, яка має почуття християнської любові? На це питання митрополит дає таку відповідь: «Хто такої любові не має, той глядить на людську біду зі сухим та зимним серцем. Той не вміє ані доглянути ані відчути злиднів свого ближнього. Замикається сам у собі наче той слимак у своїй шкарлупі! Лише самого себе любить, лише про себе самого дбає!...

А як зовсім противно поступає чоловік, що має почуття християнської любови! Попри своє добро, зуміє він подбати і про других. А коли цього треба, то потрапить і своє добро пожертвувати. Та ніколи ні найменшої кривди не допуститься супроти ближнього…Коли хтось попросить чогось у такого чоловіка, то, хоч і не раз не може він уволити його волі й мусить відмовити, одначе робить це чемно, без гордости й зарозумілости, так, що кожний бачить і розуміє, що він рад би помогти, тільки не в силі. А коли бачить ближнього в біді, тоді й на себе забуває, коби лише помогти…А поміч та, яку дає така людина, зовсім не хвалиться і не надувається. Вона так мило і спокійно, такою любов'ю огортає потребуючого, що хоч не раз і невелика, одначе приємніша для того, що її бере, ніж не одна велика поміч, але подана без любови. Бо любов ближнього робить чоловіка чемним і покірним, милосердним і терпеливим, повним почуття і благородности [8, с. 133]. Добрий, благородний християнин творить діла милосердя для душі і тіла ближнього, про що йтиме мова далі.

Говорячи про інші риси доброго християнина, владика наголошує на працьовитості, за допомогою якої можна чесно досягнути добробуту: «Будьте працьовиті, ощадні, тверезі, праці своєї не марнуйте, а передовсім тримайтеся своєї землиці, не випускайте її з рук. Стережіться лінивства; в всіх станах лінивство є заразою, є марнуванням свого добра. Бо час до праці є також даром Божим і даром цінним; працею можна його замінити на маєток, а дармованнєм і лінивством - на власну шкоду. Чоловік працьовитий не має часу грішити, є добрим мужем для жени, добрим вітцем для дітей, а для сусіда є помочию, добрим приміром; є у него що дати убогому, і діти ліпше зможе виховати; і в господарстві єго порядок, а з часом - достаток»[6, с. 7].

Творення діл милосердя для душі і тіла ближнього

Тематиці християнського милосердя присвячені десятки сторінок у різних пастирських посланнях. Характерною його рисою є діяльнісний підхід, активна жертовна постава, яку митрополит прагнув виробити у духовенства та своїх вірних мирян, закликаючи їх допомагати ближньому на кожному кроці: «Мешкає в селі вдовиця, що собі ради не вміє дати, - поможіть, порадьте. Є в селі сироти, о котрих ніхто не дбає, котрих нема кому повчати, - станьте для тих сиріт родичами, а Всевишній Опікун і Отець вдів і сиріт велику вам дасть за те добре діло заплату. Є в селі убогий, каліка - не пожалуйте милостині. Гріш, даний убогому для Ісуса Христа, є вложений в руки Божі і віднайдеться в вічності. А не маєте що дати - дайте хоч добре слово. І за добре слово любови не мине Вас заплата. Є може в селі такий бідний парубок або дівчина, що з них всі сміються, ними поштурхуються - нехай же вони знайдуть у вас християнське серце, повне співчуття і любови»[3, с.ХХVІІ].

Від діл милосердя щодо тіла митрополит переходить до діл милосердя щодо душі ближнього і таким чином повчає: «Суть в селі такі діти, що родичі о них не дбають, що катехозму не вміють, що дико ростуть - повчіть, часом накажіть, як потреба, умийте, зачешіть. І знов добре діло. Сусід до церкви не ходить, навіть на Пасху не сповідався - підіть в неділю рано і потягніть до церкви. Як самі сповідаєтеся - намовте і його до сповіди, а вирятуєте може бідну душу від вічної погуби. Є в селі такі люди, що віри й науки Божої не знають - запросіть їх коли до себе, перечитайте побожну книжечку, а може тим способом за ласкою Божою, просвітите темного… Як будете біля себе шукати добрих діл християнських, котрими можете прикрасити своє родинне життя, певно знайдете їх ще багато-багато. І не буде тяжко знайти спосіб, щоби на свою родину стягнути ласку і благословенство Боже»[3, с.ХХVІІ].

Тема складного становища українського народу червоною ниткою проходить через багато послань А.Шептицького, які не втратили своєї актуальності навіть у нинішні дні. Так в одному з них митрополит пише: «Звертаю Вашу увагу на безмірні нещастя і терпіння людей, що їх і самі бачите. Ті терпіння тяжким тягарем спадають передусім на убогих. При великій незвичайній дорожнечі та при браку харчів люди убогі терплять голод; треба їм великих зусиль, щоб удержати життя. Випродують всьо, що мають, і навіть за всі ощадності ледве дістають те, що потрібно для життя…А убогими сталися люди давніше і заможні…А скільки терплять вдовиці, які нічого не мають, щоб виживити себе й дітей! Скільки терплять жінки тих, що їх большевики вивезли й арештували!»[9,с.207].

Вказуючи на важливість діл милосердя, митрополит звертається до духовенства з посланням про милостиню: «Положення многих удовиць, сиріт, старих та недужих людей, а між ними і священиків приневолює мене звернутися до Вас усіх, Дорогі Браття і Сестри во Хресті, зі завізванням прийти їм з поміччю, присилаючи до нас харчі, які можете, або помагаючи нам у даному випадку по селах купити, які ми могли б роздавати потребуючим. Усіх отців узиваю, щоби з парохіяльними радами уживали усіх церковних грошей, які на потреби церкви не є потрібні, на підмогу потребуючим, передусім по містах. Та усім парохіяльним радам разом із душпастирями даємо позволення і власть церковні гроші із церковної скорбони уживати на ту ціль…Хто хоче доступити милосердя, нехай і сам буде милосердний» [10, с.28].

Митрополит особливо наголошував на всезагальному, масовому характері взаємної допомоги: «Допомогова робота мусить бути загальною на цілім просторі наших єпархій. Кожна парохія мусить зорганізувати поміч безробітним, бідним дітям, удовам і сиротам і взагалі всім потребуючим помочі в межах парохії. Крім цього, багатші, а властиво урожайні частини краю мусять помогти харчами бідним по містах. Правда і на селі біда, бідні й безробітні, сироти й опущені діти, і навіть заможніші колись господарі не можуть пов'язати кінці з кінцями, але все-таки при добрій волі можна пожертвувати ще біднішим у місті рільничі плоди. Хай у днях загальної нужди спалахне і огорне цілий край полум'я християнського милосердя» [23, с.195].

Митрополит у своїх посланнях також навчав як правильно роздавати милостиню: «Будучи виявом любови ближнього, мусить милостиня заховати природний порядок, себто помагати в першу чергу тим, що мають більшу потребу, ближчим собі перед чужими, добрим - перед злими. Одначе треба давати милостиню і в тому напрямі по порядку, себто давати її правдиво вбогим і так, щоб не була вона наче заохотою чи поміччю до пороків, як наприклад, лінивства чи пияцтва. Найліпше відповідає тій умові милостиня, котра двигає і поправляє, а такою є милостиня у формі заробкування [9,с.219].

Описуючи можливості та духовні ласки, які отримують люди, що чинять діла милосердя для душі і тіла ближнього, митрополит вказує і дорогу, якою потрібно прямувати до такої шляхетної мети. Знаючи про скромні можливості селян щодо надання матеріальної допомоги потребуючим, митрополит заохочує їх до об'єднання зусиль та створення спеціальних організацій. «Збереться кількох людей доброї волі у свого душпастиря. Разом із ним стануть нараджуватися над можливостями виконання любові ближнього. Душпастир не мав іще нагоди показати свою власну любов, не мав нагоди дати милостиню убогому, відвідати хворих тощо. Бо він прийшов щойно до села, він іще того села не знає і не знає, що тим людям треба. Щойно з тієї наради довідується, що є двох-трьох людей у селі хворих, яких ніхто не відвідує, а які може потребують помочі. Є вдовиця, є сироти, є вбога старушка, є каліка - є, над ким виконувати діла милосердя. Організація показується потрібна, бо тільки за спільною поміччю всіх можна сповнити деякі християнські діла. Ніхто, навіть із тих людей доброї волі, не може щотижня відвідати усіх хворих…; іще менше може на себе взяти виховання тієї сироти. При організації, коли кожна хата давала хоча би найменшу лепту, вже можна би і сироту віддати до захисту і старушці купити хустку, і каліці забезпечити теплу страву» [7, с. 172 - 173].

«Індивідуальну милостиню, поміч, яку вбогим принагідно дають ті, що можуть, - пише в іншому посланні митрополит А.Шептицький, - заступає чимраз частіше організована суспільна тривала милостиня. Тоді прибирає вона форми суспільної опіки. Організована в товариствах суспільність збирає в цілому краю складки і посередничить між маючими та убогими та обнимає над тими послідніми опіку. Та суспільна опіка може опиратися на суспільній організації, на церкві, на парохіях, братствах або приватних добродійних товариствах. Тоді вона не перестає бути суспільною опікою о характері радше приватному, себто недержавному. Коли ж та опіка вбогих спирається на державній владі й індивідуальну милостиню заступає податок для вбогих, тоді та суспільна опіка прибирає назву легальної, державної опіки. Суспільна опіка в руках самого суспільства є добра і конечна, ті, однак, що беруть участь у тих організаціях, мусять свою працю над убогими і хорими вкладати з християнського духа любови ближнього. А коли та приватна суспільна опіка не вистарчає на усі потреби убогих і хорих, тоді треба помочи й державної влади» [9,с.217].

Про боротьбу з алкоголізмом

Потребу спільно організованої копіткої праці проти іншого соціального зла - пияцтва бачив Андрей Шептицький шляхом повсюдної боротьби за тверезість: «Дуже хосенне для нас товариство «Відродження» у своїх місячних публікаціях подає просто жахливі відомості у тому напрямі. Видається немислимим, аби такі суми нарід розтрачував і щоби так часто затроював себе денатурованим спіртом. Щиро поручаю те товариство увазі й попертю духовенства і з натиском пригадую обов'язок усіма можливими способами боротися з тим страшним пороком. Не раджу змушувати до присяги чи обіту. Недобровільно зроблений обіт із нагоди, наприклад, вінчання тощо, може дуже легко впихнути в гірше моральне положення, що помимо обіту ще п'є. Але щиро радити повздержність, хоч би й цілковиту, радити навіть осторожно роблений обіт на якийсь час і по достаточній пробі, а передовсім самим давати приклад цілковитої повздержности - це на кожний спосіб важний обов'язок духовенства»[11, с. 261].

В іншому посланні духовний провідник знову звертається до мирян, закликаючи спільно реагувати на це соціальне лихо: «Є в селі кількох пияків. Ви, родини християнські, візьміться так до них, щоб їх конче від п'янства відтягнути. Намовляйте, просіть, представляйте. Якби усі так в селі над ними троха попрацювали, якби так і газди і газдині кожний своїм способом зробив то, що може, щоби такого від гріха відтягнути, може в короткім часі він і змінився би» [3, с.ХХVІІ].

Андрей Шептицький, бачачи розмах алкоголізму, особливо по селах, називав це соціальне зло мерзенним пороком і використовуючи свої пастирські послання, з'ясовував, особливо малописьменним і неосвіченим селянам його важкі наслідки: «Другий, мерзенніший порок - це п'янство. Кілько зискав би наш нарід, оскільки щасливіші були б люди, якби можна викорінити той страшний порок, що нищить здоров'я і славу і майно, що псує життя родинне, через який не раз діти каліками на світ приходять, порок, що не одного втягає в тяжкі гріхи, убивства, крадіжки, чужолоства. Порок, через який много змарнували дочасне життя й вічне щастя»[13, с.292].

В іншому посланні читаємо такі рядки, які є пересторогою перед пияцтвом: «І справедливо думають, що через п'янство людина, яка могла би бути найліпшим християнином, батьком родини, громадянином, може так низько впасти, що у всіх ділянках життя станесь стидом і нещастям для родини, парохії, громади. Хто не вміє поконувати ту мерзенну пристрасть, що знижує людей до нерозумних звірят, хто не вміє над собою панувати бодай на стільки, щоб не тратити через горілку вживання розуму, той, очевидно, не потрапить зберігати християнського ладу ні в родинному ні в суспільному житті. Хто не вміє зберегти достоїнства людини, сотвореної на образ і подобу Божу, той не зуміє оцінити в свойому житті надприродного достоїнства Божої дитини і послідовно не зуміє жити так, або зберігати Божу благодать [26, с.249].

Християнська родина

Особливу увагу духовний провідник українського народу присвятив темі християнської родини, зокрема тому, якою вона є а також тим чинникам, які її руйнують: «Як довго, мої дорогі, не візьметеся цілим серцем до поправлення всього зла, що закрадається в родинне життя, між чоловіком а жінкою, між родичами а дітьми, так довго ані гаразду ані ладу не буде у вашім християнськім життю.

Як є в родині Божий лад, як чоловік жінку любить і шанує, жінка чоловіка слухає і помагає єму, а родичі добре виховують свої діти, а діти шанують і слухають своїх родичів, так довго і в життю кожного зокрема є християнський, Божий лад. Не має тоді християнин великих спокус до гріхів, легко єму прийде в цілім житті заховувати Божий закон. Така Божа християнська родина буде і школою і великою поміччю до християнського життя. І діти будуть рости на хвалу Божу, а потіху родичів, колись стануть правдивими християнами…

Але коли закрадеться якийсь тяжкий гріх, що нищить і псує життє родинне, тоді дуже трудно буде християнинові задержатися на дорозі Божого закона. Один гріх тягне за собою много інших, за прокльонами і свареннями прийде п'янство, може невірність, згіршення, забуттє на Бога, на совість, та й буде стелитися дорога до вічного погублення» [20, с.389].

У своєму вченні про християнське подружжя митрополит акцентує увагу на тому, як правильно вибрати молодим собі чоловіка чи жінку: «Пам'ятайте о тім молоді, вступаючи в стан супружеський. Молодці! Коли маєте вибрати товаришку на ціле життя, добре над тим застановіться і щиро помоліться Богу. То - хвиля важна для Вас, від неї залежить ціла будучність, ціле Ваше щастє, ціла вартість Вашої родини. Не вибирайте дівчини пустої…Хотяй би Вам подобалася з лиця, то річ пуста і переминаюча, бо коли шукає лиш забави в життю, коли думає лиш о красних одежах, о музиках, о танцях, не буде доброю женою, не принесе щастя. Переконайтеся передовсім, чи є совісна, чи побожна, чи уміє сповнити обов'язок, хоча й прикрий, чи уміє своє добро пожертвувати, чи господарна, чи ощадна, чи працьовита, чи буде доброю християнською женою…, християнською матір'ю.

І Ви, дівчата, заким постановите віддати руку і серце молодцеві, добре пізнайте єго, щоби Вас не ошукали втішні позори, щобисьте за добре золото не прийняли сього, що може світиться і блищить, але не є золотом» [17, с.761].

Розкриваючи роль християнської родини, великий душпастир розпочав від пояснення значення правдивого подружжя для виконання ним його завдань: «Початок подружжя, а тим самим і родини є святим. Сам Бог установив подружжя в раю, поблагословив і освятив його, і тому воно є Божою установою, а не людським ділом… Другою основою родинного життя є єдність і нерозривність подружжя. Та й головна ціль подружжя - родження й виховання дітей - спочиває на єдності й нерозривності подружжя. Тільки подруги, що живуть у любові та нерозривній зв'язі, можуть спільно добре виховати свої діти та й збільшити Боже царство на землі. Сумна доля жде дітей, коли їх родичі розводяться. Бо розведений може знайти собі неправну жінку, але діти не знайдуть другої матері, тільки мачуху, яка буде для них все чужою»[25, с. 162-163].

Навчаючи вірних як будувати правдиве подружнє життя, митрополит Андрей подає їм приклад Пресвятої Родини: «Ви всі християнські руські родини, беріть собі за приклад найсвятішу родину в Назареті. Сповняйте всі свої обов'язки родинні так, як сповняли їх святий Йосиф, Пречиста Діва і Ісус Христос, і будьте певні, що за таке християнське життє Бог буде вам благословити і будете мати дочасне і вічне щастє»[4, с. 350].

У вченні про християнську родину митрополит наголошує, що її наріжним каменем, надійною основою є взаємна любов, яку він образно порівнює з людською душею: «Тим, що в чоловіці душа, тим любов в родині. Не стане душі, не стане і життя; буде тіло, але мертве. Родина без любові - то так, як тіло без душі. Будуть муж і жена, але не буде між ними життя. Не знайдеся на цілім світі ворог, котрий би так кого міг скривдити, як взаємно можуть себе кривдити муж і жена, коли зв'язані в супружестві а без любови. І одному, і другому зле…Так, як невільник або той в'язень має руки і ноги сковані ланцюгами, так і в супружестві без любови муж для жени, а жена для мужа - тяжкою неволею»[18, с. 377].

Вказуючи умови, які повинні виконувати члени християнського подружжя, митрополит підкреслює вільну, добру волю вступлення у шлюб: «Буває, що родичі навіть і в добрій гадці діти змушують до супружества. Проти їх волі кажуть дівчатам за того виходити, кого вибрали родичі, або синам женитися з тою, якою наказують родичі. Треба ж Вам добре знати, що силуване супружество ніколи не буде щасливе, а часто може бути прямо неважне. Коли родичі доньку силують,б'ють і грозять, а вона родичам не сміє опертися, може бути і таке, що священик звінчє в церкві, а супружества як не було, так і нема. Молоді лишаються собі чужими. Бо лишень зі свобідної, не присилуваної волі можуть молоді присягати взаємно» [20, с.393].

Описуючи християнську родину, митрополит підкреслює керівну роль та особливу відповідальність чоловіка за християнську родину: «Отець родини перший за всіх відповідає перед Богом і перед людьми. Коли отець веде до доброго, до Бога, коли присвічує добрим приміром і сповняє всі свої обов'язки совісно і по-Божому, зуміє все-таки повести родину, щоби і жона і діти сповняли обов'язки, і при такій родині йому самому першому буде найліпше; буде чутися щасливим, і при нім і жена буде щаслива[20, с.390]. «Нехай Бог дає християнських отців родини, мудрих в проводі, святих в примірі, ощадних, працьовитих, жертволюбивих, де йде о загальне добро, солідарних в народній праці, сильних в пересвідченнях, а смілих в їх обороні», - закликав митрополит[24, с.75].

Багато уваги приділено в пастирських посланнях і ролі матері: «Мудра, а побожна господиня буде мати великий вплив на чоловіка і буде єму давати такий святий примір, що не раз уздержить єго від гріха, а не раз поможе і заохотить до добрих діл. Поможе єму совісно і мудро сповняти обов'язки, які Бог на християнина наложив, а при тім добре виховає діти.

Добра матір розуміє, що вихованнє дітей - велика і трудна річ і що треба добре працювати над дітьми. А передусім християнка знає, як то треба діти усіма способами стеречи від злого, а частою молитвою випрошувати ласку з неба, бо добрі діти - то дар із неба, і даром з неба є знати, як поступати з дітьми, як їх добре виховувати» [20, с.390].

Митрополит Андрей неодноразово звертався безпосередньо до матерів, закликаючи їх відігравати ключову роль у моральному вихованні підростаючого покоління: «Ви, християнські матері, будете рятувати від упадку совість Ваших синів, не дасте їм душу заваляти неповинно проллятою кров'ю, встережете їх перед нещастям, а посередньо причинитеся до розвою нашого національного життя», - писав Владика [12, с.305]. При цьому митрополит підкреслював важливість моральних рис і якостейвихователів, які могли б служити добрим зразком для своїх дітей, забезпечувати спадкоємність у національному вихованні поколінь: «Ви, мудрі християнські Матері родин, ходіть у Христовій правді, зберігаючи святощі родинного життя, зберігаючи передання батьків для дітей і внуків. Нехай ваше життя і науки, які даєте чи донькам чи синам, будуть мудрими вказівками серед труднощів життя. Мудра мати може все осягнути у вихованні дітей. З її школи виходять герої, а як потреба - то й мученики» [21, с.969].

«Наше життя на цьому світі є лиш приготуванням до того, що по смерті, у вічності, - повчав митрополит. -У порівнянні з вічним життям дочасне, хоч би яке довге - лиш одна хвилина. А для вироблення чоловіка, щоб його життя видало прегарні багаті овочі, терпіння є в руках Усевишнього знаменитим оруддям…Терпіння лікує нас із тих недуг, і тому воно для нас може є найціннішим добром у житті. Коли б ніщо не спротивлялося людському самолюбству, слабостям та пристрастям, мабуть усі б ми були каліками, без спроможности виконувати добрі діла. Бо кожне добре діло вимагає жертви посвяти, а жертви й посвяти можна навчитися передусім у школі терпіння» [22, с.993].

Проблематика християнського виховання дітей у поглядах Андрея Шептицького відіграє таку важливу роль, що він вважав його «найважливішою справою для церкви, народу і родин»[5, с. 9]. Саме тому, попри часті звертання у різних посланнях до цього питання, Владика присвятив йому окремий документ - декрет «Про виховання».

Про виховання дітей

Декрет «Про виховання» Андрей Шептиський розпочинає з'ясуванням його мети: «Метою кожного виховання є такий розвій дитини, щоби з неї стався дорослий чоловік з розвиненими і старанно плеканими усіма здібностями ума, волі й серця…Для нас виховання прямує до вироблення всіх чеснот християнського життя. Для нас людина - це Божа дитина, яку треба виховати на вірного і доброго слугу, на доброго сина Всевишнього Бога, достойного, о скільки це можливо, до того достоїнства, що переходить найвищі думки самих небесних Ангелів. Виховання має зробити з чоловіка святого громадянина небес, товариша Ангелів і усіх Святих в небі. Саме виховання, очевидно, всього зробити не може; велику участь має воля чоловіка і його праця над самим собою. Але заохотити його до тої праці, научити правильно над собою працювати, вщепити в його серце любов до тої праці й ум його збагатити знанням всього, що до тої праці потрібно, - це завдання виховання [2, с.514].

Далі автор підкреслює значущість процесу виховання і його велику складність: «Виховання - то річ не тільки незвичайно важна, але й незвичайно трудна…Труднощі ростуть в наших часах тому, бо родина не має на виховання дітей того впливу, який належиться її. Цей вплив відбирають її навіть обставини життя, прилюдна школа і положення, в якому дуже часто діти є наче рослинками, пересадженими в інший грунт; вони виходять часто із середовища родини і мусять торувати собі самостійно дорогу життя [2, с.515].

Аналізуючи структуру і зміст Декрету «Про виховання», варто підкреслити, що цей документ має науково-популярний характер, оскільки з одного боку, спирається на сучасні автору погляди педагогічної науки, а з другого боку, містить прості й зрозумілі правила поведінки духовних осіб та батьків, спрямовані на осягнення добрих наслідків виховання дітей та молоді. Ось як митрополит пояснює основні чинники, що впливають на процес виховання: «Аналізуючи елементи, що причиняються до першого вироблення чоловіка, себто до його виховання, прийдеться нам ствердити, що першу й найважнішу ролю відіграє суґестія. Бо так треба назвати цілий вплив окруження на дитину, серед якого вона жиє. На другому місці стоїть наука, яку дітям дають родичі й учителі та до якої сама доходить через читання. На третьому місці треба признати, що превеликий вплив на вироблення чоловіка має приклад і намова, що їх приймає від поодиноких людей. Той вплив можна би віднести до першого елементу - сугестії, - і треба признати, що на атмосферу окруження, серед якого чоловік зростає, складається часто приклад і намова людей…Що людина стає подібною до окруження, серед якого виховується, - це річ ясна…

Щоби як слід виховувати діти, треба освячувати життя родине, усувати з нього все те, що може негативно впливати на душу дитини, та уживати усіх орудників до вироблення таких родинних традицій, щоб серед них діти зростали наче готовими до праці душпастиря…

На розвій дитини не впливає тільки християнська родина; впливає на неї вулиця, школа, недобрі старші товариші, впливає світ з усім тим, що приносить злого людству…Супроти того завданням доброго виховника буде помагати добрим сугестіям окруження, а усувати та зменшувати лихі впливи та виробляти в молоді інстинкт самозбереження, який стереже її від злого» [2, с.516].

«Злий приклад, уживання горілки, непослух для батьків, занедбання релігійних обов'язків і науки катехизму, гріх нечистоти, а передусім жорстокість війни, яка ведеться не тільки на полях, але й сягає далеко вглиб запілля і нищить на очах найневинніших людей, - усе те призвичаює до грабунку, проливання крові та навіть убивства, - пише митрополит. - …Усе те разом складається на те нещастя, що Божа дитина, дитина християнських батьків і народу, покликана на християнське виховання, на Божий закон, на власне щастя і спасіння, покидає хату, і віддавшись бандитам на службу, обкрадає з ними, грабує, а бо не дай Боже, плямить руки кров'ю невинно вбитих» [26, с. 249].

«Нехай Христос стереже нашу молодіж перед всяким злим впливом, нехай дасть такі обставини, в котрих молоді здорово і природно могли розвивати всі таланти Богом дані, - закликав митрополит.

Нехай руська молодіж в кождим поколінню видає много людей совісної і глибокої праці, нехай видає великих учених, правдивих артистів, знаменитих писателів, адвокатів, лікарів, архітектів, великих промисловців і здібних купців. Нехай кожний виростає на городянина, котрого праця принесе народови і хосен і славу» [24, с. 75].

У своїх працях митрополит підкреслював також роль Церкви у процесі виховання дітей, зокрема наголошував на завданні Церкви «безнастанно пригадувати батькам їх обов'язки та різні сторінки їх праці супроти дітей. Та праця батьків і церкви безконечно важка, - писав А.Шептицький, - вона вимагає довгих змагань, безлічі жертв, прикладу цілого життя, безнастанної дбайливості і чуйної уваги на всі прояви життя дитини. Заки дитина виросте на громадянина, свідомого усіх своїх обов'язків супроти Бога, ближніх і Батьківщини, заки з дитини зробиться повнолітній, повноправний і повноумний чи повномудрий громадянин, треба безмірної праці» [14, с. 145-146].

Описуючи з наукової точки зору чинники та сутність виховання, Андрей Шептицький підкреслює його християнський характер, який повинен мати тісний зв'язок з Божою благодаттю: «На дорозі чоловіка до святости більше значить Божа благодать, ніж усі наші зусилля, бо без Божої благодаті нічого не можна зділати. І це є теж завданням виховання: дати зрозуміти ту потребу, научити уживати орудників до осягнення благодаті, а передовсім - навчитися молитися» [2, с.515].

Про роль молитви у вихованні дітей

Описуючи основи християнського виховання, митрополит Андрей вказував на три засади: 1)важливість збереження невинності дітей; 2) важливість формування у них чеснот покори, мужності і жертовності; 3) необхідність формування в них умінь християнської молитви [2, с.522].

«Молитва - то розмова з Богом, - навчав митрополит. - Яка ж то розмова, яка ж то бесіда, оякій цілком не думаєте або якої цілком не розумієте? А кілько ж то людей повторяють молитви так, як їх колись учила мама, а не розуміють і одного слова. А до того не раз так перекручують слова, що ані не подібні до тих, що стоять у книжці та які мають бути. Уста повторяють слова а серце і гадка блукають не знати де. Щоби порозуміти добре кожде слово молитви, і то, о що просимо, і то, що обіцюємо, і то, що повторяємо Богови Всевишньому на небі, перша річ - повторяти так виразно, і ясно, і голосно кожде слово, щоби не помилитися ні в чім. А то, відай, трудна річ, коли в хаті кождий зокрема говорить собі молитви» [20, с. 400].

Щоб обов'язок виховання дітей як слід виконати, митрополит Андрей закликав членів родини до спільної молитви. Молитися потрібно усім разом голосно, двічі на день - рано і ввечері з молитвословом, навколішки перед святим образом, бо «кожне слово - важне, кожне слово є дверми до неба; підносить душу від болота матеріального життя й кожноденної злоби, біди й нужди до чогось вищого, святого, чистого, ідейного, до Бога - до того життя, що нам його дає благодать Ісуса Христа. Тому кожне слово молитви нехай буде вимовлюване голосно, виразно, зо страхом Божим, із глибоким переконанням, із душею, зверненою до неба та відверненою від гріха. Старші діти, молодь нехай помагають батькам у сповненні того обов'язку супроти братчиків-сестричок та інших дітей у громаді»[5, с. 9].

Митрополит Андрей упродовж тридцяти з більшим років систематично пригадував мирянам значення спільної молитви як обов'язкової умови християнського життя родини: «Придивім же ся молитві членів родини, а будемо мати вказівку на міру християнства родини. Коли кожний член родини, вставши іде своєю дорогою, не помолившись або помолившись недбало, то це треба вважати за важну індицію, причину підозрівати, що це нехристиянська родина. Послухайте їхньої бесіди цілого дня; наколи між ними сварні, прокльони, роздори, безнастанні непорозуміння, маєте знову причину думати, що лучить їх не Божа благодать. Придивіться способові, яким сідають до стола, як моляться перед і по обіді, уважайте чи в їх розмовах прийде хоч часом побожна згадка про Бога, Його благодать, Його дари, уважте, чи в тому, що чоловік жінці, а жінка чоловікові говорять, знайдете хоч трохи дбання про християнську обичайність, про християнські чесноти, … зайдіть до тої хати в неділю, а переконаєтеся, чи її мешканці дбають про Службу Божу та Боже Слово. Перегляньте полицю з книжками, чи є між ними побожна книжка і чи на тій книжці слідне її читання, а будете з такої зовнішньої обсервації мати такий ясний як білий день образ їхнього внутрішнього духовного, християнського життя [11, с.251].

Окрім молитви, митрополит особливо підкреслював значення приступання християнина до Святих Таїн, особливо Євхаристії: «Поручаю Вам також дуже й дуже, Дорогі Діти, часте принимання Святих Тайн…Свята Євхаристія - це обильне джерело всяких Божих ласк, - черпайте з нього для себе, родителів, рідні, свого села і Батьківщини. У Святій Євхаристії приходить сам Ісус Христос до Вас, хоче у Вас гостити. Тоді просвічує Ваші душі, очищує її з усякої плями гріха і пристрасти і наповнює її Божими дарами» [16, с.15].

Про вчителів та їхнє навчання

Значне місце в педагогічних поглядах митрополита Андрея посідає вчення про учителів, від праці яких залежить успіх справи підготовки молодого покоління до життя і праці та його спасіння, життя вічне. Ось як про це писав Владика: «Ви, що працюєте безпосередньо над вихованням молодіжи, старайтеся о просвічення їх розуму, но не менше о ублагородненнє їх сердець. Давайте молодіжи таку просвіту, котра би їх научила не лиш теорії, але також і практики життя. Учіть їх жити. Звертайте їх бажання і охоту до того, що є підставою багатства і сили народної. Нехай вже молоді діти учаться любити свою землю, …учаться при ній працювати, нехай будучі покоління візьмуть в свої руки промисел, бо слабою завсіди є суспільність, що свого промислу не має...Вирабляйте в молодіжи самостійність, індивідуальність, учіть їх на себе більше числити, ніж на других, не оглядатися на поміч правительства і краю, але власною ініціативою дороблятися самостійного биту.

В молодіж, поручену Вашій опіці, вщіпляйте сильні пересвідчення християнські, учіть їх бути добрими християнами. Показуйте їм як віра опирається на розум, дбайте о то, щоби собі віру цінили, щоби її розуміли та після неї жили…Пам'ятайте, що не до самих священиків-катехитів належить моральне виховання молодіжи, але до всіх, які мають який небудь уділ в вихованню, … виробляйте в молодих почуття правости і совісної праці…Нехай від молодости учаться шанувати себе самих, нехай за встид собі уважають всяке нарушення чужої власности, чи то оно буде простою крадежем, чи нечесною спекуляцією, чи безсовісним занедбанням обов'язку взглядом других. А передовсім давайте добрий примір молодіжі своїм власним поступованєм…» [6, с.13].

«Важна се річ - добре дібрати учителя, - писав Владика. - Добрих учителів буде добра наука, а злих - зла. Тож коли прийдеся Вам укладати з учителем, добре уважайте, яким він є учителем, та запитайте і тих, у котрих був, щоби знати кому свої діти віддаєте. Уважайте, щоби учитель був і нашої віри і нашого обряду. Такий то буде діти і по-руськи вчити, навчить і катехізму, може научити і пісень церковних, і хор в церкві заложити й утримувати, одним словом може бути таким, якого потреба, що виховає Ваші діти на добрих, чесних християн, на порядних людей. А як доброго учителя знайдете, то не жалуйте його грошей, платіть єму добре, бо на добру пенсію заслуговує. Добра наука і добре виховання дітей - то річ так важна і так цінна, що майже на ню ціни нема» [17, c.746].

Особливі вимоги митрополит Андрей ставив до катехитів - учителів релігії, від яких багато в чому залежало відношення дітей до своїх християнських обов'язків. Тут Владика високо поціновував уміння достукатися до серця дитини, зачепити тонкі струни її душі: «Нещасна та дитина, що попадеться в руки катехита-бюрократа, що своєю наукою мучить, нудить, зражує, що кожну річ якої лише діткнеться, представить у формі такій вражаючій, такій прикрій, що і слухати не хочеться. В умі такої дитини лишиться, може на ціле життя поняття, що релігія - це річ суха, нудна…Коли такий катехит змусить дітей до науки і винудить із них, що всього навчаться, щось тим дітям на життя дасть - дасть їм бодай зрозуміти , що значать слова катехизму, але як їм не дасть тепла, життя й сили об'явленої науки, над ними не отворить хоч трохи неба, як не порушить сердець, як часом не витиснить з ока сльози - сльози радості чи жалю за гріхи - він є марним катехитом! Катехит мусть, очевидно, знати всі приписи катехитики й методики та пристосувати їх до життя…Але, крім того, мусить він уложити в катехизм цілу свою душу і своє серце».[15, с.183].

Підсумовуючи, варто вказати, що пастирські послання містять багато соціально-педагогічних ідей, які, з одного боку опираються на християнську й педагогічну науку, а з другого - випливають з актуальної соціально-політичної, економічної і соціокультурної ситуації, яка склалася у краї в кінці ХIX - першій половині ХХ століття. Натхненні Божественною мудрістю, митрополичі послання проповідують християнські чесноти, закликають у всіх ситуаціях (якими б важкими й небезпечними вони не були) добросовісно виконувати свої християнські обов'язки, дбати про дітей, сім'ю, державу, рідну культуру й традиції, зберігати християнську віру, чинити діла милосердя для душі і тіла ближнього з тим, щоб осягнути спасіння самому і допомогти спастися своєму ближньому.

Література

культура християнський педагогічний

1.Гринчишин М. Введення //Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання. Том І. -С. VII - XI.

2.Декрет Митрополита Андрея Про виховання та правила до Декрету Про виховання молоді// Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання. Том IІІ. - C.514 - 540.

3.Дзюрах Б. Великий і небуденний пастир // Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання. Том І. -C.XII - XLIX.

4.Пастирські послання Митрополита Андрея до вірних Правди віри// Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання. Том I. - C. 308 - 356.

5.Пастирське послання Митрополита Андрея до вірних Про виховання в родині // Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання. Том IІІ. - C.9 - 11.

6.Пастирське послання Єпископа Андрея до вірних Станіславівської єпархії Перше слово Пастиря// Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання. Том I. - C. 3 - 18.

7.Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства Братство Таїн і Християнської науки// Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання. Том ІІ - C. 169 - 176.

8.Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства та вірних Найбільша заповідь // Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання. Том I. - C.112 - 143.

9.Пастирське послання митрополита Андрея до духовенства і вірнихПро милосердя // Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання. Том ІІІ. -C. 206 - 223.

10.Пастирське послання митрополита Андрея до духовенства і вірних Про милостиню // Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання. Том ІІІ. - C. 28 - 30.

11.Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства На Великий піст// Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання. Том ІІ. - C.242 - 262.

12.Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства і вірних із закликом не піддаватися на провокації та не вдаватися до актів терору Молитвослов і святе Письмо// Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання. Том III.- C.302 - 305.

13.Пастирське послання митрополита Андрея до духовенства та вірних на Великий піст і молитва пожертвування себе Богові за грішників// Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання. Том ІІ. - C. 288 - 296.

14.Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства та народу Наша Державність («Ідеалом нашого національного життя» і Розпорядження Митрополичого Ординаріату Тиждень З'єднання Церков// Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання. Том IІІ. - C.131 - 159.

15.Пастирське послання митрополита Андрея до священиків - катехитіві Наука катехизму // Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання. Том IІ. - C.182 - 186.

16.Пастирське послання Митрополита Андрея до Української молоді та звернення митрополита до отців катехитів// Митрополит Андрей Шептицький, Пастирські послання, Том ІІІ. - C. 14 - 17.

17.Пастирське послання митрополита Андрея Канадийським Русинам // Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання. Том I. - C. 722 - 767.

18.Пастирське послання Митрополита Андрея О супружестві і родині // Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання. Том I. - C. 366 -390.

19.Пастирське послання митрополита Андрея Русинам, осілим у Канаді// Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання. Том I.- C. 240 - 246.

20.Праця Митрополита Андрея «Божа сійба» // Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання. Том IV. - C.341 - 417.

21.Проповідь Митрополита Андрея на Різдво Христове // Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання. Том IV. - C.967 - 970.

22.Проповідь Митрополита Андрея у свято Обрізання Господнього// Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання. Том IV. -C. 992 - 995.

23.Cпільне пастирське послання Митрополита Андрея та єпископату Галицької церковної провінції до духовенства і вірних На поміч безробітним і вбогим// Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання. Том IV. - C. 191 - 196.

24.Cпільне пастирське послання Митрополита Андрея та єпископату Галицької церковної провінції до духовенства і вірних О відданюся Христовій любові// Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання. Том IV. - C.71 - 78.

25.Спільне пастирське послання Митрополита Андрея та єпископату Галицької церковної провінції до вірних своїх єпархій Про важливість апостоляту мирян// Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання. Том IV. - C. 156 - 175.

26.Cпільне пастирське послання Митрополита Андрея та єпископату Галицької церковної провінції до духовенства та вірних Про важливість зберігати Божі заповіді в часах воєнного лихоліття // Митрополит Андрей Шептицький. Пастирські послання. Том IV. -C. 246 - 254.

Размещено на Allbest.ru