Психолого-педагогічні аспекти у працях Андрея Шептицького

Размещено на http://allbest.ru

Психолого-педагогічні аспекти у працях Андрея Шептицького

Ніна Лозинська

Справді, якщо треба було би назвати постать, котра в бурхливому ХХ столітті відіграла найважливішу роль у церковному, суспільно-політичному та культурному відродженні Української Церкви й українського народу, то цією постаттю, без сумніву, слід вважати Митрополита Андрея Шептицького.

“Велика й небуденна людина”, “пророк”, “Мойсей українського народу”, - яке визначення ми би не вжили кожен з них здаватиметься недостатнім, аби гідно передати всю велич і багатогранність цієї геніальної постаті, яка власними ідеями помітно випередила дух свого часу, а творчою спадщиною продовжує надалі впливати на розвиток нашої Церкви.

Іван Павло ІІ під час пастирського візиту до України згадав про “далекоглядну й ґрунтовну пастирську діяльність слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького”, посилаючись на його “героїчну апостольську діяльність”, якою тільки й можна пояснити “по-людському незбагнену живучість Української Греко-Католицької Церкви в темні роки переслідувань”[2]. шептицький виховання культурний український

“Героїчна апостольська діяльність” Митрополита Андрея, про яку згадував Іван Павло ІІ, розвивалась принаймні у трьох площинах. Перш за все - у площині молитви. У довірливій розмові з Богом Митрополит черпав силу та світло для керівництва Церквою в бурхливі часи першої половини ХХ століття. Його послання були перейняті живою вірою в Боже діяння в історії рідного народу і тому часто переростали в молитву, якою Митрополит не раз закінчував послання.

Другим полем апостоляту була його активна душпастирська діяльність: численні відвідини парафій, заснування нових чернечих інститутів і відродження давнього східного монашества, активізація руху мирян у Церкві, підкреслення ролі інтелігенції для відродження народу, всебічне піклування про богословський вишкіл кандидатів на священство та постійне формування духовенства, пожвавлення руху - все це було перейняте євангельським духом ревности за Божу справу та спасіння повірених собі душ.

Рівно через 100 років іще один великий Пастир Божого люду - Папа Іван Павло ІІ, - звертаючись до сотень тисяч вірних під час візиту до України, знову повторює думку про Божу любов, яка єдина може вилікувати рани на тілі українського народу - рани, яких упродовж кривавого ХХ століття не поменшало, а навпаки - побільшало: “Нехай Господь Бог за їхнім посередництвом оросить Ваші рани олією милосердя й утішення. Щоб Ви могли з довір'ям дивитися на те, що Вас чекає, з упевненістю в серці, що Ви діти Отця, який Вас ніжно любить”[2].

З глибини десятиліть долинає до нас голос Митрополита, котрий виявляє готовність безнастанно зрошувати рани рідного народу олією Божого милосердя та Божої любові, щоби потішити, підтримати, оздоровити своїх духовних дітей: “Здається мені, що кожна людина важко покривджена з приводу недостачі тієї любові від інших! І на вид тієї кривди, яку так живо відчуває моє серце, хотів би я кожному з Вас винагородити її. Хотів би я розлити на Вас обильний потік гарячої своєї крови, - потік гарячої любови, яка заспокоїла би плач Вашого горя, зігріла б і розважила б Ваші бідні, занепокоєні та скривджені серця!...”[4].

Любов'ю перейнятий також погляд Митрополита на людину. Для нього людина - це істота, покликана до життя Богом, який є любов'ю, покликана з любові та до любові. При цьому слуга Божий указує на любов не лише як право, але і як на зобов'язання: якщо правдою є те, що “кожна людина має право до любови, має право від усіх людей дізнавати її, і кривда діється людині, коли вона замало дізнає її”, то н менш важливою правдою є і те, що “людина має теж обов'язок і других любити!” і завдає кривди іншим, коли не виявляє до них любові. Таким чином, Митрополит, обстоюючи право кожної людської істоти на отримання любові, намагається захистити вірних від егоцентризму, який думає лише про заспокоєння власних потреб, нехтуючи криком нужденних довкола себе.

Як бачимо, любов у творах слуги Божого - це не якесь абстрактне філософське поняття, але практичний вияв живої віри, активна життєва позиція справжнього християнина. “Віра, чинна любов'ю” залишиться по всі часи програмою життя автентичною християнина, і саме про це пригадує нам наш Великий Пастир у його посланнях[3].

Навіть побіжний погляд на українську дійсність початку ХХІ століття переконує, яким актуальним залишається вчення слуги Божого для нашого народу до сьогодні. Нам слід наново відродити притаманні нашому народові споконвіку працьовитість, сумлінність, ініціативність і солідарність із потребуючими. Роль Церкви в цьому процесі незамінна, а слово Митрополита Андрея - цінний скарб для всіх, хто працюватиме в цьому напрямку. Церква, черпаючи з оцих джерел його вчення, пригадуватиме вірним, що праця є не лише засобом досягнення багатства, але і обов'язком, накладеним від Бога; що ощадність - це вияв відповідальності перед майбутніми поколіннями та перед Богом за ті природні дари, якими Він наділяє народ; що взаємна поміч людьми успішніша та ліпша, якщо базується на “взаємному пошануванню свого добра й на справжній любові ближнього, опертій на спільних переконаннях віри”[3, c. 6].

ЯктурботливийБатькотаЛікарукраїнськоїдушіМитрополитАндрейпіклуєтьсяпрофізичнездоров'янації: “МенемуситьобходитиТвоєздоров'ятіла. Твоє фізичне здоров'я, мій рідний Народе!, - пише він в одному з послань, - бо знаю, що лише народи здорові і фізично сильні можуть бути щасливі”. А далі підкреслює тісний зв'язок між здоров'ям нації та мораллю, називаючи “на ім'я” ті суспільні недуги, які загрожують здоров'ю нації. На першому місці згадує нечистоту і пияцтво: “Неморальний нарід сам себе віддає на певну загладу. Нечистота й п'янство - то страшне фізичне самогубство, то рак, що переходить з покоління на покоління!” З другого боку - “нарід морально-фізично сильний, здоровий і твердий, - при своїй усильній праці та ласці Божій легко здобуває собі, навіть і серед важких відносин, економічний добробут”.

Інші “соціальні недуги”, які послабляють моральний стан народу і тим самим загрожують його дочасному добробуту, це - лінивство, брак ощадності й егоїзм.

Навіть побіжний погляд на українську дійсність початку ХХІ століття переконує, яким актуальним залишається вчення слуги Божого для нашого народу до сьогодні. Радянська система, побудована на тотальному контролі державою всіх сфер життя, відучила людей від ініціативності, ощадливості і солідарності. Нам слід наново відродити притаманні нашому народові споконвіку працьовитість, сумлінність, ініціативність і солідарність із потребуючими. Роль Церкви в цьому процесі незамінна, а слово Митрополита Андрея - цінний скарб для всіх, хто працюватиме в цьому напрямку.

Третім полем діяльності були засади християнського виховання і покликом вводити ті засади в життя все і всюди, де тільки це можливе.

Як вважає Митрополит Андрей, метою виховання є такий “розвій” дитини, щоби з неї стався дорослий чоловік з “розвиненими і старанно плеканими усіма спосібностями ума, волі й серця”[1].

Для нас педагогів виховання прямує до вироблення всіх чеснот християнського життя. Як вважає Митрополит, саме виховання всього не може зробити, велику участь має воля чоловіка і його праця над собою самим. Але заохотити його до праці, научити правильно над собою працювати, вщепити в його серце любов до праці й ум його збагатити знаннями, усього того, що до тої праці потрібне - це завдання виховання.

Перший елемент виховання: сугестія. У вихованні нам треба стверджувати, що першу і найважнішу роль грає сугестія. Бо треба назвати вплив “окруження” на дитину, серед якого вона живе. На другому місці стоїть наука, яку дітям дають батьки й учителі та до якої сама доходить через читання. На третьому місці треба признати, що превеликий вплив на вироблення чоловіка має приклад і “намова, що їх приймає під поодиноких людей. Той вплив можна би віднести до першого елементу - сугестії, - і треба признати, що на атмосферу окруження, серед якого чоловік (людина) зростає, складається часто приклад і намова людей…” Тобто Митрополит чітко посилається на наукове обґрунтування про розвиток особистості. Чітко визнає, що на розвиток особистості впливає генетика, довкілля та виховання.

“Що людина стається побідною до окруження, серед якого виховується, - це річ ясна… Людина є такою, яким її окруження, яким її товариство, серед якого буває. “Яблуко не паде далеко від яблуні”, “З яким пристаєш, таким ся стаєш”. З того виходить переважаючий вплив родини на розвій чоловіка. Той вплив називаємо сугестією. І та сугестія буває така могутня, що є майже неможливою річчю - в пізнішому віці звільнитися від неї…На ствердження такої правди можна зібрати цілий ряд половиць: дороги, до якої привикне молодець, не відступає аж до старости…”.

Наступний елемент виховання - то наука. “Вона сама, оскільки є знанням правди, мусить мати добрий вплив на людину, однак під умовою, що рівнобіжно з наукою розвивається і воля, і серце чоловіка…”.

Бібліографія

1. Декрет Митрополита Андрея “Про виховання молоді”. - Документ № 21. - Том ІІІ. Пастирські послання 1939-1944.

2. Іван Павло ІІ. Проповідь під час Беатифікаційної Божественної Літургії у Львові 27 червня 2001 року.

3. Лист письменника Андрія Чайковського до Митрополита Андрея про оцінку інтелігенцією Пастирських послань Митрополита до народу та про потребу перекладу святого Письма. - Бережани, 30 травня 1901.

4. Найбільша заповідь. // Пастирські послання 1899-1914. Том 1.Фундація “Андрея”. - Видавничий відділ “Артос”. - Львів, 2007. - С. 113-114.

Размещено на Allbest.ru