Екологічна культура студентів як складова професійної підготовки в аграрному вищому навчальному закладі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Екологічна культура студентів як складова професійної підготовки в аграрному вищому навчальному закладі

Кравець Р.А.

У статті розкрито сутність понять «екологія», «культура», «екологічна культура»; висвітлено різноманітні наукові підходи до їх тлумачення. Обґрунтовано необхідність формування екологічної культури студентів під час педагогічного процесу у вищому аграрному навчальному закладі.

Постановка проблеми. Становлення майбутнього еколога починається у студентські роки, і чим більше зусиль студент докладає для оволодіння знаннями, вміннями та навичками, тим інтенсивніше відбувається формування його професійно значущих особистісних якостей. Серед цих якостей можна виокремити екологічну обізнаність та самосвідомість студентів, тобто екологічну культуру.

Проблема екологічної культури студентів є досить актуальною в наш час, оскільки недостатнє усвідомлення можливих наслідків майбутніх екологічних криз та катастроф не дозволяє нам ефективно їм протидіяти.

Професійна підготовка у вищих аграрних навчальних закладах також передбачає формування екологічної культури студентів як невід'ємної складової навчально-виховного процесу.

Нині перед викладачами постає гостро питання не лише розробки методик вирішення екологічних проблем, але й поширення та виховання екологічної свідомості у студентів. Крім загальних екологічних дисциплін, майбутні екологи повинні також опанувати прикладні знання з екологічної психології. Так як, постала нагальна потреба у підготовці фахівців, які б могли працювати не тільки в галузі науки, але й робити свій внесок у практичне застосування екологічної психології. Адже жахливі наслідки неконтрольованого промислового забруднення довкілля, що відбувалось на протязі майже століття нарешті стали очевидними для всіх. Висихали річки, гинула риба у морях та озерах, зачинялись пляжі, повітря набувало нестерпного запаху. Явними стали катастрофічні екологічні наслідки відкритого видобування корисних копалин, хижацького вирубування лісів та іншої людської діяльності, яка була спрямована виключно з метою легкої наживи [8].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблему екологічного виховання досліджували О. Вишневський, Л. Вороніна, А. Запольський, В. Комендар, В. Костенко, Н. Назарова, О. Пеньковець, А. Салюк. Окремі аспекти формування екологічної культури учнів та студентів педагогічних навчальних закладів досліджували А. Бегека, Т. Гладюк, О. Король, Т. Кузнєцова, С. Либідь, В. Львова, П. Пономарьова, Г. Пустовіт, Г. Тарасенко, М. Швед, теоретичним засадам екологічної науки присвятили свої праці Г. Гринь, В. Джигерей, А. Лісняк, Л. Товажнянський та ін.

Однак, не зважаючи на низку праць з даної проблеми дослідження, залишилася не повною мірою розкрита специфіка екологічної культури студентів аграрного ВНЗ, тому метою цієї статті є визначення сутності поняття «екологічна культура», розкритті її компонентів і показників у студентів-аграріїв.

Виклад основного матеріалу. Особливе значення для формування у майбутніх спеціалістів будь-якого профілю системи знань про основні закономірності взаємодії людини, суспільства і природи, особливості впливу антропогенних факторів на природне середовище, охорону навколишнього природного середовища та раціональне природокористування, глобальні проблеми екології, екосистеми має вивчення такої навчальної дисципліни, як «Екологія». З метою учбово-методичного забезпечення цієї та інших екологічних дисциплін («Основи екології», «Загальна екологія», «Основи загальної екології і неоекології», «Основи загальної екології та природокористування») впродовж останніх десяти років в Україні видана низка підручників та навчальних посібників, за якими мають змогу навчатись студенти у вищих аграрних навчальних закладах.

Висвітленням проблем екології займалися С. Анісімова, Г. Білявський, В. Джигирей, К. Злобін, В. Замостян, В. Кучерявий, Т. Сафранов, А. Яцик та ін. Формуванню екологічної культури та свідомості студентів присвятили свої праці Н. Семенюк, І. Міщенко, Т. Пулінець, В. Крисаченко, В. Костенко та ін.

Еколомгія (грец. пЯкпт - будинок, дім; грец. Лпгпт - наука) - наукова дисципліна, один з розділів біології, який досліджує взаємовідносини між біотичними та соціальними цілісностями та їхнім довкіллям. Екологія також вивчає структурно-функціональну організацію надорганізмових систем (популяцій, угруповань, екосистем,біосфери), виявляє механізми підтримання їх стійкості у просторі й часі [11].

Етимологія терміна “культура” походить від латинського “culture”, що означає “обробіток, догляд, землеробство, виховання, освіта, розвиток, поклоніння, шанування”. Отже, цей термін є семантично неоднозначним і багатозмістовим. У давні часи термін "культура" найчастіше вживався для позначення сільськогосподарської діяльності людини або ж виховання та навчання дітей, у тому числі і стосовно вдосконалення ними свого фізичного стану. З плином часу, однак, даний термін набув універсального значення, став категорією, котра синтезує та позначає важливу атрибутивну ознаку людини. Серед різноманітних форм культури одне з вагомих місць у наш час посідає така її форма, як екологічна культура. Перефразувавши слова Освальда Шпенглера, можна сказати, що екологічна культура - це здатність людини відчувати живе буття світу, приміряти і пристосовувати його до себе, взаємоузгоджувати власні потреби та устрій природного довкілля. Інакше кажучи, екологічна культура - цілепокладаючою діяльністю людини (включаючи і наслідки такої діяльності), спрямована на організацію та трансформацію природного світу (об'єктів та процесів) відповідно до власних потреб та намірів.

Неважко помітити, що “екологічна культура” повертає нас до вихідного, первісного поняття культури загалом, яке означає мистецтво впорядковувати навколишнє середовище, а також реалізовувати людське життя на певній ціннісній основі. Екологічна культура звернена до двох світів: природного довкілля і внутрішнього світу людини. Своїми цілями вона спрямована на створення бажаного устрою чи ладу в природі, і на виховання високих гуманістичних смисложиттєвих цінностей та орієнтирів у людському житті. Тому, не зважаючи на відносну інноваційність самого терміна “екологічна культура” (вперше він з'явився в 20-х роках XX ст. у працях американської школи "культурної екології"), за ним стоїть одна із засадничих сфер людської діяльності, корені якої сягають ще доісторичних часів.

Екологічна культура спрямована на подолання власної обмеженості людини як природної істоти (біологічного виду) щодо пристосування в біосфері в умовах постійної конкуренції з боку тих чи інших форм живої речовини. Вона є сукупністю адаптивних ознак виду принципово нового ґатунку. Про їхнє значення можна судити від протилежного: людина, позбавлена звичних засобів впливу на довкілля (житла, одягу, знарядь праці, зброї, медичних препаратів та ін.) має сумнівні шанси вижити й утвердитися в природних екосистемах. І, навпаки, маючи їх, вона, по суті, виводить себе за межі конкуренції, оскільки володіє адаптивними набутками, несумірними з виробленими іншими видами в процесі біологічної еволюції. Тому екологічна культура не є чимось несуттєвим чи вторинним для існування людини: вона становить саму його функціональну основу, уможливлюючи доцільне й ефективне природокористування. Людські спільноти, обдаровані екологічною культурою, значною мірою виходять за межі тиску біотичних чинників, а людина внаслідок цього стає в біосфері пануючим, домінантним видом.

Г. Гегель називав культуру засобом піднесення індивіда до всезагальності, духовного подолання своєї кінечності. У цьому смисловому полі екологічна культура постає як засіб піднесення природності людського буття до надприродності, вивищення однієї з форм живої речовини - людини розумної - до чинника, що організовує природний світ.

Долаючи за допомогою здобутих засобів обмеженість своїх тілесних потенцій в осягненні природи, людина стає мірилом та умовою існування всієї іншої біоти як системоорганізуючий стрижень біосфери. Саме тому екологічна культура стає набутком і всієї біосфери, шляхи та напрямки розвитку якої в таких умовах вже не можуть залишатися попередніми [6].

Осердям екологічної культури є екологічна життєдіяльність, яка може виявлятися в різних формах та втіленнях. Як відомо, життєдіяльність взагалі є процесом існування та самореалізації індивіда в єдності всіх його життєвих потреб і можливостей. Тому екологічна життєдіяльність являє собою таку діяльність людей, такі форми їх поведінки, котрі спрямовані на той чи інший екологічний об'єкт, і за цим показником вона диференційована на декілька форм (Г. Хрустов): аутонарна, спрямована на власний організм; предметна, спрямована на такі об'єкти довкілля, які не відповідають доцільною реакцією на цей вплив; соцієтарна, що здійснює вплив на такі біосистеми, які реагують на нього доцільною зміною власної поведінки.

Таким чином, об'єктами, на які спрямована життєдіяльність, можуть бути елементи як живої (включаючи людину), так і неживої природи, що входять у сферу людських інтересів і операціонально піддаються впливу, а технологічно - цільовій дії. Екологічна життєдіяльність детермінується низкою чинників суб'єктивної та об'єктивної природи. Суб'єктивні чинники пов'язані з людиною: самосвідомістю, інтересами та цінностями часу, соціальними інституціями тощо. Об'єктивні - виступають атрибутивними ознаками життєдіяльності, основу яких становлять три складові: матеріально-ресурсна база існування людства (спільнот) та рівень технологічної озброєності суспільства, реальне народонаселення (популяційний склад), механізм природокористування, набутий соціумом.

Між суб'єктивними та об'єктивними чинниками межа інколи досить умовна, оскільки в деяких випадках сама людина виступає і об'єктом, і суб'єктом екологічної життєдіяльності, чи в якійсь одній із цих іпостасей. Однак їхня поляризація визначається насамперед тим, що перші - більш варіативні, пластичні, плинні, множинні, а другі - не тільки достатні, а й необхідні умови реалізації людини у світі. Дійсно, екологічна життєдіяльність втрачає смисл у разі відсутності хоча б одного з об'єктивних чинників - чи то людини, чи ресурсу, чи вміння оволодіти цим ресурсом.

Розвиток людського суспільства та його взаємодія із оточуючим середовищем, показує, що людство не тільки ставить та вирішує різноманітні завдання щодо вдосконалення умов свого існування, але й навпаки - часто стає тією руйнівною силою, що спричиняє екологічні кризові стани, або й екологічні катастрофи. Визнання цього драматичного факту стало одним із чинників, який сприяє виникненню екологічної психології як науки про психологічні аспекти взаємозв'язку та взаємодії людини з навколишнім середовищем (природним, штучним, соціальним).

На сьогодні екологічна психологія не є остаточно сформованою наукою з чітко визначеним об'єктом та предметом досліджень, із сталим категорійним апаратом, методологією та методами досліджень. Але, оскільки дослідження з екологічної психології, у зв'язку з пошуками виходу з екологічної кризи, мають велику актуальність, розвиток цієї науки відбувається досить стрімко. Для сучасної людини знання основ екології не менш важливе, ніж основ фізики, хімії, математики. Екологізація виробництва - один із провідних напрямів науково-технічного прогресу, покликаний не тільки забезпечити узгоджене функціонування природних і технічних систем, а й значно підвищити ефективність останніх.

Таким чином, екологія все більше набуває особливостей прикладної науки [1]. А серед головні завдань майбутніх спеціалістів у галузі екології є: встановлення закономірностей взаємозв'язків між організмами, їхніми угрупованнями та умовами довкілля; дослідження структури та функціонування угрупувань організмів; розробка методів визначення екологічного стану природних і штучних угруповань; спостереження за змінами в окремих екосистемах та біосфері в цілому, прогнозування їхніх наслідків; створення бази даних та розроблення рекомендацій для екологічно безпечного планування господарської і соціальної діяльності людини; застосування екологічних знань для охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів.

Висновки

екологічний навчальний аграрний

В наш час невід'ємною частиною знань, якими повинен володіти майбутній спеціаліст - є екологічна культура та обізнаність. Студенти повинні вміти адекватно сприймати екологічну ситуацію у світі, давати їй оцінку та вміти пропонувати інноваційні шляхи подолання наслідків екологічних катастроф. Екологічна культура є соціальним явищем. Вона започатковується, створюється, зберігається і відтворюється в інтелектуально-духовній сфері. Завдяки цьому забезпечується її неперервність, спадкоємність та розвиток. Таким чином, поєднуються субстанційна та інформаційна складові, а засобом їх вираження є людська діяльність. Нинішні студенти-екологи - це майбутні фахівці, які дбатимуть про безпека навколишнього середовища.

Література

1.Білявський Г. О. Основи загальної екології / Г. О. Білявський, М. М. Падун, Р. С. Фурдуй. - К.: Либідь, 1995. - 368 с.

2.Грицик В. Екологія довкілля. Охорона природи / В. Грицик, Ю. Канарський, Я. Бедрій. - К.: Кондор, 2009. - 292 с.

3.Джигерей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища / В. С. Джигерей. - К.: «Знання», 2002. - 203 с.

4.Запольський А. К. Основи екології / А. К. Запольський, А. І. Салюк. - Київ: Вища школа, 2005. - 358 с.

5.Костенко В. Г. Екологічна культура як дієвий чинник стабільного функціонування соціоекосистеми планетарного масштабу / В. Г. Костенко, Я. І. Федишин // Сільський господар. - 2005. - №5. - С. 3-4.

6.Крисаченко В. С. Екологічна культура: теорія і практика / В. С. Крисаченко. - К.: Заповіт, 1996. - 352 с.

7.Міщенко І. М. Екологічна культура та розробка плана-прогноза природокористування / І. М. Міщенко // Вісник Сумського державного аграрного університету. - 2001. - №4. - С. 259-262.

8.Потіш А.Ф. Екологія: основи теорії і практики / А.Ф. Потіш, В. Г. Медвідь, О.Г. Гвоздецький, З. Я. Козак. - Львів: «Новий Світ - 200», «Магнолія Плюс», 2003. - 296 с.

9.Пулінець Т. С. Екологічна культура читачів / Т. С. Пулінець, Р. Н. Воробйова // Шкільна бібліотека. - 2010. - №6. - C. 56-58.

10.Семенюк Н. В. Екологічна культура - необхідний фактор безпечної перспективи розвитку суспільства / Н. Семенюк // Вища освіта України. - 2010. - №2. - С. 14-21.

Размещено на Allbest.ru