Принципи національного виховання учнів у педагогічній спадщині К.Д. Ушинського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Принципи національного виховання учнів у педагогічній спадщині

К.Д. Ушинського

Петро Сікорський

Нинішній важкий для України час спонукає вкотре переосмислити 23-річний шлях розвитку суверенної держави. Було допущено дуже багато помилок усіма, кого хвиля викинула не гребінь державотворення, в усіх сферах: гуманітарній, економічній, політичній.

У своєму дослідженні ми зупинимося на гуманітарній складовій, без якої, на наш погляд, усі потуги в економічній та політичній сферах будуть малоефективними. Основною метою нашого дослідження є встановлення основних положень (принципів) виховання юні на основі аналізу праць К. Д. Ушинського, які присвячені виховним проблемам.

Сьогодні Україна переживає важкі часи. Крим віддали без бою, не використавши хоча б ті дії, які зазначені в статуті кожної військової частини. Нова тимчасова влада, яка прийшла на хвилях революції, виявилася неспроможною організувати випереджувальну протидію цинічному агресору зі Сходу. Лише поодинокі командири і військові частини займали патріотичні позиції, але без підтримки зі столиці їхні дії були приречені на поразку.

Не менш безпорадними виглядали дії можновладців у квітні: влада не зуміла організувати спротив невеликим групам терористів, які захоплювали у Донецькій та Луганській областях будинки владних і силових структур. Маючи гіркий досвід Криму, був час зміцнити організаційно і кадрово керівний склад в усіх південно-східних областях, привести до бойової готовності силові структури. Однак і тут владоможці запізнилися.

Основна причина розгулу тероризму у південно-східних регіонах України, на наш погляд, полягає в тому, що в кінці лютого не було відповідних дій новопризначеної влади, щоб перешкодити колишньому президенту і його оточенню покинути країну і вивезти з неї мільярди доларів. А нині ці кошти використовуються для фінансування диверсійних груп, терористів - сепаратистів. Звісно, що в терористичних діях бандформувань мають свій інтерес політики Росії і готували для цього спецоперації. Наші спецслужби не діяли випереджувально і патріотично, тому диверсійні групи готувалися і задіювалися у сприятливих умовах. Крім того, організатори вербували для своїх операцій нестійких жителів нашої країни, працівників силових структур. Тому міліція і служба безпеки здавали і свої, і владні приміщення без спротиву, а в багатьох випадках й сприяли терористам.

Очевидно, що такий стан спонукає усіх, кому не байдужа доля України, критично проаналізувати пройдений шлях і докорінно змінювати підходи до державотворення. І перш за все в царині національного виховання нового покоління. На жаль, двадцять років ми лише укладали концепції та плани виховання учнівської та студентської молоді, а діти тим часом виростали, не знаючи їх змісту. Національне виховання юні - це щоденна копітка праця батьків і вихователів, учителів і викладачів, священиків і можновладців. Чи не найбільшим вихователем є приклад: батька і вчителя, героя літературного твору чи кінофільму, прем'єр-міністра чи президента. На жаль, чиновники найвищого рангу подають, здебільшого, негативний приклад. Послуговуються чужинецькою мовою, у великих розмірах розкрадають країну, демонструють низьку культуру та освіченість, часто ведуть аморальний спосіб життя.

К. Д. Ушинський добре усвідомлював, що суспільне життя визначає хід і напрям виховання, його завдання і зміст: “Виховання може рухатися вперед тільки з рухом усього суспільства”. “Суспільне виховання не розв'язує саме питань життя і не веде за собою історії, але йде за нею” [1, с. 165]. На думку К. Д. Ушинського, важливими умовами ефектив-ного виховання учнів є відповідність його цілей і завдань суспільним потребам і широка участь суспільства у розв'язанні педагогічних проблем.

Якщо система виховання “вийшла не з суспільного переконання, то вона “буде безсилою” і ніколи не зможе готувати “корисних і активних членів суспільства, і якщо вони з'являтимуться, то незалежно від виховання” [1, с. 165-166].

Нинішнє наше життя яскраво підтверджує один із основних принципів виховання, який обгрунтовував К. Д. Ушинський - принцип відповідності виховання суспільним потребам, його прямої залежності від суспільного буття. К. Д. Ушинський не мав на увазі, що виховання повинно плентатися у хвості суспільних потреб, воно повинно їх враховувати.

Для нинішньої нашої країни потрібно враховувати, що в різних регіонах у людей різний менталітет, різний рівень духовності, різне мовлення, різний побут і економічне мислення. Чимало наших політиків, особливо на хвилі національного піднесення, висловлювали гучні націоналістичні гасла (по своїй природі правильні, але без врахування реального суспільного стану різних регіонах) і тим самим ускладнювали українотворчі процеси у південно-східних регіонах. Більш ефективною була б щоденна творча праця з національного виховання творчої молодої генерації державотворців, підготовки якісних посібників і підручників, в тому числі з національного виховання учнів, інтеграція зусиль усіх регіонів на основних напрямах розвитку країни, мобілізація усіх сил і ресурсів на економічному напрямі розвитку. Загальновідомо, що найкращим стимулом переконання російськомовних громадян України є кращі стандарти життя, ніж у сусідній Росії. На жаль, поки що все навпаки.

К. Д. Ушинський вважав, що не лише виховання залежить від суспільних потреб, а й добре цілеспрямоване виховання впливає на майбутнє суспільне життя. Тобто взаємодія виховання і суспільного буття є методологічним фундаментом педагогічної концепції К. Д. Ушинського.

Учитель “має виводити з школи в життя нові покоління… повністю готові до боротьби, яка на них чекає” [4, с. 661].

З принципу відповідності виховання суспільним потре-бам К. Д. Ушинський логічно виводить принцип народності виховання, який став ядром його педагогічної концепції.

Цей принцип ніби деталізує попередній. Бо суспільні потреби країни - це інтегрована якість, яка враховує звичаї і традиції різних регіонів, їх релігійні погляди та рівень духовності, побут та економічне життя. Власне особливості і потреби кожного регіону країни повинні наповнювати зміст виховної роботи. Принцип народності у вихованні спонукає досить вміло і делікатно поєднувати загальнонаціональні вимоги до особистості з регіональними. Звісно, що загальнонаціональна сутність у вихованні має певною мірою узгоджувати національні особливості регіонів, інтегрувати їх.

К. Д. Ушинський застерігав від механічного запозичення закордонного досвіду, бо “виховні ідеї кожного народу пройняті національністю більше, ніж що - небудь інше, пройняті до того, що неможливо й подумати перенести їх на чужий грунт”. Запозичуючи безоглядно чужі ідеї, “ми пере-носимо тільки їх мертву форму, їх безживний труп, а не їх живий і оживляючий зміст” [2, с. 32-33]. Разом з тим К. Д. Ушинський не відгороджувався від досвіду зарубіжної освіти, педагогічної думки, виховних ідей. Він вважав, що потрібно збагачувати свою національну освіту, трансформувати до свого реального життя, але не переносити механічно.

Принцип народності у вихованні розвиває національну самосвідомість, пробуджує національні сили, зберігає і примножує адекватні прийоми і методи виховних впливів, резонує їх результати з народним очікуванням. Ідея народності виховання робить “сильний і благодійний вплив та розвиток суспільства, його мову, його літературу, його закони, словом, на всю його історію” [1, с. 162].

Принцип народності передбачає і те, що народ повинен турбуватися про свою школу, опікуватися нею. К. Д. Ушинський вважав, що “народна школа може широко і безперешкодно розвиватися тільки тоді, коли про розвиток її дбатиме той самий народ, якому вона потрібна…” [2, с. 611].

“Виховання, яке створив сам народ і яке ґрунтується на народних засадах, має ту виховну силу, якої немає в найкращих системах, що ґрунтуються на абстрактних ідеях або запозичених у іншого народу… Тільки народне виховання є живим органом в історичному процесі народного розвитку”, - підсумовує К. Д. Ушинський [1, с. 160-161].

До речі, під педагогікою К. Д. Ушинський розумів теорію виховання, яке він визначав як цілеспрямований процес формування “людини в людині”, тобто особистості.

Ще одним дієвим принципом виховання у педагогічній концепції К. Д. Ушинського є принцип виховання рідною мовою. До речі, рідну мову Костянтин Дмитрович вважав центральним предметом шкільної освіти.

Використання рідної мови як могутнього виховного засобу має за Ушинським три цільових установки:

· розвиток “природженої душевної здібності, яку називають даром слова”;

· введення дітей у свідоме володіння скарбами рідної мови;

· прояснення дітям “логіки цієї мови, тобто граматичних законів у їх логічній системі' [3, с. 333].

Ці три мети досягають не окремо, а разом, одночасно.

Мова народу, - писав К. Д. Ушинський, - це “найкращий цвіт усього його духовного життя, який ніколи не в'яне і вічно знову розпускається… У мові одухотворюється весь народ і вся його батьківщина… У скарбницю рідного слова складає одне покоління за іншим плоди глибоких сердечних порухів, плоди історичних подій, вірування, погляди, сліди пережитого горя й пережитих радощів, словом увесь слід свого духовного життя народ бережно зберігає в народному слові” [1, с. 557].

Рідна мова є не лише найбільш доступним і зрозумілим інструментом донесення до учнів виховних впливів, вивчен-ня внутрішнього єства дитини, а й відіграє важливу роль у формуванні її світогляду загалом: “Рідне слово є саме тим духовним одягом, у який повинне одягнутися всяке знання, щоб стати справжньою власністю людської свідомості” [3, с. 256].

У мові народу відображаються думки народу і почуття, його дух і перли народної творчості, у ній пульсує живильне джерело народної мудрості і сили, відображається характер народу: “… чим глибше ввійшли ми в мову народу, тим глибше ввійшли в його характер” [1, с. 561].

До цього можна добавити, що навчання рідною мовою впливає суттєво на інтелектуальний розвиток учнів і на психічний розвиток загалом. Це пов'язано з тим, що навчання рідною мовою є найбільш доступним і зрозумілим, воно дозволяє в найбільш оптимальні терміни досягати максимальних результатів навчання, а, відтак, і розвитку усіх психічних сил дитини.

К. Д. Ушинський рішуче виступав на захист мови національних меншин, бо, як відомо, царизм вперто боровся проти української мови.

Ця проблема, на наш погляд, поки що не розв'язана у нашій країні, тому професійні політики постійно спекулюють нею, особливо напередодні виборів. Слід відмітити, що “п'ята колона” Москви не так опікується мовами усіх нацменшин, як лише російською, причому робить це не з психолого-педагогічних міркувань, а чисто політичних. Вони, як виявилося нині, мріяли не лише повернути колишній СРСР, а й “відчепити” російськомовні регіони до Росії. Таким чином, мова для російської імперії виконує в нашій країні лише політичну функцію, тому українцям потрібно усіма доступними засобами утверджувати і розвивати єдину державу мову - українську, однак робити це потрібно більш філігранно і витончено, щоб не давати ворогам України навіть поводу для їх політиканства і терористичних операцій.

З принципу народності виховання випливає ще один принцип виховної системи К.Д.Ушинського - виховання у праці. Ушинський виходив з того, що однією з важливих рис нашого народу є його працьовитість. Куди б не закидала доля українців (в Австралію чи США, Канаду чи Бразилію, Аргентину чи Іспанію та ін.), вони швидко облаштовували собі житло, дбайливо обробляли землю, садили сади і будували церкви. І завжди з батьками були поруч їхні діти, які навчалися рідної мови. І так з покоління в покоління. У спільній з дітьми праці батьки виховували у них не лише повагу до праці і людей праці, а й допомагали їм знайти свою майбутню професійну діяльність - основу життя.

К.Д.Ушинський підкреслював, що дитина ще й розвивається у трудовій діяльності, причому не лише фізично, а й інтелектуально, гартуються її характер і воля. Тому “виховання, - писав К.Д.Ушинський, - має невтомно дбати, щоб, з одного боку, відкрити вихованцеві можливість знайти собі корисну працю в світі, а з другого - прищепити йому невтомну жадобу праці” [1, с. 360-361].

У домашніх умовах правильно роблять ті батьки, які змалечку навчають дітей самих одягатися, прибирати за собою, допомагати у господарстві, виконувати інші домашні функції, залежно від того, де працюють батьки.

Школа повинна розв'язати цілий комплекс проблем з цілеспрямованого трудового виховання учнів:

· прищепити повагу і любов до праці та людей праці;

· створити умови, щоб кожний учень на уроках трудового навчання навчився виконувати основні трудові операції, причому хлопці свої (розмічання, різання, стругання, свердління, довбання, електротехнічні роботи та ін.), а дівчата свої (вишивання, в'язання, шиття, приготування різних страв, витинання та ін.).

Виконуючи притаманні тій чи іншій статі операції, учні разом з вчителем вивчають свої природні задатки, розвивають їх і тим самим готуються знайти “корисну працю”, природовідповідну для себе;

· ознайомити учнів з професіограмами основних професій;

· допомогти випускникам шкіл правильно обрати свою майбутню професію.

“Серйозна і вільна, улюблена праця”, - писав Ушинський, - є суттю життя людини, тому потрібно, щоб виховання прищепило “вихованцеві повагу і любов до праці… дало йому звичку до праці” [т.1, с. 258].

Нині, на превеликий жаль, наша школа недостатньо виконує свої прямі функції, що випливають з принципу виховання працею. У домашніх умовах діти більшу частину свого вільного часу проводять за комп'ютером, батьки, як правило, розводять руками: мовляв проти комп'ютера ми безсилі.

У школах культивується малоефективна методологія трудового навчання, яка зводиться до того, що школа обирає ту чи іншу програму, залежно від умов і можливостей вчителя, всі учні навчаються за однією програмою. Звісно, це не дозволяє диференціювати навчальний процес, розвивати потрібні навички, удосконалювати ті, яким найбільш сприяє “розум на кінчиках пальців”, готувати учнів до вибору своєї професії. Не краще виглядає професійна орієнтація в школах. В результаті професійний вибір випускників шкіл в більшості випадків не відповідає їхнім природним здібностям і потребам економіки країни. Намагання майже всіх учнів здобути вищу освіту не відповідає принципу природо-відповідності: вища школа приймає більше 80% випускників шкіл, більшість з яких за своїми інтелектуальними здібностями і освітньою підготовкою не спроможні засвоїти програму вищої школи: розвивається хабарництво, вища школа втрачає свою вагу в освітній системі.

Актуальними є нині і думки Ушинського щодо об'єктивних законів виховання, знання яких дозволить більш ефективно реалізувати формування особистості. Виховання, на його думку, повинно спиратися на широке коло “антропологічних наук” (анатомія і фізіологія людини, психологія, філософія та ін.). “В усіх цих науках, - писав Ушинський, - викладаються, порівнюються і ґрупуються факти й ті співвідношення фактів, у яких виявляються властивості предмета виховання, тобто людини” [5, с. 22].

Не можна успішно здійснювати виховний процес, якщо не вивчати і не враховувати психологічних особливостей дітей. Тому “психологія, - писав він, - щодо своєї застосованості до педагогіки і своєї необхідності для педагога посідає перше місце між усіма науками” [5, с. 53]. Вивчення психологічних особливостей дітей, - зазначав К.Д.Ушинський, - “є найнеобхіднішою умовою для того, щоб виховання наше, наскільки можливо, перестало бути або рутиною, або іграшкою випадкових обставин і зробилося, наскільки можливо, справою раціональною і свідомою” [5, с. 52].

Крім того, він зазначав: “Якщо педагогіка хоче виховувати людину в усіх відношеннях, то вона повинна насамперед узнати її також в усіх відношеннях” [5, с. 23].

К. Д. Ушинський узагальнив результати вивчення психологічних явищ у “Педагогічній антропології”, яку він рекомендував “для педагогів, які усвідомили необхідність вивчення психології, для їх педагогічної справи” [5, с. 58]. У цій праці Ушинський представив дослідження закономірностей психофізичного розвитку людини з надією, що цими закономірностями будуть послуговуватися у виховній роботі. Ця наукова праця є актуальною і в наш час.

К. Д. Ушинський розглядав психіку у нерозривній єдності з фізіологічними процесами, розвиток яких сприяє розвитку психіки. Психічний розвиток людини, на думку Ушинського, залежить значною мірою від зовнішніх впливів, в тому числі й від виховання. Тобто, під час виховання потрібно враховувати спадкові структури організму (генотип) і на цій основі розвивати кожну дитину фізично та психічно (фенотип). Педагог стане тоді справжнім творцем особистості дитини, якщо він пізнає не лише її психологічні особливості, а й закони людського розвитку загалом. Крім того, вихователь повинен володіти і використовувати систему прийомів і методів виховних впливів, різні форми роботи, узгоджувати свою діяльність з сім'єю, іншими виховними інститутами. Тоді виховання стане мистецтвом - “мистецтво найширше, найскладніше, найвище і найнеобхідніше з усіх мистецтв”. “Мистецтво виховання, - писав Ушинський, - спирається на науку. Як мистецтво складне і широке, воно спирається на безліч широких і складних наук; як мистецтво, воно, крім знань, потребує здібності й нахилу і, як мистецтво ж, воно прагне до ідеалу, який вічно досягається і ніколи повністю не досягається і до ідеалу досконалої людини” [5, с. 32].

Отже, у виховній системі К. Д. Ушинського ще одним центральним принципом є принцип психологізації виховання, тобто глибоке вивчення і врахування під час виховання індивідуальних психологічних і фізіологічних особливостей дитини, а також закономірностей психофізичного розвитку людини.

Великий педагог був глибоко переконаний, що виховання повинно бути практичним і дійовим. Недостатньо дитину навчити як поводитися в тій чи іншій ситуації. Не меш важливо на практиці включити її у відповідні відносини, створити умови, щоб дитина продемонструвала свідоме виконання і дотримання певних правил. Лише у конкретній практичній діяльності, коли дитина забуває, що її виховують, можна об'єктивно оцінити стан її вихованості.

Ушинський писав: “Пуста, нічим не обґрунтована теорія є такою ж нікудишньою річчю, як факт або досвід, з якого не можна вивести ніякої думки, якому не передує і за яким не йде ніяка ідея. Теорія не може відмовитися від дійсності, факт не може відмовитися від думки” [1, с. 17].

Таким чином, ще одним принципом виховання за Ушинським є принцип практичної дії, який передбачає моделювання спеціальних ситуацій для формування і вивчення рівня вихованості тих чи інших навичок, та переконань, включення дітей у різноманітні види практичної діяльності, щоб можна було, спостерігаючи за ними у нестандартних ситуаціях, коригувати поведінку учнів, формувати нові якісні новоутворення.

Велику роль у вихованні дитини К. Д. Ушинський відводив навчанню, яке є основним видом її діяльності. У навчанні він бачив основний засіб виховання, “орган виховання”. Навчання за Ушинським виконує дві основні функції: освітню і виховну. Освітнє завдання навчання полягає в тому, щоб забезпечити найкоротшим і найлегшим шляхом повноцінне засвоєння дітьми різноманітних і численних знань про природу і суспільство, які потрібні людині для вдосконалення суспільного життя. А основним виховним завданням під час навчання є вироблення світогляду.

К. Д.Ушинський вважав, що навчання може виконувати свої освітні й виховні завдання лише при дотриманні трьох умов: якщо, по-перше, воно буде пов'язане з життям, по-друге, буде побудоване у відповідності з природою учнів, і, нарешті, по-третє, якщо викладання ведеться рідною мовою учнів.

Отже, К. Д. Ушинський утверджував принцип виховального навчання, який передбачає виховання учнів і змістом, і адекватними прийомами, методами та формами навчання, і високим організаційним рівнем ведення навчальних занять, і особистим прикладом вчителя.

“У викладача середнього навчального закладу, - писав К.Д.Ушинський, - знання предмета далеко не становить головного достоїнства. Чи важко знати який-небудь один предмет у межах гімназичного курсу? Чи важко знати три, чотири такі предмети, займаючись ними виключно рік чи два? Але головне достоїнство гімназичного викладача полягає в тому, щоб він умів виховувати учнів своїм предметом” [т. 2, с. 66].

Костянтин Дмитрович вважав, що вчитель має бути освіченим, знати свій предмет, постійно удосконалювати та поповнювати свої знання і педагогічну майстерність, він повинен володіти педагогічним тактом, добре уявляти мету своєї педагогічної діяльності.

“Довіряючи вихованню чисті і вразливі душі дітей, довіряючи для того, щоб воно провело в них перші й тому найглибші риси, ми маємо повне право запитати вихователя, яку мету він ставитиме в своїй діяльності, і зажадати на це запитання чіткої і категоричної відповіді”, - зазначав Ушинський [5, с. 19].

У школі виховує все: стіни і стенди, кабінети і майстерні, колективи учнівських класів і колектив учнів школи, педагогічний колектив і кожен вчитель зокрема, а також адміністрація школи. Тому важливо сформувати в школі відповідне виховне середовище, у якому усі структурні компоненти активно взаємодіятимуть так, щоб досягати поставлених цілей. “Багато, звичайно, - писав Ушинський, - означає дух закладу; але цей дух живе не в стінах, не на папері: а в характері більшості вихователів і звідти вже переходить у характер вихованців” [1, с. 28].

Виховання, писав Ушинський, має виробляти в учнів такі якості, як любов до батьківщини, гуманність, працьовитість, правдивість, почуття відповідальності, дисциплінованість, естетичне почуття, тверду волю і твердий характер.

Патріотичне почуття К. Д. Ушинський вважав найвищим, найсильнішим почуттям у людини, “суспільним цементом”, який “зв'язує людей у чесне, дружне суспільство” [1, с. 431].

“Як немає людини без самолюбства, - писав він,- так немає людини без любові до вітчизни, і ця любов дає вихованню вірний ключ до серця людини…” [1, с. 160].

Справжній патріот без найменшого коливання, не задумуючись ні на хвилину, повинен бути готовим віддати своє життя народові, батьківщині і до останнього подиху захищати честь, незалежність і свободу своєї країни, свого народу від зовнішніх ворогів. К. Д. Ушинський вимагав від кожної людини, патріота до кінця боротися за правду і справедливість, за інтереси свого народу, своєї країни.

Таким чином, К. Д. Ушинський вніс великий вклад не лише у розвиток шкільництва, теоретичні основи навчання, а й створив цілісну систему виховання учнівської молоді, в центрі якої є виховання патріота-громадянина. Обгрунтовані Ушинським принципи виховання (відповідності виховання суспільним потребам, народності виховання, виховання рідною мовою, виховання у праці, психологізації виховання, практичної дії, виховального навчання) є актуальними і в наш час, а його тверде переконання, що центральним у вихованні юні є виховання патріотичних почуттів з використанням правдивої історії свого народу, рідної мови і літератури, фольклору і народної пісні має стати для нинішньої української школи дороговказом, центральною лінією. Бо нині, у час російської агресії, саме через брак патріотизму, відсутність боєздатних, добре вишколених силових структур українська влада здає свої території, безпорадна у боротьбі з терористами-сепаратистами, які невеликими силами захоплюють силові та адміністративні приміщення на Сході України.

Класичні праці К. Д. Ушинського “Людина як предмет виховання”, “Рідне слово”, “Дитячий світ”, “Велика дидактика” та інші здобули найширшу популярність і ввійшли в золотий фонд не лише української, а й світової педагогічної літератури.

національне виховання ушинський

Література

1. Ушинский К. Д. Собрание сочинений: Т.2. Педагогические статьи. 1862-1870 гг. М. - Л., Изд-во АПН РСФСР, 1948. - 626с.

2. Ушинский К. Д. Собрание сочинений: Т.3. Педагогические статьи. 1862-1870 гг. М. - Л., Изд-во АПН РСФСР, 1948. - 692с.

3. Ушинский К. Д. Собрание сочинений. Т.5. Методичесние статьи і материалы к “Детскому миру” М. - Л.: Изд-во АПН РСФСР, 1949. - 592с.

4. Ушинский К. Д. Родное слово. Т.6. М. - Л., Изд-во АПН РСФСР, 1949. - 447с.

5. Ушинский К. Д. Человек как предмет воспитания: Т.8. М. - Л., Изд-во АПН РСФСР, 1950. - 776с.

Размещено на Allbest.ru