Гуманістичні концепти дидактики К.Д. Ушинського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гуманістичні концепти дидактики К.Д. Ушинського

Ольга Біляковська

В умовах модернізації української освіти триває пошук парадигми навчання, яка б відповідала новим запитам суспільства. Актуалізуються питання інновацій в навчанні, інноваційних методик і технологій. У цьому контексті великого значення набуває аналіз й переосмислення педагогічних надбань багатьох учених і педагогів. Зокрема, набуває актуальності дослідження педагогічної спадщини К. Д. Ушинського - основоположника педагогічної науки, видатного педагога, який розробив багато цінних положень та ідей щодо змісту й організації навчально-виховного процесу в школі. Великий педагог-гуманіст обстоював думку про те, що загальна освіта має бути пронизана ідеями гуманності і патріотизму. Зауважимо, що будь-яка інновація у навчальному процесі - це нововведення, пов'язані зі змінами у системі “учитель-учень” з одного боку, а з іншого - з прийомами навчання, вибором таких методів і технологій навчання, які створюють умови для розвитку й саморозвитку учнів, виховання у них здатності приймати самостійні рішення, мислити критично.

В наш час учені і педагоги-практики активно впроваджують у навчально-виховний процес положення гуманістичної педагогіки: особистісно орієнтованого навчання і виховання, розвивальні технології, наукові основи яких були закладені К. Д. Ушинським. Він зазначав: “Добре насіння освіти дороге, але зате й родить воно сторицею”.

Питанням вивчення і впровадження в навчально-виховний процес педагогічної спадщини К. Д. Ушинського займались Л. Вовк, М. Галів, В. Довбня, М. Євтух, І. Зай-ченко, О. Замашкіна, О. Гальонка, Н. Ланько, В. Скрипка, О. Пшеничний, П. Щербань та інші.

Метою статті є висвітлення гуманістичних ідей К. Д. Ушинського та їх втілення у навчально-виховний процес.

Як важливу постать у навчально-виховному процесі К. Д. Ушинський визначав учителя. На думку видатного педагога, учитель повинен бути високоосвіченою людиною з енциклопедичними знаннями, яка любить свою професію, постійно вдосконалює свою майстерність, має ґрунтовну практичну підготовку, педагогічний такт, володіє методикою навчання й виховання, є не лише хорошим викладачем, а й добрим вихователем. К. Д. Ушинський зокрема зазначав, що “знання і вміння викладати і впливати викладанням на розумовий і моральний розвиток дітей можуть бути прищеплені молодим людям, які й не мають особливих здібностей…вчитель молодших класів повинен не лише вміти викладати, а також мати характер, моральність і переконання, тому що його особа впливає більше на учнів, ніж наука, яку він викладає, вчитель повинен відзначатися енциклопедичними знаннями…” [1]. Вчений слушно акцентував увагу й на тому, що “виховна діяльність, можливо, більше, ніж будь-яка інша, потребує постійного натхнення”. гуманістичний педагогіка дидактика ушинський

Окрім того, К. Д. Ушинський наголошував на тому, що вихователь “…ніколи не може бути сліпим виконавцем інструкції. Нема сумніву, що багато чого залежить від загального розпорядку в закладі. Але найголовніше завжди залежить від особи вихователя, що стоїть віч-на-віч з вихованцем: вплив особи вихователя на молоду душу становить ту виховну силу, якої не можна замінити ні підручниками, ні моральними сентенціями, ні системою покарань та заохочень. Багато, звичайно, важить дух закладу, але цей дух живе не в стінах, не на папері, а в характері більшості вихователів і звідти вже переходить у характер вихованців” [1].

К. Д. Ушинський вірив у силу навчання, яке здатне розширити межі людських сил фізичних, розумових і моральних. Він надавав великого значення педагогічному впливу на індивідуальні відмінності учнів і стверджував, що тільки характер може створити характер. Учителям великий педагог рекомендував урізноманітнювати прийоми навчання, розуміти всі тонкощі й нюанси педагогічного процесу, брати до уваги відмінності, властиві учневі, що в свою чергу вимагає різноманітних прийомів роботи. Він вважав, то “поділ класу на групи, із якої одна сильніша за іншу, не тільки не шкідливий, але навіть корисний, якщо учитель уміє, працюючи з однією групою сам, дати двом іншим корисну самостійну вправу”. Необхідність впровадження індиві-дуального підходу в навчанні він пояснював ще й тим, що діти мають різні типи пам'яті, неоднакові характери, різняться також своїми, розумовими здібностями. Щоб скласти правильне уявлення про окремі якості дитини і вдало впливати на неї, необхідно вивчати поведінку учня, виявляти причини тих чи інших його вчинків і завжди при цьому враховувати фізичний стан. Говорячи про навчально-виховні впливи на дитину, корифей педагогіки зазначав, що “дитина - не віск, з якого можна ліпити що завгодно, які завгодно здібності і таланти, не порожній посуд, в який можна вільно наливати будь-який вміст. Без належного виховання ці задатки самі по собі не можуть розвинутися у відповідні здібності, однак і нехтування цими вродженими силами дитини не може привести до успіху в навчанні та вихованні” [1].

К.Д. Ушинський вказував, що тільки всебічне й глибоке знання учня може забезпечити правильний педагогічний вплив на нього; педагогу недостатньо засвоїти принципи й конкретні правила навчальної і виховної роботи, йому необхідно взяти на озброєння основні закони людського знання, основні закони людської природи і вміти застосувати їх у кожному конкретному випадку. Аксіомою педагогіки стали слова великого педагога: “Якщо педагогіка хоче виховати людину у всіх відношеннях, то вона повинна, перш за все, пізнати її теж у всіх відношеннях”.

Аналізуючи пізнавальну діяльність учнів, К. Д. Ушинський звертав увагу учителів на те, що навчальні завдання мають бути посильними для школярів. “Викладач будь-якого предмета має безперечно йти таким шляхом, щоб на долю виховання лишалось рівно стільки праці, скільки зможуть подолати його молоді сили”. “Наша свідомість не любить надто важкої роботи, - писав К. Д. Ушинський, - вона любить середину, тобто посильну працю, але ступінь цієї середини у різних людей різний. Він визначається, з одного боку, нашими здібностями, а з другого боку - силою нашої волі”.

Костянтин Дмитрович радив зробити навчання цікавим для дітей, але вимогливим у виконанні нецікавих завдань, адже власна воля, як і власні м'язи, міцніють тільки від поступово підсиленої діяльності. К. Д. Ушинський займався проблемою розвитку мислення учнів у процесі навчання. Він розділяв поняття учіння і навчання, вважаючи, що процес навчання тільки сприяє, скеровує, організовує внутрішню пізнавальну активність дитини, яка є серцевинною процесу учіння. Головною метою навчання є не стільки кількісне засвоєння фактів, розширення знань та досвіду, скільки їх систематизація, виявлення в них основного - того що їх об'єднує і дає змогу у подальшій діяльності.

К. Д. Ушинський висловив думку, яка й нині є важливою для теорії й практики навчання: “Слід постійно пам'ятати, що треба передавати учневі не тільки ті чи інші знання, але й розвивати в ньому бажання й здатність самостійно, без учителя, засвоювати нові знання”. А також стверджував, що “робота повинна захоплювати учнів, сприяти розвитку їх пізнавальних інтересів. Лише за таких умов можливе залучення дітей до творчої діяльності, можливе духовне зростання особливості”.

У навчально-виховному процесі, за переконанням К. Д. Ушинського, жодним чином не може бути використання фізичних покарань. Єдине, що допускалося - це профілактична робота: зауваження, зниження оцінки тощо, але без насильства, знущання або приниження, які виховують лицеміра, боягуза, раба, призводять до нещирості взаємостосунків учителя і учнів. Щирість взаємовідносин забезпечується довірою між учителями і учнями, відсутністю страху в останніх. Здоровий глузд і гуманність мають переважати у навчально-виховному процесі. К.Д. Ушинський з цього приводу відзначав, що в школі “повинна панувати серйозність, в якій є місце жарту, але який не перетворює всієї справи в жарт, ласкавість без нудоти, справедливість без прискіпливості, доброта без слабкості, порядок без педантизму, і головне, постійна розумова діяльність. Тоді добрі почуття і прагнення самі по собі розвинуться у дітях, а погані схильності, набуті, може, колись, потроху виправляться” [1]. Не сприяють щирості й гуманності взаємовідносини між учителями учнями, побудовані на матеріальному заохоченні, які в підсумку призводять до нездорової психологічної ситуації, коли учні починають ставитися до своїх обов'язків або вимірювати сумлінно виконані ними доручення з меркантильних позицій і сприймати вчителя як джерело задоволення власних амбіцій, а не добропорядну, чуйну, інтелігентну людину. Тому, К. Д. Ушинський єдино доцільною винагородою у якій вбачав користь вважав моральне заохочення. Він засуджував тих учителів, котрі нехтували цією формою морального спонукання. “Діти, - писав К. Д. Ушинський, - ненавидять учителів, від яких ніколи не дочекаєшся схвалення або визнання того, що добре зроблено” [1]. Саме тому, як слушно зауважував великий педагог, аби процес навчання вибудовувався на гуманістичних засадах у стосунках між учителями і учнями має панувати мудрість, яку випромінює вчитель і яка відлунюється в душах дітей, повертаючись із вдячністю дитячих сердець до нього.

Гуманне ставлення до людей, що нас оточують, є саме та сфера, в якій виховуються в дитині почуття правди і справедливості. Привчити дитину пройматися душевним станом інших людей, ставити себе на місце скривдженого і почувати те, що він повинен почувати, означає дати дитині можливість бути завжди справедливою. “Необхідно розвивати в дитині здатність самооцінки і вроджене прагнення до істинної досконалості” [2].

К. Д. Ушинський прагнув утвердити в школі принципи гуманного навчання та виховання. Він писав: “Виховання повинне просвітити свідомість людини, щоб перед її очима лежала чітка дорога добра”. Учений не раз указував на необхідність такої організації навчально-виховного процесу, щоб із самого початку розвинути в дітей почуття безкорис-ливості, скромності й гуманне ставлення до особистості людини. Одним із головних завдань гуманного виховання, на думку К. Д. Ушинського, є розвиток у людини високих моральних якостей - чесності, справедливості, правдивості, щирості, поваги до старших, почуття власної гідності. Водночас повинно бути навчання, яке вміло поєднує розвиток мовлення, повідомлення знань і моральне вихо-вання, тобто як зазначав видатний педагог, усе шкільне нав-чання й усе шкільне життя мають бути пройняті розумним і моральним началом. Водночас ніяке навчання, на думку К. Д. Ушинського, не досягне ніколи своєї мети, якщо воно не узгоджується із природою дитини. Він вважав необхідним, щоб кожний навчальний предмет поряд зі збагаченням пам'яті учнів реальними знаннями привчав їх користуватися цими знаннями в житті. “Всяке не мертве, не безцільне навчання має на увазі готувати дитину до життя…” [2].

К. Д. Ушинський один з перших оцінив та об'єктивно охарактеризував педагогічний потенціал успіху в навчанні. Почуття успіху К. Д. Ушинський розглядав як важливий стимул пізнавальної активності учнів. З перших днів навчання дитини в школі слід організувати її так пізнавальну діяльність, щоб вона не була невстигаючою. “Необхідно зробити навчання цікавим не тільки за своїм внутрішнім змістом, що іноді й неможливо, але й за легкістю успіху. Дуже часто сама впертість перемагає тим, що вихователь організовує навчання так, що і впертий ледар робить крок уперед - і цей крок легкий; успіх декількох таких кроків дає наснагу дитині, і вона починає робити більш складні кроки, потім ще складніші і в результаті зможе навчатися активно. Чи не так дитина навчається триматися на ногах та ходити? Тут все залежить від успіху перших спроб та послідовності наступних; якщо дитина впаде при перших же спробах, то іноді дуже довго потім не ходить. Про це знає кожна мати та досвідчена няня. Вихователь повинен бути впевнений, що успішна діяльність душі завжди приємна дитині, і повинен зробити все, щоби надати їй такий успіх у тій області діяльності, в яку він має намір її ввести”.

Своєрідно розглядав К. Д. Ушинський проблему заохочень і покарань у навчально-виховному процесі. Педагог вважав, що коли школа й сім'я розумно організують весь процес навчання й виховання дітей, то перед ними ніколи гостро не стоятиме питання покарання та інші “виліковні” заходи. З усіх заходів покарання педагог найбільш прийнятими вважав попередження, зауваження, низьку оцінку поведінки. При цьому він підкреслював, що особливо важливо дотримуватися педагогічного такту і такого ставлення до дитини, яке б не ображало її особистість в очах усього колективу. Водночас одним з головних засобів педагогічного впливу вчений вважав переконання. Але цей засіб, писав він, ефективний лише тоді, коли вчитель користується в учнів авторитетом, коли між ним і школярами встановились тісні, довірливі стосунки. К. Д. Ушинський неодноразово підкреслював, що метод переконання не можна доводити тільки до “моральних повчань”. Переконує не тільки слово, переконує особистий приклад учителя й той моральний досвід, якого набуває дитина.

К. Д. Ушинський важливого значення надавав таким методам і формам, які допомагали б дитині у саморозвитку і самовихованні. Одним із таких методів є сократичний, суть якого педагог пояснює так: “Сократ не нав'язував своїх думок слухачам, а викликав запитаннями ряд суперечливих думок у світле коло свідомості, і спонукав їх або ж спростовувати одна одну, або ж узгоджуватися в третій думці, яка їх об'єднувала і просвітлювала. …Наставник запи-таннями лише звертає увагу учня на подібність чи відмінність тих уявлень, які уже були в пам'яті, але ніколи не поєднувались. Таким чином, у владу осмисленого сприйняття входить те, що випадково і уривками накопичувалося пам'яттю. Використовуючи сократівський метод, виклика-ючи в душі дитини два або більше уявлень, звертаючи увагу на протиріччя чи відмінності цих уявлень, наставник дає можливість учневі самостійно або з мінімальною допомогою, побороти протиріччя і обґрунтувати істину” [2].

Головними принципами, прийомами та методичними настановами педагогічного вчення К.Д. Ушинського є наступні:

- віра в розум дитини, чіткі вимоги до неї, врахування її інтересів, організація її самостійної роботи, продуманість всього процесу роботи;

- обґрунтування всього процесу навчання і виховання на основі логічних роздумів у процесі пізнавальної діяльності дитини, знайомство з навколишнім світом, зосередженість на ідейному пізнавальному боці курсу;

- народний характер матеріалу, піклування про правильне мовлення учня;

- поєднання наукової системи (її елементів) з дидактичними вимогами, відбір із наукової системи найосновнішого, найголовнішого, що є необхідним на даному рівні навчання, і роз'яснення цього дитині, не уникаючи і труднощів [1].

Підсумовуючи зазначимо, що сьогодні гуманістичні ідеї К.Д. Ушинського не втратили своєї актуальності і значущості, зокрема повчально звучать його думки про людську особистість як найбільшу цінність, про працю як джерело матеріального й духовного багатства суспільства, про відповідальність нинішнього покоління перед прийдешнім. “Спрага грошей, невір'я в добро, відсутність моральних правил, духовна вбогість, презирство до думки, любов до обхідних стежок, байдужість до суспільного блага, поблажливість до порушення законів честі... - ось вороги виховання, з якими покликане суспільство боротися”, - писав К. Д. Ушинський [2]. Велика відповідальність покладена на школу, яка, насамперед, повинна показати людині, що в ній є найдорогоціннішого, примусити її відчути себе частинкою безсмертного та живим органом світового, духовного розвитку людства. Без цього всі фактичні знання - хоч би йшли вони аж до найглибших математичних досліджень - не тільки не дадуть користі, а й навіть від них буде безумовна шкода самій людині, хоч, може, і зроблять її корисною, а інколи й дуже шкідливою машиною в суспільному устрої [2].

Література

1. Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори: В 2 т. - К.: Рад. шк., 1983.

2. Ушинский К. Д. Педагогические сочинения: в 6 т. - М.: Педагогика, 1988.

Размещено на Allbest.ru