Сучасна наука і освіта: українські реалії та європейський досвід

Key words: education, science, educational and scientific space, humanization of education, distance learning, European education.

Основна частина

Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що освіті та науці в сучасному суспільстві надається особлива увага, адже вони є найважливішими чинниками формування нових якостей людських ресурсів, від яких залежить рівень розвитку країни. Сучасна наука і освіта це, насамперед, виховання інтелектуальних та продуктивних сил суспільства, розвиток духовної культури. Якісна освіта дає можливість випускникам вищих навчальних закладів формувати свою професійну кар'єру на принципах соціальної справедливості, відповідати загальнолюдським цінностям і бути конкурентоспроможними на ринку праці. Приєднання України до Болонського процесу зумовило не тільки підвищення рівня освіти і науки в країні, але й значно розширило можливості створення загального освітнього та наукового простору, сприяло розробці єдиних критеріїв та стандартів освіті й науки. Ці всі процеси значно посприяли адаптації вітчизняної системи вищої освіти до європейських норм та стандартів.

Нове тисячоліття висуває не тільки нові вимоги до освіти, але й надає нові можливості для освітньої діяльності. Без належної освіти ні сама держава, ні її народ і культура не мають майбутнього. Наразі сучасна освіта повинна стати саме тим імпульсом, який здатен збуджувати творчість, спонукати людину до дії, виховувати правильний спосіб життя. Освіта повинна сприяти духовному оновленню суспільства, утвердженню національної свідомості, стимулювати соціокультурні реформації в умовах глобалізаційних перетворень. Як зазначають сучасні вітчизняні вчені Л. Губерський і В. Андрущенко "ми повинні так налагодити навчальний процес, щоб він розгортався на лезі найповніших надбань сучасної науки, культури і національної практики, мав випереджальний характер, формував самостійне творче мислення, вольові здібності особистості" [1, с. 136].

Переходячи до розгляду даного питання, слід зауважити, що проблемами розвитку освіти та науки урізні проміжки часу досліджували Ф. Бекон, Дж. Берклі, Т. Гоббс, Р. Декарт, Р. Карнап, О. Конт, Т. Кун, І. Лакатос, Дж. Локк, К. Поппер, П. Фейєрабенд, Д. Юм та ін. Серед сучасних вчених це питання висвітлювали В. Андрущенко, Л. Губерський, О. Бабкіна, В. Бебик, М. Каган, В. Кремень, М. Ліпіна, В. Луговий, В. Огнев'юк та ін.

Проблеми освіти завжди були і залишаються одними з визначальних у контексті становлення суспільства, а тому освітні процеси набувають швидких темпів реформування, які відбуваються не тільки змістовно, але й за формою. В одному із документів, у якому затверджувалось право на універсальну освіту був другий Гуманістичний маніфест. Саме в ньому утверджувалось право кожної людини "на реалізацію своїх здібностей і талантів в культурній сфері, видатні здібності повинні заохочуватися. Слід вітати нововведення та експериментальні форми навчання. Енергія та ідеалізм молоді заслуговує дійсної оцінки; їх треба направляти в конструктивне русло" [3].

Щоб отримані знання забезпечували зростання прогресу, необхідно їх передачу не обмежувати тільки інформацією, вони повинні навчати тим методам, які сприяли б об'єднанню тих меж, які традиційна організація знання ізолювала один від одного. Такі методи є дуже корисними тому, що породжують ідеї, які змушують думати, а це головне досягнення освіченої людини. Освіта це певне надбання, відмічає К. Ясперс, і освіченою людина стає тоді, коли сформується відповідно з певним історичним ідеалом. "Не освіта, а лише момент освіти є тим, що називають професійною освітою, навчання навичкам певної професії, що вимагає особливого знання та майстерності (на противагу загальній освіті)" [9, с. 59]. Однак, вважає вчений, без постійного розвитку розуму науками неможливо уникнути обмеженості та закостенілості. Тому, освіта це формування позиції, яку необхідно випробовувати розумом, що дасть можливість людині відкривати найдальші горизонти [9, с. 58-61].

Втім, проблеми науки та освіти неможливо подолати без росту самої науки. Тому, невипадково свого часу К. Поппер наголошував на необхідності росту науки, а також її прогресу. Він зазначав, що коли наука перестає рости, вона втрачає раціональний та емпіричний характер, саме спосіб росту робить науку раціональною та емпіричною [7, с. 325]. Та чи не існує небезпека того, що розвиток науки закінчиться тоді, коли вона повністю виконає своє завдання. Цього не може статись, переконаний К. Поппер, адже наше незнання є безкінечним. "Наука представляє собою один з небагатьох видів людської діяльності можливо, єдиний, в якому помилки піддаються систематичній критиці і з часом досить часто виправляються. Це дає нам підстави говорити, що в науці ми часто вчимося на своїх помилках і що прогрес в даній області можливий" [7, с. 327]. Втім К. Поппер відмічав, що навіть замінивши одні теорії іншими, ще кращими, це зовсім не означає намагатись створити теорії таким чином, щоб вони перевершили попередні. Адже головна мета вчених полягає у "відкритті істини відносно наших проблем, і наші теорії ми повинні розглядати як серйозні спроби знайти істину" [7, с. 370-37І].

У наш час, як ніколи, набувають актуальності проблеми сталого розвитку освіти у контексті входження до Болонського процесу, оскільки зумовлюється необхідність адаптації вітчизняної вищої освіти до загальноєвропейського освітнього, наукового та культурного простору. При цьому повинні бути збережені розвиток здобутків та пріоритетів національної системи освіти. Тому процеси європейської інтеграції дедалі сильніше впливають на таку важливу сферу життя українського суспільства, як освіта. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року із підписанням декларації на Бергенській конференції.

Відомо, що Болонський процес був прийнятий для поліпшення освіти і науки в Європі. Тому було прийняте рішення створення Європейського простору віщої освіти, засвідчене Болонською декларацією 1999 р. Сьогодні Болонський процес налічує 47 країн-учасниць, які ратифікували Європейську культурну концепцію Ради Європи 1954 р.

З початку свого утворення Болонський процес мав метою посилення конкурентоспроможності та привабливості європейської вищої освіти та сприянню мобільності студентів і їх працевлаштуванню шляхом запровадження системи основаної на переддипломному (бакалаврат) та післядипломному (магістратура, докторантура) навчанні із затвердженням програм навчання та (уніфікованих) вчених ступенів (бакалавр, магістр, доктор філософії). Забезпечення підвищення якості вищої освіти є головним для розвитку Болонського процесу.

Поступово, спочатку на Празькому комюніке (2001 р.), згодом на Берлінському (2003 р.); Бергенському (2005 р.); Лондонському (2007 р.); Левен/Лувен-ляНев (2009 р.) та на конференції міністрів у Бухаресті (Румунія 26-27 квітня 2012 р.) основна увага приділялась мобільності процесу, його ступеневої структури, взаємного визнання, рамок кваліфікації, навчання протягом життя, якості, соціального виміру; міжнародна відкритість, мобільності освіти, наукових досліджень та інновацій, фінансування вищої освіти; підкреслювалась важливість розширення автономії університетів.

Що ж слід очікувати від сучасної освіти та кого необхідно готувати, і як вибудувати план підготовки фахівця в певній галузі. Враховуючи ці завдання можна буде пристосувати реалії Болонського процесу до вітчизняного освітянського простору та забезпечити конкурентоспроможність випускника українського вищого навчального закладу.

Невипадково в останні роки основна увага зосереджена на важливості вузівського сектора науки. Тут наріжним каменем стає наукове дослідження, яке слід розглядати як творчий пошук істини, написання книг і статей та предметним вивченням у вигляді навчальної дисципліни. Також головна увага зосереджується на наукових дослідженнях, які повинні здійснюватись, переважно, університетськими вченими. Такі проблеми підіймались у різних документах, наразі, у третьому Гуманістичному маніфесті наголошувалось, що "учбові заклади зобов'язані розвивати корисні трудові навички, здатні забезпечити в подальшому можливість заробітку. Це припускає відомий ступінь комп'ютерної грамотності, загальної культури та здатності орієнтуватись у сфері комерції. Учбові програми зобов'язані розвивати розуміння наукових методів дослідження та практичного мислення. Не треба покладати ніяких обмежень вільному дослідженню. Навчання повинно включати природничі, біологічні та суспільні науки... Необхідно всебічно підвищувати в учнів "планетарну грамотність", тобто усвідомлення відповідальності за навколишнє середовище" [2].

У даному аспекті не можна оминути увагою такої важливої теми, як підготовка майбутніх учених, яка є однією з головних місій університетів, оскільки новому поколінню дослідників працювати в сучасному суспільстві. Свого часу К. Ясперс досліджуючи це питання зазначав, що завдання університету це дослідження, навчання, освіта і виховання [9, с. 64]. Отже, вищим і невід'ємним принципом університету, вважав вчений, є "зв'язок дослідження і навчання ... тому, що відповідно до ідеї найкращий дослідник одночасно є і хороший викладач" [9, с. 65]. Те професійне навчання, яке може надати університет людині, що потребує освіти, неодмінно приводить його не тільки до спеціалізованої професійної освіти, а й до позиції дослідника і дослідницьким методам. Для цих особливих професій, переконаний К. Ясперс, "кращою освітою є не вивчення ізольованого знання, а навчання і розвиток органів наукового мислення. Протягом життя можливе продовження духовно-наукової освіти. Для професійної освіти університет може дати тільки основу, самоосвіта знаходиться в практиці" [9, с. 70].

Втім, у такій непростій ситуації, яка спостерігається в сучасному суспільстві, перед дослідниками постає нагальна потреба зосередження науки і освіти на проблемах людини. Тому йде інтенсивний пошук оптимальних способів впливу на формування людини, як в інтелектуальному, так і в соціальному аспектах. Отже, шлях вирішення цих завдань полягає в об'єднанні зусиль не лише природничих і гуманітарних наук, а й сучасної науки та освіти. Як зазначає К. Ясперс, освітня цінність природничих наук і наук гуманітарних істотно різниться за своїм характером ... Адже в гуманітарних науках людина осягає дух, відбувається змістовне наповнення людського минулого, "участь у його передачі, знанні про широту людських можливостей" [9, с. 61]. Освоюючи гуманітарну професію, зазначає К. Ясперс, людина у відповідності зі своїм способом думок є дослідником по відношенню до різних речей. Також дослідником є і той, хто перебуває в процесі пізнання і орієнтується згідно ідеї цілого. "Тому єдино істинним вихованням в науках, пов'язаних з практикою, є таке, яке зберігає дослідницьку позицію" [9, с. 72]. Слід намагатись отримати справжні знання та здійснити справжні відкриття. Така направленість має на увазі готовність до досягнень узгодженості вже отриманих філософських результатів та здатності їх використання в сучасному фронті досліджень.

Щоб вищий навчальний заклад привертав до себе більше студентів необхідно враховувати комплексну компоненту, яка включає перспективу для майбутньої кар'єри випускника, що надає університет, якість та вартість навчання, наявність стипендіальних програм, повага до європейських та світових цінностей, відповідність європейським освітянським стандартам. Але чи ненайголовнішим залишається можливість працевлаштування. Це є основним питанням для вищих навчальних закладів не тільки в Європі, але й в Україні. Тому невипадково в Болонській декларації йдеться про "навчання паротягом всього життя". Отже основним завданням вищих навчальних закладів повинно бути сприяння студентському самовиявленню, забезпечення мобільності, привабливості та працевлаштування.

У даному аспекті значна роль відводиться розвитку міжнародного міжвузівського співробітництва, який дозволить організувати спільні дослідницькі проекти, програми обміну студентів і викладачів. Самою розповсюдженою формою інтернаціоналізації віщої освіти є мобільність студентів. Що ж необхідно дослідницькому університету: поєднувати освіту і дослідження, використовуючи моделі інших університетів Європейського союзу. Створювати науковий парк та виділяти дослідників, які можуть втілювати нові проекти за підтримки іноземних інвесторів. Об'єднувати у науковому парку різні розробки, надбання науково-дослідної, високотехнологічної продукції. Також можна проводити конкурси інноваційних проектів. У створення нових програм необхідно орієнтуватися на картину майбутнього.

Вміле поєднання дослідницької діяльності та навчального процесу це головні завдання університету. Конкретні вимоги, яких повинні дотримуватись викладачі, створювати різноманітні програми для підтримки і заохочення науковців. Загалом університет є головним каталізатором міжнародної мобільності студентів. Тому дослідницькі університети вступають у запеклу боротьбу за освітницькі знання та досягнення. Безперечно перед кожним вищим навчальним закладом постає питання як вчити і чому вчити.

У даному аспекті актуальним є те, що 20 березня 2015 р. Міністр освіти і науки України Сергій Квіт та Комісар з досліджень, науки та інновацій Європейського Союзу Карлос Моедас підписали Угоду між Україною та Європейським Союзом про участь України у Рамковій програмі ЄС з наукових досліджень та інновацій "Горизонт 2020". Що ж дає це асоційоване членство безпосередньо українським університетам та академічним вузам? Перш за все, використовувати фінансові можливості програми, розробляти власні проекти, формувати наукові консорціуми та отримувати фінансування як координатори проектів. Створюються всі можливості для наукової співпраці та проведення спільних наукових досліджень і підвищення мобільності науковців. Також "Горизонт 2020" дозволить значно підвищити рівень залучення вітчизняних науковців, університетів та науково-дослідних організацій до спільних європейських наукових досліджень, українські вчені отримають доступ до ресурсів, які стануть в нагоді для реалізації їхніх ідей та проектів. Це значно підвищить якість вітчизняної освіти і науки, а міжнародна співпраця на рівні університетів, науково-дослідних інституцій надасть можливість повноцінної інтеграції України у глобальний освітньо-науковий простір [8].

Студент який виходить з лав університету не повинен давати старіти своїм знанням. І якщо студент навчився вчитися то він буде продовжувати вчитись все життя. Навчити студентів масштабно та перспективно мислити це одне з головних завдань. В умовах глобалізації нашого суспільства у великій кількості інформації можна потонути, тому необхідно навчити студентів найти ту інформацію, яка необхідна саме йому. Яким чином можна навчити студента масштабно мислити? Перш за все викладачам необхідно проводити різні наукові конференції, сприяти участі студентів у міжнародних грантах. В університетах розроблюються наукові дослідження, різноманітні проекти та програми, приймаючи в них участь студент долучається до наукового процесу і тим самим отримує практичну підготовку. Це його робить не тільки вченим але й практиком. Поєднання дослідницької діяльності та навчального процесу є завданням дослідницького університету.

Сьогодні вища освіта за кордоном вважається досить затребуваною на світовому ринку праці. Кращі університети світу задають тон в області високих технологій, мистецтва, культури та ін., а дипломи отримані при навчанні дають можливість працювати в багатьох областях наук. Так навчання в університетах Великобританії, Англії, Німеччині, США, Канаді гарантує випускникам у перспективі отримати престижну та високооплачувану роботу. Необхідно щоб і вітчизняна вища освіта відповідала європейським стандартам, а дипломи випускника українських університетів визнавались в усьому світі, давали можливість працевлаштування в будь-якій країні, надавали знання і практичні навики для подальшого успішного кар'єрного росту та набуття міжкультурного досвіду.

В останні десятиліття багато молоді цікавиться отриманням європейської вищої освіти. Слід зазначити, що вища освіта в Європі та друга вища освіта за кордоном стала доступною для українських студентів. Вони можуть пройти перекваліфікацію на основі диплома вітчизняного університету. Також широко використовується і дистанційна форма навчання. Дистанційна освіта це освіта, яка повністю або частково здійснюється за допомогою комп'ютерів та телекомунікаційних технологічних засобів. В кожному зарубіжному вузі поряд із обов'язковими дисциплінами студенту надається можливість вибору предметів самостійно. Саме в цьому проявляється гнучкість європейської освіти це коли студент сам формує учбовий план. Досить цікавим є зарубіжний досвід у специфіці викладання, коли учбові матеріали надсилаються поштою безкоштовно (це можуть бути підручники, посібники, різні програмні забезпечення, доступні різноманітні інтернет-матеріали, у тому числі й інтернет-бібліотека, враховуючи специфіку дистанційної освіти). Повчальним є досвід Іспанії, в якій специфіка викладання передбачає, що учбовий процес протікає у віртуальному класі університету, який працює 24 години на добу. Студенти мають можливість встановлювати прямий зв'язок з викладачем через форуми, або додаткові онлайн-інструменти. Також студенту надається доступ до великої кількості учбових матеріалів з різних предметів, написаних відомими авторами та науковцями. Перевірка студентів відбувається онлайн у вигляді тестів, екзаменів, віртуальних практикумів тощо. Тому в останні роки велика увага у віщий освіті приділяється саме електронній освіті. Україна також рухається в цьому напрямку. Як приклад можна навести "Інтернет-портал для забезпечення дистанційного навчання аспірантів та здобувачів природничих й гуманітарних спеціальностей", розроблений викладачами та співробітниками Київського національного університету імені Тараса Шевченка, для оптимізації навчального процесу та підвищення його ефективності [4].

У даному аспекті повчальним є досвід отримання вищої освіти в Німеччині, яка відрізняється тим, що проголошує принцип "академічної свободи". Тут свобода надається не тільки вищим навчальним закладам у питаннях управління, але й кожному студентові. Також у Німеччині не існує жорсткої системи навчання в загально-обов'язковому порядку. Все залежить від самостійності, відповідальності та самодисципліни студента. Німецький студент вищого навчального закладу не відвідує заняття зі своїми сокурсниками, у відповідності до вибраної спеціальності та її учбової програми. Він самостійно складає свій учбовий план та організовує власний час так, щоб відповідати загальним вимогам по даній спеціальності, які є досить високими.

Наразі, вища освіта в США спрямована на виявлення індивідуальних особливостей та інтересів студента, спрямовує на побудову успішної кар'єри. Проходячи навчання в Америці студенти не тільки отримують теоретичний багаж знань, вони ще й навчаються застосовувати їх на практиці. Різноманітні семінари, тренінги та інші заняття допомагають студентам визначитись зі своєю спеціальність, допомагають з вибором роботи по профілю після закінчення навчання.

Досить популярними стають програми післядипломної освіти. Наразі у Канадських вузах це краща альтернатива магістратури, тому що це інтенсивне практичне навчання для тих хто хоче перекваліфікуватись або поглибити свої знання. Випускники отримують диплом державного зразка. Таких студентів намагаються підготувати у максимально короткий термін навчання. Також мають переваги стажування на період отримання освіти та дозвіл на отримання роботи.

У цьому зв'язку доречно буде декілька слів сказати про отримання освіти у Франції. Слід зазначити, що сучасна система французької освіти складалась протягом останніх двох століть і вважається однією з самих передових у світі. Основна її особливість перевага державних учбових закладів. Вища освіта у Франції розділяється на два сектори: університетський і сектор вищих шкіл, до якого входять провідні вищі учбові заклади, які готують більшу частину адміністраторів промислової і технічної еліти. Французькі університети є вищими учбовими закладами, автономними у плані адміністративного управління, наукових програм, форм навчання та педагогічної роботи. Більшість французьких університетів багатопрофільні. Французька система освіти має два типи навчання за ступенем тривалості: "короткий" і "довгий" цикл. "Короткий" цикл вищої освіти триває два роки і користується попитом в суспільстві, тому що дає можливість швидкого працевлаштування. Вища освіта "довгого" циклу розраховано переважно на університети. Українським студентам також надається право навчатись у французьких вузах.

У даному аспекті актуальною є прийнята "Концепція гуманітарного розвитку України", в якій звертається увага на те, що в умовах трансформації економіки і з підвищенням ролі новітніх технологій, освіта повинна відповідати потребам сучасного ринку праці, відігравати важливу роль у гуманітарному розвитку суспільства [5]. Отже, реформування системи вітчизняної освіти слід підлаштовувати до потреб ринкової економіки. Передусім це стосується підготовки висококваліфікованих фахівців, які відповідали б запитам сучасного ринку праці, мали б не тільки теоретичні, але й практичні знання, володіли б професійною мобільністю. Підготовка таких фахівців є причиною внесення відповідних коректив не тільки в навчальні плани, вона зумовлює докорінну зміну в усій вищій освіті. Необхідно також звернути увагу на те, що реформування освітньої сфери веде до якісної системи знань, яка б відповідала вимогам сьогодення і здатна була б до змін не тільки існуючих цінностей, але й до змін у самому змісті, методах і засобах. Тому, започатковуючи освітні реформи, необхідно враховувати і те, що реформаційні проекти це довготривалий процес, а який буде результат залежить від нас. Втім не достатньо тільки змінити ключові знання та існуючі цінності, слід змінити і самі механізми та засоби реформування. Тільки тоді можна буде побачити якісні зміни не тільки в суспільстві, але й у всій системі освіти.

Визначившись із входженням в Європейський науковий простір та приєднавшись до Болонського процесу перед Україною постають проблеми впровадження принципів Болонської декларації, які стосуються якості підготовки фахівців (формування європейських стандартів якості освіти); відповідність європейському ринку праці; мобільність; посилення конкурентоспроможності системи освіти; підвищення доступності освітніх послуг; розвиток провідних вищих навчальних закладів як сучасних наукових центрів гуманітарного спрямування; підвищення рейтингу вітчизняних вищих навчальних закладів у світових рейтингах. Тому, стратегічна роль віщої освіти полягає в отриманні та поліпшенні знань, у глобальному обміні знаннями через багатонаціональні дослідження та освітні проекти, програми обміну студентів і викладачів з метою стимулювання інновацій та креативності. Визнання періодів навчання та кваліфікацій є ключовим елементом для сприяння мобільності.

Транснаціональний обмін у вищій освіті повинен керуватись академічними цінностями, тому необхідним є збалансований обмін викладачами, вченими та студентами між різними країнами, що сприятиме справедливому та плідному обміну знаннями. Також така співпраця здатна сприяти кращому розумінню та тривалій співпраці шляхом організації спільних семінарів по окремим темам. Також, чи ненайголовнішими постають проблеми мобільності членів освітянського простору, в першу чергу студентів, привабливість освітніх послуг та можливість працевлаштування. Що ж таке мобільність? Перш за все це важлива якісна особливість європейського простору, вона передбачає мобільність людей між вищими навчальними закладами та між державами. У Положеннях про академічну мобільність студентів, прийнятих в Україні, зазначено, що основним завданням розбудови європейського освітнього і наукового простору, викладеним у Болонській декларації, є сприяння академічній мобільності студентів і наближенню національної системи освіти до загальноєвропейської; академічна мобільність студента це можливість для нього "переміщуватися" з одного вищого навчального закладу до іншого з метою обміну досвідом, отримання додаткових можливостей для поглиблення своїх знань, умінь, накопичення кредитів, отримання доступу до визнаних освітніх та наукових центрів [6].Слід зазначити, що академічна мобільність це найбільш розвинена форма інтернаціоналізації освіти, вона сприяє інтеграції індивіда в міжнародну академічну спільноту, забезпечує доступ до освітніх здобутків провідних країн світу та збільшує шанси на професійну самореалізацію.

Висновки

Отже, сучасна освіта і наука є невід'ємними складовими розвитку суспільства, вони відіграють головну роль у суспільному прогресі та є універсальними засобами вирішення багатьох проблем. Наслідуючи приклад участі в Болонському процесі різних університетів можна констатувати, що в руках академічної спільноти зосереджена культурна інтеграція вищої освіти. Тому враховуючи європейський та український інтелектуальний досвід, необхідно всі спільні зусилля спрямувати на подолання існуючих труднощів, що дозволить вітчизняній освіті та науці зайняти гідне місце на світовому освітньому ринку й бути конкурентоспроможними.

Список використаних джерел

1. Губерський Л.В., Андрущенко В.П. Філософія як теорія та методологія розвитку освіти. К.: "МП Леся", 2008. 516 с.

2. Гуманистический манифест 2000: Призывы к новому планетарному гуманизму: [перевод с англ. Е.С. Алексеева, А.Г. Круглова, В.А. Кувакина]. Гуманистический манифест ІІ

3. Інтернет-портал дистанційного навчання аспірантів та здобувачів

4. Концепція гуманітарного розвитку України.

5. Положення про академічну мобільність студентів

6. Поппер К. Логика и рост научного знания / Карл Поппер : Избранные работы ; [пер. с англ. Л.В. Блинников, В.Н. Брюшинкин, Э.Л. Наппельбаум, А.Л.Никифоров]. М.: Прогресс, 1983. 605 с.

7. Рамкова програма ЄС з досліджень та інновацій "Горизонт 2020"

8. Ясперс К. Идея университета / Карл Яспекр ; [пер. с нем. Т.В. Тягуновой; ред. перевода О.Н. Шпарага; под общ. ред. М.А. Гусаковского]. Минск: БГУ, 2006. 159 с.

Размещено на Allbest.ru