Створення інклюзивного середовища засобами соціальної педагогіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

6

СТВОРЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО СЕРЕДОВИЩА ЗАСОБАМИСОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ

Олена Чуйко

доктор психологічних наук професор кафедри соціальної реабілітації та соціальної педагогіки Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Останні десятиліття засвідчують серйозні зміни у європейській соціальній політиці, викликані глобальною економічною кризою, зростанням безробіття, соціальної напруги та погіршенням якості життя громадян. У березні 2010 року була схвалена нова європейська стратегія економічного розвитку на найближчі 10 років - «Європа 2020: стратегія розумного, стійкого і всеохоплюючого зростання»,яка акцентує увагу на необхідності узгодженості країн - членів Європейського Союзу дій у політичній сфері і пропонує три головних фактори зміцнення економіки:

- розумне зростання: розвиток економіки, що ґрунтується на знаннях і інноваціях;

- стійке зростання:створення економіки, що ґрунтується на доцільному використанні ресурсів, екології і конкуренції;

- всеохоплююче зростання: сприяння підвищенню рівня зайнятості населення, досягнення соціальної і територіальної згоди.

Європейською Комісією було запропоновано державам адаптувати стратегію «Європа 2020» до конкретної ситуації у кожній країні ЄС, трансформувавши у національну стратегію.

У документі містяться механізми впливу на досягнення означених цілей, серед яких виділяються як фактори технологічного, економічного, інформаційного характеру, так і фактор змісту і організації освітньої системи. Реформування змісту і організації освітніх систем має свої національні відмінності і особливості, але передусім, вона повинна забезпечувати доступ до знань і професійних можливостей; якість освіти і навчання, поєднуючи досконалість і рівність; соціалізацію дітей і молоді; можливості для навчання, які сприяють покращенню умов життя і розвитку демократії. Важливою умовою посилення міжнародної привабливості європейської освіти є «збільшення відкритості і доступності освітніх систем», що у свою чергу забезпечує справедливість і рівність доступу до неї.

Як зауважує Є.І.Холостова [3], термін «відкритість освітньої системи» містить багато прихованих бар'єрів, які слугують основою для появи ситуації соціальної ексклюзії. Такими можуть бути особливі умови вступу у навчальні заклади; схеми виділення фінансових ресурсів, які є більш сприятливими для дітей із благополучних груп й тому посилюють вплив соціального походження на успішність; мовні навички, які можуть обмежувати можливість вступу на навчання у заклади без урахування належності до національного походження тощо.

Натомість, у положеннях документа імпліцитно містяться звернення до принципів соціальної інклюзії, якіубезпечують явища виключення,

сегрегації, обмежень тощо. Зокрема, це терміни «кооперація», «обмін досвідом і результатами», «боротьба з дискримінацією», «задіяння усього свого робочого потенціалу», «доступність на основі створення національних кваліфікаційних стандартів», «умови потрапляння молоді на ринок праці за допомогою прийняття керівних принципів» тощо.

У 2015 році Указом Президента України приймається Стратегія сталого розвитку "Україна - 2020", мета якої - «провадження в Україні європейських стандартів життя та вихід України на провідні позиції у світі». Стратегія містить чотири основні вектори руху: вектор розвитку, вектор безпеки, вектор відповідальності та вектор гордості. Означений у цьому документі вектор відповідальності поглиблює і визначає принципи упровадження політики, спрямованої на створення «суспільства для всіх». Зокрема у Стратегії зафіксовано, що вектор відповідальності - це забезпечення гарантій, що кожен громадянин, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак, матиме доступ до високоякісної освіти, системи охорони здоров'я та інших послуг в державному та приватному секторах» [1].

Хоча виокремлене положення не містить прямих звернень до термінів «соціальна інклюзія», тим не менш її стратегічні цілі засвідчують взятий Україною курс на: 1) сприяння процесам соціальної інтеграції різних соціальних груп; 2) участь у процесах соціальної інклюзії не лише через функціонування системи соціального захисту, але й завдяки участі різних інших соціальних інститутів: освіти, медицини, працевлаштування.

У 2017 р. виходить Закон України «Про освіту», в якому термін «інклюзивне освітнє середовище» займає чільне місце, а його зміст розкривається як «сукупність умов, способів і засобів їх реалізації для спільного навчання, виховання та розвитку здобувачів освіти з урахуванням їхніх потреб та можливостей» [2]. Такий підхід веде до розуміння закладу освіти як освітнього середовища, яке виходить за рамки своїх фізичних меж, надає і створює можливості для подолання бар'єрів відчуженості і сегрегації, залучає усіх зацікавлених осіб не лише в рамках освітньої системи, а й за її межами.

Таким чином, визначальним трендом соціальної політики Європи і України, як країни європейської спільноти, є соціальна інклюзія, «як обов'язковий процес, що приводить до соціальної інтеграції, яка перетворює усіх членів суспільства у лояльних громадян, незалежно від їх етнічного походження, рівня культурного і соціального капіталу, наявності обмежень у здоров'ї» [4].

У цьому зв'язку важливим питанням є розвиток компетенцій, які забезпечують здатність функціонувати в інклюзивному середовищі (ненасильницьке і безконфліктне спілкування, приймати і поділяти різні точки зору, робити вибір, знаходити аргументи, брати на себе відповідальність, встановлювати конструктивні стосунки), і можливість максимально ефективно створювати його через відповідну громадянську і особистісну позицію.

У цьому сенсі, мають бути відповідні професійні агенти, які володіють цілим арсеналом засобів і інструментів для розвитку цих компетенцій, вироблення і підтримки установок соціальної поведінки без відриву від загальних цінностей. Ці установки були вироблені 20 років тому і містяться в міжнародній декларації:

1. Цінність людини не залежить від її здібностей і досягнень.

2. Кожна людина здатна відчувати і думати.

3. Кожна людина маж право на спілкування і на те, щоб бути почутим.

4. Всі люди потребують один одного.

5. Справжня освіта може здійснюватися у контексті лише реальних взаємостосунків.

6. Всі люди потребують підтримки і дружби ровесників.

7. Для усіх, хто навчається, досягнення прогресу швидше може бути в тому, що вони можуть робити, аніж в тому, чого не можуть.

8. Різноманітність посилює усі сторони життя людини.

Упровадження інклюзивних практик в соціумі, і в освіті, як одному із її соціальних інститутів, є прерогативою і завданням сучасної соціальної педагогіки. Зважуючи на історичний контекст виникнення соціальної педагогіки, особливості розгортання соціально -педагогічних практик в різних країнах, варто зауважити, що її місія завжди залишалась незмінною - відображення і реагування на соціальні настрої у суспільстві, забезпечення функції агента між індивідом і соціумом у напрямку до його гармонізації і гуманізації. Важливим у цьому зв'язку, як зауважують зарубіжні дослідники, є те, «що характеризує соціальну педагогіку на практиці» - і воно «залежить не від того, що робиться, а про те, як це робиться і з яким обґрунтуванням»[5]. Виділений аспект вказує на динамічність соціальної педагогіки і орієнтованість на процес, постійний пошук і вдосконалення практик, спрямованих на вирішення допомогу і підтримку особистості в її становленні і розвитку в актуальному для неї контексті життя.

Вирішення комплексу проблем задля реалізації політики освітньої інклюзії потребує консолідації зусиль спеціалістів різних профілів: педагогів, корекційних педагогів, психологів, логопедів, реабілітологів тощо. Водночас, вирішення і упровадження філософії і практики соціальної інклюзії у суспільстві, можливо за умови соціально -професійного партнерства соціальної роботи і соціальної педагогіки.

Соціальна робота, як сфера реальної практики, сповідуючи цінності економічної і соціальної справедливості дбає про підвищення рівня благополуччя людей, сприяє досягненню у задоволенні базових потреб людини, її повноцінного функціонування у соціумі, потребує посилення цих позицій саме з боку соціальної педагогіки, як володіє ресурсом утвердження в людській свідомості принципів поваги до різноманіття і індивідуальних відмінностей, визнання прав людини з інвалідністю, так само як і прав будь - якої людини взагалі, сповідування концепції залучення на відміну від концепції сегрегації. Інакше кажучи, повноцінне функціонування людини в соціумі (як метаціль соціальної роботи), є можливим за умови створення у соціумі середовища довіри (як метаціль соціальної педагогіки).

Це означає, що соціальна педагогіка може і повинна взяти на себе функцію створення інклюзивного середовища засобами освіти. Освіта, просвіта, інформування, створення освітнього контенту - це ті інструменти впливу, які здатні трансформувати ментальні установки відчуженості, які слугують гальмівним бар'єром на шляху як до середовища рівних можливостей, так і до розбудови цивілізованої європейської країни.

криза інклюзивне середовище освіта

Список використаних джерел: